Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія. Мф. 4. 1-2. Диявол спокушує Ісуса.

Лекція № 10

Лекція:
Починаємо дослідження четвертого розділу. Я прочитаю уривок з першого до одинадцятого вірша, – щоб ми бачили всю панораму і перспективу змальованих тут подій, але повністю ми його зараз не розглядатимемо.

“Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав. І постив Він сорок день і сорок ночей, а в кінці зголоднів. І ось приступив до Нього спокусник, і сказав: «Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами!» А Він відповів і промовив: «Написано: не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих», Тоді забирає Його диявол в святе місто, і ставить Його на наріжника храму, та й каже Йому: «Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бо ж написано: «Він накаже про Тебе Своїм ангелам, і вони на руках понесуть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги». Ісус відказав йому: «Ще написано: не спокушуй Господа Бога свого!» Знову диявол бере Його на височезну гору, і показує Йому всі царства на світі та їхню славу, та й каже до Нього: «Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся!» Тоді каже до нього Ісус: «Відійди, сатано! Бо ж написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!» Тоді залишив диявол Його. І ось ангели приступили, і служили Йому”.

Саме цей уривок ми сьогодні почнемо розглядати. “Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав”. Після чого? Пам'ятаймо завжди: “Таємниця від віків і поколінь – Христос у нас...” Христос є шлях. Христос пройшов шлях буквально для того, щоб ми пройшли його духовно. Ми повинні йти цим шляхом. Минулого разу ми розглядали хрещення (Іванове хрещення), тобто хрещення в покаяння для всіх нас. Христос пройшов його, щоб показати шлях, хоча Йому не було ніякої потреби хреститися в покаяння. Йому не було в чому каятись. Він без гріха – Бог во плоті. Але Він пройшов для того, щоб ми пішли тим самим шляхом. І ми бачимо, як тільки занурюємося в покаяння (а це, власне, перший крок для нас), – ми отримуємо благодать Святого Духа в покаянні. Тобто – мир, спокій, полегшення. Я відважився, я ступив у цю воду, я почав працювати над собою і одразу отримую благословення Отче, благословення Отця нашого Небесного: “Це Син Мій...”. Це для нас, якщо ми йдемо шляхом Христовим, якщо ми дійсно християни. Але одразу з'являється й супротивник, щоб противитись нам. Обов'язково! Одразу! Знаймо це і будьмо готові до цього. Я завжди розповідаю таку християнську притчу. Двоє людей ідуть і сперечаються між собою. Один каже: «Я не вірю в існування сатани, бо я з ним ніколи не зустрічався». А інший каже: «Як же ти з ним зустрінешся, якщо ти з ним ідеш в одному напрямку? Піди проти і одразу відчуєш, що він є!..» Ось якраз той самий момент. Як тільки ми робимо перший крок, починаємо діяти, – це вже занурення. Це дуже важливо – занурення. Тому що ми часто розуміємо, знаємо Слово, і свідомі того, що необхідно зануритись в покаяння, потрібно почати нове життя, необхідно зробити перший крок, але ми його не робимо... Символіка занурення в воду дуже гарна, тому що мова – про духовні речі, безумовно. Не для того хрещення, щоб увійти в воду сухим, а вийти мокрим. Мова йде про водну купіль Слова і, відповідно, дій за цим словом: втілення дій слова. А тоді сходить і Дух Святий. Слово – Віра – Благодать.

Так от, ми ходимо берегом і все не наважуємося зануритися. Так само і буквально. Ось вода – ніби холодна... Підійшли, торкнули ногою: ой, холодна!.. Мало того, що ми хочемо туди зануритись і бачимо, що це добре, що це – чудово! Ми можемо бути духовно розслабленими так само, як духовно розслаблений біля купальні Віфесда, що чекає тридцять вісім років, аби його хтось вкинув у цю воду. Знову – духовну воду, мова не йде про буквальне. “Тридцять” – має віру в Триєдиного Бога, а “вісім” – чекання нової седмиці (вісім – нова седмиця, новий тиждень). Віру має і чекає нового життя, чекає, коли ж почнеться нове життя. Розуміючи, що це життя, оздоровлююче життя, настане лише тоді, коли він зануриться у воду. Але не має сили зробити це самостійно, бо він розслаблений. Немає волі, і чекає, щоб хтось йому допоміг... От як важливо зануритись! Мало того, що ми розуміємо, мало, що ми маємо віру, але як чудово, коли ми є не просто віруючі, але й вірні! “Блажен, хто вірує – йому на світі тепло”... Ми це розуміємо, ми бачимо віруючих сусідів, близьких чи знайомих. Ми бачимо, як змінилось їхнє життя. Ми бачимо, що з кожним роком відрив їхній від нас стає все більшим і більшим, а ми все стоїмо на місці, ми все ходимо берегом, все не наважуємося зайти в цю воду... Так от, важливо таки зайти в цю воду, зануритись, бо мало того, що ми розуміємо, що це добре. Треба прийняти рішення і виконати його! Це дуже важливий момент. Благословен, хто йде в ім'я Господнє. Йти – діяти, жити, дійсно йти цим шляхом. Господь пройшов через занурення в покаяння: “Благословен, хто йде...” Хто не йде – не почує благословення Отця нашого Небесного: “Це Син Мій улюблений...”.

“Благословен, хто йде...” Віра без діл мертва. І біси вірять, але тремтять. Але пам'ятаймо: як тільки ми почнемо йти цим шляхом, – з'явиться сатана для того, щоб нам перешкоджати. Я часто згадую, та й слухачі біблійних курсів теж, що, коли перші рази приходили на біблійні курси – спали. Просто спали – фізично. Ніби все нормально, прийшов бадьорий і раптом – якийсь сон!.. Незчувся як заснув, і пропустив... Це – нормально, мої кохані, це є боротьба! Через це я сам пройшов… Або – приходить людина в храм і одразу починає думати за ноги, заважають сторонні думки. Як тільки почав молитися – полізли в голову сторонні думки... Це означає – почалася боротьба! Слава Богу, мої кохані, ми занурюємося, ми йдемо, працюємо! Мусить бути спротив, бо існує супротивник, і ми вже його бачимо. Ми бачимо його в різноманітних проявах і спокусах на кожному кроці. І тоді ми починаємо проявляти волю свою, узгоджену з волею Божою. І Господь допомагає нам! Сказано: Хто керується Його постановами, йде цим шляхом, то в усьому йому допомагає на добре. І каже Господь: «Страждань зазнаєте в світі, але Я світ переміг!» Це означає, що переможемо і ми, тому що ми йдемо Його шляхом і Він в нас ! Не тільки посеред нас, і не тільки над нами... Він всюди є і все наповнює! Тільки йдіть – тоді переможете й ви! Приймайте це просто, як аксіому. Тому що, безумовно, у страху очі великі. І сатана каже: Ніколи ти не зможеш пройти цим шляхом! Господь говорить: не турбуйся! Не думай, що буде через місяць, через рік? Думай, що буде через п'ять хвилин! Сьогоднішній день – твій, дивися собі під ноги. Якщо ти за день пройшов хоч сантиметр, хоч півкроку – чудово, це прогрес, ти праведник, ти йдеш!..

“Потому Ісус був поведений Духом у пустиню...” Дух веде в пустиню... Що є пустиня біблійною мовою? В даному випадку – пустиня випробувань. Тому що пустиня біблійною мовою – не тільки пустиня бездуховності, але й пустеля боротьби. Сорок років Мойсей водить народ Божий по пустелі, це – випробування, доки не вмре все рабське. І тільки тоді ми зможемо ввійти в землю обіцяну, що тече молоком і медом. Де ця земля? Ця земля – наші серця. Мова не йде про буквальний Ізраїль, в усякому випадку в даний момент. Мова йде про духовний Ізраїль, а він у наших серцях, – ось та земля, що повинна текти молоком і медом (молоко – слово; мед – дух)! Ми вже з'ясували, що мед – духовна насолода. “Молоко” зміцнює віру, а по вірі дається Дух, Благодать. “Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав”. Ось тут починається пустеля нашого життя, пустеля випробувань, – всі ми через неї проходимо. Для когось вона коротша, для когось довша, але вона мусить бути для всіх, тому що Христос пройшов нею. Він показав шлях – нікуди не подінемося, – Царство Боже зусиллями береться! Ми повинні пройти через пустелю! Вийшов народ Божий з Єгипту і пішов у пустиню... Одразу потрапляє в пустиню. Ми можемо пройти швидше… Вони підходять до Йордану, треба перейти Йордан, треба одразу зануритись, а вони почали ходити берегом, висилати розвідників... Розвідники повертаються і кажуть, що це справді чудова земля. Вони приносять величезні плоди… Просто неймовірні плоди – прозорливість, духовна радість, чудеса і т.д. Тобто те, що пообіцяв Господь, те, що ми розглядали в темі “дари Духа Святого”... Абсолютно неймовірні, чудові, предивні плоди! Ти можеш навіть літати, фізично літати! Але там живуть велетні. Ця земля населена велетнями, а це означає, що треба прикласти велетенські зусилля для того, щоб перемогти, щоб цю землю захопити… Ніколи нікого Господь не спонукав на ведення загарбницьких війн! Є тут протиріччя букви духові? Безумовно, є. “Крізь букву проникай у внутрішнє”!.. Паралельно торкнемося одного цікавого моменту. Запитання: «То що, по букві народ Ізраїля ніколи не воював?» Воював, і сьогодні воює, але буква вбиває, – дух животворить. Не той юдей, що ззовні такий, а той, що в серці юдей. Не той Ізраїль, що ззовні такий, а той, що духовний Ізраїль. Істинний Ізраїль, духовний Ізраїль, діти Божі не воювали! А ті, що воювали (буквально), якраз були тими, про яких ми читаємо в Святому Письмі: вони не виконували постанов Божих. Порушували шосту Заповідь – “Не вбивай!” Хоча, безумовно, поняття праведності – поняття шляху. І жорстокість наших предків була певним чином зумовлена історично. А милосердя Господнє приймає і недосконалих дітей Своїх, які попри все таки рухаються до “Не вибивай”. “Камо грядеши?” – “Куди йдеш?”...

“Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав”. Ця пустиня мусить бути в житті кожного з нас. Одні проходять її швидко. От, якби народ Ізраїля, пройшовши коротку пустиню від Єгипту до Йордану, перейшов Йордан, послухавши двох розвідників (Ісуса Навина і Халева), які сказали: «То ж Бог буде з нами, чого ви боїтеся?!» Чому ти боїшся зануритись в цю річку? Ти починаєш прораховувати: там треба буде того позбутися, іншого... Необхідно буде вступити тут в боротьбу, а тут витримати спокуси зовнішні і внутрішні... І ти будеш в очах друзів, рідних і знайомих людиною не від світу цього, станеш посміховиськом... Бо Христос приносить не мир в першу чергу, а меч, тобто, триває розділення навіть серед членів сім'ї. Чоловік іде в ресторан, а ти – в церкву – поділення... Я не витримаю цих велетнів, ні! Я не перейду Йордан! – Добре. Ти не перейдеш, – значить, ти будеш в пустелі сорок років. Поки в тобі це рабське не помре, поки ти повністю не змиришся, поки ти повністю не віддасися на волю Божу! Бо Господь тобі накреслив шлях: перейти Йордан і ввійти в Землю Обіцяну, і воювати, і вести духовну боротьбу! А наша боротьба не проти крові і плоті... Про війни ізраїльського народу. Не та Господня боротьба, що проти плоті і крові, але – проти початків, проти влад, проти духів злоби піднебесних. Так от, мусиш ходити цією пустелею сорок років, поки в тобі не помре все рабське і ти не змиришся. І все одно зануришся в покаяння! І все одно почнеш боротися і переможеш! Тому що Господь світ переміг і показав шлях перемоги. Недаремно ми на просфорах, Агнцях, ставимо печатку: НІКА. І коли освячують вам оселі, теж пишуть: НІКА, що грецькою мовою означає: “перемога”. Христом перемагаймо! Розіп'яти в собі гріх, вмерти для гріха (ось вона – пустиня безводна, в якій ти гукаєш: прагну! – як Христос на хресті... І здається, що й Господь тебе покинув! І дійсно, ми бачимо, – Дух Святий вводить Його на пустиню і ніби відходить, і ангели відходять... Тоді ж, коли ти переміг, – ніби з'являються ангели і починають служити Христу... Насправді Христос, Господь, Отець, Дух Святий ніколи не відходять, і ангели не відходять! Це нам здається по немічності нашій. Насправді, якщо ми в смиренні протягом всієї нашої боротьби, – Господь з нами! Так само, як ми ніколи не полишимо своїх дітей, – ніколи, ні за яких обставин!.. Ми ведемо дитину за руку, і приходить момент, коли ми кажемо: тобі треба вчитися ходити! І відпускаємо її руку... Ми бачимо, як вона падає, але це не означає, що нас немає! Яка мама кинула дитячу ручку, розвернулася і пішла? Ні, – стоїть поруч і аж тремтить... Хоча знає, що впаде, – ну хоч би не розбилася... Ніколи нас Господь не полишить! Якщо ми, злі, можемо так дмухати на своїх дітей, то невже Отець наш Небесний, ім'я Якому Любов, покине нас в пустині без допомоги, без нагляду? Ні! Він всюди є і все наповняє. Його око недрімаюче. І недаремно воно зображене на іконах у храмах, це око всевидяче. Пам'ятаймо, що, навіть коли нам здається, що Господь від нас відійшов, – це не так. Ніколи Він нас не покине. Він нас вчить ходити, бо якщо не буде пустині, якщо не відпустиш ручку дитини, то вона ніколи не навчиться ходити. Господь хоче, щоб ми були мужами, щоб ми зростали в “міру зросту Христового”. Щоб ми були досконалі, як був досконалий Він, явивши досконалість Отця нашого Небесного.

“Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав”. Господь допускає ці речі. Уявіть: Дух веде до диявола!.. Коли так глянемо неозброєним оком, – робиться жахливо!.. Тут явне протиріччя букви і духу. Що може бути спільного в чистого і нечистого? Святого і не святого, світла з темрявою, Господа і Веліайяра? – так говорить нам Святе Письмо. Як Дух Святий може вести до диявола! Він виводить від диявола! Все значно глибше... Згадаймо, як говорить апостол Павло: твар підкорилася марноті не добровільно. Творіння... Це ми з вами – твар (церковнослов'янською мовою). Взагалі, ми часто підміняємо поняття і втрачаємо зміст. Зараз твар – ніби якесь лихослів'я. Це – “творіння” церковнослов'янською мовою. Ми є творіння Боже, – всі. Так от, коли ми підкоряємося марноті, коли ми потрапляємо у випробування, – ми робимо це не добровільно, на це – воля Божа. Нас вчать ходити, нас вчать бути в зростанні! Нас вчать зростати духовно, а зростаєш – в боротьбі!.. Господь нам дає тренування, “спортзал” нашого життя, в якому ми нарощуємо духовні м'язи. І це не попри молитву “І не введи нас у спокусу...” Господь не спокушує нас! Спокушує диявол! Господь допускає випробування, щоб ми перемогли диявола. Тому що ми повинні зробити це, точніше – Він у нас. “Насіння жони зітре голову змієві”, – читаємо. В Бога рук нема. Боротьба відбувається в наших серцях, боротьба добра і зла. Як Достоєвський казав: життя – арена боротьби добра і зла. І це поле боротьби, поле битви – наші серця, серця людські. Тут триває ця боротьба... Господь допускає, і творіння підкоряється марноті не добровільно, але за волею Того, хто його скорив. Все з волі Божої – без волі Божої волосина не впаде з голови нашої... Для чого? Щоб твар сама звільнилася! Щоб піднялася до висоти Богосинівства на славу синів Божих! Щоб ми проявили свою волю, узгодили з волею Божою і встали на цю боротьбу, і дозволили Богові боротися за нас, у нашому таборі проти диявола! От велична програма, бо інакше ми ніколи не піднялися б до подоби Божої. Інакше ми були б просто роботами! Для того, щоб творінню оБожитись (а в цьому – програма Творця стосовно нас, стосовно творіння свого), необхідно пройти пустиню! Дух Святий веде на випробування, а ми молимося: “І не введи нас у спокусу...” Не введи нас у випробування... Про що йде мова? Не дай нам випробування більшого, ніж ми можемо понести! Не дай нам хреста більшого, ніж ми можемо підняти!.. Але ми мусимо нести хрест, випробування повинні бути, і спокуси мусять прийти, бо ми живемо в цьому світі. Земля – місце випробувань, – говорить Святе Письмо...

“Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав. І постив Він сорок днів і сорок ночей, а в кінці зголоднів”. Оці два вірші ми й будемо сьогодні розглядати, бо це – безодня премудрості. Я не можу просто так “проскочити” їх і дати лише кілька коротких пояснень.

“І постив він сорок день і сорок ночей...” Піст. Це – шлях для нас: занурились в покаяння, омились – отримали, відродили віру. Іванове хрещення – віра, відродження віри, яка є в кожному з нас, бо сказано, що кожному Господь дав міру віри. Вона в нас закладена генетично: людина вірує і вірою живе. Інше питання, в якому напрямку вона спрямовує віру. Один вірить у Бога, а інший, – що Його немає. Це знову ж таки поняття нашої вільної волі, ми обираємо напрям, бо ми створені за образом Божим. Віра, Надія, Любов. Перший крок – віра. Чудово, є база – віра від слова Божого. Наступний крок – надія, зростання в надії, очищення в надії, – в цій (поки що) пустелі. Та й у нашому серці поки що пустеля. Ця пустеля ще мусить стати Едемом, раєм, наповнитись Благодаттю. Але поки що вона заросла терниною і осотом. Тернина – дух користолюбства, так пояснює нам притча про Сіяча; а осот – дух насильства, агресія. Ці інстинкти в нас існують об'єктивно. І ми повинні навчитися панувати над ними, над цими звірами поля наших сердець. Найхитріший понад усю цю звірину польову, – читаємо в книзі Буття, – є змій. Це – закон плоті, саме так проявляється в нас “вуж стародавній, що диявол він і сатана”. І він нашіптує нам: ні, не вмрете... Підкоряйся плоті, а не розуму, підкоряйся земному, а не небесному, дольньому, а не горньому, сатанинському, а не Божому... Починається боротьба, приходить момент боротьби. Ще раз повернемося: спочатку – віра “...І сталась на небі війна...” Це – питання стосовно приходу до віри. Ми приходимо до віри через Слово. Сфера духу – небо. Наше небо – серце. Тут стається війна між Михаїлом і змієм. В нас і Михаїл, і змій. І потім, коли перемагає Михаїл (“Хто яко Бог”), Господь перемагає, воїнство Боже перемагає в нас, – все, віра очистилась, ми занурились у покаяння, зрозуміли, що так жити не можна… Вірую, Господи! Веди мене правдою Твоєю! І починається пустиня... Скидається змій… Куди? У плоть! І ходить, як рикаючий лев, знаючи, що недовго йому залишилось, і шукає, кого б зжерти. Сорок днів, сорок років – називай як завгодно. Число сорок – символічне. 4 х 10 = 40, де 4 – всесторонність (з усіх чотирьох сторін); 10 – Закон Божий, воля Божа, віра. Всебічне випробування віри – поки все рабське не вмре, поки змій в нас не вмре, поки Господь не покладе всіх ворогів біля ніг наших, поки не переможемо, поки не сядемо праворуч нього, як Він сів праворуч Отця Свого.

Ось вона, пустельна боротьба. Боротьба Господа з Амаликом з роду в рід. “І постив він сорок днів і сорок ночей...” Що таке піст? Стримування. “Рід цей не виводиться інакше...” Диявола не переможеш інакше, як тільки молитвою і постом. Так, немає іншого шляху. І піст – не боротьба з ковбасою, як дехто вважає. Піст – боротьба з гріхом! Стримування язика, серця, чрева, – як вчать отці Церкви. В першу чергу – язика, тому що інакше неможливо зосередитись на духовних речах. Якось до Іоанна Кронштадтського прийшли два відвідувачі. Він запитав: чому прийшли? Чи мають якусь нужду до нього? “Та ні, так, «поболтать»...” Він виносить їм дві склянки чаю, сипле цукор і каже: “Вот, поболтайте”... Стриманість (язика, серця, чрева). Чрева тут – пожадань плоті. І чрева ніби на останньому місці. Чому? Адже боротьба “з чревом” насправді є необхідною!.. Так ось, тоді тільки буде боротьба в чреві, тоді тільки ти зможеш перемогти сластолюбство, коли освятиться серце... Бо говорить Іван Лествичник: три головні голови драконові ми повинні зрубати (і всі три на “с” починаються): сластолюбство, сріблолюбство і славолюбство. От коли ці три переміг, то і останні п'ять (їх всього вісім) переможеш. Якщо ці три голови зрубав, то останні гинуть самі, тобто, тобі буде легко їх добивати. Головне – ці три перемогти в собі. І, безумовно, піст і молитва – пустиня. Стриманість: язика, серця, чрева. Стосовно язика повторюся, тому що ми повинні чітко усвідомити цю боротьбу. “Огородися мовчанням і дослухайся до себе”. Ось чому стримання язика – боротьба проходить всередині, і якщо ти багато віддаєш назовні, “болтаешь”, – то не бачиш, що робиться всередині. Що відбувається всередині можна побачити тільки в мовчанні, тільки зосередившись. “Що зв'яжете на землі – те буде зв'язане в сфері духу”, ти побачиш боротьбу, яка відбувається в духовності твоїй. А коли розв'язано на землі, – розв'язуєшся вже від гріха. А перебореш гріх во плоті своїй, – розв'яжешся й “на небі”, і, змігши, станеш духовним метеликом. А до тої пори будеш “гусінню”, яка загорнулась у кокон, у якому триває ця боротьба. Процес проходить всередині нас, Царство Боже – всередині нас, і пекло – всередині нас. Світло – всередині нас, і змій, “хитріший за усю звірину польову”, – в нас. Поле – наше серце, це – глибини свідомості і підсвідомості. “Таємниця від віків і поколінь – Христос у нас”. “Огородися мовчанням і дослухайся до себе”, – каже Серафим Саровський. “Бо від мовчання ще ніхто ніколи не розкаювався”, – говорить преподобний старець. “Говори, коли маєш щось краще, аніж мовчання”, – говорить Григорій Богослов. “Я бачив багатьох, що спаслися мовчанням, а багатомовністю – жодного”, – вторує Амвросій Медіоланський.

Стриманість серця... От тоді вже починається боротьба і в серці. Тоді ти вже чуєш своє серце, тоді ти вже добираєшся до кореня, бо з серця все виходить: злі думки, перелюби, душогубства й ін. І сластолюбство теж починається в серці, в цих глибинах свідомості й підсвідомості. І закон плоті там, – у серці, інстинкти теж там. Бо якщо корінь святий, то й гілки святі. І неправильно починає той, хто починає чистити зовнішню сторону чаші, – вчать отці-ісіхасти. (Ісіхаз – “безмовність”. Це – шлях східної церкви, православ'я; шлях подвижництва, назорейства духовного, істинний шлях, “царський шлях”). Починай чистити її з середини. Якщо ти змиришся в серці своєму, то згодом, мало-помалу, це смирення передасться тобі на гілки. І ти тоді тільки зможеш успішно боротися зі сластолюбством, сріблолюбством, славолюбством. А якщо ти починаєш рубати ці голови драконові, не вразивши його в серце, то на одну буде виростати їх десять, і вони тебе задушать і з'їдять, бо ти неправильно ведеш боротьбу. Основний метод ісіхазму зображений в старовинному трактаті “Метод священної молитви і уваги”. Полягає він тому, що треба почати з серця, змиритися в серці – це перший крок. Для того, щоб зв'язати в серці, необхідно вимовчати. Просто менше говорити і дослухатися до себе, бо інакше ти не почуєш голос Господній. Коли світить світло сонця, то зірок на небі не видно. Зорі видно тоді, коли світло згасає. Коли ми говоримо, то ми не чуємо, що робиться в середині нас. Ми чуємо шум зовнішній, і назовні маємо зв'язок. Внутрішнє в нас віддано на самоплив, там розкошує цар Ірод в вакханалії плоті. І людина уподібнюється тоді воїну, який із зав'язаними очима починає воювати: отримує удари і не знає звідки, направляє удари і не знає куди. “Піст – стримання язика, серця, чрева”, – говорить Антоній Великий. Язика – недаремно – в першу чергу. Коли зв'язуємо язик, тоді починається боротьба в серці: “Що зв'яжете на землі, те буде зв'язане на небі” – в серці. А тоді, якщо зв'яжете на небі, у серці, – розв'яжетеся на землі від гріха. Тоді закон плоті буде під ногами твоїми, ти звільнишся від рабства, від пут гріховних. Тоді розв'яжеться і “на небі”, а, отже, в серці буде благодать. І ти будеш летіти, як та голубка в небесній сфері, маючи мудрість, маючи відання, маючи щастя в душі безмежне. Це все одно, як квітку білу (існує такий дослід науковий) поставити у підфарбовану чорнилом воду. Корінець ти занурюєш і бачиш, що починає підфарбовуватись і стебло, і листя, і квітка. Якщо корінь святий, то – і гілки, але починаємо обов’язково з кореня. Ти можеш дуже довго фарбувати гілки і нічого з того не вийде, – дощ буде змивати фарбу. Освятити корінь – ось піст і молитва, – а тоді прийде момент боротьби і з “ковбасою”, а точніше –зі сластолюбством.

“І постив він сорок днів і сорок ночей, а в кінці зголоднів.” І знову – випробування для нас. Сорок – всестороннє випробування нашої віри – піст. Очищення в надії. Віра – надія – любов. Потім приходить момент досконалої любові, тоді можеш пророкувати. “Пильнуйте про любов, а найбільше, щоб вам пророкувати.” І чим закінчиться цей піст? “І з того часу Ісус почав проповідувати...” (Мф. 4.17) Коли вийшов з пустині! Тільки тоді!.. Тому що ми проповідуємо те, що бачимо. І коли ти не був у цій боротьбі, що будеш проповідувати? Чому ти навчиш? Лікарю, вилікуй себе сам, – говорить Господь. Іди в пустиню...

Сорок днів і ночей... Кожне слово має значення. Чому «днів і ночей»? День – ти ніби на підйомі, в тебе перемоги. Ніч – падіння в цій боротьбі.“...а в кінці зголоднів.” Що означає “...а в кінці зголоднів”? Крім буквальних речей? А на тридцятий день не хотів їсти? Давайте пошукаємо духовні речі. На що зголоднів? Що означає “їсти” біблійною мовою? Виконувати волю! “Їжа ж Моя...” Біблія сама себе розкриває, і не дай нам Бог придумувати щось чи віднімати від Слова… “Їжа ж Моя – виконувати волю Отця, що послав Мене”. Дійсно, якщо ти пройшов момент надії і піднявся до досконалої любові, то ти можеш іти пророкувати, можеш іти проповідувати слово Боже і чудеса творити. І ознаки йдуть за тобою, і в цьому є воля Божа: “То ж ідіть і навчайте всі народи, хрестячи їх во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи всьому тому, що Я вам заповів”, – говорить Господь. Тоді тільки йдіть і навчайте, бо ми говоримо тільки про те, що ми бачили. Ти повинен пройти цю боротьбу, ти повинен пройти цю пустелю. Ти повинен очиститися, ти повинен піднятися, щоб спуститися... Знову драбина Якова. Патріарх Яків, старозавітній, бачить сон: драбина в Небо. І на вершині драбини Господь, – там любов досконала. І ангели піднімаються і опускаються. Піднявшись, ти стаєш ангелом Господнім, вісником Господнім, щоб іти і навчати. “Уста священика знання стережуть та Закона шукають із уст його, бо він ангел Господа Саваофа.” А ми всі повинні стати священиками, ми всі повинні присвятити життя Господеві. Всі повинні піднятися на цю висоту – висоту Божественної любові. Тоді можна спуститися, щоб навчати. Так от, коли піднімаєшся, – з'являється голод на виконання волі Божої, а воля Божа: “Ідіть і навчайте...”. Тоді потоки, ріки води живої потечуть з утроби твоєї, – ти не можеш їх спинити, ти хочеш поділитися цим. Це закладено в нас, виявляється, вже з самого початку. Ми вже говорили про жінку, яка знайшла драхму і побігла хвалитися до сусідок. Вона вимітала хату... От воно – очищення: вимітала хату – серце своє очищала постом і молитвою. І знайшла “драхму”. Драхма – ще не талант, це дуже дрібна монетка, одна з найдрібніших. І вона знайшла цю драхму, і біжить, і хвалиться. Безумовно, вона зголодніла на священничий хліб. Показні священничі хліби стояли в скінії, а хліб – виконання волі. Ми повинні показувати своє служіння перед Господом. Так от, зголоднів Христос. І ми знаємо: для нас це слово, Христос в нас! Якщо ми пройдемо цей піст, тобто очищення постом і молитвою, піднімемося на певну висоту, очистившись, – ми обов'язково зголодніємо на працю Господню, на працю священничу. “Уста священика знання стережуть...” Ми обов'язково будемо прагнути поділитися своїм досвідом, прагнути поділитися своєю радістю. Ми обов’язково будемо прагнути поділитися своїми знаннями, своїм баченням. І ми будемо говорити: я бачив, брате, дай руку! Я хочу, що ми були разом!.. Любов ніколи не буває егоїстична, вона альтруїстична. Любов не шукає свого, як читаємо в 1Кор., 13-й розділ, з 4-го вірша. Любов не шукає свого, любов віддається...

“І постив він сорок днів і сорок ночей, а в кінці зголоднів.” Дехто трактує: якщо зголоднів, значить, в Нього почались такі спокуси, які не можна витримати... Давайте почитаємо Послання до євреїв, 4-й розділ, з 14-го вірша:

“Отож, мавши великого Первосвященика (це – Христос. Це Він Первосвященик. Ми повинні бути священиками, а Він – Первосвященик), що Небо перейшов (піднявся на Небо, показав нам шлях. Він для того і зійшов, щоб показати нам шлях, як і нам піднятися. Він каже: Я хліб, що з Неба зійшов), Ісуса, Сина Божого, тримаймося ісповідання (ісповідання віри). Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха”. Окрім гріха! Гріх не здолав Його. Так от, Він “зголоднів”, – зголоднів на працю. Зголоднів на те, щоб з того часу проповідувати і промовляти: “Покайтесь, бо наблизилось Царство Боже”… Це ми будемо досліджувати через декілька віршів.

А тепер давайте відкриємо книгу Вихід, 34-й розділ, і прочитаємо 27-й і 28-й вірші. Тому що треба, щоб все стверджувалось двома, трьома свідками. Давайте запросимо Мойсея в свідки. Сказано в Святому Письмі, що Ісус як Мойсей. І про Мойсея сказано, що прийде Такий, як він. Мойсей – у старозавітні часи, Ісус – у новозавітні. Мойсей приніс закон – 10 заповідей Господніх. Ісус приніс Закон – “Возлюби!”. Правда, є аналогія? Безумовно.

“І промовив Господь до Мойсея: «Напиши собі слова, бо згідно з цими словами склав Я заповіт з тобою і Ізраїлем». Мова йде про Старий Заповіт. Тому що Новий Заповіт не могли тоді сприйняти. Бо спочатку був даний той Новий Заповіт, – маються на увазі дві Заповіді любові. Але не змогли втриматися в них – і розбив Мойсей ці кам'яні таблиці перші, а потім отримав другі. І в нових таблицях – дві заповіді в розгорнутому вигляді, у вигляді десяти. На одній чотири – наші стосунки з Богом, і шість на другій – наші стосунки з ближнім, які можна було б звести в дві Христові Заповіді: люби Господа Бога свого, і возлюби ближнього свого, як самого себе. “І був він там з Господом сорок днів і сорок ночей, хліба не їв і води не пив. І написав на таблицях слова Заповіту, – Десять Заповідей”. І зніс їх знову. Так само і Христос – після сорока днів і сорока ночей вийшов і став проповідувати. Де був Мойсей цих сорок днів і сорок ночей? На горі Хорів. Хорів означає в перекладі “пустельний”. Знову пустеля. І зараз цей 34-й розділ ми розглянемо докладніше.

“І був він там з Господом сорок днів і сорок ночей, хліба не їв і води не пив. І написав на таблицях слова Заповіту, – Десять Заповідей.” Історія повторюється. Те, що було з Мойсеєм, було й з Христом, тільки вже на іншому рівні. І в нас те відбувається спочатку на рівні Мойсея, а потім на рівні Христа. Спочатку на рівні Старого Заповіту, – коли ми “діти”; а коли ми стаємо “мужами в міру зросту Христового”, – це відбувається на рівні вже Нового Заповіту. Після народження згори, після приходу до віри, що здійснюється любов'ю.

“І промовив Господь до Мойсея: «Витеши собі дві кам'яні (кам'яні – навічно, вічний матеріал) таблиці , як перші (ми з вами вже вияснили які були перші, розбиті. Їх було дві, і фактично вони говорили про любов), і Я напишу на цих таблицях слова, які були на перших таблицях, які ти розбив. (Це – те саме. Закон Божий єдиний. Просто ми можемо розуміти його по-різному. Підзаконно ми розуміємо тоді, коли ми “старозавітні”, а коли ми вже новозавітні, то розуміємо підблагодатно. Це – благодать на благодать). І приготуйся на ранок. І вийдеш рано вранці на гору Сінай (ранок – коли розвидниться твій шлях і ти будеш бачити, куди йти). Вийдеш на гору Сінай... Що означає назва гори Сінай? Слово «Сінай» означає “купина Ягве”, або інший переклад – “вкритий кущами”. Ми пам'ятаємо ту купину Ягве, ту Купину, яку бачив Мойсей, пасучи отари свого тестя Іофора, священика мідіянського. Він побачив купину, Неопалиму купину – терновий кущ, який горів і не згоряв. Це – духовні речі. Це є церква Остатку, яка “колюча” (тут тернина із знаком плюс). Яка – цнотлива, недоторкана і запліднюється тільки Духом Святим. І в якій горить вогонь слова Божого, вогонь віри, вогонь Благодаті. Це – той самий вогонь.

Так от, гора Сінай називається “купина Ягве” або – “вкрита кущами” – благодатними. Але ця сама гора має назву «Хорів», це – та сама гора. То на Сінаї чи на Хоріві дав Господь? Сінай і Хорів – дві назви однієї і тієї самої гори! А Хорів означає “сухий”, “пустельний”. Ідіть на пустиню, і якщо пройде сорок днів і ночей, – ви вийдете до землі, що тече молоком і медом. Іди на ту саму гору Господню, яка зветься “пустельною” – Хорів. І пройде сорок днів і ночей цієї пустелі, цієї праці, цього очищення, посту і молитви, – вона стане горою, яка вкрита райськими кущами – Едемом – ніжністю, делікатністю, розчуленням. Пустеля випробувань приводить в Землю Обіцяну подвижника, – того, хто долає цю пустелю. А вона для всіх, бо її пройшов Христос. Її пройшла як Новозавітна церква, так і Старозавітна. Ця пустеля приводить подвижника до Едему. Цей шлях смирення – на горі Господній. Господь – смирення, “Я є Двері...” Без смирення ніякі кущі не виростуть на цій горі, вона так і залишиться сухою і пустельною. Смирення. Я – Двері, Я – Скеля, – знову гора... Вона повинна вкритися тими “кущами”, “купинами” сердець, в яких горить вогонь слова Господнього, горить вогонь віри, горить вогонь Благодаті, і стає людина Божа серафимом полум'яним).

І приготуйся на ранок. І вийдеш рано вранці на гору Сінай (Іди в пустиню. Дух Святий веде),.. і станеш Мені там на верхів'ї гори. (Верхів'я гори – смирення. Там, якщо ти станеш на верхів'ї гори, вона вкриється кущами, і ти піднімешся до висоти досконалої любові. І стане вона для тебе горою Сінай. Була Хорів – стане Сінай).

“А з тобою ніхто не вийде, і на всій горі нехай нікого не буде видно. І також худоба дрібна й худоба велика нехай не пасеться навпроти тієї гори”. Ніхто не вийде, це – шлях Мойсея. Це – шлях Христа. Це – шлях апостольського служіння. Це – шлях досконалих. Тільки той, хто зможе піднятися на цю гору, побачить. Інших треба буде вести і показувати шлях. Є моменти в історії, коли Господь посилає Своїх синів-пророків. Посилає в церкву, і тільки вони можуть піднятися, і їх не розуміють, і з них насміхаються, і їх каменують, бо вони бачать те, що не бачать інші. Вони бачать Небо відкритим, інші ж можуть прийняти це тільки вірою. Прийняли – блаженні. Блаженні, хто не бачив, а увірував (тобто, пішов за пророком). Не всі Мойсеї. “Чи ж усі апостоли?”, – говорить нам Господь устами апостола. Чи ж усі апостоли? В кожного своє служіння, хоча і тут є момент апостольського служіння, бо ми всі йдемо шляхом Христовим, шляхом Мойсея. Але не всі Христи й Мойсеї. “По правді, по правді кажу вам, дехто з отут приявних смерті не скуштує, поки не побачить Царства Божого, що прийшло в силі”, – говорить нам Господь. Поки не ввійде, як Мойсей, в містичний морок, для всіх закритий. Для одноплемінників і для худоби дрібної і великої (для пастви). Для всіх. Апостоли піднялися на цю гору, а потім почали вести, вказувати шлях. Почали “пасти худобу”. Ми бачимо, що пас Мойсей худобу на горі Хорів. А худоба буває дрібна і велика. Так само серед нас: один має більший потенціал для праці, інший – менший. Але Господь не дивиться на обличчя, для Нього всі вони – паства… Я завжди наводжу наступний приклад. Я маю два сини: меншого Василька, і старшого Павлуся. І кожен з них несе вантаж, який може підняти. Я нікому не дозволю бути лінивим, але я не звинувачую Василька за те, що він може підняти тільки пляшку з водою тоді, коли Павлусь несе в'язку вудок.

“І витесав він дві кам'яні таблиці, як перші. І встав Мойсей рано вранці та й вийшов на гору Сінай, як Господь звелів йому. І взяв він у руку свою дві таблиці кам'яні. А Господь зійшов у хмарі (що таке хмара? Тут – благодать, – сходить Благодать), і став там із ним, та й покликав Господа”. Дух Святий веде Ісуса на пустиню. Хмара Господня веде Мойсея на гору – те саме. “І перейшов Господь перед лицем його, та й вигукнув: «Господь, Господь, – Бог милосердний і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий, що дотримує милість для тисяч, що вибачає провину й переступ та гріх, та певне не вважає чистим нечистого, бо карає провину батьків на дітях, і на дітях дітей, і на третіх, і на четвертих поколіннях»… В кого Біблія Огієнка, – тут є описка: “...і кедрового дерева і червону нитку...” (Вих. 34.7). Викресліть її олівцем. “І Мойсей поквапно вклонився (що означає «вклонився»? Вклонив свою волю перед волею Божою, своє розуміння перед розумінням Божим) до землі та й сказав: «Якщо я знайшов милість в очах Твоїх, Владико, то нехай же Владика йде серед нас, бо народ цей твердошиїй”. Так, безумовно. І ми завжди, коли ми виходимо на цю гору, входимо в цю пустиню, говоримо: Господи, допоможи мені, бо я маленький. Той “народ”, що в мені, теж твердошиїй – “Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!” Я слабенький, я маленький, я от зараз у дусі, а раптом десь якась хвороба, щось заболіло, і я вже в паніці, починаю хапатися за телефонну трубку, дзвонити лікарям… Твердошиїй народ, цей народ – в наших серцях. Будь з нами, Господи, коли ми входимо в пустиню, не полишай нас, Господи!..

“А Він відказав: «Ось Я складаю заповіт перед усім народом твоїм. (З нами, з нашими думками – ось той народ, в нас. З нашими емоціями, з нашою волею, з нашою душею. Душа – наш народ. А ми є Мойсей – дух). Я чинитиму чудеса, які не були творені на всій землі і в жодного народу. І побачить весь народ, серед якого ти знаходишся, чин Господній, – який він страшний!” Я даю Заповіт і чинитиму чудеса. Після сходження на цю гору, після боротьби з дияволом в серці своєму ти будеш проповідувати справу Мою! Що робив Мойсей? Він проповідував Закон. З наступними ознаками: Я буду чинити чудеса, яких ніхто не бачив. І будуть дивуватися всі народи, до яких ти будеш входити...

“Виконуй те, що Я наказую тобі сьогодні. Ось Я виганяю перед тобою амореянина, і хананеянина, і хіттеянина, і перізеянина, і хівеянина, і євусеянина”. Знову, – де ці народи? Вони в наших серцях. Ми повинні чітко усвідомлювати це. Давайте розглянемо, про кого йде мова? От ми стаємо на боротьбу, на горі Хорів, що назва їй “пустеля”. Піднявшись на висоту смирення, ми чекаємо, коли ця гора стане Сінаєм, коли вона вся вкриється райськими кущами. Благодатними, благословенними кущами Божими, – коли вона перетвориться на Едем в наших серцях, в цій землі Обіцяній. Господь сказав: Я обіцяю тобі цю землю, там буде Царство Боже. В твоєму серці, в цій землі, вона потече молоком і медом. Але поки що там живуть ханаанські племена. Вони великі, велетні... В кожного з нас є ці племена. Які племена? Амореї, хананеї, хіттеї, перізеї, хівеї, євусеї. Хто такі амореї? Амореї (запишіть, тому що, коли будете читати Святе Письмо, з цими назвами постійно буде зустрічатися) в перекладі – “гірські жителі”, або “жителі верховин”. Вони у нас у кожного, коли ми ще язичники (це – хананейські племена, язичницькі), коли ми говоримо: немає Бога, але плюємо через ліве плече, – хочеться чомусь поклонятися, хочеться чогось вищого, і ми шукаємо предмет для поклоніння. Один поклоняється музам: поезії, музиці, науці… Ми шукаємо предмет поклоніння, ідеал. От каже: Павлик Морозов – мій ідеал. Інший каже: Павка Корчагін – справжній ідеал. Пошук ідеалу триває в кожного з нас, кожний хоче чогось вищого. Для іншого цей ідеал – римські легіони, і він запоєм читає історичну літературу, про Чингіз-Хана, наприклад... Він собі уявляє, що він би робив не так... Так от, про амореїв. Амореї – ті, які прагнуть до висот поклоніння, але поклоніння те язичеське (той поклоняється грошам, той – владі, а той – кохається в популярності, – хоче, щоб його носили на руках, засипали квітами). Це – бажання якихось висот, прагнення висот, але, на жаль, язичеських. От він і є “житель гірський”, житель верховин: він прагне до висот поклоніння, але це поклоніння є язичеське. І воно фактично є марновірством. Це – поклоніння фактично не Творцю, а творінню. Кажуть: я поклоняюсь природі! А природа ж – творіння! Поклоняйся Творцю, спостерігаючи природу. Насолоджуйся творінням, але поклоняйся Творцю, а не маж пеньок салом і не розбивай об нього лоба. Отже, амореї – початок релігійного відчуття, якщо ми будемо шукати позитивне. Якщо його освятити істиною, як пошук поклоніння правдивого, тоді воно стане позитивним. Якщо вигнати цього амореянина і на його місце ввійде народ Божий, то це – те саме відчуття релігійного пошуку. А це – насправді релігія, вона стане істинною, дійсною вірою. Освяти істиною – і аморей стане ізраїльтянином.

Давайте згадаємо Єзекіїля, 16-й розділ, 3-й вірш. Пам'ятаєте, як говорить Господь до дочки єрусалимської, тобто до церкви? Він говорить: “...твій батько – амореєць, а мати – хіттеянка...” Це наш батько аморей, а мати хіттеянка. Це ми з цього вийшли. З цього всі виходять, хто виходить з язичества. Бо є ж таки відчуття, що треба чомусь поклонятися. Десь якісь висоти є, бо не може бути, щоб от так було, як є. Але то все язичеське. Це – те саме, що… Пам’ятаєте, як сказано про створення людини: “І дух Божий носився над водами”. “На початку Бог створив небо і землю” – земля, тіло – є, духовність – є. Але земля темна, духовність темна. Це не означає, що людина не ходить на концерти, не дивиться кіно. Вона ходить на рок-концерти і дивиться фільми жахів. Це не означає, що духовності нема. Вона є, але – темна. Це не означає, що нема поклоніння. Є поклоніння, є релігійне відчуття, але воно неосвячене, язичницьке. Є віра, бо в кожного є віра, бо сказано: Міра віри, яку кожному Господь наділив. Тільки та віра неосвячена світлом істини, вона темна, і вона насправді є марновірством, а не вірою. “І біси вірять, але тремтять”… Ось хто такий амореянин...

“Батько аморей, а мати хіттеянка” – теж цікавий момент. Аморей – батько, віра наша, – марновірна на початку, але є прагнення до поклоніння. А хіттеянка – життя. А яке ж наше життя? Або, хто такі хіттеї? Хіттеї перекладається як “страх”. Безумовно, це – життя наше в страсі, і через прагнення врятуватися в яке завгодно марновірство потрапляєш. І плюєш через ліве плече, бо кішка перебігла дорогу, і назад не вертаєшся, щоб тобі було добре. Ти боїшся повернутися назад, бо твій батько аморей, а мати хіттеянка. Ну, це як один з прикладів марновірства і життя в страсі. Ти боїшся і ти хочеш якогось захисту, ти хочеш комусь поклонятися. Ти хочеш пеньок намазати салом, щоб тебе захистило щось, тільки не знаєш що... І ти шукаєш порятунку в творінні, а не в Творця… Поклоніння сонцю, блискавці; жертву приносять вітрові, дощу, щоб був врожай і т.д. От вам: батько аморей, мати хіттеянка. Мова йде про початки віри, тут вони розкриваються. Треба піднятися до висоти віри істинної.

Хто такі хананеї? Ханаан... Згадаймо, це – внук Ноя, син Хама. Якщо коротко – в Ханаані йде падіння. Прокляття Хамове впало на Ханаана. Якраз ці всі племена є ханаанськими, тобто тими, які відпали від істинного вчення. Ной після потопу – істинна віра, праведники. Вони збереглися після потопу бездуховності в світі на певному етапі. Виходить Ной з ковчегу, обробляє землю (серця людські: проповідує Слово, сіє зерно Слова). Насаджує виноградник. Виноградник – Церква біблійною мовою. Отримує плоди, впивається плодами своєї праці – і лежить в наметі своїм (догматичний намет церкви, намет захищаючий) п'яний і нагий. Це – фарисейська розчина, яка входить в релігійне життя. Так от, три брати – Сим, Хам, Яфет. Три сини в Ноя. І Хам насміявся з провини батькової. Нагота – провина. Фарисейство сп'яніле освячує лінкори, бари, мало не туалети громадські. І можна посміятися з цього. Але мало того, – ще покликав братів, та й каже: йдіть, подивіться яка нагота батьківської віри! Але чим це закінчується? Ной проспався… Проспиться обов'язково і православ'я, і католицизм, і протестантизм. Прийде Христос – овечки Господні є у всіх дворах. Але прокляття впало на кого? Ной прокинувся, проспався, довідався, що зробив Хам (слово «хамство» всім нам відоме) – насміявся з батьківської наготи замість того, щоб смиренно, не дивлячись (саме спиною вперед ввійшли Сим і Яфет, не дивились на наготу Ноя, і прикрили її одягом своїм, праведністю, своїм смиренням) прикрити її своїм одягом… Смиренно працюй, не дивися, що твоя мати-церква чи батько-віра нагий і п'яний. Не іди до мачухи, але витверезь батька, але умий матір, (“жінку”, громаду іншою мовою) в купелі водній Слова (Еф.5). Працюй, ненавиджу розлучення, – говорить Господь! Шануй батька і матір своїх, – каже Законодавець, не тільки по букві, а і по духу. Так от, протверезився Ной і прокляв. Тільки не Хама, а його сина Ханаана. Знову символіка. Прокляття падає на наших дітей, якщо ми насміхаємося з батьківської віри замість того, щоб очистити її, підняти! Замість того, щоб спастися самим, і щоб навколо нас тисячі спаслися – тут, а не десь там, у гарної нашої мачухи, яка ще й “гуманітарку” дає... Це все про нас і для нас! Ханаан – це син Хама, проклятий Ноєм. Це – прокляття від гріха, який вчинив Хам, не прикривши смиренням своїм, праведністю наготу віри. І ім'я Ханаан означає “раб” або “купець”. А це значить, що він торгує, підмінює цінності духовні на матеріальні (згадаймо, Господь виганяє торговців з храму). Або – “раб”, – коли починаєш служити Господу і мамоні, починаєш торгувати духовністю, то рано чи пізно приходиш до рабства гріха. Бо починаєш служити мамоні, а хто кому служить – той тому й раб. От тобі і раб, от тобі й Ханаан...

Хто такі пірезеяни або “ферезеї” (церковнослов’янський переклад)? Перекладається як “сільські жителі”. Що це означає? Ті, що живуть в селі. Село – вже група людей, котрі займаються якоюсь працею. Це – народні бажання, про які говорить Григорій Сковорода: “Полиште ці ваші народні бажання, хіба не бачите, що Господь виводить сліпого з села, щоб відкрити йому очі”. Ось ті народні бажання – політика, іродіанство в церкві. Це – люди, які ніби в церкві, але насправді їх цікавить більше політика церковна, ніж спасіння своє і ближнього свого. Ось той натовп, який кричить: розіпни! Розпинає Христа. Це – “сільські” жителі. Пірезеї – в Ханаані (причому, повторюю, Ханаан – прокляті). Це ті, у яких був спочатку зв'язок з Богом. «Релігія» з латинської: “ре” – відновлюю, “ліга” – зв'язок, – цей зв'язок був втрачений Хамом. Втрачені справжні релігійні почуття.

Далі – хівеї, або – євеї. В перекладі «хівеї» означає – “жителі поселень”, російською – “жители хижин”, хатин – українською мовою. Хатні жителі, – ті, що живуть в хатах. Що вони символізують? Це ті, хто в печерах. Замкнувся в собі і живе в хаті, і каже: тільки й того світла, що у моєму вікні. Це – консерватизм біблійною мовою. Хівеї символізують собою консерватизм, ретроградство, печерне невігластво… Не знаю і знати не хочу, – мені добре в моєму кругозорі. В своїй хаті своя правда. Куди там мене в церкву, на біблійні курси? Ні. Мені і так добре...

І, нарешті, євусеї. Євусеї походять від назви міста Євус. Між іншим, Євус – перша назва Єрусалиму. В Ханаані, в язичестві, Єрусалим називався Євус, і там правили хананеяни. Так от, Євус перекладається як “тік”, на якому молотять. Тік, або “потоптаний”, або “пригноблюваний”, російською мовою – “попираемый ногами”. Символізують собою євусеї тих, хто страждає від прокляття гріха. Страждають, – світ топче їх, – мучаться, горять у вогні геєнському страждань світу цього. Ті, що страждають. Ми всі проходимо через страждання. Страждання спасе світ. І в усіх нас спочатку, в серці, в цій землі, обіцяній Богом, сидять євусеї, і ми страждаємо, караємось, мучимося, але не каємось... Але приходить момент, коли страждання рятують світ, – не краса, як говорив Достоєвський, а страждання. “Як тривога, то – до Бога...” Коли припече, коли кажемо: Господи, Боженько, за що? Поможи! Тоді потрошечки починається на «току» молотіння пшенички Господньої, і відділення чистого від не чистого, святого від не святого, відсіювання зерна від полови. І стає той тік, той Євус уже не Євусом, а Єрусалимом, – ось вона, земля обіцяна. А Єрусалим – вже підвалини миру, основа миру. Не світу, а власне миру, духовності. Господь говорить: “Зажену в таке тісне місце, що змушені будете воззвати до Мене”. От вам Євус. Євус – і є те тісне місце, яке мусить таки воззвати до Господа.

Тепер зрозуміло, про кого йде мова, коли читаємо: “Виконуй те, що Я наказую тобі сьогодні. Ось Я виганяю перед тобою амореянина, і хананеянина, і хіттеянина, і пірезеянина, і хівеянина, і євусеянина”. Тепер ми розуміємо, що вони всі в нас, і Господь виганяє їх. Це Господь виганяє, – не ми! Це не наша боротьба, це – боротьба Господня з тим Амаликом, з роду в рід...

“Стережися, щоб не склав ти умови з мешканцем тієї землі, що ти входиш до неї, – щоб він не став пасткою серед тебе. Бо ви їхні жертівники поруйнуєте, а їхні камінні стовпи для богів поторощите (додаток “для богів” – абсолютно не потрібний. Не для богів. Що таке «стовп»? Мудрість, стовпи істини. Їхню мудрість поламаєте, потопчете. Тому що у вас інша мудрість. Згадаймо, книга Приповістей, 9-й розділ, 1-й вірш. «Ось премудрість сім стовпів своїх виставила», і на тих стовпах премудрості приготувала стіл. Приготувала вечерю багату… Премудрість Господня. Так от, їхню мудрість ви будете нищити. Мудрість світу ти будеш ламати, тому що ти маєш іншу мудрість – Премудрість Господню). “Бо ви їхні жертівники поруйнуєте...” (які в нас жертівники? Кому жертву приносимо? Богові. Жертівник любові, на жертівник любові. А у них який жертівник? Жертівник сатани, жертівник ненависті “...а їхні кам'яні стовпи для богів поторощите, а їхні дерева святі (тобто, присвячені язичеським богам. Які боги, які ідоли? Лиха пожадливість та зажерливість – от їхнє ідолослуження. Ось боги світу цього – дух насильства і користолюбства) повирубуєте. Бо не будеш ти кланятись богові іншому, бо Господь – Заздрісний ім'я Його, Бог – заздрісний Він!” Пам'ятаєте, каже: Я – Бог – заздрісний, ревний. Я не допущу тобі безкарно служити іншим богам. Я не допущу тобі покладати своє життя, здоров'я, вічність свою на вівтар пожадань плоті – лихої пожадливості та зажерливості. “Щоб не склав ти умови з мешканцем Краю, як будуть вони любодіяти вслід за богами своїми...” Любодіяти – блудити, запліднюватись не від Духа Святого, а від духу користолюбства і насильства. Ось він – блуд. “...і будуть богам своїм жертви проносити, то якщо він покличе тебе, то ти не будеш їсти із жертви його…” Тобто, не йди до язичества, до цієї пожадливості світської. Не принось себе в жертву, не їж його жертву. “І не візьмеш з дочок його для синів своїх,..” “…і сини Божі брали дочок людських” і в результаті монстри народжувались! І виродження, і потім потоп... Якщо ти маєш віру істинну, то не бери собі це життя, цих “жінок”. Не живи світським життям, не будь як вони. “...бо будуть вони любодіяти слідом за богами своїми,..” Бо, якщо ти будеш жити оцим світським життям, то і віра твоя занапаститься обов'язково. “...і вчинять розпусниками синів твоїх слідом за богами своїми”. Тобто, життя язичеське занапастить вашу віру.

“Литих богів не зробиш собі”. Тобто, не порушиш першу і другу заповіді. Перша говорить: “Я Господь Бог твій, хай не буде тобі інших богів переді Мною”, друга: “Не роби собі подоби Бога”. Це – те саме: не будеш порушувати цю Заповідь. “Будеш виконувати свято Опрісноків.” Що таке опрісноки? Знаємо. Тобто, – не будеш жити у фарисейській розчині сквашеній, в гордині. Але, навпаки, будеш жити, їсти, споживати – виконувати в опрісноках смирення і чистоти. Ось що таке «опрісноки». “Сім днів будеш їсти опрісноки, що Я наказав був тобі на умовлений час місяця авіва...” Сім днів. Всю седмицю, весь час у смиренні, весь час у чистоті. Що таке “авів”? “Авів” перекладається як “місяць колосків” або “дозріваюче колосся”. Тут мова йде про те, що ти будеш приносити плід в час благоприємний. Сказано: не дай Бог вам, якщо суд прийде зимою. Треба, щоб прийшов суд, коли “літо” – є плоди, тепло, є колоски – місяць авів. “...бо в місяці авіві ти вийшов з Єгипту” Так, безумовно, це добрий місяць для нас. Ти вже занурився в воду йорданську, ти вже приніс плід, ти вже очистився. “Усе, що відкриває утробу (тобто, все перворідне, а перворідне біблійною мовою – духовне. Перше – Слово. “На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Слово було Бог...” А потім Слово стає плоттю. Перворідне повинне бути першим. Спочатку Яків, а потім Ісав, а не так, як ми звикли. На початку повинен бути Ісак, а потім Ізмаїл! Ні, ми робимо навпаки: спочатку Ізмаїл, а потім Ісак. І так на кожному кроці). “Усе, що відкриває утробу – то Моє, як і всяка твоя худоба, що є самець...” Тобто, і віра твоя, і паства, і в тобі та худоба. “...відкриття утроби вола та вівці”. Віл – хто? Це – освячені вірою потенції наші могутні. Віл – обрізаний бик. Бик – весь потенціал нашого організму. “Тоді покладуть на жертівник тельців...” Тоді, коли ми змиримося. І овечок – смирення. Смиренне служіння: “І все життя наше Христу Богові віддаймо”. Ось: воли і вівці... “А відкриття утроби осла викупиш ягням”. Коли перворідне – осляче, тобто – духовність “ослячу” (а вона теж у нас). Осла треба привести до потоків водних, бо він сам не йде. Це не олень, це не овечка, яка йде за пастирем. Осел впертий, його треба тягнути до води. Що означає «викупиш ягням»? Приведеш до смирення, а якщо не буде тебе він слухати, то – “А якщо його не викупиш, то заб'єш, зламавши шию”. Невже Господь хоче, щоб ми крутили ослам шиї? Не про те йде мова! Той “осел” – у нас. Осла (закон плоті, впертість) треба забити, якщо він не змиряється. Зламати йому шию. Що таке «шия»? Шия повертає голову, повертає наші очі. Читаємо в Святому Письмі: «твої очі мандрують на чужих жінок. Якщо око твоє спокушує тебе, вийми його…» Знову – духовні очі! Не треба виймати буквальні очі, не треба буквальних ослів душити, треба знайти того осла в собі. Шия – бажання, і ці в'язи скрути, знищ ці бажання. Вбити в собі плотське. А чим вбивається плотське? Постом і молитвою. Ми з вами говорили, як вчать отці Церкви, – якщо маєш в посудині своїй змія і скорпіона, то закрий кришкою і не давай їсти, і рано чи пізно здохнуть. Ось воно, – скрути шию. Вбий цього осла. Пануй над своїми бажаннями. Біля порога гріх лежить, а ти мусиш панувати над ним, – як говорить Господь Каїну. Це ж духовні речі. І по букві ці речі трактують, і кажуть, що Господь заповідав ослам шиї крутити!.. “Кожного першорідного з синів твоїх викупиш…” Духовність свою викупиш. “І не будуть з'являтися перед обличчя Моє з порожньою рукою…” З ділами без плоду, – неплідна смоковниця. Не будуть неплідними, бо будуть приносити плоди милосердя і Богопізнання, плоди любові, плоди смирення.

“Шість днів будеш працювати, а дня сьомого спочинеш від праці…” Шість днів працюй, а сьомий – спокій. Ось так і працюй все життя, – від суботи у суботу, по спіралі, все вище і вище. На кожному рівні: і коли ореш, і в жнива відпочинеш від праці. Від початку до кінця. Тільки ореш, щоб посіяти, а вже – жнива. Від початку до кінця іди цим шляхом – шість днів працюй, а сьомий день відпочинеш від праці. Працюй. “І свято тижнів зробиш собі, і першоплоду жнив пшениці, і свято збору врожаю під кінець року”. Що ж то за свято тижнів? Це свято називається ще «п'ятидесятниця» або «свято жнив», «празник седмиць». А що в день п'ятидесятниці стається, – в кінці року? Дух Святий сходить, безумовно! Слава Господу! Ось так працюй, працюй все життя і здобудеш Духа Святого. Зміст життя християнина в тому і полягає, щоб стяжати (здобути) Духа Святого. Ти піднімешся туди – обіцяно і сказано як! Ця книга – не порадник юного агронома чи зоотехніка про те, як з ослами поводитись. Це – порадник нам, як пройти цей шлях. Господь говорить: «По духу тлумач ці речі»! Як можна на них дивитися буквальними очима?! “Тричі в рік вся чоловіча стать буде з'являтись перед лицем Владики Господа, Бога Ізраїлевого. Бо Я вижену людей перед лицем твоїм, і розширю границю твою, і ніхто не запрагне твоєї землі, коли ти ходитимеш з'являтися перед лице Господа, Бога твого, тричі в рік”. Тричі в рік маєш перед лице Господнє з'явитися, – тоді буде все успішно в твоєму поступуванні. Що таке «три»? Віра, надія, любов. Увірувати, восиновити віру і розповсюдити її навколо себе. І все повинно бути перед Господнім лицем! Це все повинно бути в правді, а не в брехні. Лжевіра – “І біси вірять, але тремтять”, виконання через насильство фарисейське, і лжерозповсюдження – хто не з нами, той проти нас... Анафема... То – не перед Богом. Перед Богом, по-Божому в любові мусить бути все. Тричі мусиш з'являтися! Кожного разу, коли зростаєш у вірі, у виконанні, і в одухотворенні. Все мусить бути тільки перед Богом! Тільки тоді Він повиганяє перед тобою всіх хананеян, про яких ми читали, і не дасть їм назад повернутися.

“Не будеш приносити на квашенім крови жертви твоєї...” В “крові життя”, церковне життя. Не буде церковне життя сквашене фарисейською розчиною. А що це за розчина? Гординя. Любити не Бога, а себе на фоні Бога. Не потрібна така жертва. “...і не переночує до ранку святкова жертва Пасхи”. Ще не час... В одній притчі говориться про смоковницю: “Ще не був час їй родити” І один рік – не час їй родити, і другий, і три роки, а все не час... І дивишся: ходить людина навколо тієї води, і ніяк не може зануритись. Ще не час... Ось піст почнеться і я почну нове життя, я принесу той плід, змирюся. Приходить піст – ні, я вже після Пасхи... Буде Пасха, і – як заспівають “Христос воскрес!” – все, я починаю нове життя... І все ходить вагітний все життя, з тим животом, і не має плоду. Так от, до ранку не будеш чекати… От розвидниться і я прийду до Бога… Ні! Зараз темрява, але – зараз іди до Бога, в цю секунду, не чекай, поки в тебе розвидниться, не чекай, коли очистишся... Ось тоді я прийду в храм і замовлю вдячний молебень... Біжи зараз в храм Божий, падай в кутку на коліна, поки в тебе ніч, приповзай сюди! “Початок першоплодів твоїх землі принесеш у дім Господа, Бога твого”. Твоя духовність повинна бути перед Господом освячена. Це не повинна бути лжедуховність, не темрява повинна там бути. Серце твоє повинне стати храмом Господнім. В храм принесеш це все. “Не будеш варити ягнятко в молоці його матері”. А кому в голову прийде варити ягня в молоці його матері? Чи, може, варвари коїли такий витончений садизм? Я навіть не знаю, як це назвати. Про що йде мова? Що таке жінка біблійною мовою? Життя. Що таке мати біблійною мовою? Старе, гріховне наше життя. Ягня – наша жертва Богові. Так от, не будемо варитися в старій нашій розчині, в старому житті! Це все одно, що сказати: очистіться від гріхів життя свого старого. Ось що – не варити ягня в молоці його матері...

“І промовив Господь до Мойсея (те, з чого ми, власне, почали): «Напиши собі слова, бо згідно з цими словами склав Я заповіта з тобою та Ізраїлем». І був він там з Господом сорок днів і сорок ночей, хліба не їв і води не пив. І написав на таблицях слова Заповіту, – Десять Заповідей”. Це – той самий шлях. Ми зараз прочитали про те, що ми розглядаємо в четвертому розділі Євангелія від Матвія, тільки мовою іншого свідка Господнього, – Мойсея. Все те саме: та ж пустиня, в якій ми повинні приносити плід, в якій ми повинні піднятися на висоти Едему. Пустиня, в якій ми повинні постом і молитвою очистити себе, мусимо пройти цю пустиню.

“Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав. І постив він сорок днів і сорок ночей, а в кінці зголоднів”. Це – шлях. А ось як спокушував диявол Ісуса, розглянемо іншим разом.



† † †



ВИЙШЛИ В СВІТ ТАКІ КНИГИ ПРОТОІЄРЕЯ ОЛЕГА ВЕДМЕДЕНКА:

* Посібник з духовного діяння “НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ...”
(Внутрішня Сила або духовні основи успішності та здоров’я; чому ми хворіємо або як стати здоровим; пам’ятка для тих, хто шукає спасіння; практичні поради протягом дня; правила боротьби невидимої; якщо вам пороблено; переривання прокляття роду; самовичитка... Ці, та інші матеріали ви знайдете у невеликій за розміром, але змістовній та сповненій реальним досвідом книжці, 104 стор.).

* Дві книги з серії “Відповіді священнослужителя”: “ІЩЕ НІЧ...” та “СМАК БЛАГОДАТІ” (Відповіді на запитання, якими докоряють православним представники різноманітних протестантських конфесій: чому поклоняємося Богу перед іконами; чому святкуємо не юдейську суботу, а новозавітну неділю; чому хрестимо немовлят; чому часто хрещення здійснюється не через повне занурення, а шляхом обливання; як правильно звертатися до Бога /хіба лише Ієгово?/; чи потрібно молитися за померлих; чому вшановуємо мощі, молимося до святих; чому шануємо Богородицю, і чи були у неї іще діти, окрім Ісуса... Також про число звіра /666/; коли і як прийде Антихрист; як правильно вітатися у церкві; чи можна їсти м’ясо з кров’ю; головний убір у храмі /чоловіки та жінки/; властивості святої води; походження людини тощо... Кількість сторінок відповідно 180 та 160).

Книги українською мовою.



* НАПИШІТЬ НАМ
, і ми поінформуємо Вас як отримати поштою книги, конспекти лекцій, а також аудіо та відеозаписи лекцій та проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

* НАША АДРЕСА:
Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021. (Детальна інформація вміщена також на сайті www.vedmedenko.org в розділі “КНИГИ ТА АУДІОЗАПИСИ”).




Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: