Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія. Мф. 5.33 – 37. Не кляніться.

Лекція № 26

Лекція:
Минулого разу я отримав декілька письмових запитань. І коротко одне запитання я розкрию сьогодні, а друге на наступний раз. Це запитання якраз в контексті нашого розгляду. Пам’ятаєте я говорив, що людина не має права полишати свою конфесію, громаду, тобто свою “жінку”, як ми розглядали вже символічно, окрім гріха розпусти (духовної)? Тобто, окрім моменту коли тебе женуть з громади, не дають існувати, бути членом цієї громади. І мені задали питання, а як же Христос? Він же вийшов із старозавітної церкви сказавши: “Ось залишаю дім ваш порожнім”, – значить Він вийшов, і значить Він показує нам шлях, що ми теж повинні виходити? Це те саме, що трактувати слова “Вийдіть люди Мої з Вавилону…” буквально. Якщо розглядати по букві, то Вавилон сьогодні, у всьому релігійному світі, тому що не знайдеться жодної конфесії яка б на всі сто відсотків відповідала Церкві Остатку, яка була б Неопалимою Купиною і в якій би горів чистий вогонь слова Божого. Яка була б чиста і цнотлива, і Її б ніщо нечисте не торкалося, яка була б повністю смиренна і любовна. Тому що Господь попереджав нас, що в останні дні будуть казати: “Христос тут, або там…”, – не вірте! “Ось Він десь на пустині…”, є на пустині така громада де справді на сто відсотків чистота і любов, і це є дійсно церква Остатку… Не вірте! Не виходьте! Ось десь є “потаємні кімнати”, тобто потаємні громади, якісь конфесії катакомбні, що їх мало хто знає, там мала черідка, ось там і Христос... Не вірте! Тому що “Він всюди є, і все наповняє”. І жодної конфесії немає, щоб Він був би там повністю, де Він би царював в повноті. Тому що овечки Господні є у всіх дворах, в усіх без винятку конфесіях є овечки Господні. І жодна з конфесій сьогодні не є подібною до першохристиянської громади. Овечки – це ті, які мають в серці своєму смирення, і дорогою смирення ідуть до любові досконалої. Символ віри насправді полягає в простій короткій фразі – змирися і возлюби! А чому Христос вийшов з храму і сказав: Залишаю вам дім порожній?.. Він же є Шлях, і Він показує нам шлях? – Я не кажу, що не виходь, Я не кажу, що не кидай цю дружину коли вже є гріх розпусти. В чому полягає гріх розпусти? Він подвійний, як і все в нас подвійне (в Господа все по двоє). Теорія і практика. По-перше, коли в твоїй громаді немає Слова істини, і по-друге, коли в твоїй громаді немає життя церковного, немає можливості жити по Слову істини.

А тепер дивимося на шлях Христа. Він одразу вийшов із храму? Ні! Він спочатку проповідував слово. Де? В синагогах їхніх навчав. Ми з вами щойно почали розглядати вихід Христа на проповідь. Але потім, коли вже Йому цієї можливості не дали, почали гнати і змовилися Його вбити, – Він вийшов з храму. Тільки тоді! Він сказав: ви зруйнуєте цей храм, а Я за три дні його відбудую. Це шлях для нас. Коли немає їжі – біблійних курсів для дорослих, недільних шкіл для дітей, немає проповіді слова Божого і ти голодний духовно. Тоді, безумовно, ти починаєш шукати, бо це розпуста твоєї дружини в теорії, і ти мусиш іти, як говорив свого часу отець Олександр Мень – “Вибирати собі конфесію”. Як я можу заборонити своїй дитині, кому б то не було, яка голодна і потерпає з того голоду (“Хіба ревуть воли, як ясла повні”)? Як я можу заборонити йти і шукати їжу?! Мусить іти, і це сказано в 34-му розділі книги пророка Єзекіїля: розпорошилась отара Моя, і блукає отара Моя по всіх горах і невеличких згір’ях. А чого блукає? Поживи шукає, їсти хоче! Якщо ви не годуєте її, то вона піде вибирати собі конфесію. Це розпуста твоєї дружини, вона тебе не годує. Але якщо ти знайшов хліб, воду, і бачиш, що тут твоя дружина спрагла, – ти повинен прийти і напоїти її, ти повинен повернутися і нагодувати її! Бо коли ми читаємо про стосунки чоловіка і дружини в 5-му розділі Послання апостола Павла до ефесян, там де він говорить: “Ця таємниця велика, – а я говорю про Христа та про Церкву!” Я кажу про церковні справи, – каже апостол Павло. Так Господь каже: робіть так як і Я. Я прийшов щоб очистити церкву в купелі водній слова. Якщо тобі в якійсь конфесії ліпше, під час євангелізації відкрилась істина, ти прийшов до віри в живого Бога, ти отримав стосунки з Христом як із своїм Спасителем, – то це не означає, що ти повинен покинути свою жінку! Ненавиджу розвід! – каже Господь. Ти повинен працювати тут в цьому Слові, ти повинен нести сюди це світло, ти повинен тут збурювати церковне життя, ти повинен очищувати свою громаду в купелі водній слова. А от коли, громада твоя не дає тобі цього зробити, затуляє тобі рота, – більше того погрожує каменувати тебе і шукає, щоб накласти на тебе руки – от тоді ти маєш право вийти і сказати: Ось залишаю ваш храм порожнім! Робіть вже що завгодно, я перед Богом чистий... Цей шлях пройшов Христос і показав нам. Він не вийшов з того “Вавилону”, поки Його звідти не почали гнати. Він, навпаки, проповідував слово в старозавітній церкві, і тільки тоді, коли Його почали вже переслідувати (і то не відразу) Він вийшов, – вийшов тільки тоді, коли загроза стала надто явною, а час постраждати ще не прийшов. Тому що ще треба було багато навчити, тому що учні не були готові залишитися без Пастиря: “Удар пастиря і розпорошаться вівці”. Учні ще були маленькими, вони не стали ще апостолами, вони ще були дітьми в слові, і їх дуже просто було побити Іроду церковному – царю ідумейському, як тих віфлеємських немовлят. Так от, поки Його учні, найближчий кістяк були немовлятами віфлеємськими (тобто, немовлятами в слові. Віфлеєм – “Місто хліба”), – Він годував їх. Але коли побачив, що може залишити їх, і ствердити своє служіння кров’ю, – тільки тоді Він простяг руки і сказав: А тепер робіть, що маєте робити. Все, ви вже програли і чим більше будете зараз наді Мною знущатися, тим більше вчення Моє буде проповідуватися голосніше. Тому що кров Моя буде волати і до Отця, і до Церкви. От шлях який показав нам Христос!

Так от, чи маєш право ти брат чи сестра, сьогодні обтрусити порох з ніг своїх і сказати: Залишаю цей дім порожнім?.. Чи гонили тебе? Чи поставили тебе в нестерпні умови? Ні! Працюй, поки не заслужиш це право. Бо поки ти не заробиш цей мученицький вінець – ти не маєш права сказати: “Так, Господи, Ти бачиш! Від Тебе нічого не сховається, Ти бачиш таємне. Так, я не мав тут слова, але я знайшов його з поміччю Твоєю, бо я стукав, і Ти дав мені хліба. І цю воду живу слова я вносив до своєї дружини, громади, щоб очистити її. Але вона настільки ввійшла в розпусту, що не дала мені змоги очистити її. Більше того, переслідувала мене, не давала мені можливості жити церковним життям, і піддала мене гонінням. Слава Богу! «Блаженні гнані…” А тебе хтось гнав? Якщо хочеш бути блаженним, якщо хочеш ввійти в Царство Небесне, якщо ти хочеш бути членом церкви Господньої, – заслужи щоб тебе гнали! І тільки тоді виходь, і то тоді лиш, коли гоніння будуть серйозними, небезпечними...

Сьогодні ми продовжимо розгляд Євангелія від Матвія, розгляд цих глибин невимовних, які на перший погляд такі прості і такі ясні. 5-й розділ, 33-й вірш:

“Ще ви чули стародавнім наказане: «Не клянись неправдиво», але «виконуй клятви свої перед Господом». А Я вам кажу не клястися зовсім: Ані Небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого; Не клянись головою своєю, – бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною. Ваше ж слово хай буде: «так-так», «ні-ні». А що більше над це, то те від лукавого”.

“Ще ви чули стародавнім наказане: «Не клянись неправдиво», але «виконуй клятви свої перед Господом»
. По-перше, ми повинні з’ясувати, що таке клятва. Що означає поклястися перед Господом? Клятва від слова “клин”. Заклинаю – з’єдную, проклинаю – роз’єдную. Отже, клястися – це давати таку обітницю, за невиконання якої – роз’єднання, прокляття. Тобто, я кажу: із завтрашнього дня я роблю те-то і те-то. Я обіцяю Богові, що буде так в моєму житті. І якщо я цього не зроблю Господи, хай я роз’єднаюся з Тобою і з’єднаюся з світом! Це – підзаконна клятва. В цьому суть старого заповіту між Богом і Церквою: 28-й розділ книги Повторення Закону нам показує, що таке бути під клятвою. “Якщо ти будеш виконувати всі Заповіді, які Я дав тобі сьогодні, – то будеш ти благословенний у вході своїм і виході своїм, будеш благословенний у місті і на селі, благословенний кіш твій і діжа твоя” і т.д. Коли ж ти не будеш виконувати, то виймеш той “клин”, – і ти будеш під прокляттям, роз’єднаний зі Мною, і будеш проклятий у вході і виході своїм, і в місті, і на селі, і діжа твоя і т.д. От що означає бути під прокляттям. Це Старий Заповіт в клятві. Якщо я виконую закон – я з’єднуюсь, якщо не виконую – я роз’єднуюсь з Богом. Суть клятви полягає в цьому. І дійсно, в старозавітні часи поки я ще не куштував того духовного меду, що є благодать на благодать, поки я ще не маю духовного відчуття (не кажучи вже про духовне бачення). То, безумовно, найстрашнішою клятвою для мене, щоб всі повірили мені, повірили в те що я кажу, – є оця моя клятва: Якщо я порушу своє слово, то хай я буду під прокляттям… І всі розуміють: так, це найвище чим він може поклястися!

Хай я буду роз’єднаний з Богом, або хай я буду роз’єднаний з церквою, з Єрусалимом, з Небом або з землею. Тобто, хай і в духовності, і в моєму поступуванні, і в духовному і тілесному житті не буде добра і удачі. І справді, для всіх ця клятва є сильною і серйозною. Якщо людина поклялась цим, а ми знаємо, мова йде про клятву людей віри. Не тих, хто не вірує, – там можеш клястися чим завгодно. Не про тих іде мова. Мова йде про старозавітних праведників, клятва яких була дійсно серйозною річчю. І дійсно, коли клявся хтось Богом, то всі знали: це все, це серйозно, це дійсно правда. Але коли людина вже не підзаконна, а підблагодатна, коли людина вже вкушає той мед, ту насолоду духовну, коли прийшов інший Утішитель (вже не слово правди, не закон, але Дух правди освячує її, веде її, наповнює її), то тоді вона просто не зможе навіть вимовити це слово – “клянусь”. Тому що ніщо вже не може її роз’єднати з тою благодаттю, що відкривається в серці її. Ця людина ніколи не поклянеться тією Благодаттю, тим щастям, блаженством, насолодою, яку вже відчула. Ця людина ніколи не поклянеться вічністю, яку вже відчула, і одною ногою в якій уже стоїть. Вже неможливо вийти звідти – ти тільки можеш забрати й другу ногу туди. Поки ти ще не ввійшов – ти можеш казати найстрашніше, а коли ти був там і скажеш людині яка на твоєму рівні, що можеш поклястися цією благодаттю, – то він тобі не повірить і скаже: ти не можеш цього зробити ні за яких обставин, бо це неможливо! Не кляніться зовсім, будьте християнами! Ввійдіть в цю благодать, і не посмійте навіть тіні кинути на ту Благодать, на той мир, на ту радість, бо то є нерозмінне, цим не клянуться, це вище!

“Ще ви чули стародавнім наказане: «Не клянись неправдиво», але «виконуй клятви свої перед Господом”. Тепер розуміємо, що в Старому Заповіті найстрашніше – це клятва. Бо й сама суть його – в клятві. Ти поклявся перед Богом почати нове життя – життя людини праведної… І тепер, коли ти поклявся зробити це перед Богом, – то неодмінно повинен виконати це. “А Я вам кажу не клястися зовсім…” А Я – Христос, і кажу вам, християнам, тим, які піднімаються до Мого рівня, які входять в Моє світло і просвічуються духом Моїм – Духом правди, духом Христовим. Не кляніться! Ви входите вже в такий стан, коли клятва відступає. Тому що коли ви в цьому стані – ви не можете навіть і помислити, що ви можете роз’єднатися з цим станом, бо для вас це вже практика, а для підзаконних це лише мертва теорія. Поки ви були іще підзаконними і не знали смаку Благодаті духовної, то Я і не казав вам “Не кляніться нею”. Але: “Виконуйте клятви свої”, адже ви ще нічого не втрачали, бо ви ще нічого і не мали. Ви мали тільки теорію – закон. А от коли ви вже ввійшли в обітницю, то вам вже є що втрачати, бо ви вже маєте цей мед, ви куштуєте його, і сказати: я виплюну його – ви не зможете. Це неможливо! Тому що це такий стан, що “око не бачило і вухо не чуло, і на розум людині не спадало”. Якщо людина насолоджується якоюсь тілесною насолодою, і коли максимально отримує її, то їй дуже важко відмовитись від неї. А духовна насолода в тисячі разів вища, і відмовитись від неї неможливо! І якщо ти кажеш: я відмолюся від неї… Значить ти вже її не маєш, значить ти став підзаконний і не маєш права зватися християнином, а це крок назад. Значить ти грішник, тому що праведність – це зростання в дусі, праведність це шлях уперед. Праведність – є Шлях! І якщо ти робиш крок назад, якщо ти пішов із Єрусалима в Єрихон, – то ти не праведник, а грішник. Ти не християнин, тому що ти не йдеш шляхом Христа. А ви не кляніться, – каже Господь до християн, – ви ідіть з Єрихону в Єрусалим, і слово ваше хай буде «так-так», «ні-ні». Божому – «так», лукавому – «ні»!

“Ще ви чули стародавнім наказане: «Не клянись неправдиво», але «виконуй клятви свої перед Господом». А Я вам кажу не клястися зовсім: Ані небом...” Не клянися Небом, Небо є сфера Духа. Не клянися, то є все Господнє, “…бо вони престол Божий…” То є престіл Господній. А престіл Його – то є правда і суд. Знов, теорія і практика. Правда – це теорія, суд – це практика: слово і діло. Ти не зможеш поклястися Небом, бо воно – є Бог. І якщо в тобі Бог, то як ти зможеш в момент присутності Божої, відчуття цієї присутності, цього Світла відкинути її? Це неможливо, це буде хула на Духа Святого, не роби цього! “…ні землею, бо підніжок для ніг Його…” Земля – це наші серця, тобто ми не можемо клястися і собою. І казати: хай Господь цю землю, що зараз тече молоком і медом, зробить такою, що буде вона заросла терниною і будяччям. Ти не зможеш цього зробити, бо в тобі вже тече молоко і мед! Поки ти іще не ввійшов в цю землю Обіцяну, то ти ще можеш сказати: хай я і не ввійду в цю землю якщо я порушу свою клятву. Якщо ж ти вже ввійшов в цю землю, а вона є підніжком ніг Господніх, – то це хода в Царство Боже. Ти вже входиш в це Царство, Христос тобі вже наблизив цю Землю. І ти не можеш цим уже клястись, тому що Христос в тобі. І ні теоретично, ні навіть просто словом ти не зможеш роз’єднатися з нею, тому що знаєш, що ніщо так не вгашає дух, як пустомовство. І ти розумієш, що навіть просто слово пусте сказавши, ти можеш вгасити той Дух який в тобі. За одне слово ти можеш втратити все що напрацьовував цілий тиждень. Так вчать отці Церкви, так вчить досвід Церкви. От чому ми повинні бути такі уважні до слів своїх! Коли людина підзаконна вона більш уважна до своїх діл, а не слів. Людина підблагодатна виходить на новий рівень, рівень досвіду духовного, тут уже мова не повинна йти про буквальне порушення закону (вбивати, красти, свідкувати неправдиво на свого ближнього). Тут мова йде вже про духовні речі. Сам порух гніву є вже падінням, сам погляд з пожадливістю на жінку (тобто, на життя плотське) уже є падінням. Не про діла фізичні вже йде мова, а про діла в серці, про вищий рівень, рівень християнина. Підзаконний ще працює в розумі, у волі; підблагодатний працює вже в серці, в дусі. Пам’ятаєте, як Господь говорить: “Возлюби Господа Бога свого всім серцем (це найдорожче), всією душею своєю, всіма силами своїми і всім своїм розумом”. Розум – на периферії. Через розум ми приходимо до серця, ми йдемо до найважливішого через менш важливе, тому що найважливіше – це серце. Розум – це початок. Бо ми розумом починаємо сприймати і приходити до Слова. Потім починаємо прикладати зусилля, потім душа освячується і входить в серце Христос – це вершина, це найдорожче. Так от, для християнина основна боротьба йде в серці. Для підзаконного – ще в розумі. “І сталась на Небі війна…” Михаїл і ангели його почали на Небі війну із змієм і ангелами його. І був скинутий змій стародавній, що диявол він і сатана з Неба на землю – в плоть. Спочатку боротьба йде в розумі, потім во плоті, а потім коли освячується серце, то тоді освячується все. Тоді сатана вкинутий в озеро, що горить вогнем і сіркою, на повне знищення.

“А Я вам кажу не клястися зовсім: Ані небом...” Тобто, не клянися небом, що наді мною. Не клянися сферою духу, не клянися Духом Святим, – він є Божий. І якщо ти вже знаєш Його, якщо цей Утішитель ввійшов в твоє серце, – ти не зможеш клястися! Не клянися, будь не підзаконним, а підблагодатним. Тому що, коли ти вкусив цей мед і пішов назад, то відповідно і не чекай нічого доброго крім якогось страшного очікування суду. Бо це вже хула на Духа Святого: швидко назад, бо вона не прощається! Не йди! Поки ти ще підзаконний, ти можеш тупцювати. Впав, піднявся, Господь ще над тобою. Але коли ти вже ввійшов в цей мед, коли Дух Святий тобі вже даний, проте ти починаєш відкидати Його, – то ти вже будеш відповідати як дорослий. З тебе спитається не як з дитинки, не як з раба, а як із сина, як з дорослого мужа. Краще тобі не знати, аніж знати і не виконувати… Краще тобі не куштувати цей мед, аніж скуштувавши виплюнути, як зробив це сатана. Проміняти цей мед на гординю, на фарисейську розчину, знову возлюбивши себе і світ, замість Бога і ближнього.

“…ні землею, бо підніжок для ніг Його…” Не кляніться і своїми серцями. “…ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого…” Єрусалим – це церква. Тобто, і не клянися, що хай я роз’єднаюся з церквою. Ні, не будеш ти вже клястися, бо ти вже станеш членом Церкви остатку. Ти вже відчуєш це єднання, і ти не зможеш навіть теоретично припустити думку про роз’єднання з Небесним, горнім Єрусалимом, світом ангельським, з вічністю, з Царством Божим, що і є той горній Єрусалим в серцях творіння Божого, бо там царює дух Божий.

“Не клянись головою своєю…” Каже: хай я втрачу розуміння. Клястися головою, це клястися розумінням. Мовляв: ну добре, я не буду клястися Духом Святим, я не буду клястися серцем тому що це глибоко в мені, а поклястися розумінням я можу... Основне я маю – в мене відкрилося духовне відчуття, навіщо мені розум? Я піднявся до молитовного відчуття Божества – навіщо мені розум? Я піднявся до висоти молитви серця, постійної і самостійної. Більше того, до висити молитовного предстояння перед Богом, для мене Небо відкрите, – то навіщо мені душевний рівень? Розум – це душевний рівень, а я вже на духовному, я вище... Господь каже: Ти тим і відрізняєшся від тварини, що маєш розум, що маєш самосвідомість. Бо коли в тебе забрати самосвідомість – ти втратиш свою особистість, а ти забув, що Я є Особистість? – каже Господь...

Бог – це Особистість, чи ідея абстрактна? Ми віримо в живого Бога, чи ми віримо в Бога, Який просто є теорія? Ні, ми віримо в Бога живого, Який змінює обставини нашого життя, тому і називаємо Його – БОГ! Бог – тобто Багатий на все, здатний зробити все, – Той, Хто змінює наше життя. І Він є Особистість! Він є абсолютний Дух, абсолютно чистий Дух, але Він є Особа з Якою можна мати справу, з Якою можна заключати Заповіт. Якщо Бог не є Особа, то з ким ти заключив Заповіт, чоловіче? З ідеєю, з абстракцією? Ні, з Особистістю, тільки не в тварному розумінні – з дідом з бородою, як це змальовується на примітивному рівні. Ні, з Тим Духом, що є Абсолют, з Тим Єдиним Неіменованим, бо ім’я Йому ми не можемо дати. З Сущим, Який має Сутність Сам у Собі, і знає Сам цю Сутність. І ми не зможемо ніколи цю Сутність осягнути, хоча пізнати ми її можемо по якостях Його. Я є Особистість, – каже Господь. І ти є особистість, а ознакою особистості є розум. Якщо ти відкинеш розум – ти втратиш особистість, ти втратиш себе, втратиться сенс буття, сенс генезису. Я Особистість, і хочу щоб ти, як особистість, вільно з’єднався зі Мною.

Тут є момент, коли запитують: А чим відрізняється практика молитви серця від практики східної медитації? Так от, східна медитація часто відкидає особистість. Це входження “в нірвану”, входження в безособистісний Божественний світ, і спілкування вже з Богом не як з Особистістю, але як з Абстракцією, як з місцем насолоди, як з безособистісним Богом. А це тупик, хоча перший крок ніби хороший, але далі тупик, – тому що втрачається сам сенс, і людина відкидається на грань втрати розуму. Не клянися, і в цьому розумінні також! Біблія багатогранна. Не клянися – не став на кін, не ризикуй своїм розумом, іди тим шляхом який Я тобі відкрив, – говорить Господь.

“…бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною”. Що таке “волосинка” в біблійній мові? Це думки. Біла чи чорна – це гріховна, чи духовна. “Думка тілесна – то є ворожнеча на Бога, бо не кориться Закону, та й не може”, то є смерть. А думка духовна – це є життя. Так от, жодної думки не можеш зробити білою або чорною: духовною або тілесною. Це все робить Господь, – ти просто дозволяєш Йому це зробити, або не дозволяєш, от і все. Ти допомагаєш Богові це робити або не допомагаєш Йому це робити. Ти є християнин або супротивник, тобто антихрист. Сатана означає – ворог; диявол – обманець. Але сатана має ще і інше ім’я – супротивник. Воля Божа була закладена в творінні, і як премудро передбачено все! Не роботом Господь творить людину, але вільною, наділеною душею, що має розум і волю. І Господь спочатку відкриває розум, а потім людина вже своєю волею владна або іти до світла або до темряви, обирати собі шлях. Так от, волосини не може людина зробити чорною чи білою: це робить Господь! Господь робить білою, а ми, пізнавши це біле, можемо відкидати його і йти до чорного, або освячувати свій розум, своє волосся цим білим світлом. Знову ж таки, Господь дає це, в Нього Слово – “На початку було Слово, і Слово Було в Бога, і Слово було Бог…” Його Слово ми можемо прийняти в своє розуміння, щоб потім воно стало плоттю в нас. І щоб потім ми побачили славу – результат його дії в нашому житті. Або не прийняти… Але на початку – Слово, і слово Боже! І не можемо самі зробити “волосини своєї” ні білою, ні чорною. Ми добре знаємо як це, у всіх проявах. Тому що мова йде і про практичну діяльність. Поки ще Христос не в нас, то ми в поті чола свого пораємо землю, а вона родить нам тернину і осот. І в наших думках в першу чергу. Кожен знає що таке боротьба з помислами (хто воює, безумовно): це найстрашніша боротьба. І, виявляється не можемо зробити думки нашої “ні білою, ні чорною”, бо чорна приходить сама по собі, і нічого тут не вдієш... А Господь може! Бо стаєш на молитву – і очищується і серце, і душа (розум, воля та емоції). Він може зробити це – ми ж нічого не можемо самі, хоч ми й будемо “порати в поті чола”. І поки ми є підзаконні, поки світло Христове не в нас щоб просвітити наші думки, наші діла, наше життя, – то ми самі нічого не зможемо зробити. Ми будемо працювати в поті чола, а рости в нас буде тернина і осот – насильство і користолюбство, думки насильні і користолюбні, аж поки не ввійде Христос. От коли Він ввійде, тоді і станеться оте “вибілення волосся”: “Окропи мене ісопом і очищуся, обмий мене і стану біліший від снігу”. Не по своїй силі, а по силі Твоїй, Господи! Так от, не кляніться!.. Є дуже хороше порівняння. Між іншим воно мені сьогодні прийшло, по дорозі на курси… Не даремно в Біблії порівнюється життя праведника, життя церкви з породіллею, з жінкою яка повинна народити плід (плід духовний). Адже сенс нашого духовного зростання полягає в тому, щоб принести плід Духа. Господь часто дає це порівняння в Святому Письмі і говорить: Коли жінка народжує, вона сильно страждає, але потім, коли вона отримує ту радість від народження дитини, – то забуваються з часом ті страждання. Вони стають тьмяними в порівнянні з світлом радості і щастя від материнства. І справді, кожен з нас духовно є цією жінкою, породіллю яка повинна народити плід. І ми знаємо як важко народжується цей плід в нас, як важко народити цей плід духу, миру, плід віри, а він є: мир, любов, смирення, стриманість, терпеливість... Як важко народити такий плід! От будяки дуже буйно родяться і плодяться в наших серцях, в наших думках і в нашому житті. А праведне народжується дуже важко. Сара неплідна, і вже ж ніби й перебуває цій праці, в праведності, іде шляхом правди довго: вона вже зістарилася на тому шляху, – а немає плоду, немає радості духовної, не народжується Ісак, ім’я якому “Господь посміхнувся”. А Агар – єгиптянка, єгипетське життя, – будь ласка, народжує. Рахіль (перекладається як “Вівця”, – смиренне життя) не може ніяк народити, а Лія (ім’я Лія означає “Стомлена”) яка сліпа, стомлена, старша, – народжує і народжує. Так і ми подібні до жінки, і кожен з нас повинен народити, і насправді це народження закладене в нас, запліднене Господом, і нашого всього тут – дозволити це зробити Богові. А дозволити чим? Прикласти зусилля. Тут більшість жінок, і більшість з них народжували, і вони знають це з практики (бо чоловіки лише з теорії), що означають ці потуги. Мусять бути потуги, і наші зусилля тільки в тому, щоб допомогти Богові явити цей плід. Або зусилля прикладати, або ні, і якщо ні, то може бути небезпека і для того плоду, і для нашого життя. Це духовні речі. І недаремно Господь обирає цю символіку. Чому Господь говорить притчами і нічого без притч Він не говорить? Тому що в одному слові можна висловити таку глибину, що не вмістили б і томи бібліотек. От будь ласка, не від нас зробити волосину чорною чи білою, це Господь дає: “Твоє від Твоїх, Тобі приносимо…” Але від нас потребуються потуги, від нас допомога, від нас працювати, від нас волю свою узгодити з волею Божою.

“Не клянись головою своєю, – бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною. Ваше ж слово хай буде: «так-так», «ні-ні». А що більше над це, то те від лукавого”. І знов, «так» – Богові, «ні» – лукавому. Два шляхи є для нас, і немає третього, бо не можете служити Господеві і мамоні. Або «так», або «ні»: або ти йдеш з Єрусалима в Єрихон, або з Єрихону в Єрусалим, третього не дано...

Стосовно клятви. Я свого часу провів певне дослідження, тому що так сталося в моєму житті. Так вів мене Господь і веде, що моє служіння саме тут, в православ’ї. І коли ставленик (тобто людина яка прийняла рішення стати священнослужителем, і має на те благословення від правлячої церковної влади), готується до хіротонії (до таїнства рукоположення), – він дає присягу і підписує так званий Присяжний лист. В цьому листі є такі страшні насправді слова: “Клянусь Всемогутнім Богом…” І людина яка знає слово Боже, або хоча б читала і не просто в одне вухо впустила а в друге випустила, але почерпнула щось з Святого Письма, – вона задається питанням: я тут бачу якесь протиріччя! Я можу сказати: обіцяю перед великим Богом, і перед Церквою, і перед братами священнослужителями, але клястися великим Богом я не маю права! Це для мене, між іншим, і для брата Віктора Гребенюка (а я знаю що для брата Віктора це стало основною причиною що він досі не в сані), було не аби-яким питанням. Дуже серйозним питанням. І повірте, в мене була молитва не одного дня. Я молився до Господа, щоб Він відкрив мені, показав мені як діяти, як мені іти, як мені починати служіння своє? Адже така клятва, як каже Господь, від лукавого! І Господь мені сказав, відкривши це питання, давши зрозуміти, що означає клястися: Я розумію і бачу, що в серці твоєму клятви немає, але устами ти мусиш її промовити, хоч ти не підзаконний. Хоч ти не стверджуєш цим своє прагнення до підзаконності, тобто, до кроку назад. Але ти мусиш, бо інакше ти не зможеш вийти на цю трибуну, вийти на це поле, а Я кличу тебе на це поле, і тому в серці своєму ти не промовляй слів цих, але тільки устами. Будь невинний як голуб, але мудрий як змій... Я проявив ту зміїну мудрість, гнучкість: я устами дав цю клятву, але в серці – не клятву, а щиру обітницю, бо хіба я можу роз’єднатися з тою Благодаттю яка в мені? Хіба я можу навіть припустити і поставити на кін, ризикнути тим медом духовним, який я маю сьогодні в серці? Але дослідження провів, і от якраз цим дослідженням хочу поділитися з вами.

Отож, що до клятви в Новому Заповіті. Я дослідив: де зустрічається клятва в Святому Письмі в Новому Заповіті. Чи є десь якийсь момент, там де було б сказано в Новому Заповіті, що можете клястися?

Ми бачимо, що клявся Ірод дочці Іродіадиній після її танцю. Пам’ятаєте, клявся він що зробить все що завгодно, коли дочка Іродіадина танцювала? Що зробить все за той танок? Клянеться Ірод в Новому Заповіті. Хто ще клянеться?

В Посланні до євреїв, 6-й розділ, 13-й вірш, ми читаємо: “Бо Бог, обітницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим поклястися, поклявся Сам Собою…” Це було ствердження, бо Сам з Собою не роз’єднається, це було ствердження, що слово Його найвище, істинне і незмінне.

Відкриття, 10-й розділ, 6-й вірш: “…та й поклявся Живучим по віки вічні… – що часу вже не буде” Хто тут клявся? Ангел Божий – той же Господь.

“Отож, хто клянеться жертівником, – клянеться ним та всім, що на ньому. І хто храмом клянеться – клянеться ним та Тим, Хто живе в нім. І хто небом клянеться, – клянеться Божим престолом і Тим, Хто на ньому сидить” (Мф. 23. 20 – 22). Ми ще будемо це досліджувати. Але як бачимо тут: клястися Богом – від лукавого.

“Ще ви чули стародавнім наказане: «Не клянись неправдиво», але «виконуй клятви свої перед Господом». А Я вам кажу не клястися зовсім: Ані Небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого; Не клянись головою своєю, – бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною. Ваше ж слово хай буде: «так-так», «ні-ні». А що більше над це, то те від лукавого”. Це ті вірші які ми сьогодні розглянули (Мф. 5. 33 – 37).

Як. 5.12: “А найперше, браття мої, не кляніться ні небом. Ані землею, і ніякою іншою клятвою! Слово ж ваше хай буде: “Так, так” та “Ні, ні”, щоб не впасти вам в осуд”

Євр. 6.16 – 17: “Бо люди (ще беззаконні, або вже підзаконні люди! – О.В.) клянуться вищим, і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку. Тому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви…”

Мф. 26.74: “Тоді він став клястись та божитись: «Не знаю Цього Чоловіка!» І заспівав півень тієї хвилі…” Так, клявся Петро, що не знає Ісуса. Як бачимо, що в Новому Заповіті Господь клянеться Сам Собою, або підзаконні клянуться, або Ірод клянеться. Позитиву немає, я не знайшов позитиву в клятві.

1Тим. 1.8 – 11: “А ми знаємо, що добрий Закон, коли хто законно вживає його, та відає те, що Закон не покладений для праведного, але для беззаконних (тобто, клянуться беззаконні, тобто ті підзаконні, які ідуть до Закону. Підблагодатні вже не під клятвою. Закон є провідником до Христа, це проведення до благодаті, або благодаті на благодать. Це шлях вперед, і поки ти підзаконний, поки ти ще того меду не скуштував, – то так, ти можеш клястися. Але якщо ти вже під благодаттю, якщо ти маєш те Світло в серці своєму, – ти ніколи не будеш розмінювати його і клястися ним, – О.В.) для неслухняних, нечестивих і грішників, безбожних та нечистих, для зневажальників батька та для зневажальників матері, для душогубців, розпусників, мужоложників, розбійників, неправдомовців, кривоприсяжників (клятвопреступников церковнослов’янською мовою), і для всього іншого, що противне науці, за славною Євангелією блаженного Бога, яка мені звірена”. Отже, як бачимо Закон для кривоприсяжників (клятвопреступников), тобто для підзаконних які цю клятву можуть переступити. Закон клятви не для підблагодатних! Праведний не під Законом, а під Благодаттю. Мова йде про новозавітного праведника, про того, хто піднявся до духовного бачення, хто вкусив цей мед. І тому йому, праведному, нема потреби клястися. Це не для християнина, – не для того, хто народжений згори, хто отримав зачаток Духа: якщо ти отримав його – ти ніколи ним не будеш клястися.

Гал. 3. 10 – 14: “А всі ті, хто на діла Закону покладаються, – вони під прокляттям, бо…«праведний житиме вірою». А Закон не від віри… Христос відкупив нас від прокляття Закону…” Тобто, від клятв Закону! Якщо я християнин – я вже відкуплений від клятв, і я не можу клястися. Клятва для підзаконного! Якщо я клянусь – значить я стверджую, що Христос не відкупив мене від клятви і я не християнин! У всякому випадку я не є дорослий християнин, тобто, я не маю містичного досвіду, бо “поки спадкоємець ще дитина – він нічим не відрізняється від раба”. Але якщо я дитина, то куди ж я в “отці” іду?! Діти – це перший щабель досконалості. Апостол Іван Богослов пише: “Пишу вам діти, бо прощені вам гріхи від початку. Пишу вам отроки, бо пізнали Отця. Пишу вам юнаки, бо ви диявола перемогли. Пишу вам отці, бо ви пізнали Сущого від початку”. Якщо ти ще “дитина” – то навіщо вдягаєшся в рясу “отця”?..

Отже, клятва – це обіцянка, згода з тим, що якщо я не виконаю того і того, то підпаду під прокляття і роз’єднаюсь з Богом. Бо все є Боже: і земля – підніжок ніг Його, і небо – престол Його, та і сам я, бо не можу зробити волосини ні білою, ні чорною. Підзаконна людина клялась, бо була під Законом, і невиконання даної нею клятви вело до прокляття. А християнин, новозавітна Церква, – стоїть над Законом, є під Благодаттю, тож вона повинна бути не тілесною, а духовною. І таким чином якщо християнин клянеться – то він відкидає себе до першопочаткового стану, це крок назад, а це від лукавого. Бо дорогою ціною, кров’ю Господа нашого Ісуса Христа ми викуплені від клятви! Христос став прокляттям за нас!

І висновок, що якщо в Присяжному листку записана клятва Богом, то це означає, що той, хто склав його текст, або через незнання (а це найбільш вірогідно), або свідомо стверджує, що новий рукоположений священнослужитель – підзаконний, а не підблагодатний. Не під Благодаттю, а під Законом! І питання виправлення цієї помилки є питанням не зміни церковного канону, тим більше не зміни догмату, – це питання ревності до Божого. Що ж, в цьому є раціональне зерно. Не дарма в заяві Священного Синоду від 15.03.96 року сказано, що церковне життя зайшло в тупик, і церква перетворилася власне на політичну організацію. Я свого часу навіть робив телепередачу “Духовність” на основі цієї заяви. Це Заява Священного Синоду Української православної церкви Київського патріархату, і це була якраз хвиля очищення, оновлення і підйому церковного життя. Це перші хвилі оновлення, і навіть з патріархом Філаретом ми робили передачу і записували її тут, в будинку єпархіального управління. Святійший патріарх відповідав на питання по пунктах, у мене зберігся відеозапис цих відповідей. Так от, Заява Священного Синоду Української православної церкви Київського патріархату від 15-го березня 1996 року, м. Київ:

“За невлаштуваннями про які ми знаємо з історії, лежала догматична боротьба (мається на увазі, невлаштування в церкві). У другому тисячолітті вступили в силу виключно людські пристрасті, і серед них, головним чином, властолюбство (починається занечищення. Це те про що ми говорили, як казав апостол Павло: вже таємниця беззаконня в дії, тільки ми ще живі (ми – тобто апостоли). Ще живий Той, Хто тримає (Дух Любові в Церкві), і буде тримати поки не буде Він усунений із середини. Дух Святий буде усунений із середини духом властолюбства, фарисейством. Ніхто із сторони не міг зламати церкву. Ніякі гоніння, ніякі нищення не могли знищити церкву. “З вас самих”, – каже апостол Павло, – “постануть мужі, які будуть казати перекручене”, із сторони ніхто не прийде). Про його шкідливість попереджав Ісус Христос кажучи: “Князі народів панують над ними, але між вами нехай не буде так” (Мф. 20.25). Людські пристрасті вступили у церквах у вкрай відвертому вигляді. Не ховаючись навіть сором’язливо догматичними суперечками (оце і є явлення антихриста в повноті. Сказано: коли цей муж буде явлений, муж погибелі. Та таємниця беззаконня була в дії вже за часів апостола Павла, бо він казав: “Як тільки я відійду”, – як одразу вскочать вовки в овечих шкурах між вас”. З вас самих і постануть ті, хто буде казати перекручене, щоб учнів собі набрати, а потім явиться він (антихрист) відкрито. А ми чекаємо антихриста з рогами і хвостом, чи як собі хто уявляє? А він ще в IV сторіччі ввійшов в храм “яко Бог”: “Я багатий, і збагатів, і не потребую вже нічого”, і за бога себе видає. І тоді ще все почалося, як і в Третій книзі Ездри, 7-му розділі сказано: “Через чотириста років вмре Мій Син Христос. І буде світ відкинутий в давню мовчанку на сім днів”. І ця мовчанка і до нині: “Стороже, яка пора ночі? Вже ранок, а все ж іще ніч…”). Наше церковне життя зайшло у тупик через те, що мирські основи, які проникли в церкву ще в стародавні часи, породжують тільки недоліки, ворожнечу і розділення. Церква стала розглядатися не як Богочоловічеський організм, а як організація, підпорядкована не Божественним, а людським законам, і як організація віддає себе на служіння людським завданням. Ніколи можливо самі віруючі не віддавали так на наругу Наречену Христову… ” Це заява Священного Синоду нашої церкви. Слава Богу! Це прозріння…

Так от, висновок стосовно клятви. Той, хто виголошує таку клятву, якщо освячує її своїм розумом (тобто, сприймає її своїм розумом, хто дає її дійсно свідомо), – той кладе печать собі на чоло. А якщо не замислюючись, фанатично дає цю клятву, – то кладе цю печать собі на руку. Якщо ж для справи Божої вустами проголошує її, серцем, розумом, ділами відкидає усяку клятьбу, – то це так як апостол Павло казав: “З підзаконними я підзаконний, щоб придбати підзаконних, а з беззаконними – як беззаконний, щоб придбати беззаконних. Хоча не беззаконний Христу, та законний Богові. Для всіх я є все, щоб придбати бодай деяких”. Це зміїна мудрість. Клятва ж повинна бути замінена на обітницю перед Богом і Церквою, але, нажаль, втрачене розуміння, і мало в кого з ієрархів є бажання що-небудь змінювати...



† † †



ВИЙШЛИ В СВІТ ТАКІ КНИГИ ПРОТОІЄРЕЯ ОЛЕГА ВЕДМЕДЕНКА:

* Посібник з духовного діяння “НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ...”
(Внутрішня Сила або духовні основи успішності та здоров’я; чому ми хворіємо або як стати здоровим; пам’ятка для тих, хто шукає спасіння; практичні поради протягом дня; правила боротьби невидимої; якщо вам пороблено; переривання прокляття роду; самовичитка... Ці, та інші матеріали ви знайдете у невеликій за розміром, але змістовній та сповненій реальним досвідом книжці, 104 стор.).

* Дві книги з серії “Відповіді священнослужителя”: “ІЩЕ НІЧ...” та “СМАК БЛАГОДАТІ” (Відповіді на запитання, якими докоряють православним представники різноманітних протестантських конфесій: чому поклоняємося Богу перед іконами; чому святкуємо не юдейську суботу, а новозавітну неділю; чому хрестимо немовлят; чому часто хрещення здійснюється не через повне занурення, а шляхом обливання; як правильно звертатися до Бога /хіба лише Ієгово?/; чи потрібно молитися за померлих; чому вшановуємо мощі, молимося до святих; чому шануємо Богородицю, і чи були у неї іще діти, окрім Ісуса... Також про число звіра /666/; коли і як прийде Антихрист; як правильно вітатися у церкві; чи можна їсти м’ясо з кров’ю; головний убір у храмі /чоловіки та жінки/; властивості святої води; походження людини тощо... Кількість сторінок відповідно 180 та 160).

Книги українською мовою.



* НАПИШІТЬ НАМ
, і ми поінформуємо Вас як отримати поштою книги, конспекти лекцій, а також аудіо та відеозаписи лекцій та проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

* НАША АДРЕСА:
Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021. (Детальна інформація вміщена також на сайті www.vedmedenko.org в розділі “КНИГИ ТА АУДІОЗАПИСИ”).




Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: