Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Воскресіння. Світ ангельський.

Лекція № 17

Лекція:
Минулого разу ми працювали над розкриттям теми світу невидимого, світу духовного. Господь привідкривав нам завісу життя майбутнього, життя душі позагробового, життя вічного. Бо життя душі як ми з'ясували, продовжується одразу після смерті фізичного тіла. Це то і є, насправді, воскресіння. І нагадаю, як ми вийшли на цю тему. Ми з вами закінчили розгляд 4-го розділу Євангелія від Матвія, і розглянули 24- й вірш:

“А чутка про Нього пішла по всій Сирії. І водили до Нього недужих усіх, хто терпів на різні хвороби та муки, і біснуватих, і сновид, і розслаблених...” Ми ширше почали розглядати поняття біснуватих, що є біснування. І розглянули його як би на двох рівнях. Перший рівень – біснування як бездуховність, яка породжує лихі думки, пожадливості плоті, пристрасті, тобто внутрішнє біснування. І паралельно почали розглядати зовнішнє біснування, тобто з'ясували що ми живемо насправді в світі невидимому. Невидиме живе в невидимому, а видиме в видимому. Тіло живе в фізичному світі, але душа є духовна, і вона існує паралельно. Ми з'ясували, що людина є проміжною ланкою між природним (фізичним) і духовним, тому що в ній є два начала: начало природне – це є тіло, і начало духовне – це є душа.

Ми вийшли на вищі рівні розгляду цієї теми. І минулого разу ми повністю розглянули Послання апостола Павла до солунян, 4-й розділ, 13-й – 18-й вірші. Ми зараз розглядаємо воскресіння душі, життя після смерті фізичного тіла. Сьогодні я хочу розпочати наше дослідження з Першого послання апостола Павла до коринфян, 15-й розділ, з 1-го вірша:

“Звіщаю ж вам, браття, Євангелію (тобто, благу вістку, грецькою мовою Євангелія означає – “блага вістка”), яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій стоїте, якою спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп”. Тобто не фанатично. Віра сліпа – це є віра фанатична. Ми маємо віру, яка є вірою свідомою. Ми говоримо про ті речі, які бачили духовними очима; ми віруємо тому, що освятили нашу віру світлом розуміння нашого шляху, ми бачимо куди йдемо, ми розуміємо суть спасіння, сенс Євангелії. В чому полягає блага вістка, в чому полягає Євангелія – вістка, що несе життя? (Життєдайна вістка – так можна було б перекласти це слово). Вона полягає в тому, що: “Хто увірує і охреститься (знову наголошую, що охреститися не означає ввійти в воду сухим, а вийти мокрим. Мова йде про хрещення духовне. Охреститися – означає повністю зануритись у віру яка від слова, і здобути благодать. Охреститися Духом Святим, піднятися до повного занурення в Дух Святий. Ввійти в програму Господнього спасіння. От що означає повністю зануритись – від грецького “баптисма”, що означає “повне занурення”) спасен буде, хто ж не увірує осужден буде” (Мк. 16.15 – 16) В одному реченні – вся суть Євангелія! Безумовно, якщо ми увірували наосліп то ми не спасаємось, бо сказано: Вірою спасетесь. А віра від слухання слова Божого, і ми розуміємо, що не тільки від слухання, але і від розуміння слова Божого. Тому що ми можемо послухати слово Боже китайською мовою – і нічого не зрозуміти, і це не означає, що воно приведе нас до віри. “Возлюби Господа Бога свого всім серцем твоїм, всією душею твоєю, всіма силами твоїми і всім твоїм розумом”... Ми повинні прийняти благу вістку про спасіння всім єством своїм і розумінням своїм. Тоді, коли ця євангельська вістка дійде до нашого серця, до нашого розуміння, до нашої волі, – тільки тоді ми будемо мати віру живу і дієву, віру, що здійснюється, а не мертву, бо і біси вірують, але тремтять. Віру, що здійснюється любов'ю, а для цього треба зрозуміти найперше сутність Євангелії, сутність Закону Божого – любов над усе, возлюби! Бог є любов, і все сходження наше до найвищих щаблів досконалості є насправді сходженням до любові.

“Бо я передав вам найперш, що й прийняв, – що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з'явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з'явився нараз більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили". Я не буду зараз сягати біблійної символіки цих речей. Зараз ми розглянемо ці речі просто по букві, нас цікавить зараз буквальне воскресіння, нас цікавить воскресіння нашого життя, нашої душі, нашого єства. Воскресіння для життя вічного. І розглянемо буквальний аспект. “Потому з'явився Він Якову, опісля – усім апостолам. А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недородкові. Я бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я був переслідував Божу Церкву. (Згадаймо книгу Діянь апостольських. Апостол Павло мав ім'я – Савл. І був фарисеєм з фарисеїв, як себе він назвав, – він справді переслідував християн, маючи віру, але не віру, що чинна любов'ю. Віру навіть не підзаконну, а беззаконну). Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, (і тут, знову він поправляється), але правда – не я, але Божа благодать, що зо мною вона. (Як говорить апостол Павло? Вже кому б було сказати: Я все-таки змінився, я все-таки прийшов до свідомої віри, Я прийшов до любові. Я... Ні! Я – остання літера алфавіту. Ні! – говорить Павло, – не я, а благодаттю Божою я те що є. Не ми, як і говорить Господь: “Що ви маєте такого щоб не взяли? А якщо взяли, чому так говорите ніби не взяли”. Дуже часто ми, прийшовши до розуміння якихось речей, прийшовши до бачення духовного, починаємо приписувати собі ці чесноти. Ні, не я, – Господь відкриває в супереч мені, а моя заслуга лише в одному: я дозволив Богові це зробити, дозволив Богові відкрити, я впустив Його в серце. Та і це не так, – заслуга моя в тому, що не дуже сильно спротивлявся волі Його. Так і говорить Павло: то не я , не подумайте, що я! Він говорить: я працював, але працював насправді не я , а благодать та що в мені. Мене Господь вів, а я дозволив Йому це зробити. Згадаймо, як Господь засвітив Світло Своє йому по дорозі в Дамаск. Хіба він йшов до любові? Він йшов до клопоту (Дамаск означає “клопіт”), йшов переслідувати християн. Він ішов дорогою клопоту переслідування Христа, як сказав Господь: “Савле, навіщо ти переслідуєш Мене?”.

“Тож чи я, чи вони, – ми так проповідуємо, і так ви ввірували. Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, – як же дехто між вами говорять, що немає воскресіння мертвих? Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, – то проповідь наша даремна, даремна також віра наша!” Безумовно, вся віра наша будується на воскресінні. Христос воскрес! Воістину воскрес! Вся віра наша побудована на цьому догматі (визначенні істини) про воскресіння. Ми віруємо, що воскрес Христос, ми віруємо що воскреснемо і ми з вами, але бачимо: в якому тілі Він воскрес? В тілі прославленому, в тілі духовному, в тілі, яке має чудесні властивості! В тілі яке може проходити через двері, як і ввійшов Він до учнів, але в тілі, яке насправді є тілом, не духом безплотним, але тілом. Так і сказав Господь, що: Подивіться на Мене. Дух костей не має, тіла не має Я ж маю! Безумовно, ми повинні воскреснути уже в тілі: в тілі духовному, в тілі ангельському, але в тілі! І це тіло насправді зараз існує в нас – це тіло є тонка оболонка душі, його можна назвати ефірним тілом, тонким тілом, як це зробив святитель Феофан. Але це є тіло, дух має тіло! Ця ідея Господня, яка є в нас, а ми всі є частинкою Божества, частинкою Духа безплотного, що є Господь – абсолютного Духа, чистого Духа. Ми маємо тіло, яке можна назвати душею. Душа власне – це і є наше тіло. “Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми свідчили, що воскресив Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають (не “не воскреснуть” колись, але “не воскресають” уже тепер! – О.В.) померлі. Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес. Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, – ви в своїх ще гріхах, тоді й загинули й ті, що в Христі упокоїлись!” Чому загинули? А тепер по духу давайте розглянемо. Тому що вони повинні воскреснути в нас! Якщо ми не воскреснемо, а воскреснути потрібно спочатку духовно, – то не воскресли, загинули в нас і спочилі праведники! Тому що на початку духовне, а потім тілесне. Так угодно для Господа, хоча насправді ми все перекручуємо і в нас виходить навпаки: спочатку тілесне, а потім духовне. Перший повинен був народитись Яків – ні, народжується Ісав. Перший мав бути Авель – смиренний, а народився Каїн – земний. Перший мав бути Ісак, а не Ізмаїл, – ні, народжує Агар Ізмаїла, а потім Сарра Ісака. Перший повинен був бути Зерах, а не Фарес, але все навпаки. Так от, для Господа перворідне – це є духовне. І спочатку Церква повинна воскреснути духовно, тоді тільки ми побачимо Христа і фізично! Тільки фізично – не в плані грубого фізичного тіла; тілесно – тільки тілом прославленим, очима духовними. Тільки тілом прославленим, духовним, а не фізичним, грубо матеріальним.

“Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей!” Який гарний вірш! Що значить надіятись на Христа тільки в цьому житті? Дуже багато прошарків тут, безумовно, як і все Святе Письмо – багатовимірне, – кожен вірш має дуже багато рівнів розуміння в міру того, хто як може вмістити. Ну от, давайте розглянемо буквальне тлумачення. Якщо я надіюсь на Христа тільки в цьому житті... Я приходжу до віри, приходжу до Христа тільки тому, що хочу добре жити в цьому житті, – от що це означає! Дуже часто приходять так люди в протестантизм, в церкву. Яскравий приклад, коли кажуть: пішла до католиків, бо там добре, і гуманітарну допомогу дають… Я нічого не маю проти католиків. Так само як би в православ’ї ця інституція милосердя була б напрацьована і налагоджена, то пішла б в православ'я, бо “мені хочеться жити добре”. Людина хоче втекти від проблем світу – і втікає до Христа, втікає в громаду де її розуміють, де її вислухають, де допоможуть. Ти надієшся на Христа тільки в цьому житті? Це вже добре! Але цього недостатньо: Нещасний я, – говорить Павло, – якщо я приходжу до Христа тільки заради цього життя. Тільки для того, щоб в цьому житті мені було добре. Я бачу, от як віруючі живуть! Вони будують будинки, вони мають автомобілі, вони забезпечені, вони мають міцні сім'ї і т.д. Це чудово! Слава Богу! Працює Господь! Я йду сюди заради того, щоб мені в цьому житті було добре. Слава Богу! Це вихід із світу, але це тільки початок, це ще тільки срібло, не золото. Срібло дочасне, – а золото вічне. Ми повинні розуміти, що ми приходимо до віри, щоб стати на шлях який веде у вічність. Чудово, що ми маємо благословення і в цьому житті матеріальному. І це обов'язково повинно так бути, бо Господь прийшов для того, щоб ми мали життя, і з подостатком щоб мали. Ми розглядали ці вірші коли вивчали тему “Здобуття Духа Святого”, і працювали над молитвою, яка допомагає позбутися проблем нашого життя. А одна з проблем – це є злидні. Розглядаючи це питання ми багато віршів торкались, які підтверджують, що Господь не хоче, щоб ми були голі, босі, голодні, не мали чим заплатити за квартиру, не мали домівки і не мали за що вивчити своїх дітей. Цього Господь не хоче, бо Він хоче того, що хочемо й ми своїм дітям, – а ми хочемо, щоб вони були ситі і зодягнуті, щоб вони жили достойно. То тим більше цього хоче Господь! Тільки Він хоче, щоб ми на перше місце поставили духовне, а все останнє нам додавалося, як і сказано: “Шукайте перш за все Царства Божого, все інше вам додасться”. Все інше обов'язково буде, бо, як говорить псалмоспівець Давид: “Я був молодий і зістарівся, але я не бачив праведного, щоб опущений був, і дітей його, щоб хліба просили”. Це є Господня програма, але якщо я приходжу до Христа тільки заради цього, – то я нещасний, бо попереду немає нічого. Уявіть собі людину, яка не вірить в життя вічне, не вірить в життя душі позагробове, не вірить у воскресіння, і прийшла до віри лише тому, що діє цей Закон. Бо вона бачить, що сусід був п'яниця, а прийшов до Христа, прийшов до віри, почав ходити в церкву, почав досліджувати Святе Письмо, – в нього змінилося життя. Змінилося життя в одного, другого, третього, – значить це не випадковість, а закономірність! Чудово, тоді і я хрещуся в цій воді, і я тоді ввійду в цей Йордан і в мене буде так само добре... Дійсно, і в тебе стає так само добре. Але якщо немає надії на життя вічне, немає віри в життя вічне, – то всеодно ти найнещасніший з усіх людей. Тому що все це земне – воно є минуще, тому що, приходить розуміння що в труни кишені нема, що все полишиш – і не відомо кому, і якщо немає вічності, то для чого це все? От і прийшов до віри, став жити краще, і тоді прийшов до розуміння того, що для чого воно мені потрібне? Якщо прийшов до розуміння яке розчаровує – то і є ти найнещасніший від усіх. Чому? Тому що іншим немає в чому не розчаруватись. Ті які не прийшли до Христа – вони так і усвідомлювали, що от таке є життя. Вони не бачили кращого, а ти побачив краще і розумієш, що вічності немає, – і приходить розчарування, смуток, смертельна туга, тому що помирати не хочеться, тому що помирати страшно, бо там нічого нема... І це справді страшно, бо ми знаємо, що найстрашніше – це невідомість. І найнещасніші люди є ті, які живуть в невідомості про те, що очікує їх завтра. Християни говорять про те, що вони бачили, про те, що знають. Християнин повинен бути “мужем з відкритим оком”. Мати віру (муж біблійною мовою – це віра, розуміння відкрите). Більше того, християнин повинен піднятись до вершин досконалості і побачити ще в цьому житті, будучи ще в тілі, побачити духовними очима майбутнє життя, світ невидимий, отримати містичний досвід. Це для нас. І коли ти бачиш це, тоді поняття “вірю” переходить на більш вищий щабель – “знаю”. Тоді ти стаєш херувимом. Херувим – це ангел відання: “Ми таємно херувимів з себе уявляємо...” Уявляємо себе тими, хто має відання: ми повинні піднятись на висоту цього відання. Якщо ж ми надіємось на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей...

“Та нині Христос воскрес із мертвих, – первісток серед покійних”. Тепер і ми повинні пройти Його шляхом. Христос показує шлях, Він показує шлях воскресіння. Він показує шлях буквальний і шлях духовний. Це шлях воскресіння, причому в першу чергу – це шлях воскресіння духовного, тому що на початку Слово. А потім Слово стає плоттю. В першу чергу ми повинні говорити про духовне воскресіння, і воно має цікавити нас в першу чергу безумовно, поки ми ще в тілі. Ми повинні воскреснути – тобто ожити духовно, бо ми були мертві, а стати повинні живими. Ми повинні жити Христа ради. Ми повинні мати віру, що здійснюється в любові, що чинна любов'ю. Ми повинні мати надію яка підтверджується відчуттям присутності Господньої, баченням слави Його. Ми повинні підніматися до досконалої любові. Ми повинні іти цим шляхом, шляхом воскресіння, і щодень помирати для гріха, і щодень воскресати в життя вічне, як говорить апостол Павло: Я щодень помираю... Ми повинні щодень розпинати в собі гріх разом з Христом, бо Він допомагає нам. Сама ти нічого не зробиш: “Не я живу – живе в мені Христос” Він показав мені шлях, і залишається зі мною, по всі дні до скінчення віку мого. З Церквою до скінчення віку світу цього, як Слово, як Дух. Слово, віра, Дух або Благодать Всесвятого Духа.

Я повинен розпинати гріх в собі разом з Христом, помирати для гріха разом з Христом, – і воскресати разом з Христом! І я буду так іти по спіралі, по колу в Галілеї. (“Зустрічайте Мене в Галілеї, – каже Господь учням, – Я випередив вас, ідіть в Галілею, там я зустрінуся з вами” Галілея – коло)! Щодень – шість днів працюй, сьомий день – спокій для Господа. Спокій тому що, ти напрацював – і в результаті піднявся на сантиметр духовно, ти очистився, приніс плід і маєш від цього духовну радість. По колу, в “Галілеї”, на висоти вічності піднімаємось... І тоді прийде момент обов'язково для тих, хто є ревнитель справи Господньої! Прийде той момент про який говорить Господь: “Поправді, поправді кажу вам, де хто з отут-от приявних смерті (фізичної смерті тіла) не скуштує, поки не побачить Царства Божого, що прийшло воно в силі!”. А для тих, хто ще не встиг піднятися до висот ангельських (бо дехто стане ангелом тут, дехто сподобиться стати ангелом тут, ще в цьому житті) – то ті, хто не досягне таких висот, в кого Царство Боже ще не прийде в силі в серці його, то він хоча б підготує себе до того, щоб воно прийшло в силі потім, в житті вічному, майбутньому, після воскресіння. Все одно мусить бути воскресіння: спочатку воскресіння тут для мене, духовне, і тоді я зможу вигукнути разом з апостолом, разом з пророками: “Де смерть твоє жало?!.” Тому що, тоді смерті вже нема, а є очікування переходу, очікування скидання цієї оболонки, храмини, яка заважає мені повністю з'єднатися з Богом. І це щасливе очікування смерті! Так, дійсно, для юдея це спокуса, а для гелена глупота. Так, ми ісповідуємо такого Христа, ми ісповідуєм таку віру, і ми говоримо про те, що бачили! Христос пройшов цей шлях – то і ті, хто називає себе християнами пройдуть цей шлях. І тисячі і тисячі, сотні тисяч дітей віри, синів Божих по Благодаті Христовій пройшли цей шлях, бачили і свідчать про те! І вони повинні воскреснути в нас, бо ми не попередимо їх. Ми не попередимо тих, хто впокоївся во Христі, ми не попередимо покійних! Вони спочатку повинні воскреснути в нас, а потім і ми підхоплені з ними на хмарах свідків Господніх – віруючих і вірних – на повітрі духовному назустріч Господеві. І так завжди з Господом будемо! Найкраще воскреснути тут, в цьому житті, бо коли воскресає в нас віра – тоді ми стаємо дорослими християнами. Це не означає, що до моменту воскресіння в нас віри ми не були християнами. Ми були християнами, але були дітками у вірі. Тепер нам потрібно стати дорослими християнами, які мають віру живу, воскреслу, які бачать славу Господню духовними очима. Які відчувають присутність Божества в собі, як теплоту Духа Святого. Прийшов Христос після воскресіння, дихнув і сказав: “Прийміть Духа Святого”... Які починають розуміти реальні речі нашого буття, які починають робити справи милосердя Христа ради, не тому, щоб мене похвалили ближні мої, а навпаки втікаючи від ока ближніх моїх – в таїні. Тому що зростає в них віра жива, не мертва, не фарисейська, але справді жива віра. Це коли я живу в цих реаліях Божественних, коли Дух Святий в мені і Він всьому мене навчає, коли я вже бачу Небо відкрите, або хоча б привідкрите. Коли я бачу це світло Христове, яке освітлює моє серце, і моє розуміння, і мої сили, зміцнює мене, і веде мене по життю. І якщо навіть в цьому житті я не підіймусь до Царства Небесного, тому що, це вершина досконалості, – то у всякому випадку після смерті фізичного тіла згідно із законом спорідненості який діє (споріднене прагне спорідненого) я, пройшовши митарства і піднявшись на висоти любові, а потім опустившись на низькі частоти пекла і темряви, зла, знов підіймусь до Господа, Який веде мене в ці висоти! Бо за законом спорідненості я не зможу жити в темряві, бо що є спільного між світлом і темрявою? І тоді, перебуваючи серед чинів ангельських, в тому світі невидимому, світі ангельському, який повністю просякнутий світлом Христовим, за короткий час я досягну ангельської мудрості. І стану таки ангелом, якщо не став ним ще в тілі фізичному...

“Та нині Христос воскрес із мертвих, – первісток серед покійних. Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен в своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу. А потому кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уряд, і владу всяку та силу. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не «покладе всіх Своїх ворогів під ногами своїми!» Як ворог останній – смерть знищиться...” Це програма Господня для всієї Церкви, для кожного з нас, бо ми є члени церкви. Кожне слово Господнє діє як на рівні загалу, громади, людства так і на рівні індивідуальному, кожної душі людської. І це чудово! Це колесо в колесі Єзекіїля. Єзекіїль бачив програму Господню як колесо в колесі. Він бачив велике колесо історії Господньої, яке рухали херувими (ті, хто мають відання, тому що дні скорботи цієї, скорботи зневіри, безнадійності, нелюбовності вкорочуються за рахунок вибраних. А вибрані це ті, які прийшли до трапези Господньої. Багато званих та вибраних мало. Але ж ті вибрані, хто приходить до трапези премудрості Божої, обов'язково піднімаються до висоти відання і не просто проголошують: “Ми що нині херувимів з себе уявляємо...” А стають херувимами во плоті і вони рухають те колесо історії, і вони рухають те колесо спасіння яке котиться до мети, а мета та Царство Боже). І не важливо на якому відрізку цього величного шляху знаходиться кожна душа зокрема. Тому що це колесо має вигляд коліс в колесі: кожна наша душа – це є маленьке колесико у великому колесі. Вернімось до слів Господніх: “Поправді, поправді кажу вам, дехто з отут-от приявних смерті не скуштує поки не побачить Царства Божого, що прийшло воно в силі”. Дехто питає: як же так, Господи, хіба правду сказав Христос? Хіба побачили апостоли Царство Боже? Та ми вже через 2000 років і то не бачимо цього Царства тут... Побачили! В тому і мудрість Господня, що слово Боже працює як в глобальних, так і в маленьких вимірах. Як для загальної хмари віруючих і вірних, так і для кожної росинки, яка складає цю хмару. “Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих”. Так, смерть духовна сталася через людину. Господь запрограмував людині духовне життя. Сенс всього життя творіння полягає в тому, щоб обожити це творіння. Сенс буття в обоженні! І творіння розвивається від неорганічної через органічну і до вищої форми існування матерії – людини. І ця людина повинна стати духовною. Homo sapiens повинен піднятись до Homo spiritus, до людини духовної! Людство – це є колиска ангелів! Земля – це є “пологовий будинок” світу невидимого, і не тільки наша Земля. Господній всесвіт, і все що наповнює його. І є ще міріади і міріади тих колисок розуму, що повинні піднятися до висоти воскресіння, до висоти премудрості Господньої, до висоти любові. Тому що любов над усе, любов все покриває, любов все наповнює. Бог є Любов! І смерть через людину, безумовно, коли людина повинна була бути духовно живою, а вона впала... Адам і Єва – перша цивілізація людей віри, перші люди віри, які піднялися до висоти сьомого дня, ввійшли в спокій Господній, – впали, пішли іншим шляхом. Пішли шляхом не інтенсивного розвитку, але екстенсивного. Пішли не “вверх”, а “вшир” і, в результаті, вниз. І прийшла смерть бездуховності, а смерть віддалила від істини, від віри живої, віддалила від благодаті. От вона смерть. І Господь знав, що так буде. Невже ви думаєте, що Господь, в Якого немає ні минулого ні майбутнього, Який є Альфа і Омега, Початок і Кінець, коли творив світ не знав, що людина впаде? Знав, але якби Він заклав у Програмі що людина ніколи не впаде, то це вже була б не людина – це був би робот! Господь не творить роботів, роботів творять люди. Господь творить людину за образом Своїм, а одна з ознак (і чи не найважливіша ознака образу Божого в людині) – це є свобідна воля. Вільно обирати ми можемо з вами. Господь робить все необхідне, щоб направити цю волю на шлях життя вічного, але ми маємо іншу змогу, – і ми вперто опираємось волі Господній. Як зробив це Адам. От чому від Адама “перворідний гріх” в кожному з нас: так, ми всі проходимо цим шляхом. Згадаймо слова апостола Павла: “Твар підкорилася марноті недаремно, а через Того, Хто скорив її в надії на визволення”, в надії, що і сама вона своєю волею, а не насильно підніметься до висоти синів Божих, до висоти Духа, до життя вічного! Що і сама вона воскресне! І це було закладено в програмі, Господь знав, що так буде, тому що це є реалізація вільної волі творіння. І в Адамі ми всі помираємо, тому що той Адам в кожному з нас, закон плоті в кожному з нас, і він виконує свої функції на певному етапі. Ми не можемо існувати без інстинктів, поки ми в тілі, і поки ми не підкорили вищим законам ці інстинкти. І на певному етапі ці інстинкти є позитивні для творіння Господнього: інстинкт самозбереження, продовження роду... Це все звірячі інстинкти, вони закладені Господом, ця програма закладена, проте вони позитивні. Позитивні в павуці, в пташці, що літає, вони позитивні в овечці і в тигрі і т.д. Але коли творіння піднімається на висоту уже людини, яка має Образ, – то тоді починається боротьба інстинктів звірячих і закону розуму, що є в людині. Морального закону, який Господь вкладає в Своє творіння. І твар підкоряється марноті, але підкоряється, бо так заплановано, що запрограмована вільна воля, бо інакше не буде образ Божий, інакше ти ніколи не досягнеш подоби Божої, інакше ніколи не буде обоження і богоєднання.

Адам в нас, але і Христос також в нас! “Таємниця від віків і поколінь... Христос у нас – надія слави” Адам – земний (так перекладається це ім'я), а Христос – духовний (Помазаник, помазаний Духом Святим). І земне і духовне в нас. “Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих” – в нас ця програма закладена. Програма духовного воскресіння, і програма воскресіння буквального. Програма відмирання фізичного тіла, і програма вічного життя тіла духовного, тіла ангельського, тіла прославленого. “Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть...” Для всіх цей шлях. Ми можемо свідомо його відкидати і свідомо спротивлятись Господеві, стати противниками Божими і разом об'єднатися в систему ім'я якій – сатана. А сатана – це є обманець, і супротивник. Господь – є Правда і добро, сатана – є лжа, обман і зло, спротив добру. Так от, коли ми в цю когорту “преславних” духів злоби піднебесної віддаємо себе – ми стаємо супротивниками Божими. “Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен в своєму порядку...” Ми повинні відкинути систему спротиву, ми повинні відкинути бога віку цього сатану, ми повинні відкинути лжу і зло і прийти до правди й добра. Ми можемо свідомо обрати шлях від Адама до Христа – і Господь зробить все для того, щоб ми стали на цей шлях Христа, шлях спасіння, шлях праведності. “...кожен в своєму порядку: первісток Христос (Він показав шлях. Він говорить: Я є Шлях, і Правда, і життя. Шлях правди який веде в життя вічне. В чому правда? В чому істина? В одному слові – Возлюби! А коли не можеш возлюбити – тоді змирись, віддайся на волю Божу, і Він приведе тебе, Він дасть тобі любов. Все по Благодаті Христовій, бо нашого немає нічого. Ми є твар, ми є твориво. Хіба скаже горщок Горщечнику: що ти робиш? Віддайся на волю Божу, змирися, прийми це – це благо тобі. Спочатку Христос повинен воскреснути в наших серцях. “Христос воскрес!” Ця фраза найважливіша для нас з вами, і кожного зокрема. Тому що Христос повинен воскреснути в нашій плоті, в нашому розумінні, в нашому серці! Це для кожного з нас! Христос – є Первісток, в Посланні до римлян сказано: “Він є перворідний поміж багатьма братами...” Ми брати Його, і ми йдемо за Ним), потім ті, що Христові, (ті, хто брати Його) під час Його приходу. (І цей прихід для нас кожного індивідуально передбачений. “Таємниця від віків і поколінь – Христос у вас...” І прихід Його в нас. І знову таки, не суть важливо для мене, коли прийде Христос у всьому загалі, коли всі Його побачать, коли Він прийде у славі на всій землі. Мені дуже важливо, коли Він прийде у славі в моєму серці! І коли Він сюди прийшов – то все, Царство Боже в мені, я вже там, я спокійний, я знаю, що повинен робити справу Господню незалежно від того, що мене оточує. Христос в мені! Коли учні питали Христа: “Господи, чи не цього часу Ти відродиш царство Ізраїля?” – це те саме, що ми переймаємось: Господи, коли вже буде прихід Твій, щоб всі Тебе побачили від сходу до заходу. Від тих, хто тільки приходить до віри (на сході) і до тих, хто на заході і цілий день вже пропрацював у винограднику Твоєму? Господь каже: Не ваша справа вираховувати роки і доби і години, які Отець поклав у владу свою. Не ваша справа! Ти зміцняй серце в благодаті. Ти знайшов Христа в собі, Христос воскрес в тобі, – і слава Богу! Іди далі. Ти знайшов у собі джерело Духа святого, ти маєш присутність у собі, ти бачиш славу Господню в собі? Іди далі! Від віри у віру, від слави в славу, від сили в силу! Спочатку зростаєш від віри підзаконної до віри підблагодатної, все вище, вище... На певному етапі ти бачиш славу Господню, відчуваєш присутність Його. Слова “присутність” і “слава” – слова синоніми в біблійній мові. Христос воскресає в тобі, але це ще не все. Ти йдеш від відчуття присутності до відчуття присутності (від слави в славу), до бачення духовного і до споглядання духовного. І приходить момент, коли ти хрестишся Духом Святим, тобто повністю занурюєшся в живу воду Благодаті, коли ріки води живої течуть з “утроби” твоєї. І тоді ти отримуєш силу, тоді в тебе відбувається П'ятидесятниця або хрещення Духом Святим. І все одно ти зростаєш далі від сили в силу. Твоє помазання все збільшується і збільшується...) Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен в своєму порядку: первісток Христос, (повинен воскреснути в кожному серці) потім ті, що Христові, (ті, в серцях яких воскрес Христос) під час Його приходу.” Спочатку повинен Христос прийти в наших окремих серцях, а потім в хмарі тих, в серцях кого прийшов Христос. Прийде Він ствердившись на цій “хмарі свідків” судити живих і мертвих, царювати. Царювати в Церкві, царювати на землі. Тоді збудуться слова, якими ми молимось до Господа: “Нехай буде воля Твоя, як на Небі, так і на землі...” В сфері духу так і для тих, хто ще поки що земний. Тут, в цій колисці ангельській...) А потому кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, (тобто, коли все буде Господь, коли все буде Богоєднання. Що значить передати царство? Він каже: Я іду до Отця... Про вознесіння Він так говорить. І каже: Краще Мені піти до Отця, бо як Я піду, то пошлю вам іншого Утішителя – Духа Правди. Спочатку слово Правди – це теорія, але важливіший Дух. Так от, Йому треба піти до Отця, вознестися в ваших серцях на висоту духа, на висоту Богоєднання. А ми повинні іти за Ним, і вершина цього шляху – це повне богоєднання, єднання з Отцем, і воно через Христа в дусі.) ...коли Він зруйнує всякий уряд, і владу всяку та силу (земну, владу гріховну, владу сатани, владу та силу зла. Це зруйнується спочатку в кожному з нас, а потім це прийде обов'язково для всесвіту. От така програма Господня – до повного обоження творіння). Бо належить Йому царювати, аж доки Він не «покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!» (І в нас це відбувається в першу чергу. Хто є ці вороги? Домашні наші! Якого дому? Де той дім? Дім серця нашого. Які там вороги? “От відчуваю в членах своїх закон плоті, який протирічить закону мого розуму. І не те роблю, що хочу, а що ненавиджу те я роблю” От вороги, це мої інстинкти звірячі! Це лиха пожадливість та зажерливість – ідолослуження моє! Це пристрасті мої, думки недобрі, бажання. От вони вороги домашні, вороги серця. Хіба не знаєте, – говорить Господь, – що з серця вашого виходять злі думки, перелюби, душогубства і т.д. І обирай: чи Я, чи домашні твої. І якщо ти вибереш Мене і дозволиш Мені воювати за тебе, якщо ти підеш Моїм шляхом, – то обов'язково ти сядеш праворуч Мене, обов'язково ти переможеш! Тоді Я покладу всіх ворогів твоїх підніжком ніг твоїх і ти будеш топтати їх. На змія і левчука ти наступиш...) Як ворог останній – смерть знищиться...”

Смерть знищиться як останній ворог. На духовному рівні, і на фізичному безумовно. “Де смерть твоє жало?.. – говорить апостол. Він був в тілі коли говорив ці слова. Говорив духовно? Так, але духовне переходить в матеріальне, Слово стає плоттю, і бачиш славу Господню в цьому. Смерть знищиться! Для апостола Павла смерті не було, він навпаки молився: Господи, я мрію і молюся, щоб храмина ця скоріше розвалилась і я повністю з'єднався з Тобою! От рівень досконалості: смерть уже знищена в ньому на духовному рівні. Та й по букві. Тому що, смерті немає, а є перехід. Смерть духовна – це є справжня смерть, смерть в повному розумінні. А смерть кокона для метелика – це не є смерть, це просто скидання кокона і живий метелик летить. Хоча гусінь може сказати: дивись, вмерла гусінь. А метелики кажуть: народився метелик. Все пізнається в міру того, хто як може вмістити. Піднімаймося, браття кохані, до висоти духа, щоб вмістити ці речі реально, щоб ці речі були для нас уже не містичними, не таємними, а реальними, щоб цей досвід був для нас досвідом Божественої реальності, як він насправді і є. “Як ворог останній – смерть знищиться...” Смерті не буде ні духовної, ні фізичної. Ми розуміємо, що кінець всьому буде той, що і фізичних (точніше біологічних) тіл не буде. Тому що те , що діє на рівні особистості, – воно діє і на рівні всесвіту. Що є матерія? Не що інше, як колиска духа. І коли вона виконає свою функцію – вона буде не потрібна. Ми з вами говорили про той великий вибух, який відбувся в момент творіння. Сталося світло і по букві. І почалось створення планет, галактик і т.д. Вчені стверджують, що і нині всесвіт розширюється, але обов'язково буде звужуватись. І все повернеться на кола своя, і все, що мало початок, буде мати кінець. Матерія мала початок, і час мав початок, і простір мав початок... Дух мав початок? Не мав! Дух безпочатковий, бо даний Господом кожному з нас. Дух запліднив матерію, Дух запліднив твар, щоб з неї піднялось творіння до висоти богоєднання. І буде знову звужуватись ця вселенна до того першопочаткового стану, в якому вона й була, до стану квантового вакууму, до стану рівноваги. Це не означає, що знову більше не буде вибуху. “Отець Мій творить і донині”. Але це означає, що для нас це не буде мати аж ніякого значення. Так само, як не має ніякого значення для метелика: що сталося з коконом з якого він вилетів. Останньою буде знищена смерть... Царство Духа, Царство Боже, царство творіння, яке з'єдналося на висоті обоження в світі ангельському, в світі який тільки і може споглядати Божество!..

“...бо «під ноги Його Він усе впокорив». Коли ж каже, що впокорено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокорив Йому все. (Тобто, крім Христа. І крім Бога, Отця). А коли Йому все Він впокорить, тоді й Сам Він, Син, упокориться Тому, Хто все впокорив Йому, щоб Бог був у всьому все”. (Ось воно, повне Богоєднання. Сенс життя творіння – повне Богоєднання). Бо що зроблять ті, хто хрестяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то нащо вони ради мертвих і хрестяться? Для чого й ми повсякчас наражаємось на небезпеки? Я щодень умираю. Так свідчу, браття, вашою хвалою, що маю її в Христі Ісусі, Господі нашім”. То навіщо ж тоді хреститися ради мертвих? Ми розуміємо, якщо немає воскресіння, то навіщо піст? Для чого постимо? Для чого погребаємо себе разом з Христом? Тому що ми ж ідем шляхом Христовим. В позитивному значенні: розп'яття, смерть і воскресіння – це розп'яття для гріха, смерть для гріха, щоб осягнути воскресіння. А якщо немає воскресіння, то нащо розпинати в собі гріх і помирати для гріха? Навіщо позбавляти себе земної насолоди? Як говорить святитель Феофан, що людина яка не досягла духовного відчуття, яка не здобула молитви серця, яка не відчуває присутності Божої, яка не бачить слави Господньої, яка не має містичного досвіду, але є подвижник, – то вона найнещасніша серед усіх людей. Тому що, і земного відрікся (земної насолоди), і небесної не досяг. Якщо немає цієї насолоди, то навіщо мені хреститися заради мертвих? Навіщо мені себе погребати разом з Христом? Тому що всі хто в Христа хрестилися – в смерть Його хрестилися. Ми повинні вмерти для гріха. Перша смерть в біблійній мові – це смерть для гріха. “Коли я зо звірами боровся в Ефесі, яка мені по-людському користь, коли мертві не воскресають?” Дуже цікавий момент. По букві трактують, і ніхто не запитає: що, апостол Павло був гладіатором? Ні! Де ті “звірі”? Де той “Ефес”? Ті звірі – в наших серцях, і те місто Ефес воно також в наших серцях. Саме так. Ми боремось з тими звірами польовими, а найхитріший з тих звірів той плотський розум наш, той сатана, що в нас проявляється як закон плоті. Так якщо немає воскресіння і немає життя вічного, то навіщо мені боротися з тими звірами? Пий душа, їж, веселися, гуляй поки можеш, бо прийде час і не зможеш нічого!.. Який сенс боротися з тими звірами в собі? Сенс може бути тільки один – перемогти і отримати вінець переможця, отримати нагороду. Якщо ця нагорода не є фізичною, (бо боремось то з “фізичними звірами”, з плотськими звірами), якщо вона не фізична, ця насолода, то безумовно вона є духовною! І в воскресінні ми маємо ту насолоду, бо воскресіння дає нам Духа Святого. Христос воскрес, дихнув і сказав: “Прийміть Духа Святого”, а Благодать – це є мед в біблійній мові. Мед, його треба напрацювати, як бджілка, кожен день помираючи для гріха і воскресаючи в життя вічне. Кожен день зрікаючись чогось земного, набуваючи скарбів собі на Небі... Він стільниковий, той мед. А в результаті – мед він тільки після воскресіння, не раніше. Та якщо немає цього меду, то який сенс мені вмирати? І воскресати щодень теж? І Павло говорить: “Коли я зо звірами боровся в Ефесі, яка мені по-людському користь, коли мертві не воскресають? «Будемо їсти та пити, бо ми завтра вмремо!»... Не дайте себе звести, – товариство лихе псує добрі звичаї! Протверезіться правдиво, та й не грішіть, бо деякі Бога не знають, – говорю вам на сором!” Це апостол говорить до Церкви. “Але дехто скаже: «Як мертві воскреснуть? І в якім тілі прийдуть?» Нерозумний, – те що ти сієш, те не оживе поки не вмре”. Апостол показує на прикладі зерна. Віддай плоть – прийми дух. В цьому фактично кредо церкви. Віддай тілесне – хай воно вмре, – і воскресни духовно. “І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зерно яке трапиться, – пшениці або чого іншого...” Кожен стартує із свого рівня: один – “пшениця”, а другий – “ячмінь”. Ми насправді не в рівних умовах. Ми народжуємось, і несемо за собою генетичний вантаж. Ми несемо за собою прокляття до третього, четвертого коліна батьків наших, і ми несемо за собою благословення тисячі поколінь, благословляючих Господа батьків наших. І в одній і тій самій сім'ї ми бачимо, що одна людина вже з дитинства до святості готова: він має мирний характер, він ніколи не б'ється з дітьми. А друге – з дитинства його не можна заспокоїти. Стартуємо з різних позицій. Сіється зерно, яке трапиться, і трапляється воно не так, що Господь кидає якийсь жереб. Трапляється як напрацювання попередніх поколінь за нашими плечима. Тому пам'ятаймо, що якщо ми махнули рукою на себе, – то подумаймо хоча б за наших дітей! Тому що, падаючи самі, ми вже тягнемо своїх дітей до погибелі...

“...і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зерняті тіло його”. Кожному Бог тіло дає як захоче, а хоче Він як? А Він хоче, щоб було добре! Але вибач коханий, якщо ти алкоголік, і в тебе народжується дитина неповноцінна, – ти будеш Бога звинувачувати? Звинувачуй себе, бо Господь лише встановив такий закон, що до третього – четвертого коліна “проклинаю проклинаючих Мене”. Він же хоче, щоб ми народжувались, як народилась Пресвятая Богородиця, Діва Марія. Щоб ми всі народилися мирними, чистими. Щоб ми всі не мали чого принести Богові в храм: ні “козла”, ні “тельця”, тільки “голуба”. Богородиця принесла горлицю і голубенят. Голуб – символ миру. Горлиця – це дика голубка. В Богородиці з дитинства та горлиця в серці. Не всі ми такі, не всі такими народжуються. Є “скопці”, які від народження такі, – так говорить Господь. Є “скопці” які самі себе оскопляють заради Царства Небесного. Оскопляють від плотського, щоб не давати плодів плотських отих диких ягід. Оскопляють в духовному плані, ми говоримо про духовні речі, бо Святе Письмо – є книга духовна. А є “скопці”, які потребують, щоб їх люди “оскопили”, – і Церква працює і оскопляє... Сказано, що в поті чола ти будеш порати землю сердець, а вона тобі буде родити тернину і осот. Про ці речі йде мова, а не про присадибну ділянку. Господь хоче, щоб все зерно було добре, Господь сіє тільки пшеницю хорошу. Але вночі приходить ворог – і насіває кукіль... Господи, як же ж так? Ти ж хочеш доброго, звідки ж взявся кукіль? Чоловік – ворог, супротивник прийшов і наробив це. Це закон плоті, який є в нас, і який нам Господь допускає. Тому що, якщо ми не пройдем це випробування, то ми не будем мати образ Божий. Господь створив нас не роботами!..

“...і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зерняті тіло його. Не кожне тіло однакове тіло, але ж інше в людей, та інше тіло в скотини, та інше тіло в пташок, (біблійною мовою це ті, хто літають, хто в сфері духу. “От якби я мав крила голубиці я полетів би до неба”...) та інше у риб (німота в житейському морі схвильованому спокус бурею. Один літає, а другий плаває в цьому морі пристрастей). Ми говоримо зараз на духовному рівні. Людина – це хто, в позитивному плані? Це – “муж з відкритим оком”. Один народжується відразу людиною з великої букви. А другий “скотиною” (біблійною мовою. Я нікого не ображаю, я кажу біблійною мовою. Бо сказати біблійною мовою “пес” – це не є образа, а констатація факту. Так само свиня, так само овечка – це все біблійна мова. Навчаймося нею розмовляти. Як говорить псалмоспівець Давид, коли сталося з ним падіння: “І став я, як скот безгласний”. Значить людина – це та що говорить, (“що лежить на серці про те і говорять уста”). Тобто, людина яка має відання Бога, яка до святості народжена ще дитинства... Інший ще безгласний. Якщо німі уста, якщо ти “худоба” перед Господом, то на серці пустка: немає любові, немає розуміння.

“Є небесні тіла й тіла земні (тут просто розшифровується. Небесні – це біблійною мовою духовні, а є ті, які душевні або тілесні або плотські), але ж інша слава небесним (а слава – це присутність Божества, і тіло – це тонка оболонка душі. Саме про це тіло і йде мова. Про тіло духовне. Тому що фізичне тіло – це всього на всього та шкаралупа в якій сидить тіло, бо людина є дух, який має душу і живе в тілі фізичному), інша земним. Інша слава для сонця, та інша слава для місяця, та інша слава для зір, – бо зоря від зорі відрізняється славою!” Ми знаємо, що є сонце, що є місяць, що є зорі. Сонце – Христос, місяць – це людина віри. Місяць відбиває світло сонця – це є супутник, сателіт. Це – є Церква. Зірочки теж відрізняються одна від одної. “Так само і воскресіння мертвих: сіється в тління, – в нетління встає, сіється в неславу, – в славі встає (тобто, ми повинні віддати тіло і прийняти дух. Віддати тлінне, щоб прийняти нетлінне; віддати неславне (тобто, те, що не має присутності Господньої) і отримати славне), сіється в немочі, – у силі встає, сіється тіло звичайне, – встає тіло духовне (звичайне – тут душевне, життєве, плотське). Є тіло душевне, є й тіло духовне. Так і написано: «Перша людина – Адам – став душею живою». Був душевний – став живим, бо прийняв Дух і став духовним, – так тлумачить Серафим Саровський. Він каже: Не думайте, що коли Господь з пороху створив Адама, то він не мав душі буквальної, фізичної. Мав, бо був створений в повноті, людиною повноцінною, яка має дух, душу і тіло. Втім, як і кожне створіння живе на землі. Але коли на нього зійшла благодать Святого Духа, – то став він душею живою... Хоча преподобний Серафим не розглядає тут як сходить благодать по конкретних етапах. (Тобто, спочатку народження згори, а потім хрещення Духом Святим). Ні, говорить про все це одразу. Тобто, коли зійшла Благодать, коли вдихнув Господь Благодать Всесвятого Духа йому в ніздрі, в духовне дихання (адже мова йде про духовні речі). Так само дихнув, як Христос учням Своїм: Дихнув і сказав: «Прийміть Духа Святого». От так дихнув Господь). Є тіло душевне, є й тіло духовне. Так і написано: «Перша людина, Адам, став душею живою», а останній Адам – то дух оживляючий. (Від Адама до Христа. Адам отримав цю Благодать, і йому треба було іти і залишатися в тому сьомому дні, виконуючи місію Господню яку Він поклав на творіння. Але нажаль сталося падіння. І не звинувачуймо Адама, бо всі ми падаєм, – і ті які мають благодать Всесвятого Духа, і ті, до яких прийшов Христос і сказав: Прийміть Духа Святого, і ті які мають духовне відчуття, ті, які знають, що таке присутність Бога падають також. Як говорить Іван Лествичник: Вже нащо безпечне місце Небеса, а сатана і звідти умудрився впасти...)

Та не перше духовне, але душевне, а потім духовне. Перша людина – з землі, земна (Господь хоче, щоб ми були духовні і йшли далі. Але не перше духовне. Створення ангелів, створення світу ангельського не створюється з нічого. Спочатку земне – а потім духовне! Спочатку світ неорганічної матерії, потім органічної, а далі розумної, а потім духовної! І коли ти вже ангел во плоті, то скинувши оболонку фізичну, – стаєш ангелом Господнім), друга Людина – із неба Господь. Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні. І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити (ми будемо всі духовні, це для нас шлях майбуття). І це скажу браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде”. Як ще казати, як ще розвіяти цю байку про те, що будуть з могил вилазити тіла тлінні, бо в них душа назад вселиться і вони воскреснуть?! Тут сказано чітко: “...тління нетління не посяде”, дайте спокій цим останкам! “Плоть і кров Царства Божого не успадкує”! Тіло буде, тільки духовне, – тонка оболонка душі. Воно не просто буде, воно і зараз є в кожного з нас! Воно формується в нас, і сенс нашого життя – дати йому розвинутись в повноті! І сенс нашого життя, щоб воно настільки повно сформувалося, щоб виросли “крила” – духовні крила! Сенс нашого життя зміцнитися, піднятися до тої висоти Духа, щоб ми могли дивитися Богові в лице і залишатись живими!.. Хай Господь дасть нам мудрості зрозуміти це, хай дасть Він нам сили розправити ці крила душі, зміцнитися в тілі духовному. Хай Господь дасть нам миру і радості в Дусі Святому, щоб ми могли достойно Його прославляти як єдиного Бога Отця, і Сина, і Святого Духа нині і по всяк час і навіки вічні. Амінь!



† † †

Протоієрей Олег Ведмеденко запрошує усіх, хто є небайдужим до справи свого спасіння, до БІБЛІЙНОЇ ШКОЛИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ, заняття якої проводяться щонеділі о 17-00 в актовому залі готелю “Профспілковий” (м. Луцьк, просп. Відродження, 24, 3-й поверх, навпроти міської лікарні №2).

Основна мета запропонованих слухачам лекцій – дослідження Слова Божого по духу: як форми (духовна символіка біблійних текстів), так і змісту Писання (невипромінювання зла /смирення/, як шлях здобуття внутрішньої сили /благодаті/).

На заняттях ви можете придбати конспективні матеріали, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега, різноманітну духовну літературу.

Зібрання супроводжуються загальною молитвою та співом духовних пісень.

ВХІД ВІЛЬНИЙ! МИ ЧЕКАЄМО ВСІХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДИ БОЖОЇ.

Дистанційне навчання
здійснюється через мережу Інтернет та за допомогою листування.

НАПИШІТЬ НАМ, і ми надішлемо Вам інформацію, як отримати поштою книги, конспекти лекцій, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

Наша адреса: Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021.

E-mail: vedmedenko@fk.lutsk.ua

Інтернет-сайт Школи: www.vedmedenko.org



† † †

Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (див. вище) з поміткою: “пожертва”, або “десятина”, або ж перерахувавши кошти на рахунок незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ “Західінкомбанк” ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.

“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).



Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: