Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія. Мф. 5.38 – 42. Не противтеся злому.

Лекція № 27

Лекція:
Минулого разу ми досліджували клятву в Новому Заповіті. Сьогодні продовжимо розгляд 5-го розділу Євангелія від Матвія, Нагірна проповідь з 38-го вірша:

“Ви чули, що сказано: “Око за око, і зуб за зуба”. А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, – підстав йому й другу. А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, – віддай і плаща йому. А хто силувати тебе буде відбути з ним подорожнє на милю одну, – іди з ним навіть дві. Хто просить у тебе – то дай, а хто хоче позичити в тебе – не відвертайсь від нього”. В цих віршах висловлена суть шляху спасіння, власне як і в кожному слові Біблії. І кожен з нас сприймає ці слова, як може вмістити. На самому початку, коли людина тільки відходить іще від свого підзаконного “жорстоковийного” стану, вона сприймає таким чином, як просто відміну закону помсти. От сказано давнім: “Око за око, зуб за зуба. А Я вам кажу не противтеся злому”. Тобто, не мстіться, не відповідайте ударом на удар, не виймайте око за око і зуб за зуб. І знову ж, тут мова йде про духовні речі, бо невже Господь вчив: виймайте око за око, і зуб за зуб? Ні, Господь не вчить калічити, мова йде про духовні речі, навіть на підзаконному рівні. Що є око в біблійній мові? Бачення, світогляд. В мене одне бачення, в тебе інше бачення, ми вдвох зібрались і в нас такі точки зору. І поки ми ще підзаконні, поки ми ще подібні до Івана Хрестителя, який піднявся найвище в підзаконному служінні... А ми бачимо, що насправді на такому рівні діють сьогодні всі конфесії. Сьогодні зустрічаються два брата (віруючі різних конфесій), і іде око за око, і зуб за зуб, світогляд на світогляд, непримиренно. Іде духовна “бійка”, але вона може переростати інколи і в буквальну. От воно, “око за око”, і називають обоє себе християнами, і жоден не зійде з дороги і не скаже: Брате, прости! Я не буду нав’язувати своє бачення. Я можу тобі його висловити, якщо ти згідний почути. Якщо ж ні – я залишусь при своєму баченні.

Те саме “зуб за зуб”. Що робить зуб? Жує. Що жує? Слово жує. Істину розжовує, і недаремно ми повинні бути створіннями, що “жують жуйку” (в духовному плані), – чистими створіннями. Чисті створіння мають віру – “роздвоєні ратиці”, на цьому стоять, відрізняють плоть від духа, а не є суто матеріальними, зацикленими на плотських бажаннях, і вони повинні розжувати істину. Мати “подвійне жування”, вміти розрізнити чисте від нечистого, святе від не святого, розрізнити суть спасіння, розрізнити, що є правда і пізнати її. Як порівняв це свого часу український предтеча Григорій Савич Сковорода, з горіхом. Ми повинні вміти відкинути шкаралупу букви, і спожити ядро, зерно солодке. Якщо ми цього не вміємо робити, а їмо підряд горіхи з шкаралупою, то ми є біблійною мовою ті, які не жують, але віру мають – “свині”. Господь же хоче, щоби ми стали “овечками”, які розжували оце: “Возлюби, а для цього змирись!..”

“Око за око, і зуб за зуба” – це сказано давнім: світогляд на світогляд, розжування істини на розжування істини. І поки ми підзаконні, Господь через наше жорстокосердя допускає такі речі. Але коли ми вже підблагодатні, то вже і спілкування інше. Навіть коли той світогляд злий, і те розжовування зле. Не протився, не нав’язуй, але засвідчи свою істину один раз, і другий раз, і якщо не сприймається – то все, достатньо, припини суперечки! Тому що не в суперечках християнство, не в суперечках смирення, не в суперечках любов. Святий отець Церкви Іван Лествичник говорить як поводитися з іновірними або зловірними (не обов’язково іновірні є зловірними. Мова йде про людину, яка розжувала істину по своєму, і стоїть в ній твердо, але нав’язує тобі своє бачення, і свою їжу духовну, те що він розжував: Так живи! Бо їжа – це вже виконання слова). Так от, він говорить, що коли ви спілкуєтесь з іновірними або зловірними, то ви повинні засвідчити свою точку зору, своє бачення, засвідчити істину, сповідати устами свою віру один раз, а потім другий раз. Чому другий раз? Тому що за першим разом просто могли не почути, і “з гаряча” відкинути: тоді ще раз спокійно спробувати пояснити свою точку зору. Якщо вона сприймається – то це добре, ти придбав собі брата; якщо ж не сприймається – то не треба вступати в суперечку про погляди. Необхідно знайти в собі смирення, знайти в собі сили замовкнути. Ти можеш потім засвідчити ще раз на другий день, через місяць, через рік цю істину. Тому що можливо ти будеш уже її свідчити в літо благоприємне, коли тебе почують. Так само як зробив Господь наш Ісус Христос. Коли Він ішов в Юдею уздоровляти Лазаря, що помер, а Хома Близнюк каже: Господи, куди Ти йдеш? Тебе щойно хотіли там вкаменувати! І Ти знову йдеш туди? Тебе вже не почули один раз. Чому Ти знову йдеш туди? А Господь каже: Чи не дванадцять годин в дні? Я прийшов в першу годину – не почули. Тоді Я прийду в другу, третю, четверту… Я буду приходити через годину, і можливо в останню годину Мене почують. Я повинен свідчити. Якщо Мене не прийняли в першу годину – Я не сперечаюсь. Не розуміють Моє бачення, не сприймають: Добре брат, я не збираюсь сперечатись про погляди, я відходжу. Не хряпнувши дверима, не кинувши презирливо: “Підростеш – зрозумієш!” Просто бачиш, що не сприймаються ці речі, і тихенько, смиренно відходиш. Але це не означає, що ти потім не засвідчиш ще раз, коли наступить година благоприємна. Згадаймо притчу про працівників в винограднику. Приходить Господар і наймає. І прийшов і в першу годину, і в третю.., і в шосту годину, і вже одинадцята година, вже день закінчується. І ті які там стояли – таки погодились, і отримали той самий динарій. В стриманості – терпеливість, в смиренні – терпеливість… Спокій, мир. Давати хліб уміючи, іти і навчати не агресивно, а з любов’ю. І якщо не сприймається твій хліб, то не перетворювати його на Дем’янову юшку. Те саме ми читаємо з вами в Посланні апостола Павла до римлян (14-й розділ), ми повинні знати його на пам’ять. Тому що це власне наше кредо в спілкуванні з іновірними, інославними, зловірними, взагалі зо всіма. Та й із своїми братами, тому що ми часто знаходимося на різних рівнях. В Посланні до римлян сказано дуже гарно, чітко, як поводитися християнину. І ми зараз подивимося, чи поводимося ми так в міжконфесійних стосунках:

“Слабого в вірі приймайте, але не для суперечок про погляди (як все просто! Ти вважаєш того, хто бачить не так як ти, і розжував не так як ти – слабим в вірі? Ми всі такі. І апостол Павло знав, що так буде, що один одного будемо вважати слабкими в вірі, бо “ми то з вами у вірі істинній, а всі інші – вони слабенькі у вірі?.. “Добре, – каже апостол Павло, – Господь розсудить чия віра краща. Віра краща та, яка чинна любов’ю. Хто проявляє більше любові, той і має віру істинну, той і є овечкою Господньою в якій би деномінації релігійній він не знаходився. Але ти вважаєш інших слабкими у вірі? Приймай його до спілкування, але не “око за око, і зуб за зуб”, не для суперечок про погляди, не протився злому. Хоча може і насправді твій опонент зловірний, але ти не повинен судити чужого раба. Він вірить, і він дасть відповідь перед Господом, перед своїм Паном, а не перед тобою. Ти хто? Ти хто такий, що судиш чужого раба?). Один бо вірує, що можна їсти все, а немічний споживає ярину (в кожного свій рівень їжі, а їжа – це виконання волі Божої. Один так розжував, і їсть тверду їжу, а той ярину, кашку, а другий вже гризе горіхи. Кожен на своєму рівні, чому ти нав’язуєш братові свою їжу? Ти можеш йому показати як розжувати, ти можеш йому розжувати сам, якщо він прийме. А якщо він явно не приймає і каже: не хочу слухати! Тоді не нав’язуй – прийде літо благоприємне, і той самий брат тебе почує? А якщо ти йому зараз вуха обрубаєш, і коли прийде благоприємне літо, то він тебе вже не почує. Значить ти вбив в ньому брата свого, так як зробив це Петро слузі первосвященика Кайяфи – Малхові. Згадаймо, це не тільки буквально фехтуванням займався апостол Петро, але це духовні речі. Це шлях, ми повинні вчитися на цих прикладах. Він обрубав вухо мечем слова. І замість того, щоб в цій суперечці (а там йшла явна суперечка між слугами первосвященика, тобто рабами, і учнями Христовими) з любов’ю сприйняти його, сприйняти так, як каже Господь: “не противлячись злому”, – він виступив з позиції “око за око, і зуб за зуб”.

Якщо православний має суперечку з протестантом і бачить, що той його не сприймає, і замість того, щоб сказати: брат, прости мені, я напевно не знайшов слів, щоб ти зрозумів. Я нездалий, я винний, прости мені брат. Ви кажете: ти, штунда, що ти можеш розуміти!? Все, – вухо обрубане, і він більше ніколи нічого не почує... Або навпаки, це те саме. Коли протестант маючи опонентом православного не вміє донести своє бачення яке він розжував. Йому не подобається обрядова сторона в православ’ї. І замість того, щоб спробувати знайти спільні точки дотику з любов’ю і смиренням – він просто кидає: та ви язичники, ідолам поклоняєтесь, з мощами носитесь, від кадильного диму закоптили всі свої храми! Все, – православний більше ніколи не почує його. Просто, тому що той його образив; просто тому, що йому “обрубали вухо”. Не так діє Христос, не так діють християни. Згадаймо, що зробив Христос? Він взяв це вухо і приклав, і приростив з любов’ю. От так діють християни! Так от, якщо тобі хтось з агресією проповідує або ти з агресією проповідуєш, то ти насправді не християнин, тому що ти дієш на підзаконному рівні. Ти під клятвою, ти просто називаєшся ім’ям Христовим, а їси свій хліб. Ти з тих, про яких читаємо в Святому Письмі, що будуть часи, коли зловлять семеро жінок одного Чоловіка і будуть казати: “Ми іменем будемо Твоїм називатися, а їсти свій хліб ”. Так і сьогодні. 1800 конфесій на сьогоднішній день тільки християнських. І всі вони називаються ім’ям Христовим, а їдять свій хліб, а не живуть по християнські, і не є фактично християнами. Тобто, будучи християнами номінально, де юре, – де факто не є християнами. Хоча це не означає, що в тих дворах немає овечок Господніх (істинних християн): вони є у всіх дворах, хто має любов, хто має смирення, хто розжував цю істину – Возлюби, – і драбиною смирення піднімається до досконалої любові.

“Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, – Бог бо прийняв його”. Послухайте, він для Бога їсть або не їсть! Так, вони не розуміють, але не осуджуйте, бо кожен сам за себе дасть відповідь! Дуже легко показувати пальцем на когось, і дуже важко вказати на себе. На себе дивися! Є така православна притча про те, що Антоній Великий колись молився до Господа і казав: “Господь, чому ось є злі, а є добрі? А чому одні багаті, а інші бідні? А чому один так вірує, а другий так?” І почув голос Господній: “Антонію, до себе дослухайся!” Ці слова для нас! На себе дивися, бий себе в груди тихенько і говори: Господи, будь милостивий до мене грішного...

“А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, – Бог бо прийняв його”. Послухайте, Бог прийняв його! Найгрішнішим його Бог прийняв. Чи їсть він, чи не їсть – Господь прийняв його, бо Господь за нього прийшов і прийняв його. Лікаря потребують хворі, а не здорові. І це його особисті справи з Господом. Ти хто такий, що судиш чужого раба? Яке ти маєш право судити? Він раб Господній, і він дасть відповідь Богові! І ти раб Господній, і ти за себе Богові даси відповідь.

“Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він устоїть, бо має Бог силу поставити його”. І де ти тоді будеш? Коли ти ходив і осуджував брата свого, а потім з’ясується, що ти, перший, станеш останнім? А він, який був останнім і ти осуджував його, стане першим, бо його Господь підніме, бо Він має владу. Це є практика життя нашого. Так постійно буває що сусід чи знайомий, яким ти погорджував і казав: от пропащий! А потім з’ясовується, що він кращий за тебе, і що тобі вже треба на нього рівнятися! Що він став першим, а ти став останнім! І ти дивуєшся, як же так сталося? А сталося так тому, що Господь в силі підняти з цього каміння Собі народ Божий, дітей Авраамових. З цих кам’яних сердець, бо Господь знає що робиться в цих серцях. Господь допустив йому страждання, дав йому озаріння, видіння, і він прийшов до живої віри, а ти, осуджуючи його насправді втрачав віру, і впав в фарисейський стан, – в стан того люцифера, який став сатаною. Тому будьмо уважні, не судімо нікого, кожен дасть відповідь за себе! Це давнім було сказано “око за око, і зуб за зуб” через жорстокосердя, а ми ж християни. Християни не противляться злу злом, навіть якщо ти вважаєш, що це зло, навіть якщо це дійсно є зло. Наша боротьба не проти плоті і крові, наша боротьба не проти ока і не проти зуба (не проти бачення і не проти розжовування істини, тобто практичного застосування цього бачення). Наша боротьба проти духів злоби піднебесних і в першу чергу в своєму серці! Спасися ти – і тисячі навколо тебе спасуться. От тут твоє обличчя повинно бути як кремінь, тут ти вже повинен бути непохитним, як і сказав Господь Ісусу Навину: Будь твердим і мужнім. В цьому, в ісповіданні віри, якщо ти розжував ту віру, яка повинна бути чинна любов’ю і загорнута в одіж смирення.

“Один вирізнює день від дня, інший же про кожен день судить однаково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переконання”. Тут підкреслено, що триматися свого переконання. “Хто вважає на день, – для Господа вважає, а хто не вважає на день, – для Господа не вважає. Хто їсть, – для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, – для Господа не їсть, і дякує Богові. Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і не вмирає сам для себе. Бо коли живемо – для Господа живемо, і коли вмираємо – для Господа вмираємо”. Це все діє програма Господня, і Дух Святий над кожним індивідуально ширяє, як ширяв він над водами під час утворення світу. Книга Буття (1-й розділ з 1-го вірша) говорить нам про створення духовності людини, і Дух Святий ширяє… Для Господа це небо створене, щоб дати Небо Господнє, дати світло віри, щоб розділити води і з’явилася Твердь, і почала проростати трава, дерева, а потім і людина була створена за образом і подобою. “І чи живемо чи вмираємо – ми Господні! Бо Христос на те й вмер і ожив, щоб панувати над мертвими, і над живими”. Тут мова йде не тільки про фізичне тіло. Тут мова йде про мертвих для гріха і живих для гріха, про мертвих для Бога і живих для Бога. Сказано: в Господа всі живі, тому що Господь читає серця, Він стоїть і стукає під дверима серця до останнього, Дух святий ширяє над водами до останнього використовуючи кожну можливість, щоб засяяло світло в серці людини. І так буває, що людина яка все життя була розбійником – в останні секунди свого життя попадає в Рай. “По правді, по правді кажу тобі”, – каже Господь розбійнику, який був розп’ятий праворуч Нього, – “Сьогодні будеш зі Мною в раю”. От і все. І тисячі фарисеїв виявились останніми, а цей останній розбійник виявився першим. Звідки знаєш про останні думки людини на момент агонії тіла? Звідки знаєш, в той момент коли вже не можна нічого змінити, вже діл немає, вже руки прибиті? Людина хапає повітря, хрипить, і в цю хвилину розкаявшись серцем, не розумом, не устами, а серцем воззвавши: Помилуй мне Господи, коли прийдеш у Царство Своє! Чи не почує вона: “Сьогодні будеш зі Мною в раю” за оцю останню секунду страждань, тому що Бог є любов?! Він чекає від нас найменшого поруху, щоб підняти нас. Він чекає найменшого горобчика з нашої душі, щоб не дати йому впасти, щоб виправдати нас, бо сказано: Бог Той, Хто виправдує. Хто ж той, хто осуджує”? А ми пнемося з осудом до всіх, до ворогів і до братів. Якщо ми християни – ми не маємо права осуджувати нікого, ми повинні осуджувати лише себе. Якщо ми осуджуємо себе – тоді ми є праведні люди, а праведник на суд не приходить, бо він судиться кожен день. Він щодень світлом істини висвітлює свої діла, свої думки, свої слова, своє життя, і на суд не приходить.

“А ти нащо осуджуєш брата свого? Чи чого ти погорджуєш братом своїм? Бо всі станемо перед судним престолом Божим. Бо написано: “Я живу, каже Господь, і схилиться кожне коліно передо Мною, і визнає Бога кожен язик!” В чому ж суть? Той розбійник все життя вбивав, грабував... І в останню годину прийшов у виноградник Господній, і отримав той самий динарій. Так колись, пам’ятаєте, ці працівники спокушували Господа і ремствували: ми думали, що більше отримаємо, а ми маємо те саме що й він. Так в чому ж суд Його? А суд Його як раз в тому, що Він цілий день проповідував. Тому що ніхто так не осудить як те світло Христове яке відкриється в нас. І ти будеш кусати лікті яких немає, і казати: Боже, як я прожив! Чим я займався! Як це страшно! Буде той дим минулих гріхів наших виїдати нам очі у вічності. От в чому суд! “Суд же такий, що світло в світ прийшло”, але динарій один для всіх. Господь хоче всіх бачити в Своєму сяйві, в Своєму домі, Він хоче бути зо всіма, Господь хоче все творіння обожити, бо Він є любов, безмежна любов, яка відкрита для всіх. Так от, не будьмо заздрісними до Господа, що Він дає іншим, яких ми не вважаємо достойними, так само як нам. Так і сказав Господь. Я тобі сказав, будеш мати динарій, то будеш мати. А те, що Я і йому дам динарій, тобі що від того? Я добрий, не заздри цьому. Це Мій динарій, – каже Господь, – і він для всіх.

“Тому кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові. Отож, не будемо більше осуджувати один одного, але краще судіть про те, щоб не давати братові спотикання та спокуси”. Краще суди про те, щоб тобі самому жити по Божому, щоб спастися самому, а тисячі навколо тебе спасуться. Ти засвітися і стій на цій горі Господній, і світи, а Господь зробить. Він знає, як використати тебе. “Я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічого нечистого в самому собі; тільки коли хто вважає що за нечисте, тому воно нечисте”. Тому що іде етап розвитку, і те що нечисте для досконалого, для недосконалого праведника є чисте. Ми колись говорили з вами на цю тему, і дійсно воно прозвучало так ніби страшно, що вбивці який відкинув вбивство просто так, а піднявся ніби трішечки до висоти вбивства як справедливості, то він праведник. Слово праведник тут в абсолютному значенні – той, хто іде дорогою правди. Це грішник, який став на шлях правди. Немає нічого нечистого самого по собі, тільки як хтось вважає щось нечистим. Якщо я піднявся вище, то я вже не той, що рік назад і три роки назад… Я очищуюсь, і в порівнянні з собою торішнім я чистий, але якщо я буду йти далі так як я йду сьогодні, то я через рік буду дивитись на себе сьогоднішнього, як на нечистого. Все пізнається в порівнянні, от що значить цей вірш.

“Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов’ю поводишся ти, – не губи своєю поживою того, за кого Христос був умер. Нехай ваше добре не зневажається. Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім. Хто цим служить Христові, той Богові милий і шанований поміж людьми. Отож, пильнуймо про мир, та про те, що на збудування один одного”. Пильнуймо про мир, блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. Тільки мир в стосунках з братом, в стосунках з братами.

“Ви чули, що сказано: “Око за око, і зуб за зуба”. А Я вам кажу не противитись злому”. От вам духовно символічний зміст цього вірша. Тепер давайте знову перейдемо на морально-етичний план Святого Письма. “Ви чули, що сказано: “Око за око, і зуб за зуба”. А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, – підстав йому й другу. А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, – віддай і плаща йому. А хто силувати тебе буде відбути з ним подорожнє на милю одну, – іди з ним навіть дві”. На найнижчому рівні – це закон про відміну помсти. Піднімаємося вище, а найвища планка взагалі не противитись злому. І я впевнений, що більшість тут присутніх скаже: я не можу цього зробити. А дехто навіть скаже, що це взагалі неможливо. Як так, мене вдарили в одну щоку, а я йому підставлю другу? Та я йому так відповім, що він ніколи до мене більше не полізе! Так міркує світ, і той світ в нас, ми виростаємо з того світу і дійсно є речі які на сьогоднішній момент ми не можемо збагнути. Я сам не міг цього збагнути ще рік тому. Тому що ми проповідуємо Христа розп’ятого, – каже апостол. Для юдея спокуса, для гелена глупота. Для світського це глупота. Ну як так, підставити другу щоку, – треба врізати йому так, щоб він дійсно не ліз!.. Для людини віри це теж спокуса. Як так підставляти другу щоку, а може я тим його спокушу? – починає той змій всередині наводити аргументи. Я є Шлях, – каже Христос. Він показав шлях, показав найвищу планку, найвищу висоту, найвищий щабель тієї драбини, тієї гори Господньої – не противитись зовсім злому. Це не означає, що ми можемо всі сьогодні здолати цю вишину, це означає, що Господь тільки показав шлях до цієї вершини. Коли мене питають, як діяти в тій чи іншій ситуації, я відповідаю: постав Ісуса Христа на своє місце і уяви як би діяв Він. От так треба діяти. – А я так не можу! – Правильно, бо ти не можеш цього вмістити, і я не суджу за те, що ти не можеш вмістити, що ти цього ще не їси. Я вже їм трошки другу їжу. Але я не осуджую тебе, бо я знаю що їм недостатньо і є ті, які їдять більше, тобто ті, які реалізовують в своєму житті більше ніж я. І слава Богу! Не я сам по собі нечистий, і ти сам по собі не нечистий, тільки як я буду вважати тебе нечистим, то ти є нечистий в очах моїх. Тому що ніхто не є повністю чистим, тому що один Господь – є абсолютна любов. А ми всі йдемо цим шляхом очищуючись, і робимося все чистішими і чистішими, але це не означає, що ми є абсолютно чистими.

Як діяти, коли в твою хату ввірвалися, і починають гвалтувати твою дружину? От яке запитання підкидає нам сатана, щоб ми спокусилися. – Як діяти? – хапай табуретку і бий його в голову! А другий каже: я сьогодні навіть не замислювався над цим. Тому що я знаю, що Господь не допустить в моєму житті цієї ситуації. Тому що Він сказав, що: Ангели будуть нести тебе, щоб не спіткнулась об камінь нога твоя. Об який камінь? Камінь Закону Божого, камінь порушення або шостої заповіді – “Не вбивай!”, або п’ятої – “Шануй батька й матір свою” (тобто, проявляй любов до родини своєї). Якщо Господь ще допускає в моєму житті такі ситуації – значить я ще достойний цього. А раз ще я достойний, то Господь добре знає, що і діяти я буду в міру своєї досконалості. Як діяти? Іванові так, Петрові так, Марфі так, а Марії так. Кожен діє в міру свого зросту. Є для всіх однакова планка: Не противитись злому, і це вже рівень Христа, і це вже рівень коли біснуваті які зустрілися на твоїй дорозі, вклякнуть перед Христом на коліна, і будуть проситися іти з Ним. Дій на тому рівні, на якому ти можеш, іди середнім шляхом, – говорить Серафим Саровський. І Господь говорить: Іди цим шляхом праведності, не збочуючи ні праворуч, ні ліворуч. Дій так, як можеш, в міру своєї досконалості, але знай що планка Христом дана, і уяви собі як би діяв Христос. Хапався б Він за табуретку чи ні? І дій так як ти можеш вмістити, максимально наближаючись до цієї планки, от шлях!

Праведність – це шлях правди, який веде в життя вічне, де кожен діє на тому рівні на якому він знаходиться, щоб я тут не казав, і щоб Господь не казав через моїх уста, чи через уста іншого проповідника слова Божого. Бо все одно кожен діє в міру як може вмістити. Я так завжди відповідаю, так відповідав і Серафим Саровський, коли йому говорили, що: Я хочу повністю покластися на Господа! І якщо ти вже на цьому рівні, слава Богу! Чого ти прийшов мене питати? Якщо ж ти мене ще питаєш, то подумай добре чи зможеш ти взяти цю висоту, чи ти зможеш кинутися з цього наріжника, і чи ангели Господні понесуть тебе? А чи може те, що ти робиш, називається надмірна надія? І ти ще не готовий, в тебе ще немає цього базису віри, а ти хочеш діяти так, ніби ти вже у вірі? Чи ти не спокусися завтра? Чи не посміється з тебе диявол? Григорій Богослов колись розрадив одну людину яка мала глибоку віру і хотіла стрибнути з даху, будучи впевненою, що ангели понесуть його. Григорій Богослов розрадив це робити, щоб диявол не посміявся з нього. Так само Серафим Саровський розрадив брата, який прийшов до нього і спитав: Іти мені до лікарів лікуватися чи ні? Я ж людина віри. І Господь лікар мій. Чи мені іти в світ лікуватись? Серафим сказав йому: іди середнім шляхом. Якщо ти ще дитина, то не спокушайся. Якщо ти ще не піднявся до висоти мужа досконалого, в міру зросту Христового, то йди до лікаря ще, бо і мистецтво лікаря від Бога, – так сказано в Святому Письмі. А коли станеш мужем – то до тебе вже будуть приходити, щоб через твої руки отримати зцілення. Іще, іще раз нагадую відповідь Антонія Великого тим старцям, що прийшли до нього і питали, як їм спастися. А він сказав: хіба не знаєте, якщо вдарив тебе хто в одну щоку, підстав йому й другу. Вони кажуть – а ми не можемо. – Тоді хоча б не ухиляйтесь від удару в одну… – І цього не можемо! – Тоді хоча б не відповідайте ударом на удар… – І цього – ні! – Тоді лікуйтеся Словом, зростайте, ви ще діти у вірі… Давайте повіримо Христу на слово, – повіримо, що прийде час, і не хапатимемось “за табуретку”! І будьте певні, що коли ввійде кожен з нас в той містичний досвід, і в серці запанує: ніжність, любов і лагідність, – ви зрозумієте наскільки це вірно. Ви зрозумієте наскільки це сильно, і наскільки в цій слабкості може бути сила! Це є шлях виходу із звірячого стану в ангельський стан, і немає іншого шляху. Якщо ми не піднімемося до цього рівня (щоб про нас не казали ті, хто ще порослий Ісавовою шерстю), то ми ніколи не ввійдемо в Царство Боже, ми ніколи не отримаємо мир і радість духовні. Але не можна одним кроком вискочити на вершину лествиці, – вчить Іван Лествичник. “Я відвідаю кожного, хто перестрибує через поріг того дня”, але іди середнім шляхом, і не збочуй ні ліворуч, ні праворуч. Довірся Господу, звершуй течію життя у вірі, і Він приведе тебе до Царства Божого. І прийде інший Утішитель, уже не Слово правди якому ти просто сьогодні віриш, ще не скуштувавши смаку, але Дух правди, і Він навчить, і Він так навчить, що питань вже в цьому плані не буде.

“І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, – підстав йому й другу”. Що означає: вдарили в праву щоку – підстав другу? Друга – це ліва. Як правило, люди здебільшого є правші. Як правші вдарити в праву щоку? Це не зручно. Ніхто не замислювався на цим? Ти праведник, і тебе починають звинувачувати у твоїх праведних справах... Їм дуже не зручно тебе бити, а ти підстав йому другу щоку і скажи: брат, я недосконалий, в мене є ще ліва щока! Я недосконалий, прости мене! Я просто інакше не можу, бо я християнин, тому що я знаю, що шлях, який дав мені Господь – є шлях правди і щастя, це шлях вічності. Я вже “розжував” той шлях, я вже посмачив його медом, мені та Скеля дає мед, духовну насолоду. Я вже не можу інакше, але я ж грішник, і мене є за що бити насправді, хоча це не означає що я виверну свою брудну білизну перед твоїм лицем, ні! Бо ти ще “свиня”, ти не розжував істину, і ти перли душі моєї потопчеш в болото, розвернешся і пожереш мене. Я не буду спокушувати тебе на ці речі, а скажу: брат, прости мені, я недосконалий! Я не буду відповідати тобі ударом на удар. Я не буду ухилятися (це залежить від рівня духовного) від удару в цю щоку, я підставлю тобі другу. Цікаво говорить про це преподобний Амвросій, Оптинський старець: “Когда тебе досаждают – никогда не спрашивай зачем и почему, в Писании этого нигде нет. Там напротив сказано: “Если кто ударит тебя в десную ланиту, обрати ему и другую. В десную ланиту в самом деле ударить неудобно. Это разуметь нужно так – если кто будет на тебя клеветать и безвинно чем досаждать, – это будет означать ударение в десную ланиту. Не ропщи, а перенеси удар этот терпеливо, подставив при сём левую ланиту, тоесть, вспомнив свои неправые дела. И если может теперь ты и невинен, то прежде много грешил, и тем убедишься, что достоин наказания”. Яка мудрість, яке смирення! Це шлях для нас з вами, і здається що це ярмо важке і жити так важко. А насправді, дуже легко! Просто ми ще не призвичаїлися до тієї холодної води. Ми ходимо по березі річки Йордан і мочаємо пальця у воді: ой, холодна! Зайшли по кісточки, – холодна! Але якщо довіримося Господеві, зануримося, візьмемо це ярмо – “Візьміть ярмо Моє, бо воно є легке…”, – то потім ми не захочемо з неї виходити. Бо нам там буде так добре, що ми будемо гукати всім: ходіть суди! Тут добре, вода тепла! Але вони будуть ходити і казати: хто його знає? І ми так ішли, і ми так ідемо. Господь знає, як важко нам ввійти в цю воду, Він знає як важко хреститися хрещенням духовним. Але як легко, коли ти повністю віддався на волю Божу, як легко коли ти став дійсно християнином не за назвою, а за суттю – коли ти сповідуєш Христа во плоті своїй.

“А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, – віддай і плаща йому”. Тобто, хто сховане хоче в тебе забрати. Сорочка ближча до тіла, плащ бачать всі, а сорочку ні. І собі уявляє, яка там в нього сорочка: я хочу її забрати, я хочу розтоптати його праведність, насміятися над нею зверхньо. Так ти дай йому і свого плаща, скажи: брат, що ти лізеш в мої глибини! Дивися, що в мене зверху, я до нині не можу того і того. Забирай і плаща, бо я недосконалий. Боже, будь милостивий до мене грішного! І прости мене, брате!.. Це – смирення! Вміти сказати прости, не просто устами, а серцем – це ознака християнина, одяг християнина. Це як раз і “віддати плаща”, коли ти правий, і коли ти завідомо стаєш вище за того опонента, який здирає з тебе сорочку. Вміти сказати: Прости мені брате, я такий недосконалий, – це і є ознака праведності.

“А хто силувати тебе буде відбути з ним подорожнє на милю одну, – іди з ним навіть дві”. Подорожнє – церковнослов’янською мовою “поприще”. Що означає це поприще, або подорожнє? Це ви живете десь в селі або в місті, і до вас підходить людина і каже: Брат, покажи мені дорогу! Пройди зі мною це поприще, бо я не знаю як потрапити до того чи іншого місця. Пройди зі мною хоч трохи, щоб бодай здаля показати його… А ти скажеш: Ні, я вже тебе заведу аж до кінцевої мети, і не тільки пальцем покажу звідти, а заведу тебе вже до кінця. Іди смиренно. Тебе силують, не просто просять, а силують: брат покажи мені дорогу, будь людиною! Я проведу тебе не тільки милю, але і дві. Коли просять допомоги, то ти не тільки навчи, але і допоможи в матеріальному плані, тобто уламай і буквального хліба. Тобто, повністю у всіх сферах життя, будь християнином як в теорії, так і в практиці, як в Слові так і в ділі, як в дусі так і в плоті. “Хто просить у тебе – то дай, а хто хоче позичити в тебе – не відвертайсь від нього”. От вчення Христове! Залишається один маленький момент. Коли Христа вдарили в щоку, то згадаємо, в Анни первосвященика Він підставив другу чи відповів: “За що ти б’єш Мене?”. Що це означає? А це означає, що той удар не стосувався Христа особисто. Той удар стосувався питання віри, а тут уже обличчя наші як кремінь. Бо вірою ми поступитися не можемо, бо Словом ми не можемо, бо Благодаттю яка по вірі поступитись ми не можемо. І знову, це не означає, що тут іде око за око, а тут означає, що: Вибач мене брат, я тут не можу змінитися! Він не кинувся на нього з образами, Він смиренно сказав: За що ти Мене б’єш, брате? Покажи Мені, що не так Я розумію? Господь нам свідок, Бог є над нами. Я нічого не кажу, окрім того, що послав Мене Отець сказати. Ми бачимо, що коли стосується питань віри, повинно бути обличчя наше як кремінь. Давайте відкриємо книгу пророка Ісаї (50-й розділ) і швидко прочитаємо, тому що брак часу, а опустити його я не маю права. В цьому розділі якраз розкривається цей момент.

“Так говорить Господь: Де вашої матері лист розводовий, з яким Я її відпустив? Або хто є з Моїх боргувальників, якому Я вас продав? Тож за ваші провини ви продані, і за ваші гріхи ваша мати відпущена (тобто, навернися і будеш жити, бо ваше життя, ваша церква роз’єдналися зі Мною. А хіба в цьому Господня воля? Хіба Я писав той лист? Це ви написали його, і пішли від Мене!). Чому то нікого немає, коли Я приходжу, і не відповідає ніхто, коли кличу? Чи рука Моя справді короткою стала, щоб викупляти, і хіба рятувати нема в Мені сили? Таж докором Своїм Я висушую море, обертаю ріки в пустиню, їхня риба гине без води й умирає із прагнення (докором висушую моря, бо Я встановив Закон і докір за порушення Закону. Якщо ти порушуєш Закон любові – безумовно, Я докоряю тобі цим. І кажу тобі: Брат, поки ти будеш іти шляхом праведності Я буду допомагати тобі. Моя рука не стала коротшою. Але тільки ти повертаєшся з Єрусалиму у Єрихон –Я докорю тобі. Я кажу тобі: Не ходи туди! А море – це світ, він обертається на пустиню. Тут висихають ці джерела благодаті через ваше жорстокосердя, через те, що ви пишете листи розводові, через те, що ви живете своїм розумом, а не Моїм. Тому що ви живете розумом плотським, а не Христовим)! Небеса зодягаю Я в темряву, і покриттям їхнім верету чиню (тобто, вашу духовність, ваші небеса Я обертаю на темряву... Хіба Бог є темрява, щоб обертати на темряву наші небеса? Він є Світло, і Він освітлює наші небеса, але якщо ти відвернешся від світла – то буде темрява. Бог встановив цей закон. Але Він, передбачивши страждання тих, хто відвернувся в темряву, для них передбачив верету – покаяння. А покаяння приводить до прощення, і через страждання навертає нас. Страждання спасуть світ)… Підставив Я спину Свою тим, хто б’є (ударили в одну щоку, підстав і другу. Це паралельне місце до тих віршів з Євангелія від Матвія, які ми сьогодні досліджували) а щоки Свої – щипачам, обличчя Свого не сховав від ганьби і плювання. Але Господь Бог допоможе Мені, тому не соромлюся Я, тому Я зробив був обличчя Своє немов кремінь…” От, будь ласка, смирення і кремінь. М’якість і твердість. Твердість у вірі, у смиренній вірі. От тут ми повинні бути твердими, от тут ми повинні не піддатися на спокусу відповісти ударом на удар. Але це не означає, що міняються наші принципи. Це означає, що ми в цих принципах є твердими. І, коли Христа вдарили в щоку, – Він не відвернув її, Він насправді підставив і другу. Обличчя Він не сховав, тобто ту волю Божу, яка написана на обличчі, Я не сховаю! Плюй! Але у вірі Я стоятиму непохитний. Я не можу поступитися принципами, я не можу поступитися тим світлом істини яке відкрилося мені, я не можу поступитися тою вірою яка прийшла до мене через слово, я не можу поступитися тією благодаттю яка дається по вірі: тут моє обличчя як кремінь. За що ти б’єш мене, брате? Тут зовсім не те, що Господь ніби відповів ударом на удар. Господь привів цю справу на суд, на світло. Сказано: Докори грішникові! Так говорить Єремія. Викрий грішника, бо якщо ти не викриєш його, то він помре за свій гріх, а кров його Я спитаю з твоєї руки. Бо якщо ти викриєш його, а він продовжуватиме грішити, – він однаково умре, але кров Я з твоєї руки не спитаю... І ми повинні діяти на тому рівні, на якому знаходимося: чи словом, чи просто своїм життям докоряти, викривати, світити, і тим світлом приводити гріх і носіїв гріха на Суд Господній. Коли Христа били – Він світив, і тим світлом викривав гріх. І світити можна не тільки через уста: коли Він на суді Кайяфиному мовчав, то тим мовчанням Він бив Кайяфу більше аніж “ударив” Анну спитавши його: “За що ти б’єш Мене?”. Тому що Кайяфа не зміг би зрозуміти цього слова, тому що Кайяфа вже був тим, кому розкривати не було сенсу. І більше вже відкривалося Пилатові ніж Кайяфі.

Навчімося із Слова, з Писання. Навчімося тій мудрості Господній, яка полягає в одному слові – Возлюби! І розуміймо те, що означає: вдарили в одну щоку – підставити й іншу, і при тому залишитись твердими у вірі, як кремінь. Хай дасть Господь зрозуміти нам це. Хай дасть нам сили. Хай дасть Він нам мир, лагідність, любов і ніжність, щоб ми могли достойно прославляти Його як єдиного Бога – Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на вічні віки. Амінь.



† † †

Протоієрей Олег Ведмеденко запрошує усіх, хто є небайдужим до справи свого спасіння, до БІБЛІЙНОЇ ШКОЛИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ, заняття якої проводяться щонеділі о 17-00 в актовому залі готелю “Профспілковий” (м. Луцьк, просп. Відродження, 24, 3-й поверх, навпроти міської лікарні №2).

Основна мета запропонованих слухачам лекцій – дослідження Слова Божого по духу: як форми (духовна символіка біблійних текстів), так і змісту Писання (невипромінювання зла /смирення/, як шлях здобуття внутрішньої сили /благодаті/).

На заняттях ви можете придбати конспективні матеріали, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега, різноманітну духовну літературу.

Зібрання супроводжуються загальною молитвою та співом духовних пісень.

ВХІД ВІЛЬНИЙ! МИ ЧЕКАЄМО ВСІХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДИ БОЖОЇ.

Дистанційне навчання
здійснюється через мережу Інтернет та за допомогою листування.

НАПИШІТЬ НАМ, і ми надішлемо Вам інформацію, як отримати поштою книги, конспекти лекцій, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

Наша адреса: Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021.

E-mail: vedmedenko@fk.lutsk.ua

Інтернет-сайт Школи: www.vedmedenko.org



† † †

Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (див. вище) з поміткою: “пожертва”, або “десятина”, або ж перерахувавши кошти на рахунок незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ “Західінкомбанк” ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.

“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).



Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: