Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Воскресіння. Світ ангельський.

Лекція № 21

Лекція:
Минулого разу підійшов до мене один брат наш, і задав запитання, яке напевно багатьох з нас тривожить. Тому що, коли ми досліджували тему “Здобуття Духа Святого”, ми з вами конспектували вірші, які виражають волю Божу стосовно всіх аспектів нашого життя, проблем нашого життя. І зрозуміли, що коли, будучи злі, потрапимо добрі даяння своїм дітям давати, – наскільки ж більше Отець наш Небесний дасть нам! Якщо ми хочемо, щоб наші діти були здорові, то Господь тисячократно бажає здоров’я нам. Якщо ми хочемо, щоб наші діти були ситі, одягнуті, отримали добру освіту, – та само і Господь! Коли ми приходимо до віри, ми Його просимо з впевненістю, як ми просили сьогодні: Господи! Нехай буде воля Твоя, дякуємо Тобі, що Ти відкрив нам волю Твою в слові Твоїм. Воля Твоя на те, щоб нам було все добре, щоб ми мали життя, і з подостатком щоб мали, щоб повною була радість наша. І жодного сумніву не виникає в нас стосовно цих речей. Але підходить брат і каже: “Все було так добре. Я прийшов до віри, я увірував, я молився, і все було добре... І раптом стало все так погано. А всі сусіди, знайомі, співслуживці по роботі знають, що я віруючий і вірний. Знають, що я молюся, знають що я почав нове життя, що я живу зараз з Богом, але захворіла моя дитина, почалися негаразди з матеріальним становищем, негаразди на роботі, в сім’ї... Що я можу сказати? На мене починають тикати пальцем і казати: де твій Бог? Ти нас вчив? Лікарю, вилікуй себе сам!” Цікаве питання, правда? Я відповів братові так, як воно належить. А вдома ще раз згадав, ще раз опрацював це питання. Сумнівів немає жодних. Все діється з волі Божої, без волі Божої волосина не впаде з голови нашої. Давайте з вами розглянемо в яких випадках Господь допускає нам випробування. Щоб ми не були дітьми у вірі, і щоб сатана не насміявся з нас, щоб ми, отримуючи випробування в нашому житті, знали чому вони є, і знали як відповісти на них.

Господь допускає страждання людині – хвороби (проблеми із здоров’ям), матеріальні проблеми, проблеми в сім’ї і на роботі, – в чотирьох випадках:

1. Коли ми є невіруючими. Коли ми є язичниками, коли ми в лихій пожадливості та зажерливості – що суть є ідолослуження. Бо інакше як нас відірвати від цього корита? Тільки через страждання. Тому що часто нам добре в темному, теплому, ситному хліві. Господь говорить: Краще тіло віддати сатані на погибель плоті, щоб дух спасся Господнього дня. Господь приводить нас через страждання. Я часто говорю це під час проповідей, лекцій: 99% присутніх тут прийшли до віри через страждання. Господь виводить нас із світу через страждання. Як тривога – то до Бога! Коли нам щось кольнуло, ми кажемо: Ой! Господи! От вже і згадуємо Ім’я Господнє... А коли ще більше кольнуло – тоді кажемо: За що, Господи?! І це хороше запитання. Господь каже: Слава Богу! Бо тепер подумай за що, навернися і будеш жити.

2. В цьому випадку Господь допускає страждання уже праведнику. Перший випадок це коли Господь допускає страждання грішнику, щоб повернути його з його злої дороги (Йова 33-й розділ). Господь промовляє до людини і раз, і два, і три. В видіннях, хворобах, снах. І перший раз – коли людина йде “з Єрусалиму в Єрихон” (тобто це грішник) для того, щоб навернути її до Господа. Другий момент – коли людина йде “з Єрихону в Єрусалим”, тобто стала праведником. Шукала правду, знайшла її в Ісусі Христі і йде цією дорогою правди. Але це не означає, що праведник не грішить, бо один Бог без гріха. Всі згрішили – і всі позбавлені слави Господньої. Так от, другий момент – це коли Господь нам допускає страждання як покарання за гріх. Коли Господь допускає нам, недосконалим, ту “різочку”, яка допомагає стати на правдивий шлях якщо ми схибили з нього. Це те саме, як притча про доброго самарянина. Ішов чоловік з Єрусалиму в Єрихон. Хто йшов? Юдей, людина віруюча, та, якій в Єрихоні робити нема що (біблійною мовою Єрихон – це місто язичеське. Сказано, що проклятий той, хто відбудує Єрихон. В серці своєму, безумовно, а не про буквальне місто йде мова. “На своєму перворідному закладе він підвалини його”, – тобто знищить свою духовність. Знищить основу основ. Бо перворідне – є духовне). І от коли юдей іде з Єрусалима в Єрихон – по дорозі на нього нападають розбійники. Господь допускає цих “розбійників” – хвороби, злидні, проблеми в сім’ї і на роботі. Це другий випадок: коли Господь допускає нам страждання, щоб навернути праведника, що схибив, на вірний путь.

3. Коли ми маємо відкриття, коли ми стаємо на шлях досконалості і починаємо зростати в праведності. Коли ми вже не просто діти, які тільки-но прийшли до віри, але коли ми вже стаємо отроками, коли нам належить стати юнаками, мужами у вірі, дорослими. Господь допускає нам випробування для того, щоб ми мужніли, дорослішали. Якось я обмовився, що дитяча мрія буває такою: От виросту, зароблю сто гривень, зайду в магазин і куплю всі тістечка які там є. Може бути така дитяча мрія, правда? Але потім приходить час, коли людина дорослішає. І коли вона стає дорослою, то вже такі думки не приходять в її голову. Так само і тут: поки ми тільки діти, тільки прийшли до віри, робимо перші кроки в молитві, Слові, у вірі, – ми отримуємо благодать, у нас з’являються сльози розчулення, ейфорія, перша любов. Перша любов до Бога, до Христа, і ми робимо перші кроки Христа ради. І нам у всьому ведеться добре. Згадайте перші кроки: ти – помолишся і відразу Господь дає, і чудеса на кожному кроці... Господь веде тебе, і відходять хвороби, злидні, негаразди в сім’ї і на роботі. І так добре в перший період нашого приходу до віри! Все просто, все ясно, все гарно. Господь бере нас “за ручку”, як маленьку дитинку, і веде… Ми тоді молимося: Нехай буде воля Твоя, а воля Твоя на те, щоб було добре мені. Щоб я був здоровий, щоб я був багатий. Так, воля Твоя Господи на те, щоб я був щасливий! Ми маємо право так молитись, і ми молимося так. Але потім приходить момент, коли ми вже починаємо розуміти, що не може бути так весь час добре. Не може тато водити свою дитину за ручку весь час, тому що дитині вже треба вчитися ходити самостійно. А для того, щоб навчитися ходити самим, тато мусить відпустити цю ручку знаючи, що впаде, що наб’є гулю, що буде боляче, хоча не дасть розбитися до кінця, – стоїть і здригається разом з дитиною. Коли після періоду повного благоприємства в нашому житті настає період випробувань – ми повинні сказати: Слава Богу! Я дорослішаю! Господь допускає мені ходити самому, щоб я зростав, бо я повинен стати воїном Христовим, юнаком, який диявола переміг, мужем досконалим в міру зросту Христового. Якщо я не розвиваюсь, якщо я не йду – то це дитяча хвороба інфантилізму. Це дитина у вірі, віфлеємське немовля якого Ірод поб’є мечем своїм. І тому Господь допускає нам той “спортзал” який є світ. Господь допускає нам хрест і каже: Бери і неси, іди... Ти хочеш ввійти в Царство Боже не нісши хреста?! Але в Царство Боже можна ввійти не інакше як воскреснувши, а воскреснути ти можеш не інакше як піднявшись на голгофу і вмерши на хресті! Той хрест – є хрест смирення. Зусиллями Царство Боже береться. І ті, що прикладають зусилля хапають його. Я допускаю тобі випробування, але такі, які тобі по силі понести. Будь певен, якщо ти не несеш цей хрест, то тільки через лінивство своє, через недбальство своє, через інфантильність свою. Зростай, дитино! І не ремствуй перед Богом, “...бо ремствуючі і незадоволені своєю долею, – читаємо в апостола Юди, – то мерзота в очах Господніх”. Але навпаки: “Завжди радійте, постійно моліться, і за все дякуйте Богові...” І кажіть: Дякую Тобі, Господи. Господь допустив мені хворобу – дякую, що не онко. Господь допустив: моя дитина зламала ногу, – дякую, що не голову. Господь допустив: я не маю можливості купити якусь річ – слава Богу, я маю можливість сьогодні купити хліба. “Завжди радійте, постійно моліться, і за все дякуйте Богові...” Дорослішайте, досить уже бути віруючими язичниками, тому що поки спадкоємець ще дитина – він нічим не відрізняється від раба. Раб служить за шматок хліба, і це напів’язичництво, язичництво в одязі християнства: Ти мені – я Тобі. Я в Тебе вірю, а Ти мені за це... Приходить момент, коли Господь починає вчити жити Христа ради. Оце і є скарби на Небі. Складати собі скарби на небі, тому що тільки життя Христа ради і є духовним скарбом, і не інакше.

А тепер згадаймо праведного Йова. Це історія наша, бо праведний Йов в нас. Всі персоналії Святого Письма в нас. І в книзі пророка Йова змальований шлях як церкви, та і кожного з нас як члена церкви. Праведний Йов... Він шукав правду, знайшов її в Ісусі Христі, і ким став на початку? Як починається книга Йова? “Був чоловік у країні Уц, на ім’я йому Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав. І народилися йому семеро синів і три дочки. А маєток його був: сім тисяч худоби дрібної, і три тисячі верблюдів, і п’ять сотень ослиць та дуже багато рабів. І був цей чоловік більший (багатший) від усіх синів Сходу”. Найбільший з усіх синів сходу! Що таке схід? Це там де сонечко сходить. “Від сходу до заходу...” Він ще до заходу не дожив, він на сході. Він на сході, він прийшов до віри і все дається йому. І він проповідує: ким я був і ким я став. Я був невіруючий, і я пропадав, а тепер я прийшов до віри – і мені Господь все дає! Я прийшов до віри і став щасливим, бо Господь став повністю задовольняти всі мої духовні і фізичні потреби. Слава Богу! Він свідчить це сусідам своїм, друзям своїм... В нього було три друга, ми знаємо їх, але раптом приходить момент випробувань, бо дуже легко казати: я праведник, – витираючи масні губи. І дуже важко сказати: я праведник, коли сидиш на купі гною весь в струпах від тімені голови до п’яти ноги, і всі відвернулися від тебе, а друзі кажуть: не інакше, що Господь тебе за гріх покарав. Ти ж так гарно розповідав як добре бути з Богом, як добре бути праведним... І що ж тепер? Давай-но подумаємо, за що ж Господь тебе покарав? І сидять, і думають, за що його Господь покарав, замість того, щоб допомогти йому. А жінка (життя) його приходить і каже: Ти довго тут з себе праведника будеш корчити? Досить, уже награвся, – прокляни Бога і вмри!.. От, будь ласка. Нема ні маєтку, ні здоров’я, ні дітей, ні друзів. Невже Господь його не любить? Невже Господь його покинув? Ні! Господь посилає нам випробування, і ми повинні бути готові до цих речей! І коли приходить момент випробувань у вашому житті, ви повинні сказати: Дякую Тобі, Господи! Я знаю, що Ти мені не допустиш випробування більшого, аніж я можу витримати. Ніколи не допустиш, так само як і я не допущу, щоб моя дитина впала з моста в воду і потонула, але допущу, щоб упала на цій доріжці, і хай навіть здере коліна, – замажу зеленкою, але навчиться ходити самостійно. І дякуватиме мені, що навчив її ходити... Господь допускає нам випробування, щоб ми зростали. Бо якщо ми не будемо вчитися воювати, якщо ми не будемо отримувати ран під час цього навчання, – то ми ніколи не будемо переможцями. Не можна здобути Царство без страждань. “Страждань зазнаєте в світі”, – сказав Христос, – але не бійтесь, Я світ переміг, і Я в вас. “Більший бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі”. Обов’язково! Змирися, віддайся на волю Божу, продовжуй молитися, продовжуй бути в зв’язку з Богом і знай, що за ніччю буде день, обов’язково! Ти повинен витримати ці випробування, ти повинен витримати, як витримав праведний Йов. Він сказав своїй жінці: Ти говориш як нерозумна, бо коли ми терпіли від Господа добро, – невже зараз не витерпимо злого? Бог дав, Бог і взяв. Благословляю Тебе, Господи! Йов благословляє Господа в стражданнях! Це приклад для нас. Ми повинні благословляти Господа у випробуваннях, які б випробування не були на нашому шляху. Пам’ятаючи, що це все земне, дочасне всеодно. Всеодно ми повинні плюнути на це земне, зробити грязиво, помазати ним свої очі духовні і прозріти! І зрозуміти, що Господь допускає нам ці випробування для того, щоб виросли у нас крила, для того, щоб ми як той метелик могли розправити їх піднявшися до висот Небесних. Іншого шляху немає! Ми повинні дякувати Господеві за те, що Він проводить нас через це зростання, мужніння. Щоб ми, ставши досконалими, могли уже як святий апостол казати: Знаю, оця “оселя” в якій знаходжусь, вона є тимчасова, і не знаю, що мені робити, – каже апостол Павло, – тому що бореться в мені дві думки. Мені було б краще покинути цю храмину і з’єднатися з Христом повністю, але за для церкви, за для справи моєї перед Господом, за для вас – то краще мені залишитись (в тілі), щоб навчати вас. От до якого рівня ми повинні піднятися! І ми обов’язково піднімемося, якщо не будемо лінивими, якщо не будемо недбалими, якщо будемо мужами з відкритим оком. І будемо розуміти, що Господь випробовує нас для того, щоб ми змужніли і перейшли в четвертий розряд. Поки що ми три розглянули. Отже:

1. Допуск страждань грішнику, щоб навернути його.

2. Праведнику, щоб відвернути його від гріха.

3. Праведнику, щоб вдосконалювався, щоб зростав, як говорить апостол Павло: От відчуваю в членах своїх колючку від сатани. Маю від Господа колючку в тіло від сатани через великі відкриття мені, що я не величався. Я тричі просив Господа забрати її, забрати ці проблеми. А Він сказав: Досить тобі Моєї благодаті – це тобі випробування. Ти повинен піднятися на ту висоту, коли тебе вже нема за що вкусити. Тільки тоді ти будеш вільний! Поки в тебе проблема і в тебе іде збурення в серці, тривога, страх, дискомфорт – тебе будуть кусати. Кусати, кусати і ще раз кусати! Поки є за що – буде кусати сатана, і Господь буде допускати це кусання, тому що досконалого нема за що вкусити, тому що досконалий вмер для світу. Досконалий має любов і каже: Хто може мене відлучити від любові? Що може статися сьогодні зі мною? Смерть? Так я давно чекаю, і я молюся: Господи, хай храмина тіла мого розвалиться і я повністю з’єднаюсь з Тобою! Смерть, де твоє жало?! Чим ти можеш злякати мене? Стражданнями? Та чим більше страждань – то тим більший вінець слави чекає мене, бо сказано: Ці страждання дочасні світу цього є ніщо в порівнянні з тією славою, яка повинна з’явитися в нас! Чим злякаєш мене? Та й страждань уже немає, тому що буде перемога і над болем, тому що мій дух володіє плоттю і я можу примусити плоть мовчати! І я можу примусити мовчати всі ті звірячі порухи, які живуть в мені. Але до цього треба дорости, і це доростається смиренням, а для смирення мусить бути випробування, бо як я проявлю смирення? Бо я кажу: я смиренний, а звідки це видно, що ти смиренний?.. Ти претендуєш на благодать і знаєш, що благодать по смиренню дається, що Господь противиться гордим, а смиренним дає благодать. І скажи, чоловіче, звідки Я можу бачити, що ти смиренний? – говорить Господь. Я провірю твоє смирення, Я зміню обставини твого життя і тобі буде важко, і ти зможеш проявити своє смирення не на словах, а на ділі, бо “...по плодах пізнаєте їх”. За діла свої ми дамо відповідь перед Господом, а не за слова! Ми можемо говорити дуже багато, дуже гарно, але плоду не мавши всохнути як та смоковниця. Це третій варіант.

4. Коли Господь допускає страждання мученикові, святому праведникові досконалому для того, щоб засоромити сатану, для того, щоб поставити печать кровну на його служінні і дати йому вінець мученицький.

От вам чотири варіанти. І коли ми страждаємо – подумаймо, в якому варіанті ми знаходимося. Дай Бог піднятися до четвертого, або хоча б твердо ходити в третьому! Але я думаю, у всякому випадку після сьогоднішньої лекції ми не будемо запитувати: Господи, за що? А будемо знати чому, а знаючи бігти з терпеливістю до боротьби, яка попереду. Пам’ятаючи слова святителя Феофана Затворника, який сказав: Щодень очікуй неприємностей, як жданих гостей у свій дім, і викинь з голови думку, що вони коли-небудь припиняться. Інакше ви ніколи не досягнете терпеливості, а без терпеливості немає благочестя, а благочестя – це вже Царство Боже, це вже “сів праворуч”, це вже муж досконалий. От так себе налаштуємо відразу на боротьбу, а потім прийде момент коли ми зрозуміємо: боротьби вже нема. Вкусити нас вже нема за що. За все слава Богу! Нічим не зможуть допекти, а не мігши допекти кидають, залишають в спокої. І приходить момент, який прийшов в житті праведного Йова. Чим закінчив життя Йов? “...І помножив Господь усе, що Йов мав, удвоє”. Пам’ятаймо, що те що Господь хоче для нас щастя – не відміняється! Просто є певний період коли ми повинні показати себе праведниками, є певний період коли ми повинні засоромити сатану, як засоромив його Йов, і всеодно повернеться все подвійно, І всеодно закінчиться тим, що око не бачило, вухо не чуло, і на розум не спадало. Тим хто любить Його… Слава Богу! Минулого разу ми працювали над містичними речами, таємними речами, – ми говорили про творення ангелів і прийшли до висновку, що має право на існування точка зору, що Господь ангельський світ творив природнім шляхом. Тобто шляхом розвитку, шляхом еволюції. І тепер зробимо висновок, що найбільш вірогідний розвиток подій виглядає так: до створення землі вже були планети з розумним життям, “планети-кухні”, на яких вариться “їжа” творіння Господнього, які стали колискою ангельською і утворили духовний світ. Світ не грубо фізичний, не біологічний, але безпросторовий, безчасовий. А точніше який має і простір, і матерію, і час, бо все-таки він тварний, – тільки в інших вимірах, в іншій якості. На духовному рівні маючий ці поняття. І, таким чином, ще до створення Землі вже були і пекло, і рай. Ми дуже часто впадаємо в спокусу егоцентризму вважаючи, що ми єдині у Всесвіті і неповторні, і все для нас і тільки для нас, і більше нікого немає. Ми забуваємо Господні слова: “Господня земля і все що на ній, Господня вселенна і все що наповнює її”… А що її наповнює? Тільки мертва природа? Ні! Я більше чим впевнений, що ми не перші у вселенній. І той світ невидимий, який спочатку створив Господь, – він вже був створений на інших планетах, в інших світах природним шляхом еволюції. І що таким чином до створення землі вже були і пекло, і рай. Правильно, на початку, – ми читаємо, – Бог створив небо (це світ духовний), а тоді вже і нашу Землю.

Отже, таким чином уже були і пекло і рай. Тобто, і піднебесся, і Небо (біблійною мовою Небо – є сфера Духа Святого). Небо – це Твердь, на Небі Господь посеред вод, – ми говоримо про духовні речі, – різноманітних вод вчень, ідеологій, явищ. Існує Небо і піднебесся. Небо – це те, що ми називаємо Раєм, де панує Закон, а Закон в одному слові – Возлюби! Там де царюють Божественні енергії любові, там де світло Христове все і вся наповнює. І піднебесся – там де темрява, злоба, страх, насильство і користолюбство. Отже, високочастотний і низькочастотний невидимий ангельський світ. Сукупність духів злоби піднебесних, що утворили світ падших ангелів. Оцих Homo spiritualis – Адамів “ранішніх”, які піднялись на висоту Небесну, і потім впали через гординю, через торгівлю, підміняючи волю Божу на волю свою, підкоряючись закону плоті Відкинувшись назад до інстинктів звірячих, а не за волею Божою, за законом еволюції подавляючи ці інстинкти. Сукупність духів злоби піднебесних, що утворили світ падших ангелів. Тих Homo spiritualis прадавніх планет, які як Адам і Єва піддались голосу плоті (от він, змій!) і позбавили себе слави Божої, Богоєднання. Ця сукупність отримала назву – диявол, супротивник. Це архітип – сукупний образ – це дух злоби вселенський. І як мураха втрачає ознаки особистості в мурашнику, так і сатана на сьогоднішній день втрачає ознаки особистості, і можна говорити про сатану як про вселенський дух злоби. Як про узагальнюючий дух, який діє як єдиний організм, подібно мурашнику. Отже, ця сукупність отримала назву – диявол і сатана. Диявол – “обманець”. Це теорія, лжа, неправда. А сатана перекладається як “супротивник”. Сатана це справді практика, зло, насильство. Отже, диявол і сатана – це сукупний дух неправди і насильства, який діє у всесвіті, в світах, у вселенній, і який, безумовно, діяв і на теренах нашої планети Земля, спокушуючи перших людей віри. Він (дух злоби, “змій”) натхненням своїм і підштовхнув земного Адама і Єву віддатися голосу плоті, долучив і частину людства до своїх лав. Земля під час сотворіння свого вже була під впливом світу невидимого, світу ангельського. Безумовно, бо вже цей світ був, і він мав початок у прадавніх світах. Повторюю, відкиньмо цей егоцентричний самообман і ту манію величі, яка з’їдає людство, що теж від лукавого, бо вона теж близька до слова “гордість”. Адже, безумовно, цей тип демонський існував і в ті часи, він існує і сьогодні, але він врівноважується насправді ангельським захистом. І, все одно, поле людських сердець залишається ареною боротьби добра і зла, – за Достоєвським. І все одно, право вибору за людиною, свобідна воля за людиною! В будь-якій ситуації ми завжди маємо два варіанти дій, в будь-якій ситуації ми можемо йти праворуч або ліворуч, до світла або до темряви. В будь-якій ситуації рівновага існує між світлом і темрявою, і вибір залишається за людиною. Людина створена вільною і знаходиться в стані рівноваги. Добрі і злі духи однаково впливають на неї, – таким чином вибір шляху все одно був за Адамом, який послухався голосу в першу чергу своєї плоті, диявола в собі, змія в полі серця свого, який хитріший над усю “звірину польову”. Звірі (прираження лихих помислів, тілесні пожадання) є у кожної людини, але найхитріший з них – “змій”, – це загальний інстинкт звірячий, плотський наш розум, “закон плоті” в нас. Тому то і сказано, що диявол вбивця від початку. Ще до створення Землі у Всесвіті пройшли ці процеси, відбулася війна на небі. Пам’ятаєте, ми про неї читали: “І сталась на небі війна...” (Об. 12.7). І в буквальному плані вона теж сталась, хоча ми її розглядали символічно як війну в сфері духу нашого. Але це не означає, що ці слова не діють буквально, і що буквально не відбулася та війна у світі невидимому ще до створення Землі. Відбулася ця війна в сфері духовності жителів прадавніх планет! І при виході з тіла сформувалось два табори духовних створінь: Небо і піднебесся. Один табір – це є Небо, те що ми називаємо світом ангельським, Царство Небесне. І пекло – піднебесся. І боротьба між ними точиться і до нині, до повного знищення зла.

Слова з книги Буття: “На початку Бог створив Небо і землю”, необхідно розуміти, що на початку був створений світ ангельський (шляхом еволюції на інших планетах), а потім і наша планета Земля, як арена нової боротьби. Якщо ми будемо розглядати ці слова по букві. Але найпершопочатковіше Небом називався Закон Божий, Слово, Премудрість, програма Божа, “програма створення землі” (матерії, простору, часу), і наступного обоження за принципом любові яка не шукає свого, але бажає розлитися навколо, віддатися і запліднити, знову з’єднавшись для наступного розширення, як розчина. От програма Господня. І так вічно! Тому що Господь творить і до нині: “Отець Мій, творить і до нині” Тому що, коли зупиниться творення, то Творець перестане бути Творцем! Це буде вже колишній Творець. І приходитимуть все нові і нові творіння до престолу Господнього, до Богоєднання: від суботи в суботу, – як читаємо в Святому Письмі. Постійний розвиток по спіралі: “Шість днів працюй, а сьомий – “субота”, – день спокою” (не про буквальну суботу говорить Господь. Мова йде про день спокою – шабат єврейською мовою). Шість днів працюй, а сьомий день – піднявся на відповідний рівень – субота, мир і радість в Дусі Святім. Але попереду знов підняття, і котиться це колесо, і немає кінця буттю Господньому, і творінню, і зростанню, і життю, і вічному богопізнанню, бо “Життя ж вічне, це щоб пізнали Тебе, Єдиного Бога”, “І Царству цьому не буде кінця”, – як співає пісня церковна, як говорить слово Боже.

Тепер щодо суду і воскресіння. Приватний суд відбувається для праведника щодня, так як і говорить апостол, що “я щодень помираю”, я щодень приходжу на суд. Ми повинні судитися кожен день, “а суд же такий, що Світло в світ прийшло”. Це світло Слова, віри, благодаті повинно приходити для нас щодень. І щодень ми повинні судитися цим вогнем Слова, Віри і Благодаті (тепер ми починаємо робити ніби розгортку поняття “Світла”, щоб було зрозуміло з чого воно складається). Віра, Надія, Любов – Слово, Віра, Благодать: ми кожен день повинні зростати в Слові, вірі і Благодаті. На новому етапі очищення, вдосконалення, підйому. Щодень праведник судиться... Суд – це є світло, праведник щодня приходить до світла, все яскравішого і яскравішого. Відкриває свої очі духовні все ширше і ширше. Ми щодень повинні привчати свої духовні очі до світла духовного, світла Христового. Щоб коли прийде момент предстати перед це Світло в повноті, уже без всяких шор, – то витримати це світло. І мало того, щоб ми це світло витримати, але щоб воно було нам приємне, і ми прагнули до нього, як олень до потоків водних. Злитися з цим Світлом, купатися в ньому, співати в цьому світлі, насолоджуватись в цьому світлі, жити в ньому, а не ховатися як жучки від нього. В тому сенс нашого зростання – щодень приходити на суд, на суд світла Христового! Людина судиться світлом Істини. Грішник замружує очі свої, щоб не бачити цього світла. Але Господь осміяним не буває, – буде Суд і для грішника в момент смерті фізичного тіла хоча б. Оцей момент переходу – це й є той Страшний суд для кожної людини, і ніхто не втече від нього! Полишімо надію втекти від суду! Для праведника суд іде щодня. Звикання до світла іде щодня, і коли настає момент переходу (смерті нема – є перехід, скидання старої своєї “храмини”, скидання метеликом кокону) у невидимий духовний світ, щоб випробування світлом Христовим не було страшним. І тоді для нас цей Суд не страшний – це Судження не страшне, це Бачення не страшне, ця Благодать не страшна, а приємна. Для праведника при переході випробування світлом не є страшним, а благим, бо він привчив свої духовні очі до Божественного світла, і прагне до нього як споріднене прагне до спорідненого. Не так грішник – він нагадує дух (грішник в розумінні не абсолютної чистоти і безгрішності, а в розумінні людини яка іде шляхом гріха. Грішник від праведника відрізняється напрямком ходи. Дорога з Єрихона в Єрусалим – це дорога праведника, людини яка шукає правду і йде дорогою цієї правди. Спотикається, падає, бо всі є грішні, бо у всіх закон плоті є. Але сім раз праведник впаде і Господь його підніме. Сім – це закон повноти, бо Господь говорив апостолу Петру, скільки раз прощати братові: “Не скажу тобі до семи, а до сімдесяти раз по сім”, тобто постійно. Якщо Він так вчить Петра – ви думаєте Він Сам не виконує цей закон? Виконує! Він прощає, Він бажає прощати, Він чекає нас поки ми навернемося. Праведник – той, хто йде, падає, піднімається, кається і в прощені йде далі, зростає і спішить з терпеливістю до боротьби, що попереду, забуваючи про те, що позаду, залишаючи ці “перепиляні дрова”. Роблячи, безумовно, висновки і очищуючись. А грішник – це той, хто йде в зворотному напрямку, до темряви), душу, людину яка все життя прожила в темниці. А коли розвалилася ця темниця – то сонце боляче вдаряє його по очах, і хочеться сховатися знову в темряву, в пекло. Споріднене до спорідненого – от воно як потрапляє душа в пекло! І ніхто там вилками в казани його не запихає, сам полізе як той жук від сонця ховаючись. Народження в світ невидимий, вихід “дитини” (тобто душі) з “утроби матері”, з тіла... Вихід метелика з кокона і є нове життя, і є оживлення, і є воскресіння. Смерті нема! Є воскресіння! Воскресіння – це нове життя, це життя поза фізичним тілом, життя в новому тілі, хоча насправді все нове це добре забуте старе. Адже тіло душі, оболонка душі, за Феофаном Затворником тіло тонке, ефірне, формується всередині фізичного тіла! І душа, тобто дух з душею, дух в одязі душі – в тілі – виходить з біологічного тіла вже в повному, новому, ангельському вигляді! Перехід в це нове життя і називається буквально воскресінням! А воскресіння це подвійне: для одних – це воскресіння життя, для других – це є воскресіння осуду. Для тих, хто звик жити в світлі Христовім, що просвічує всіх, хто бажає відкрити очі і бачити його, – це воскресіння життя. А для тих, хто звик до темряви бездуховності, до гордині, – це воскресіння суду. І неможливість витримати це світло і є неможливістю оправдатися на Суді. І от наше завдання: тут перебуваючи те світло побачити (а тлумачачи Святе Письмо по духу ми дивимося на Світло. І погодьтеся, не так легко до цього Світла звикнути одразу, і хочеться заховатися в темряву букви, до звичних речей). А по світлі Слова дається Світло віри, тому що віра – здійснення Слова; а по вірі дається і Благодать. Слово – Віра – Благодать. І наше завдання не тільки чути Слово і тут досліджувати Святе Письмо по духу, розуміючи для себе, але цей Світильник запалити для всіх оточуючих, хто спілкується з нами! Господь говорить: “Не запалюють світло для того, щоб поставити його під посудину. Але ставлять на свічник, щоб світило воно всім в домі”. Амінь.



† † †

Протоієрей Олег Ведмеденко запрошує усіх, хто є небайдужим до справи свого спасіння, до БІБЛІЙНОЇ ШКОЛИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ, заняття якої проводяться щонеділі о 17-00 в актовому залі готелю “Профспілковий” (м. Луцьк, просп. Відродження, 24, 3-й поверх, навпроти міської лікарні №2).

Основна мета запропонованих слухачам лекцій – дослідження Слова Божого по духу: як форми (духовна символіка біблійних текстів), так і змісту Писання (невипромінювання зла /смирення/, як шлях здобуття внутрішньої сили /благодаті/).

На заняттях ви можете придбати конспективні матеріали, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега, різноманітну духовну літературу.

Зібрання супроводжуються загальною молитвою та співом духовних пісень.

ВХІД ВІЛЬНИЙ! МИ ЧЕКАЄМО ВСІХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДИ БОЖОЇ.

Дистанційне навчання
здійснюється через мережу Інтернет та за допомогою листування.

НАПИШІТЬ НАМ, і ми надішлемо Вам інформацію, як отримати поштою книги, конспекти лекцій, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

Наша адреса: Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021.

E-mail: vedmedenko@fk.lutsk.ua

Інтернет-сайт Школи: www.vedmedenko.org



† † †

Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (див. вище) з поміткою: “пожертва”, або “десятина”, або ж перерахувавши кошти на рахунок незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ “Західінкомбанк” ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.

“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).



Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: