Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Воскресіння. Світ ангельський.

Лекція № 19

Лекція:
Хто дивився програму “Духовність” напевно зауважив, що я там знову торкнувся теми походження людини. І повірте я не збирався її торкатись. Коли я сідаю перед телекамерою або коли виходжу сюди, на амвон церковний, я не знаю на сто відсотків, що буду говорити. Я маю певний план і тези, але як часто на протязі проповіді, на протязі богослужіння Господь змінював слово, яке я планував сказати! Це відбувається постійно. Ви це відчуваєте, ви це бачите.

І знов Господь торкнувся теми походження людини. Теми яка є болючою, але надуманою насправді. І я, з Божою поміччю, думаю сісти за написання статті на цю тему. Статті, безумовно, гострої, небезпечної, але статті яка повинна висвітлити це питання. Тому що іде на сьогоднішній день боротьба двох думок. І вона формується як боротьба матеріалізму проти релігії. Матеріалісти кажуть, що людина походить від мавпи, а люди віруючі кажуть, що людина походить від Бога. А насправді, це є боротьба неправдивої науки з ортодоксальною релігією. Тому що питання нема, проблеми насправді нема. Просто суть вивітрилась, буква вбила дух. В чому образ Божий в людині? Людина створена за образом і подобою, точніше за образом, бо подобу ми повинні напрацювати самі. Чи тілесний цей образ, чи по тілу людина є людиною? Та ні, безумовно, Бог – є Дух, і образ Божий в людині – це є дух. І людина за образом Божим – є дух. Людина називається людиною не по тілу, але по духу своєму. Це стосовно походження людини. Чи заважає новонародженій дитині бути людиною за образом Божим те, що на протязі свого ембріонального розвитку, тобто розвитку зародка в лоні матері, ця дитина пройшла тваринні стадії розвитку тіла? Дев'ятий клас, загальноосвітня школа... На певному етапі розвитку в лоні матері у нас були зябра, ? то що, ця дитина від риби? Та ні! Той, хто бачив ембріон, той знає, що в нього є хвіст. І цей хвіст рудиментарно залишається у вигляді копчика. Я не кажу про той “хвіст” духовний у вигляді закону плоті, який існує в нас на сьогоднішній день у кожного як наші інстинкти, тваринні інстинкти. Так що, хіба оці стадії які проходить дитина в розвитку в лоні матері, які абсолютно відповідають розвитку риби, птаха, – заважають їй бути людиною, створеною Богом на образ Свій? Ні в якому разі! Так чи заважає людству те, що на протязі еволюції в утробі матері-природи тіло людства пройшло періоди: одноклітинної амеби, риби, мускусного щура, мавпи, пітекантропа, неандертальця, кроманьйонця? Я думаю ні, ні і ще раз ні! Саме питання надумане абсолютно. Тому що образ Божий в людині не тіло, але душа. Бог – є Дух, і людина – є дух, який має душу і живе в тілі, і це тіло, безумовно, найдосконаліше серед усіх в тому плані, що мозок піднявся на висоту, що із звірячим зовнішньо дуже мало спільного. Людство походить не від мавпи, як і дитина не від риби, хоча в процесі розвитку в утробі матері мала зябра. Людство так само в утробі матері мало хвіст, і цей “хвіст” і до нині у вигляді закону плоті не відрубаний нами. Для того ми тут і збираємося, щоб рубати цей хвіст, бо сенс нашого життя є в тому, щоб позбутися цього “хвоста”, духом панувати над плоттю, розумом над чуттями, вірою над життям, – і нехай поможе нам в цьому Господь!..

Волею Божою, ми знову торкаємося містичних речей. Не можна перебувати весь час в теорії не торкаючись практики. Не можна досліджувати Святе Письмо по духу і не екстраполювати ці істини на конкретне життя. Тож продовжимо торкатися величних тем буття, теми світобудови, воскресіння, спасіння. Ми минулого разу зупинилися на тому, що людина в результаті гріхопадіння (людина духовна – Homo spiritus, Адам, все людство) втратила подобу Божу, хоча образ залишився. Ще раз повторю, що ми повинні чітко розрізняти образ і подобу Божі. Коли Господь говорить: створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою, – то це є перед створенням. Коли ж людина вже створена,... то ми читаємо: І Господь людину створив, на образ Божий, на образ Свій Він її створив. Тут уже про подобу нічого не сказано. Де поділась подоба? Образ Божий є в кожному з нас. Бог – Дух, і людина є дух. Бог є Триєдиний – Отець, Син і Дух Святий, і людина триєдина – це є дух, який має душу і живе в тілі. Бог є Любов, а людина здатна любити – це теж є образ Божий в людині. Бог є Сущий – Той, Хто має сутність сам в Собі, ні від кого не залежить і всім дає все, життя. Тому то і слово “Бог” означає “Багатий”. Людина за образом Божим є вільною. Бог є Творець – і людина здатна творити. Бог є Премудрість – і людина є розумна. Оце образ Божий в людині. А от подоба Божа – це вже вищий щабель, це вже Homo spiritus – людина духовна. Не просто бути здатним любити, але бути любовним, тобто випромінювати любов з серця свого. Не просто бути вільним обирати шлях, але вільно обрати шлях до світла, до добра та істини. Не просто бути здатним творити, а дійсним творцем прекрасного. Не просто бути розумним, але мудрим мудрістю Господньою. От вона, подоба! Так от, в результаті гріхопадіння людина духовна – Адам – втратив цю подобу і залишився тільки образ. Згадаймо уривок із книги Ісаї про сина досвітньої зорі, який ходив по огнистому камінні. Ми вже розглянули люцифера по духу – денницю, досвітню зорю.

А відтак сьогодні, в результаті втрати подоби небесне (духовне), внутрішнє начало людини від самого народження її є закритим, містичним, таємним. Хоча деколи спалахує озарінням або осяянням інтуїції, озарінням відання, спалахує уривками через так званий містичний досвід. Ось чому людина на відміну від усіх інших тварин мусить вчитися необхідним їй речам. Людина на відміну від тварин, які з народження вміють і знають все їм споріднене і необхідне, віддаються виконанню Божої програми буття, – народжується в повному невіданні. Тварина – вона споріднена, безгрішна, споріднена Божому порядку. Вона керується тими інстинктами, які ведуть її на протязі життя. Вона не грішить, вона не противиться, бо вона від народження все необхідне їй вже знає. Ми вивчали це в школі і знаємо, що птах від народження знає куди летіти, як будувати гніздо і так далі. А людину треба вчити всьому, тому що споріднене їй таки духовне насправді, але воно втрачене і мусово пристосовуватись до нерідних умов існування та буття. Так от, дитина людська народжується в повному невіданні. І те, що залишається тваринного в нас – це ті самі звірячі інстинкти, і той самий “хвіст” мавпячий у вигляді закону плоті. Згадаймо Послання апостола Юди, 10-й вірш:

“А ці зневажають, чого не знають; а що знають із природи, як німа звірина (тобто, інстинктивно), то й у тому псуються”. Тут йдеться про те, що навіть в тому що знаємо інстинктивно – то й в тому псуємося. Щоб людині в собі відновити подобу небесну – їй необхідно пізнати все, що відноситься до порядку. Такий порядок закладений в тварині на рівні закону плоті або інстинкту. І вона не псується в цьому – вона діє, живе згідно порядку Божого, тому безгрішна. Людина теж розвивалась згідно порядку Божого, і цей закон Божий, закон еволюції, закон розвитку підняв її на найвищий щабель розвитку власне зробивши людиною, створив її людиною розумною і підняв її ще на найвищий щабель, створивши людиною духовною – ранішнім Адамом. Це все згідно з законом Божим! Тільки людина здатна прийняти все, тільки людина здатна до Богоєднання, тільки людина є проміжною ланкою між природою і Богом, між твар’ю і Творцем. Тільки людина має серце не темне, не кероване інстинктами звірячими, але серце яке може стати храмом, яке може стати “святеє святих”, куди може бути внесений “Ковчег заповіту”, і над яким може з’явитися слава Господня, тобто присутність Господня. В тому Ковчезі: Слово – скрижалі заповіту, Десять Заповідей на кам'яних плитах; жезл Ааронів – тобто віра; золота посудина з манною – тобто виконання Слова вірою. Манна – це є хліб, а хліб – це виконувати волю. Цей “ковчег” ми повинні внести в серце своє, для того ми тут на біблійних курсах. І ми повинні тут, на біблійних курсах, знайти Слово – скрижалі завіту, і через те Слово отримати віру – жезл Ааронів, і таким чином стати священиками, горніми (ім'я Аарон означає – “Горній”), присвятити своє життя Богові, приносити йому жертви, пахощі любі для Господа, – отже їсти “манну”, хліб виконання. Цей ковчег ми повинні внести в наше серце, і коли ми внесемо цей ковчег золотий, істинний, – тоді над вічком його, над вершиною його буде нам з'являтися Господь в славі. І ми будемо відчувати присутність Його, і ми будемо з'єднуватись з Ним, бо тільки людське серце здатне стати не печерою, але Храмом. Тільки людське серце здатне прийняти в себе ковчег заповіту, тільки людське серце здатне стати місцем єднання з Богом, стати дверима в Царство Боже. Царство Боже в середині нас!

Людині, щоб надбати подобу, треба пізнати все, що відноситься до порядку, Закону Божого, необхідно внести ці скрижалі Заповіту, тому що ми народжуємося невігласами. Тварина народжується відаючою порядок, людина ж народжується невідаючою. Я не кажу, що зовсім невідаючою, бо в кожного є совість, в кожного воно є, це посольство Господнє, але на рівні залишковому, на рівні озарінь, на рівні спалахів, спогадів про минуле, на рівні генетичної пам'яті про ранішнього Адама, про період людини духовної. Але нам треба вчитися всьому з початку, необхідно вчитися Закону Божому, закону порядку Божого, і закон цей заховується в слові Божому. “Я є Шлях”, – каже Христос, – Я є Той порядок. Я є шлях повернення втраченої подоби Божої. От чому кажуть про людину досконалу – преподобний – той, хто повернув собі предвічну подобу Господню втрачену.

Тепер стосовно ангелів. Ангели, являючись людям, промовляють на внутрішньому, ментальному рівні. Тому то почути їх можна “з середини”, внутрішнім слухом. Хоча голос цей, як і світло Христове, бачиме очима серця, проявляється і на фізичний план. Світло Христове просвічує всіх. Світло Христове духовне в першу чергу. Голос ангельський так само, як і світло Христове, чується на внутрішньому рівні, на рівні серця, на рівні духу, на рівні душі, але може проявлятися на фізичному рівні. Апостол Павло чув Голос і бачив Світло. Ті, хто був навколо нього світла не бачили, а чули тільки голос. Це хто як може вмістити. Зараз ми говоримо не про духовну символіку, а про буквальні містичні речі, про реалії містичного людського буття. Світло Христове – це є в першу чергу духовне світло, але це не означає, що воно не проявляється на рівні душевному, що воно не проявляється на рівні фізичному. Як проявляється воно на рівні душевному? На рівні духовному зрозуміло, – світло освітило серце, корінь освятився і прийшов внутрішній стан екстази (духовного захвату), стан розчулення, стан зворушення, стан миру і радості в Дусі Святому. Це духовний досвід, коли серце зігрілось і тепло до Бога взиває. Його не можна передати словами – це треба відчути. Так само як не можна передати смак меду тому, хто його не куштував, але на душевному рівні проявляється це у вигляді емоцій світлих і радісних, на рівні волі, бажання творити добро. На рівні також розумовому, тому що душа складається з розуму і волі (якщо розглядати через призму числа два. Якщо через призму числа три, то – розум воля і емоції). Так от, світло Христове, яке зароджується в серці і освічує його, починає проявлятися і на душу і на тіло. На душу проявляється у вигляді озарінь (ах, зрозумів як жити!..) і бажань добра, зробити щось, “прихилити небо”. А на фізичному рівні також це світло проявляється. Воно проявляється в певному фізичному стані, причому при певному фізичному стані воно проявляється як світло, буквальне світло. Хто має досвід молитви серця, хто має досвід екстатичного стану, хто має досвід предстояння молитовного перед Богом, містичний досвід, – той знає, що коли молишся в дусі, коли серце зігрілось і тепло до Бога взиває, коли серце відкрилося і світло Христове просвічує тебе, то просто стає фізично світліше в кімнаті. А коли подивишся у вікно, то враження таке, що на Пасху помили вікна. Так ясно, так світло, так чисто, ще й запахи бувають приємні подібні до яблуневого цвіту, фіалки – у кожного індивідуально.

Світло Христове бачене очима серця проявляється і на фізичний план. Так само і видіння. Тому оточуючі, якщо вони знаходяться на нижчому духовному рівні або в стані охолодження духовного, не бачать і не чують того, що бачить і чує людина, яка підняла очі свої духовно, або якій дається це видіння зверху. Можливо також часткове бачення оточуючими сил, небесної аури покриваючої духовний центр і покриваючої і присутніх. Тобто, якщо людина знаходиться в стані екстатичному, в стані захвату, – то навколо неї аура (“аура” означає “повітря”). Навколо неї атмосфера духовна, насичена високочастотними духовними енергіями любові. Тією вселенською енергією Любові, як визначив її архієпископ Лука. І людина, яка потрапляє в цю атмосферу духовну, – вона заряджається цими високими духовними частотами. Кожен з нас має такий досвід. Коли ти спілкуєшся з людиною яка в дусі, спілкуєшся з людиною яка чиста, яка праведна, яка йде до святості. І ти пришов в пригніченому стані, і тобі все болить, на душі “кішки шкребуть”, і все сіро і темно, і немає ніякого просвітлення попереду... І ти вступив в цей контакт, ви просто поговорили, і ти думаєш: невже я в такому стані міг підійти! І в тебе сльози на очах, і в тебе мед в серці, бо ти потрапив в атмосферу духовну, в ауру любові. Отже, можливе часткове бачення оточуючими аури яка покриває і духовний центр і присутніх. От уривок з Діянь апостольських, коли Господь явився Савлу у вигляді світла. Я зараз розглядаю не духовний зміст цього моменту, а містику.

“А люди, що йшли з ним (Савлом, – О.В.), онімілі стояли, бо вони чули голос, та нікого не бачили”. От вам, будь ласка, може бути такий приклад. Так само, згадаймо досвід церкви православної, святий Андрій Юродивий та Єпіфаній, його учень у Влахернському храмі Царгорода бачили Богородицю, а інші ні. Це історія свята Покрови Богородиці, і відбулася вона в 903 році в Царгороді. І знову, вони бачили, вони були в захваті, а інші через них отримували інформацію. Божественні таємниці як в теорії – це символічний зміст Святого Письма, так і в практиці – власне містичний досвід, – є такими не тому, що Господь не хоче відкривати їх, а тому, що людина відповідно до свого духовного рівня просто не здатна сприйняти їх як реалії. Що таємне для одних є реальним для других, і прийде час, коли все таємне стане явним. Прийде час, коли Дух Утішитель всіх навчить, і ніхто нікого не буде учити, тому що все висвітлиться Духом, все висвітлиться світлом Христовим як теорія та і практика, як Слово правди так і Дух правди, – явиться це Світло, інший Утішитель, як каже Христос. На вищих ступенях досконалості віра поступається місцем знанню. Херувим – відаючий, ангел відання. Херувим вірить в Бога? Він знає, він бачить Бога – це трішечки інший рівень. Уже не вірю, але знаю – це наближення до ангельського відання: відаю, знаю і благовіствую те що бачив. Ангел – вісник грецькою мовою, той, хто бачить і благовіствує те що бачить. Людина стає ангелом відання – це як раз те про що ми співаємо: “Ми, що херувимів з себе таємно уявляємо...” Кожну літургію ми співаємо цей гімн церкви. Так, ми повинні стати ангелами во плоті, ми повинні стати вісниками Господніми, ми повинні вже не просто вірити, але знати, піднятися до цього досвіду! Вищі ангели вже не потребують віри, бо вони вдосконалюються на базі знань, так як сказав Господь: “І пізнаєте істину, – і істина вас вільними зробить...” Вільними зробить нас в першу чергу від невірства нашого. Якщо я знаю, якщо я бачив, – як я можу сказати, що “я не вірю”? Я бачив Небо відкрите, я маю цей досвід, я не можу вже казати “я вірю” чи “я не вірю”, бо я знаю! І Господь говорить: “Ми говоримо про те, що ми бачили…”

Пізнаєте істину – і істина вас вільними, крилатими як пташка, як орел, як ангел зробить. Це є третє небо. Перше небо – віра, небо віри, сфера віри; друге – надії, а третє – любові. Коли ми досягаємо досконалої любові – то це Небо відкривається перед нами. Любов – це є вища істина, Бог є любов. Це всеодно якби побудувати дім, обставити його меблями і сказати другові: Я побудував дім. Ти віриш мені? Ти ще його не бачив, але повір мені, він чудовий... От коли я введу тебе в цей дім – то тоді ти вже не будеш вірити, а знати, бачити, а поки що повір мені на слово, що цей дім є чудовий, я його так гарно влаштував... Аналогічно, людина яка піднімається до висоти відання каже своєму братові, Фомі Близнюку невіруючому: Повір мені, брате! Дім який приготував для нас Господь він такий чудовий! Це так чудово бути віруючим і вірним, це так чудово піднятися до вершини знання, це так чудово піднятися до вершини відання. Жити з Богом, мати молитву серця – це так чудово! В тій молитві возноситися на висоту духовну, літати духовно – це так чудовою! Повір мені! Я тебе запрошую в цей дім, але для цього потрібно пройти певну дорогу, це не так просто. Але будь певний, ти ввійдеш, і потім в себе побудуєш точно такий самий дім, і він буде так само чудовий. І тобі буде так само добре жити як мені. В тебе відпаде страх, хвороби, біль, сором, злидні, смерть. Це все відійде. А потім ти сам будеш їх шукати для того, щоб засоромити сатану. Піднімися на цей рівень, коли для тебе проблеми просто не будуть існувати. От коли ми є діти, ми мріємо що коли ми станемо дорослими – заробимо сто гривень, зайдемо в магазин і купимо там всі торти, які там є… Так само коли ми діти у вірі, або тільки приходимо до віри ми теж мріємо: От я стану праведним – і мені Господь дасть триповерховий будинок, гараж з машиною, сталеве здоров'я і все, все, все... Але коли ми стаємо дорослими – ми про ці наші дитячі бажання забуваємо. Це не означає, що вони не здійснюються. Так, приходить час, коли Господь дає нам все за словом Своїм: Шукайте найперше Царства Небесного, а все інше вам додасться. Але приходить момент – і наша мрія скупити всі торти, як мета нашого життя стає смішною. Ми стаємо дорослими, ми стаємо тими, хто бачить, хто знає, стаємо тими, хто підіймається на висоту святості, праведності як Йов – праведник Божий. І ми знаємо, що вже неважливо чи можемо ми купити всі торти чи ми не можемо їх купити тому, що ми маємо в серці найсолодший “торт”, ми маємо в серці найбільшу насолоду, насолоду богоєднання. І ми навпаки говоримо: Господи, пошли мене засоромити сатану. Своїм життям освітити інших, щоб вони побачили мудрість свою в боротьбі з цим світом і надихнулися самі. І ми готові як Йов сказати життю скиглячому: Нерозумна душе, коли приймали ми від Господа добре, то невже не приймемо зле?! І дійсно, приходить момент, коли Господь обирає нас і говорить сатані: А чи бачив ти отого праведного мужа, чи зможеш щось з ним зробити? Чи зможеш чим його дістати, щоб він зрікся Мене, щоб він втратив ту любов яку він має в серці? Приходить момент для кожного з нас, але це стається тоді, коли ми стаємо дорослими, а поки що ми ще є діти. Будьте певні, Господь дасть нам змогу купити всі торти цього світу…

Божественні таємниці – вони відкриваються для нас. І приходить момент, коли ми маємо знання, коли ми маємо відання, коли ми не залежимо ні від чого в цьому світі, і ми розуміємо, що страждання цього світу нічого не варті проти тієї слави, яка має відкритися в нас. А коли вона відкрилася – тим більше, ми кажемо: Де, смерть, твоє жало? Ми кажемо: веди нас, Господи, на хрест. Ми кажемо: веди нас, Господи, на вогонь. Ми кажемо: веди нас, Господи, я готовий... Я знаю, що справді шлях Твій є шляхом тернистим, і не може бути більшим раб за Пана свого, що справді не може учень більшим бути за Учителя свого. І слова Господні: гонили Мене – гонитимуть вас, – вони для нас. І коли ми приходимо до того рівня досконалості, тоді ми готові йти цим шляхом вже в повноті.

“Возлюби Господа Бога свого, і ближнього свого як самого себе”, – читаємо. Самого себе... Значить, ми повинні спочатку навчитися любити самих себе. Чи любимо ми насправді самих себе? “Возлюби Господа Бога свого, і ближнього свого як самого себе”. Тут не читаємо: возлюби самого себе. Тому що, любити себе – це природно. (Хоча чи любимо? А, може, як говорить Григорій Богослов: Сластолюбством купляємо собі пошкодження?) Любити себе – це природно, це початок. Для того, щоб навчитись любити свого ближнього треба навчитись любити самого себе. Пам'ятаєте? “А ці зневажають, чого не знають; а що знають із природи, як німа звірина, то й у тому псуються”. Є закон самозбереження від природи – і в цьому зіпсувався: і спився, і “сів на голку” і так далі. А як любити себе на більш високому рівні, на духовному? “Хто душу свою хоче зберегти, той погубить її”. Я хочу зберегти душу свою, я приходжу до розуміння, що мені треба погубити її (мається на увазі, що життя і душа в біблійній мові слова синоніми). Моє старе життя повинне бути погублене, якщо я люблю себе – то погублю своє старе гріховне життя. Навчившись спасати свою душу приходиш до розуміння, що спасаєш її, зрікаючись старого, гріховного, гордого життя. Спочатку возлюбив себе. Возлюбивши себе приходиш до очищення, спасіння душі своєї, тому що зрікаєшся старого життя. Я хочу спасіння собі в першу чергу. Коли ми спасаємо, очищуємо душу свою – то ми піднімаємося до висоти досконалості, на якій любов до себе переходить уже в любов до ближніх, а точніше до Бога і ближніх. Бо істинна любов не шукає свого. “Блаженніше давати ніж брати”. “Блажен, хто душу свою віддає за друзів своїх” – це найвищий щабель жертовний. От як розвивається любов: спочатку любов до себе, потім ми розуміємо, що блаженніше давати ніж брати, і вона переходить в любов до себе, ближнього і Бога. Потім любов до себе, ближнього і Бога стає любов’ю до ближнього і Бога, а потім зливається в абсолютну любов – любов до Бога. Отже, найвищий щабель – жертовна любов. Ми часто звертаємося до першого Послання апостола Павла до коринфян, 13-й розділ з 4-го вірша: “Любов... не шукає тільки свого...” Цього тільки немає в оригіналі. І це не помилково. Тому що любов – вона не егоїстична, а альтруїстична. Любов віддає і розуміє, що блаженніше віддавати аніж брати. Оцей щабель – жертовної, істинної, досконалої любові – це є Христос. А ми з вами християни, а християни це ті, які йдуть цим шляхом. Господь говорить: Я прийшов послужити... Бог прийшов послужити тварі, творінню – от яку треба мати любов! Я часто використовую як приклад таку історію про те, як людина бачить, що повзуть мурахи якоюсь стежиною, а далі вогонь. І людина починає їх рятувати. Руку поставив – а мурахи переповзають як їх не відвертай, вони вперто повзуть в той вогонь. І тоді людина приймає рішення: Я стану сам мурахою для того, щоб на їхній мові сказати їм про небезпеку. Я знаю, що ставши проти них я обов'язково загину, але хоча б деяких спасу... От ви уявляєте в людині от таку жертовну любов до мурах? Важко собі уявити. Так це ні в яке порівняння не йде з тією жертовною любов'ю, яку Бог Безкінечний, Безпочатковий, Абсолютний проявив до нас, ставши меншим ніж мураха! Зменшившись до подоби грішного тіла і віддавши Себе за нас! Це може зробити тільки жертовна любов... “Не возлюбили життя свого, аж до смерті”, – читаємо про святих в Апокаліпсисі. Це шлях християн, які ідуть шляхом Христа. Це та жертва всепалення на Господньому жертівнику любові: “І все життя наше Христу Богові віддамо”, – співає церква. Вищі, досконалі вже не люблять себе, але ближніх. Ангели вищі вже не знають любові до себе, зрікаються любові до себе і світу, замінивши її любов'ю до ближнього і Бога – це досконала любов. Поки вона ще недосконала, то вона “...не шукає тільки свого.”, а коли досконала, то не шукає свого взагалі. Направлена не всередину, а назовні. “Так бо Бог возлюбив світ, що Сина віддав...” для того, щоб спасти. Стратегічно ми ще будемо розглядати питання обоження, питання сходження до висот досконалості, етапи обоження творіння, всієї тварі глобально. Це коли розглядаємо Царство Небесне, життя будучого віку тобто, як ту мету, якої ми всі будемо досягати у вічності. Стратегічно на етапі обоження тварі, повного єднання, злиття всього в Божественній любові, любов до ближнього і Бога трансформується в одну лише ЛЮБОВ, найвищу любов – любов до Бога. Все і вся буде Господь, повна любов. І ми могли б намалювати отаку схему: щаблі любові. Чотири щаблі розвитку любові:

1. Любов до себе і світу. Це егоїстична любов, це лжелюбов. Але вона повинна піднятися до вищого щабля.

2. Любов до себе, ближнього і Бога. От це вже чудово, це вже початок. Може для когось це видається вершиною. Це початок любові істинної.

3. Любов до ближнього і Бога. Це вже ангельський стан, це жертовна любов, це досконала любов. “Господи, люблю Тебе, і ближнього свого заради Тебе”, – як молився Олександр Мень.

4. Любов до Бога. Все і вся Господь. Це вже серафими, полум'яні. Абсолютна любов, вічне богопізнання, повне богоєднання... Хоча тут можна говорити радше про тих, хто досягає третього неба. Отже, мова йде про тих, хто досягає життя в третьому небі, а не про всіх. Адже пам'ятаємо, що за воротами Єрусалиму навіть в період Царства Небесного всеодно будуть пси і ідоляни, ті, що занечищуються і т.д. (Апокаліпсис, 21-й розділ). Тому що “Отець Мій творить і до нині”, і я думаю, що цей процес буде вічний. Зупинки тут немає і не може бути. Чи може Творець перестати творити? Тоді Він перестане бути Творцем. Це вічно і слава Богу! А якщо не буде кінця цій творчості – то й шлях обоження тварі є безперервний. Хто знає? Так відкриває Господь. Сьогодні бачимо ніби в дзеркалі, ніби за мутним склом, – “Нині знаємо частинно і проповідуємо частинно, а прийде час, – пізнаємо як пізнані і ми”, а поки що бачимо як у загадці… Вірогідно, що і на інших планетах всесвіту, як до нашої так і після нашої планети Земля, йшли і йтимуть вічні процеси обоження творіння. І ангели чи то насправді не є колишні люди? Жителі прадавніх світів? Як говорить Господь: “Господня вселенна, і все, що на ній”, і таки найбільш вірогідним варіантом розвитку безумовно є цей. Все Господь творить згідно порядку, згідно з законом розвитку, еволюції. Через неживу матерію до органічної і до найвищої форми – до духа, до духовного. Насправді ж ми живемо в світі духів, тільки світ цей невидимий фізичними очами людини, а лише духовними. Він існує паралельно до цього фізичного світу, як вчать нас отці Церкви. І в кого відкриваються духовні очі, той бачить цей духовний світ. А до того часу ангели (ангели – суть службові духи), духи добра і зла впливають на людину через натхнення. Ми всі є насправді під тиском світу невидимого, тому що ми духовні. Ми з’єднуємо природу тварну, тобто фізичну, і природу духовну – ангельську. Ми з’єднуємо земне і небесне, і ми постійно під тиском духів як добрих так і злих. Постійно… Ми можемо цього не бачити духовними очима, але хоча б відчувати. І ми відчуваємо. І існує натхнення, як добре так і зле. Посередництвом натхнення як добра так і зла світ невидимий впливає на людину постійно, постійно йде боротьба добра і зла невидима, і поле цієї боротьби – є серця людські. Натхнення тут не тільки в розумінні такому, як російською “вдохновение”. В російській мові є більш ємне слово – “наитие”. В українській мові те і інше – все натхнення. Є “наитие” як добре – Духа Святого, так і зле – духа злоби піднебесної. І те і інше натхнення ми маємо з вами. І те і інше натхнення ми відчуваємо в серці своєму, і воно проявляється також як інтуїтивне сприйняття духовних речей. Натхнення, інтуїція, наплив почуттів – так ми теж говоримо. Причому почуття ці дуже різні. Хороші почуття бувають лише тоді, коли ти піднявся: ти зробив якусь добру справу, коли ти можливо когось врятував від падіння. І тоді тобі добре, перемога!.. І тут раптом хтось наступає на мозоль, і з серця твого, із середини проривається таке чорне, що ти думаєш: Господи, Боженько, за що?! А потім розумієш за що... Правильно, іде боротьба. Було світло, і ти радо відкрив своє серце натхненню світлому, натхненню ангельському, Господньому, – і тут же одразу будь готовий, бо ти будеш мати удар за це. За все треба платити, це є боротьба, це є невидима борня, і нікуди ви не дінетесь від цієї боротьби. Будь уважний! “Якщо ти думаєш, що стоїш, – то стережися, щоб тобі не впасти”, – каже апостол. Обов'язково буде напад бісівський. От натхнення, інтуїція, наплив почуттів – це все явища одного порядку, і розглядати їх треба як вплив світу невидимого на видимий наш світ. Тож маємо натхнення добра, блага з небес, і натхнення зла з пекла. Це прояв єднання небес із людиною, але це не означає, що людина не має права на вибір, тому що ці сили урівноважуються, а отже, в кінцевому результаті, вибір за нами. Амінь.



† † †

Протоієрей Олег Ведмеденко запрошує усіх, хто є небайдужим до справи свого спасіння, до БІБЛІЙНОЇ ШКОЛИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ, заняття якої проводяться щонеділі о 17-00 в актовому залі готелю “Профспілковий” (м. Луцьк, просп. Відродження, 24, 3-й поверх, навпроти міської лікарні №2).

Основна мета запропонованих слухачам лекцій – дослідження Слова Божого по духу: як форми (духовна символіка біблійних текстів), так і змісту Писання (невипромінювання зла /смирення/, як шлях здобуття внутрішньої сили /благодаті/).

На заняттях ви можете придбати конспективні матеріали, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега, різноманітну духовну літературу.

Зібрання супроводжуються загальною молитвою та співом духовних пісень.

ВХІД ВІЛЬНИЙ! МИ ЧЕКАЄМО ВСІХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДИ БОЖОЇ.

Дистанційне навчання
здійснюється через мережу Інтернет та за допомогою листування.

НАПИШІТЬ НАМ, і ми надішлемо Вам інформацію, як отримати поштою книги, конспекти лекцій, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

Наша адреса: Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021.

E-mail: vedmedenko@fk.lutsk.ua

Інтернет-сайт Школи: www.vedmedenko.org



† † †

Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (див. вище) з поміткою: “пожертва”, або “десятина”, або ж перерахувавши кошти на рахунок незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ “Західінкомбанк” ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.

“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).



Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: