Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія.Мф. 9. 9 - 17. Покликання Матвія. Ісус не цурається грішників. Про піст.

Лекція № 38

Лекція:
Минулого разу ми дослідили вісім віршів дев'ятого розділу Євангелія від Матвія. Розглянули історію уздоровлення Господом нашим Ісусом Христом розслабленого, а сьогодні продовжимо з дев'ятого вірша.

“А коли Ісус звідти проходив то побачив чоловіка на ім'я Матвій, що сидів на митниці, та й каже йому: «Іди за Мною!» Той устав, і пішов услід за Ним. І сталось, як Ісус сидів при столі у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його учнями. Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: «Чому то Вчитель ваш їсть із грішниками?» А Він це почув та й сказав: «Лікаря не потребують здорові, а слабі! Ідіть же, і навчіться, що то є: «Милості хочу, а не жертви». Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння”.

От такий уривок ми будемо розглядати. Кожне слово тут має духовне значення, кожне слово наповнене внутрішнім змістом. “А коли Ісус звідти проходив то побачив чоловіка на ім'я Матвій, що сидів на митниці...” Чоловік на ймення Матвій... Що є чоловік в біблійній мові? То є віра, то є розуміння. Ця віра і розуміння сидить на митниці. Сісти – це означає ствердитись. Митниця – це дух користолюбства і насильства, це власне світ. Причому митниця – це є центр цього світу, середина цього світу. На митниці збираються податки для кесаря. Пам'ятаєте вислів "Віддай Богові Боже, а кесарю кесареве"? Кесар – це світ, і ми всі віддаємо кесарю кесареве. Тому що ми живемо в тілі і, відповідно, навколо того тіла відбувається багато процесів. Ми повинні тіло своє одягати, годувати і т.д. А для того, щоб одягати, годувати – необхідно мати якусь роботу в цьому світі. Чому називається паства православна – “миряни”? – тому що вони живуть в світі, в миру. Це я харчуюся не від світу, а з ваших пожертв, тому що я не маю права займатися бізнесом, комерцією, служити в державних установах, бо церква відділена від держави. Але взагалі християни – вони жили, і зараз живуть в світі. І апостол каже: ви повинні бути в світі, як ті які не від світу. Ми в світі, але ми не сприймаємо ідеологію світу і цінності світу (мається на увазі цінності із знаком мінус, неосвячені правдою). Але кесарю кесареве мусимо віддавати: ходимо на роботу, платимо податки. Куди йдуть наші податки? Ми часто бачимо по телебаченню куди вони йдуть. Ми бачимо, що держава торгує зброєю, а зброя ця вбиває. Це якраз те що ми читаємо в книзі Відкриття, що прийдуть часи, що ти не зможеш ні купити ані продати, поки не покладеш цю печатку диявольську або на чоло, або на руку. Слава Богу, ми не кладемо її на чоло. Слава Богу, ми розуміємо це розумом, що "Не силою і не міццю, але тільки Духом Святим...", – говорить Господь. Але на руку хочеш чи не хочеш ми покладаємо цю печатку, і тому-то ми повинні щодень перебувати в молитві покаяння і казати: Господи, прости мені! Тому що мушу віддати цьому кесареві кесареве, але не сприймаю я цього розумом, і не сприймаю я цього серцем, хоча тіло моє тут, в світі…

Отже, віддати кесарю кесареве – це віддати світові світське. Віддати свій час, частину свого здоров'я земному багатству. Але нам треба пам'ятати, що ми повинні віддавати “Богові Боже”, і що Господь на першому місці в нашому житті. Так от, митар – це той, хто віддає кесарю кесареве, забуваючи про Богові Боже. От хто такий митар. І ми всі, до увірування нашого були митарями. Згадаймо наше життя до того моменту, поки ми не прийшли до віри. Ми віддавали кесарю кесареве! Що нас цікавило? Які цінності були для нас важливими? Цінності світу цього: смачніше поїсти, краще одягнутись, щоб про нас казали: от дивіться, як він гарно живе! Та слава шкіри, те що ми визначали як Ірод, слава зовнішня. Це нас найбільш приваблювало! Увімкніть телевізор, – я взагалі його вмикаю майже лише для того, щоб подивитися новини, але паралельно йде якась реклама... "Баунті" – райська насолода!" Ось до чого прагне світ. Тому що реклама – це власне пропозиція того, що користується попитом. Світ шукає зовнішнього. Митар – це той, хто віддає кесарю кесареве, хто думає про світське, живе світським життям. І ми бачимо, що цей Матвій був митар, і він “сидів на митниці”, він ствердився в цьому служінні, в цій вірі, і в цьому розумінні. Він вірить, що світське важливіше за все. – Яка там церква, що мені твій Бог дасть? В мене сьогодні бізнес, я їду в Польщу! Якщо я не зароблю сам – то твій Бог мені нічого не дасть!.. Оця віра, оце розуміння. І в цьому розумінні людина ствердилась.

“...та й каже йому: «Іди за Мною!..” У владі Христа підняти нас з цього стану. І Він піднімає нас! Він дає, Він дарує нам віру, тому що віра не від нас. Немає заслуги Матвія в тому що він увірував. Немає й нашої заслуги в цьому, тому що віра не від нас – це є дар Божий, щоб ніхто не величався. І ім'я Матвій перекладається як “Дар Ягве”, або “Дар Божий”. Він отримує віру в дар. Господь підкріплює нас. У Господа дуже багато методів для того, щоб нас покликати. Ми знаємо це, ми вже з вами досліджували 33-й розділ книги Йова, де кажеться, що Господь промовляє до нас у видіннях (прямим віданням)... Я собі займаюся своїми світськими справами, і раптом поглянув на небо нічне і подумав: хто я є? Чим я займаюсь? Навіщо я метушуся? Кому залишу те що маю? Може мені переглянути свої погляди, своє розуміння? Може мені встати? Невже попереду одна, лише одна мета існування: ще більше їсти, спати. А діти мої будуть ще більше і краще аніж я їсти і спати і т.д. І чим це все закінчиться? В чому сенс мого життя?.. Це є видіння. Людина побачила видіння, задумалась над своїм життям, для чого вона живе і що буде з нею далі. Невже сенс мого життя ці “податки” збирати? І з собою я ці податки, виявляється, не заберу. Один брат казав, як він прийшов до віри. Він замислився над тим, що якщо за гроші можна купити одну хвилину життя, то справді варто залишатися в світі, поставити гроші, матеріальне на перше місце в своєму житті. Але відповідь проста: не купиш за гроші ні хвилини життя! Тому що якщо б можна було купити хвилину, то за ще більші гроші можна було б купити дві, і врешті безсмертя... Не можна купити, а якщо не можна – то воно (матеріальне) нічого не варте. От чудовий висновок зробив наш брат во Христі! І прийшов до віри… Він “сидів на митниці” як той митар Матвій, і раптом йому прийшло озаріння, що треба шукати якусь цінність, і цю цінність Господь йому відкрив, сказав: “Іди за Мною! Той устав, і пішов услід за Ним...”

Господь промовляє ще до нас у снах, а потім ще й у хворобах. От так Господь промовляє. Так Бог промовляв до цього митаря. І ми знаємо, безумовно, Він промовив саме таким чином, і той встав і пішов. Хоча ми не відкидаємо те, що сталося це і через страждання, не лише через “видіння”. “Той устав, і пішов услід за Ним” Сидів, ствердився в матеріальному, але встав духовно. “Восстаньте!” – виголошує диякон завжди, коли починається вечірня. Встаньте духовно, тут мова йде не тільки про те, що прихожани сидять до початку служби, а починається служба, то встаньте! Тут більш глибокий зміст. Восстаньте в молитві, в своєму житті. Восстаньте, як той митар Матвій – полишіть все земне, і йдіть за Христом.

“І сталось, як Ісус сидів при столі у домі (церква, серця вірних), ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним (митар сидів на митниці, а тут встав, пішов за Ісусом і “сів” з Ним) та з Його учнями” . От ті митники: не один Матвій, а багато митників і грішників, вони приходять до столу Господнього. Що є стіл Господній? Це стіл Премудрості. Пам'ятаєте: "Мудрість свій дім збудувала, сім стовпів своїх витесала... і трапезу свою приготувала. Дівчат (життя праведне) своїх вислала, і кличе... Ходіть споживайте із хліба мого..." (Прип. 9. 1 – 9). Ці слова для нас. Ми зараз тут сидимо з Ісусом, при столі в домі нашому, в церкві. Вони посідали за цей стіл, хоча ще грішні, вони тільки прийшли до цієї премудрості і починають споживати цю їжу. Це робиться не в одну секунду, як декому здається. От прийшов до віри – і вже спасенний. Багато хто так і вигукує: я вже спасенний! Ти стоїш на шляху спасіння, ти ідеш за Спасителем, ти сів в домі Спасителя за той стіл, який Він накрив. Але завтрашній день – не твій! Будь уважний! Не розслабляйся: “Я багатий, і збагатів і не потребую більше нічого” Я уже спасенний!.. Ні! І кожен день молися: Господи, не відніми від мене те, що ти мені дав з милості Твоєї великої! Господи, віднови, зміцни і побільш благодать Твою, благодать віри, надії, любові. Не дай упасти!..

“Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: «Чому то Вчитель ваш їсть із грішниками?» А Він це почув та й сказав: «Лікаря не потребують здорові, а слабі! Ідіть же, і навчіться, що то є: «Милості хочу, а не жертви». Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння” . І для того щоб покликати – треба ввійти в митницю, як Ісус прийшов до неї і сказав: “Іди за Мною!..” Христос не гукав за стінами митниці: Гей! Що ти там сидиш! Виходь з того Вавилону!.. Ні! Христос входить в ці митниці.

Апостол Павло говорить: я з підзаконними як підзаконний, а з беззаконними як беззаконний, хоч сам беззаконний не бувши, але законний Богові. Для всіх я був все, щоб придбати бодай деяких (для Господа придбати). Фарисеї ніколи не входять. Ось кажуть: я виходжу з православ'я, бо тут занечищення, тут змарновані кров і вода (життя і вчення) і мені нема що робити з цими митниками і грішниками. І не розуміють, що насправді це фарисейська позиція.

На жаль, номінальне православ'я дійсно сьогодні в такому стані – стані значного занечищення. Вся Україна – православна. І що ми маємо на сьогоднішній день? Маємо номінально православну країну (не юридично але фактично, бо ж більшість населення охрещені православними), а насправді ж – не православну, тому що православ'я – від “правильно славити”, “мати право славити”. А маємо право славити лише тоді, коли маємо смирення і любов! Тому що “слава” і “присутність” – слова синоніми. Бо спочатку Слово, потім це Слово стає плоттю, а потім бачимо славу, і тоді маємо право славити. І тоді славимо: Господи, дякуємо Тобі, що Ти є! З сльозами розчулення, з зігрітим серцем, в мирі і радості. Чи є це сьогодні в загалі церкви? Немає! Майже немає... Так от, дуже легко вийти звідси і гукати: Гей! Виходьте з того Вавилону! І якщо ви бачите, що якась громада діє таким чином, то знайте: там фарисейська розчина! Легко критикувати, і дуже важко ввійти в цю “митницю” і підняти Матвія. Сьогодні фарисейська розчина у всіх релігійних деномінаціях! Христос входить в митницю, а фарисеї дорікають Йому та учням Його за це. Якщо ви бачите, що якась громада діє таким чином, то знайте – там фарисейська розчина!

“Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: «Чому то Вчитель ваш їсть із грішниками?” Їсть з грішниками і митниками. Тобто, Він в цьому спілкуванні, в цьому оточенні. Що таке “їсти”? І що таке “пити”? Пити – це теорія – “Пийте з неї всі...”, їсти – це практика. Це людина мусить увійти в цю систему. Бути з юдеєм як юдей, а з геленом як гелен; з підзаконними як підзаконний, а з беззаконними, як беззаконний... З православними, як православний; з протестантом, як протестант; з католиком, як католик; з фізиком, як фізик; з ліриком, як лірик. От як діє Господь! От як діють учні Христові! Вони діють в усіх конфесіях, вони не виходять з своїх конфесій, а там залишаються і працюють – піднімаються самі та піднімають “митників”. Вони п’ють і їдять з цими митниками і грішниками, для того, щоб придбати для Господа хоч деяких. От це правдиве служіння! Хто говорить не так – той фарисей, ще й дорікає: чому їси з ними!? Не їж з ними, а йди і гукай, хай вони виходять до тебе... Ні!

“А Він це почув та й сказав: «Лікаря не потребують здорові, а слабі!» І Лікар прийшов в дім. Який дім? Громада, церква. «Ідіть же, і навчіться, що то є: «Милості хочу, а не жертви” . Кожна конфесія цитує ці слова і не виконує. Кожен менторським тоном, високо піднявши пальця (як читаємо в Святому Письмі: “не піднімай пальця і не говори”), говорить: якби то ви знали! Що то значить: Милості хочу, а не жертви... Розвертається та іде геть від грішників. "Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння". Я прийшов віднайти заблудлу вівцю і її привести до Отця Мого. І радість за одну овечку заблудлу, що врятована, більша, аніж за дев'яносто дев'ять праведних (тому що вони вже на шляху спасіння, вони в кошарі Господній), бо заблудла вівця щосекунди наражається на небезпеку вовчих зубів. Так і у нас. Коли одна дитина повернулась із школи, а друга ні, то за яку переживається більше? Звичайно що за ту, якої ще нема вдома.

“Тоді приступили до Нього Іванові учні тай кажуть: «Чому постимо ми і фарисеї, а учні Твої не постять?» Ісус же промовив до них: «Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, – тоді й постити будуть вони. До одежі ж старої ніхто не вставляє латки з сукна сирового – бо збіжиться воно, і дірка стане ще гірша. І не вливають вина молодого в старі бурдюки, а то бурдюки розірвуться, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть; а вливається вино молоде до нових бурдюків, – і одне й друге збережено буде” . Насправді досить таки важкий уривок для тлумачення по духу, та й по букві так само.

Іванові учні постять, а Христові не постять... Ми з вами Христові учні? Христові, так! Але ми постимо? Так!.. Тут ніби якась плутанина. Ми постимо, бо Христа з нами нема? Не тому, бо як же нема?! Коли Він каже: І ось з вами Я до кінця віку... Христос з нами, Він посеред нас. Ми вітаємося: Христос посеред нас! І відповідаємо: І є, і буде! А чому ми тоді постимо, якщо Христос посеред нас? Тут речі духовні, але тут буква не протирічить духові, і ми її приймаємо. Але давайте крізь букву проникнемо у внутрішнє, за словом Григорія Богослова.

“Тоді приступили до Нього Іванові учні тай кажуть: «Чому постимо ми і фарисеї, а учні Твої не постять?” Хто такі Іванові учні? Яке хрещення Іванове? Іванове хрещення – це початок Христового хрещення, це предтеча Христового, це підведення до Христового хрещення. Іванове хрещення – це хрещення в покаяння. Іван закінчує свою проповідь: “Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!”, а Христос починає проповідь цими ж словами.

Іванові учні підзаконні, а учні Христові підблагодатні. Чим відрізняються підзаконні від підблагодатних? Тим, що як говорить Христос: Іван є найбільший серед народжених від жінок (жінка – життя), але найменший в Царстві Небесному більший за Івана. От таке церковне життя. Людина постить, виконує приписи церковні, вичитує молитви по молитовнику, але в серці ще немає нічого, вона підзаконна, вона не народжена згори. І головне для цієї людини вичитати канон. Вичитав канон – значить я молився... Нічого, що серце не зігрілось, нічого, що немає молитви серця: я ще не знаю що таке молитва серця, але я вже вичитав канон… Прийшов піст – я пощу, я приношу цю жертву, і я каюсь в своїх гріхах, я хочу вирватися з цього стану і хочу злетіти. Я приношу жертву, я “зв'язую на землі”! Згадаймо слова Ісусові: що зв'яжете на землі, те буде зв'язане на Небі. Що розв'яжете на землі, те буде розв'язане на Небі.

Коли ми йдемо шляхом подвижництва, тим золотим, царським шляхом суворим і ясним шляхом віри, – то ми, безумовно, зв'язуємо плоть свою. Ми починаємо із зв'язування, а зв'язування плоті (поки ми ще не маємо молитви серця, містичного досвіду) – це є Іванове служіння. Учні Іванові і фарисеї постять. Фарисеї теж підзаконні, і тут іде мова про фарисеїв із знаком плюс. Тому що фарисей не означає завжди із знаком мінус. Фарисеї – означає “відокремлені”, відокремлені від світу. Не ті, які вважають себе відокремленими від світу, а насправді є цілком світські і розпинають Христа (і таким чином насправді відокремлюють себе від Бога). Тут мова йде про тих фарисеїв, що є Никодим. Вони постять, вони аскети, вони виснажують плоть свою, але вони, будучи найбільші серед підзаконних, в порівнянні з підблагодатними – маленькі. Найменший з тих, хто має благодать, хто має сльози розчулення на очах, як ознаку присутності благодаті Святого Духа. Хто народжений згори від Духа Святого – більший за Іванових учнів і фарисеїв. Справжніх фарисеїв – таких, як був Симеон, старець Богоприїмець, як Йосип чоловік Марії... Я зараз говорю про духовних фарисеїв, про справжню відокремленість від світу. Розуміючих, що треба віддати плоть і прийняти Дух, але ще Дух не прийнявших. Як той старець Симеон: він воює з плоттю, він фарисей, він чекає приходу Христового. І рано чи пізно Предтеча Іван відходить і приходить Спаситель Христос. “Нині відпускаєш раба Твого, Владико...”, – каже Симеон, – “... по слову Твоєму з миром...” Яким миром? “Царство Боже не їжа і питво, а праведність, і мир, і радість в Дусі Святому” Сходить благодать, сходить мир – і відходить раб, бо приходить Син. Відходить Іван Предтеча, тому що приходить Той, Предтечею Кого він був. Ті, хто підзаконні – постять, і ми, поки підзаконні постимо, в розумінні прикладання фізичних зусиль. Коли ми прикладаємо ці справді підзаконні зусилля, коли ми не є беззаконними, як були фарисеї із знаком мінус, а коли ми підзаконні, як старець Симеон, – то обов’язково “зв'яжеться” і на Небі. Господь нам допоможе! Господь допоможе тим, хто стукає. І коли ми боремося із своєю плоттю, коли благодаті ще не маємо, і у нас ще тільки молитва уст, або в нас тільки молитва розуму (як визначив Никодим Святогорець, що молитва уст – це взагалі не молитва, а молитва розуму – це напівмолитва). Ми ще тільки-но женемо цю тілесну думку, і ще не піднялися до містичного досвіду, ще в серце не ввійшов Христос, але ми таки зв'язуємо на землі, – і обов'язково Господь допоможе в'язати з Неба. І тоді розв'яжетесь на землі, прийде розв’язання від гріха, – і відразу паралельно розв'язання і на Небі. Тоді-то народження з гори, тоді-то сльози розчулення, тоді-то містичний досвід, тоді мир і радість в Дусі Святому.

Іванові учні – це ті, хто зв'язує на землі, і Господь допомагає їм зв'язувати з Небес, вони Господні. Але вони ще не піднялися до рівня учнів Христових. Христові учні – це ті, хто розв'язується від гріха, і розв'язується дух їх на Небі. Це не означає, що Христові учні не стримуються від гріха. Адже слово “піст” означає “стримання”, і це є стримання від гріха. Це не означає що вони не стримують язика, серця, черева. Це не означає, що вони безпечно п'ють, їдять, веселяться: “Ми підблагодатні, і нам не треба стримуватись...” Ні, не про те йде мова! Мова йде про головні зусилля. Для Іванових учнів – це зв'язування плоті, тобто в першу чергу стримання плоті, піст тілесний, а от для Христових учнів – це розкриття серця перед небом у самозреченні і любові, це смирення, це піст духовний.

Згадаймо, як Іван Колов розповідає, як він бореться з плоттю. Він говорить: "Я нагадую собі чоловіка, який сидить під деревом і пильно оглядається навколо. І коли бачить хижих звірів, які виходять з лісу, щоб пожерти його, – піднімається на дерево і зверху на них дивиться. І вони походять-походять під деревом, поклацають зубами, – і не маючи їжі розходяться, повертаються назад в ліс". Він говорить так про молитву, і це вже учень Христів. Тобто, Іванів учень ще не піднімається на дерево, бо дерева ще немає. Він бере палицю і починає з тими звірами воювати, і Господь допомагає йому в цій боротьбі, Він дає сили, але підзаконні сили. Силу волі дає, вірою зміцнює через розуміння для боротьби. Але коли вже є те Дерево, дерево життя з плодами дарів Духа Святого, – то тоді зовсім інша боротьба. Не треба вже воювати з палицею в руках, силою й міццю своєю, – просто треба піднятися на те дерево, піднятися в молитві на висоти благодаті і все. Відкрити той канал в серці своєму (тому що молитва – це є зв'язок з Богом), і той вогонь благодаті, який сходить в твоєму серці, попалить тих “звірів”. Тільки не впасти з тієї висоти! Бути жайворонком, який високо літає в небі. Поки ми ще кури, які гребуться в землі, то птахолов накидає сітку. А жайворонка – спробуй злови! От про що йде мова. В Іванових учнів земні зв'язування плоті. В Христових учнів – зовсім інша боротьба. Вони вже воюють не на землі, а “на тому березі”. А якщо уявити, що піст – це боротьба із звірами під деревом, – то постять Іванові. Христові вже не воюють під деревом, бо вони вже на дереві, і їх піст полягає в тому, щоб підніматися все вище і вище на це “дерево”, щоб як би ці звірі не клацали зубами – не могли дотягнутися до тебе. Тому що ти в молитві, ти з Богом і благодать наповнює серце твоє. І що може тебе спокусити? Якщо ти сам не спустишся через гординю свою і не скажеш: Я вже забрався на вершину, і мене ніхто не скине! Як говорив Іван Лествичник: наскільки вже безпечне місце Небеса, а сатана і звідти умудрився впасти! Тому що сатана був ще херувимом, а ми повинні стати серафимами. Ми повинні отримати дар не тільки слова знання, але слова мудрості. І насправді піднятися на це Небо і повністю попалити в собі все нечисте. Ми повинні піднятися до того стану, коли нам не треба буде постити під деревом і воювати з звірами. Але коли ми на дереві, і наше завдання – усього й того, щоб утриматись на ньому, там де ми є недосяжні, не впасти, як впав люцифер ставши сатаною. А залишитись там, і в цьому стані тобі ці звірі не страшні. Кожен з нас має цей досвід озаріннями. Хтось має постійний, хтось не має постійний. Коли ти на цьому дереві, коли ти в духовній екстазі (це слово в світі має трошки негативні відтінки. А воно означає – “захоплення”, рос. “восторг”), то тоді ніякі утіхи плоті тобі не можуть нічого зробити. Тому що вони є темними в порівнянні з тим світлом яке в тобі, вони є сміхотворними в порівнянні з тією насолодою духовно-душевно-фізичною, яка в тобі. Але цей стан треба відчути, до нього треба піднятись, і в ньому треба перебувати. Так от, на цьому “дереві” ти також в пості, в боротьбі із звірами, але борешся із звірами уже тим, що просто не даєш вкусити себе. От і все. А ця боротьба вже не стільки тілесна, як духовна.

Зараз ми говоримо про крайні етапи, тобто, про землю і про Небо. Але ми розуміємо, що завжди є напіввідтінки, а не тільки чорне і біле. Тому що сходження на це древо – це є шлях. І кожен з нас знаходиться на цьому шляху. Один вже там, на вершині, як святий преподобний Серафим Саровський, і його вже не дістають ці звірі. А другий ще на півшляху, він ще тільки зростає в надії Господній. "Я є Шлях", – каже Христос, і ми всі піднімаємося від Іванового хрещення до Христового. Адже те чим закінчував свою проповідь Іван, стало початком проповіді Христа: "Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!" Ми повинні постійно пам'ятати це.

“Ісус же промовив до них: «Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий?” От, будь ласка. І Іванові учні ми, і Христові учні ми! Коли цей Наречений Церкви з нами – нам не треба піст тілесний. Коли ми в захваті, коли ми в молитві, коли світло Христове в нас, коли в нас Христос царює, – не спить на подушці на кормі нашого корабля, а керує нашим життям. Коли вітрило віри нашої розправлене і наповнене Духом Святим, коли ми сидимо за столом премудрості Господньої (Слова, віри і благодаті), і з нами Христос, – тоді ми учні Христові, ми на Небі. Ми менше прикладаємо зусиль тілесних, а більше наші зусилля духовні. Але ми часом спускаємося “під дерево”, і не завжди в захваті, ми не завжди в екстазі. Буває день, а буває ніч. І коли ніч – ми стаємо тоді Івановими учнями, і не дай Бог впасти нам нижче, в беззаконне служіння! Але ми спускаємося на підзаконний рівень, і тоді мусимо постити.

Згадаймо слова Феофана Затворника, де він говорить: не лякайтесь, коли втрачається молитва. Не лякайтесь, коли втрачається благодать. Це нормальне явище, тому що існує день та існує ніч, але коли приходить ніч – то не впадіть в беззаконня, а продовжуйте виконувати Закон Божий, волю Божу через справи милосердя і богопізнання. Хоча б вже не Христа ради, тому що Христа вже немає за цим весільним столом, але страху ради. І ваше падіння буде тільки початком мудрості, але не нижче, коли немає страху Божого. Дай Бог всім нам виростити в серці це древо! І дай Бог, поки ми ще не є серафимами, поки ми ще не здатні вистояти, три роки вистояти на камені з піднятими руками і з сльозами розчулення, і харчуватись напоєм з сухої трави... А насправді цей напій тільки для того, щоб не зсохлися кишки, тому що вже не потрібна фізична енергія, тому що ти сприймаєш енергію високочастотну, духовну. Ти переключився на зовсім інші джерела енергії, не грубо фізичні, як тварина, а на духовні, як ангели. Ти вже ангел во плоті... Так от, поки ми ще не Серафими Саровські, і не можемо от так тисячу днів нічого не їсти, а їсти хліб благодаті Господньої, і літати під час молитви. Поки ми ще не піднялись – то вирощуймо це древо, досягаймо хоча б початків, досягаймо молитви серця. Адже молитва серця – це і є початок для християнина.

Якщо в тебе немає молитви серця, значить в тебе ще немає того досвіду, значить ти насправді ще й не християнин. Якщо ти не народжений згори – ти ще не християнин, ти ще Іванів учень. Добре, тоді на рівні Іванового учня вирощуй те дерево. І прийде час – воно виросте, і коли в черговий раз вискочать з лісу “звірі”, – ти вилізеш на нього, і вони тебе там не дістануть. І ти будеш з того верховіття славити Господа і казати: слава Тобі Господи, що Ти зростив в мені це древо! Що Ти дав мені це насіння Слова, що Ти розпушив грунт серця мого! Хай навіть залізним лемешем страждань, але в результаті виросло древо, у віттях якого я маю захист. У віттях якого церква має захист, у вітті якого кубляться птаство Небесне. А пташки – це ми з вами, крилаті наші думки та бажання. Це ми з вами повинні стати тими голубками, які в тому вітті знайдуть захист, знайдуть притулок.

“Але прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, – тоді й постити будуть вони” . От будь ласка, те про що говорить Феофан. Іди, поки день – тобі не потрібні будуть підзаконні зусилля, цей підзаконний піст. Але коли прийде ніч, а вона прийде. Бо поки ти в тілі, то є день і є ніч. Пам’ятаєте, як сказано в книзі Буття: “поки земля не минеться!” Поки ми ще земні, поки ми ще не стали серафимами, то: “...по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч – не припиняться!” (Бут. 8.22). Але це не означає, що той холод і ніч будуть вічні. Ні! Буває плач на вечір, а радість на ранок. Знову, як вчать Отці церкви, що не може бути вічної хмарної погоди, обов'язково хмари розвіються і вигляне сонечко. Так от, якщо в когось з нас сьогодні Христа немає (тобто немає відчуття присутності Його), то це не означає, що і не буде ніколи. Але означає, що ми повинні сидіти за цим столом, і не відходити від цього столу Премудрості. Ми повинні прикладати зусилля, хоча вже безумовно зусилля іншого рівня. Зусилля не рівня Христа, не рівня підблагодатного, а підзаконного. Не через любов, а через страх. Не через мир і радість в Дусі Святому, а через вольові зусилля наші.

“До одежі ж старої ніхто не вставляє латки з сукна сирового – бо збіжиться воно, і дірка стане ще гірша. І не вливають вина молодого в старі бурдюки, а то бурдюки розірвуться, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть; а вливається вино молоде до нових бурдюків, – і одне й друге збережено буде”.

Одяг і вино, бурдюки з вином. Це те саме, що хліб і вино. Ці символи ідентичні. Одяг – це праведність, і хліб – це теж насправді є праведність, бо то виконання волі Отця. Коли ми одягаємося в одяг праведності, то ми виконуємо волю Отця. А вино – це вчення, теорія. Оцей одяг і бурдюки з вином – це те саме, що хліб і вино. Так от, що говорить Господь: “До одежі ж старої ніхто не вставляє латки з сукна сирового – бо збіжиться воно, і дірка стане ще гірша. І не вливають вина молодого в старі бурдюки, а то бурдюки розірвуться, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть...” Не можуть вмістити. Не може вповні вмістити Іван Хреститель Христа. Тому що він хоч і найбільший серед підзаконних, але він ще не народжений згори. І поки ми ще підзаконні, то для нас ще дивні речі підблагодатні. Поки ми ще підзаконні – ми не можемо вмістити в свій бурдюк розуму нашого оцю теорію Господню: Як так, не противтеся злому?! “Око за око, і зуб за зуб” – от це нам підходить... “Бо коли вдарять вас в праву щоку, підставте і другу...”, – а це мені не зрозуміло! Я не можу цього вмістити!.. От коли твій “бурдюк” зможе це вмістити – то слава Богу, ти піднявся до рівня учня Христового.

Одяг… “В тебе забирають сорочку, а ти віддай і плаща йому” Тебе неправдиво називають неправедним, грішним, тим, який робить справи благочесні, справи милосердя і богопізнання заради своєї вигоди, – то віддай йому і плаща. І скажи: так, я є грішник! Ми можемо це вмістити? Чи ми будемо захищатися і казати: Браття, та ви не так зрозуміли? Я ж не такий, це на мене наклеп зводять! У мене зовсім інший одяг!.. І поки ми ще захищаємося в цьому плані. Поки нам іще не все одно що про нас говорять, поки нам не все одно в якому одязі нас бачать… Значить ми ще зовнішні, і нас ця шкіра хвилює. А коли сидимо на цьому весільному банкеті, і маємо в серці Христа, – то що б про нас не казали ті зовнішні – нам вже не цікаво! Тому що тут цікавіше, тому що тут Христос в нас. І мені не важливо що мене оточує, а важливо як я до цього відношусь. Моє завдання – не впасти з того дерева вниз, не спуститися до тих звірів! А там… Хай шматують цей одяг, хай ділять ті ризи. От поки ми ще не на цьому рівні, і піклуємося про свій імідж, авторитет, праведність, про одяг який бачать люди, – то латку новеньку Христос не буде на нього шити, бо те і друге пропаде.

Ні! Давайте одягнемося в праведність Христову, а та праведність "не шукає свого", тобто не піклується про себе назовні. Вона піклується про те, що в серці – про Царство Боже. Шукає перше за все Царства Божого, а все інше, що будете одягати, і як та праведність буде виглядати на зовні, – додасться. Якщо ми піднімемося на такий рівень, то станемо справді Христовими. Ось про що йде мова. Так що цей одяг, ці бурдюки з вином, цей хліб і це вино – мова йде про життя і розуміння. Про виконання волі і про вчення. Так от, поки ми Іванові – ми не можемо вмістити цієї праведності Христової, яка не одягається, не захищається... Так говорить апостол Павло: я є ніщо! Пам'ятаєте, ми цитували Макарія Єгипетського, який каже, що чим вище піднімається людина, то тим більше вона говорить, що не достойний такої благодаті, що дає Господь. Але Господи, не відніми її, бо я вже не зможу без тієї благодаті!.. І його не цікавить, що навколо, що він в лахмітті. Заходить якийсь мирянин, світський абсолютно, – а він падає йому в ноги, і цілує йому ноги, бо в серці його – любов. І його не цікавить, що той вийде і скаже: Тю, і це Серафим Саровський?!. Так само говорять про Сергія Радонезького… Я думав що цей старець – Господь Саваоф во плоті, а в нього такий вигляд зашарпаний… Поки ми не можемо цього вмістити – нам треба працювати, щоб вмістити. І Господь чекатиме терпляче, поки ти зміниш “одяг” свій, і “бурдюк” свій. І зможеш вмістити і теорію, і практику Христову в повноті, і не будеш дбати про зовнішнє, а тільки про внутрішнє. І не будеш думати що їсти і пити, і це не тільки у фізичному плані. Бо коли ти маєш віру, то навіть підзаконний вже не думає що буде їсти, і в що буде одягатись буквально... Але ти уже не будеш думати і про їжу й питво навіть духовні, бо ти знаєш: Господь все дасть. Головне – шукай Царства Божого, а воно всередині нас, в серці, а все інше тобі додасться... Спасися ти, і тисячі навколо тебе спасуться.

Що таке їжа? Це виконувати волю! Хіба святі турбуються за те, щоб виконати волю (а воля: “То ж ідіть, і навчайте всі народи...”)? Ні, – каже Серафим Саровський, – не турбуйся про це. Господь не дасть цей світильник загасити, якщо він справді світильник. Ти турбуйся про те, щоб це був світильник, і якщо це є світильник – то ти його не заховаєш! Сказано в іншому місці: не сховається місто, яке стоїть на верховині гори. Якщо ти піднімешся на цю верховину, то Господь обов'язково це світло дасть, щоб його побачили інші. Тільки ти не вгашай його, і не лягай “на ліжко”, і не став світло “під ліжко”... Ти не чисти зовнішню сторону чаші, але турбуйся про внутрішнє, бо Царство Боже всередині і ти повинен знайти його там. А там Господь дасть, Він знає яке в тебе служіння мусить бути. Так само і про “одяг”. Тебе не повинно хвилювати, що про тебе скажуть сусіди, знайомі і т.д. Скажуть: вже доходився в церкву! В нього вже “дах поїхав”. Не курить, не п'є… Всі люди, як люди, а вона... Гості в хаті, а вона на біблійні курси пішла! Все, ясна справа!.. Не хвилюйтеся про те, хвилюйтеся про ту скарбницю, що всередині. Прийде час зрозуміють, а якщо не зрозуміють, значить не прийшов час. Не віллєш ти цього вина в бурдюки старі, не пришиєш ти латку свою на одяг старий. Кожен сам за себе дасть відповідь перед Богом. Амінь.



† † †



ВИЙШЛИ В СВІТ ТАКІ КНИГИ ПРОТОІЄРЕЯ ОЛЕГА ВЕДМЕДЕНКА:

* Посібник з духовного діяння “НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ...”
(Внутрішня Сила або духовні основи успішності та здоров’я; чому ми хворіємо або як стати здоровим; пам’ятка для тих, хто шукає спасіння; практичні поради протягом дня; правила боротьби невидимої; якщо вам пороблено; переривання прокляття роду; самовичитка... Ці, та інші матеріали ви знайдете у невеликій за розміром, але змістовній та сповненій реальним досвідом книжці, 104 стор.).

* Дві книги з серії “Відповіді священнослужителя”: “ІЩЕ НІЧ...” та “СМАК БЛАГОДАТІ” (Відповіді на запитання, якими докоряють православним представники різноманітних протестантських конфесій: чому поклоняємося Богу перед іконами; чому святкуємо не юдейську суботу, а новозавітну неділю; чому хрестимо немовлят; чому часто хрещення здійснюється не через повне занурення, а шляхом обливання; як правильно звертатися до Бога /хіба лише Ієгово?/; чи потрібно молитися за померлих; чому вшановуємо мощі, молимося до святих; чому шануємо Богородицю, і чи були у неї іще діти, окрім Ісуса... Також про число звіра /666/; коли і як прийде Антихрист; як правильно вітатися у церкві; чи можна їсти м’ясо з кров’ю; головний убір у храмі /чоловіки та жінки/; властивості святої води; походження людини тощо... Кількість сторінок відповідно 180 та 160).

Книги українською мовою.



* НАПИШІТЬ НАМ
, і ми поінформуємо Вас як отримати поштою книги, конспекти лекцій, а також аудіо та відеозаписи лекцій та проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

* НАША АДРЕСА:
Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021. (Детальна інформація вміщена також на сайті www.vedmedenko.org в розділі “КНИГИ ТА АУДІОЗАПИСИ”).




Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: