Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія. Мф. 7.21 - 29; 8.1 - 4. Чиніть волю Отця вашого Небесного. Не будуйте на піску. Закінчення проповіді на горі. Уздоровлення слабого на проказу. Закон про очищуваного від прокази (Левит 14.1-9).

Лекція № 33
  • Що означає "безкровна жертва"?

  • Що є жертівник Господній?

  • Що таке проказа у духовному розумінні?

  • Чому Господь забороняє прокаженому розповідати про своє зцілення?

  • В чому полягає гармонія життя?
    Лекція:
    Сьогодні ми дослідимо до кінця сьомий розділ Євангелія від Матвія. Він власне і закінчує Нагірну проповідь Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

    “Не кожен, хто каже до Мене: «Господи, Господи!» увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на Небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: «Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили?» І їм оголошу Я тоді: «Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!”

    Тут у мене вже лежить записка: “Прошу поясніть, як подавати в церкву безкровну жертву за померлих і за живих”. Взагалі, ми приходимо на літургію, приносити безкровну жертву. А що є жертва Богові? Ми знаємо Святе Письмо, і відповідь на це запитання. “Жертва Богові – дух сокрушенний; серцем скорботним та смиренним ти не погордуєш, Боже!” (Пс. 50.19). От що означає безкровна жертва. Ми приносимо цю жертву не просто за живих або померлих. Ми її приносимо за всіх і за все, але це не означає, що ми принесли жертву тільки за того чи за того. Ми приносимо себе в жертву. Ми повинні покласти своє життя на жертівник Господній. А що є жертівник Божий? Він складений з десяти каменів духовних – це є Закон Божий, воля Божа. От що є жертівник – жертівник волі Божої, а воля Божа в одному слові – Возлюби! Змирися і возлюби – це і є жертва. І знов, ми приходимо сюди не принести жертву за того чи іншого. Ми приходимо сюди помолитися за живих і за померлих, але молитва наша буде прийнята Богом при одній умові: якщо ми приносимо себе в жертву, якщо ми приносимо Богові дух сокрушенний, і серце скорботне й смиренне. Тоді тільки буде угодна Богові жертва правди, і тоді принесуть на жертівник Господній тельців. От коли Господь приймає нас, наші молитви, наші славослов’я. Тільки тоді коли ми приносимо дух сокрушенний, і знаходимося в смиренні. А за живих і померлих ми прийшли помолитись. Тому що сказано: “Носіть тягарі один одного…” “Завжди моліться, постійно радійте, і за все дякуйте Богові, бо така воля Божа щодо вас в Христі Ісусі”, “Дуже могутньою є ревна молитва праведника…”. А церква – це є зібрання праведників. І коли ми приходимо в церкву, і подаємо записку з проханням до братів і сестер помолитися за мене, за моїх рідних, або за упокій спочилих моїх близьких. То ми знаємо, що двоє чи троє праведників тут обов’язково є, хай би навіть всі занечищені прийшли в цей храм. Але ми знаємо наш Нижній храм, і знаємо, що окрім моментів коли бувають престольні празники та інші великі свята, і коли приходять люди які є віруючі за традицією і яких і бачиш в храмі тільки в такі свята, яким треба “хапнути” благодаті (освятити воду, яйця чи яблука), – в ньому таки приносять жертву смирення. Я маю на увазі постійних парафіян цього храму, і скажу вам – не двоє-троє праведників тут. Це відчувається, ми бачимо сльози на очах, відчуваємо ту ауру вашу і ауру храму, бо аура переходить і на будівлю. Є таке поняття: намолене місце.

    Так от, ми приходимо і просимо, щоб церква молилася за наших ближніх живих і спочилих, які для Господа все одно живі. І хай буде лише один праведник, навіть не двоє чи троє, і він буде молитися, – то його молитва буде почута. І через нього відкриється канал до Господа, через нього Небо буде прихилене, тобто прихилена буде благодать Святого Духа на душі живих і спочилих наших близьких. А як це робиться практично? Ви приносите свою записку до свічниці. А в записці пишете, наприклад:

    За здоров’я ; так само, – За упокій

    Петра новопр. Семена

    Івана… Степана…

    В записці за упокій пишете першими новопереставлених (до 40-го дня), або пріснопоминаємих (тих, у кого річниця), і всіх своїх рідних і близьких яких ви хочете згадати. Церква зберігає знання про те, що ця молитва дуже потрібна. Вона потрібна і нашим спочилим, вона потрібна і нам так само. Якщо наша молитва повернеться до нас, то вона йде на наше збагачення. Тобто, якщо станеться, що наша молитва виявилася даремною для того чи іншого нашого спочилого рідного. Тому що він просто нерозкаяний грішник, і йому комфортно в темних затворах, і він як фараон іде все глибше і глибше… Ми не судді, ми нічого не знаємо, знає Господь, тому цей світ і називається невидимим. То тоді наша молитва до нас і повернеться, і буде на збудування церкви. І все одно не може пропасти добро, що вийшло з нашого серця, адже молитва це і є добро, тому що вона виходить з серця сокрушенного (смиренного, упокореного). Якщо серце не сокрушенне, не скорботне, не смиренне, – то і немає відповідної молитви за всіх і за все, за живих і за спочилих. А якщо наше серце сокрушенне і смиренне – воно ніколи не залишиться порожнім, воно принесе плід в тридцять, шістдесят і сто разів.

    “Не кожен, хто каже до Мене: «Господи, Господи!» увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на Небі…” Ці слова я сьогодні цитував, бо коли престольний празник то лукавий не спить. Хто є практикуючий віруючий той знає, що на Пасху чи на престольний празник лукавий не буде спати і можна чекати провокацію. От перша провокація була, коли наш брат Василь почав ревниво воювати з оператором, що знімав на відеокамеру літургію. Воістину сказав Господь: “Вони мають ревність до Божого, але не в розумі”. Але слава Богу, Господь пригасив цю негативну енергію і не вдалося сатані виклювати ці зерна Слова які сіялись через мої вуста в момент проповіді. Тоді лукавий іншим методом починає діяти. Всі хто постійно приходить в цей храм знає, що ми виходимо і освячуємо яблука та інші плоди починаючи з верху. Тоді заходимо вниз ( т.зв. “Нижній храм” знаходиться в підвалі, під Собором), і всі хто освятив свої грушки виходять. А нові приходять і ми освячуємо вже в храмі і так далі… Поки не прийде остання людина, бо “Приходящего ко Мне не изгоню вон”, – каже Христос. Ще не було такого, що хтось пішов з храму з неосвяченим зіллям чи фруктами. Але лукавий не спить, і починається збурення: “Не так! Такого раніше не було! Не належним чином освячували, треба було іти до тих воріт церковних!” Ми не маємо права туди йти. Це є нижній храм, і в нижнього храму є своя паства. І якби ми почали освячувати від церковних воріт, то завтра отець Сергій мав би неприємності. В нас існує поняття церковної дисципліни, поняття церковної ієрархії, поняття чину певного. І священики верхнього храму освячують певну територію, і священики нижнього храму так само. Можливо це моя провина, бо мені треба було мабуть оголосити, що порядок освячення буде такий завжди. Нарікають, що не оголошують, але всі парафіяни нижнього храму знають це. Треба видно частіше приходити в храм, а не тільки на двунадесяті свята. Що я тут можу зробити? “І загине народ Мій через брак знання…” Навіть і не в тому питання! Хай навіть і так, і тричі було б так – суть не в тому! А суть в тому, що ти прийшов до храму принести безкровну жертву – смирення!

    Але чесно кажучи, я сьогодні задоволений собою. Тому що ще рік назад в мене було роздратування, і я як Мойсей жезлом бив по цій скелі, що є Христос. І кричав: ви твердошиї юдеї! Скільки я вам буду проповідувати слово Боже про смирення!? Як же я буду видобувати вам цю воду благодаті, як у вас кам’яні серця і ви нічого не розумієте!? Сьогодні я вже не кричав. Слава Богу, мене, впертого віслюка, Господь підняв на цю висоту Мойсеєву, і я побачив Царство Небесне, і я ввійду в нього, якщо буду так іти. Тому що сьогодні не було роздратування, сьогодні була любов, спокій, смирення, і сатана не мав за що мене вкусити. Я тоді пояснив: кохані мої, ще ніхто цвяхів в руки вам не вбиває! Ми ж християни. А чому ми називаємося християнами? Ні, не тому що ми віримо що був Христос 2000 років тому, бо і біси вірять, але тремтять. І атеїсти вірять, що був такий чоловік Христос, який мав екстрасенсорні задатки і робив багато чудес. Ні! Не в тому віра! Віра в тому що ми йдемо шляхом Христовим. Ми є християни, бо йдемо цим шляхом. А Його шлях – це шлях смирення, шлях який піднімає до любові. Так от, ми прийшли сюди, щоб принести жертву безкровну, і цвяхи у руки ніхто не вбиває, ще ніхто не тягне до рову лев’ячого, і в цирк на роздертя звірами, і ніхто не тягне на вогонь. Хоч кожен із нас каже: я віру буду сповідувати до смерті, бо я знаю, що сказано: “Хто ісповідає Мене перед людьми, того Я ісповідаю перед Отцем Небесним. Хто засоромиться Мене перед людьми, того Я засоромлюсь перед Отцем Небесним”. І я кажу: сестро кохана, ніхто не тягне до лев’ячого рову, а треба просто смиренно півгодини постояти, або й сісти, бо було де й сидіти. Почекай! Принеси цю жертву Богові, бо жертва ця “…дух сокрушенний…”! Ні, ти прийшла тільки “хапнути” благодаті. А так не буває, і Господь осміяним не буває, і ти прийдеш додому з порожніми руками. Тому що всеодно, якщо ти в такому стані прийшла освятити свої яблука, то це буде всеодно, що ти прийшла на базар, купила яблук і принесла додому. Тому що благодать дається по твоєму смиренню, бо “Господь противиться гордим, а смиренним дає благодать”. Якщо є збурення, якщо є війна в серці, і хай священик тричі був неправий, хоча сьогодні ми були праві, – то ти не приніс цієї жертви. І ти устами наближаєшся до Господа, а серцем далеко від Нього. Даремно ти прийшов в храм, даремно ти хапнув. Краще ти б не ходив, тільки ноги збив та іще впав в спокусу. І говорить Господь: “Не кожен, хто каже до Мене: «Господи, Господи!» увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на Небі…” А в чому ця воля? Возлюби! От і все. Принеси смирення, і цією драбиною смирення піднімися на висоти любові.

    “Багато-хто скажуть Мені того дня: «Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили?» І їм оголошу Я тоді: «Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!” Господи, Господи чи не ціле життя я ходив (чи ходила) до храму? Чи не кожну літургію я тут приносив жертву? Чи не пророкував я ім’ям Твоїм? І не тягнув близьких, рідних, сусідів своїх в храм? І дійсно приводив, і справді вони спасалися, і дійсно ці чудеса чинив Господь по їхній вже вірі! Чи демонів я не виганяв?.. – Так, але не з себе, бо якби з себе, то не було б у провину поставлене. З когось, так. І виганяв з когось, і знову не своєю силою. Благодаті силою, по вірі тих, з кого виганяв! Так, ти робив це. Ти, фарисею сліпий, робив це. Як і сказано в Святому Письмі: “Те що вони говорять (фарисеї), те робіть. Але так як вони живуть не живіть”. Вони говорять слово Боже... Священик як номінальний священик, так і священик в духовному розумінні, бо ми всі повинні бути царями і священиками, є інструментом в руках Господніх, коли він діє назовні. Священик може бути внутрішньо занечищеним, він може бути не в дусі, він може прийти до храму і виконувати священнодійства маючи холод в серці. Але це не означає, що благодать не сходить на того, над ким здійснюється таїнство. Ця благодать сходить по вірі, якщо вже не священика, то того над ким здійснюється таїнство, і тих, хто стоїть навколо. Тому що тут є церква, а в церкві хоч один праведник знайдеться, бо де двоє чи троє в ім’я Його зібрані, там Він уже між нами. Так от, може бути, що людина була фарисеєм, якщо говорити про священництво. І все життя прожила з холодним серцем не маючи смирення, маючи в серці буйний цвіт духа насильства і користолюбства, тобто тернину і осот. Але це не означає, що через нього не зійшло спасіння і не зійшла благодать на паству. Менше безумовно, тому що крім слова знання священик повинен мати слово мудрості, краще коли через твої руки сходить Благодать, краще коли ти маєш ту ауру духовну, в яку людина входячи відразу запалюється вогнем Благодаті. Але це не означає, що і так не можна. Можна! Більш нездало, більш слабенько, але можна. Це всеодно, що є кабель, який проводить електрику. Він якісний і добре повірений, він чистий, він проводить струм. А другий – він без ізоляції, покритий патиною, він подертий, але через нього теж іде струм, він теж використовується як інструмент. Хай менше, але іде, хай з якимись перешкодами, але іде. Всеодно іде. Тільки той кабель, що хороший – він доглядається, зберігається. А той що поганий ні, і електрик його може викинути і замінити на новий. Він скаже: як же, я ж працював! Через мене з хрипами, але працювало радіо чи телефон! А електрик скаже: я тебе не знаю, ти не потрібний, бо ти нездалий, іржавий, тому що ти не слідкуєш за собою. Так от, “Багато-хто скажуть Мені того дня: «Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили?” І це стосується не тільки номінального священства зфарисейщеного. Це стосується кожного з нас, бо ми всі повинні бути царями і священиками. І ми всі прагнемо цього священства, і ми всі як та жінка, що знайшла драхму. Коли трішечки піднялися духовно, то вже поспішаємо привести до віри оточуючих нас: рідних, сусідів, колег по роботі і так далі. І ми теж можемо мати всередині холод, але діяти як інструмент Господній. Господь нас всеодно може використовувати і ми можемо привести до віри, до Слова, до Благодаті, але це не означає, що ми матимем скарб на Небесах. Це не означає, що ми спаслися! Через нас Господь спасе когось, але ми не матимемо пожитку жодного. І їм оголошу Я тоді: «Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!” А Закон в одному слові – Возлюби! І якщо ти не маєш любові, то ти беззаконник. Але Господь і зло перетворює на добро. Господь і беззаконників використовує для спасіння, і тут твоєї заслуги немає ніякої.

    “Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася, і на дім отой кинулась, – та не впав, бо на камені був він заснований”. На якому камені? На камені віри, яка від Слова, і віра та жива і діяльна. І біси вірять, але тремтять. І тремтять вони від злості, але віру мають. Сьогодні я бачив те тремтіння від злості. Господь каже: не будуй на піску, хай буде на камені! Господь хоче смирення, і як це просто! Прийшов до храму – принеси жертву. Змирися щоб там не було, сьогодні Господь дав тобі випробування і треба сказати: слава Тобі Господи, що Ти мене сьогодні випробовуєш. Ти допустив сьогодні мені це маленьке випробування, щоб я мав змогу прийти і принести жертву, бо тобі не потрібна ота свічка, що я запалив. Тобі потрібний дух сокрушенний, і серце скорботне. Та свічка лише символізує цей дух палаючий любові, ця свічка – це тільки десятина на церкву. А Тобі потрібна десятина духовна, а не лише буквальна. Так от, я сьогодні змирюся і відійду в сторону, і хай я навіть сьогодні останнім яблука освячу. Між іншим, наші парафіяни – останні освячують, коли вже ця буря тих, хто рветься до благодаті схлине. І маючи в серці благодать, а не в кошику несуть її додому. “Не будуйте на піску”, – говорить Господь. Якщо я знаю Слово, але не виконую – це побудовано на піску. І якщо трішечки підійметься вітер, так як сьогодні, – то впаде мій дім. А вітер цей – ще маленький вітерець. Це тебе не на Соловки за віру висилають, ще не конфісковують твоє майно і голки тобі під нігті не заганяють. Який там вітер, яка там буря, Господи прости!

    От вам, будь ласка, і це бачив Іван Богослов у видінні своєму. Пам’ятаєте, коли він бачив блудницю? – це він побачив церкву сьогоднішніх днів. І дивувався дивом дивним! Чого ти дивуєшся, пророче Божий? Чого дивуватися Тобі? А дивується тому, що зазирнув в наші дні і думав, що тут уже Царство Боже, як на Небі, так і на землі. Тут братня любов, і тут дійсно брати і сестри, тут смирення, мир і радість в Дусі Святому, а побачив як відпихаючи один одного ліктями, рвуться до бочки з свяченою водою хапнути благодаті, і дивувався. І дивуються і плачуть ангели на Небесах. І кожен раз, цією думкою злостивою ми продовжуємо розпинати Христа. Розпинаємо – і тут же цілуємо хрест Його. Нічого не змінюється, все було як і в ті часи, так і тепер. І як приємно, – я не хвалюся собою, я Господом хвалюся. Я вже казав перед початком курсів сестрі Ользі: я сьогодні задоволений собою. Тому що сатана не примусив мене вбити цвяха Христу в руки. Тому що сьогодні не було роздратування, а було розчулення, була молитва, була спроба увіщувати. Але роздратування не було, не бив я сьогодні жезлом віри, тим посохом який дав мені Господь, по Скелі. Торкнувся тихенько і пішла вода, і хто зміг її прийняти – той пив. А хто не помітив її – той пхався, сичав і багато чого втратив. Та це не означає, що прийде завтрашній день і не прийдуть овечками сюди – “Чи ж не дванадцять годин в дні?” Слава Богу! Все буде добре, просто я радію за себе, і я радію за вас, за тих, які сьогодні не піддалися спокусі і зберегли ту Благодать. І як було приємно, коли бачиш що кусає, а нема за що, і зуби сатани сковзаються по мені. Слава Богу! Ми йдемо, не я один іду, і не ви одні ідете, ми йдемо разом до тої мети що є царство Бога в нашому серці. Коли немає місця сатані, коли немає жодного неспокою, а тільки мир і спокій. Чим налякаєш мене, сатано? Страшніше смерті немає нічого, а від смерті не відкупиться ніхто. Тіло забереш? А душі я тобі не віддам. Як сказав Мойсей, коли виводив народ Ізраїльський з Єгипту фараонові: “Не залишу ані копита!” Це наш девіз, це наша мета – не залишити тому рогатому ані копита!

    “А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, – подібний до того чоловіка необачного, що свій дім збудував на піску. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім той накинулась, – і він упав. І велика була та руїна його!

    І ото, як Ісус закінчив ці слова, то народ дивувався з науки Його, бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники їхні”
    . Це кінець проповіді на горі. Ісус навчав як Той, Хто має владу, а не як книжник хоч книжники знали на пам’ять Святе Письмо. Що нового тут сказав Христос? Нічого, бо Христос і тоді, і сьогодні, і завтра один і Той Самий. І слово Боже і тоді, і сьогодні, і завтра те саме. Він казав як Той, Хто має владу. А хто має владу? Той, хто сів праворуч Отця, і отримав той жезл, що дає владу. Коли ти віруєш в Сина Божого – ти християнин, і ми всі йдемо Його шляхом. Він проповідував, – і ми повинні проповідувати. Так от, ми можемо проповідувати як книжники, а можемо як Христос. Як книжники – це коли ми знаємо слово Боже, і проповідуємо цю теорію. Але самі цього меду не куштували, і не бачили, не будучи народженими згори. Але проповідувати можемо. Часто ми бачимо, що люди і по духу проповідують Святе Письмо, але всередині не народилися згори, не скуштували цього меду, не побачили світла Христового, більше того, вважають його шаманством відкидаючи містику. Вони є книжники, хоча і їх використовує Господь. Христос казав: Я говорю як Той, Хто має владу, як Той, Хто бачив, сів і отримав цю владу. Господь говорить в бесіді з Никодимом: “Ми говоримо про те, що бачили”. Це дуже важливо. Нам треба стати справжніми християнами, тими, хто йде шляхом Христа, шляхом смирення. Тими, хто знає як зупинитись на шляхах своїх, тими, хто знає, що таке любов, і хто знає як серце зігрівається і тепло до Бога взиває, хто чує голос Отця. І проповідувати як той, хто має владу, кого вже не зіб’єш нічим абсолютно, тому що я бачив Отця духовними очима, я знаю що це таке – Благодать. А тому я проповідую, як той, хто має владу, тому що ми знаємо про що ми проповідуємо.

    “А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов натовп великий. І ось підійшов прокажений, уклонився Йому та й сказав: «Коли, Господи, хочеш, – Ти можеш очистити мене!» А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: «Хочу, – будь чистий!» І тієї хвилини очистився той від своєї прокази. І говорить до нього Ісус: «Гляди, – не розповідай нікому. Але йди, покажися священикові, та дар принеси, якого Мойсей заповів їм на свідоцтво”. От деякі, які не розуміють духовної символіки Святого Письма питають: що означає “піднявся на гору”? – Це піднявся на висоти Благодаті. – А спустився вниз, це втратив благодать?.. Та ні! Не в тому сенс! А сенс той самий, як опуститися по драбині Якова вниз, для того, щоб підняти тих, хто знизу! Пам’ятаєте, драбина Якова від землі до Неба і ангели Божі піднімалися і спускалися? Це не в тому плані, що піднімалися до досконалості, а потім падали в гріх. Ні! Це піднялись на ту висоту і спускалися для того, щоб підняти інших. З любов’ю опускаються до рівня тих, хто ще не може вмістити того ангельського стану, хто ще не є херувимом чи серафимом, хто не є ангелом – вісником Божим. Опуститися до їхнього рівня. По російськи – “снизойти”, тобто зійти до рівня слухача, щоб підняти його вже на свій рівень. Так от, Христос спускається, щоб підняти, і натовп іде за Ним. Тут відразу розкривається символіка: за Ним йде натовп, і Він іде щоб підняти цей натовп, Він спустився до цього натовпу.

    “І ось підійшов прокажений…” А тепер як починає діяти? Спочатку було Слово – теорія. Господь піднявшись на гору, благовіствує слово. А тепер є практика. Хто є прокажений в біблійній мові? Мова йде не тільки про буквального прокаженого, ми розуміємо, що така історична подія мала місце 2000 років тому, але з самої цієї події ми маємо мало що взяти для себе. Нас цікавить проказа в нас, нас цікавить проказа на нашій духовній шкірі – проказа гріха. Проказа – це є гріх. Це ми є ті прокажені насправді. І от ми почули слово Боже, а тепер ми йдемо до Христа, щоб отримати практичні плоди. “І ось підійшов прокажений, уклонився Йому…” Тобто, почув Слово. Що означає уклонитися? Це свою голову схилити перед Ісусом, а голова – це розуміння. Тобто, своє розуміння схилити перед словом Божим. Прокажений чого підійшов? Він слухав проповідь Ісусову на горі, проповідь про спасіння. А тепер він підходить і каже: так, я бачу, що те що Ти сказав, то є істина. І своє розуміння я схиляю під Твоє, я підкоряюсь йому, я приймаю його. Але Ти дай мені очиститись, дай мені плоди. Теорія чудова, але теорія без практики мертва. “…та й сказав: «Коли, Господи, хочеш, – Ти можеш очистити мене!” Він вірить, він знає, що якщо Господь хоче і є воля Божа на те, – то Господь може очистити. Він знає: “Що не попросите згідно з волею Божою, буде вам…” Він це вже почув в проповіді, і каже: що не попрошу во ім’я Отця, во ім’я Твоє... Бо Отець, Син, Дух – три в одно. Що не попорошу, якщо буде воля Твоя на те, щоб я був здоровий, – то я буду здоровий! Господь безумовно хоче, щоб ми були здорові, якщо Господь і допускає нам хвороби так тільки для того, щоб привести нас в першу чергу до духовного здоров’я. Тому що тіло – це є ніщо, це просто біологічна оболонка. І рано чи пізно вона всеодно відімре, бо порох ти, і в порох повернешся. Сенс нашого життя не зберегти “кокон” живим, а виростити крила, що дадуть метелику піднятися до небес. А Господь хоче, щоб нам було добре у всьому, і щоб ми мали життя “…і з подостатком щоб мали”. На всіх рівнях. Тому що щастя – це задовільнення духовних і фізичних потреб. І Господь знає, що нам потрібно. Господь хоче, щоб ми були здорові. От якщо я буду тут стояти перед вами хворий і скручений, що я буду вам проповідувати? У мене всі думки будуть про ліки, щоб самому якось піднятися. Якщо я сам мерзну, то кого я можу зігріти? Якщо я замерз, то я закутуюсь в кожух, і сиджу трясусь поки не зігріюсь. А от, коли я вже зігрівся – тоді я розпахую кожух і кажу: іди, я й тебе зігрію!

    Господь хоче, щоб ми були здорові, щоб піднялися на висоту прославлення Божого, щоб ми розповсюдили нашу віру навколо себе. Про що я можу проповідувати, коли мене зігнуло? Лікарю, вилікуй себе сам! – скаже мені будь-хто до кого я прийду і скажу: брат, вір мені! Пам’ятаєте, ми вже досліджували ці слова: “Якщо ви будучи злі, потрапите добрі даяння своїм дітям давати, то невже ж Отець наш Небесний не дасть вам?” Якщо я хочу, щоб моя дитина була здорова, то невже Отець Небесний не хоче, щоб я був здоровий? Хоче! В тисячу разів більше, ніж я! Але Він допускає цю хворобу, бо інакше загине душа моя, бо інакше я забуду за Нього. Бо краще тіло віддати сатані на знищення, щоб дух спасся Господнього дня. Не бійтесь того, хто занапастить вам тіло, а бійтесь того, хто занапастить вам душу. От Господь і допускає ту колючку в тіло від сатани. Пам’ятаєте, як апостолу Павлу допускає Господь колючку, але каже: досить тобі Моєї благодаті. Павло молився до Господа, щоб забрав ту колючку, але Він каже: досить тобі Моєї благодаті. Благодать дається по вірі, яка від слова. Маєш смирення, знаєш Слово, маєш віру яка від Слова – значить будеш мати і благодать. Господь хоче, щоб ми були здорові, хоче, що ми не мали гріха, щоб не мали прокляття гріха. Хвороба – це є прокляття гріха. Хвороби, страх, злидні, сором – це є результат прокляття гріха. Господь хоче щоб ми не мали гріха. Він не хоче щоб ми були під прокляттям гріха, і відповідно, щоб несли на собі результат прокляття гріха (хвороби, злидні, проблеми на роботі і в сім’ї). Господь хоче, щоб ми були щасливі. “…та й сказав: «Коли, Господи, хочеш, – Ти можеш очистити мене!”

    Прокажений прийшов до віри в Бога, і він знає, що для Бога немає нічого неможливого, він знає, що якщо воля Божа, щоб він був здоровий, то він і буде здоровий. Я хочу, – каже Христос. Я хочу, щоб ти очистився від прокази гріха, і Я хочу, щоб ти в результаті очистився від всіх проклять гріха, від всіх проблем які тягнуться від цієї прокази. Проказа – це хвороба, а хвороба приводить до болю, страждань. І гріх приводить до страждань, проблем. Насправді, немає іншої сили крім сили Божої.

    Чому Господь забороняє прокаженому розповідати про своє зцілення? Він ще не бачив в Ісусі Сина Божого, він ще не бачив в Ісусі Бога во плоті – він бачив у Ньому лише учителя, лише проповідника. Він бачив людину, яка принесла слово, чудове слово – Нагірну проповідь. І по слову якої цей прокажений увірував, але в Ньому конкретно він не бачив втілення Бога.

    Це те ж, як Марія Магдалина після воскресіння Христового ще не бачить Ісуса як ІСУСА – вона бачить Його «як одного з пророків». Вона бачить Його як якогось «садівника», що працює в саду. Сад, виноградник – це є Церква. Бачить одного з наставників, і говорить: «Пане! Якщо ти виніс Його (заступив Його, несеш інше якесь вчення замість розп’ятого, забороненого, але такого милого серцю моєму вчення Ісусового), скажи мені, де ти поклав Його, і я візьму Його...» Вона бачить у Ньому «садівника», поки Він до неї не звернувся. Тоді вона, обернувшись, говорить Йому: Раввуні! – що значить: Учителю! Вона упізнала воскреслого Учителя, воскресле Учення Христове – УЧЕННЯ СМИРЕННЯ! Ісус же говорить їй: не доторкайся до Мене, тому що Я ще не зійшов (у твоєму серці не зійшов) до Отця Мого! Не доторкайся до Мене, тому що ти ще не бачиш у Мені Того, Хто є Син Божий Єдиний – не бачиш Бога в плоті, Того, чиє місце праворуч Отця. Ти бачиш у Мені, у слові Моєму – хоч і глибоке, і притягальне, – але не єдине вчення, не єдино вірний шлях. Ще Я, ще Моє Вчення не піднеслося у твоєму серці до Небесного рівня довершеного ВЧЕННЯ ЄДИНОГО БОГА – не доторкайся до Мене!

    Так само Господь запитує й учнів: «За кого люди вважають Мене, Сина Людського?» Вони сказали: «одні за Іоанна Хрестителя, інші за Іллю, а інші за Єремію, або за одного із пророків…» Поки ти ще вважаєш Його за «одного з…» - то нікому не говори про це, тому що це неправда, тому що Він не один з… Він – Ісус, Він – Христос, Він – Той, про Кого пророкували пророки. Той, Котрий не тільки показує шлях, але і веде цим Шляхом. ЄДИНИМ ШЛЯХОМ! Тому що немає інших дверей у Царство Боже, окрім дверей СМИРЕННЯ. Пророки говорили про Нього, Закон і Пророки вели до Нього... Тому Він не один з, але Той, про Кого віщали пророки. І поки ти ще цього не зрозумів – йди, і не говори нікому...

    “Але йди, покажися священикові, та дар принеси, якого Мойсей заповів їм на свідоцтво”. Який дар заповідав Мойсей на свідоцтво священику принести? Для цього ми повернемося до Старого Заповіту. Книга Левіт, 14-й розділ, з 1-го вірша. Закон про очищуваного від прокази. Свого часу ми вже трішечки торкалися його. Сьогодні ми розглянемо буквально дев’ять віршів з цього закону. Тема безумовно складна, Старий Заповіт значно складніший від Нового, тому що там лежить покривало букви більш грубе, як на Новому Заповіті. В Новому Заповіті воно прозоре, а от Старий Заповіт справді важкий для екзегетики, для тлумачення. Послухаємо закон про проказу:

    “І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: «Оце буде закон про прокаженого в дні очищення його…” Ми читаємо буквальні речі, але відразу екстраполюємо їх в духовну сферу. Тому що ці слова є тінню духовних. Ми розуміємо, що прокажений – це той, хто має гріх. Якщо є проказа, то в мене є якийсь гріх. А їх легіон тих бісів, десятки тисяч тих гріхів в нас. І в кожного з нас є гріх з яким ми боремося, воюємо, і от ця проказа на нас. Як позбутися її, як очиститись? “І буде він приведений до священика”. Хто такий священик в нас? Нас цікавлять ці речі на особистісному рівні, але це діє на рівні Церкви, на рівні загалу, хоч зараз я і не буду це розглядати. Священик в нас – це дух. Мій дух – це є мій священик, він в мені, тому що дух – частинка Божества в мені. Дух в мені чистий, дух прагне до Господа. Коли сталося гріхопадіння в Адамі – сталася дисгармонія, до цього була гармонія в людині. В чому полягає гармонія? Дух прагне до Творця, душа підкоряється духові, тобто розум і воля слухняні духові, а тіло підкоряється душі. От гармонія, от він райський стан. Але після гріхопадіння стається так, що дух продовжує прагнути до Творця, але душа прагне до плоті. От вона дисгармонія. Священик в нас – це дух, це Христос, ми читаємо: “Таємниця від віків і поколінь – Христос у вас, надія слави!”. Совість наша – це є священик, посольство Господнє в нас. Це знову прояв Божества в нас. Закон Божий, який записаний на скрижалях нашого серця. Тому що “Уста священика знання стережуть та Закона шукають із уст його, бо він ангел Господа Саваофа”. Ангел Божий в нас, Закон Божий в нас, совість наша, Христос, – дух наш. Він є в нас в кожного, він може бути ув’язнений у в’язниці, як Іван Хреститель в Ірода царя. Це те саме, але на іншому рівні. Поки ми підзаконні, то в нас Іван Хреститель, а коли підблагодатні – він піднімається на рівень Христа в нас.

    “І буде він приведений до священика”. Тобто, приведений до Закону, бо священик зберігає знання, буде приведений до закону в нас. Коли це стається? Згадаймо притчу про блудного сина, це власне паралельне місце. Коли почав очищуватися блудний син? Коли сказав: “Встану, піду до отця свого”. І все, – він вже праведник, він ще нікуди не пішов, а тільки сказав: “Встану, піду до отця свого”. І вже отець вийшов йому на зустріч, і він став праведником! Згадаємо, закон про проказу, коли проказа на тілі і нечистий він, нечистий, і проказа розповсюджується по тілу і він все нечистий… А коли він стає весь білий від прокази, сказано: чистий він! Як же ж так, весь від голови до ніг в проказі – чистий? Так! Бо тут два виходи: або повне знищення, тобто очищення вогнем, згоріти в озері, що горить вогнем і сіркою до тла (не дай Бог цього очищення нам). Або “встану, піду до Отця свого...” От про що тут іде мова. Якщо ти прийняв рішення, підійшов до Ісуса і сказав: якщо хочеш – Ти очистиш мене! Все, ти вже чистий.

    “А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: «Хочу, – будь чистий!» І тієї хвилини очистився той від своєї прокази”. Але це не означає, що в ту секунду пропала проказа, це означає, що пішов процес очищення. Якщо ти вже весь білий від прокази, то ти потенційно чистий, тому що в тебе вихід один: або очищення через повне знищення, або “Встану і піду до Отця…” Третього шляху немає. “І вийде священик поза табір…” Чому поза табір? Тому що, цей занечищений проказою, але який уже очищується (“чистий”) знаходиться зараз поза табором. Тому що коли я в гріхах – то я поза табором народу Божого. Раз я в гріху, то я не є син Божий по благодаті Христовій. Чому? Тому що гріх – це є беззаконня, це думка тілесна. А думка тілесна ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові тай не може. Значить, якщо я тілесний – то я гріховний, я не є духовним, я думаю про тілесне. Але я вже хочу побороти цю тілесну думку, і тому я вже чистий в очах Господа. Тому що Господь хоче цього. Я праведник: я шукав правду, я знайшов її в Ісусі Христі, я починаю рух тим шляхом праведності, шляхом очищення. Але я ще поза табором, я ще не в таборі. Я ще грішний, а за табором грішники. І вийде священик поза табір, і дух наш, і совість наша, і Христос в нас, і закон починає працювати над тим, щоб ввести нас в табір. Щоб нас вивести з розряду грішників, і ввести нас в розряд праведників.

    “І вийде священик поза табір, і огляне священик, а ось – вилікувана хвороба прокази в прокаженого…”. Що значить вилікувана? Так само вилікувана, як весь білий від прокази. Де ж вона вилікувана, коли він весь білий від прокази. А вилікувана в тому розумінні, що: “Встану і піду до Отця свого”. Все, ти вже праведник, ти прийняв рішення, ти почав рухатись, і ти вже вилікуваний. Рано чи пізно, якщо ти будеш іти цим шляхом ти вилікуєшся! Тому можеш вважати, що ти вилікуваний. Просто треба час для того, щоб принести певні жертви в собі, щоб остаточно очиститись. І от ми бачимо, що в третьому вірші сказано, що вилікувана хвороба, а в дев’ятому тільки читаємо: “…і стане він чистий”. Ще рано до того щоб стати чистим, але хвороба вже вилікувана. Це всеодно, що Христос на хресті вигукнув: “Сталося!” Що сталося? Знищення сатани! Як сталося, як він ще і сьогодні воює і в церкві і поза нею? Сталося в теорії, сталося в потенції, а в практиці агонія продовжується. В практиці ще треба час, щоб ці плями зникли з тіла, але вже сталося, пройшла криза хвороби. Криза минула, іде момент видужання. Коли йде криза хвороби, то є два варіанти: або помре, що теж очищення, бо всеодно ця хвороба не буде продовжуватись, вона закінчиться, а це очищення. Бо перетворяться ці ракові клітини на порох, на землю і будуть знищенні. Або одужає. Все, третього немає. От коли в цього прокаженого криза, в блудного сина криза і коли він приймає рішення: “Встану, піду до отця свого”. Слава Богу! Він вже вилікувався. Він ще не очистився повністю, але вже він вилікувався, він вже пішов на поправку, він вже здоровий. Криза минула, хворий видужує. В тому розумінні здоровий.

    “…то священик накаже, і візьме для очищуваного…” Чуєте, він ще очищуваний. Ще йому треба очищуватись і очищуватись, ще тому видужуючому після кризи лежати і лежати в ліжку, бо все робиться не в одну секунду. Але вже робиться, вже заростають, вже затягуються рани, процес пішов. Слава Богу! Ми вже впевнені в цьому. Лікар, фахівець скаже: все, треба тільки час. Давайте йому бульйончик і т.д. Він вважайте здоровий, моліться і дякуйте Богові. “…то священик накаже, і візьме для очищуваного двох живих чистих птахів…” Які чисті птахи використовувались в Церкві? Голуби. Що символізує собою голуб? Мир. Так от, беремо два чистих птахи: два голуби. “…то священик накаже, і візьме для очищуваного двох живих чистих птахів, і кедрового дерева, і червону нитку, та ісопу”. Давайте кожен з цих чотирьох символів розглянемо. Голуб – це мир в нас. Кедрове дерево росте на горах ліванських. Ліван означає – білий, чистий, сніжний; чистота, праведність. Те дерево в нас. Червона нитка – це Возлюби! Ця червона нитка проходить через все Святе Письмо – Возлюби, змирися і прийди до досконалої любові. “Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте через них отримати життя вічне, а вони свідкують про Мене…” А в Писанні червоною ниткою проходжу Я – Христос. Христа ради роби все, в смиренні і любові. І нарешті, пучок ісопу. “Окропи мене ісопом і очищуся…” Що таке ісоп? То є трава яка зв’язувалася в пучок і яку використовували для окроплення кров’ю. Кров і душа – це життя. Принести в жертву голуба в собі, в собі мир знайти. Першого голуба ріжуть. Кров’ю його бризкають на другого голуба, і відпускають його на волю.

    Дуже гарно ці моменти тлумачить Макарій Великий, отець Церкви. Він так і говорить: що птаха (тут голуба) заріже священик, покропить другого і відпустить. Тобто, це означає, що треба спочатку змиритись аж до смерті (зарізати голуба). Що це означає “змиритись”? Прийняти обставини життя такими, якими вони є. Прийняти ближнього свого яким він є. Неважливо що мене оточує, а важливо що в мене в серці. Неважливо як там освячують ці плоди. Важливо, що в мене в серці мир аж до смерті: я вмру, але буду зберігати в собі мир. І що тоді станеться? Другий голуб підніметься на висоту небесну, на свободу духа. Це все символіка, хіба Богові потрібні ці шаманства? Якщо трактувати по букві ці речі, то є просто шаманство! Так от, говорить Макарій Великий, що треба змиритись до смерті хресної, а тоді і воскреснеш духом і отримаєш радість в Дусі Святім. “Якби я мав крила як тая голубка…”, – говорить Псалмоспівець. От про що тут йдеться! Але ті крила ти отримаєш не раніше, як змиришся. Це просто, і геніально. Віддай плоть, і прийми Дух… Прийми обставини життя які вони є. Господи, я є човник, а Ти є вітрило. Занурся повністю в Йордан, в джерело Боже, хрестися в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Віддайся на плавання, і пливи. Нічого не знаю. Господь знає. Завтрашній день не мій, мій сьогоднішній день, і я пливу. Кожен з вас має цей досвід. Коли ми досліджували тему “Стяжання Духа Святого” – ми тут літали! Давайте і зараз згадаємо. Давайте навіть фізично віддамося на волю Божу, розслабимось. Я нічого не знаю, але гірше смерті не буває, а я її не обмину. Я знаю що є Господь, тому що тисячі і тисячі свідків свідкують про це. Сонми пророків говорять про це і мали цей містичний досвід. І тут стоїть людина переді мною яка бачила Небо відкрите. Не може він так впевнено брехати, з цієї кафедри! Щось воно таки є. Віддамся і я, бо він говорить як той, хто має владу, як той, хто бачив. Давайте, скажемо зараз: Душе Святий, коханий! Я люблю Тебе! Не може бути того, що немає Бога, і не може бути, щоб Господь так обманув мене! Що я хотів цю рибку зловити, а Він мені дав гадюку – не може такого бути! Раз Ти сказав: є! Значить є. Боже, ввійди в моє серце, наповни мене благодаттю, теплом, спокоєм. Дай мені цієї впевненості, бо я є човник, а Ти є вітрило, і я зараз просто пливу... Віддамося повністю на волю Божу. Просто уявімо, що нас повільно несе вода. Тому що, здобути благодать Святого Духа можна не силою і міццю, а ось цим смиренням, повною віддачею. І, коли ми це робимо – от хай сльози з’являться в нас на очах, хай відчуємо ми це розчулення, хай серце зігріється наше… Дай мені того розчулення, зворушення. Дай мені відчуття присутності Твоєї, і бачення слави Твоєї. Я повірив Тобі, я маленький, веди мене коханий. Дякую Тобі, що Ти почув мене, що Ти ввійшов в моє серце, як та розчина благодаті, і зростаєш в мені, і зігріваєш мене, і ведеш мене. Дякую Тобі Господи, що Ти благословив мені змиритися і принести в жертву першого голуба. І дав мені крила, як тій голубці піднятися в небо в полі серця мого. Дякую Тобі Господи! І хай буде Тобі за це слава, честь і поклоніння, як єдиному Богові Отцю, і Сину, і Святому Духові і нині, і по всяк час, і навіки вічні. Амінь.

    “…то священик накаже, і візьме для очищуваного двох живих чистих птахів, і кедрового дерева, і червону нитку, та ісопу”. Причому ісоп зв’язаний в пучок. Пам’ятаєте: “Що зв’язано на землі, те буде зв’язане на небі”? А потім “Що розв’яжете на землі, те буде розв’язане на небі”. Розв’язана та голубка полетить, тільки спочатку треба окропити ісопом, принести в жертву, змиритися, зв’язати, а тоді вже і розв’яжеться – віддатися, розслабитися, на плавання. “І накаже священик, і заріже одного птаха до глиняного посуду…” Дуже цікаво: до глиняного посуду, не до золотого, не до срібного, а до глиняного. Чому? Бо ще посуд глиняний, ми ще маленькі. Безумовно, що глина ще в нас, неплодорідний той грунт, ще він не дає плодів в тридцять, шістдесят і сто разів. Ще це земля горщечника. Пам’ятаєте? Ми як ті Юди за тридцять срібняків готові продати Христа, за кусок ковбаси готові продати Христа, за свій спокій, щоб нас не чіпали продати Христа. Та який там спокій! За півгодини стояння, почекати освяти – вже готові продати Христа! Ми ще маленькі, ми ще приносимо жертви в дворі храму. Згадаймо, скінійний устрій. З чого складалася скінія або пересувний храм? Двір, і скінія в дворі. Скінія складалась з двох частин – святеє і святеє святих. Двір – святеє – святеє святих. От воно, жертівник мідний стоїть в дворі, це все одно що глиняний посуд. В тілі спочатку ми приносимо ці жертви, там треба змиритись. А потім, коли приносилась жертва на мідному жертівнику в дворі, то священик з кров’ю цією входив в святеє, і вже покладав ладан на золотий жертівник кадіння. От так, спочатку глина, а потім золото. А якщо розглядати ці речі через призму числа три, то – глина, срібло, золото. Спочатку приносимо в дворі жертву – голуба на мідяному жертівнику (піст, смирення людське, “зв’язання на землі”). Також дрібно товчеться у дворі ладан (молитовні чування наші). Потім входимо з цією кров’ю та повними жменями ладану (ось вони, “піст і молитва”) у святеє, окроплюємо його, і покладаємо ладан на золотий жертівник кадіння – стяжаємо смирення Боже, святу, благодатну молитву серця. І тоді входить той дим за завісу (руйнується середстіння гріха), у святеє святих, і тоді має право первосвященик ввійти в святеє святих. А там Ковчег завіту, херувими, там Слава Божа! От тоді: “Ми, що херувимів таємно з себе уявляємо, та трисвятую пісню співаємо. Відкладімо ж нині всякі життєві піклування…” Так церква співає на літургії, це та символіка яка забута на сьогоднішній день, нажаль. От чому сказано: покладеш в Святому святих ковчег з золота, вічко з золота, а над ним двох херувимів литих зробиш. Тому що це й ти повинен стати херувимом, і ти маєш оберігати Ковчег – схороняти відання, і тобі належить рухати колісницю Господню. А для того щоб стати ним – ти повинен принести спочатку жертву в дворі, “в глиняному посуді”. Потім ввійти в святе, отримати духовну радість від цієї жертви, здобути благодать Смирення, а тоді віднести цю свою жертву у святе святих Любові Божої, пізнати славу Його, і бути уже тим, хто відає, тим, хто знає...

    “І накаже священик, і заріже одного птаха до глиняного посуду над живою водою”. “Я хрещу вас водою на покаяння…” А жива вода – це та, що оживлює. “Я хрещу вас водою на покаяння…” Які плоди покаяння? Ти будь смоковним деревом, або кедровим, яке росте на висотах ліванських. Зростай на горах Господніх! Принось цю жертву, щоб у тебе було покаяння з плодами смирення. Мало того, що я кажу: каюсь, а смирення не маю. То не покаяння. Це мертва вода. Занурся в Йордан, в живу воду покаяння, – вона змиває бруд гріха з твого тіла духовного, з душі твоєї. “Птаха живого – він візьме його, і кедрового дерева, і червону нитку, та ісопу, і вмочить їх та покропить живого птаха в крові птаха, зарізаного над живою водою. І покропить очищуваного від прокази сім раз, та й очистить його, а живого птаха пустить у поле”. Сім раз покропить. Іде седмиця, один етап, ти ще глиняний. Шість днів працюй і роби всі діла твої. Які діла? Діла по обоженню, по очищенню, по зростанню своєму духовному, а сьомий день – субота для Господа. Радість, голуб полетів. Ввійшов в живу воду покаяння Христос, і ми християни шляхом Христа ввійшли в цю воду і зійшов Дух Святий у вигляді голуба. Іншими словами про одне і те саме. Жертва обов’язково приноситься над живою водою, і отримаєш тоді мир і радість в Дусі Святому.

    “А очищуваний випере одежу свою й поголить усе волосся своє, і обмиється в воді, – стане чистий”. Одежа – це праведність. Очищайся до кінця, основне є. Ти змирився, ти отримав благодать смирення та любові (Дух Святий зійшов на тебе у вигляді голуба, або відпущений голуб твій на свободу), в тебе виросли крила і ти піднявся як голубка на висоту благодаті. Для чого ти піднявся? – щоб далі очищуватись! Не розслабляйся! Одна седмиця пройшла, далі буде друга, третя і т.д. Шість днів працюй, а тоді субота Господня і так далі… Від суботи в суботу, в вічності будуть приходити на поклоніння до Господа. Мова йде не про календарну єврейську суботу, а про цей мир і радість в Дусі Святім. Випрати одежу – це очищати праведність. Поголити все волосся своє – це зстригти всі старі думки. Бороду – це стригти мудрість свою стару, мудрствування свої, бо борода то є мудрість. Хто не має бороди – той ще юнак. Все збриває, тут сказано, що навіть брови збриває, а брови – це свій світогляд старий. “А потому ввійде до табору. І буде жити поза наметом своїм сім день”. От тепер ти Божий, бо ти відкинув думку тілесну, бо думка тілесна ворожнеча на Бога. Ти прийшов до думки духовної, ти все відкинув тілесне і весь час думаєш про духовне. Це наступний етап. Седмиця пройшла. Ти син Божий по благодаті Христовій. Згадаймо, чотирьох синів Ааронових: Надав – “Ревність до Божого”. Ревність приводить до богосинівства: Авіуд – “Бог мій Отець”; Елеазар – “Поміч Божа”, благодать Господня. А далі Іфамар – “Острів пальм”, прославлення, острів спокою в житейському морі схвильованому спокус бурею.

    До табору ввійшов, а в намет ще ні. Намет в серці. Душу очистив (розум і волю), а треба ще глибше, тому що цього мало. Дуже багато хто ідуть цим шляхом і кажуть: нема ніяких наметів! Ваша містика – це є шаманство. Вони знаходяться в таборі, серед народу Божого, але не в наметі. Вони не ввійшли в той містичний морок в який ввійшов Мойсей, не ввійшли в богоспоглядання. І обікрали себе, на жаль. Але сім днів він працює, щоб ввійти в наступну суботу, щоб отримати містичний досвід, щоб світло Христове засяяло в серці.

    “І станеться сьомого дня, поголить він усе волосся своє, свою голову, і бороду свою (вже набута мудрість. Вона стає на задній план. Тобто, прийде момент, коли ти будеш не в слові, а в Дусі), і брови очей своїх, і все волосся своє поголить, і випере одежу свою, і вимиє тіло своє в воді (покаяння на всіх рівнях), – і стане він чистий”. Знову треба голитись! Але я вже тілесне зголив, і в мене залишилось все в розумі, вже слово правди я знаю. “Іншого Утішителя пошлю вам”, – каже Господь, – Духа правди. Вже слово правди залишається там, бо ти його міг розуміти так або інакше. Приходить Дух – це є вище. Серце – це є орган вищого пізнання. Приходить Дух Утішитель, Який всьому навчить. Але це ще не все, просто в нас немає часу розглянути. А там, ще є восьмий день… Там ще дуже багато є жертв для Господа. От як слово Боже вчить нас очищуватись від прокази гріха, жити, боротися тією невидимою бранню, якої сподобив нас Господь. І, дякувати Богові, Господь відкриває нам цей шлях. Дякувати Богові, що він підняв нас до цього розуміння, до цієї боротьби. Бо могли б ми з вами лежати в болоті, як сліпі кошенята нічого не бачачи і нічого не чуючи. Так могло бути. Але слава Богу, Господь через страждання, через проказу (це ми самі собі заслужили) привів нас до Себе. І хвала Йому за це і дяка! Хай Господь не полишить нас, підтримує нас на цьому шляху очищення. Нам ще треба попрацювати, і хай допоможе нам в цьому Господь. Амінь.



    † † †

    Протоієрей Олег Ведмеденко запрошує усіх, хто є небайдужим до справи свого спасіння, до БІБЛІЙНОЇ ШКОЛИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ, заняття якої проводяться щонеділі о 17-00 в актовому залі готелю “Профспілковий” (м. Луцьк, просп. Відродження, 24, 3-й поверх, навпроти міської лікарні №2).

    Основна мета запропонованих слухачам лекцій – дослідження Слова Божого по духу: як форми (духовна символіка біблійних текстів), так і змісту Писання (невипромінювання зла /смирення/, як шлях здобуття внутрішньої сили /благодаті/).

    На заняттях ви можете придбати конспективні матеріали, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега, різноманітну духовну літературу.

    Зібрання супроводжуються загальною молитвою та співом духовних пісень.

    ВХІД ВІЛЬНИЙ! МИ ЧЕКАЄМО ВСІХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДИ БОЖОЇ.

    Дистанційне навчання
    здійснюється через мережу Інтернет та за допомогою листування.

    НАПИШІТЬ НАМ, і ми надішлемо Вам інформацію, як отримати поштою книги, конспекти лекцій, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

    Наша адреса: Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021.

    E-mail: vedmedenko@fk.lutsk.ua

    Інтернет-сайт Школи: www.vedmedenko.org



    † † †

    Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

    Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (див. вище) з поміткою: “пожертва”, або “десятина”, або ж перерахувавши кошти на рахунок незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ “Західінкомбанк” ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

    МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.

    “Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).



  • Наші групи в соціальних мережах:

    Facebook: Олег Ведмеденко

    Вконтакте: Олег Ведмеденко

    Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: