Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія. МФ.1.1-16. Книга родоводу Ісуса Христа.

Лекція № 1

Лекція:
Завжди рекомендується починати дослідження Святого Письма з Нового Заповіту, а Новий Заповіт починається першою книгою – Євангелієм від Матвія. Чому саме з Нового Заповіту? Тому, що Новий Заповіт – це слово для нас відкрите. На Старому ж Заповіті лежить покривало букви, яке знімається тільки Христом, власне знову таки Новим Заповітом.

Євангелія від Матвія написана в Палестині і написана вона єврейською мовою. Біблійні історики зазначають, що вона написана для євреїв, тобто для християн або для новонавернених з євреїв. Безумовно це є правильно. Не даремно ми тут бачимо, що Євангелія від Матвія починається з книги родоводу Ісуса Христа. Дуже важливо було засвідчити єврейському народові, що Ісус Христос власне і є той Месія, якого вони так довго очікували, якого не пізнали, й якого розіп'яли. Як і сказав Він: “До своїх прийшов, та свої не прийняли Мене”. І тому так написана Євангелія від Матвія, хоча ми розуміємо, що вона написана для всіх, для нас, про нас. І відповідно ми будемо поринати в глиб цієї євангелії, розглядати всі чотири аспекти Святого Письма. Біблія, за словом Івана Золотоустого, є тривимірною. Він вбачає в ній буквально-історичний, морально-етичний і духовно-символічний зміст. Так само Оріген розглядав її тривимірною – як тіло, душу і дух Святого Письма. Я розглянув би її, як чотиривимірну, тому, що чотири – це число всесторонності, число повного висвітлення. І дійсно, Біблія має: тіло – букву, буквально-історичний зміст, більш глибокий – морально-етичний зміст, ще більш глибоким є духовно-символічний зміст Святого Письма (а ми власне і працюємо з духовною символікою), є й ще більш глибокий – містичний зміст, власне – Дух, найдорогоцінніша перлина яка знаходиться в ньому. Ми і будемо розглядати її на всіх рівнях...

"Свята Євангелія від Матвія “Книга родоводу Ісуса Христа. Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового: Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду і братів його. Юда ж породив Фареса та Зару від Тамари, Фарес же породив Есрома, а Есром породив Арама, а Арам породив Амінадава. Амінадав же породив Наасона, а Наасон породив Салмона, Салмон же породив Вооза від Рахави, а Вооз породив Йовіда від Рути, Йовід же породив Єссея.

А Єссей породив царя Давида, Давид же породив Соломона від Урієвої. Соломон же породив Ровоама, а Ровоам породив Авію, а Авія породив Асафа. Асаф же породив Йосафата, а Йосафат породив Йорама, Йорам же породив Озію. Озія ж породив Йоатама, а Йоатам породив Ахаза, Ахаз же породив Єзекію. А Єзекія породив Манасію, Манасія ж породив Амоса, а Амос породив Йосію. Йосія ж породив Йоакима, Йоаким породив Єхонію й братів його за вавилонського переселення.

А по вавилонськім переселенні Єхонія породив Салатіїля, а Салатіїль породив Зоровавеля. Зоровавель породив Авіюда, а Авіюд породив Еліякима, а Еліяким породив Азора. А Азор же породив Садока, а Садок породив Ахіма, а Ахім породив Еліюда. Еліюд же породив Елеазара, а Елеазар породив Маттана, а Маттан породив Якова. А Яків породив Йосипа, мужа Марії, що з неї родився Ісус, званий Христос."


От такий родовід. Безумовно тут мова йде і про буквальний родовід, який доводить нам, а точніше євреям, що це дійсно Месія, що це дійсно Той, про Якого попереджали пророцтва. Пророкувало слово Боже, що Він повинен бути з роду Давидового з коліна Юдиного. Але ми з вами будемо розглядати більш глибокий зміст. Тому, що буква лежить на поверхні і буквально-історичні довідки кожен з вас може прочитати самостійно (Ключ к пониманию Священного Писания, Брюссель, 1982). Ми будемо торкатися букви і тут, але пам'ятаймо, що основна метода наших біблійних курсів – це каппадокійська школа богослів'я, яка тлумачить Святе Письмо по духу за словом Григорія Богослова: “Крізь букву проникай у внутрішнє”, не відкидаючи букви там, де вона не протирічить духові. Ми тлумачимо Святе Письмо по духу.

"Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового: Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду і братів його".

От другий вірш. Ми бачимо в ньому історію розвитку Церкви. Авраам... Саме ім'я Авраам перекладається як – батько багатьох. Спочатку він був Аврам з одною літерою (а), це ім'я означало – батько високий, тобто висока віра. Батько, чоловік – в біблійній мові – віра і розуміння, а Авраам – це вже батько багатьох народів віри. І ми бачимо, що від Авраама йде відродження Церкви після вселенського безбожництва, після язичництва. Згадаємо історію Церкви. Історія Церкви – це насправді шлях блудного сина. Адам і падіння Адама і Єви. Це перша церква, Адам і Єва – перша цивілізація людей віри. Я маю на увазі, безумовно, ранішнього Адама – “І був вечір, і був ранок – день шостий” (Буття 1.31). Адам розглядається як символ цілої епохи в розвитку людства, від Homo sapiens, тобто людини розумної, до підйому на найвищий щабель сьомого дня. На щабель стяжання або здобуття Духа Святого частиною людства, до створення Церкви, першої Церкви, першого зібрання праведників. А потім бачимо падіння в тому Адамі. Історія гріхопадіння – окрема тема. І падіння породжує два служіння: Каїна і Авеля. Я думаю, що всі присутні знають історію Святого Письма, Біблійну історію по букві. Хто не знає, прошу купити дитячу Біблію. Я розумію, що сягнути історію по звичайній Біблії відразу дуже важко. Це є вже тверда їжа. Кому ще треба “молочко”, я маю на увазі історію біблійну, прочитайте дитячу Біблію.

Каїн і Авель, згадаймо, принесли свої жертви Богові. Каїн приносить плоди землі, власне земне служіння, заземлене служіння, а Авель приносить високе служіння, овечок – смирення, те, що бажає Господь. І тут бачимо: вже одразу розділення Церкви на каїнітів і послідовників Авеля. І боротьба між Каїном і Авелем йде на протязі всієї історії. Каїн вбиває свого брата Авеля. Каїн воює проти Авеля. Фарисейство в церкві воює проти праведності в церкві, проти праведників церкви. Це історія. Але бачимо знову відродження в Сифі, потім знову йде падіння. Відродження в Ної, знову падіння в Хамі, і знову відродження – вже в Авраамі. Згадаймо суть падіння в Хамі. Ной – це віра, розуміння, Церква остатку, це є праведники (праведний Ной). Ной після потопу бездуховності. Нас цікавить потоп бездуховності, який був в людстві. Ми бачимо могутню цивілізацію, яка була потоплена в бездуховності. Церква остатку все одно збереглася, цей ковчег засмолений з середини і ззовні має вікно до неба, і вхід збоку, – входьте всі, тобто для всіх вхід вільний. І знову, ці тварі, кожної по парі (Буття 6.19). Ми будемо, дасть Бог, колись розглядати їх і мова тут йде, безумовно, про духовні створіння, а не про вселенське врятування слонів і бегемотів. Ми бачимо в Ної знову відродження. Ной обробив землю – поле сердець. Земля в біблійній мові – це є людські серця. Пророк Ісая звертається до людей, до народу: “Слухай, земле...”(Іс. 34.1) Ось ця земля. Згадаймо, як спадав “потоп” бездуховності, як починав свою діяльність Ной. Спочатку випускає крука. Спочатку починає проповідувати на рівні буквальному, на рівні плотському, як можуть сприйняти його проповідь. Як сприймають, так і проповідує, а тільки потім підіймається до висоти проповіді любові – випускає голуба, мир. І ще він не знаходить (той голуб) пристанища, повертається. Не приймають. Це те, про що говорить Господь: ідіть і проповідуйте, “Мир вам!” (Мф. 10.12 – 14). Якщо приймуть – залишайтесь там і проповідуйте Слово. Якщо не приймають, мир ваш назад повернеться. Голуб повертається до Ноя. І земля просохла, і Ной обробив цю землю і насадив виноград (виноградник в біблійній мові – церква). І отримав плоди, і бачимо занечищення, знову фарисейська розчина входить в служіння: “І впився” вином, впився плодами своєї праці. І ліг в своєму наметі догматичному (намет – це бачення церкви, це догмати церкви, визначення істини церкви, це структура церкви з обрядовістю і т.д. Догмат – визначення істини, вчення церкви. Це – позитив. Але догматизм виражений в агресивному консерватизмі; обрядовірство замість необхідних обрядів – це уже негатив). Він впився і ліг нагий (нагота – в біблійній мові – провина). Та сама нагота, в якій були Адам і Єва, прикриваючись фіговим листочком, не приносячи вже плоди (символічно смокви, інжир, фіги), те, що чекає від нас Господь. Згадаймо притчу про неплідну смоківницю. Але прикриваючись тільки листочком – маємо віру (листочок символізує собою присутність віри, зеленіє листочок, значить і є віра. Проте і біси вірять, але тремтять). І мав Ной три сина: Сима, Хама і Яфета. Ми бачимо, як діяв Хам, насміявшись з цієї наготи батьківської віри замість того, щоб прикрити її своєю праведністю, (а одяг – це є праведність і смирення), замість того, щоб смиренно працювати в церкві, очищаючи її від фарисейської розчини, він насміявся з батька. Але Сим і Яфет поклали одяг на плечі свої, ввійшли спиною, не дивлячись на наготу батька, не осуджуючи (“Не суди і не судимий будеш” (Мф. 7.1). Вони прикрили своєю праведністю наготу батька. Власне саме те робимо і ми тут, прикриваємо наготу нашої батьківської віри, яка на сьогоднішній день сп'яніла і нага лежить в своєму наметі. Ми прикриваємо її своєю праведністю, щоб не бути Хамами тому, що за Хамів гріх іде прокляття дітей Хама. Прокляття впало не на Хама, проспався Ной, проспиться віра, встане обов'язково. І прокляв він не Хама, а Ханаана, сина Хамового. Прокляття падає на наших дітей, якщо ми сміємося з батьківської віри, а не очищуємо її і не прикриваємо її своєю праведністю, смиренно. Ось знову: підйом в Ної і падіння в Хамі, і це занечищення іде на дітей Хамових, на Ханаана. Але приходить момент і хліб і вино, які були в Ханаана в землі ханаанській, Господь передає Авраамові. Це історія Церкви, могутня історія Церкви, істинна історія Церкви, справжня історія Церкви. Хто такий Мелхиседек, цар Салиму (Салим – це мир)? Хто цар миру? Господь! Господь передає хліб і вино (теорію і практику) церковного життя, теорію і практику спасіння, теорію і практику віри. Він передає Авраамові (Буття 14.18) І знову в Авраамові іде відродження віри. З Авраама і починається родовід Ісуса. З відродженої віри, з високої віри (батько високий, який стає батьком багатьох народів віри).

"Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду і братів його".

І тут ми бачимо уже віру, церкву, поступування, церковну історію в проекції числа три. Число три нам уже відоме: Отець, Син, Дух Святий – це є віра, всиновлення віри (тобто здійснення, реалізація, втілення віри), і розповсюдження і оспівування цієї віри. І ми бачимо дійсно: Авраам – це є віра, він символізує собою віру, в ньому віра відроджується в повноті. Сказано: Авраам бачив Господа в повноті і зрадів, він бачив спасіння повністю, він піднявся на Небо, на найвищий щабель віри, безумовно. Ісак – це вже всиновлення віри, вже здійснення, це вже практичні плоди віри. Син – це плоди віри, здійснення віри, реалізація цієї віри. Як важко народжуються ці плоди віри! Всі ці образи в нас. І ми маємо віру Авраамову, і ми діти Авраама, але якщо плоду немає, важко нам. Важко даються плоди. І сьогодні та сама історія, що була в Авраама. Сарра стара (Сарра – це життя церкви). Так, ми маємо тисячолітню історію, і ми бачимо на сьогоднішній день, що вже й церковне життя ніби припинилось (звичайне жіноче припинилося в Сарри), нема оновлення, нема плодів у церкви. Церква воює, але не з духами злоби піднебесної, а конфесія з конфесією, брат проти брата. Кінець світу. І дуже важко народжуються плоди, але Господь пообіцяв: ти народиш плід, ти будеш мати плід, ти будеш мати сина, ти будеш мати всиновлення. Я поставлю тебе, Я відновлю тебе (Буття 18.10 – 15; 21.1 – 2). Мало того, в тобі відродяться міріади, як зірок на небі, як піску на березі моря – так буде твоїх нащадків. І справді, Сарра народжує дуже важко, праведність завжди дуже важко народжує. От будяк, – бур'ян – він швидко росте. Сказано: Будеш порати землю, а вона буде тобі родити тернину і осот (Буття 3.17 – 18). І бачимо, Агар швидко народила сина. Агар – це наложниця, рабиня Авраамова, вона сама єгиптянка, а Єгипет в біблійній мові – це країна рабства гріха, країна язичества. Язичество швидко родить, тільки заплідни його й воно тобі зразу буде рости. І вродила Агар Ізмаїла. Це знову окрема історія. А от Сарра дуже важко народжує, але таки народжує Ісака. Ісак – це здійснення. Ім'я Ісак означає – “Господь посміхнувся”, дехто перекладає як “сміх”, – це не відповідає дійсності. Радість духовна від принесення плоду, Господь посміхнувся. Радість Господня від того, що принесли плід. Плід віри, коли ми не просто є віруючими, але вірними, а вірні – це ті які приносять плоди, це є радість для Господа. Господь сказав, устами апостола Якова: І біси вірять, але тремтять. Що Мені від тої віри, коли вона без діл, мертва? Що ти говориш: я Бога люблю, як можеш любити того кого не бачиш, коли не любиш брата свого, котрого бачиш. Приносить віра плоди – народжується Ісак. Радість Господня. І далі бачимо, Яків син Ісака, третій. Авраам, Ісак, Яків – віра, всиновлення, розповсюдження уже в дванадцяти колінах, дітях Якова. В Якові іде розповсюдження. Знову цікава історія народження Якова. Він народжується другим, спочатку народжується Ісав – служіння волохате, звіряче, червоне. Його друге ім'я – Едом. А потім оце гладеньке, Богом прийнятне, благословенне служіння Якова. І благословення йде як раз на Якова, не дивлячись, що первородний Ісав. Тобто духовність повинна була б іти в Ісавові, але Ісав зрікся первородства (первородство в біблійній мові – духовність). «Спочатку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог». Це первородство є духовністю, він зрікається її заради “червоного”, заради земного. В Якові йде розповсюдження...

Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду і братів його. Ім'я Юда означає – “хвалити Господа”, або “хвалимий”, або “той хто хвалить”. Кожен символ має знак плюс і мінус. Маємо Юду із знаком плюс, – “хвалити Господа”, і бачимо Юду із знаком мінус, що зраджує Христа. Або в старозавітті, що робить Юда? Продає Йосипа, брата свого. Він є ініціатором продажу брата в Єгипет. А Йосип – ц розуміння Господнє, Христове. На Йосипа йде пророцтво як на Христа, Йосип символізує собою Христа, Йосип символізує в собі Церкву остатку, яка плекає в серці своєму Світло Христове, Світло розуміння Христового і Світло Духа Христового. Так от, Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду і братів його. В Якові йде розповсюдження, і Юда ніби уособлює в собі всі конфесії, всі дванадцять колін. Дванадцять – число повноти людської натури, дванадцять – це число повноти людських характерів. Ми бачимо дванадцять апостолів, коли один апостол (теж Юда) вибуває із списку і їх стає одинадцять, – одразу обирають на його місце Матвія. Дванадцять це число повноти. Одинадцять це не повне. Коли одинадцять ідуть, значить, вони шукають собі дванадцятого. Іде розповсюдження в дванадцяти колінах. Ще можна пояснити, чому число дванадцять є число повноти людської натури. Ми маємо чотири людських характери (основних): холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік. І якщо кожен з них проявляється в повноті (віра, здійснення і одухотворення) – маємо число дванадцять (4х3=12) . Отже, Юда і брати його – вся повнота народу віри, вся повнота тих, хто є віруючими, повнота дітей Авраамових.

"Юда ж породив Фареса та Зару від Тамари".

А тут ми бачимо, як уже віра здійснена в громаді вірних, одухотворена, розповсюджується в язичество. Фамар – язичниця. Ім'я Фамар або Тамара означає “пальма” вона є язичниця, це – життя. Жінка в біблійній мові – життя. Життя покривається вірою (чоловіком). Віра повинна бути відкрита. Чоловік це розуміння, жінка – чуття, відповідно. Знову, чуття повинні покриватися розумом, (маються на увазі емоції). Жінка – хай мовчить в церкві це – духовна символіка. Невже Господь забороняє співати жінці на криласі, читати псалми? Не про те йде мова, це духовна символіка! Жінка це емоції, емоційність в біблійній мові. І відповідно чоловік – Бог, Христос. Жінка – це є церква або громада. От основні моменти, які ми розглядаємо під образами чоловіка і жінки. І бачимо, як проникають ідеї Божі в Фамар. Фамар треба запліднити, Фамар – це язичеське життя. Чому “пальма”? Тому, що в Фамарі повинна прославитись віра, вона повинна стати славлячою Бога (пальма – символ прославлення). Поки що вона є язичницею. Її необхідно запліднити, і запліднює її Юда. Історію Фамарі ми розглянемо обов'язково, як приклад: як треба читати Святе Письмо по духу. Тому що, коли ми читаємо по букві, це є просто історія. Нам цікаві ці речі по духу, бо вони розкривають істинну історію, яка відбувалась в Старозавітній церкві, і розкривають нам шлях для спасіння тому, що все це повторюється і в наших серцях.

Тридцять восьмий розділ книги Буття. Ми зараз розглянемо коротко його початок і кінець, буквально декілька віршів, і прослідкуємо, знімемо покров букви, який знімається Христом. Нам говорить апостол Павло в 2Кор. 3.6, що Господь Христос зробив нас здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духу, бо буква вбиває, а дух животворить. І ще говорить апостол, що покривало букви лежить донині в читанні Старого Заповіту, і воно знімається тільки Христом. Давайте знімемо це покривало і прочитаємо ці вірші, як їх належить читати, не по букві, а по духу.

"Сталося того часу, і відійшов Юда від братів своїх, і розташувався аж до одного адулламітянина, а ймення йому Хіра".

"Сталося того часу..." Кожне слово має значення. Чому? Господь наголошував, що поки небо і земля не минеться, – жоден значок, жодна йота з Закону не минеться, поки не збудеться все. Чому так Господь казав про кожний значок, кожну йоту? Чому Господь говорить вустами апостола і євангеліста Івана Богослова в книзі Апокаліпсису, в останніх віршах: “коли хто додасть що, чи відніме від цієї книги, то накладуться на нього такі кари”? Чому? Тому, що за кожною буквою лежить глибокий духовно-символічний зміст. Чи маємо ми право перекладати 6 стадій в кілометри? Години – перший час, третій, шостий – перекладати а скільки це буде в наш час? Ні! Тому, що це є книга символів, де кожний значок кожна, йота (йота – це як апостроф в українській мові), найменший значок єврейського алфавіту має духовно-символічне значення.

"Сталося того часу..." Якого часу? Чому Господь наголошує про час, що це за час? Це час – розквіту віри? Ні. Це час занепаду віри, знову шлях блудного сина. Підйом – падіння, підйом – падіння – шлях падіння. Вже іде падіння. Чому падіння? Попередній, тридцять сьомий, розділ розповідає – чому. Одне з правил екзегетики, науки про тлумачення Святого Письма, не виривати вірш з контексту, розглядати його в повноті. Попередні вірші і наступні вірші. В попередніх віршах ми читаємо, як брати продали Йосипа до Єгипту. Ось який час, брати – народ віри, громади віруючих. На сьогоднішній день якщо ми будемо екстраполювати ці події, то це – релігійні деномінації, конфесії, це все брати. Продали Йосипа (Йосип – Церква остатку, Йосип – це є Христос, розуміння Господнє) до Єгипту. Ось у який час сталася та пригода Юди і Тамари. “...і відійшов Юда від братів своїх...” іде розбрат. Юда відійшов від братів. Час, коли брати розходяться в різні сторони. Коли охолоджується любов. “Любов багатьох охолоне”, – читаємо. Розбрат... "...і розташувався аж до одного адулламітянина, а ймення йому Хіра". Адулламітянин від слова "адолам", "одолам", воно означає – "сховище", "притулок", "захисток". От захисток, який знайшов собі Юда. Він знайшов його в розумінні – Хіра, а Хіра означає – “вельможний”. У вельможності фарисейській він знайшов собі притулок. Фарисейська розчина ввійшла в церковне служіння, в служіння Юди. Юда потрошки набуває вигляду Юди, падшого, але це ще не найглибший гріх, хоча бачимо, що вже це церква, яка є зфарисейщеною. Проте церква все одно працює, ми бачимо, є і сьогодні. І сьогодні церква проповідує, і сьогодні церква приводить язичників до віри. І сьогодні Юди, які продали Христа і Йосипа в Єгипет, вони працюють, і Господь говорить про фарисеїв: те, що вони говорять, те робіть, а так, як вони живуть, не живіть. А те, що вони говорять, те робіть, якщо вони говорять це із Слова Божого. Юда розповсюджує Слово Боже. Тільки він вже любить не Бога в собі, а себе на фоні Бога. Ось вона, фарисейська розчина, яка ввійшла в служіння Юди. Яка ввійшла в служіння і сьогодні, в часи другого приходу Христового. “І побачив там Юда дочку одного ханаанеянина, а ім'я йому Шуа...” Шуа означає – “смуток, нудьга, зневіра”. От яке життя обирає собі за дружину Юда. Юда – це є віра і віра обирає собі жінку (жінка – це є життя). От ця задушенина фарисейська, коли немає радості в Дусі, коли охолола любов, коли нудно, коли тяжко вже відстояти в церкві, бо думаєш про ноги, коли обрядовірство задушило віру, коли фарисейська розчина задушила опрісноки Господні. Вибирає собі цю жінку, і які ж діти тоді народжуються на цьому етапі розповсюдження віри? “...і взяв її, і з нею зійшовся. І завагітніла вона, і породила сина, а він назвав ім'я йому: Ер.” Ер або Ір означає – “пильний”. “І завагітніла вона ще, і породила сина, і назвала йому ім'я: Онан”. Що означає – “сильний”. “І ще знову, і породила сина, і назвала йому ім'я: Шела”. Ви пам'ятаєте, весь час в псалмах зустрічається Шела (Села) – “молитва”, це заклик до молитви? Шела і означає це ім'я – “молитва” або “прохання”. От три сини, народжені Юді від цього життя, в такому житті: засмученому, кислому, задогматизованому, законсервованому, ретроградському. Ер, Онан і Шела – “пильний”, “сильний” і “молитва”. Чи позитивні ці діти? Господь тут же дає відповідь.

“А батько був у Кезиві, як вона породила його”. Віра була в Кезиві, а Кезив, місце означає – “брехня, брехливий”. От, будь ласка, віра була в занечищені, в неправді. Лжепророцтва, (пам'ятаєте, чарування лжею (Єзек. 13)?) ми з вами докладно розглянули. І діти відповідно. Той пильний якою пильністю? Це вже не та пильність, не та ревність про Боже, якої хоче Господь. Це ревність, але не в розумі, як говорить апостол Павло: “Ви маєте ревність про Бога”... Мають ревність, але не в розумі. Кайяфа теж мав ревність про Бога і ім'я йому теж, якщо не пильний, то “допитливий”. “Дослідник” – ім'я Кайяфа означає. Дослідив і каже: треба розіп'яти Христа. Так само й тут, це фарисейська пильність, це консервативна пильність, це ретроградська пильність, це ортодоксальна, в негативному розумінні цього слова, пильність. Шапку вніс у вівтар – і відразу починають пильно розбиратись, чи має право священик вносити шапку у вівтар. Забобони: не так став, не так підійшов до ікони, ця пильність породжує лжепильність. Не те треба пильнувати, треба пильнувати любов в серці своєму! Віру, що чинна любов'ю, смирення треба пильнувати. А тут лжепильність, ми знаємо цих пильних. “Ах, десь щось порушили, зробили не так, як робив наш священик, як прийнято тут, як прийнято там”. І пильно досліджують, уже такі професіонали в цій пильності! Не пильності хоче Господь, не такої віри! “Пильнуйте про любов” – каже Господь. А тут пильність зфарисейщена. Ви думаєте, те, що ми маємо зараз у церкві, це щось нове? Ні, каже Еклезіаст, “ось, інколи здається, що це щось нове, а воно вже було від віків”. “Все повертається на кола свої”. Так от, ця пильність, вона угодна Богові? Прочитаємо далі...

“І взяв Юда жінку для Ера...” Це служіння, воно повинно запліднювати, воно повинно приводити до віри, воно повинно працювати з язичеством, з язичеським життям, воно повинно привести Тамару (Фамар) – язичеське життя – до прославлення віри. Вона повинна стати “пальмою” дійсно.

“І взяв Юда жінку для Ера, свого первородного, (от для цього “пильного”) а ім'я їй: Тамара”. Ми вже з’ясували, хто така Тамара. “І був Ер Юдин первородний, (первородний – це є духовність. Ця духовність лжепильності фарисейської, ортодоксальної) злий в очах Господа (бо не про те пильнує. Він не пильнує про любов. А пильнує про обрядовість, про канони, причому людські. Маємо на сьогодні те саме) – і Господь його вбив”. Це Той Законодавець, Хто каже “Не вбий” і вбиває? Ми можемо це собі уявити по букві? Та ні в якому разі, бо Бог – є любов! Любов хіба вбиває? Ні! Яким чином “вбив”? Бог є Законодавець Він сказав, якщо внесеш в служіння своє фарисейську розчину, то вмреш. Стережіться фарисейської розчини. Вмре віра в вас, яка чинна любов'ю будете вірувати номінально, називатися віруючими, і ходити в рясах і щодень в храмі бути, але не маючи любові. віра без діл – мертва, умреш. Ось як вбив. Господь є Законодавець. Він встановив Закон, і хто не виконує цей Закон, той підпадає під прокляття Закону, роз'єднується з Богом, якщо порушуєш Закон. Закон Божої любові в одному слові – Возлюби! Господь встановив цей Закон, а все з волі Божої діється, значить, Господь вбив. Ось в якому плані. Господь говорить: Дитино Моя кохана, не пий цієї отрути, бо помреш. Господь говорить: Дитино Моя кохана, не внось фарисейської розчини, бо помреш. Господь говорить: Дитино Моя кохана, не “їж”, не пізнавай добро через зло, не їж цей плід пізнання добра і зла. Їж плоди життя, Волі Моєї – милосердя і богопізнання, плоди смирення. Не послухався – вмер, “вбив” його Господь, виходить.

“І сказав Юда до Онана: (другого сина, Онан – “сильний”)

«Увійди до жінки брата свого, і одружися з нею, – і встанови насіння для брата свого”. Закон старозавітної Церкви, який потім буде викристалізуваний у Законі Мойсея, має такий розділ, як “левірат”. Це означає, якщо в сім'ї старший брат помирає, то його жінка переходить до молодшого брата, дитина яка народжується, їх спільна, буде вважатися дитиною старшого брата, який помер і якщо в нього не було дітей. Оце закон левірату. Так от, “І сказав Юда до Онана: «Увійди до жінки брата свого, і одружися з нею, – і встанови насіння для брата свого”. Зрозуміло, що це означає по букві. “А Онан знав, що не його буде насіння те”. Він сильний (ім'я Онан означає – “сильний”), тільки та сила знову не Господня, це лжесила, це не та сила Духа Святого, яка віддає – (“блаженніше давати, аніж брати”, блаженніше дійсно для братів своїх працювати, відновлювати насіння для братів своїх, відновлювати віру). А тут ні, тут знову фарисейська розчина. Моє, можна не давати. А як же так, я буду працювати і ніхто про це не буде знати, це буде приписано якомусь брату моєму? Ні, я хочу вінок слави, я хочу на лаври, я хочу, щоб мене знали. Я хочу, щоб у мене була посада, щоб у мене були регалії, щоб у мене були ордени, щоб у мене були різноманітні знаки уваги людської, щоб я йшов, аж Він сильний (ім'я Онан означає – “сильний”), тільки та сила знову не Господня, це лжесила, це не та сила Духа Святого, яка віддає – (“блаженніше давати, аніж брати”, блаженніше дійсно для братів своїх працювати, відновлювати насіння для братів своїх, відновлювати віру). А тут ні, тут знову фарисейська розчина. Моє, можна не давати. А як же так, я буду працювати і ніхто про це не буде знати, це буде приписано якомусь брату моєму? Ні, я хочу вінок слави, я хочу на лаври, я хочу, щоб мене знали. Я хочу, щоб у мене була посада, щоб у мене були регалії, щоб у мене були ордени, щоб у мене були різноманітні знаки уваги людської, щоб я йшов, аж. “А Онан знав, що не його буде насіння те”. Не йому ці плоди, не його іменем буде називатись, а так не цікаво працювати. Що мені з того буде? Не тільки в матеріальному, але і в духовному плані, чи я буду мати з цього повагу? От що буду мати: тернину, шлях Христа, і будуть мене розпинати за це? Ні, без мене! “І сталося, коли він сходився з жінкою брата свого, то марнував насіння на землю, (не працював на справу Божу, він марнував насіння на землю, не запліднював тому, що нічого не мав би з того) аби не дати його своєму братові. Він марнував насіння на землю, і Господь теж убив його. І сказав Юда до Тамари, невістки своєї: «Сиди вдовою в домі батька свого, аж поки не виросте Шела, син мій”. От дійсно правильно сказав Юда! Шела – це “молитва”, – поки не виросте молитва! Молитва ще не виросла. Яка молитва? Молитва маленька, молитва прохання. Чиста молитва не виросла, справжня молитва ще не виросла, вона не може запліднити. Молитва прохань, яка була народжена від батька, що в Кезиві, в брехні, це є фарисейська молитва, про яку Господь говорить:“Устами своїми наближаються до Мене, серцем своїм далекі від Мене”. Даремна та молитва, вона ще не виросла. Так от, сиди життя язичеське, поки не виросла тут та молитва. А коли вона виросте, хто його знає? “Бо він подумав: «Аби не вмер також він, як брати його». І пішла Тамара, та й осілася в домі батька свого”.В язичестві. Я не буду тлумачити увесь цей розділ, тому що інформація дуже глибока, але в двох словах... Знаємо, що сам Юда, сам свекор відродив насіння, тобто зійшовся з Тамарою. Вона його ніби обманула. Чому? Тому, що язичеське життя хоче вже запліднитися. Життя бере своє все одно, і ми бачимо на сьогоднішній день, як це відбувається на практиці. Коли людина страждає від наркоманії, пияцтва, злиднів, хвороб і т.д. Оце язичеське життя – Тамара, вона страждає, вона хоче, щоб хтось її запліднив, щоб хтось її просвітив, щоб хтось її оплодотворив духовно. І таке життя саме шукає, і обманом, як завгодно, все одно добивається цих речей. Так буде! Сказано, буде в останні дні чудо велике створене, жінка буде спасати чоловіка, мужа (віру). Життя спасатиме віру! Життя вимагає, об'єктивні закони розвитку вимагають запліднення вірою... І прочитаємо: як народилися в неї діти. Які діти народилися?

“І сталося в часі, як родила вона...” От вона вже родить. Які ж плоди вона родить? І знову згадаємо історію інших біблійних персонажів. Ізмаїл і Ісак. Перший Ізмаїл – це від Агарі, а потім вже Ісак – це вже Господнє. Хоча називається первородними Ізмаїл. Так само Ісав і Яків. Перший Ісав – волохатий, червоний, Едом: звіряче служіння. Потім Яків – обманець, тобто обманув сатану, гладенький. Це служіння благословенне Богом, але називається первородним Ісав, хоча й продає це первородство. Так само і тут два сини. Знову повинен був вийти першим Світло – Зерах. Ім'я Зерах означає – “світло, сяйво”, але виходить першим Фарес (Перец), що означає – “роздертя”. Першою з’являється буря, та не в бурі Господь. Згадаймо, як з'являється Господь Іллі, пророку Божому. Пам'ятаєте, він сховався в скелі, і йому ангел каже: зараз буде проходити Господь. Будь уважний, ти зараз його побачиш, я тобі його покажу. Як ітиме Господь, каже спочатку буде буря велика, але не в бурі Господь, але буря буде обов'язково. Потім буде землетрус, але не в землетрусі Господь ітиме, (це предтечі, як Іван Хреститель, за ним іде Христос – тихий і лагідний голос). Потім вогонь, але не у вогні Господь, а потім буде тихий і лагідний голос – ось у ньому Господь! Господь у ніжності, в делікатності, в любові, розчуленні, але до цього проходить от таке служіння. Спочатку Каїн, а потім Авель, спочатку Ісав, потім Яків, спочатку Ізмаїл, потім Ісак, спочатку Фарес, а потім Зерах.

“І сталося в часі, як родила вона, – а ось близнята в утробі її. І сталося, як родила вона, показалася рука одного (от діла дійсно ті, які повинні бути – “сяйво”); і взяла баба-сповитуха, і пов'язала на руку йому нитку червону, говорячи: «Цей вийшов найперше”. Червона нитка – сіль, суть. Так, тут сіль Господня, нитка червона тут, тут є суть служіння Господнього. Таке повинно бути служіння. “Цей вийшов найперше”, він повинен вийти найперше. “І сталося, що він втягнув свою руку, а ось вийшов його брат. І сказала вона: «Нащо ти роздер для себе перепону?» І назвала ім'я йому Перец”. Саме ім'я Фарес і означає – “роздертя”. Роздертя перепони, воно бурхливе завжди – це є буря. Згадаємо, як християнство приходило на Русь. Путятя хрестив чим? Вогнем. А Добриня – мечем. Так відбувається, Господь цього не хоче, Він хоче, щоб зразу був Авель, щоб зразу був Яків, щоб зразу був Зерах. Ні, таки спочатку “вилазить” Ізмаїл, Ісав, Каїн, Перец – такі ми. Такі є ми з вами, але все одно Господь осміяний не буде, все одно буде так, як сказав Господь! І назвала ім'я йому Перец. А потім вийшов брат його, що на руці його була нитка червона. І вона назвала ім'я йому: Зерах (“сяйво” або “схід”, “сяйво сходу”). От буквально один вірш: Юда ж породив Фареса та Зару від Тамари. Яка глибока інформація... Ми не маємо змоги детально зупинятися на кожному вірші, але основні моменти будемо розглядати.

Цікаво було б зупинитися на жінках. У родоводі Ісуса Христа ми маємо чотири жінки: Тамара (я не беру Марію, я беру жінок тільки з родоводу Ісуса), Рахав, Рут і Урієва. Чотири Жінки ми бачимо в цьому родоводі – це є життя. І дуже цікаво, що всі вони якщо не блудниці, то язичниці. От Тамара – язичниця... Рахав... Пам'ятаєте історію Ісуса Навина, взяття Єрихону? Спочатку посилає Ісус Навин розвідників в Єрихон. Єрихон в біблійній мові – це місто язичеське, яке треба зруйнувати, ці стіни треба зруйнувати, а все, що в ньому, піддати закляттю мечем. Невже Господь посилає когось – убивати? Безумовно, ні. Бог – є любов. Не наказував Господь нікого різати, цей Єрихон в наших серцях, він має стіни свої – ідеологію. Мур, який захищає, ідеологія матеріалізму, язичества. Що таке язичество або ідолослуження? В Посланні до колосян апостол Павло чітко розкриває нам: лиха пожадливість та зажерливість, що є суть ідолослуження. От він, “Єрихон”, він в нас. Там є стіни, і їх треба руйнувати. Як їх руйнувати? А от, шість днів працюй, а сьомий день субота – спокій, день свободи для Господа Бога свого. Коли засурмили в сурми – упали стіни (сурма – згадаймо ювілейний рік, коли сурмили в сурми, “день сурем”, “свято сурем”, тоді відпускалися на свободу всі жителі землі). От, що є та сурма, от що то за сурма архангельська, при якій прийде Христос! В повний голос буде проповідуватись Слово Боже, знання, розуміння, світло відання, але це треба напрацювати. Шість днів працюй, а сьомий день – спокою.

Закляття мечем (меч – це є слово). “Заклинаю” – з'єдную, не ріжу, не вбиваю буквально, з'єдную все, що в нас є язичеське, все треба мечем заклясти, через Слово Боже, через віру, з Богом. І очистити, що очищується, – а що не очищується відкинути, спалити поза табором. Всі нечистоти і звірячі шкури, які знімають священики з жертв, спалювали поза табором. Все звіряче спалити, воно нам не підходить, а те, що освячується, освятити. Ти ревнивий чоловік? Хай це буде ревність про Боже? Ти жадібний? Чудово! Голодні і жадібні правди, – є благословенні. Ти є сильний? Хай це буде сила Духа Святого. Не силою і не міццю, говорить Господь, але Духом Моїм. От воно, що означає заклясти все те язичеське, що в нас. Ти заздриш? Так позаздри тим, хто каже: блаженніше давати ніж брати. Випереджай їх у вдосконаленні, тут поспішай, життя коротке, завтрашній день не наш. От, що означає закляття. Посилає Ісус Навин розвідників в Єрихон, і вони переховуються у блудниці Рахав (Рахав означає – “широка”). Ця блудниця із знаком плюс, вона блудить не по відношенню до Бога, а по відношенню до Єрихона. Вона блудниця для жителів Єрихону Вікна її домівки в напрямку до сходу, до Єрусалиму. Вона чекає, вона “блудить” з іншою вірою, з іншим розумінням. Її смикають і кажуть: ти куди бігаєш по тих інших “чоловіках” (чоловік – розуміння, віра), що ти там заглядаєш на чужих? В нас є матеріалістичне розуміння, в нас є віра – дави свого ближнього, а ти десь там шукаєш вигоду своєму ближньому. Вона блудниця для жителів Єрихону. Ця блудниця прийняла розвідників і потрапила в родовід Ісуса.

Рут – моавітянка, тобто язичниця, але вона виходить заміж за юдея, тобто приймає віру Христову скажімо, віру Істинну, віру в Єдиного Бога (ми говоримо речі духовно-символічні). І та віра чахла, вона немічна, вона там помирає, але вона виходить з того язичництва, іде за матір'ю віри, Церквою, за свекрухою, називаючи її матір'ю. Ноємінь, пам'ятаєте? За нею вона виходить на її батьківщину – землю Обіцяну. Вона вибирає свекруху, вона вибрала це життя, життя народу віри, вийшла з того язичества. І ввійшла в родовід Ісуса!

Урієва жінка... Згадаймо, як вона сподобалась Давидові і він взяв її. Він взяв її незаконно, порушивши Закон Божий. Так не робиться – вона була жінкою Урія (Урій означає – “світло”), хоч він був хіттеянин (хіттеї – означає “страх”). Це – служіння, чинне страхом, прихід до віри через страх смерті, злиднів, хвороби. Це початок мудрості. Це ще язичеський страх, але світло вже бачить. Світло – це вже праведність. Слава Богу. Він вже шукає правду, хай через страх, але це вже чудово. Так от, його вбиває Давид (фактично посилаючи на бій, в якому явно той не міг перемогти тому, що був ще слабенький) і забирає собі його служіння, його життя, його громаду, оцю Урієву жінку – Вірсавію. І вона входить в родовід. Господь покарав Давида за цей вчинок. Він показав: не маєш права так діяти. “Не пожадай жони ближнього свого” (мова йде в першу чергу про духовні речі, та й по букві ми приймаємо, бо воно не протирічить духові, але Закон духовний, а не буквальний). Пам'ятаєте, як Симон і Левій повбивали обрізаних язичників, що по духу хотіли собі взяти життя віри – Діну, їхню сестру? І вони їх повбивали, тобто поклали на них такі тягарі, які вони не могли понести! Ті були ще слабенькі, їм треба допомогти, а тут фарисейська гординя, і сила, і міць: “Ти повинен так постити, так молитися, стільки стояти в храмі ”і т.д. Вони ще не можуть цього знести, вони є ще маленькі. І повмирала в них віра, “повмирали” вони. Так Господь не робить. Господь покарав і їх, ми бачимо прокляття на Симона і Левія в благословенні Якова дітям його (див. Буття 49-й розділ) Отже, ось жінки – Тамара, Рахав, Рут і Урієва, моменти історії, які ми розглядаємо... У родоводі Ісуса Христа є й інші імена, які, щоб дослідити, треба дуже глибоко занурюватись в Святе Письмо. А це ті імена, які в нас на слуху і про які ми всі знаємо.

Ми бачимо, який родовід Ісуса, ми бачимо, хто в нього входить. В нього входить Єссей, цей “плідний”, батько Давида, і сам Давид, той “улюблений Господній”, який що робить? Він пасе овечки батька свого. Знову смирення. Ми весь час бачимо, що ті хто входить в родовід, вони або пастирі овечок, або як Йосип, тесля, столяр, той хто щось витесує з дерева, “обтесує” себе...

“А всіх поколінь від Авраама аж до Давида – чотирнадцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського переселення – чотирнадцять поколінь, і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять”.

Так закінчується родовід: всіх поколінь від Авраама аж до Давида – чотирнадцять поколінь.

Зерах – “сяйво, світло, схід”.

Юда – “хвалити Господа”.

Тамара (Фамар) – “пальма”.

Есром – “квітучий”.

Арам – “високий”.

Амінадав – “благородний батько”.

Наасон – “чародій, чаруючий”. Зачаровує словом Господнім, проповіддю.

Салмон – “одягнутий”. В смирення, в праведність.

Вооз – “в ньому сила”.

Рахав – “широка”, широке поле для запліднення.

Овид – “той, хто вклоняється”. Богові, безумовно.

Рут (Руф) – “краса, миловидість”.

Єссей – “багатство”.

Давид – “улюблений Господній”.

Соломон – “мирний, мир”.

Урія – “світло моє Ягве”.

Ровоам – “той, хто збільшує народ віри”.

Авія – “чий батько Ягве”.

Асаф – “лікар”.

Йосафат – “Ягве судить”. Суд не свій, а Божий.

Йорам – “Ягве підносить”. Ми падаємо, а Господь підносить.

Озія – “сила моя Ягве”.

Йоафам – “Ягве досконалий”.

Йоарам – “Ягве підносить”.

Ахаз – “він схопив”. Сутність схопив і тримає.

Єзекія – “Ягве укріпив”.

Манасія – “той, хто дає забуття”.

Амон – “майстер”.

Амос – “сильний”.

Йосія – “Бог підтримує”.

Йоаким – “Ягве зведе, підійме”.

Єхонія – “стверджений Ягве”.

Салафіїл – “я прохав Бога”.

Зоровавель – “той хто народився у Вавилоні”, у полоні.

Авіуд – “Бог – то мій батько”.

Еліяким – “Бог ствердив”.

Садок – “праведний”.

Єлеазар – “Бог допомагає”.

Матфан – “дар”.

Яків – “обманець”, обманює плоть, сатану.

Йосип – “він додасть”.

Марія – “звеличена”.

Ісус – “Ягве спасає, Спаситель”.

Христос – “Помазаник”.



† † †

Протоієрей Олег Ведмеденко запрошує усіх, хто є небайдужим до справи свого спасіння, до БІБЛІЙНОЇ ШКОЛИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ, заняття якої проводяться щонеділі о 17-00 в актовому залі готелю “Профспілковий” (м. Луцьк, просп. Відродження, 24, 3-й поверх, навпроти міської лікарні №2).

Основна мета запропонованих слухачам лекцій – дослідження Слова Божого по духу: як форми (духовна символіка біблійних текстів), так і змісту Писання (невипромінювання зла /смирення/, як шлях здобуття внутрішньої сили /благодаті/).

На заняттях ви можете придбати конспективні матеріали, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега, різноманітну духовну літературу.

Зібрання супроводжуються загальною молитвою та співом духовних пісень.

ВХІД ВІЛЬНИЙ! МИ ЧЕКАЄМО ВСІХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДИ БОЖОЇ.

Дистанційне навчання
здійснюється через мережу Інтернет та за допомогою листування.

НАПИШІТЬ НАМ, і ми надішлемо Вам інформацію, як отримати поштою книги, конспекти лекцій, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

Наша адреса: Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021.

E-mail: vedmedenko@fk.lutsk.ua

Інтернет-сайт Школи: www.vedmedenko.org



† † †

Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (див. вище) з поміткою: “пожертва”, або “десятина”, або ж перерахувавши кошти на рахунок незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ “Західінкомбанк” ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.

“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).



Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: