Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія. МФ. 4.17-22; Випробовування Антонія Великого. Ісус розпочинає проповідь і вибирає собі перших учнів.

Лекція № 13

Лекція:
Ми розглядаємо четвертий розділ Євангелія від Матвія... Спокуси, які приходять на людину. Бо ми є християни і на прикладі шляху Христового розглядаємо ті спокуси, які приходять в нашому житті, в житті кожного християнина, коли він іде великим шляхом смирення до досконалої любові, до Царства Божого, бо Бог є любов. Прийнято, щоб кожне слово стверджувалось двома-трьома свідками. І ми завжди стараємось долучати до підтвердження того чи іншого вірша біблійних пророків. Але сьогодні я хотів би звернутися до ще однієї книги, яку з волі Господньої і руками брата у Христі Олександра мені благословив Господь – “Добротолюбіє”. Це надзвичайно сильна книга. В ній зібрано, відображено і узагальнено більшу частину практичного досвіду православної церкви. Ми вже торкалися “Добротолюбія”, коли розглядали тему “Стяжання Духа Святого”, здобуття Духа Святого, духовного сходження. Але сьогодні я хочу торкнутися цієї книги, тому що Господь так відкрив, і привести приклад отців Церкви. Приклад пустині в нашому житті, пустині випробувань, яку пройшов іще один подвижник – Антоній Великий. Святий Антоній Великий відкриває “Добротолюбіє”. Його праці й опис його благочестивого житія виписані першими. Сьогодні я хотів би прочитати невеликий уривок, буквально чотири сторінки з “Добротолюбіє”. Уривок про подвижництво Антонія, про пустиню в якій перебував святий Антоній Великий. Я читатиму мовою оригіналу:



“Таким претрудным путём шел святой Антоний.Но как известно, такая жизнь без борьбы не проходит, как не бывает света без тени”. Це ж для нас, не забуваймо, що святоотцівська література (Святе Передання) і Святе Письмо – це книги для нас і про нас. Це досвід церкви, теорія і практика церковного життя. І ми повинні дуже уважно дослухатися,щоб не здійснити помилок на шляху нашого сходження (бо і так їх буде достатньо), щоб їх було якомога менше. Згадаймо, як навчав щодо подвижництва в миру Серафим Саровський. Він говорить, що, на жаль, на сьогоднішній день і серед монашества інституція старецтва втрачена. І немає кому вести, немає досвідчених старців, які могли б вести і допомагати в духовному сходженні. Що ж робити, – каже Серафим, – чи не йти шляхом який вказав Господь? Іти! Але на цьому шляху користуватися Святим Письмом в першу чергу, і Священним Переданням (сьогодні ми маємо “Добротолюбіє”).



“Таким претрудным путём шел святой Антоний.Но как известно, такая жизнь без борьбы не проходит, как не бывает света без тени...” І коли ми хрестимося, як Христос, коли занурюємось у Йордан, в цей живоносний потік слова, віри і благодаті, який спускається з Небес, – то обов'язково сатана буде чинити спротив. Ми повинні розуміти, що чим глибше ми занурюємось, тим більше буде спротив. До повної перемоги, поки не зануримося повністю, коли не буде за що нас кусати, коли не буде в чим у нас поживитись. Тільки тоді, коли ми повністю зайдемо на плавання, спротиву вже не буде. Сьогодні, дасть Бог, ми будемо розглядати вірші з пророцької книги Єзекіїля, який і змальовує входження в храмове джерело.



“Не будь в нас греха, и не имей мы врага, одно добро рзвивалось бы в нас и росло беспрепятственно. Но как тот и другой есть (в нас! Ми чітко повинні розуміти, що як Христос у нас – надія слави, надія відчуття присутності і бачення Божества духовними, а згодом і фізичними очима, так у нас і сатана, – закон плоті, що спротивляється закону нашого розуму. “От відчуваю в членах своїх закон плоті, який протирічить закону мого розуму, – говорить апостол Павло, – і не те роблю що хочу, а що ненавиджу, те я роблю”. Я завжди повторюю цю цитату, щоб ми чітко усвідомлювали, як проявляється сатана в нас. “І коли я роблю те, що не хочу, то не я вже це роблю, а гріх, що лежить в мені”. Значить, гріх у нас, можливість грішити – закладена. Це – дерево пізнання добра і зла. Пізнання добра через зло посаджене Господом в садку, яким є наше серце) и оба предъявляют на нас свои права, то никто не обходился без борьбы с ними. Надо обессилить их и победить, чтобы свободно идти далее. Без этого они всё будут путать руки и ноги хотящему право идти кто бы он ни был. Вот почему Божья благодать созидавшая в духе святого Антония, вводила его в брань, чтоб искусив его как золото в горниле, укрепить нравственные силы его и дать простор их действованию. Врагу дан был доступ, а подвижника поддерживала сокровенная помощь. (Так само, як Христос Духом Святим введений в пустелю. Дух Святий допускає сатану до випробувань для нас. Тут він змальовується на прикладі Антонія Великого. Ми розуміємо, що йдемо одним шляхом. Хтось іде більш твердо, глибоко і віддано, а хтось торкається тільки поверхнево, але всі проходять цей шлях випробувань, бо це є шлях Христа і церкви). Врагу дан был доступ, а подвижника поддерживала сокровенная помощь. (І нас підтримує Господь! Не думаймо, що Господь нас залишає, хоча іноді нам так здається. І недаремні ці слова: “Господи, Господи, нащо Ти мене покинув”, – взивав Христос, розп'ятий на хресті, коли настав момент смерті. Хіба люблячий Отець міг залишити Сина Свого? Безумовно, ні! Але в нас присутнє суб'єктивне відчуття покинутості, ніби Небо відвернулося, відчуття повної темряви... Тому що це є боротьба, вогонь. І цей вогонь ми повинні пройти.



Коли тато вчить свою дитинку ходити, він тримає її за ручку. І де б не була ця дитина – вона завжди тримається за пальця. Але потім приходить момент і тато починає відпускати, каже: а ну, давай, сам спробуй, зроби один крок... Обов'язково, – хто тільки-но прийшов до глибокої, живої віри. Хто нещодавно відчув у собі теплоту молитви, народився згори, – відчуває опіку Господню дуже гостро. Про що не помолиться – в усьому ведеться; про що не попросить, – все відбувається. Але проходить певний час (для кожного свій) і Отець наш Небесний, наш Татусь Небесний, Авва Отче (Авва – тато) починає вчити нас ходити. Він починає нас ніби потрохи відпускати. Дух Святий веде нас на пустиню і допускає сатану, щоб ми зростали, тому що ми не можемо весь час не вміти ходити. Ми повинні вміти ходити, говорити, молитися. Ми повинні стати дорослішими, мужніти. Чудово, коли дитинка до нас агукає, кожен тато і мама про це знає. Коли дитинка ще маленька – вона лопоче, агукає, як чудово! Але коли дитині тридцять років, а вона ще агукає – це вже біда. Тому Господь вчить нас ходити, тому Господь вчить нас стояти твердо на ногах і бути “мужами з відкритим оком”. Господь вчить нас бути воїнами, тому що велика боротьба, що відбувається в сфері духа, має ареною наші серця, без яких не буде поля битви. Ми повинні чітко зрозуміти, яку важливу функцію виконуємо. Ми віддаємося для цієї боротьби, ми віддаємося Господеві, як інструмент в руках Божих, як воїни Його – для того, щоб перемогти сатану в усьому творінні, в усій тварі, щоб обожити твар і стати знаряддям виконання плану Божого – обоження творіння, Богоєднання).



Святой Афанасий пространно описывает эту борьбу. “Вражеские стрелы, – говорит он, – были очень чувствительны. Но мужественный борец отражал их не мало не колеблясь. Сначала враг покушался поколебать его сожалением что оставил мир, приводя на мысль с одной стороны знатность рода, без нужды будто презренную, немалые багатства напрасно будто рассорённые, и все удобства жизни, без пользы будто отвергнутые. И особенно сестру, брошенную ни с чем на чужие руки, без собственной его поддержки, присмотра и утешения”. (Зверніть увагу, в Святому Письмі ми бачимо таке саме місце! Згадаймо, народ Божий виходить з Єгипту і… що починає робити? Ремствувати в тій пустелі! Це – пустеля випробувань. Одразу ремствує: нащо ти вивів нас з єгипетського рабства? Там в нас були повні котли м'яса, був часник, була цибуля. А тут ти годуєш нас манною. Ця манна (духовна їжа) вже нам набридла... Це ж для нас Слово, це шлях – для нас. І кожен, хто стає на цей шлях, повинен розуміти: для того Господь і відкриває нам слово Своє. Тому і називається воно Відкриттям, що в ньому мудрість, в ньому змальований Шлях. Ця теорія показує нам, що нас чекає. Будь певен – будемо шкодувати, що покинули те, що колись було. Ми будемо згадувати, як там було гарно, весело, нібито добре… Одночасно забуваючи, як було й погано! Забуваючи, що то було рабство! Забуваючи як ми волали: “Господи, врятуй нас від цього “добра!”).



С другой, претрудность и жестокость начатой жизни безотрадной. (З одного боку думаєш: якби повернутися назад, було б легше; а з іншого боку розумієш, – буде ще важче, бо треба буде вмерти, відректися взагалі від усього. Давайте осягнемо наш шлях і зрозуміємо, що цей шлях веде до смерті, до повної смерті для гріха, що назад дороги немає, що служити Богові і мамоні ми не зможемо! Що, якщо ми поклали руки на плуг і будемо озиратися назад, то Царства Божого ми не наслідуємо, – так говорить євангеліст Лука… Точніше, Господь устами євангеліста Луки. Безумовно, необхідно невозлюбити життя свого аж до смерті. Хто душу свою хоче спасти – той загубить її. Це не жарт, і гратися цим – нагадувати жінку Лотову, яка ніби вийшла з Содому, але озирнулась і перетворилася на соляний стовп (консервація… Зупинилась… Сіль тут – із знаком мінус, – консервує, вбиває все живе). Той стовп, сказано, і донині стоїть. Де? У наших серцях, у церкві. І ми кожної хвилини маємо небезпеку перетворитися на такий же стовп. Так от, зверніть увагу, сатана починає спокушати. Пригадує якісь принади минулого життя і лякає тим, що попереду. Дві стріли (ми колись досліджували “Невидиму борню” Никодима Святогорця і згадували, скільки лукавих стріл випускає сатана в людину. Ми нарахували шість. Зараз розглядаємо дві: ту, що летить ззаду і ту, що летить з переду... А ще є праворуч, ліворуч, зверху і знизу).



С другой, претрудность и жестокость начатой жизни безотрадной. Непрывычность и несносливость тела, которому не устоять будто против таких лишений. Медлительность этой жизни, так что и конца ей будто не видится, вдали от людей без всяких утешений, в непристанном самоумерщвлении. Этими внушениями враг возбуждал сильную бурю помыслов. Но был не только отражён твёрдостью святого Антония, непоколебимо стоявшего в своём намерении и в своей решимости, но и низложен великою его верою, что всё оставленное и терпимое им ничто в сравнении с нескончаемыми благами, уготовлеными мироотрочным труженикам от Бога.

(На початку де була боротьба? “І сталась на Небі війна...” Апокаліпсис... Михаїл і ангели його боролися із змієм і ангелами його. Небо за духовною символікою – це наша душа. Розум, воля, емоції – в душі. Тут – дух, серце, і тут розпочинається та боротьба, яка потім скидається у плоть. Так, сатана спочатку нападає на небі… І Михаїл у нас, і Христос у нас, і сатана у нас. І ця боротьба спочатку йде в сфері розуму, – тут, на цих висотах. На висотах розуміння, на висотах небесних триває боротьба. От міркуємо: з одного боку – як було добре там і як буде погано тут... Треба визначитись... Але коли визначився і спалив мости, тоді… “...скинутий був вуж стародавній, що диявол він і сатана...” Куди скинутий? У плоть, і починається вже боротьба в тілі... Робімо висновок, бо все це написано для нас і про нас, і ми повинні знати, яка нас чекає боротьба. Щоб ми були “мужами з відкритим оком”, і знали, де в змія хвіст, де голова, де зуби, де отрута, де язик. Для того і був піднятий змій на пустелі. Отже, наступний крок – піст і молитва: необхідне буде очищення, необхідна буде боротьба. І ми бачимо: “...но и низложен великою его верою, что всё оставленное и терпимое им ничто в сравнении с нескончаемыми благами, уготовлеными мироотрочным труженикам от Бога. Угодить которому удобнее свободному от всех житейских и вещественных уз. И даже повержен в прах (був диявол) непрестанными его молитвами, привлекавшими в его серце сладчайшее духовное утешение”. (Безумовно, піст i молитва).

Побеждённый с этой стороны враг нападает на юного борца с другой, с которой привык он низлагать юность. Начинает бороть плотскою похотью, смущая ночью и тревожа днём. Борьба была столь ожесточительна, что не утаилась от посторонних. Тот приводил в разжжение члены – этот охлаждал их постом, бдением и всяким себя претруждением. Тот принимал на себя женские образы, всячески ухитряясь возбудить обольстительные влечения, – а этот воставлялся горе (тобто, до Неба) и созерцанием тамошних красот равно как живейшими сознаниями благородства кагого сподобляется естество наше в Господе нашем Иисусе Христе, рассеивал обманчивую прелесть. Окаянный вызывал чувство сласти от удовольствия, а блаженный восставлял противочувствия страшной горечи мук в огне вечном и от червей неусыпающих и пребывал невредимым. (Триває боротьба тілі. Спочатку боротьба на небі, а потім у плоті. Це приклади для кожного з нас. Боротьба у плоті... А тепер згадаємо слова, які ми читаємо в Святому Письмі: “Що зв'яжете на землі, те буде зв'язане на небі. Що ж розв'яжете на землі, те розв'яжеться на небі”. Де «на землі»? У плоті. Якщо ми боремось в тілі, то, безумовно, ми зв'язуємось на небі. І в сфері духа ми стаємо більш цілеспрямованими, більш зв'язаними, ми стаємо більш озброєними для боротьби. Як говорить блаженної пам'яті Олександр Мень: “Кожного разу, коли ми кажемо собі «ні», ми робимось міцнішими, і кожного разу, коли ми піддаємося якомусь потягу, ми можемо ослабнути…” Це означає, що кожного разу, коли ми говоримо собі ні, – ми духовно зв'язуємось, стаємо сильнішими. “Окропи мене іссопом – і очищуся...”. Іссоп – це зв'язаний пучок. «В'язкою іссопу», – читаємо в іншому місці. Зв'язуємо в тілі, і це зв'язується в дусі. І потім розв'язуємось, бо прийде момент, коли ми обов'язково розв'яжемось від гріха. Треба працювати. Це не завтра станеться… Хоча, для когось – і завтра... Але обов'язково настає мить, коли: сядь праворуч Мене, як і я сів праворуч Отця Свого, – так говорить Господь. Апокаліпсис, 3-й розділ, 20-й вірш: “Ось стою під дверима і стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною. Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем своїм сів на престолі Його”. Це для нас. Христос сів праворуч Отця. Це є шлях спасіння, який нам розкрив Господь, яким пройшов Він Сам, і яким наказав слідувати нам, підтримуючи нас Словом і Духом, бо Він сказав: і ось Я буду з вами до кінця віку... Поки не закінчиться цей вік, цей світ, це світське в вас, поки не підніметесь на висоту царювання… Я буду тут, Я буду з вами… В чому полягає шлях розп'яття, смерті, воскресіння? Розіп'яти в собі гріх разом з Христом, вмерти для гріха разом з Ним – і воскреснути в життя вічне разом з Ним. От шлях. Христос пройшов цей шлях, і після воскресіння Він вознісся і сів праворуч Отця. Тут глибокий містичний зміст. Що означає «сісти»? Ствердитись. Сісти праворуч Отця – ствердитись у правих ділах, у правді. Що дає ствердження в правді? Пам'ятаєте, як говорить Отець Синові (це ж Він говорить нам)? “...сядь праворуч Мене, поки не покладу всіх ворогів під ноги Твої”. Нам треба піднятися на цю висоту вознесіння, на висоту Богоєднання – це вже висота досконалості, висота благочестя, міра зросту Христової повноти. Сісти праворуч, ствердитися, бо, поки я стою, мене дуже просто скинути. Я стою – і мене можна пхнути ззаду чи з боку і я впаду, а коли я вже сів у крісло, – спробуй зіпхни мене з нього. Сів на цьому престолі Правди Господньої – ствердився. Що мені дає це сидіння праворуч? В правій руці царя – жезл влади… Я весь час повторюю, бо це найважливіша звістка для всіх нас… В правій руці – жезл влади, берло влади (скіпетр – російською мовою). Якщо я сів праворуч, – мені дається ця влада. В іншому місці читаємо: “І дав перстень...” Символ влади. Над чим влада? Над духами злоби піднебесної, над гріхом і над прокляттям гріха, тому що всі проблеми, які ми маємо в цьому житті, є результатом прокляття гріха. Прокляття від слова “клин”. Заклинаю – з'єдную, проклинаю – роз'єдную. Прокляття – роз'єднання з Богом.



Жезл влади дає нам Господь. Він пройшов цей шлях. Він пройшов розп'яття, смерть, “воскрес у третій день, як було написано. І вознісся на Небо, і сидить праворуч Отця”. Він сидить в тілі чи без? Містично в тілі. Глава містично – це є Христос, тіло Його – це ми з вами, церква. Що означає «сів праворуч в тілі»? Це означає, що Він приготував місце для кожного з нас! Містично для нас уже все зроблено ще 2000 років тому, і тепер нам треба тільки прийняти вірою, і більше нічого! Вірою спасетесь – прийми це вірою, занурся в цю воду і пливи! Змирися – цей шлях є шлях смирення. Дорога Христова – це дорога смирення. Дорога смирення, вона сама виведе на цю вершину: не треба ні бігти, ні стрибати. Треба плисти, як сказав апостол Павло в кінці свого життя: “Віру зберіг, течію звершив”.



Віру зберегти і звершити цю течію – кожен день в смиренні, кожен день узгоджуючи свою волю з волею Божою, кожен день перевіряючи: чи йду я цією дорогою, що вказав мені Господь. Чи я є праведник, чи я не збочив з колії праворуч або ліворуч (немає значення). От шлях, і якщо будемо йти цим шляхом – обов'язково сядемо праворуч Отця і переможемо, як перемогли апостоли, як перемогли отці Церкви, тисячі і тисячі, мільйони вірних Господніх, які пройшли цим шляхом. Сісти праворуч, ствердитися і отримати жезл влади. Це для кожного з нас! Господь каже: Я сів праворуч Отця, Я приготував для тебе місце, відкрий двері – Я до тебе ввійду (як розуміння цього шляху). Спочатку як Слово, а потім як Дух Я ввійду і буду з тобою вечеряти (тобто вирішувати всі твої проблеми). Я з тобою буду аж до “ранку”, і благословлю тебе Духом Святим. І ти переможеш зі Мною, точніше Я в тобі, дозволь Мені це зробити, каже Господь. Я тебе посаджу праворуч і скажу: сядь праворуч, поки Я всіх твоїх ворогів домашніх, всіх твоїх звірів, що в полі серця твого водяться, а найхитріший серед них – змій польовий, – покладу під ноги твої. Отримай цей жезл. Ми молимося: Господи! Дай нам те чи інше… Господь каже: що тобі дати? Я тобі все дав, Я страждав за тебе, Я вмер за тебе, Я воскрес заради тебе, Я вознісся на Небо разом з тобою (містично) і сів праворуч Отця разом з тобою (для тебе місце там є). І Я маю в правій руці те, що має Мій Отець Небесний – владу над сатаною, над бісами, над гріхом, над прокляттям гріха, над усіма проблемами, які є в твоєму житті (проблеми зі здоров'ям, матеріальні, проблеми в сім'ї, на роботі). Всі проблеми, які підкидає тобі сатана, не мають влади над тим, хто сів праворуч Мене, як і Я сів праворуч Отця. Візьми жезл… Що ти молишся? – дай, дай!.. На! Бери! Я все для тебе зробив, що ти хочеш? Тобі залишається тільки прийняти це вірою, стати на цей шлях і все. Змиритися, узгодити свою волю з волею Моєю, і все, більше тобі нічого не потрібно! “Прийдіть до Мене всі струджені і обтяжені, Я заспокою вас”, “Покладіть на Мене всю вашу нужду...”, бо Я опікуюся вами... Всю, не трішечки, а всю, і ти отримаєш цей жезл, цю владу... Я завжди наводжу приклад: стоїть на перехресті регулювальник, машини мчать... Він підіймає жезл і всі машини зупиняються – не тому, що бояться його, а тому, що бояться цього жезла. Бо за цим регулювальником, за цим міліціонером, стоїть весь апарат держави, все царство. Якщо ми цей жезл віри візьмемо в свої руки (тобто будемо чинити діла віри), то, будьте певні, ми так само підіймемо цей жезл і скажемо: стій сатано! Ти не маєш наді мною ніякої влади! Моє серце, моє життя – територія Господня, а не твоя! Тут Царство Боже і тобі тут немає що робити. Тому що я є син Божий по благодаті Христовій, тому що Отець послав Свого Сина, який показав мені цей шлях і став Братом мені. Христос мені Брат! Христос є Братом для кожного з нас, хоча ми цього не усвідомлюємо, бо сказано: Він став Першорідним поміж багатьма братами. Він став нашим Співспадкоємцем, бо так само, як Він Син Отця, так само і нас Він робить синами Отця Свого, Отця Небесного, до Якого ми так само маємо право взивати: “Авва Отче”, тобто, – Тату. Це все для нас. Сатано, ти не маєш права, тому що я дорого викуплений, дорогою ціною (ціною страждань Сина Божого)! І сам став сином Божим. Апостол Павло говорить в Посланні до римлян, 8-й розділ: «Ми всі сини Божі по благодаті Христовій тоді, коли ми духовні, а духовні ми тоді, коли думаємо про духовне». Отже, якщо я постійно думаю про духовне, то я є син Божий, а якщо я син Божий по благодаті Христовій, то моє серце є територія Господня. А якщо моє серце територія Господня, то в ньому вже не діють закони князя світу цього, а діють закони Божі, і там немає влади сатани, а є влада Божа. І там немає результатів влади сатани, немає страждань і немає смерті, а є дари Господні, благодать Господня і вічне життя. Слава Богу!



Шлях, яким пройшов Христос, яким пройшли Його учні, яким йшли отці Церкви, – таким шляхом повинні йти і ми з вами!



“Докучливость и безобразие нападений образовали наконец в борющемся отвращение ко всяким нечистым движением, и гнев на них с сильным раздражением. Что лишило врага возможности приближаться к нему и даже издали искушать его и тревожить его с этой стороны. Его чувство ненависти к страстным движениям – суть огненные стрелы опаляющие врага. (Треба розуміти, що мова йде не про ненависть в розумінні емоційному (ненависть з плямами на обличчі). Ненависть – це: не хочу бачити («ненавиджу», «не хочу видить»). Я не хочу бачити спокуси світу цього, – от в якому розумінні «ненавиджу». Тому що гнів і любов – речі несумісні, а перемагають подвижники тільки любов'ю, бо сказано: «Не силою і не міццю, але тільки духом Моїм», – говорить Господь. Духом любові. І тому, коли ми читаємо: гнівайтеся, та не грішіть – це помилка. Так переклав і митрополит Іларіон. Як я можу гніватися і не грішити? Коли сам порух гніву – це вже падіння для людини, це вже є гріх. Ні, переклад недосконалий, на жаль. От Антоній Великий дає переклад дуже добрий: “Не согрешайте гневом...” І українською мовою: “Гніваючись, не грішіть...” Не гнівався – ненавидів Антоній Великий напади). Так побеждён был и в этом вселукавый юностью носящою страстную плоть. И отсутпил с посрамлением, потому что рабу Божию содействовал Сам Господь, ради нас понесший плоть и в ней сокрушивший всю силу вражию, как это исповедует всякий истинный подвижник, говоря с апостолом: “Не я – но благодать что со мною” Не аз – но благодать яже со мною. Но у человеконенавистника не все истощились стрелы. Видя покров Божий над юным борцом (покров благодаті) и зная что он осеняет только смиренных (в цьому сіль. Смирення – це є шлях в Царство Боже і немає іншого шляху. Я ще і ще буду повторювати – Господь говорить: Я є Двері. Хто ці Двері знайде – той ввійде і вийде, пажіть знайде. Куди ввійде? В Царство Небесне. Вийде звідки? З світу цього, і з проблем цього світу. І дехто з отут присутніх ще в цьому житті вийде і буде жити в цьому світі як не від світу. І знайде пажіть Благодаті, але цей шлях, ці двері – тільки смирення. Христос говорить: «Навчіться від Мене, Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душевний». Тихий, смиренний... В чому істина? Ми вивчили і знаємо це напам'ять. В одному слові – “Возлюби!...” Зачекай! Дуже легко декларувати – “Возлюби!” А я не можу. Легко сказати “Возлюби!” А я не можу любити того бомжа, що смердить. Я не можу любити свого сусіда, який мені робить шкоду ось уже кілька десятків років. Я не можу возлюбити свого колегу по роботі, який весь час під’їдає мене, займається плітками і плете інтриги. Я не можу возлюбити! Що мені робити? І правильно, це правомірне питання, бо сам по собі я справді не можу. Бо ми є ніщо, бо і віра не від нас, а любов – це вершина віри. Віра, надія, любов – три в одному, і найбільша серед них любов. Правильно, не тільки любові ти не можеш здобути, але й віри, “бо віра не від вас, а дар Божий, щоб ніхто не величався”. Так от, не можу любові досягти. Я знаю, що істина в одному слові – “Возлюби!”, але я не можу. Правильно. Так от, тепер розширимо це поняття. Істина в одному слові – “Возлюби!” Істина в одному слові – любов. І: любов, яка досягається шляхом смирення. Смирення – єдині двері. Тому що Господь противиться гордим, а смиренним дає благодать. А сенс життя нашого – стяжати цю Благодать, в тому числі і вершину благодаті – Любов. Досконала любов – це благодать Господня, це по благодаті дається), замышляет лишить его этого покрова, возбудив в нём высокоумие и самомнение (у звабу хоче вкинути, церковнослов'янською – “прелесть”. Це для кожного з нас, тому що більшість впали через звабу, більшість впали через гординю. Людина може пройти боротьбу зі сластолюбством, сріблолюбством, а от зі славолюбством не проходить. Більшості народних казок розповідають про вогонь, воду і мідні труби. От вогонь, воду пройдеш, а мідні труби – цю славу – ні. І не обов'язково, щоб тебе на руках носили. В середині, тихеньку славу: “Ох, який я молодець!” І все, і це вже гординя, а Господь противиться гордим, пам'ятаймо про це. Які б перемоги не були в нашому житті – пам'ятаймо, і кожен день нагадуймо собі: не я, а тільки Ти, Господи, бо я є ніщо... Любов не від мене, надія не від мене, віра не від мене, Слово, яке дає віру, не від мене, моє життя не від мене! А що моє? Мого нічого. Моє єдине – це вільна воля, яку дав мені Господь. Він створив мене за волею своєю, Він є Сущий, тобто має сутність Сам у Собі, і ні від кого нічого не потребує, абсолютно вільний. Він є Життєдавець – всім дає життя, і ні від кого нічого не потребує. Тому Він і Бог – багатий на все Єдиний Бог. Єдиний, що все дає і всі енергії створює, бо Він Творець. Сатана краде енергію, хоча має дуже багато, бо ми йому багато даємо накрасти через нас. Коли я розгнівався – я сатані віддав, коли я злякався – я сатані віддав, коли я став соромно жадібним – я сатані віддав. І подивіться, які сатана накопичив потужні енергетичні склади! Має таку силу зла в цьому світі, що владарює всією землею, став князем світу цього. Так от, вогонь, вода і мідні труби. Пам'ятаймо, не віддавай ту благодать, те, що маємо, тримаймо і кажімо: не я Господи, тільки Ти. Я є ніщо, єдине що я маю – це воля, яку Ти дав мені, будучи Сущим, будучи Ягве – Той, Хто має сутність Сам в Собі. І Ти мені дав образ свій, вільну волю. А моя заслуга в одному: я дозволив Тобі ввійти в моє серце. Скажу ще більше: навіть у цьому нема нашої заслуги! Наша заслуга в одному – не дуже сильно опиралися волі Господній. Не дуже сильно опиралися, бо згадаймо, хіба так вже навстіж ми відкрили двері сердець своїх, розуміння свого перед Господом? Ні, попостукав таки Він під дверима нашого життя, поки ми трішечки привідкрили двері і впустили Його, та ще й з недовірою: ну, заходь, сідай, що скажеш?.. Правда? Пам'ятаймо про це, і хай покаяння наше широко відкриває ці двері для Господа щоденно).



Видя покров Божий над юным борцом и зная, что он осеняет только смиренных, замышляет лишить его сего покрова, возбудив в нём высокоумие и самомнение. Для сего является видимо в виде малого отрока (пам'ятаймо, що для досконалих сатана часто являється видимо, і це реально існуючі речі) чёрного и с притворным унижением говорит святому Антонию: “Победил ты меня”. Полагая что тот, отнесши победу к себе, возмечтает много о себе и тем прогневает Бога, ему помогающего. Но святой Антоний спросил его:“Ты кто такой?” – “Я дух блуда, на котором лежит возбуждать разжения похоти, и ввергать в плотский грех.Многих давших обет целомудрия обольстил я. Многих, долгое время умерщвлявших плоть, довёл до падения. Но тобою все мои сети порваны, стрелы поломаны и я низложен”. Тогда святой Антоний, благодаря Бога Спасителя своего, воззвал: “Господь мне помощник и аз воззрю на враги моя”(Пс.117.7). И затем, небоязненно смотря на врага, сказал: “Чёрным попустил тебя Бог явиться ко мне, в показание черноты твоих злоумышлений (тут розкривається символіка Святого Письма. Чорний, Куш, Єгипет, Ефіопія – це все символізує чорний колір, – на противагу від білого)и отроком в обличении товоего бессилия (отрок – це ще не перемога над дияволом. Я кажу в позитивному значенні. “Пишу вам, діти, – говорить Іван Богослов, – бо прощені вам гріхи від початку. Пишу вам, отроки, бо ви пізнали волю Отця. Пишу вам, юнаки, бо ви диявола перемогли. Пишу вам, отці, бо ви пізнали Сущого від початку”. Пізнали сутність Господню, отримали слово Мудрості, не відання, а найвищу мудрість – духовну. Так от, отрок символізує собою “обличение бессилия”. Отрок – це не є ще муж) потому и достоин ты всякого презрения”. От сих слов дух этот как огнём палимый бежал и уже не приближался более к блаженному Антонию. Победа над страстями приближает к бесстрастию. Бесстрастие же в какой мере утверждается, в такой приносит мир душевный. (“Що зв'яжете на землі – зв'яжеться на небі...” Це його боротьба, а тепер приходить безпристрасність. Приходить момент – розв'язуєшся. Сів праворуч... І людина починає літати). А мир душевный, с сладостными ощущениями подаваемыми молитвой и богомыслием, возбуждает в серце духовную теплоту. Которая собирая к себе все силы духа, души и тела, вводит человека внутрь, где водворившись он ощущает неотразимую потребность быть одному с единым Богом. (Все – підіймаєшся на висоти Богоспоглядання, занурюєшся в себе, і там Господь, там Царство Боже, там уже світло. Тому що безпристрасність, темрява розсіюється, і починаєш бачити Бога в собі, тобто те, що було містичним, стає реальним).



Это неотразимое тяготение внутрь, пред Бога, есть вторая степень духовного преуспевания, и к ней то подошёл теперь святой Антоний.И доселе он бывал больше один, но к нему нередко приходил искренний его из села. («Ближній з села» – мав таку людину, селянина, який співчував йому і приносив хліб і овочі коли-не-коли) А сам он хаживал то к старцам, то в сельскую церковь на богослужение, особенно литургию. Всё это было сопряжено с своего рода развлечениями, как не отсекай их. Востяготевший внутрь, дух святого Антония начал требовать решительного уединения, чтоб ничего не видеть и не слышать. К этому, как указывалось, душа приходит сама собой, прямым путём подвижничества. Но ускоряют этот поворот, и дают ему решительный толчёк какие-нибудь сильные порывы самоотвержения. Явить такой порыв святому Антонию подало случай явное нападение на него бесов. Бесы лишаясь возможности действовать через помыслы и душу очистившуюся, начинают действовать со вне, являются видимо(запам'ятайте ці слова! Дасть Бог і ви побачите. В плані, що очиститься душа і перейде боротьба на новий рівень. А побачивши, помолитесь: Господи, я не хочу бачити)и строят подвижнику то, чем надеются повредить ему и поколебать его добрые намерения. Благодать же Божья допускает это в виду преуспеяния подвижника. Открывая через то путь на высшую степень, и в месте снабжая неким правом на приятие потом власти над самими духами искусительными, это и было со святым Антонием. Самый важный в сём обстоятельстве момент есть тот, когда святой Антоний, очнувшись в притворе церковном в селении, и едва ещё дыша, сказал своему другу: Неси меня опять в моё уединилище. Ибо этим он выразил предание себя на смерть, ради жизни, которую в своём лице сознавал единственно угодною Богу. Это значило тоже, что и делом умереть Господа ради, ибо готовность была для этого полная. (От воно: “Не возлюбивши життя свого аж до смерті”! Все. Треба бути готовим. Коли ти готовий повністю, немає в тебе сумнівів, тоді Господь веде тебе далі. І це все одно, що ти вмер. Згадаймо Авраама, який приносив в жертву Ісака, свого сина-отрока. Готовність повна – і ця готовність була перед Господнім лицем рівнозначна дійсно вже принесеній жертві. Тому що Господь судить не по самих ділах, а по думках, по бажаннях, і за кожне слово дамо відповідь судного дня, не кажучи вже про діла. А слово – це вираз думки, тобто, Господь судить нас за те, що ми бажаємо, а не за те, що в нас вийшло. Ви уявіть собі, що прийшла людина зрубати ялинку новорічну для своєї дитини. Прийшов з сином, замахнувся сокирою, злітає з топорища сокира і вбиває дитину. Порушення шостої заповіді “Не вбивай!” Чи буде нести відповідальність батько перед Богом за порушення шостої заповіді? Ні! Тому що він не хотів вбити, він хотів дитині принести радість... От в цьому суд Господній. За кожну думку, за бажання будемо давати відповідь. Мав бажання Авраам довіритися Богові, і довірився Богові, то це йому було зараховано, ніби він вже приніс свого сина в жертву. Так само і тут, якщо ми повністю готові вмерти за віру, вмерти для гріха, то це рівнозначно тому, що ми вмерли для гріха, тому що ця смерть духовна. Фізично ми ще можемо ходити, а духовно ми вже можемо бути мертвими для гріха, але живими для Господа).

Готовность на смерть, ради Господа и угождения Ему – есть всепобедительное оружие,ибо чем ещё можна искусить и устрашить имеющего её? (Якщо ми вже вмерли для гріха, якщо я вже пройшов цю смерть, якщо я пережив цю агонію, якщо я пройшов цей суд, насправді не возлюбивши життя свого аж до смерті, – чим ти мене можеш налякати? Чим можна налякати тих подвижників, які йшли на вогонь, які йшли на роздертя звірами, які йшли на муки і страждання заради Царства Небесного, вже будучи там однією ногою? Вони ввійшли, і розглядали свою мученицьку смерть як можливість повністю вийти, бо вони вже ввійшли, бо після смерті є воскресіння і вознесіння, а це є Богоєднання, це є найвища мета нашого сходження). Готовность на смерть считается исходным началом подвижничества и крепостию во всё продолжение его. Господь и Спаситель наш, Подвигоположник наш, все дни жизни Своей земной видел смерть перед Собой (от шлях для нас). В саду Гефсиманском, во время молитвенного борения Он окончательно победил её человечеством. Страдания и смерть крестная делом совершили то, что там изречено. За этим следовало трёхдневное субботствование (перебування у гробі) пред славным воскресением, этот путь проходят все души (шлях для нас) пошедшие вслед Господу. Первый шаг при сём есть шаг самоотвержения (смирення, готовність змиритися до смерті, готовність іти. Поклав руки на плуга і назад не обертаюсь. От самозречення, готовність іти до кінця),но в каких бы малых начатках оно ни было, в нём всегда есть своя доля готовности на смерть. Затем растёт это самоотвержение, растёт и сия готовность, и сия готовность есть душа самоотвержения. Хто дойдёт до такой степени готовности какая была у Спасителя в саду – тому предлежить тотчас восхождение в духе на крест. (До хреста треба ще дійти. Господь каже: бери хрест свій і йди за Мною. До Голгофи треба дійти, до розп'яття в собі гріха і смерті для гріха треба дійти. Для цього треба змиритися, взяти хрест і йти за Господом). И затем субботствование духовное (тобто, три дні – і потім воскресіння. Зійшов на хрест – ніби вмер, розіп'явся і вмер потім. Як кокон, триває невидимий процес – і гусінь перетворюється на метелика. Гусінь – кокон – метелик. Смерть – триденне суботствування, перебування в гробі і воскресіння) за которым следует и духовное воскресение во славе Господа Иисуса. Вот это и совершилось теперь в духе святого Антония. (Віра, надія, любов – весь час зростання по спіралі, весь розвиток іде по спіралі). Словами к другу несть его туда где его так мучили (демони, які являлися, мучили його) он показал, что в его духе было то же что и у Спасителя, когда Он по молитве в саду сказал ученикам: Идём, се преближися предающий Мя! За этим тот час следовало его удаление в дальнейшую пустыню и двадцатилетнее пребывание в ней в безмолвии. (Зверніть увагу, як ішов подвижник, на яку голгофу зійшов). Как его распятие и субботствование в духе. Лишь только оправился святой Антоний от страданий причинённых бесами, как устремился в пустыню, за два или три дня пути от жилых мест. И там заключился в старом заброшенном капище в котором был колодец с водою, а хлеб доставлял ему пополугодно друг его. Какие нёс он здесь труды и подвиги, и что с ним было, никто не видел, но судя по тому каким он вишел из затвора (от він, кокон. Кокон закриває і не видно, що робиться. Гусінь ми бачимо, метелика бачимо, а що в коконі – не бачимо. Це для кожного з нас – цей кокон смирення, в якому ми повинні закритися і працювати, постом і молитвою очищуючись) должно заключить, что это было время созидания его духа Духом Святым. (В тому і є сенс нашого буття). Здесь тоже происходило что происходит с гусеницей (Антоний Великий відкриває ці речі. Я користуюся символікою: гусінь – кокон – метелик. І мені відкрилося, що Антоній Великий теж користувався такою символікою. Хто в кого перейняв? Я у нього? Він у мене? Ні! От що означає одна думка, що значить одне інформаційне поле. Починаєш говорити одними словами, одне бачення і – слава Тобі Господи! Вірний шлях і вірне розуміння даєш Ти мені, слава Богу! Великий Господь!) когда она завёртывается в куколку.Никто не видит что с ней делается в эту пору, она будто замерла.Но между тем всеоживляющая сила природы действует в ней, и в своё время из неё вылетает прекрасный разноцветный мотылёк. Так и в святом Антонии никто не видел что с ним, но Дух Божий ни для кого незримо, неведомо большею частью и для самого Антония (от як діє Дух Святий в більшій частині, невідомо і для нас, як воно там діє. Знайшов цю колію і йди. Змиряйся і кожен день віддавайся на волю Божу, повністю на плавання – пливи. Пливи у цій річці і не думай, що тобі там робиться, Господь Сам все зробить і Сам все сформує. Не я живу, Христос живе в мені! І Христос в мені працює, я Йому тільки дозволяю це зробити. От шлях християнина! “Покладіть на Мене всю вашу журбу, – каже Господь. Всю, не частково, всю повністю. Я не хочу, щоб частину ніс ти, частину Я. Піднімися до цієї висоти, щоб ти міг повністю покластися на Мене. Поки ще ти не можеш – то частково будеш нести і ти, а прийде момент, ти зростеш в “мужа досконалого”, – і тоді повністю Я буду жити в тобі, вже не ти будеш жити, а Я буду жити в тобі) созидал в нём нового человека по образу Создавшего его. Когда кончился термин созидания, ему было повелено выйти на служение верующим. (Те саме бачимо і з Серафимом Саровським. Це п'ятий крок – принести, поділитися досвідом духовним з людьми.) И он вышел, облечённый разными благодатными дарами Святого Духа. Как Христос восстал из мёртвых, в славе Отчей, так и святой Антоний шёл теперь к обновлённой Духом жизни.Этим кончилось образование духа святого Антония. Вся последующая за тем жизнь была не что иное как плодоприношение от того что посеяно в певые два периода его жизни. Это третий, время служения во благо Церкви, как будто апостольство его (апостольство – це ж для нас. Якщо для Антонія це апостольство, то і для нас це апостольство! Дехто каже: дванадцять апостолів і все, слово апостол більше не має значення для Церкви. Апостольство для Антонія і для нас, тільки ми повинні спочатку піднятися на цю вершину драбини Якова. А тоді спуститися на служіння – в цьому сенс церковного єднання. Отже, три періоди: розп'яття – смерть – воскресіння). Сколь многоплодно и широко было это служение,всякий увидеть может из описания жизни его святым Афанасием (Афанасій Олександрійський написав життєпис Антонія Великого) Он служил всеми дарами благодатными. А каких у него не было? Был дар чудотворения, дар власти над бесами, над силами природы и над животными, дар прозрения мыслей, дар видения происходившего вдали, дар откровений и видений. Но из всех даров, самый многоплодный и обширный по приложению был – дар слова. И им то послужил он меньшей своей братии паче всех других даров...”

Ось цей уривок я хотів з вами сьогодні розглянути. “Ідіть і навчайте...” – це найперший і найважливіший дар, тому що: на початку було Слово... Ми бачимо, що все йде по спіралі, що все йде все вище і вище. Шість днів працюй і роби всі діла свої, а сьомий день – субота, спокій. І не зупиняйся – знову йди шість днів, знову сьомий день буде спокій. Знову шість днів і знову спокій... І це у вічності, сказано: від суботи в суботу... Мова не йде про буквальну суботу, як це тлумачать ті, хто трактує Святе Письмо по букві. Від миру до миру, від спокою до спокою, від радості до радості в Дусі Святому – від пройденого етапу до наступного періоду, постійно, постійне вдосконалення, без зупинки... Спіраль розвитку, і вона йде від народження до вознесіння. Подивіться на шлях Ісуса Христа, Він же показав шлях від народження до вознесіння. Подивіться, які там витки спіралі, і де там є ніч і день. “Був вечір, був ранок...” День перший, день другий, день третій і т.д. Спочатку про що ми читаємо в Євангелії від Матвія? Смирення Марії. Все починається зі смирення! Марія і Йосип змиряються. Далі Різдво Христове, а потім Єгипет. Знову бачимо зростання духовне в Галілеї, далі хрещення, після того пустиня. Наступний виток після пустині, початок проповідництва, Христос іде на проповідь. Далі преображення Господнє, потім Голгофа, а після Голгофи триденне суботствування в гробі, потім воскресіння і знову падіння. Яке? Емаус. Йдуть в Емаус учні, в село йдуть. Чи розуміємо, про що йде мова? Учні йдуть в Емаус, в село. Що таке село? Ідуть до людської віри, до людського розуміння, до марновірства. Ідуть, опустивши голову, від Єрусалиму в протилежну сторону. Пам'ятаємо, дві дороги: одна в Єрусалим, а друга з Єрусалиму. Так от, з Єрусалиму в Емаус ідуть... Чули? Був Месія, розіп’яли, вбили, вже нема і не знаємо, що робити... Потім Ісус являється учням в ламанні хліба – знову підйом. І вершина – вознесіння. І далі: ось Я з вами до кінця віку... А тепер працюйте, далі все переходить на духовний рівень, далі починає працювати програма спірального розвитку. Господь розкрутив спіраль, до якої підключив містично, духовно Церкву. А тепер ви йдіть тим самим шляхом. Так само, аж до вознесіння її, аж до нового Єрусалиму, до моменту, коли: “Переможцеві дам сісти праворуч Себе, як і Я сів праворуч Отця” – вознестися. Все йде по спіралі, йде підйом.

Повернемося до Євангелії від Матвія. Розглядаємо четвертий розділ з сімнадцятого вірша.

“І з того часу Ісус почав проповідувати й промовляти (ми повертаємося в той час. Аналогічно ми читали про Антонія, – він з того часу почав вчити, – так і Христос, пройшовши випробування, очистившись, пройшовши пустелю і перемігши диявола, починає проповідувати): «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» (Він починає з того, чим закінчив Іван Хреститель). Як проходив же Він поблизу Галілейського моря, то побачив двох братів: Симона, що зветься Петром, та Андрія, його брата, що невода в море закидали, – бо рибалки були. І Він каже до них: «Ідіть за Мною, – Я зроблю вас ловцями людей!» І вони зараз покинули сіті, та й пішли вслід за Ним. І, далі пішовши звідти, Він побачив двох інших братів, – Зеведеєвого сина Якова та Івана, його брата, із Зеведеєм, їхнім батьком, що лагодили свого невода в човні, – і покликав Він їх. Вони зараз залишили човна та батька свого, – та й пішли вслід за Ним”.

“І з того часу Ісус почав проповідувати...” Як проходив же Він поблизу Галілейського моря, то побачив двох братів: Симона, що зветься Петром, та Андрія, його брата, що невода в море закидали, – бо рибалки були.
(Не беремо зараз букву. Буква розкрита чудово. Тільки дух. Хто є рибалки біблійною мовою? Ті, що ловлять рибу. Що є море? Язичницькі племена і народи. Що означає ловити рибу? Виловлювати душі людські з житейського моря, схвильованого спокус бурею. Хто тут в духовно-символічному плані (я не кажу буквально про рибалок-апостолів, я кажу, що це є образ, тінь майбутнього)? До кого першого прийшов Христос? Хто перший має найбільшу змогу реформувати Церкву? Бо ж мова йде про релігійний світ. Вся Біблія написана для нас і про нас, а ми є члени церкви. І коли ми читаємо про війни, які будуть в останні дні, то – мова не йде про буквальні війни, вони були і є. Інше питання, що війни загострюються і стають глобальними... Мова в першу чергу йде про міжконфесійні, про церковні війни. І коли читаємо про голод, – то про голод на Слово, в першу чергу – в церкві. І коли читаємо, що Сонце правди затьмарюється – Сонце Правди Христос затьмарюється в церкві. І коли читаємо, що місяць перетворився на кров, то це означає, що церква починає відбивати не світло Сонця (Христа), а криваве, душевне, плотське, тілесне, агресивне.

Так от, якщо ми будемо розглядати в цьому плані рибалок, то рибалки – це є священнослужителі, це є церковнослужителі, це є духовенство, це є проповідники слова Божого, це є релігійні діячі, це є ті самі працівники винограднику. Це ті самі дванадцять колін Ізраїлевих, які мають працювати… Земля: Завулонова і Нефталимова. Завулонова земля аж до Сидону (Сидон – це риболовство). Завдання народу Божого, в сані ти чи не маєш сану – не має значення, – ми всі повинні бути священиками. А священики – це ті, чиї уста знання стережуть, і Закона чекають із уст їх, бо вони є ангели Господа Саваофа. І ви всі, які маєте Слово, не можете його їсти, заховавшись під ковдру Якщо піднялися до розуміння – обов'язково починаєте проповідувати в своїй сім'ї, серед своїх знайомих, в себе на роботі, серед сусідів. Обов’язково, а дехто не втримується і починає проповідувати в транспорті, і де тільки він не знаходиться. Тому що ти не можеш змовчати, тому що та радість, ті знання, які відкриває тобі Господь, ти не можеш приховати, бо приховуючи це, ти будеш порушувати волю Господню. Сказано, що світло, яке запалив Господь в твоєму серці і в твоєму розумінні – для того, щоб ти поставив його на свічник і щоб воно світило в домі (а дім – це церква в першу чергу). Так от, рибалки в духовно-символічному плані – це сини Божі, сини землі Завулонової і Нефталимової, які при морі мешкають і виловлюють душі людські з цього житейського моря, схвильованого спокус бурею. “Як проходив же Він поблизу Галілейського моря...” Тут уже море називається Галілейським (перед цим ми читали «Тіверіадське»). Галілея – це релігійний, світ, там по колу ходять “воли”. А воли – це пресвітери церкви. Сказано: “Волові, що молотить, рота не зав'язуй. Хіба про волів Господь турбується? Чи не говорить Він це про нас”, – каже апостол Павло. Так, для нас і про нас. Це реальні речі: не про волів, не про овець, не про козлів, не про коней... Все для нас і про нас. Ці воли ходять і молотять – це є священство церкви, це є ті пресвітери церкви, які піднялися, це ті, яких Господь поставив рибалками, які повинні виловлювати душі. Ми всі повинні бути царями і священиками в духовному плані, але мова іде, безумовно, і про буквальні речі. Безумовно буквальні священики найбільше покликані до цієї праці. “Як проходив же Він поблизу Галілейського моря (тобто, релігійного моря), то побачив двох братів: Симона, що зветься Петром (Симон означає “слухання”) та Андрія, його брата (Андрій означає “мужній”. Симона, що зветься Петром… “Петрос” з грецької – “камінь”, “скеля”. Значить, “той, хто слухає і твердий у вірі” – це Петро, і “мужній” Андрій. Він справді мужній, тому що для того, аби покинути батьківські сіті, свої старі сіті, потрібна мужність. А що таке сіті? Це проповідь, безумовно. Якими сітями ловили? Ловлять, ловлять, зловити нічого не можуть... Штопають, штопають ті сіті, вони вже прогнили… Стара проповідь прогнила: буква, задогматизоване вчення, консерватизм. От якими сітями виловлювали тоді, і в такі сіті перетворилися теперішні неводи, якими виловлюють рибалки душі людські з моря пристрастей)... побачив двох братів: Симона, що зветься Петром, та Андрія, його брата, що невода в море закидали (проповідували). От уявімо (в духовному плані) – йде проповідь в церкві з амвону, і каже Слово: бо вони рибалки були і виловлювали... Але кого виловлювали? Рибу, а риба – німа... Що є німота біблійною мові? «Що лежить на серці, про те й говорять уста». Ловити – ловлять, смоковниця існує, листя шумить, а плоду немає. На серці порожньо, риба німа, їй треба розкрити рота. Уста знання стережуть, а знань немає. Рибу виловлюють, люди в церкву ходять, але залишаються німими, як риба. Бо якщо немає знань, то уста ні про що не говорять. І чи не про сьогоднішній день насправді ці слова? Так, бо слово Боже є живе і діяльне. Воно було живим і діяльним тоді, і чи не більше воно живе і діяльне тепер, сьогодні, в час другого приходу Христового?! ...бо рибалки були. І Він каже до них: «Ідіть за Мною, – Я зроблю вас ловцями людей!» (не рибу будуть ловити, а людей. А людина – говорить, вона духовно сформована. Тут людина із знаком плюс. Людське із знаком плюс у порівнянні із безгласною рибою – людина, яка має слово, яка має знання. Це та людина, яка зображена поруч з євангелістом Матвієм).

І вони зараз покинули сіті, та й пішли вслід за Ним. (Хто перший пішов? Перший пішов Андрій (от чому ми називаємо Андрій Першозванний). Його першого покликав Господь, і він перший пішов. Це молодший брат Петра. Це треба мати неабияку мужність, щоб покинути старі сіті, щоб покинути старе розуміння, щоб покинути стару букву, якої вчать тебе в семінарії, яку вчать тебе твої батьки: старий Зеведей, і піти за Христом. Спочатку в розумінні, бо за новим неводом. За яким неводом? Неводом проповіді, проповіді слова Божого. Неводом тлумачення слова Божого по духу в першу чергу, відкидаючи букву. І ми бачимо весь час цю боротьбу букви і духа: як в ті часи фарисеї тлумачили Слово по букві і по букві побивали камінням, так і сьогодні фарисеї побивають камінням по букві.

І, далі пішовши звідти, Він побачив двох інших братів, – Зеведеєвого сина Якова та Івана, його брата, із Зеведеєм, їхнім батьком, що лагодили свого невода в човні, – і покликав Він їх. (Зверніть увагу, лагодять невід, він вже проривається… Байки про Бога, що сидить на хмарі... Замісив Бог глину в кориті і зліпив Адама. Потім через шланг вдихнув в нього дух життя... Ангелів крилатих – от тільки пір'я має посипатись... Не по духу, а буквально тлумачать Святе Письмо!.. Каїн собі сестру взяв за жінку, і в яку країну пішов, – невідомо (бо ж “країна” – земля населена), але знайдуть і країну. Придумають, скажуть, що це земля, яка потім стала країною. І шукають на карті ту річку, що десь виходить і на чотири потоки розділяється, незважаючи на те, що такого в природі немає, а потоки тільки з'єднуються в одну ріку... Це протиріччя, такого немає в природі, це духовні речі. Ні, будуть шукати і будуть лагодити, лагодити той невід... Хіба може Господь сказати: благословен той, хто візьме дітей вавилонських і голови їм порозбиває об стіну? Ну хіба Той, ім'я Якому Любов, Хто дав шосту Заповідь “Не вбивай!” може сказати: вбивай? Ні, ми залатаємо, кажучи: …язичеських дітей... Їм же треба порозбивати голови, бо з них би повиростали бандюги… І латається, латається той невід... І латається донині по всіх конфесіях той невід! Пам'ятаю, колись запитую одного пастора: брате, коханий! От сказано: “Не будеш орати волом і ослом поля одночасно”. Кажу, кому в голову прийде співпрягти їх разом? Це ж незручно, ще б півня написали? Він мені відповідає, що, напевно, в народу Божого була з цього приводу проблема... От такий був нерозумний народ Божий, що все припрягає і припрягає те, що ніколи не припряжеться! Невід буквального розуміння Святого Письма, старий, його треба зшити. Знаємо ще одну конфесію, яка на сьогоднішній день тлумачить, що – “відкрив наготу Хам свого батька Ноя” – означає, що він його згвалтував буквально. Я впевнений, що тут знають, про яку конфесію я кажу. І знову, кажеш: хіба може таке бути? Це ж духовні речі! Будуть пришивати, ліпити... Знайдуть “відкрити наготу” там, де воно означає якісь статеві зв'язки і – ось на тобі, “зшили” невід. І так постійно, і так на кожному кроці. Ці неводи штопаються у всіх конфесіях сьогодні. Поки не приходить Христос і не говорить: кидайте свого невода, кидайте цю рибу! Що ви ловите, ця риба німа! Ти для Мене робиш щось від цього? Абсолютно ні! Я тебе навчу ловити людей, Я тебе навчу праці, яка угодна Мені, я тобі покажу, як здерти це покривало букви із слова Мого! Як оновити, як очистити ту криницю Якова, що замулили філістимляни своїм розумінням. Кидайте сіті батьківські! Ім'я Зеведей що означає? Дар Божий. А що дар Божий для нас? Віра! “Віра не від вас, – говорить апостол Павло, – дар Божий, щоб ніхто не величався”. От він Зеведей, або Зевадія єврейською мовою. Батьківська віра – стара віра, відкинь сіті батьківські. Відкинь старе розуміння (чоловік біблійною мовою – розуміння). Відкинь старе: “Ось бо в беззаконні зачатий я і в гріхах породила мене мати моя...” Відкинь “матір”, тільки не рідну свою матір, бо в нас, по букві трактуючи, дехто кидає батьків своїх. А відкинь старе життя своє, відкинь батька – старе своє розуміння сфарисейщене, задогматизоване, консервативне. Відкинь і стару віру свою, відкинь своє ретроградство і йди за Мною, каже Господь. “Бо хто не зненавидить батька і матір свою заради Мене...” І знову, протиріччя букви і духа. Ну невже по букві я можу ненавидіти свою матір чи свого батька, як тут же цей Законодавець дає мені п'яту заповідь: “Шануй батька та матір свою...”? Ні, можна зшити: а якщо батько і матір – безбожники, ти їх повинен зненавидіти, бо Бога треба слухати більше, ніж людей... Одним словом, можемо ми ці сіті латати ще сто років, і гинути, і віддавати дияволу душу свою... Ні, кидай “батька” і “матір”, зненавидь старе розуміння, старе життя, іди до оновлення, іди за Мною, Я навчу тебе ловити людей тут, всередині! Я навчу тебе стати людиною, а не “скотом безгласним”, – як говорить Давид. Стати людиною справді за образом Божим, людиною із знаком плюс, людиною позитивною.

“Вони зараз залишили човна та батька свого… (що таке човен? Громада. Але це не означає, що треба вийти з громади своєї, а це означає вийти з Вавилону духовно. Бо Господь каже: “Ненавиджу розлучення...” Якщо тобі щось відкрилось – то це не означає, що ти повинен покинути православ'я, а це означає, що ти повинен вийти на цю трибуну і проповідувати слово Боже, і проповідувати в православ’ї, очищувати дружину в купелі водній слова, як це робив Христос. Кожен з нас! Бо ненавидить Господь розлучення, і “в тому стані, в якому Я застав тебе, в тому і залишайся”, – каже Господь. І там працюй, і там неси світло, і нехай просвітиться світло твоє серед людей, щоб вони, бачачи добрі твої вчинки (не теорію, а практику. Хліб і після нього вино) прославляли Отця Мого, що на Небі. Бо у всіх конфесіях потрібні Мої працівники, – говорить Господь. В усіх дворах потрібні Мої овечки, щоб я звів все в одну паству і був Одним Пастирем над вами, – говорить Господь) – та й пішли вслід за Ним”. В іншому місці: “Дай я поховаю батька свого”? Невже Христос не дав би поховати батька? “Хай мертві ховають мерців...” І тут же Церква вчить, – одна з чеснот православного християнина – поховати померлого. Протиріччя? Крізь букву проникаймо у внутрішнє і розуміймо, що означає «покинути батька і матір свою». Старе життя гріховне, старе розуміння неправдиве...

“...та й пішли вслід за Ним”. І дійсно, оновлення в церкві починається завжди з рибалок – проповідників, священиків. І в історії ми бачимо, що реформатори в церкві: Лютер – священик, “рибалка”, Олександр Мень – “рибалка” тощо. Господь починає з рибалок духовних...



† † †

Протоієрей Олег Ведмеденко запрошує усіх, хто є небайдужим до справи свого спасіння, до БІБЛІЙНОЇ ШКОЛИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ, заняття якої проводяться щонеділі о 17-00 в актовому залі готелю “Профспілковий” (м. Луцьк, просп. Відродження, 24, 3-й поверх, навпроти міської лікарні №2).

Основна мета запропонованих слухачам лекцій – дослідження Слова Божого по духу: як форми (духовна символіка біблійних текстів), так і змісту Писання (невипромінювання зла /смирення/, як шлях здобуття внутрішньої сили /благодаті/).

На заняттях ви можете придбати конспективні матеріали, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега, різноманітну духовну літературу.

Зібрання супроводжуються загальною молитвою та співом духовних пісень.

ВХІД ВІЛЬНИЙ! МИ ЧЕКАЄМО ВСІХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДИ БОЖОЇ.

Дистанційне навчання
здійснюється через мережу Інтернет та за допомогою листування.

НАПИШІТЬ НАМ, і ми надішлемо Вам інформацію, як отримати поштою книги, конспекти лекцій, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

Наша адреса: Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021.

E-mail: vedmedenko@fk.lutsk.ua

Інтернет-сайт Школи: www.vedmedenko.org



† † †

Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (див. вище) з поміткою: “пожертва”, або “десятина”, або ж перерахувавши кошти на рахунок незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ “Західінкомбанк” ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.

“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).



Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: