Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія. Мф. 5.13–26. Завдання апостолів. Ісус і Старий Заповіт. Не гнівайтеся на свого ближнього.

Лекція № 24

Лекція:
Продовжимо наше дослідження. Ми досліджуємо Євангеліє від Матвія, 5-й розділ, Нагірна проповідь. Минулого разу ми розглянули дванадцять віршів. Власне розглянули Заповіді блаженств. Продовжуємо з 13-го вірша:

“Ви – сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми.



Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, – і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на Небі”.


Які чудові слова! Нагірна проповідь – це пісня, це шедевр проповідництва! Хто скаже, що хтось сказав щось краще, – той покривить душею. І я кращого не чув і не знаю. “Ви – сіль землі…”, – говорить Христос. Кому він говорить? Учням, апостолам. І ми з вами теж учні, і Він говорить і до нас. Ви повинні бути сіллю землі. Що означає сіль в біблійній мові? В позитивному значенні сіль – це суть. Ми це знаємо і говоримо: в чому сіль того чи іншого оповідання? В чому суть? А суть в нас. Ми повинні нести цю сіль, цю суть всім народам, як і сказав Господь: “Отож, ідіть і навчайте всі народи…” Несіть цю сіль, тому що ця сіль хоча й в нас, але насправді не наша: це сіль Господня, і не дай Бог нам бути вчителями свого вчення. Як говорить Господь, і ми будемо досліджувати це в Євангелії від Матвія 23-й розділ: “Ви ж вчителями не звіться, – бо один вам Учитель…” – тобто, не будьте вчителями свого вчення. І не кажіть: Я вас навчу! Я – це остання літера в алфавіті. Ні! Господь навчить через мої уста... Я вас зараз не вчу, вас вчить Господь через мої уста. Я інструмент в руках Господніх, недосконалий інструмент, і я усвідомлюю це. І поки я буду це усвідомлювати, і коли мене будуть вітати й казати: Ви сказали сьогодні чудову проповідь. А я буду казати: Не я брат, не я сестро, Господь сказав. Я просто дозволив Йому це сказати. Поки я буду так триматися, то я буду пророком, я буду проповідником, я буду вчителем Господнім. Але як тільки я почну казати: Я! Навчіться від мене! Той – Аполосів, той – Павлів, а той – Ведмеденків? Все! Мені треба буде втікати з цієї трибуни, тому що за кожне слово я дам відповідь перед Богом! “Ви ж вчителями не звіться,..” – Я Вчитель, а ви провідники цього вчення. “І не називайте нікого Отцем на землі, – бо один вам Отець, що на Небі”. Я явив вам Отця, але через вас народжую духовних дітей Йому, – говорить Христос. “Наставників серед вас багато, – вторує Христу апостол, – отців серед них мало (тих, які справді народжують, проповідують слово живе), а я вас породив у Христі Ісусі через Євангелію…”

Так от, “Ви – сіль землі…” І ви повинні нести цю сіль. “Коли сіль ізвітріє, (тобто, коли у вашому навчанні, у ваших проповідях, у вашому служінні, у вашому церковному житті ізвітріє сіль, суть сама) то чим насолити її? (І ми це з вами знаємо. Ми добре знаємо, що таке прісна проповідь. Що таке прісне богослужіння. Воно прісне тоді, коли не має благодаті, коли немає сліз розчулення на очах. Сльози – це ознака благодаті. А благодать з’являється тільки тоді, коли є смирення. “Господь противиться гордим, а смиренним дає благодать!” Благодать по смиренню! І сіль всього – смирення. Якщо я справді смиренний, і кажу: не я, Господи, а тільки Ти. Слава Тобі належить! Господи, я нерозумний… Згадаймо, як говорив Соломон: Я не розумний, але Ти поставив мене над народом Своїм. Дай мені розум, і я нічого більше не хочу. Дай мені розуму, – просив Соломон. І Господь дав йому мудрість. Смирення – сіль в Соломоні. І якщо ця сіль ізвітріває, і людина замість того, щоб бути вбогою духом із знаком плюс, стає вбогою духом із знаком мінус, і вважає себе багатим (“Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого…”), – вона втрачає сіль. І знання втечуть, бо Дух Святий ходить там де хоче. А хоче він там, де смирення. От в чому сіль! Господь осміяним не буває. І ми знаємо, що ті люди, громади, проповідники, пастирі, які втрачають смирення, – обов’язково втрачають і знання. Рано чи пізно! Хоча це не означає, що він завтра вже вийде на трибуну, на амвон церковний, і вже не матиме про що говорити. Ще по інерції деякий час буде струміти жива вода, але прийде момент, коли сіль вивітриться до кінця. Сіль – це смирення, от цим треба солити.

Згадаймо жертви старозавітні. Ці жертви є тінню духовних речей. Згадаймо, як вони приносились. Обов’язково жертва солилася сіллю. Без солі не приймається. Чому? Тому що, коли ти приносиш жертву не смиренно, якщо ти не змиряєшся, то не потрібна Богові така жертва! Якщо ти з братом маєш сварку, не змирився, але жертву приніс, то каже Господь: Полиши цю жертву біля жертівника, біжи бігом і мирися з братом своїм! А щоб помиритися – треба ой яке смирення... Як часто ми усвідомлюємо, що ми неправі і розкаюємось в цьому. І знаємо: так, неправильно зробив, треба було б вибачитись, але щось всередині не пускає. Гордість! Біжи і мирися, і скажи: брат, я недосконалий, прости мені коханий! Чи простить він, чи занехає, – це вже не ваше питання. Ви скинули з себе гординю, змирились, і ви отримуєте благодать. А тепер це вже його проблеми: вибір за ним. Чи так само смиренно сказати: прости і ти мені брате. І хай Господь нам обом простить провини наші... Чи кинути з фарисейською пихою: Хай Бог прощає!..

“Ви – сіль землі…” І ви повинні нести смирення, і проповідувати шлях Христів. Ми повинні самі взяти цей хрест (а цей хрест, знову ж таки, – смирення), і йти на Голгофу приносити жертву, приносити себе в жертву на Голгофі. Але до жертви ще далеко, треба взяти хрест на плече. Треба принести, іншою мовою, плече колихання перед Господнє лице. Ту “лопатку баранячу”, про яку ми з вами читали в книзі Чисел. І тільки тоді Господь прийме твою жертву на хресті. Говорить апостол: “Якщо я і життя своє віддам на всепалення, а любові не маю, – то даремна та жертва моя”; “Бо коли б Ти жертви побажав, приніс би я. Всепалення Ти не бажаєш (Без “солі” Ти не бажаєш!). Жертва Богові – дух сокрушенний, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш, Господи”. Посоли цю жертву!

“Ви світло для світу…” Ви повинні просвітитись самі, а тоді просвічувати інших. Ви повинні просолитися самі, стати сіллю землі, а тоді осолювати інших. От шлях. “Спасися ти – і тисячі коло тебе спасуться”, – говорить преподобний Серафим Саровський. От суть! Ви повинні знати суть вчення Господнього, а воно в одному слові – Возлюби! А до любові ніхто не прийде інакше, як через смирення, бо немає іншого шляху. Смирення – це початок і кінець. “Я Альфа і Омега, Початок і Кінець…” Початок всьому – покаяння з плодами смирення, тобто покаяння в смиренні. А вершина сходження – Любов. І знову ж таки в смиренні! Ви сіль, ви повинні самі стати тією сіллю, і ви повинні розсівати цю сіль по землі. Слово, віра, благодать. Отець, Син, Дух Святий. Сіль – це любов і смирення. Далі – восиновлення цієї любові і смирення. І, нарешті, розповсюдження, одухотворення її. “Ви – сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її?” Якщо ти втратиш благодать, то де візьмеш її? Який володар світу цього дасть тобі її? От вона, та сіль: Благодать яка від смирення, тому що саме смирення по собі це тільки шлях. А нам важливий результат, результат цього шляху – богоєднання. Сенс буття в богоєднанні! І суть цього шляху богоєднання: в смиренні підніматись до любові, до досконалої любові, до повного занурення в Дух Святий.

“Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми”. Все те, що ви маєте, – і ваші жертви, і ваше служіння, і ваші проповіді – якщо вони без солі (без благодаті, яка від смирення), то й викиньте їх надвір! Дім – це церква. В цьому домі, в цьому наметі ствердився Авраам і приймає трьох Ангелів. В цій горниці збираються апостоли, і сходить Святий Дух в день П’ятидесятниці. Так от, якщо сіль ізвітріла, – їй немає що робити в цьому домі, її треба викинути надвір. А двір – це світ. Викинь її в світ, там і розповідай свої байки уже пустопорожні. Там роби свої обряди уже пустопорожні. Сіль – це благодать яка від смирення. І сказав це Господь фарисеям старозавітної Церкви: “Ось залишаю дім ваш порожнім” Все. Немає солі там.

“Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори”. Ви, – каже Господь. Він звертається до нас. Це ми повинні знайти це світло в слові Божому, у вченні Господньому. Це ми повинні самі просвітитися цим Світлом. Причому просвітитися у всій повноті, як Словом, так і вірою, бо це теж світло, так і благодаттю, бо це також світло, і світло найповніше, світло Христове. Слово, віра, благодать. “На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог…” Слово – це те світло, яке першим з’являється в нас. Ми чуємо Слово через проповідь, через читання Святого Письма, через спілкування з творінням Господнім, з природою; чуємо і як покаяння в серці своєму, як порух розчулення, жалю, любові. Ми чуємо це Слово, і це перше, що ми маємо. Перший крок. Але потім це Слово повинно стати плоттю, тілом, – воплотитися в нас. Ми повинні ісповідувати Христа в своїй плоті, а це вже світло віри. А потім благодать, потім здобуття Духа Святого, потім світло Христове, містичний досвід, – потім мир і радість в Дусі Святому. І слово знання стає словом мудрості, і всі, хто просто спілкується з тобою, просвічуються цим світлом, заряджаються, зігріваються цією благодаттю, і самі стають джерелами цієї благодаті.

“Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори”. Ми не можемо сховатись якщо ми просвічені світлом, ми не можемо сховати його, ми на виду, повірте мені. Та й кожен з вас знає: поки ще не був на верховині гори, поки ще не мав ні слова, ні віри, ні благодаті – ніхто тебе не знає. Але коли просвічуєшся світлом, то за тобою всі слідкують. І не дай Бог тобі трохи спіткнутись, як вже кажуть: О, дивися віруючий! Бач хрестик начепив, до церкви ходить... Не сховаєтесь! Пам’ятаймо про це. Ми на верховині гори, – всі і кожен з нас зокрема. І Господь поставив нас на цю верховину не для того, щоб ми там ховались, а для того, щоб ми там розкрились і світили. Щоб на нас дивились і прославляли Господа, і приходили до віри. Тож нехай просвітиться світло ваше між людьми, щоб вони бачачи ваші добрі діла, а не лише чудові слова, славили Отця, бож “по плодах пізнаєш їх”. Говорити можеш дуже чудові речі, а робити беззаконня...

“І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину...” Не для того Господь дав талант, щоб ти закопав його в землю. А талант дав Він кожному з нас. Бо всі тут присутні мають талант. І ні один не має права сказати: Господи, я безталанний чи безталанна! Неправда. Талант є в кожної людини, тільки не кожний з нас виявив цей талант яким би він міг служити Богові. “І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, – і світить воно всім у домі”. В якому домі? В церкві, бо тут дім Господній – “Дім Мій домом молитви назветься”. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на Небі”. Добрі діла, бачити добрі діла… “По плодах їх пізнаєте їх”, – говорить Господь.

Один буквально вірш з “Добротолюбія”. Як про це світло говорить святий отець Церкви Макарій Єгипетський:

“А что души праведных соделываются светом небесным, о сём сам Господь сказал апостолам: «Вы есть свет мира». Сам соделал их светом, и повелел, чтобы через них просвещался мир, и говорит: «Не зажигают светильника и поставляют под спудом, но на свещнице, и светит всем иже в храмине. Так от просветится свет ваш пред человеки», – а сие значит не скрывайте дара какой приняли от Меня, но сообщайте всем желающим. И ещё: «Светильник телу есть око. Аще око будет твое светло – всё тело твоё просветится. Аще око твоё лукаво, всё тело твоё темно будет. Аще убо свет иже в тебе тьма есть, то тьма кольми”. Тож яка велика та темрява! – говорить Господь. Світогляд, бачення наше, – з цього все починається. Якщо основа ваша, бачення, та сіль ізвітріла, то що ти можеш? То яка це темрява страшна! Про що ти можеш проповідувати? Ти сліпий поводатар для сліпих. Ти темний, ти сам в яму падаєш, і за собою тягнеш тих, які йдуть за тобою. “Как очи суть свет для тела, когда они здоровы – всё тело освещено. И когда попадает что в очи и они омрачатся, тогда всё тело бывает во тьме. Так и апостолы поставлены очами и светом для целого мира”. Але хіба тільки для апостолів ці слова? Вже в Старому Заповіті ми читаємо: Хто торкається вас – торкається зіниці Господнього ока”. Кого вас? Народ Божий, народ Ізраїля. “Пильнуйте про любов, а найбільше, щоб вам пророкувати”. Ми повинні говорити те, що бачили. Ми повинні бачити істину і проповідувати, але не просто бачити, а й жити в цій істині, старатися жити в цій істині. “Посему, Господь заповедуя им, сказал: Если вы будучи светом для мира, устоите и не совратитесь, то просвещено будет всё тело мира. А если вы, свет мира – омрачитесь, то тьма, то есть мир, кольми?” Якщо ви, віруючі є темними, то що вже казати про світ!? То звідки там з’явиться світло? Ми є насінням світла. Ми повинні знати істину, ми повинні ісповідувати її в своїй плоті, тобто ділами. Ми повинні піднятися до висоти одухотворення її, тобто до стягання благодаті Духа Святого, і це світло нести. Отримати силу помазання, благословення Господнє на служіння, і служити. Йти і навчати всі народи, хрестячи їх во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи всьому тому, що Господь заповідав нам у день П’ятидесятниці. “І отримаєте силу, – каже Господь, – і будете свідками Моїми. В Єрусалимі, в Юдеї, в Самарії і аж до кінців землі”. Якщо ви не будете свідками, якщо ви не будете те світло нести (бо Бог – є Світло, а ми світильники), то як просвітиться Світло? Око є світлом для тіла. Якщо світ – це є тіло, а ви – його око, то якщо ви будете темними – то світ загине в темряві своїй! Тоді ви будете сліпі поводатарі для сліпих. Тому що ви є зіниця Господнього ока. Яка відповідальність! – бо ці слова для кожного з нас. Це ми зіниця Господнього ока, це ми світло для світу, це ми повинні піднятися на цю гору. А потім спуститися з неї, щоб підняти туди і всіх інших. Яке величне завдання!..

“Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, – Я не руйнувати прийшов, але виконати. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, – ані йота єдина, ані жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім. Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне!”

“Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов...”
Не подумайте, що Я прийшов руйнувати Закон Божий – Десять Заповідей, як декому здається. “…Я не руйнувати прийшов, але виконати…” І це слово виконати має подвійне значення, бо не тільки виконати, але і доповнити (церковнослов’янською мовою “ісполніті”). Це означає – і виконати, і доповнити. Я не прийшов руйнувати Закон Божий. Не можна бути християнином і вбивати, і порушувати шосту заповідь! Не можна освячувати зброю – знаряддя убивства! Не можна благословляти війну! Не маєте права. Я не прийшов відміняти Заповіді Божі. Якось я мав бесіду з одним священнослужителем. І ним була фактично висловлена точка зору більшості церковної еліти сьогодення. “Ну а як же, прийдуть німці, американці, китайці, і нас заполонять. Як так «Не вбивай?!» Мені треба захищатися, державі треба захищатися, і вона повинна мати військо! Хіба апостол Павло, коли навернувся Корнилій сотник, сказав йому: кидай списа? Ні! Коли римські воїни питали в апостола: як нам діяти? А він каже: Будьте задоволені платнею своєю. Він же не сказав: кидайте армію!?. В чому ж справа? Чому ж не сказав? Значить, апостоли благословляли вбивство? А війни народу Ізраїля? А закляття мечем Єрихону? А оце: «благословен, хто порозбиває голови дітей вавилонських об камінь»? Що скажете на це?..” І от коли сіль звітріла, тоді дійсно відповіді нема. Буква вбиває, Дух животворить. А насправді апостол не сказав Корнилію сотнику виходити з війська з тої причини, що він повинен бути світлом там, у тому війську. Господь не сказав пророку Своєму Даниїлові втікати від занечищеного Валтасара тому, що він повинен бути біля нього, і бути світлом йому (цьому світу). Господь не сказав Йосипові втікати від фараона, але бути там і світити світлом Христовим. Господь не сказав по букві розбивати голови вавилонських дітей об камінь, бо це треба розуміти тільки по духу: розрізняй чисте від нечистого, святе від несвятого. Бо не може Той, Хто є Законодавець і дав Заповідь: Не вбивай! Тут же казати: Вбивай дітей вавилонських! Ні, Господь є вірний і правдивий, і якщо не вбивай, то і не вбивай. “Так – так, ні – ні!” А от вбити в собі змія, вбити в собі зло, вбити в собі тих “дітей вавилонських”! Адже наша війна не проти плоті і крові, але проти духів злоби!.. “Будуть дивитися і не бачити, слухати і не чути”, – говорить Господь. І будуть буквально розбивати голови немовлят халдейських об стіни і думати, що виконують волю Божу. Забувши розбити в серці своєму всяке розуміння вавилонське (голова – це в біблійній мові розуміння, а Вавилон – це є змішання чистого з не чистим), об Камінь, ім’я якому Христос. Це Той Самий Камінь з якого тече мед, як ми читаємо в Святому Письмі. І знову не буквальний мед, а Мед Благодаті. І в Єрихоні заклясти не буквальним мечем, але мечем духовним, що є Слово Боже! Читай Апостола! Заклясти – це з’єднати з Словом, і тим самим знищити дух злоби, а не вбити буквальним залізним мечем старих, немовлят, жінок та ще й вагітних. Ти, якщо твоє життя виношує в собі гріх, – то вбий таке життя в собі! “Хто душу свою хоче спасти, той погубить її”. Читай Святе Письмо по духу! А якщо ти читаєш його по букві, то тоді по букві і вийми собі око, коли воно спокушатиме тебе, – і додому не дійдеш з обома очима. “Бо якщо око твоє спокушує тебе, вийми його”, – говорить Господь. Не дуже-то поспішаєш буквально виконувати ці слова? Вистачає здорового глузду? Бог є любов, а любов не вбиває! Любов животворить… Не руйнувати прийшов Христос, але виконати. Від першої до останньої заповіді, в тому числі і шосту. Я так спинився на шостій заповіді... Не знаю чому, так Господь дав. Так можна говорити про кожну із заповідей, але шоста напевно найбільш показова в цьому плані.

“Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов...” Не можна називатися християнином і вбивати, і красти, і чинити перелюб, і свідкувати неправдиво на свого ближнього, і заздрити. Господь не руйнував Закон. Бо де-хто каже: Він відмінив Закон! Тепер можна порушувати Заповіді сміливо! Неправда, Господь прийшов щоб виконати Закон, і підняти на більш високий щабель, щабель Любові, і звести до однієї Заповіді – “Возлюби!” Тому, що весь цей спектр Заповідей, як райдуга, складається в єдине світло біле – Любов. Я приведу приклад як Господь ніби-то “відмінив” Закон... Уявімо собі приміщення вокзалу. На стіні висить табличка: “Не плювати!”, “Не смітити!”, “Не палити!”. Штраф – 40 гривень! Це закон? Закон. А тепер за аналогією: “Не вбивати!”, “Не красти!”, “Не чинити перелюбу!”. Штраф – прокляття! (“Будеш ти проклятий у вході і виході…”) Це так само, Закон. Чим відрізняється служіння підзаконне і підблагодатне? Чим відрізняється Старий Заповіт від Нового Заповіту? Коли в це приміщення входить людина благочестива, якій і в голову не прийде плювати, палити, смітити. Хіба їй ця табличка потрібна? Ні! Але не тому, що вона має право плювати, палити, смітити, а тому що їй це і в голову не прийде! Тому що вона виконати прийшла цей закон, а не порушувати. І не для неї ця табличка! Вона вища за неї, вона базується на ній, – вона підняла планку поведінки на більш вищий щабель – щабель благочестя. От що значить прийшов “відмінити” – це прийшов виконати і підняти на більш вищий щабель, щабель благочестя, любові, щабель досконалості...

“Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, – ані йота (йота – це найменший значок єврейського алфавіту, це як у нас апостроф) єдина, ані жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, (навчить виконувати) той стане великим у Царстві Небеснім”. А от тепер вибираймо. Вибір завжди за нами. Чи відкинути?! Чи виконати і навчити! “Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне!” Це для нас ці слова. Це наша праведність, вона повинна бути рясніша ніж у книжників і фарисеїв. Книжники – це ті, які знають Закон. Хто фарисеї? – це ті, які вважають себе найпершими серед народу Божого. Так от наша праведність повинна бути рясніша ніж книжників і фарисеїв. А в чому праведність? Знайти правду і йти цією дорогою правди. А в чому правда? Возлюби! А як возлюбити? Змирися! Єдині двері! “Я є двері”, – каже Господь. “Навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий”. І ти можеш знати навіть ангельські мови, книжнику, по духу тлумачити Святе Письмо, але не змирившись, не піднявшись до висоти любові ти є бубон гудячий не дивлячись на знання! І прийде момент, коли і знання забереться! Господь осміяний не буває, і ти будеш уже розповідати ті самі байки, про які і говорить апостол Павло в Посланні до Тимофія.

Ти можеш щодня перебувати в храмі, не пропускати жодної літургії, але якщо ти не розжував істини, якщо сіль звітріла в серці твоєму, якщо ти сліпий поводатар для сліпих, – даремні твої жертви. Наша праведність повинна бути ряснішою ніж у книжників і фарисеїв. А праведність в одному слові – Возлюби! Я весь час повторюю це, щоб воно закарбувалося в нас на все життя. “А до любові ніхто не приходить, як тільки через Мене”, – каже Господь, – “…а Я є смиренний”. От вам шлях, ідімо цим шляхом.

“Ви чули, що було стародавнім сказане: «Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові». А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого “рака”, (це перекладається як лінивий, нездалий, ледащо, нікчема) підпадає верховному судові (вже вище покарання), а хто скаже “дурний”, підпадає геєнні огненній. Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, – залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, – і тоді повертайся, і принось свого дара. Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі (дорога – життя) ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в’язниці не вкинули. Поправді кажу тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси ти й останнього шеляга!” Шеляг – це дрібна монета (одна четверта римського асса, або 2 лепти). Ось це ті лепти, які принесла убога вдовиця.

“Ви чули, що було стародавнім сказане: «Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові». А Я вам кажу…” – Я прийшов не відміняти цю заповідь, бо Я кажу не тільки не вбивай, але навіть і не гнівайся на брата. – Ну добре, але ж у такому разі “прийдуть римляни, і заберуть нам і край, і народ”?.. – Так Царство ж Моє не від світу цього! Чи, може забули? І те вчення, що Я приніс, – насправді “для юдея спокуса, а для гелена глупота”... Дуже спокусливо взяти Христа на хоругви, а всередині бути антихристом. Як і сказано в Святому Письмі на цю тему. Пам’ятаєте? “Семеро жінок схоплять мужа одного, і будуть казати: Ми будемо їсти свій хліб, але іменем Твоїм називатись” (Ісаї 4.1). Ти хочеш називатися християнином, а їсти свій хліб? (Хліб – це виконання волі). Їсти свій хліб – тут виконувати свою волю, бо хліб Христів – це виконувати волю Того, Хто послав Його, – так Він сказав. Хліб же свій – це виконувати свою волю, але називатись християнином, носити ім’я – Христа. Так сказано в Святому Письмі, так і є насправді сьогодні.

А як же діяти? До вас в дім вривається розбійник, а у вас сім’я, і що, не захищатись? І чекають, що я скажу: Безумовно, брати табуретку і бити по голові! Я ж даю ту саму відповідь, яку дав колись Антоній Великий людям, що прийшли до нього з подібним запитанням: Що нам робити, щоб спастися? Антоній сказав: Хіба не знаєш? Вдарили тебе в одну щоку – підстав другу... Вони кажуть: ми не можемо. Тоді він каже: не ухиляйся тоді хоча б від удару в одну... Вони і цього не можуть. – Тоді хоча б не відповідайте ударом на удар... От мудрість Церкви! Ти будеш діяти все одно згідно з тим ступенем досконалості, на якому ти знаходишся. Щоб я тобі не казав. Христос приніс вчення найвище – “Возлюби!”. Христос – це є найвища планка. От коли така ситуація відбувається, і запитують як діяти? Я завжди кажу: а як би Христос діяв в такій ситуації? От вам і відповідь на це питання. Я собі не уявляю Христа з автоматом Калашникова. І не тому не уявляю, що в мене бідна фантазія, а тому що я знаю Христа, і слово Його знаю, і Дух Його знаю. Дійте так як можете вмістити, але головне ідіть, не спиняйтеся, але ідіть цим “середнім шляхом”, як говорить Серафим Саровський. Не звертайте ні ліворуч, ні праворуч, максимально наближуючись до тієї найвищої планки, яку нам дав Христос. Якщо ти будеш так діяти, то ти рано чи пізно прийдеш до цієї планки. “Камо грядеши?” – “Куди йдеш?”, – от найважливіше питання. Чим грішник відрізняється від праведника? Хіба є люди без гріха, окрім Христа? Праведник відрізняється напрямком ходи. І я вам скажу, що людина яка ще вчора вбивала і різала просто так, через звірячу жорстокість свою, і відносилась до цього як до спорту. Коли завтра вона вже вбиває керуючись законом “Зуб за зуб”, і шукає якусь справедливість, то вона вже стала на шлях праведності! “Куди йдеш?” Вона іде шляхом у напрямку до правди, вона виходить із Содому. І якщо вона буде так іти, то рано чи пізно прийде до розуміння – “Не вбивай!” взагалі, вона вже не зможе просто цього зробити. В цьому істина!

“Ви чули, що було стародавнім сказане: «Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові». А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові”. Ось як Господь підняв Закон на найвищий щабель! Не тільки – “Не вбивай!” Не тільки – “ні за око, ні за зуб”. Але не гнівайся взагалі! Це рівень християнина, це той рівень, який ми повинні являти на сьогоднішній день. “А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові”. Тому що сам порух гніву вже є падінням для людини. І всі будемо судитися: ніхто не втече. І за кожен порух гніву будемо судитись: як той злочинець, що вбивав і нищив тому що отримував від цього задоволення, так і той, хто піднявся на більш вищий щабель. Хто уже не вбиває буквально, але вбиває словом. І якщо ти стоїш на високому щаблі, то, будь певний, з тебе спитається більше як з того вбивці, бо кому багато дано з того багато і питається. Це ми повинні пам’ятати. Тому що може виявитися так, що людина була все життя розбійником, все життя різала і вбивала, а потім покаялася в тому і піднялася трішечки на вищий щабель, зробила крок уперед. І вона виявиться праведником в очах Господніх. А ти, який все життя сповідував устами Христа, а насправді йшов в протилежному напрямку, виявишся осудженим Господом. І знову страшна правда, але то є правда! І нікуди ми не подінемося, тому що існує Закон, а Закон полягає в одному – Возлюби! І хто іде від ненависті до цієї вершини, той праведник. Хто ж іде в зворотному напрямку – той грішник. Тим і відрізняються по великому рахунку грішник від праведника – напрямом ходи. І ще раз повторюся. Він може бути все життя грішником, але в нього з’явилася маленька праведна думка. Ще не орел, як ми тут з вами “орли могутні”, але горобчик, – і Господь не знехтує цією думкою. Господь не дасть цьому горобчикові впасти і вже визнає його як праведника, тому що той може поки хоч так вмістити. Праведника не в тому плані, що він правильно робить, але як того, хто ступив на шлях правди, зробив хай і маленький, але крок уперед. І якщо ітиме так – то обов’язково вийде з того Содому, якщо не зупиниться на цьому шляху...

“…стародавнім сказане: «Не вбивай,.. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові”. Дивіться, як Господь показує яким чином Він підняв Закон. Стародавнім сказано “Не вбивай!”, а Я кажу навіть не гнівайся! Стародавнім сказано: “Око за око”, а Я вам кажу: тому хто вдарить в одну щоку – підстав другу. Це планка Господня!

“А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого “рака”, (тобто, один гнівається та мовчить, стримується – всеодно осуджений. А другий, каже: “рака”. Тобто нікчема. Ще не грубо сказав, а вже підпадає верховному судові) підпадає верховному судові, а хто скаже “дурний”, підпадає геєнні огненній (що це за геєнна огняна? Геєнна – це звалище поблизу Єрусалима. Буквально там завжди горів вогонь і черва копирсалась. Ця геєнна в серці людському, там плач і скрегіт зубів, там вогонь страждань, там вогонь поїдаючий. Слово Боже, воля Божа – це є вогонь поїдаючий. І буде цей пекельний вогонь в серці, і будуть страждання згідно з Словом Божим, нікуди від цього ти не подінешся, тому що ти не смиренний. Тому що ти гніваєшся на брата свого. І буде совість тебе точити, як та черва. А якщо ти вже настільки заглушив совість, що ти вже її не чуєш, то буде тебе точити незадоволення собою, незадоволення своїм життям. Ти будеш плакати і скреготати зубами. Плакати від нещасливості своєї, і скреготати зубами від злості). Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, – залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, – і тоді повертайся, і принось свого дара (ми вже знаємо про які жертви йде мова. Змирися! Бо тільки смирення насправді приведе тебе до того жертівника Господнього. Тільки така жертва, – жертва посолена смиренням, – буде благоугодна Богові). Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав (Хто Суддя? Господь), а суддя щоб прислужникові тебе не передав (прислужники – це інструменти в руках Господніх. І Господь обирає ті інструменти, бо Він знає кого використати для покарання: “і пошлю на них народ з півночі…”), і щоб тебе до в’язниці не вкинули (і щоб не був ти ув’язнений, зв’язаний бідами і проблемами). Поправді кажу тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси ти й останнього шеляга! (поки все не віддаси)”. Бо поки ми ще такі сильні, міцні, горді, – то нам здається нема чому ув’язнити нас, і немає такого, хто став би проти нас: “Хто проти мене?!” А коли Господь допускає нам страждання, хворобу, – тоді з’ясовується: все віддав би, тільки б позбутися її. Все б віддав, тільки щоб повернути життя назад... Господь довготерпеливий і многомилостивий, але коли ми як фараон входимо в самі глибини занечищення, коли ми ожорсточуємо серце своє. То рано чи пізно приходить момент, коли це море світу змикається над нашими головами, і тоді віддаємо все, і тоді не маємо вже нічого, навіть тих двох лепт, які принесла бідна вдовиця Богові, бо не маємо що й принести ні для душі, ні для тіла. Амінь.



† † †



ВИЙШЛИ В СВІТ ТАКІ КНИГИ ПРОТОІЄРЕЯ ОЛЕГА ВЕДМЕДЕНКА:

* Посібник з духовного діяння “НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ...”
(Внутрішня Сила або духовні основи успішності та здоров’я; чому ми хворіємо або як стати здоровим; пам’ятка для тих, хто шукає спасіння; практичні поради протягом дня; правила боротьби невидимої; якщо вам пороблено; переривання прокляття роду; самовичитка... Ці, та інші матеріали ви знайдете у невеликій за розміром, але змістовній та сповненій реальним досвідом книжці, 104 стор.).

* Дві книги з серії “Відповіді священнослужителя”: “ІЩЕ НІЧ...” та “СМАК БЛАГОДАТІ” (Відповіді на запитання, якими докоряють православним представники різноманітних протестантських конфесій: чому поклоняємося Богу перед іконами; чому святкуємо не юдейську суботу, а новозавітну неділю; чому хрестимо немовлят; чому часто хрещення здійснюється не через повне занурення, а шляхом обливання; як правильно звертатися до Бога /хіба лише Ієгово?/; чи потрібно молитися за померлих; чому вшановуємо мощі, молимося до святих; чому шануємо Богородицю, і чи були у неї іще діти, окрім Ісуса... Також про число звіра /666/; коли і як прийде Антихрист; як правильно вітатися у церкві; чи можна їсти м’ясо з кров’ю; головний убір у храмі /чоловіки та жінки/; властивості святої води; походження людини тощо... Кількість сторінок відповідно 180 та 160).

Книги українською мовою.



* НАПИШІТЬ НАМ
, і ми поінформуємо Вас як отримати поштою книги, конспекти лекцій, а також аудіо та відеозаписи лекцій та проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

* НАША АДРЕСА:
Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021. (Детальна інформація вміщена також на сайті www.vedmedenko.org в розділі “КНИГИ ТА АУДІОЗАПИСИ”).




Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: