Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія. МФ.1.17-19. Книга родоводу Ісуса Христа. Народження Ісуса Христа.

Лекція № 2

Лекція:
Минулого разу ми розглянули перший розділ євангелія від Матвія по шістнадцятий вірш включно. Сьогодні почнемо з сімнадцятого вірша. Власне сімнадцятий вірш завершує книгу родоводу Ісуса Христа.“А всіх поколінь від Авраама аж до Давида – чотирнадцять поколінь, від Давида аж до вавилонського переселення – чотирнадцять поколінь, і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять.”

“А всіх поколінь від Авраама аж до Давида – чотирнадцять поколінь, від Давида аж до вавилонського переселення – чотирнадцять поколінь, і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять.”

Ми бачимо три етапи по чотирнадцять поколінь. Що це таке? Перший етап – чотирнадцять поколінь від Авраама до Давида. Хто такий є Авраам в біблійній мові? Це батько народів віри. Що символізує період Авраама? Тепер ми говоримо про період, покоління. Це історія церкви те, що ми читаємо тут – це історія церкви символічно зображена. Нас не цікавлять конкретні покоління, нас цікавлять етапи і періоди. Нас не цікавить скільки років був той чи інший період, нас цікавить, що відбувалось в цей період насправді в церковному житті. Так от перший період від Авраама до Давида, що за період? Авраам – початок віри. В Авраамі віра відроджується. Згадаємо історію Церкви від початку: Адам – підйом віри. Потім – падіння в Адамі, Каїн. Авель – підйом. Вбивається Авель – знов падіння. Відродження в Сифі – підйом. Знову падіння: Потоп. Ной – підйом, в Хамі падіння, і в Авраамі знову підйом.

Мелхиседек передає в землі ханаанській хліб і вино Аврааму. Що є хліб і вино в біблійній мові, ми розуміємо, не бурдюк вина і буханець хліба передав Мелхиседек. Це не така важлива подія, щоб потрапити на сторінки Святого Письма. Хліб – це виконання волі Божої, а вино – вчення, правда. Вино – це вчення, що змінює розум і звеселяє серце праведника. Хліб – це виконання Волі. Сказано:“Хліб же Мій, щоб виконувати волю Отця, що послав Мене”. “Брашно Моє” – церковнослов’янською мовою їжа і питво. Виконання і вчення, практика і теорія. А чому не теорія і практика? На початку ж Слово, правда? Треба було б, щоб в такому порядку завжди потрапляло на сторінки Святого Письма – вино і хліб, питво і їжа. Ні, незручно, незвично звучить! Тому, що їжа і питво, хліб і вино. В чому справа? В тому, що мова тут іде про пріоритети, що важливіше Господові не теорія, а важлива практика виконання. Людина може не знати теорії, але, “їсти” хліб Господній. Людина може не знати взагалі Єдиного Бога розумом – теоретично, через вчення. А практично, маючи в серці, любов бути віруючою і вірною. Тому і говорить Господь: Віра, Надія, Любов – три в одне. Найбільша серед них то є Любов. Якщо ти маєш любов – отже ти маєш надію і віру, яка від Слова. Тільки це слово не писане, це слово звучить в твоєму серці. “Таємниця від віків і поколінь – Христос у вас, надія слави!” Хліб і вино передає Мелхиседек – цар Салиму (Салим – це мир, Цар миру) Хто це? Це Христос, Господь. Це Господь Той Самий. Він і тоді і сьогодні і завтра Один і Той же. Він передає теорію і практику Авраамові. В Авраамі відродження віри. Період від Авраама до Давида це період підйому віри. В Давиді віра воцарилась. В Авраамі – відродилась. І Авраам отримав обітницю: “В тебе буде нащадків, як піску морського, як зір на небі”. В тебе буде... Авраам цього ще не бачив він прозрів це пророцьким оком, він це прозрів у майбутньому як пророк Господній, але це сталося в Давиді. Це сталося тоді, коли була створена держава Ізраїль, коли внесений був ковчег Заповіту в Єрусалим, коли все було готово для побудови храму, коли дійсно держава Ізраїль стала міцною. Воцарилась віра. Отже, перший період від Авраама до Давида – чотирнадцять поколінь. Чому чотирнадцять? Що таке чотирнадцять? Чотирнадцять число символічне. Мова не йде про буквальні покоління, або тільки про буквальні покоління. Нас буквальні покоління не цікавлять, нас цікавить, що стоїть за цим. Що таке чотирнадцять? Це сім додати сім. Саме число чотирнадцять нічого не означає, але це сім помножене на два. Символіку числа сім ми вже знаємо. Сім – це число гармонії Господньої, це число Божої повноти. Сім кольорів в райдузі, сім нот гармонії, сім днів в тижні, і це не даремно. Це гармонія, це оптимальне число Господнє. Так от сім і сім – це виконання волі Божої, програми Господньої в двох іпостасях людини, в двох сферах людської натури, в душі і тілі. Ми не будемо зараз розглядати людину як триіпостасну, (її можна розглядати і з цієї позиції). Можна її розглядати із позиції числа один: людина – є дух. От вам будь ласка з позиції один. Можна з позиції числа два – людина має душу і тіло. Можна з позиції три – людина є дух, який має душу і живе в тілі. В нашому випадку розглядається з позиції числа два: сім і сім. Освячується дві половинки нашого єства, дві іпостасі, два “лиця” нашої натури, єдиної натури людської, як душа так і тіло. От тому чотирнадцять (7+7). Ще чому чотирнадцять? Тому, що ці слова і ця історія і цей розвиток і ці підйоми і падіння, які ми бачимо (тут три етапи) вони правдиві як для церкви загалом, так і для кожної особистості зокрема. Як для всієї церкви, як для громади, так і для людини. Цей процес проходить в нас, і тут ми фактично розглядаємо шлях блудного сина. Це ніби синусоїда – шлях блудного сина. Спочатку підйом, всиновлення, потім падіння до самого дна, коли вже не “наїдається” цими “свинячими ріжками”. Пасе свиней в чужому краї. Що є свині? Це ті, хто не розжували волі Господньої, але мають віру (ратиці роздвоєні, розуміють духовне і матеріальне). Розуміють свідомість і буття, різницю між цими двома речами. Так от хто падає на самий низ, в чужу країну, в світ. Ми не від світу цього, це чужий для нас край. І той блудний син потрапляє до самого дна, але потім знову підйом, ось вона синусоїда. Підйом, падіння і знову підйом: «Встану і піду до отця мого». І знову отримує печатку, і знову воскресає віра. Так само і тут, бачимо чотирнадцять поколінь від Авраама до Давида – підйом, від Давида до вавилонського полону – падіння і від вавилонського полону до Христа – воскресіння віри, знову підйом. Синусоїда, шлях блудного сина – це є шлях церкви. І не даремно Притча про блудного сина займає одне з чільних місць у Святому Письмі.

Три етапи: етап – від увірування до воцаріння віри, (від Авраама до Давида), від воцаріння до повного падіння – (до вавилонського полону), і від полону до Христа – воскресіння. Що таке вавилонський полон в біблійній мові? Вавилон – це місто змішання, тобто змішання чистого і нечистого, святого і не святого (ратиці є – жуйку не жує – свиня). От воно змішання, от він Вавилон: свиня їсть все підряд. Не розрізняє між чистим і нечистим, святим і не святим – змішання. Але віру має, ратиці є, на цьому стоїть. І потім відродження від Вавилону до Христа... Вавилон характеризується ще одним цікавим моментом, згадаймо 136 (137) псалом Давида: “Над річками Вавилонськими, – там ми сиділи та й плакали...” і знов буквально-історично ми розуміємо: так, дійсно народ Ізраїля потрапив у Вавилон за своє занечищення перед Богом, і так далі і т.д. Але нас цікавить Вавилон в наших серцях ,нас цікавлять ці ріки в наших серцях - все, що ми читаємо написано для нас . Не для того, що ну от була така історія, ну прочитали, цікава історія... Потім ще взяли прочитали історію Яна про Мамая чи Батия чи Ченгізхана, і все на одну купу... Ні! Це є різні книги. Та є художньо-історична, а ця Книга є духовно-символічна, Книга пророцька. Ми не можемо розглядати її як історично монографію її треба розглядати тільки як книгу духовну, тільки як книгу пророцьку, тільки як слово Боже для нас не відкидаючи й історію там де вона відповідає дійсності. Але не вона цікавить нас у першу чергу! Історія тут вторинна, вона – засіб, інструмент для розкриття духовного змісту Біблії... І Господь показує шлях, і показує падіння народу Божого на протязі усього шляху його. “Дослідіть но Писання...” Ці слова виділені у нас в епіграф до наших біблійних курсів.

Дослідіть но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте життя вічне...” (Ів. 5.39). А наголос насправді зміщений в цій цитаті. Послухайте як вона звучить насправді “Дослідіть но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте життя вічне, а вони свідчать про Мене .” Наголос треба ставити на Мене, на Христі. Ви думаєте, що в них маєте життя вічне через теорію, а життя не в теорії, життя в практиці. Теорія показує тільки шлях. Якщо ти не будеш ним іти – ти нікуди і не прийдеш. І біси вірять, але тремтять. Ти мусиш іти, тобі показується шлях і тобі показуються помилки народу Божого на цьому шляху. Не повтори їх, не спіткнися об той камінь де спіткнулися брати твої, будь мудрим ця книга є книга мудрості. Людина може бути мудрою, розумною і нерозумною. Нерозумна людина не вчиться на власних помилках, наступає на ті самі “граблі”. Людина розумна вчиться на своїх помилках, робить висновки; а людина мудра вчиться на чужих помилках. Так от книга Біблія – це книга чужих помилок, це книга помилок народу віри і ми, читаючи цю книгу, повинні не наступати на ці граблі. Господь говорить чітко: Не робіть цього бо буде біда, і подивися як ця біда сталася з твоїм братом по вірі: не роби іншого бо станеться біда, – подивися як ця біда вплинула на твого брата по вірі. Так от, Вавилон – у наших серцях, і ріки вавилонські в наших серцях. Ці потоки течуть в наших серцях. Один називається Тигр, а другий Єфрат. Тигр і Єфрат – дві річки вавилонські “Над річками Вавилонськими, – там ми сиділи та й плакали,..” – це ріки, які в перекладі мають назву “стрімкість” і “солодкість”. Тигр – “стрімкий”, “сильний”, “потужний”, а Єфрат – “солодкий” – це сила, стрімкість і солодкість гріха. От, що є ці ріки вавилонські! І коли ми потрапляємо в цю країну, у Вавилон, в це змішання світу і церкви, чистого і не чистого, святого і не святого, коли ми починаємо служити одночасно Богові і мамоні тоді ми і відчуваємо солодкість і стрімкість гріха, і потрапляємо в полон гріха (от він “вавилонський полон”), і сидимо там, ствердившись в цьому полоні, і мріємо про те, щоб вирватись, але не маємо сили і плачемо над тими ріками вавилонськими. Плачемо від безсилля власного Господь говорить: Не потрап у Вавилон (а як потрапили у Вавилон – читайте історію народу Божого, і ви побачите, що призвело до вавилонського полону – ідолослуження!) Ти потрошки почав служити Богові і мамоні, ти потрошки почав служити чужим богам, ти потрошки став вносити чужий вогонь в скінію Заповіту, в скінійне служіння. Ти потрошки почав змінювати акценти, і вже не Господа ставиш на перше місце у житті, а сам потрошки бочком, бочком на цей п’єдестал, як та казка про ведмедя і “Теремок” каже я трішечки десь тут, “я уж где нибудь, я уж как нибудь”. Оцей теремок і закінчується тим, що розвалюється дім нашого спасіння в наших серцях розвалюється церква, падає на дно ортодоксії, падає на дно ретроградства і консерватизму, на дно фарисейства. І потім ой як не легко піднятися з цього дна, пройти шлях від Вавилону до Христа, пройти шлях блудного сина до повернення в отчий дім. Чому важко? А тому, що як правило тоді ми повинні дістати самого дна. Проказа повинна повністю заполонити нас, ми повинні бути “білі від прокази” від тімені голови до п’яти ноги, як читаємо в Святому Письмі. Це страшно, це вимагає часу, це вимагає зусиль, це приводить до великих страждань – прокляття за гріх. Господь каже: Не спіткнися, не потрап у Вавилон, подивися на братів своїх, які пройшли цим шляхом, і помилились, і спіткнулись. Будь мудрий, вчися на чужих помилках.

Отже, три етапи від Авраама аж до Давида – чотирнадцять поколінь – це воцаріння віри в Ізраїлі. Від відродження до воцаріння. Чотирнадцять поколінь, від Давида аж до вавилонського переселення – чотирнадцять поколінь– це період занепаду віри, випробовування віри, падіння. Чотирнадцять поколінь від Вавилону до Христа – це період відродження, воскресіння віри. Те саме можемо розглядати таким чином: перший період – це “перша любов”, другий період – це занепад, третій – повернення до “першої любові”. Тому, що завжди коли ми приходимо до Бога, ми чисті, ми в стані першої любові. Згадаймо ми прийшли до віри, згадаймо як приходить ця любов, коли приходить народження з гори, коли течуть сльози покаяння, коли ми благоговійні, коли ми тихі, коли ми лагідні, коли ми заходимо в храм і не знаємо як себе поводити у цьому храмі. Коли все нас вражає: і цей спів, і проповідь священика, цей запах ладану. Ми приходимо благоговійні, але ми не знаємо, що нас чекає попереду, а попереду нас чекає випробування обов'язково. Народився Христос маленький – і в Єгипет. Єгипет – це країна випробування. Ми приходимо і не розуміємо, а як правило не розуміємо, бо нас не попереджують. У житті ті, хто мав би попереджувати втратили знання, сіль звітріла через фарисейську розчину, як і сказано в Святому Письмі, – то і приходимо до того стану, що приймаємо ту фарисейську розчину в своє служіння. І бачимо: та людина, яка прийшла в церкву так благоговійно, сором'язливо через рік, два, три коли вона вже знає всі входи й виходи, – вона починає ногою відкривати храмові двері. Вона входить і починає вчити направо і наліво, осмикувати, сичати де й береться такий гонор всередині. Ми знаємо це, тут більшість православних, та це стосується не тільки православних. Та сама фарисейська розчина в усіх громадах, у всіх серцях, схема та сама Ось чому Господь нам дає Святе Письмо. Будьмо пильні тому, що дуже просто скотитися на дно, дуже просто загордитися і впасти з цієї висоти смирення, впасти на дно земного служіння. Дуже легко стати Люцифером, будучи спочатку просвітленим Денницею – “сином зорі”, “тим хто народжений від зорі”. Зоря – це початок світла, це перша любов. “Той хто просвітлений світлом відання”. Дуже легко впасти з того Едему на землю і розбитися об землю і стати погромником людів. “Як впав ти погромнику людів...” (Іс. 14.12). Ти став “погромником”, ти гримиш. Дуже важко піднятися. Не падай, – каже Господь. Все, що написано на сторінках Святого Письма до нас взиває: Не падай! Читай, читай “Дослідіть но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте життя вічне, а вони свідчать про Мене” (Ів. 5.39). А Я є шлях, а Я іду не сам, Я іду в тілі, а тіло Моє – це є церква. Писання – це шлях Церкви, будьмо уважні, досліджуймо! От, будь ласка, перша любов – перший етап. Ми можемо на такому рівні розглядати: перша любов – занепад – повернення до першої любові.

Давайте відкриємо Апокаліпсис, 2 розділ, послання до Ефеської Церкви. От перша з семи церков (всі церкви, вся повнота церкви Божої, вони змальовуються в динаміці розвитку віл першої церкви до церкви останнього періоду, від Ефеської до Лаодикійської. І церква Лаодикійська – це наша церква, це церква періоду, коли близько вже під дверима прихід Господній) (ми вже з вами дослідили). Перша церква, перші християни... І ми бачимо: фарисейська розчина вже там діє. Та ще в часи апостольські говорить апостол Павло: “Таємниця беззаконня вже в дії”, тільки ще вона не виявилась, ще не виявися той муж погибелі не проявився в повноті. Він каже ви знаєте, що йому не дає проявитися, ми ще живі, апостоли ще живі, ті хто бачили Христа ще живі. “Але тільки я відійду зразу між вас ввійдуть вовки в овечих шкурах...” Звідки вони візьмуться “...серед вас самих повстануть мужі, які будуть говорити прекручене”, щоб набути собі учнів, щоб набути собі отару і її стригти. Це вже було в ті часи. Ми говоримо: ах падіння церкви настало через сімдесятилітній вавилонський полон більшовицький революції 17-го року. Кохані мої, це почалося ще тоді і ця хвороба появилася в повноті, стала видною вже в IV ст., як пророкувала третя книга Ездри, прочитайте 7 розділ там іде чітке пророцтво. Ця книга була написана за багато років до Різдва Христового, там чітко сказано про новозавітну церкву про відродження віри про те, що святі будуть з Христом. Так і названо Христос тому, що грецькою мовою написана ця книга. Будуть з Христом царювати, але сказано через чотириста років вмре мій син Христос, IV сторіччя. І буде відкинутий світ, церква в давню мовчанку на сім днів (число повноти). Ось воно падіння чотирнадцять поколінь від Давида до Вавилона. Знову буде давня мовчанка, знову буде падіння.

Так от ангел церкви в Ефесі фактично перші християни, перша церква після апостолів. Ще живий Іван, ще він пише – це 90 – 92 рік по різдву Христовому. Він пише на острові Патмос цю книгу, він має це видіння фактично він завершує апостольський період тому, що він найдовше прожив. Єдиний з усіх апостолів помер своєю смертю. Його Господь залишив до останнього.

“До ангела Церкви в Ефесі напиши: «Оце Той, Хто тримає сім зір у правиці Своїй, Хто ходить серед семи свічників золотих:..”От повнота так, сім зір, сім золотих свічників – це церква. Це сім церков вони є зорями, вони є дороговказом на небі духовному. Тому, що небо в біблійній мові є сфера духу. Коли є ніч мусить бути дороговказ, як кораблі плавають по зорях, от вони є сім повнота цих зір, які вказують шлях до Христа, шлях на схід там де сонечко зійде – Сонце правди Христос. Вони є сім свічників, які світять в темряві. Повнота, семисвічник. І знову це світло, як любові бо там горить олива, так і богопізнання, якщо розглянемо через призму числа два.

“Я знаю діла твої, і працю твою і терпеливість, і що не можеш терпіти лихих, (Це перші християни. Тут праця, тут терпеливість, тут чистота) і випробував тих, хто себе називає апостолами, але ними не є, (Ось вони вовки вони вже починають проявлятися в цій церкві і випробовуються любов'ю, ще є те мірило, ще той Канон з великої літери Канон Господній діє в церкві, ще знають, що той хто має любов той від Бога, не має любові той відпав від вчення. А відпад слова звучить, як єресь. Єресь означає відпад. Той відпав, той єретик. Єретик був не той хто так чи інакше тлумачив Святе Письмо. Єретик це той хто відпав від любові від вчення любові. Який сам не розуміє, що Бог є любов, а якщо і розуміє то проповідує зовсім протилежні речі. Проповідує агресію, нелюбовність і сам є нелюбовний бо і родить плоди відповідно нелюбові бо хіба збирають виноград на тернині, або смокви на будяках. Замість милосердя і богопізнання фарисей завжди приносить тернину і осот).

“Я знаю діла твої, і працю твою і терпеливість, і що не можеш терпіти лихих, і випробував тих, хто себе називає апостолами, але ними не є, і знайшов, що фальшиві вони. І ти маєш терпіння, (ще є розуміння істини, є розуміння в церкві) і працював для Ймення Мого, але не знемігся. Але маю на тебе, що ти покинув свою першу любов.”Вже в ті часи, перша любов, П'ятидесятниці, перший період зішестя Духа Святого на церкву в повноті, потрошечки відходить в історію. І фарисейська розчина помалу, але твердо входить в церковне життя. “Отож, пам'ятай, звідки ти впав, (ось воно, падіння) і покайся і вчинки давніші роби. Коли ж ні, то до тебе прийду незабаром, і зрушу твого свічника з його місця, якщо не покаєшся”. І так і сталося: зрушений був свічник, і до чого докотилися, до якої церкви? Найнижчої церкви, що впала, до Сардійської:“А до ангела Церкви і Сардах напиши: «Оце каже Той, Хто має сім Божих духів і сім зір: «Я знаю діла твої, що ти маєш ім'я, ніби живий, а ти мертвий”.

Ось і все. Цей період найбільшого падіння стався в середньовіччі. Ми пам'ятаємо це. Пам'ятаємо ті вогні інквізиції, які горіли (та й у нас рвали ніздрі не менше, тільки не так явно це все було). Вірніше менше безумовно, мається на увазі кількісно менше, а не якісно. Тому ми і хворіємо донині. Тому, що католики перехворіли бурхливо в час середньовіччя, а в нас це все заганялося в глиб, потрошки тлів цей вогонь ретроградства. Він тліє і до нині, а ті хто перехворіли – вже піднялися, вже випереджають нас. Причому коли питаєш наскільки років випереджають? Треба відповісти так, як японці випереджають нас: назавжди. Перша любов, потім – занепад. Бачимо падіння: звідки ти впав після першої любові. І що бачимо далі. Повернення до першої любові, обов'язково третій період мусить бути – від Вавилона до Христа. От вони три періоди. Знову цей період мусить бути, він тут, він вже в дії, він вже в розвитку цей третій період. Те, що ми тут з вами – ми підготовлюємо, кількісно якісний момент приходу до Христа, приходу до воскресіння віри, приходу Христа в “шумі багатьох вод”. Для того ми тут.

Ще можна розглянути перший етап, як народження віри, потім випробування, а потім відродження і воскресіння. Так само бачимо – народжується віра, потім випробовується, (іде в Єгипет) і потім відроджується і воскресає. Це те саме, що сказано в книзі пророка Осії 6.2: “В два дні Я оживлю тебе, а в тертій воскрешу тебе” Бачите, є два періоди відживлення. Прочитаймо другий розділ книги Осії з першого вірша. Прочитаймо три вірші:“Ходіть і вернімося до Господа, бо Він пошматував і нас вилікує. Ударив і нас перев’яже. Оживить Він нас до двох день, а третього дня нас поставить”. От воно йде, відживлення, і знов період об'єктивний. Господь знає, що такі ми є. Ми будемо йти цим шляхом і обов'язково буде це падіння. Обов'язково ми послухаємося того змія, що живе в полі наших сердець і нашіптує нам кожної хвилини, що: “Хіба правду сказав Бог? Ні, не вмрете...” Послужи Богові і мамоні нічого страшного не станеться... Це в нас той змій! Що ви думаєте, що Творець який творив всесвіт, творив людину не знав, що людина впаде? Для Нього немає минулого й майбутнього і теперішнього. Для Нього немає часу. Він поза часом, поза простором, поза матерією. Невже ж Він не знав?! От деякі тлумачі Святого Письма по букві наївно розповідають байки, що: Ну от Він думав, ну може й впадуть, кину-но Я їм зміюку туди. Уявляєте собі, так? Ви своїх дітей любите? Ну і уявіть собі, що діти граються, а ви кобру чи гадюку в лісі зловили, тихенько відкрили двері і: а ну, вкусить чи не вкусить? Так? І туди її! Уявляєте собі таке? Я не уявляю, я так би не зробив. А, що ж ми говоримо: Господь, Той Хто є – любов, отак підкинув змія-спокусника? Трішечки інакше. Треба піднятися вище в цьому розумінні: що існує закон – це закон плоті. І сказано: “Твар підкорилася марноті не випадково, волею Того хто скорив її”. А хто ж скорив її? Господь скорив! Господь допустив це. Для чого? Тому, що це є елемент програми обоження, неможливо інакше обожитися, неможливо інакше з'єднатися з Богом, неможливо інакше, маючи образ Божий, який передбачає свободу вибору, який передбачає свободу волі, піднятися до подоби Божої. Неможливо! Можна було створити людину, як робота, але тут не було б образу Божого, не було б свободи вибору. Робот не має вибору він запрограмований на добро. Бог має вибір. Він є Сущий, чому Його Ім'я – Ягве, Сущий, Той, Хто має сутність в Самому Собі. І людину Він створив за образом Своїм вільною. І знав Господь, що твар підкориться марноті обов'язково. Творіння його обов'язково підкориться – піде цим шляхом блудного сина. І та програма спасіння, що Я – Бог – стану людиною прийду до Свого творіння такий самий, як він, в “подобі грішного тіла”, і покажу йому шлях, як йому піднятися. То було запрограмоване все від початку! Господь не є Той, Хто творить і каже: либонь, щось вийде, а може не вийде, там побачимо. Він знає все наперед. Він знає чи все кінчиться. І ми знаємо, і ми пророкуємо істину. І ми знаємо, що закінчиться все Царством Божим в наших серцях. І закінчиться це Царством Божим у всьому всесвіті. Отак, сказав Господь Бог: “Оживить Він нас до двох днів, а третього поставить”, от Його Програма.

І знов, це падіння новозавітної Церкви. А що, Господь не знав, що буде? Чого ж Він тоді плакав кривавими сльозами в Гефсиманськім саду?! За Себе можливо переживав? “Господи, Отче, хай промине Мене чаша ця!” Та невже ж Він так за Себе боявся? Він для того і прийшов! Чого було б уже плакати? Та ми знаємо з вами тисячі і тисячі мучеників за віру, які йшли на вогонь і не плакали, а співали псалми. Ішли на страждання, йшли на смерть. Він плакав за нас з вами, Він плакав за тіло Своє за Церкву, Він плакав за Дух Свій, який вийде з цієї церкви, Дух любові! Він бачив кожного з нас. Він казав: Господи, хай промине Мене, Мою Церкву ця чаша. Хай не буде падіння в цій новозавітній Церкві, але проте не як Моя воля, а як Твоя. Ти дав їм свободу, Ти створив їх, через Мене безумовно, вільними. І Ти знаєш і Я знаю, що впадуть, що фарисейська розчина ввійде, та й апостоли також знали: “Тільки ми відійдемо, зразу вовки в овечих шкурах влізуть сюди!”. Знав Христос, плакав і знав, але інакше не можливо, інакше будемо роботами. Я не хочу бути роботом! Я хочу свідомо прийти до Бога. Я хочу свідомо славити Його і мати право славити Його. Тільки тоді я маю право славити. Яке я маю право славити Господа, коли я не попрацював? Яке я маю право прийти до обіднього столу коли господиня говорить: Мийте руки сідайте до столу, а я не працював? Я пролежав. Правда. Солодкий той кусень хліба, коли він потом зрошений, і твар піддалася марноті не випадково! По волі Того, Хто скорив її, в надії визволення во славу синів Божих! Не можна стати сином Божим, якщо не пройти очищення, якщо не пройти Єгипет, якщо не пройти випробування. Христос народився і пішов в Єгипет, Його понесли ще немовлям. Свята родина пішла, показуючи шлях нам. Шлях Христа – це є шлях церкви.

Отже, три періоди: народження, випробування і відродження церкви. “А всіх поколінь від Авраама аж до Давида – чотирнадцять поколінь, від Давида аж до вавилонського переселення – чотирнадцять поколінь, і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять.”Зрозуміло, так? Цей сімнадцятий вірш? Дивіться, один вірш, а скільки інформації! Говорить псалмоспівець Давид: Я день і ніч досліджував Заповідь і прийшов до висновку, що вона безмежно глибока...

З вісімнадцятого вірша:

“Народження Ісуса Христа.

Народження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його Матір Марію заручено з Йосипом, то перш ніж зійшлися вони виявилось, що вона має в утробі від Духа Святого. А Йосип, муж Її бувши праведний і не бажавши ославити Її, хотів тайкома відпустити Її. Коли ж він те подумав з'явився ангел Господній у сні, промовляючи: «Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в Ній то від Духа Святого. І Вона вродить Сина. Ти ж даси Йому ймення – Ісус, бо спасе Він людей своїх від їхніх гріхів». А все оце сталось, щоб збулося сказане пророком від Господа, який провіщає: «Ось Діва в утробі зачне, і сина породить, і назвуть Йому Ім'я – Емануїл, що в перекладі є: З нами Бог.

Як прокинувся ж Йосип від сну, то зробив він як звелів йому ангел Господній. І прийняв він дружину свою, і не знав він її аж сина свого первородженого вона породила, а він дав Йому ймення – Ісус”.


Ось цей уривок. Народження Ісуса Христа. Що таке народження Ісуса Христа? Повторюю, ми розглядаємо з вами Святе Письмо по духу. Так, що мова тут, на біблійних курсах йде не про буквальне народження, тому, що буквально-історичне тут зрозуміло, ми з вами знаємо. Я думаю, що тут не потрібні коментарі хіба, що до останнього вірша там де сказано: і не знав він Її аж сина Свого первородженого вона породила. Це я прокоментую і по букві, але нас цікавить духовно-символічний зміст. Ще раз повторю, що Біблія є книга чотиривимірна: буквально-історичний зміст, морально-етичний, духовно-символічний і містичний зміст. Ми розглядаємо всі в повноті. Народження Ісуса Христа – це є народження новозавітної віри. Віри, яка чинна любов'ю, яка здійснюється любов'ю. Є віра старозавітна – є віра новозавітна, є віра підзаконна – є віра підблагодатна, є віра, що чинна страхом, є віра, що чинна любов'ю (тобто, що здійснюється любов'ю). Віра підзаконна – це початкова віра, віра, яка здійснюється страхом, чинна страхом. Це стан людини, яка ще хоче робити зло. От коли ми приходимо до віри. Спочатку, поки ми ще діти у вірі, поки маємо рабську віру – нам хочеться робити зло. Нам хочеться порушувати Заповіді Божі. Нам хочеться вбивати, красти, чинити перелюб, свідкувати неправдиво на свого ближнього, заздрити, бути нелюбовними, роздратованими і так далі. Але ми стримуємося через страх, через страх покарання тому, що віримо в Бога, тому, що знаємо, що Бог є, розуміємо, що Бог є. Має віру, і знаємо Закон Божий. Знаємо, що за порушення цього Закону буде покарання. Яке покарання? Та ми просто тоді розриваємо стосунки з Богом, ми підпадаємо під прокляття гріха. Слово “прокляття” походить від слова “клин”. Раніше речі дерев'яні з'єднували клинами не цвяхами, не шурупами, не клеєм, а клинами. І слово “заклинаю” означає “з'єднати”, слово “проклинаю” означає “роз'єднати”. Проклинаю: людина попадає під прокляття гріха. Роз'єднується з Богом, і відповідно отримує всі плоди прокляття. Ці плоди прокляття ми бачимо ще з першої книги Біблії – Буття. Коли Адам і Єва роз'єдналися з Богом, сховалися від Бога – пішли моменти прокляття. Це є страх (сховався, бо злякався), сором (провина).

Двадцять восьмий розділ книги Повторення Закону: там є благословення Божі, там є і прокляття Божі. Там сказано чітко: Якщо ти будеш виконувати всі Заповіді, що написані в книзі оцій то будуть на тебе всі благословення... “Благословен ти у вході своїм, благословен ти у виході своїм. Благословенний кіш твій і діжа твоя, благословенне котіння отари твоєї, порід худоби твоєї і т.д., і т.д. Все благословенне. “Якщо ж ти не будеш виконувати всі ті Заповіді, що Я даю тобі говорить Господь, – то проклятий ти у вході твоїм, і у виході твоїм, в місті і на селі і т.д. і т.д. Це дуже страшний розділ. Мало хто не здригнеться прочитавши його. Біблія – є книга благословень, але вона є і книга проклять. Отже, людина яка має віру, що чинна страхом, що здійснюється страхом вона боїться цього прокляття. Вона хоче грішити, але боїться тому, що знає прийдуть оці всі прокляття, що змальовані в книзі оцій! Я декілька прочитаю, щоб ви мали уяву про що йдеться. Повторення Закону, 28 розділ. “Пошле Господь на тебе прокляття, і замішання, і нещастя на всякий почин твоєї руки, що ти зробиш, аж поки ти не будеш вигублений, і аж поки ти скоро не загинеш через зло твоїх чинів, що опустив ти Мене. Приліпить до тебе Господь моровицю аж поки вона не вигубить тебе з-над землі, куди ти входиш посісти її. Ударить Господь тебе сухотами, і пропасницею, і запаленням, і гарячкою, і мечем, і посухою, і іржею, – і будуть вони гнати тебе, аж поки ти не загинеш. І стане небо твоє (тобто духовність), що над твоєю головою, міддю, а земля, що під тобою, залізом. Дасть Господь замість дощу Краєві твоєму куряву, а порох із неба буде сходити на тебе, аж поки не будеш вигублений... “Віддасть тебе Господь на поразку твоїм ворогам. Однією дорогою ти вийдеш на перейми його, а сімома дорогами втікатимеш перед ним, і будеш розпорошений по всіх царствах землі. І буде твій труп на їжу для всякого птаства та для худоби земної, і не буде нікого, хто б їх наполошив. Ударить тебе Господь єгипетським гнояком, гудзами, лишаями, струпами такими, що не зможеш їх вилікувати. Ударить тебе Господь божевіллям, і сліпотою, і туподумством. І будеш ти мацати в південь (в полудень, мається на увазі), як сліпий у темряві, і не матимеш поводження в дорогах своїх, і будеш ти по всі дні тільки утискуваний та пограбований, та не буде кому боронити. І так далі, і т.д. Це страшні речі, тут сказано, що будеш дітей своїх їсти. Між іншим стосовно голодомору 33-го року, будь ласка – це буквальне сповнення прокляття біблійного. Буквальне сповнення це не означає, що це тільки духовні речі. Ми знаємо, що чотиривимірна книга, ну тривимірна, давайте так, щоб було простіше. І буквальні речі збуваються так само. Так от людина, що має віру, що чинна страхом, – вона боїться цих проклять, знаючи, що вони наздоженуть і нікуди не втечеш. Нікуди від Бога не втечеш. Вона не вбиває, не краде, не свідкує на свого ближнього, не чинить перелюбу через страх. От і все. Хочеться, але стримуюсь. От вона, початкова віра – віра, що чинна страхом. Це початок мудрості. “Страх Господній – початок мудрості”. Але вершина мудрості – це є любов, досконала любов. І от, народження Ісуса Христа – це і є народження цієї віри, що здійснюється любов'ю! Це віра вже не підзаконна, але підблагодатна – це благодать на благодать. І перша віра – це благодать безумовно, це є благодать від Господа, перша віра, але в порівнянні з нею віра Христова, дитинка оця, що народжується, чоловічої статі, є благодать на благодать. Подвійна Благодать – це віра, що чинна любов'ю, що здійснюється любов'ю. Це стан коли людина робить справи Христа ради, а не через страх. Не “на вдавися” тому що мушу виконати написане, але “на бо люблю тебе і шкодую і молюся за тебе”. От, будь ласка, різниця. Я завжди приводжу різниці між підзаконним і підблагодатним станом на прикладі таблички в якомусь громадському місці. Приходиш на вокзал, а там табличка “Не плювати, не палити, не смітити. Штраф 40 грн.” Людина підзаконна ховає цигарку, ковтає слину і шукає урну викинути насіння тому, що боїться, що її оштрафують. Оце є віра, що чинна страхом. Людина підблагодатна приходить, і в голову їй не прийде, насмітити тут на підлогу. Оце віра, що чинна вже любов'ю. От різниця між двома вірами.

Народження ж Ісуса Христа – це є народження новозавітної віри. Віри, що чинна любов'ю, віри по Благодаті. Віри не підзаконної, але підблагодатної. Віри і розуміння не через страх прокляття, але по любові. Це є вершина мудрості, віри воплоченої. Він явив цю віру, показав яка це повинна бути віра. Кров і Плоть Нового Заповіту.

Народження ж Ісуса Христа сталося так. Народження цієї віри (тепер читаємо мовою символів). Народження Новозавітної віри, народження новозавітного розуміння сталося так: Коли Його Матір Марію заручено з Йосипом то перш ніж зійшлися вони виявилось, що Вона має в утробі від Духа Святого. Хто є Матір Марія, якщо чоловік в біблійній мові це є віра? То жінка відповідно життя. Чоловік – розуміння. Жінка – чуття, емоції, вони повинні покриватися розумом. Чоловік – це є Христос або Божество, бо може бути і інший чоловік (“...п'ять мужів ти мала...” Ів. 4. 18) може бути божество іродське, але тут мається на увазі, що Божество – це є Христос. Жінка відповідно – це є церква. Ми маємо Марію, жінку – це є Церква. “Жоно – каже до Неї недаремно Христос, навіть підкреслив, – ще не прийшов Мій час” (Ів. 2.4). Жінка – це є церква. Ми будемо розглядати, дасть Бог, свого часу Євангеліє від Івана, і будемо розглядати чудо у Кані Галілейській. Це духовні речі. Ми весь час під час вінчання розповідаємо про те, як Христос створив в Кані перше чудо – перетворив воду на вино, забуваючи, що мова йде про духовні речі. “Ще не прийшов час”, тільки народження цієї віри. Ще Христос на цьому бенкеті, (давайте паралельно розглянемо), не жених, правда? Хто Він? Він в гостях, Він з боку десь там. Вони запрошені, вони споглядають – Він не є в центрі стола. “Що Тобі до Мене жоно? Ще не прийшов Мій час”. А мати каже: Вони вина не мають (що таке вино? Це є – вчення. Не мають вина вчення, вивітрилося все, не має вчення любові. Так мало того, що вчення нема. Нема води на обмивання юдейське. Так. Шість посудин кам'яних – шість днів працюй, роби всі твої діла, сьомий день – день спокою для Господа Бога твого. Шість днів – шість посудин вони порожні нема води, немає покаяння. Нема води, немає чим обмитися від гріхів. Не кажучи вже, що вина не має). І Він каже: ще не прийшов Мій час. Ще не прийшов час віри, що чинна любов'ю. Життя ж каже: Прийшов! Життя завжди перше свідчить. Жони-мироносиці перші приходять до воскреслого Христа, і бачать перші Христа воскреслого. Тому, що життя підказує, життя приходить раніше, а розуміння пізніше: так далі жити не можна. Так жити не можна. Як ще – не знаємо, але так вже не можна! Життя приходить перше до розуміння, що так жити не можна, жінка перша приходить до того розуміння. Так і тут. Марія – є Новозавітна Церква, це новозавітне життя, це ті хто зберегли непорочність як та Неопалима купина, Церква остатку. Згадаймо пророцтво на Богородицю... Неопалима купина – кущ терновий, який горить вогнем слова Божого, волі Божої, Благодаті, вогнем благодаті і не згоряє той кущ. Причому, це єдине місце в Святому Письмі де терен змальований позитивно. Неопалима купина – терновий кущ. Згадаймо цю історію. (Вихід 3 розділ).

Мойсей пасе отару свого тестя Іофора (Їтра). Він пасе, приходить до гори Божої, через пустелю переходить. Гора Божа – гора Хорів, він там пасе овець. Навколо овечки, і раптом бачить чудо велике: горить вогонь. Він приходить ближче, дивиться: терновий кущ (тернова купина церковнослов’янською мовою) горить вогнем, але не згоряє той кущ! Він підходить ближче і чує голос з цього куща. Господь говорить з цього куща. Говорить: Зупинися зніми взуття своє (взуття – це свої бажання, взуття – це готовність іти, кудись іти. Свою готовність кудись іти зніми) бо це свята земля, тут бажання тільки Господні діють. Зупинися. І він дійсно побачив. Ми колись будемо досліджувати книгу Вихід, мова йде про те, що Мойсей зустрів Церкву остатку. Він зустрів Церкву остатку в якій є вогонь Знання, і вогонь Благодаті. Так от Марія і є та Церква остатку. Це є ті віруючі і вірні, які зберегли непорочність, тому і “тернина” причому із знаком плюс, хоча в інших місцях Біблії терен всюди негативний. Терен колеться, хай попробують пройти через тернові кущі коли вони буйно ростуть, це фізично не можливо. Ні теоретично, ні практично. Він колеться, а тут ця колючість позитивна – це цнотливість, недоторканість, чистота Церкви остатку. Ніщо нечисте не може торкнутися її. Вона не заплямована, вона старається бути незаплямованою, бо в ній горить вогонь. Вогонь благодаті Господньої, вогонь слова Божого, вогонь Духа. А слово Боже є вогонь поїдаючий все нечисте. І ми бачимо, що не згоряє кущ. Вона очищується постійно і не згоряє, тому, що вона очищується постійно. Раз горить значить є чому горіти, і все нечисте спалюється, згоряє, а кущ сам не згоряє. Сама Церква непорочна, Її члени можуть бути (ми ж всі не без гріха, один Христос без гріха, ми всі маємо закон плоті), але ми законом розуму перемагаємо закон плоті. В нас горить вогонь Слова, вогонь Благодаті вогонь який допомагає нам це робити, допомагає очищуватись. Так от це є Церква непорочна, чиста, Діва чиста, яка зберегла непорочність, як та Неопалима купина в якій горить вогонь слова Божого і благодаті Господньої, яка є над законом, яка є над буквою тому, що буква є провідник до Христа.

А хто такий Йосип? Йосип теж якась віра, якесь розуміння. Ми розуміємо яке. Мова іде про старозавітне розуміння, старозавітну віру, але праведну. От паралельно: Йосип, що Симеон праведний, який приймає на руки свої Дитину в храмі. Це духовні речі, в першу чергу нас цікавлять вони. Це старозавітні праведники, це старозавітні підзаконні праведники, це ті які мають віру, що чинна страхом, які дійсно мають страх Божий в серці своєму. Які хоча є ще “рабами”, хоча не мають віри синівської вони ще є наймитами ніби, але вони є чистими, вони є праведними. Вони шукають правду, знаходять її в Ісусі Христі і йдуть цією дорогою, хоча вони ще діти. Вони знають пророцтво, що буде народження згори; вони знають пророцтво, що буде хрещення; вони знають, що народиться ця Дитина в їхньому серці, прийде Благодать, але ще її не бачать. Хоча очікують, як той старець – Симеон. Так само і Йосип – це віра старозавітна, але праведна, не беззаконна, але підзаконна. Дуже гарно розглядає авва Ісая, три ступені служіння: “раб”, “наймит”, “син”. Наймит – ніби перехідний період між рабом і сином. Раб це той, хто служить через страх. Якби не було того страху, що як палка чи нагайка він би втік. Він би не служив. Наймит – це вже трохи інше. Наймит вже служить не за страх, а за совість. Але син – це найвище! Син служить вже не за совість, а по любові, заради любові, Христа ради. Так от, Йосип це наймит, вже і не раб в повному розуміння цього слова. Це той хто уже служить за совість чекаючи плоду. От Йосип символізує цих праведників старозавітних, які служать за совість. Так само як і праведний Симеон. От хто такий Йосип – він обручник, і буквально, теж розуміємо, він не є чоловіком Марії. Навіть і в духовному плані він не є чоловік. Чоловік є хто? Дух. Від Духа Святого народжений. Бог є “чоловік”. Недаремно написано, що Йосип “обручник” він не запліднює. Чоловік – це той, хто “запліднює”. Він не запліднює, він не Рувим, який запліднив Білгу.

Згадаймо історію старозавітну, згадаймо гріх Рувима (Буття 35. 22). Коли Рувим – первородний Якова – ввійшов на ложе батька свого і запліднив Білгу, наложницю батька свого Якова. “І це було злим в очах Господа”, і він втратив первородство. Це духовні знов речі. Ложе отця – це, що? Отець повинен запліднювати. Хто в нас отець? Отець наш Небесний. Він запліднює через Духа Святого, через Сина Духом. Він запліднює Духом Святим, від Духа Святого і Марії Діви народжується віра, що чинна любов'ю, ця Дитинка чоловічої статі! Від Духа Святого і цнотливого життя народжується ця дитинка. Рувим, що зробив? Він запліднив людським насінням, людським розумінням, людською вірою. Він вніс цю розчину людську в служіння церкви. І запліднив Білгу. Білга – наложниця Якова, вона наложниця Рахілі (тобто фактично Новозавітної церкви. Лія – старозавітна церква, якщо будемо розглядати символіку Лії і Рахілі). Так от, Йосип не є Рувим. Він є обручник, він не запліднює, він не впадає в цей гріх, він дивиться, спостерігає, він дивується: Його Церква, його обручниця – Марія, вагітна! Щось виношує, щось виношує незвичне, хтось її “запліднив”... Чимось вона запліднилася, він не розуміє, якісь дивні речі. Вже менше її цікавить обрядове служіння, вона вже більше тягнеться до якихось дивних речей, її менш цікавить буква Писання, вона починає говорити про якісь духовні речі... Вона запліднена від Духа Святого, вона виношує це розуміння. Вона починає говорити мовою символів, щось вона народжує, якусь віру, щось виношується в ній, невідомо. Де набралася він не знає, він праведник, він боїться її ославити, але боїться і прийняти. Він не має бачення, не має повноти бачення, він “наймит”, він служить якщо не через страх то через совість, але не має бачення, бо його око духовне не відкрите. Він служить по совісті, і він не знає: це добре чи погано. Може це єресь, щось там народжується в утробі, в лоні в середині цієї церкви, цієї громади, щось нове незвичне, невідомо від кого... І він боїться, він боїться прийняти її. І от ми читаємо: А Йосип, муж Її бувши праведний і не бажавши ославити Її, хотів тайкома відпустити Її. Іди з Богом, народжуй, живи, я не буду тобі заважати, я не буду тебе переслідувати, я не буду тебе гонити, але щоб це мене не торкалось, щоб я був чистий... Я не знаю, що ти народиш, а якщо це щось не чисте? І якщо ти будеш в моєму домі то це означає, що це він мене. Це я буду винний, це будуть мені дорікати! Я хочу вмити руки... Він не є ортодокс в розумінні фарисейському, він не діє насильством, він хоче відпустити і сказати: іди з Богом, на волю Божу. . А Йосип, муж Її бувши праведний і не бажавши ославити Її, хотів тайкома відпустити Її. Зрозуміло поки, що? Тлумачення? Мова йде про церкву, про тих її представників, які мають віру підзаконну, а не беззаконну, (що мали її фарисей тих часів). Він не є фарисей, він має віру, що чинна страхом, він той, що служить за страх і за совість, хоча ще не по любові. Він не може зрозуміти цього нового, що народжується, він просто не знає.

А Йосип, муж Її бувши праведний і не бажавши ославити Її, хотів тайкома відпустити Її. Коли ж він те подумав з'явився ангел Господній у сні, промовляючи: «Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в Ній то від Духа Святого.

Господь відкриває Йосипові, що там не має ніякої єресі, що там немає відпаду від волі Божої, від вчення Господнього. Те, що Вона родить це є дійсно від Духа Святого. Воно тобі просто не звичне тому, що сіль звітріла в служінні тому, що проблеми в служінні тому, що фарисейська розчина увійшла в служіння, ось чому в сні показує Господь Йосипові. Сон – це проблеми і старозавітна церква мала проблеми. Господь говорить: подивися на проблеми ортодоксального православ'я сьогодні. Ти бачиш – оце сон. І те, що приходить нове збурення церковного життя, віра, яка чинна любов'ю, тлумачення Святого Письма по духу, а не по букві, бажання реформувати церкву – це є від Духа Святого говорить Господь. Все повторюється, каже Еклезіаст, “ось інколи здається, що це щось нове, а воно вже було від віків”. Все йде по спіралі, і ця історія народження Христа, вона повторюється в кожному з нас. Вона повторюється в церкві...



† † †



ВИЙШЛИ В СВІТ ТАКІ КНИГИ ПРОТОІЄРЕЯ ОЛЕГА ВЕДМЕДЕНКА:

* Посібник з духовного діяння “НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ...”
(Внутрішня Сила або духовні основи успішності та здоров’я; чому ми хворіємо або як стати здоровим; пам’ятка для тих, хто шукає спасіння; практичні поради протягом дня; правила боротьби невидимої; якщо вам пороблено; переривання прокляття роду; самовичитка... Ці, та інші матеріали ви знайдете у невеликій за розміром, але змістовній та сповненій реальним досвідом книжці, 104 стор.).

* Дві книги з серії “Відповіді священнослужителя”: “ІЩЕ НІЧ...” та “СМАК БЛАГОДАТІ” (Відповіді на запитання, якими докоряють православним представники різноманітних протестантських конфесій: чому поклоняємося Богу перед іконами; чому святкуємо не юдейську суботу, а новозавітну неділю; чому хрестимо немовлят; чому часто хрещення здійснюється не через повне занурення, а шляхом обливання; як правильно звертатися до Бога /хіба лише Ієгово?/; чи потрібно молитися за померлих; чому вшановуємо мощі, молимося до святих; чому шануємо Богородицю, і чи були у неї іще діти, окрім Ісуса... Також про число звіра /666/; коли і як прийде Антихрист; як правильно вітатися у церкві; чи можна їсти м’ясо з кров’ю; головний убір у храмі /чоловіки та жінки/; властивості святої води; походження людини тощо... Кількість сторінок відповідно 180 та 160).

Книги українською мовою.



* НАПИШІТЬ НАМ
, і ми поінформуємо Вас як отримати поштою книги, конспекти лекцій, а також аудіо та відеозаписи лекцій та проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

* НАША АДРЕСА:
Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021. (Детальна інформація вміщена також на сайті www.vedmedenko.org в розділі “КНИГИ ТА АУДІОЗАПИСИ”).




Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: