Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія.Мф. 9.18 - 31. Уздоровлення кровоточивої. Воскресіння дочки старшого синагоги. Ісус уздоровляє очі двом сліпцям.

Лекція № 39

Лекція:
Ми уже дослідили 9-й розділ, 17-й вірш. А саме про піст, чому Іванові учні постять, а учні Христові не постять.

“Коли Він говорив це до них, підійшов ось один із старших, уклонився Йому та й говорить: «Дочка моя цієї хвилі померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, – і вона оживе». І підвівся Ісус, і пішов услід за ним, а також учні Його. І от одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровотечу була, приступила ззаду, і доторкнулась до краю одежі Його. Бо вона говорила про себе: «Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю». Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: «Будь бадьорою, дочко, – твоя віра спасла тебе!» І одужала жінка з тієї години. А Ісус, як прибув до господи старшого, і вздрів дударів і голосильників, то сказав: «Відійдіть, бо не вмерло дівча, але спить». І насміхалися з Нього. А коли народ випроваджено, Він увійшов, узяв за руку її, – і дівчина встала! І вістка про це розійшлася по всій країні”.

От такий уривок. Уздоровлення кровоточивої і воскресіння дочки старшого синагоги. “Коли Він говорив це до них, підійшов ось один із старших, уклонився Йому та й говорить: «Дочка моя цієї хвилі померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, – і вона оживе” . Хто цей старший? Про кого іде мова? В Євангелії від Марка, 1-й розділ 22-й вірш, ми читаємо, що мова йде про старшого синагоги Яїра. Ім’я Яїр означає “Господь просвічує”. І якщо ми будемо розглядати цей уривок на загальноцерковному рівні, то мова піде про церкву, і про церковне духовенство, про старших церкви. Тому що синагога уособлює тут старозавітну церкву. В синагозі відбувається зібрання, навчання. Отже, мова йде про зібрання. Але слово Боже живе та діяльне, воно живе та діяльне і для нас сьогодні! Ось що важливо. Тобто, тут під синагогою ми вбачаємо сучасний релігійний світ. І сьогодні, в сучасному релігійному світі ми бачимо, що церковне життя вмерло, що оборядовірство замінило обрядовість, а догматизм догмати церкви. І сьогодні ми бачимо, що фарисейська розчина увійшла в духовне життя і те саме повторюється. Я говорить Еклезіаст: Ось, здавалося б щось нове, а воно вже було від віків! І ті самі фарисеї, і ті самі книжники, і ті самі саддукеї, і іродіани – вони тут, вони в церковному житті!

Дівчина померла – тобто, церковне життя духовно померло, і люди приходять в церкву за традицією. Люди приходять до храму і виходять з сухими очима. Часто люди приходять до храму себе показати, і на когось подивитись. Ніби це от така собі православна “тусовка”. Прийшли, розповіли новини, побачились, розказали що, куди, і як… Що з ким сталось. Ще погомоніли під храмом після закінчення літургії, а точніше вийшовши з храму одразу коли проспівають “Отче наш”, – і розійшлись до наступної неділі. Оце те, що називається “померло дівча”, померло життя церковне. А від кого залежить, щоб відродити це життя? Значною мірою від пастирів церкви.

Коли ми досліджували книгу пророка Йони, то читали, що Йону має ковтнути “велика риба”. А Йона і є ті пастирі, які повинні прокинутись перші і йти до Христа, до виконання волі Божої. Які повинні почати проповідувати слово Боже в чистому вигляді, по духу. Без шор букви і догматизму. Вони повинні крізь букву проникнути у внутрішнє і зрозуміти самі, що все вчення Боже полягає в одному слові – “Возлюби!” А для того, щоб возлюбити, потрібно змиритись, тобто – “змирися і возлюби”! Воно дуже просте, це Вчення, тільки його треба усвідомити. Воно дуже просте і зрозуміле для всіх! І проповідь слова Божого по духу, і проповідь, як істина серед усякої луски, серед усяких нашарувань різноманітних конфесійних дуже проста – Возлюби, а для цього змирися! Змирися, і драбиною смирення піднімися на висоту досконалої любові. В цьому весь шлях спасіння, весь символ віри, все кредо Церкви, вся віра Церкви. І повинні це зрозуміти в першу чергу, безумовно, старші синагоги: духовенство, пресвітери всіх конфесій, всіх деномінацій. Тому що сьогодні ми маємо охолодження любові і охолодження знання про любов. “І погине Мій народ через брак знання…”.

Подивіться, за що ведеться боротьба міжконфесійна? Вона іде за форму, за зовнішні моменти – за канони (ті канонічні, ті не канонічні), за обряди (ті зліва направо хрестяться, а ті з права наліво), за догмати (ті так тлумачать Трійцю, а ті взагалі ніяк не тлумачать, бо не розуміють суті цього догмату. Бо вивітрилася ця сіль). От це ми маємо сьогодні, тому що церковне життя вмерло духовно, бо немає любові і смирення. Любов і смирення – це є ознака того, що дівча живе. Не в тому ознака церковного життя, що церква ходить хресним ходом, і не в тому що відбуваються якісь певні заходи. Це є шум листя. Ознака церковного життя в плодах: “По плодах їх пізнаєш їх…” А плоди дуже прості – милосердя і богопізнання. “Милості хочу, а не жертви, і Богопізнання більше як всепалення”.

Чи є сьогодні милосердя і любов в церквах? Є декларація любові, а любові практично нема, тому що якби була любов, то не було б 1800 конфесій, які ворогують фактично один з одним. Навіть протестантські з протестантськими, а православні з православними. Я вже не кажу між конфесіями традиційними і нетрадиційними. Куди вже казати про любов, коли немає смирення! А смирення полягає в тому, щоб прийняти свого ближнього таким, який він є. А ми не навчились цього робити. Церковне життя є духовно мертвим, якщо воно не має смирення і не має любові. І воскресити його насправді дуже просто, тільки необхідно до нього привести Христа. І знову, не Христа як догмат, і не Христа як обряд, а Христа як смирення і любов.

Згадаймо, як на горі Преображення апостол Петро хотів збудувати три шатри. Для Мойсея одне, для Іллі одне і для Ісуса одне. Тут мова йде про догматичні шатра, бо не збирався він будувати там якихось наметів буквальних. Христос навіть не відповів на цю пропозицію, бо не шатро рятує, а навпаки воно заважає дійти до суті. Для того, щоб нашу розслаблену віру привести до Христа, необхідно зламати той “дах”. Розкрити дах, який відділяє нас від Бога, скинути всі нашарування, які є в кожній конфесії. І зрозуміти, що вчення дуже просте – змирися і возлюби! І будьте певні, це відбудеться і відбувається вже сьогодні в усіх деномінаціях релігійних. І будьте певні, будуть з’являтися в церквах Яїри, тобто ті священики, ті пастирі, яких Господь просвітить. І вони зрозуміють в чому символ віри, в чому визначення істини, основний догмат церкви – Возлюби! І зрозумівши це приведуть таким чином Спасителя до своєї “дочки”, до своєї громади. Тобто, почнуть проповідувати з амвонів церкви правдиво спасіння, приводячи Христа до хворих духовних чад своїх. І не тільки в теорії, ведучи до Христа як до вчення невипромінювання зла (бо теорія тільки початок), а головним чином до практичного смирення, відтак до духовного відчуття благодаті. І Христос торкнеться руки, візьме за руку цю “дівчину” і скаже: Встань! В іншому місці, в Євангелії від Марка Він говорить: нагодуйте її. Дайте їсти цьому життю. А їжа – це виконувати волю Отця! А воля в чому? Возлюби! Це буде, і це вже сьогодні є, ми бачимо це в цьому храмі! Фактично, я цей Яїр, якого просвітив Господь і який приводить Христа до вас, до церкви, до життя церковного, яке було духовно мертве, а сьогодні воскресає. І скільки з присутніх от-тут ще п’ять років тому не знали, що таке вчення Господнє по духу! Не знали в чому сенс вчення Божого, і не знали що таке містичний досвід взагалі, що таке сльози розчулення взагалі! А це означає, що прокидається, воскресає церковне життя, воскресає дочка Яїра.

“Коли Він говорив це до них, підійшов ось один (“Через вибраних ці дні скоротяться”. Багато старших, багато покликаних, бо всіх кличе Господь, – мало вибраних, які приходять на цю вечерю премудрості Господню. Які бажають прозріти, які бажають просвітитися, які бажають, щоб Господь їх просвітив) із старших, уклонився Йому та й говорить: «Дочка моя цієї хвилі померла. Та прийди, поклади свою руку на неї, – і вона оживе” . Він говорить з впевненістю, бо знає що для Господа нічого неможливого нема, що Господь може підняти це церковне життя.

“І підвівся Ісус,..” Ісус іде одразу, як тільки ми кличемо, іде за нами, Він не відкидає нас. “…і пішов услід за ним, а також учні Його...” Все, пішов рух воскресіння, почався рух другого приходу Христового. Другий прихід Христів до померлої дочки старшого синагоги. “І от одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровотечу була, приступила ззаду,..” А тепер мова йде про те, як життя приходить до Ісуса. Перші вірші нам розповідали як розуміння, віра, служіння приходять до Ісуса. Яїр чоловічої статі, а ми знаємо, що чоловік в біблійній мові – це є віра, розуміння. А тут жіноча стать. Це вже є життя, чуття. Як повинне прийти життя до Ісуса? “…і доторкнулась до краю одежі Його” . Життя оперує поняттями праведності. Ми кажемо: праведне життя і неправедне життя. Одяг в біблійній мові – це є праведність. Життя повинно доторкнутися до праведності Христової. Віра і розуміння – це початок, але життя – це вже втілення віри і розуміння. “На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог…” А потім Слово повинне стати плоттю, втілитись в житті церкви. Жінка, життя повинне доторкнутись до Ісуса. Дванадцять років хвора на кровотечу... Число дванадцять – це повнота людської натури. Вся церква хворіє, хворіють як Петри, так і Івани. Хворіють як ті, що тільки прийшли до віри, так і ті, що все життя у вірі, хворіє вся повнота, всі дванадцять колін. І хворіють вони всю повноту часу, бо в часі число дванадцять. Тобто це стосується всієї історії церкви. Ця хвороба не тільки була тоді чи є сьогодні, вона є завжди. Хвороба кровотечі життя нашого.

Що таке “кровотеча”? Що є кров в біблійній мові? В крові життя, в крові душа. Місяць перетворився на кров. Є тіло духовне, є тіло душевне. Душевне – це плотське, думка тілесна, а “думка тілесна – ворожнеча на Бога, бо не кориться Закону, та й не може”; “Страшно впасти в руки Бога живого!” Ця жінка страждає, впала в руки Бога живого через те, що кровоточить, що з утроби її (а утроба – це є життя) течуть не потоки води живої, про яку сказав Господь самарянці: “Якби ти знала яку воду Я можу тобі дати!.. Хто буде пити її – сам стане джерелом води живої”, – а кров. В іншому місці читаємо: “і ріки води живої потечуть із утроби його. Він же говорив про Духа Святого, Якого не мали вони іще”. От вона, та сама вода вчення, яка стає живою водою благодаті. Слово – віра – благодать, – оце повинно текти з нашої утроби! Спочатку ми повинні в собі віднайти те джерело води живої. Розкопати ту криницю Якова, очистити її від мулу філістимського, а потім це джерело повинно стати рікою, яка напоює всіх оточуючих. Спасися ти, і тисячі навколо тебе спасуться. “Отож, ідіть і навчайте всі народи…” Хрестячи, навчаючи… А тут замість цієї води живої життя випромінює плотське, криваве, кров. Пам’ятаєте, як говорить Ісая: “Наша праведність стала, як поплямований місячним одяг” Це символіка занечищення. Іде занечищення життя, воно занечищується думкою тілесною і діями тілесними. Це якраз те, про що ми говорили під час літургії, в проповіді. Життя яке кровоточить, воно є хворе, і воно страждає. Воно хоче звільнитися від цього і шукає всяких ліків. Бо страждання не є приємною річчю. Як сказав Господь Адамові: “Будеш в поті чола порати землю, а вона родитиме тобі тернину і осот…” Тут про це йде мова. Тернина і осот – в нас, це життя наше кровоточить, і не можемо ніяк спинити кровотечі своєї. І ніякі земні лікарі не зможуть спинити цю кровотечу, тільки Христос. Необхідно підійти до Нього ззаду, і торкнутися Його одягу з вірою! Як це зробила ця жінка. Праведності Христової торкнутись, яка є білий чистий вісонний одяг.

Я вже давно не згадував, як напрацьовується ця праведність. І я думаю, що буде доречно сьогодні це згадати, тому що в Біблії нема випадковостей. Вісон – це чисте, біле, тонке лляне полотно. І необхідно спочатку зорати поле (поле серця), потім посіяти льон (насіння Слова). Тепер треба, щоб сходи поливались дощем з неба і під сонечком зростали. Потім мусять бути жнива.

Є сівба – то будуть і жнива... А ви відразу проводьте паралелі духовні. Що таке обробити поле? Це покаяння. Цим ми обробляємо поле. Що таке прийняти зерно? Зерно Слова, згадаймо притчу про Сіяча. Що означає сходження зерна Слова? Це сходження зелених врун віри в нашому серці, віри, яка від слухання слова Божого. І як ця віра зростає? – під дощем благодаті Господньої, під сонечком правди – Христом, а потім повинні бути жнива (суд) і збір врожаю. Потім напрацьовуються плоди праведності. А потім той льон висушується під сонцем (Сонце правди Христос), потім замочують у воді, потім відбивають (страждання порятують світ). Це все через вогонь, через працю. “Зусиллями Царство Боже береться”. Відбите волокно розчісується, потім сукаються нитки. Згадаймо, сплів Христос бича із мотузок і виганяє торгівців з храму... З храму наших сердець ми повинні виганяти торгівлю! І потім тчеться полотно, знову воно вибілюється на сонці. І тільки після цього виходить білий чистий вісон з якого треба пошити одяг.

От вона Христова праведність! Це є величезна праця! І цієї праведності треба хоча б торкнутися, зробити перший крок, почати цю ходу. Іти за Ісусом і торкнутися Його ззаду. Що означає торкнутися ззаду? Господь попереду – ми за Ним, як говорить Святе Письмо: “Не можна побачити Бога лицем в Лице і залишитись живим”. Мова йде про негативне “побачення” лицем в лице. Тобто, не можна стати проти Бога, не можна стати з Богом “на прю”, не можна виступити проти волі Божої і залишитись духовно живим. От якщо ззаду – тобто Господь попереду, а ми за Ним, – то це є правильно, узгодження нашої волі з волею Божою. Тобто, узгодження нашого розуміння з розумінням Божим, узгодження нашого життя з життям Божим. Хто є християнин? Це людина, яка старається жити так, як жив Христос. От коли ми починаємо старатися жити так, як жив Христос, то тоді ми уподібнюємося тій жінці, що була дванадцять років (число повноти людської натури, все життя людства протягом історії) хвора на кровотечу. Але з вірою торкнулась Христа, одягу Його, праведності Його, і очистилася.

“І одужала жінка з тієї години” . От шлях! І немає іншого Імені під небом, яким нам належало б спастися…

– Ти гарно говориш теорію, а як практично торкнутися цієї праведності? – А просто так почати жити! Досить теорії, бо теорія без практики мертва. Досить обіцяти: от із завтрашнього дня я підійду до Христа і торкнусь Його одежі. Ні! Сьогодні! З сьогоднішнього дня змінюймо своє старе життя, бо нове життя почати дуже нелегко. Але це і буде початком нового життя. Досить тим кровотечам забирати в нас здоров’я, життя, вічність.

“І от одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровотечу була, приступила ззаду, і доторкнулась до краю (тобто, не повністю цей одяг вхопила. Вона тільки почала жити так, як заповідав Христос) одежі Його. Бо вона говорила про себе: «Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю” . І ми всі це знаємо. Бо самі так говоримо: якщо я почну жити так, то одужаю. І буквально одужаю. І хвороби відійдуть від мене, і злидні, проблеми на роботі і в сім’ї відійдуть від мене. І та внутрішня печія від незадоволення собою відійде від мене. Відійде від мене той геєнський вогонь і та черва невсипуща, вогонь пожадань плоті і пристрастей моїх. І черва невсипуща ненаситності та невдоволення. Тільки треба віддатися... Як тільки я почну так жити, але почну завтра… Хай я зберуся з силами… – Ні! “Горе буде вагітним того дня…” Коли настане судний день, а ти все “вагітний” і “вагітний”, і все ще не час народжувати плід? Ще не час торкнутися життю до краю одягу Христового? Годі! Завтрашній день не наш, і треба починати просто сьогодні!

“Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: «Будь бадьорою, дочко, – твоя віра спасла тебе!” . Будь бадьорою! Не лякайся! Вже спасла тебе віра. І поки ти тримаєшся за край Мого одягу, поки ти ідеш шляхом Христової праведності, поки ти ідеш шляхом цієї віри – ти спасенний. А коли відпустиш, розвернешся і підеш в іншу сторону, – то будеш осужденний. Іди шляхом з Єрихону в Єрусалим.

Тут є один момент якого необхідно торкнутися. Це момент міжконфесійних питань догматичних стосовно спасіння. Часто деякі представники конфесій кажуть, що якщо ти тільки прийшов до віри і прийняв водне хрещення, то ти вже спасенний. То є не так, бо насправді ти “вже спасенний” лише в тому розумінні, як Господь говорить цій жінці: “віра твоя спасла тебе!” Але якщо ця жінка припинить іти шляхом Христовим, то та віра буде тільки в осуд їй, бо сказано: “Краще тобі не знати, аніж знавши не виконувати” Краще тобі не мати того таланту, аніж заривати його в землю. А таку можливість тобі Господь допускає постійно. Так от, треба казати таким чином, що якщо я прийшов до віри, якщо я занурююсь у Слово, віру і благодать, – то я став на шлях спасіння, іду цим шляхом, і якщо так ітиму до кінця – то спасуся! Бо в мене завжди є небезпека впасти, чи піти в зворотному напрямку. Тому що хіба не був спасенний херувим помазаний – люцифер? І чим закінчилось “спасіння його”? Тим, що він став сатаною! Чи спасенний сатана? Ні! Але це та сама особистість, про яку говорить Іван Лествичник: вже наскільки безпечне місце Небеса, а сатана і звідти умудрився впасти! Пам’ятаймо про це. І тому ніколи не розслабляймося! Тому Господь говорить:

“Будь бадьорою, дочко,..” Тверезіться, якщо ви стоїте, то стережіться, щоб вам не впасти. І не треба почивати на лаврах і казати: я вже спасенний, хай там що! Ти спасенний доти, доки ти йдеш шляхом Христовим. Але пам’ятай, на кожному кроці в тебе є небезпека схибити, збочити з цього шляху. І піти з Єрусалиму в Єрихон, як пішов сатана. До того моменту, поки ти не станеш серафимом полум’яним, який вище за херувима, і поки ти справді не сядеш праворуч Ісуса, як і Він сів праворуч Отця. Але поки що ми тільки прийшли до віри, і нам ще далеко до серафимів, хоча ми вже є ангели во плоті, бо ми вже благовіствуємо істину Господню. Ми, знайшовши ту “драхму”, поспішаємо до рідних і сусідів і кажемо: Ось, вимітав хату, і знайшов цінність духовну – мир і радість в Дусі Святім.

“І одужала жінка з тієї години. А Ісус, як прибув до господи старшого, і вздрів дударів і голосильників, то сказав: «Відійдіть, бо не вмерло дівча, але спить». І насміхалися з Нього” . І сьогодні ми бачимо тих “дударів і голосильників”! Мова йде про тих голосильників, які голосять: все, пропало православ’я! (Я як приклад приводжу православ’я тому, що це нам найбільше болить). Все, воно вмерло і ніколи не підніметься. А православні дударі і голосильники говорять: пропали “свідки Єгови”, бо вони ніколи не встануть! Є у всіх конфесіях голосильники такі – як зовнішні, так і свої внутрішні. По всіх дворах той плач і крики “Ой, ой”. Господь виганяє таких голосильників! Ідіть, бо встане церква, встануть всі конфесії. Тому що поняття конфесії – це абстрактне поняття. Тому що конфесію складають конкретні люди, конкретні душі людські, і встане те життя, і не важливо в якому одязі воно буде одягнене… Чи на ньому буде написано “православний”, чи “католик”, чи “протестант”, чи “кришнаїт”… Чи… Як би не було на ньому написано – Господь не одяг бачить. І не догмати і обряди цікавлять Його. Його цікавить суть, яка в одному слові – Возлюби! А для того, щоб возлюбити, треба змиритись, тобто прийняти свого ближнього таким, який він є. І якщо ми будемо таким чином діяти, то, будьмо певні, Господь на тому Суді, що для кожного з нас готовить, поставить нас праворуч разом з овечками Своїми. Якщо ж ми не будемо мати смирення і любові, хоча і будемо мати “роздвоєні ратиці”, то поставить Господь нас ліворуч з “козлищами”, які теж мають віру, але тремтять. Тремтять і від страху, і від злості, і від жадібності…

“Відійдіть, бо не вмерло дівча, але спить”. Не вмерла церква не зважаючи на всілякі розколи, не дивлячись на все розпорошення тіла Христового. Вона спить, її можна розбудити і вона встане обов’язково при сурмі ангельській, яка збудить від сну усю церкву. І та сурма звучить вже сьогодні тут, у нижньому храмі, тут, на біблійних курсах, яка покликана збудити спляче дівча, розбудити спляче життя церковне від того летаргічного сну. “А коли народ випроваджено (тобто, коли все людське відійде, тоді входить Христос), Він увійшов, узяв за руку (діла) її, – і дівчина встала! І вістка про це розійшлася по всій країні.

“Коли ж Ісус звідти вертався, ішли за Ним два сліпці, що кричали й казали: «Змилуйсь над нами, Сину Давидів!» І коли Він додому прийшов, приступили до Нього сліпці, А Ісус до них каже: «Чи ж вірите ви, що Я можу вчинити оце?» Говорять до Нього вони: «Так, Господи». Тоді Він доторкнуся до їхніх очей і сказав: «Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!» І очі відкрилися їм. А Ісус наказав їм суворо, говорячи: «Глядіть, – щоб ніхто не довідавсь про це!» А вони відійшли, та й розголосили про Нього по всій країні”.

“Коли ж Ісус звідти вертався, ішли за Ним два сліпці, що кричали й казали: «Змилуйсь над нами, Сину Давидів!”
Про кого йде мова? Що таке сліпота? Буква тут зрозуміла, а нас цікавить дух, який за буквою. Мова йде про духовних сліпців. Сліпець не бачить шляху спасіння. Сліпець – це той, про кого сказано: “Будуть дивитися і не бачити, слухати і не розуміти”. Сліпець – це людина, яка не знає шляху, але бажає спастися, і волає, щоб Ісус вирятував його. Сліпці бажають іти за Ісусом, бажають спастися. Чому двоє? В іншому місці читаємо: один сліпець був... Помилки немає, насправді ці двоє – то той самий один, який сліпий як в духовності своїй, так і в тілі своєму (мається на увазі в конкретному житті), як в теорії так і в практиці. Сліпий не знає ні теоретично де той шлях спасіння, ні практично як спастися. Але знає, чув, що є Спаситель, що є Ісус, і хоче спасіння. Він ще маленький, він сліпий, він не розуміє цих речей, але він робить перший крок, який дуже важливий, цей прихід до віри, хоча ця віра іще недосконала – це ще немовля, ще дитинка… І навіть коли відкриваються їм очі, то вони ще не бачать Христа, не бачать в Ньому Сина Божого, але сина Людського, Давидового. Вони бачать в Ньому тільки людське. І це дуже часто буває і в нашому житті, коли людина приходить до віри ще на людськім рівні, коли вона не бачить в Спасителі Божественного, хоча й бачить в Ньому щось таємниче, те, що дає надію на порятунок. І недаремно Ісус говорить: “Глядіть, – щоб ніхто не довідавсь про це!” Чому так говорить Ісус? Тому що вони не бачать в Ньому Бога, Божественного, любові. Вони бачать тільки іще земне, вони ще бачать людське, але і це вже є перший крок. Коли в людини є страждання, а ми говоримо: іди в церкву! Прийди в церкву. Ми правильно говоримо їй: Ти що, хочеш в неділю на городі працювати, і хочеш, щоб в тебе не було проблем? Приходь в церкву, бо є Ісус, є Спаситель і Він в цьому домі. І ми приводимо цих сліпих до Ісуса, але це не означає, що відразу настає прозріння, що одразу людина відкриває серце своє, і одразу сльози розчулення з’являються на очах у неї. І відразу вона піднімається до висот богоспоглядання. Ця людина ще бачить тут більше обрядову сторону, людське, традицію яка є цікава, яка привідкриває очі. Немає ще молитви серця, але вже є молитва уст, молитва розуму. Вже є розуміння, що цей шлях є правильний, і прийде й повне розуміння, бо цей сліпець якщо він буде далі йти за Ісусом, то він повністю прозріє. Він зрозуміє в чому сенс спасіння, в чому істина, і прийде обов’язково до любові, до справжнього смирення. До смирення вже не страху ради, яке було в цих сліпців, бо вони були готові йти за будь-ким аби врятуватися від сліпоти. Але прийдуть до справжнього прозріння Христа ради, до розуміння того, що необхідно жити по любові. І не тому що якщо не буду жити по любові то ззаду є батіг, але тому що коли буду жити по любові – то попереду є пряник, є мед, є благодать Всесвятого Духа. Яка і є тим, що ми називаємо щастям.

“А Ісус до них каже: «Чи ж вірите ви, що Я можу вчинити оце?” По вірі вашій… Чи віриш ти, що ти з’їси просфору, прочитаєш “Отче наш” і тобі буде легше? Чудово! І по вірі твоїй тобі буде обов’язково, хоч навіть ти ще недосконалий, хоч навіть ще не бачиш в цьому Спасителі Христа, Сина Божого, Плід Божий. Ти поки що бачиш фасад церкви, ікону, зображення Бога, царські шати і не розумієш, що воно є символічне. Ти поки що бачиш Сина Давидового, але це вже перший крок, тільки не зупиняйся, пам’ятай про жінку Лотову. Поки що нікому не кажи, бо ти не маєш про що говорити, але ти на правильному шляху…

“Говорять до Нього вони: «Так, Господи». Тоді Він доторкнуся до їхніх очей і сказав: «Нехай станеться вам згідно вашою вірою!» І очі відкрилися їм” . І вони зрозуміли, що крім матеріального є ще і духовне, що крім копирсання в земному є ще і небесне. І відкриваються очі на шлях, на бачення напрямку ходи, на бачення шляху спасіння. І одразу – плоди віри. Ми розглядали це, як веде нас Господь, як тільки ми приходимо до віри. Ми ще не бачимо Бога таким, яким би Він хотів, щоб Його бачили, як Любов. Але ми бачимо Бога, Який уже для нас страшний, багатий на все, ми вже приходимо до страху Господнього. І через страх прикушуємо язик, коли хочемо щось непотрібне сказати, сунемо руку в кишеню, щоб подати милостиню, коли ми зовсім не хочемо її давати. Через страх приходимо в неділю до храму і на біблійні курси, хоча думкою ще на городі, але це вже шлях.

“А Ісус наказав їм суворо, говорячи: «Глядіть, – щоб ніхто не довідавсь про це!» (я вже пояснив, тому що ще не бачать в Ісусі Бога, вони ще бачать в Ньому Сина Давидового, зовнішню сторону медалі. Бачать тільки форму, ще не проникли у внутрішнє. Їм ще нема про що розповідати і це не буде правдива розповідь) А вони відійшли, та й розголосили про Нього по всій країні” . Розповідають, бо такі ми є. Ми ідучи з храму в неділю і бачачи сусіда який копає яму під картоплю кажемо: з неділею святою, будьте здорові! Ми ще не зрозуміли, що треба просто опустивши очі сказати: “Слава Ісусу Христу” і пройти… Що не треба нікого “підколювати”, не треба чекати негативної реакції з його сторони. Ми будемо розголошувати, як добре бути віруючим, і всіх тягнути до того щастя силою. Ми є такі… Книга яку ми тримаємо в руках – вона жива, вона для нас і про нас. Дай Бог нам розкривши її побачити за буквою дух, за формою зміст, за догматом суть. Побачити смирення і любов, ту суть, ту сіль, те світло, яке повинне освітлювати і зігрівати наші серця. Хай Господь допоможе нам. Амінь.



† † †

Протоієрей Олег Ведмеденко запрошує усіх, хто є небайдужим до справи свого спасіння, до БІБЛІЙНОЇ ШКОЛИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ, заняття якої проводяться щонеділі о 17-00 в актовому залі готелю “Профспілковий” (м. Луцьк, просп. Відродження, 24, 3-й поверх, навпроти міської лікарні №2).

Основна мета запропонованих слухачам лекцій – дослідження Слова Божого по духу: як форми (духовна символіка біблійних текстів), так і змісту Писання (невипромінювання зла /смирення/, як шлях здобуття внутрішньої сили /благодаті/).

На заняттях ви можете придбати конспективні матеріали, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега, різноманітну духовну літературу.

Зібрання супроводжуються загальною молитвою та співом духовних пісень.

ВХІД ВІЛЬНИЙ! МИ ЧЕКАЄМО ВСІХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДИ БОЖОЇ.

Дистанційне навчання
здійснюється через мережу Інтернет та за допомогою листування.

НАПИШІТЬ НАМ, і ми надішлемо Вам інформацію, як отримати поштою книги, конспекти лекцій, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

Наша адреса: Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021.

E-mail: vedmedenko@fk.lutsk.ua

Інтернет-сайт Школи: www.vedmedenko.org



† † †

Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (див. вище) з поміткою: “пожертва”, або “десятина”, або ж перерахувавши кошти на рахунок незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ “Західінкомбанк” ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.

“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).



Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: