Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Воскресіння. Світ ангельський. Євангеліє від Матвія. Мф. 5.1 – 3. Тема 2: Проповідь на горі. Хто блаженний.

Лекція № 22

Лекція:
Тема про воскресіння і світ ангельський була маленьким відступом від дослідження Євангелія від Матвія. Але зараз ми знову повертаємося до цього дослідження, і починаємо з п’ятого розділу.

Ми з вами торкнулися речей містичних, таємних, закритих для людського фізичного ока речей. Ми торкнулися життя душі позагробового. Сьогодні брат Віктор знову торкнувся цієї теми, а я тільки хотів додати декілька слів до його виступу, тому що деякі елементи ортодоксального вчення тут були присутні. І деякі байки, про які сказав апостол Павло в посланні до Тимофія, тут виявились.

По-перше, про безсмертя Адама. Коли ми читаємо в Святому Письмі про те, що Адам був створений безсмертним, то це не означає, що він був кощієм безсмертним. Це не означає, що він по тілу був безсмертний, що плоть його була безсмертна, тому що: “Плоть і кров Царства Божого не вспадкують…” Фізичне (біологічне) тіло – воно створене з елементів землі, воно є білковим, а білок розпадається скільки б енергії в нього не вливали. Друге питання, що людина, яка живе в гармонії з Богом, освячується і тілесно. І безумовно, як ми читаємо в книзі пророка Ісаї про відновлення райського стану людства, про відновлення Едему духовного, що “столітній помиратиме як юнак”. Безумовно, мова йде і про хвороби, про немічність плоті. Вона поступається місцем силі, поступається місцем зміцненню здоров’я, але це не означає, що плоть біологічна була або буде безсмертною. “Порох ти людино, і в порох вернешся”. Нема сенсу метелику носити за собою кокон, який віджив своє і повинен розкластися на складові, хімічні елементи. Коли ми читаємо про безсмертя Адама і про те, що Адам їв плоди з дерева життя, то це не означає, що Адам харчувався плодами якогось фруктового дерева, або плодами якогось зачарованого дерева. Мова іде про древо духовне, про Закон Божий, волю Божу, слово Боже, закон світобудови. Це древо духовне воно – є древом Богоєднання. Сьогодні на проповіді під час літургії я дещо торкнувся цього питання, і зараз ще раз наголошу, бо це зробити необхідно, щоб ті байки про які попереджав апостол не відвернули нас від істини.

Едем в нас, Царство Боже в нас, – так вчить нас Святе Письмо. І те древо духовне – воно також в нас. Це древо має коріння, стовбур, віття. Що є корінь духовний в людині? Що є корінь, про який говорить Господь, що коли корінь святий, то і гілки святі? Це серце наше. Ми повинні освячувати серце, а серце наше повинне освячуватись смиренням і любов’ю. Цей корінь повинен освячуватись зануренням у воду премудрості Господньої, вчення Божого. Що є стовбур? Це зростання духовне в надії, – то є стовбур праведності: шукати правду, знайти її в Ісусі Христі і йти цією дорогою правди, що веде в життя вічне. Зростати в правді. Що є віття? Це всесторонність нашого єства, всесторонність напрямків людської життєдіяльності, людського буття, – всі сфери нашого життя. Всі сфери нашого життя повинні бути освячені, на них повинні бути зелені листочки ісповідання віри нашої, – це листочки про які сказано: “А листя дерев на оздоровлення народів”, і “вірою спасетесь”. Вірою зцілюємось, вірою вздоровлюємось, – це те листя. І плоди – плоди Духа Святого: мир і радість в Дусі Святім. Оці плоди дають нам життя вічне! Вкушаючи ці плоди – мир і радість – ми отримуємо вічне життя, ми не вмираємо духовно, ми не вмираємо “другою смертю”, яка є духовною, остаточною смертю. Саме про ці речі говорив Господь Адамові коли казав: “З усіх дерев раю можеш їсти, але з дерева що посеред раю…” З дерева пізнання добра і зла, – тобто з духовного дерева пізнання добра через зло – “…не їж від нього. В день їжі твоєї ти обов’язково помреш…” Мова не йде про те, що ти вип’єш ціанистого калію. Відкиньмо казки! Будьмо дорослими, нам час їсти тверду їжу, мова йде про духовну їжу. Святий старець, преподобний Серафим Саровський коли говорить про створення Адама, каже такими словами, що сьогодні через всезагальну нашу холодність до святої віри ми майже зовсім відійшли від Христа, і слово Боже розуміємо не так, як би належало. От наприклад, – говорить Серафим, – Дехто вважає, що він (Адам) був створений з пороху земного отаким як з глини зліплений, мертвим. І коли Господь вдихнув через ніздрі йому життя – він ожив. Неправильне це тлумачення! Він був створений, як і всі тваринні істоти, маючим дух, душу і тіло в повноті. А дух життя, який вдихнув Господь, – це є благодать Всесвятого Духа!

Так само Макарій Єгипетський коли говорить про людину, коли згадує Адама, каже, що Господь за Образом Своїм створив душу. Не тіло фізичне (тому що, Господь не тварний), але душу. Коли читаємо в Святому Письмі: “І Господь створив людину, на образ Божий Він її створив. Як чоловіка і жінку створив Він її”. То хіба в Бога є відмінності статі? Відкидаймо байки, кохані мої! Ми не для того збираємося тут в нижньому храмі, щоб продовжувати затьмарювати розум свій байками за людським переданням. Коли ми говоримо про перших людей, про Адама (ми вже з вами розрізняємо Адама вечірнього і Адама вранішнього. Вечірній – це Homo sapiens, людина розумна, яка піднялася на висоту духовну, яка піднялася на висоту містичного досвіду, яка піднялася на висоту богоспоглядання, яка піднялася на висоту богопізнання, і древо життя – це і є древо богопізнання). Стала людиною духовною – Homo spiritualis, тому що: “Життя вічне, це щоб пізнали Тебе єдиного Бога…” І плоди з цього древа життя – є плодами милосердя і богопізнання.

І другий момент, – остаточний суд. Знову, відкиньмо байку про те, що душі людські будуть втілюватись в ці мертві, поховані тіла. І будуть воскресати буквально ці кості, і знову з гробів будуть виходити буквально покійники, обтрушуючи порох з напівзотлілих костюмів. Припинімо інтерпретувати фільми жахів тут, на біблійних курсах. “Плоть і кров Царства Божого не вспадкують”! Смерті немає – є перехід! Той кокон метелика відпав, і закопаний, і там йому й місце. Після смерті фізичного тіла людина відразу воскресає. Воскресіння наступає одразу після смерті! І коли ми говоримо про остаточний і приватний суд, то це треба розуміти реально. Коли людина помирає фізично – для неї настає приватний суд, “А суд же такий, що Світло в світ прийшло”. Людина піднімається до світла, – ангели Господні, духи службові піднімають її до того Світла. І людина за законом спорідненості або з’єднується з тим світлом Христовим, або ховається від нього тому, що воно не є для неї спорідненим, а споріднена їй темрява духовна, темрява злоби і ненависті. А що ж скажемо про остаточний суд? Людство переходить в світ невидимий поступово. Все нові і нові покоління відмирають і поповнюють світ духовний, хай науково це називається ноосферою. А коли ж остаточний суд? І що, до остаточного суду душі лежать в гробах, тільки вже духовних? Там, в тих “затворах”, про які читаємо в Святому Письмі, в розумінні що не можуть ворухнутися там, або сплять там заморожені до розморозки всезагальної? Відкиньмо байки, не про те йде мова! Мова йде про остаточний суд світові цьому, світському розумінню, світському способу життя! Про остаточний суд сатані, тобто вселенському духові злоби; звірині, тобто людський системі насильства яка прийняла силу і владу від сатани; і лжепророкам – тим, які влещували вуха людські, від правди відпавши. І прийде момент цей обов’язково, і візьмуть владу святі Всевишнього, і царюватиме Дух Святий в серцях, і будуть поклонятися Богові в дусі і істині, а істина в одному слові – Возлюби! А дух – є Дух Любові. І буде це обов’язково: як на Небі, так і на землі. Як і молимося ми з вами в основній нашій християнській молитві “Отче наш”. І тут, на землі, в людському суспільстві не буде місця насильству, і все буде просвічене світлом Христової любові, світлом Істини. І все буде судитися цим Світлом, і ті, хто не буде приєднуватись до спільноти любові, до Церкви написаних на Небесах, – ті будуть горіти у вогні страждань, продовжувати горіти в тому пеклі, яке сьогодні вже палає в світі цьому. Тільки сьогодні це пекло називається морем, в якому бушує вогонь геєнський. Але прийде час коли це море стане озером, а озеро немає безкрайності і безмежності, – це вже замкнуте коло. І озеро вигоряє, і вигорить остаточно аж поки не залишиться самий дим нагадування, пам’ять про минуле. І той дим буде виїдати очі людству вічно, щоб не повторилася та помилка. Але то все буде значно складніше. Ми пам’ятаємо, що буде момент коли сатана ще буде розв’язаний на короткий строк після тисячолітнього царства праведників зо Христом. Іще раз фарисейська розчина спробує взяти реванш в Церкві Божій, в серцях людства, але це буде на короткий час. А тоді буде остаточне знищення злоби. Це то і буде суд всезагальний. І прийде час, коли все людство обов’язково повернеться в стан Адама ранішнього, для якого не було світу невидимого, але Бог був видимий. Для якого не було досвіду таємного, містичного, закритого (бо він містичний тільки тоді, коли його не бачиш), але буде все відкрите, і буде пряме спілкування з Богом. І людина буде жити в Божественній реальності, буде жити духовно в Царстві Небесному. В Новому Єрусалимі, який спуститься з Неба (не з космосу, не з іншої галактики, не з сузір’я Оріона), – з Неба духовного, вселенського. І для нас цей досвід, який є сьогодні містичним, буде відкритий. І ми будемо бачити духів, і самі будемо духами. Ми будемо виконувати свою місію обоження творіння, без протистояння Богові, без спротиву Богові, без сатани, бо ж сатана означає – “супротивник”.

Чому спасає лише віра чинна любов’ю? Чому скарбом є життя лише Христа ради? Тому що, хто живе морально, за Законом Божим, за законом любові, згідно з Божественним началом заради самого цього Божественного начала, заради любові Христа ради (бо Христос є втілення любові), – той духовний. Хто ж веде моральне життя заради людської думки, про людське око (нема наглядача – то можна й вкрасти. Не бачать люди – не зроблю і милості таємно), лицемірно, як фарисей, – той ведеться плоттю, а отже є тілесний. “А думка тілесна – ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові, та й не може. Страшно впасти в руки Бога живого”, – говорить апостол. Ми бачимо тут життя, добродійства Христа ради, і себе ради. Перше спасає, друге губить. От шлях спасіння. Слово – втілення Слова – Благодать, і немає іншого шляху. І допоки ми не будемо мати віру що чинна любов’ю, Христа ради (не про людське око), – ми не ввійдемо в спасіння, ми жодного скарбу не покладемо собі на Небі. Пам’ятаймо про це! Бо ми можемо все життя вести про людське око моральний спосіб життя: давати милостиню, відвідувати церкву, вивчати слово Боже, виховувати дітей на моральних принципах, не вбивати, не красти, не чинити перелюбу, – і потрапити в пекло після відходу з цього фізичного світу. І тільки з однієї причини: тому що не знайдеться скарбу на Небі, бо нічого не робили Христа ради, а все робили про людське око. Все робили люблячи себе і світ, а не Бога і ближнього. Істинним, нетлінним скарбом є лише плоди милосердя і богопізнання Христа ради. Тільки коли ми робимо справи милосердя щоб ніхто не знав, а знав один Господь. І не розповідаймо про це нікому, як і казав Господь, щоб права рука не знала що робить ліва, – от тільки тоді ми складаємо скарб на Небі. І кожен з нас має цей досвід. Як приємно зробити добру справу і нікому не сказати, і відчувати, що я маю скарб, і в мене у серці розчулення що я це зробив щось Христа ради, заради любові, заради самої Істини. Тільки тоді, коли ми так живемо, коли ми ідемо во ім’я любові, во ім’я Господнє, – ми й маємо благословення Господнє. “Благословен, хто йде в Ім’я Господнє”… Іти – це жити. Благословен, хто живе во ім’я Господнє! Хто визнає Божественне начало, тобто любов, і водиться нею в своєму житті. Він то і є членом церкви Божої, незалежно від свого віросповідання номінального.

Після смерті фізичного тіла людина не відразу стає ангелом (мова йде про праведника). Вона спочатку є духом в тонкому, ефірному тілі душі. Але потрапивши в Небо, в спільноту ангельську, вона швидко сприймає всю мудрість ангельську, і таким чином сама стає ангелом – вісником цієї мудрості. Розуміння і мудрість утворюють ангела. А до цього моменту дух знаходиться в стані осягання мудрості. Тривалість цього моменту залежить від рівня, на якому стався перехід душі, – від рівня праведності. Отож, поспішаймо, біжимо з терпеливістю до боротьби, яка попереду, забуваючи про те, що позаду. Швидше зростаймо в праведності, хай древо життя підіймає віття до неба, хай розгортаються зелені бруньки віри в наших серцях, – віри, що чинна любов’ю, віри Христа ради. І хай швидше з’являються плоди – миру, спокою, радості духовної в нашому житті, бо вони дають нам життя вічне. Амінь.

Сьогодні ми закінчуємо працю над моїм щоденником. Я його знов закриваю і не знаю, коли я його відкрию для вас…

А зараз ми повертаємося до Євангелія від Матвія. Розпочнемо з моменту, де ми припинили дослідження. Ми закінчили четвертий розділ. Отже, Євангеліє від Матвія, п’ятий розділ з першого вірша:

“І побачивши натовп, Він вийшов на гору. А як сів, підійшли Його учні до Нього. І, відкривши уста Свої, Він навчати їх став, промовляючи:

«Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне.

Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.

Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони.

Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть.

Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть.

Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть.

Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне.

Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, – нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали пророків, що були перед вами”
.

Я навмисне не прочитав “…й пророків…”, бо воно додане перекладачем нібито для кращого розуміння змісту. “І побачивши натовп, Він вийшов на гору…” На яку гору вийшов Господь? Це Нагірна проповідь, і мова тут про висоти духа. На цю гору виходить Господь, з цієї гори, з цієї висоти, з висоти розуміння, бачення, тільки і можна навчати. Тільки і маємо право ми навчати з цієї висоти, бо Він – Христос, а ми – християни. Це нам Він казав: “Отож ідіть, і навчайте всі народи, хрестячи їх во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Навчаючи їх всьому тому, що Я вам заповів”. Він навчав згори, – і ми повинні навчати з гори. Але це що, гора – це оця кафедра? Ні! Гора – це висота бачення, бачення мудрості, бачення світла Христового, бачення світла істини, світла благодаті. Що можна говорити про смак меду не вкусивши його? – говорить Макарій Єгипетський. Так, я можу знати теоретично, що мед солодкий, і розповідати який солодкий мед! Але якщо я його не їв то закінчиться тим, що говорить Господь про фарисеїв: Те що вони говорять робіть, але так як вони живуть не живіть. Ми говоримо про те, що ми бачили, – каже Господь. А для того щоб побачити, треба піднятися на цю гору. А як піднятися на гору благодаті, гору бачення? Як піднятися на висоти Духа? Де та драбина, лествиця? Це лествиця смирення, бо тільки смирення підіймає на висоту благодаті, як сказано: Господь противиться гордим, а смиренним дає благодать. І, здається, дивні речі: для того щоб піднятись – треба опуститись! “Хто душу свою хоче спасти, той погубить її”. Для того щоб піднятися, треба зректися самості своєї, спуститися в долину покаяння, спуститися в долину суду (долину Йосафатову) над собою (приватного суду духовного, який проходить над праведником уже в цьому житті, тому що Йосафат означає –“суд Божий”). І всі повинні прийти в долину Йосафатову. Не буквальну, як тлумачать буквалісти, що от в кінці світу всі народи прийдуть в долину Йосафатову, і бронюють там уже місця, щоб бачити як будуть туди сходитись. Ця долина в наших серцях, – це долина покаяння, долина смирення, долина суду Господнього: коли світло Господнє освічує нас і висвітлює всю нашу недосконалість, немічність, всю нашу нечистоту. Але це трапляється тільки тоді, коли ми дозволяємо Богові просвітити нас, коли ми приходимо до цього світла, коли ми молимося: “Покаяння двері відкрий мені Життєдавче Христе…” Тому що покаяння не від нас, і його не буде поки ми Богові не дозволимо дати нам це покаяння, відкрити нам ці двері.

“І побачивши натовп, Він вийшов на гору. А як сів, підійшли Його учні до Нього…” (кожне слово має значення. Вчімося читати Святе Письмо не через слово, а кожне слово розжовуючи. Тому що ми повинні бути чистими Господніми створіннями, і не просто мати “роздвоєні ратиці” (тобто розрізняти чисте від нечистого, святе від не святого, духовне від не духовного), але мати віру і бачити, що не хлібом єдиним живе людина. Але і кожним словом, що походить із уст Божих. А це Слово вміти розжувати і виплюнути шкаралупу букви, споживши зерно духа. Тому що слово – це є горішок, і нерозумна та людина, яка їсть його з шкаралупою. По-перше, рано чи пізно може зламати зуби; по-друге – зіпсує собі шлунок. Так само і в духовному плані: коли зламає зуби – тоді не зможе розжувати, втратить бачення і втратить смак до істинного слова, і зіпсує собі життя (живіт в біблійній мові то є життя).

“А як сів (тобто, ствердився на цій висоті) підійшли Його учні до Нього. І, відкривши уста Свої (“Уста священика знання стережуть, і Закона чекають із уст його, бо він ангел Господа Саваофа”. Він Первосвященик. Христос – це великий Ієрей. Він відкриває уста і дає нам знання, бо ми учні Його. Це зараз відкриваються уста Господні), Він навчати їх став промовляючи: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне.”

Хто такі вбогі духом? Про кого йдеться, і що це за вбогість (російський переклад “нищие духом”)? Можливо це юродиві? Кажуть, от він убогий чоловік, в нього слина котиться, от він блаженний... Так по букві трактують. Не про те йде мова! Ці убогі із знаком мінус чи із знаком плюс? Бо якби із знаком мінус – то таких “блаженних” повно в Ліпінах, в обласній психіатричній лікарні. Ні, не про цих убогих тут іде мова, не про це тут каже Господь. І не до такої убогості закликає Він нас! Тут убогі із знаком плюс! Давньоєврейською мовою це звучить – “анве”, “анавім” – бідні, бідарі, бідняки. Вперше ми зустрічаємо це слово в книзі пророка Ісаї: бідняки Господні – це ті, яким постійно мало духовних благ, які не зупиняються на шляхах своїх. Це ті, які чим більше отримують, тим більше жадають, і вони весь час бідні на відміну від “багатих”. Згадаймо послання Господнє до ангела Церкви в Лаодикії, книга Апокаліпсис (Відкриття або Об’явлення святому апостолу Івану Богослову). В третьому розділі ми читаємо:

“А до ангела Церкви в Лаодикії напиши: «…Бо ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!” І тут вбогий – із знаком мінус в устах Господніх. Тому що, це ознака фарисейства казати: я багатий. Це – фарисейство, показати: я маю знання, я знаю Слово, я є праведний, я знаю як жити. “Я” – це остання літера в алфавіті! Як тільки людина починає казати: я багатий і мені вже нічого не потрібно – це ознака фарисейства. Це убогість в очах Господніх. А от коли людина каже: я убогий! І чим більше знає – тим більше розуміє, що мало знає, що нічого не знає, – це є ознака багатства духовного перед Господом. Ця “убогість” є насправді багатством! Блаженні убогі, – блаженні ті, які принижуються, які є маленькими як Павло, насправді будучи великими світильниками, що поставив їх Господь на свічник, щоб світили всім в домі. Блаженні ті, що зменшились до покаяння, до смирення, насправді піднявшись на гору Благодаті. Бо не сховається місто, яке стоїть на верховині гори. Блаженні ці вбогі, які є найбагатшими, які насправді є багатими, тому що ця убогість є ознакою багатства. “Блаженні засмучені (ті, які в смутку постійному від своєї недосконалості. Ті, які в смутку через: “Ось відчуваю в членах своїх закон плоті, який протирічить закону мого розуму. І не те роблю, що хочу, але те що ненавиджу, те я роблю…”), бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні (лагідні, тихі, не “круті” як сьогодні модно висловлюватись), бо вони успадкують землю. Блаженні голодні та спраглі правди, бо вони нагодовані будуть”.

Я сьогодні приніс з собою перший том “Добротолюбія”. Це є п’ятитомник, і він є насправді концентрованим зібранням практичної мудрості східної Церкви, і не тільки східної. Але мудрості, безумовно, в більшості східної традиції, тієї, яку ми називаємо православною. Це досвід Церкви на протязі всього її періоду, починаючи від Антонія Великого. Це, власне, те, що можна було б назвати Переданням православної Церкви. Часто шукають, де те Передання? От кажемо: Святе Письмо і Священне Передання, ці два джерела напоюють Церкву. Святе Письмо – це Сонце; Священне Передання – це Місяць. І ми шукаємо це передання, тому що воно розсіяне, як і світло Місяця розсіяне. Але в “Добротолюбії” сконцентрована значна частина світла цього “місяця”, я не кажу – все, але дуже значна частина. В “Добротолюбіє” входять твори отців Церкви. І зараз я хочу вам зачитати буквально два розділи з настанов святого отця Церкви Макарія Єгипетського, або Макарія Великого як він більше нам відомий. Якраз ці моменти, тут змальовані, – вони і розкривають сутність убожества духовного. Я буду читати мовою оригіналу (мовою перекладу, якою дійшов до нас цей твір. Переклад святителя Феофана Затворника). “Жаждая всё больше Господа, такие (мова йде про праведників) чувствуют себя скудными, недостаточными во всём. От того смирение есть укоренённое в них чувство, оно же условие всякого дальнейшего преуспевания. Как можно быть человеку нищим по духу, особливо, когда сам в себе чувствуєт что он переменился, преуспел, дошёл до ведения и разумения какого прежде не имел? Пока человек не приобрел сего и не преуспел – он не нищ ещё духом, но высоко о себе думает. Когда же приходит сие разумение, преуспеяние, – тогда сама благодать учит его быть нищим по духу. И хотя он праведник, и Божий избранник, однако, стремится не почитать себя за что-либо, но признавать свою душу малоценною и уничижённою, будто ничего он не знает и не имеет, хотя и знает и имеет. И такая мысль делается как бы прирождённою и укоренённою в уме человеческом. Не видишь ли что праотец наш Авраам, будучи Божьим избранником, называл себя землёю и пеплом? И Давид, помазанный в царя, имел пред собою Бога, и что говорил? – “Азмъ есть червь, а не человек, поношение человеков и уничижение людей”. Посему желающие быть сонаследниками их не должны представлять, будто они что-нибудь, но иметь сокрушенное сердце. (От вони, блаженні убогі духом). Принявший благодать почитает себя уничиженным паче всех грешников, и такой помысел насаждён в нём как естественный. И чем глубже он входит в познание Бога, тем больше почитает себя невеждой. Чем более учится, тем паче признаёт себя ничего не знающим. Сие же споспешествующая благодать производит в душе как нечто естественное (тобто, коли людина стає смиренною, то це є перша ознака благодаті. Тому що Господь противиться гордим, а смиренним дає благодать. Тому що, коли хто хоче бути першим, – хай буде останнім. Немає іншого шляху! Христос, наш Господь, будучи Богом, прийшов сюди в подобі грішного тіла, зменшився до цього “черв’яка” про якого говорить Давид, до пороху земного. Він прийшов, і віддав Себе. Коли учні казали: Зішли вогонь на них, хай поїсть він їх, хай мільйони ангелів зійдуть зараз і знищать тих, що кричать: «Розіпни!» Господь казав: Не відаєте якого ви духа! Не відаєте, бо тільки любов, смирення, вбогість духовна піднімає на висоту багатства, Благодаті. І коли людина вже не від світу цього, і коли людина дивиться на сильних світу цього і плаче: “Господи прости їм, бо не відають що роблять! Бо не вкушають того меду, що я вкушаю, бо не знають тієї насолоди яку я знаю, і я вже ТАМ, і для мене ніщо не має значення!.. А вони ще з надутими щоками гребуть під себе добро своє, і вночі замислюють помсту ворогам своїм втрачаючи спокій, втрачаючи життя. А кожна секунда життя – вона є золота…) Искусные пред Богом, признают себя весьма малыми (між іншим ім’я Павло означає – “Малий”. І недаремно його ім’я Павло. Тут Макарій Великий розкриває духовну символіку цього імені) и крайне неблагоискусными. И для них стало естественным и приемлемым делом почитать себя низкими, и даже ничем. (Апостол Павло каже: Я є ніщо!) Ужели таковые не знают, что им придано чего не имели, и что приобрели нечто необычное для естества своего? Сказываю тебе, что не признают они себя благоискусными и преуспевшими, не знают что приобрели, чего не имели. Нисходящая на таковых благодать сама учит их, чтобы и преуспевая, не почитали своей души драгоценною, и естественно признавали себя ничего не стоящими. И будучи драгоценными перед Богом не таковы они сами для себя. При своём преуспеянии, ведении Бога, признают себя как бы ничего не знающими; и богатые пред Богом – сами для себя кажутся бедными. Если же увидишь, что кто-нибудь превозносится и надмевается тем, что он причастник благодати, то хотя бы и знамения творил он, и мёртвых воскрешал, но если не признает души своей бесчестною и уничиженною, и себя нищим по духу и мерзким, – окрадывается он злобою, и сам не знает того. Если и знамения творит он – не должно ему верить, потому что признак христианства: и тому, кто благоискусен пред Богом стараться таить сие от людей. И если имеет у себя все сокровища царя – скрывать их и говорить: “Не моё это сокровище! Другой положил у меня, а я нищий. Когда положивший захочет – возьмёт его у меня”. Если же кто говорит: богат я, довольно с меня и того, что приобрёл, больше не нужно (от воно: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого... Лаодикія), то таковой не христианин, а сосуд прелести и дьявола. Ибо наслаждение Богом ненасытимо, и в какой мере вкушает и причащается кто его, – в такой делается более алчущим (Блаженні голодні і спрагнені правди…). Такие люди имеют горячность и неудержимую любовь к Богу. Чем более стараются они преуспевать и приобретать, – тем паче признают себя нищими, как во всём скудных и ничего не приобретших. Они говорят: Недостоин я, чтобы это солнце озаряло меня! Это признак христианства, это смирение (коли я кажу: прости мене, недостойного... І дивуються: чого ж ти кажеш недостойний?! Як недостойний?! Ти ж – людина!.. – Недостойний, бо не по моїх достоїнствах дав мені Господь. Але це не означає: Господи, не давай мені, бо я не достойний... Ні! Господи, дай мені, хоч я і не достойний, і прости мене, недостойного, але дай мені цю благодать, бо це для мене дихання, це для мене життя!) Если кто не соблюдёт смиренномудрия, то предаётся он сатане и обнажается от данной ему Божественной благодати (і забирається благодать у гордого, як забрана вона в сатани. Це був люцифер – і впав. І будьмо пильні, бо немає безпечного місця, як говорить Іван Лествичник: Уже наскільки Небеса є безпечним місцем, а сатана умудрився і звідти впасти!.. Не надимаймося, і пам’ятаймо завжди, що драбина смирення – то є драбина в Небо. Всі ці щаблі: у вірі – добродійство, в добродійстві – роздумування, в роздумуванні – стримання, в стриманості – терпеливість, в терпеливості – благочестя, в благочесті – братолюбіє, в братолюбії – любов. Вони всі покояться на основі смирення. Якщо забрати смирення – впаде кожна з цих сходинок. “Я Альфа і Омега – Початок і Кінець”, – каже Господь, а Я є смирення! “Навчіться від Мене, бо Я тихий, смиренний, і серцем покірливий”. І знайдете спокій, мир, благодать. Царство Боже то не їжа і питво, а радість і мир в Дусі Святому). Если кто не соблюдёт смиренномудрия, то предаётся он сатане и обнажается от данной ему Божественной благодати (от коли Адам і Єва стали “нагі”! От про який “одяг”, – одяг благодаті, одяг праведності говорить нам Святе Письмо! От про яку броню смирення, що дає нам захист благодаті сили Духа Святого! Бо благодать по смиренню дається…) И тогда обнаруживается его самомнение, потому что он наг и беден. Посему обогащающийся Божьей благодатью должен пребывать в смиренномудрии и сердечном сокрушении, почитать себя нищим и ничего не имеющим. Думать: что имею у себя – всё то чужое, другой мне дал, и когда захочет – возьмет у меня. Кто так смиряет себя перед Богом и людьми, тот может сохранить данную ему благодать. Как сказано: смиряющийся вознесётся” (Все, немає іншого методу! Піднявся – весь час бійся, щоб від тебе не забралась благодать! Не тому що Господь одною рукою дає, а іншою забирає, а тому що Господь дає тільки смиренним! Таким як Він! Тому ми і називаємося християнами…) Как сказано: смиряющийся вознесётся. Будучи Божьим избранником, да осуждает он самого себя. И будучи верным, – почитает себя недостойным. Такие души благоугождают Богу и животворятся Христу”.

І останній розділ. “Несмотря на то, однако ж, им даётся предостережение больше всего опасаться самомнения, превозношения, осуждения, ибо из-за них отступает благодать, а без благодати – тот час падение (отже, не дивлячись на те, що людина має благодать, Господь попереджа, щоб більше всього боялися зарозумілості, гордості. Гордість – першопричина падіння, першопричина гріха!) Если царь положит своё сокровище у какого-нибудь нищего, то принявший его на сохранение не считает сокровище своею собственностью, но везде признаётся в своей нищете, не смея расточать чужого сокровища. Потому что всегда рассуждает сам с собою: это сокровище не только у меня чужое, но ещё положено у меня сильным царём, и он когда захочет возьмет его. И имеющие благодать Божью должны то же о себе думать, быть смиренномудрыми, исповедывать нищету свою. Если нищий, приняв от царя вверенное ему сокровище, и понадеявшись на это сокровище, начинает превозносится им, как собственным своим богатством, и сердце его исполняется течения, – то царь берёт своё сокровище, и имевший оное на сохранении, остаётся таким же нищим, каким был прежде. Так если и имеющие благодать превознесутся и станут надмеваться сердцами, то Господь отъемлет у них благодать, и остаются они такими, какими были до принятия благодати от Господа. Поелику приняв благодать от Господа и находя для себя благодатное утешение в упокоении, желании, и духовной сладости, и положившись на сие превозносятся они, предаются беспечности не сокрушаясь сердцем, не смиряясь мыслью, не достигнув совершенной меры бесстрастия, не получив того, чтоб со всей рачительностью и верой совершенно исполниться благодатью. Удовлетворились они тем, и успокоились, и остановились при малом благодатном утешении. То подобные сим души, преуспев более в превозношении, нежели в смирении, если и сподобились такого дарования, – лишаются оного за беспечное небрежение и за суетную кичливость их самомнения. Сказываю тебе, что видел я людей имевших все дарования и соделавшихся причастниками духа, и, не достигнув совершенной любви, они падали (Тільки досконала любов не дає падати! Серафими не падають! Херувими падають. Ось чому сатана, бувши ангелом світлим, херувимом, і впав. Серафими – це вище, це полум’яна любов, це досконала любов. Звідти не падають. Бо все нечисте згоріло, ось створене все нове. Херувим – ангел відання, а знання надимають…) Некто, человек благородный, отрекшись от мира, продал имение своё, дал свободу рабам, и как благоразумный прославился уже честною жизнью. И между тем предавшись самомнению и надменности, упал, наконец, в распутство и в тысячи зол. Другой во время гонения предал тело своё и был исповедником (в православ’ї сповідники – це ті, які сповідали віру не дивлячись на тортури, і залишились живими. Якщо вони гинули – то отримували духовний титул мучеництва), впоследствии по наступлении мира был освобождён. И был в уважении. У него были повреждены вежды оттого, что его томили в сильном дыму. И он, прославляемый, будучи позван на молитву взял хлеб, дал оный отроку своему, и ум его пришёл в такое состояние, как будто бы никогда не слышал он Божье слово (Що означає «дати хліб»? Отці теж говорили духовною мовою. Хіба за те, що дав отроку хліба він впав? Не про це йде мова. Він почав навчати як той, хто багатий, і збагатів, і не потребує нічого. І впав. І ніби нічого і не мав, і не знав слова Божого). А другой некто, подвижник, живя со мною в одном доме и молясь вместе со мною, так богат был благодатью, что, молясь подле меня, приходил в умиление, потому что кипела в нём благодать. Ему дано было дарование исцелений. Он не только изгонял бесов, но и связанных по рукам и ногам, имевших жестокие болезни исцелял возложением рук. Потом, вознерадев, прославляемый миром и услаждаясь сам собою, возгордился он и впал в самую глубину греха. Смотри же, и имеющий дар исцеления пал, видишь ли, как падают не пришедшие в меру любви? А кто достиг любви, связан и упоён ею, – тот погружён и отведён пленником в иной мир, как бы не чувствуя собственной своей природы (От висота, про яку говорить Господь апостолу Петру в Євангелії від Івана: Поки ти був молодий – ти сам підперізувався, і ходив куди хотів, але прийде час, і простягнеш руки, і інший підпереже тебе і поведе туди, куди і не хочеш. От про що йде мова! Святий Дух – Той інший Утішитель. Пам’ятаєте? «І іншого Утішителя пошлю вам – Духа правди». Цей Дух – Дух Любові – поведе тебе туди, куди плоть і не хоче, – туди, куди не хоче єство твоє. Все, ти став «полоненим», ти віддався в полон любові. Любов полонить, російською мовою звучить краще – “любовь пленяет, любовь пленительна”). Душа верная и истиннолюбивая взирая на уготованные праведным вечные блага, и на неизречённые благодеяния имеющей снизойти Божьей благодати, и себя, и своё рачение, и свой труд, и пот признаёт недостойными неизреченных обетований Духа. Таков нищий духом, которого ублажает Господь”. Тут ще дуже багато є моментів, і дуже багато тлумачень духовних. Макарій Єгипетський тлумачить по духу і Надава, який “вознерадел и упал”, і попереджує, що вороги наші ніколи не дрімають, тому завжди будьмо уважні. Я сподіваюсь, що ми будемо повертатись до цієї цікавої, надзвичайно сильної і мудрої книги, до цього джерела мудрості Церкви.

Отже, “Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне”. Ми вже знаємо і розуміємо хто такі “вбогії духом”.

“Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені”. Вони і засмучені через свою недосконалість, через те, що не можуть відкрити широко серце для прийняття Благодаті.

“Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони”. Яку землю успадкують вони? Землю сердець в першу чергу. Ця земля повинна стати землею обіцяною, цю землю обіцяв Господь народу Своєму, Авраамові. Хто є Авраам? – батько народів, багатьох. Яких народів? Народів віри. Ми з вами – духовний Ізраїль, ми – діти Авраамові по благодаті Христовій. Ми є діти віри і насіння Авраамове, і для нас ця “земля”, а не про буквальний Ізраїль тут йдеться. Про Ізраїль духовний, Новий Єрусалим, Новий Сіон – ці висоти церковні, висоти Духа! В нас ця земля, і вона повинна текти молоком і медом. Молоко – це теорія, Слово, бо сказано: “Годуючись чистим словесним молочком…” Мед – це практика, Благодать, яка по вірі що від Слова. Ми повинні бути джерелом тієї води живої, що тече в життя вічне. В нас повинні відкритися потоки, ріки цієї води, щоб напоювати всіх хто торкається нас, спілкується з нами, хто входить в спілкування з нами. Нам обіцяна ця земля! Але поки що на цій землі велетні, вона населена ханаанськими племенами, і там їх багато, і ми вже з вами говорили про них. Ще раз по духу перерахую їх: Амореї – “жителі висот”, язичеських висот. В нас ці висоти, в нас ці амореї. Хананеї – “купець, раб”, торгівля. Продаємо дух за плоть, і підпадаємо в рабство гріха. Пірезеяни – “сільські жителі”, ці “народні” наші бажання. Ми швидше будемо займатися політикою, аніж займатися духовними речами. Хівеї – “жителі поселень, або хатні жителі” – це є язичеський наш консерватизм. Ми законсервувалися в своєму домі, сховалися там, і не ввійде Христос ні в двері, ні у вікна, поки ми не розламаємо дах цього дому і не зцілимося від паралічу духовного. Євусеї – “тік, або потоптаний, пригноблюваний”. В нас серце пригноблене, “потоптане”. На якому молотиться зерно, відвіюється від полови через страждання, через гоніння. Арамеї, сидоняни і так далі… В нас ця земля. І цю землю ми повинні завоювати в собі! Господні війни – то не є хрестові походи! Народ духовного Ізраїлю воює духовно, а те що буквальний Ізраїль воював буквально, так він і тепер воює буквально, але це не означає, що це народ Божий воює згідно з волі Божої. Тут, всередині нас наша боротьба! Цю землю, в якій велетні, ідоли – лиха пожадливість та зажерливість, що є суть ідолослуження. Цю землю ми повинні захопити, цих ідолів ми повинні скинути як Гедеон, що став Єроваалом – тим, хто рубає Ваала. І хай спробує Ваал щось скаже мені! Я переміг його не силою і не міццю своєю, але тільки Духом Господнім. В нас ця боротьба, і цю землю успадкувати і стати в цій землі господарями ми можемо тільки лагідністю – “Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони”. “Не силою і не міццю, але тільки духом Моїм”, – говорить Господь.

“Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть”. Хто стукає – тому відчиняють, тільки не зупиняйся. – Ах, я вже пізнав вчення і мені нічого не треба... – Ні! Тобі повинно бути мало, ти повинен крізь букву проникати у внутрішнє і здирати букву, і споживати внутрішнє заповідане Богом слово духовне, і пізнаєш правду, і правда тебе вільним зробить від твого ортодоксального консерватизму.

“Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога”. Ми всі хочемо піднятися до висоти Богоспоглядання, нам всім потрібний містичний досвід, ми всі бажаємо ввійти в той містичний морок, що в нього ввійшов був Мойсей. А туди не можна ввійти не очистивши серця свого!

Хай Господь дасть нам сили зробити це, твердо поставивши драбину смирення на камінь віри, яка від слова Божого. І підніматися щаблями досконалості, тримаючись за поручні посту і молитви, очищаючи серце своє, до висоти досконалої любові. До висоти того вже найбезпечнішого місця! Тому що і сатана, і звірина, і лжепророк будуть спалені в озері, що горить вогнем і сіркою. І вигорить до тла це озеро, і тільки дим пам’яті буде попереджати нас: пам’ятай куди ти піднявся, і пам’ятай звідки впав сатана.

Хай Господь дасть нам мудрості, щоб розуміти слово Його. Хай дасть нам сили здійснювати це слово в нашому житті. І хай дасть Він нам миру і радості в Дусі Святім, щоб ми могли достойно прославляти Його як єдиного Бога Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і по всяк час, і на віки вічні. Амінь.



† † †



ВИЙШЛИ В СВІТ ТАКІ КНИГИ ПРОТОІЄРЕЯ ОЛЕГА ВЕДМЕДЕНКА:

* Посібник з духовного діяння “НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ...”
(Внутрішня Сила або духовні основи успішності та здоров’я; чому ми хворіємо або як стати здоровим; пам’ятка для тих, хто шукає спасіння; практичні поради протягом дня; правила боротьби невидимої; якщо вам пороблено; переривання прокляття роду; самовичитка... Ці, та інші матеріали ви знайдете у невеликій за розміром, але змістовній та сповненій реальним досвідом книжці, 104 стор.).

* Дві книги з серії “Відповіді священнослужителя”: “ІЩЕ НІЧ...” та “СМАК БЛАГОДАТІ” (Відповіді на запитання, якими докоряють православним представники різноманітних протестантських конфесій: чому поклоняємося Богу перед іконами; чому святкуємо не юдейську суботу, а новозавітну неділю; чому хрестимо немовлят; чому часто хрещення здійснюється не через повне занурення, а шляхом обливання; як правильно звертатися до Бога /хіба лише Ієгово?/; чи потрібно молитися за померлих; чому вшановуємо мощі, молимося до святих; чому шануємо Богородицю, і чи були у неї іще діти, окрім Ісуса... Також про число звіра /666/; коли і як прийде Антихрист; як правильно вітатися у церкві; чи можна їсти м’ясо з кров’ю; головний убір у храмі /чоловіки та жінки/; властивості святої води; походження людини тощо... Кількість сторінок відповідно 180 та 160).

Книги українською мовою.



* НАПИШІТЬ НАМ
, і ми поінформуємо Вас як отримати поштою книги, конспекти лекцій, а також аудіо та відеозаписи лекцій та проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

* НАША АДРЕСА:
Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021. (Детальна інформація вміщена також на сайті www.vedmedenko.org в розділі “КНИГИ ТА АУДІОЗАПИСИ”).




Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: