Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія. Мф. 10. 5 - 15. Накази Ісуса апостолам на дорогу.

Лекція № 41

Лекція:
Сьогодні ми продовжимо досліджувати десятий розділ Євангелії від Матвія, з п’ятого вірша:

“Цих Дванадцятьох Ісус вислав, і їм наказав, промовляючи: «На путь до поган не ходіть, і до самарянського міста не входьте, але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого. А ходячи, проповідуйте та говоріть, що наблизилось Царство Небесне. Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів. Ви дармо дістали, дармо й давайте. Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів, ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці. Бо вартий робітник своєї поживи. А як зайдете в місто якесь чи в село, то розвідайте, хто там достойний, – і там перебудьте, аж поки не вийдете. А входячи в дім, вітайте його, промовляючи: «Мир дому цьому!» І коли буде достойний той дім, – нехай зійде на нього ваш мир; а як недостойний він буде, то мир ваш нехай до вас вернеться. А як хто вас не прийме, і ваших слів не послухає, то, виходячи з дому чи міста того, обтрусіть порох із ніг своїх. Поправді кажу вам: легше буде країні содомській і гоморрській дня судного, аніж місту тому!”

“Цих Дванадцятьох Ісус вислав…”
Вислав апостолів. Але кого символізують апостоли, чи це не стосується нас? Безумовно, стосується. Дванадцять апостолів символізують повноту учнівства, бо число дванадцять – то є повнота людської натури. Дванадцять апостолів – це всі учні Христові, це ми, які ідемо за ними. Це вони повинні воскреснути в наших серцях. Згадаймо, що ми не попередимо померлих во Христі. Але спочатку вони повинні воскреснути в наших серцях. А потім і ми разом з ними будемо підхоплені на хмарах (свідків Господніх і хмарах благодаті) на зустріч Господеві у повітрі. І так завжди з Господом будемо. От план Господній. Христос перший, апостоли, а ми за ними. І ми повинні робити ті самі діла, які робив Христос і апостоли, і ще більше робити, бо така воля Божа. Так само і нас, як апостолів Господь посилає, бо слова: “Тож ідіть і навчайте всі народи, хрестячи їх во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа…” стосуються всіх нас. Всіх учнів, а не тільки священство. Так, священство здійснюючи таїнство, обряд хрещення хрестить людей. Але ми тут говоримо про хрещення духовне, а духовно – ми повинні з вами хрестити. Слово “хрестити” грецькою мовою “баптисма”, тобто “занурювати”. І ми повинні занурювати во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа у слово, віру, благодать. Це для нас наказ Господній, це ми повинні духовно бути царями і священиками. Царями – тобто закон розуму повинен царювати в нас над законом плоті, ми повинні панувати над нашими звірячими інстинктами, які у кожного з нас є як результат еволюції нашого тіла. І ми повинні повністю присвятити своє життя Богові – це і є бути священиками. Спочатку піднімаємося до висоти царської, тобто розумом пануємо над плоттю, а потім до висоти священства, коли цар стає Давидом, коли цар стає присвяченим Богові, улюбленим Божим. Тобто, цар з’єднується з Христом і говорить: Не я царюю, не я живу а Христос живе в мені і Його Царство стає Царством Божим. От це шлях для нас. Попереду йде Христос, за ним іде Церква очолювана апостолами. І ми побачимо далі, що за тими дванадцятьма ідуть сімдесят, а потім ще… Це є шлях, шлях Церкви.

“…і їм наказав, промовляючи: «На путь до поган не ходіть,..” Чому не ходіть, хіба слово Боже закрите для поган? “…і до самарянського міста не входьте,..” І самарянам Господь закриває слово Своє? Ні, не про те йде мова. Мова йде про шлях і порядок цього шляху. “Все хай робиться у вас по чину…” – читаємо в апостола. А за чином, як необхідно іти? Про це сказано в книзі Діянь апостольських: і зійде Дух на вас, і отримаєте силу. І будете свідками Моїми в Єрусалимі…” Спочатку в Єрусалимі, потім в Юдеї усій, аж потім у Самарії, а потім аж до кінців землі. Безумовно, для всіх язичників слово Боже, і для самарян. Але в першу чергу для “юдеїв”! Тому що юдей більш підготовлений, щоб прийняти Слово. Я кажу про юдеїв духовних, бо ми розглядаємо слово Боже по духу. Я весь час повторюю це через те, що багато нових людей. Отже, біблійною мовою юдей, ізраїльтянин – це людина віри, символ народу Божого, приналежність до народу Божого. І ми всі тут духовні юдеї, ми всі чекаємо Нового Єрусалима, оновленої Церкви. “Світися, світися Новий Єрусалиме…” – співає церква в Пасхальні дні. І мова не йде про оновлення держави Ізраїль, мова йде про Єрусалим Небесний, а відповідно і про духовний Ізраїль. Так от, спочатку необхідно проповідувати “юдеям”, тим хто вже має віру. Тому що мова не йде про те, щоб не проповідувати тим, хто не має віри. Ні! До них дійде черга. Але в першу чергу юдеям, бо юдея вже не треба переконувати, що Бог є. Юдею просто необхідно дати благу вістку про спасіння і сказати, що Царство Небесне наблизилось… До нього наблизилось! Оживити, воскресити його віру – в цьому сенс проповіді Євангелії для юдеїв.

Юдей має віру, юдей обрізується. Він обрізує крайнє плотське (ми говоримо про духовні речі), він бореться з пожаданнями плоті, він бореться з пристрастями, але боротьба його чинна страхом. Він бореться, бо знає що існує Закон, який говорить: “не вбивай, не кради, не чини перелюбу…” порушиш Закон – хвороба, злидні, страждання і смерть. І юдей виконує, але виконує автоматично, бо він має віру мертву. А юдей повинен стати духовним юдеєм, бо він повинен піднятися до висоти віри живої, живих стосунків з Христом.

От щойно ми з сестрою розмовляли, і я кажу: є два способи молитви. Є два методи мати стосунки з Богом для людини віруючої. Перше – це підзаконний варіант, коли немає віри живої, але віра все ж таки є. І людина знає: так, я мушу молитись. І вона відкриває молитовник і починає вичитувати молитви. Вичитувати молитви, а не молитись. Але вона “юдей”, який просто не має віри живої, і її віра мертва, невоскресла. Вона юдей, який ще не відкрив Євангелії в серці своїм, не пройнявся благою вісткою про спасіння, і не має живих стосунків із Богом. І в принципі, можна записати ту молитву на магнітофон, поставити його перед іконою, увімкнути і хай говорить... Це не зв’язок. Никодим Святогорець чітко каже, що молитва уст – це не є зв’язок з Богом. Зв’язком є тільки молитва серця. Молитва розуму – це є тільки напівзв’язок. Так от, в кращому випадку підзаконний юдей піднімається до молитви розуму. Він зв’язує на землі, він обрізує всі лихі думки, він зосереджується на молитві, але він має напівмолитву. Тому що його серце закрите, хоча розум вже відкритий. Віра Христова, віра підблагодатна тим і відрізняється від віри старозавітної, що вона має духовне відчуття обов’язково. Вона є вірою, що чинна любов’ю, а не страхом. Вона є вірою в живого Бога, яка здійснюється на фоні живих стосунків з Богом. І в першу чергу, проповідуйте “юдеям” – тим, які мають віру, тим, які вичитують молитви з молитовника, ті які постять, тобто обрізуються, дають тіло на всепалення, але які ще не мають віри живої. Несіть їм цю благу вістку, що Бог є живий, що наблизилось Царство Небесне. Але на практиці…

Якщо візьмемо по букві апостолів, то вони всі були юдеї і вони перші приймають віру. Але потім бачимо далі, що юдеї насправді не сприйняли вчення Христа, а швидше Його прийняли якраз погани. Тут уже здійснюється слово Боже: “Перші стануть останніми, а останні стануть першими”, але найперше для юдея той хліб, тільки хай віра оживе. Як на сьогоднішній день може ожити ця віра? Ми маємо 1800 християнських конфесій. От вам будь ласка духовні юдеї, вони всі мають віру, моляться до Бога, всі читають Святе Письмо. Вони всі постять таким чи іншим чином, тобто стримуються від гріха (язик, серце, чрево). Але якщо немає живих стосунків з Богом, якщо віра не чинна любов’ю, якщо відсутнє смирення в серці, якщо віра мертва, – то йому треба проповідувати: брат, не треба нікуди йти. Я прийшов в твоє місто, в твою громаду і не збираюсь тебе з твоїми домами, огорожами переносити в інше місце. Залишайся в цьому місці, у своїй конфесії, але зрозумій – наблизилось Царство Небесне. Небо – сфера Духа Святого, а Дух Святий – це дух любові. От це наближається, і ти повинен зрозуміти, що Бог є Любов, і що все вчення полягає в одному слові – Возлюби! А для того, щоб возлюбити треба змиритись, а це означає, що треба прийняти свого ближнього таким, яким він є. І обставини свого життя такими, якими вони є. Якщо ти зрозумів – все, слава Богу! Цей мир Господній оселиться в твоєму місті, селі, в твоєму домі. Тому що мир – це Благодать. Мир і радість в Дусі Святому дається по смиренню. Якщо ти до цього прийшов в своєму “місті” – слава Богу! До тебе наблизилось Царство Небесне. Наш мир, який ми принесли для вас, з вами залишиться. Якщо ж ні, то ми підемо звідси, і той мир заберемо з собою. Так вчить Господь.

Ми є ці дванадцять, і нас Господь посилає проповідувати Слово по духу, проповідувати Слово, як сіль Господню – Возлюби! А для цього змирися, і прийми свого ближнього і обставини свого життя такими, якими вони є. От в чому суть вчення. І ми повинні іти, і нести це вчення всім абсолютно конфесіям. І потім аж до кінців землі, тим, які взагалі не мають віри.

“…але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого…” Тобто, до віруючих. Була овечка і загинула. Овечка символізує смирення. Було смирення і пропало, і якщо в тебе нема смирення – ти загинула овечка. На літургії ми читали про воскресіння Господом наїнської вдови. Помер син, нема смирення, нема плодів віри. Тому що смирення, любов, милосердя і богопізнання – це є плоди віри. Немає, тому що мертвий “син”, а сама вона “вдова”, тобто та, яка втратила мужа. Муж – це є Господь, віра, розуміння. І відповідно не має плодів віри, втратила сина. Син лежить на “ношах” лінивства нашого. Бо через лінивство своє ми втрачаємо і плоди віри, і саму віру. Так от, ідіть спочатку до загинулих дому Ізраїлевого, піднімайте мертвих синів наїнської вдови, піднімайте розслаблених (паралізованих духовно, розбитих духовним паралічем лінивства, недбальства щодо справи власного спасіння).

“…А ходячи, проповідуйте та говоріть, що наблизилось Царство Небесне…” Проповідуйте вчення Моє, яке Я зараз очищаю для вас. Воно ж було від віку! Бо Христос і тоді, і сьогодні, і завтра Той Самий, і вчення Його те саме. Тільки тоді не могли вмістити цього – Возлюби! І треба було розгорнути його в конкретних Десять Заповідей. Не можеш возлюбити – то хоча б не вбивай, не кради, не чини перелюбу, не свідкуй неправдиво на свого ближнього… Але приходить повнота часу, і вже людство може вмістити Заповідь – Возлюби! Ідіть і навчайте: возлюби, і до тебе наблизиться Царство Небесне, бо Царство Небесне то є царство любові.

“Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів” Спочатку духовно з себе, а потім з рідних і близьких своїх. Спочатку з себе, тому що ми часто не розуміючи Святе Письмо і читаючи ці слова біжимо до біснуватого сусіда, покладаємо руки: во ім’я Ісуса, сатано, вийди з нього і більше не входь! А куди вийди? А виходять біси куди? В “свиней”! А ти впевнений, що ти вже “овечка”?! І це було б смішно, якби не було так гірко. В першу чергу з себе треба вигнати бісів, демонів, бо вони діють як на внутрішньому, так і на зовнішньому рівні. На внутрішньому рівні – це наша “лиха пожадливість та зажерливість”, закон плоті, який діє в нас, наші лихі думки і бажання. І на зовнішньому – це зовнішній тиск духів злоби піднебесної, породжений світом цим. Говорить Господь: Фарисею сліпий, вичисти спочатку внутрішню частину чаші, щоб була чиста вона і назовні. Почни з себе. Якщо корінь святий, то і гілки святі. Спасися ти, і тисячі навколо тебе спасуться. Вижени демонів з себе – і будуть вони виганятися з всіх, хто з тобою має спілкування. Обов’язково, тому що ти є розчина в церкві, тому що – це є програма Божа.

“Уздоровляйте недужих (спочатку недужих духовно. Тому що на початку Слово, і тому що фізичні хвороби – це є результат духовної немочі). Якщо людина має внутрішній мир і спокій, то хворобу легко перебороти. А якщо душа неспокійна, і в серці тривога, нелюбовність, роздратування, неспокій, то дуже важко з таким хворим. І недаремно, коли лікують деякі хвороби – призначають транквілізатори і кажуть, що треба спокій, сон. Бо це є речі реальні. Але одужай сам духовно – і тоді будеш лікувати духовно своїх близьких… На те є воля Божа. Неправильний підхід, коли лікується тіло, а не душа. Тому що це називається чаруванням (рос. “колдовством”). Дуже гарно говорять на цю тему Отці церкви. Якщо людина лікує тіло, а не душу, – таким чином душу губить, і вона є той чародій, той “колдун” російською мовою.

Я не хочу кидати камінь в город деяких наших братів, але Христос не зціляв стадіонами, всіх гамузом. Зцілення – це все-таки річ індивідуальна. Слово – так, для всіх. І благодать для всіх, але на початку таки Слово! І коли людина прийняла Слово, тоді воно втілюється, і лише тоді правдиво іде процес оздоровлення, очищення від недуги. Але якщо Слово не сприйняте, не діє, якщо розум і серце в людини не просвічене Словом, не просвічене любов’ю і не має там смирення, то врятувавши тіло ти пішов проти волі Божої. Ти чаруєш ілжею. Тому що Господь допускає хворобу для смирення нашого. І ми досліджували з вами 33-й розділ книги Йова, і бачимо як Господь промовляє. У “видіннях” не почув – дає “сон”, тобто проблеми в житті. Не почув у “сні” – тоді допускає хворобу, щоб змирився. І тут з’являюсь я “на білому коні”, покладаю руки – і людина виходить з того залу здорова тілом… але з мертвою душею… Я в узгодженні волею Божою все зробив? Абсолютно ні! Це дуже серйозні речі. Це те про що сказано, що можна благими намірами вистелити дорогу в пекло.

Мені привели такий приклад, дуже гарний, і я хотів би поділитися ним. От два чоловіки потрапили на служіння зцілення, або десь туди де стадіонами зціляють. В одного хребет болить, тому що він жінку бив, і в запалі замахнувся, і йому Господь вистрілив в поперек щоб він руку не опустив. І другий, який на пожежі рятував дитину і на нього балка впала і в нього спина не гнеться так само. От вони обоє прийшли. І огулом зціляються, а що далі? Вони обоє виходять з цього залу, і один каже: слава Тобі, Господи! Я тепер зможу зробити все що запланував. А другий з матюками: ну, тепер я її вже доб’ю... От будь ласка, розрізняй чисте від нечистого, святе від несвятого. Все що ми робимо повинно бути в узгодження з волею Божою. Ми говоримо: що ж я поганого зробив, я ж його зцілив? А Господь не хотів його зціляти, і в цей момент Господь хотів віддати його тіло сатані на знищення плоті, щоб дух спасся Господнього дня. Будьмо уважні в цих речах, тому що слово Господнє – є меч обосічний. Як говорить Феофан Затворник: не так візьмеш – обріжешся. Ми повинні підходити до кожного вірша, як “мужі з відкритим оком”, розуміючи волю Божу. І розуміючи шлях спасіння, не експериментуючи в цій сфері з зав’язаними очима, а роблячи кожен крок свідомо, знаючи куди ставимо свою ногу. З молитвою: укріпи кроки мої на шляхах Твоїх. І нехай не хитаються ступні мої.

“Уздоровляйте недужих (спочатку самих себе), воскрешайте померлих (спочатку духовно), очищайте прокажених (спочатку від прокази гріха), виганяйте демонів (спочатку з себе). Ви дармо дістали, дармо й давайте…” А зараз Господь благословляє нам торкатися речей містичних, буквально містичних речей. Давайте ці слова трошки екстраполюємо на наше сьогодення. Пам’ятаєте, колись ми вже говорили на цю тему. Якщо ви приходите в кабінет до цілителя і там висить табличка – діагностика 10 у.о., а лікування від… і вище. То розвертайтесь і втікайте! Бо якщо вам сказали, що він або вона лікує силою Божою, що має благодать від Господа, то такої таблички не буде. Христос не брав грошей за лікування. І не в тому плані, що не має права ця людина отримати подяку від того, кого зцілив Дух Святий через її руки. Обов’язково, не тільки не має права, але мусить отримувати, бо сказано: хто біля жертівника працює, той від жертівника має частку… Той, хто проповідує Євангелію, той з Євангелія має частку. Я теж бізнесом не займаюсь, а живу на ваші пожертви. Це є церковний принцип. І так само людина, яка займається цілительством, і до неї стоїть черга, то хіба вона може сказати: почекайте, я піду зароблю хліба для себе і сім’ї? А вечором, якщо в мене залишаться трохи часу, і я буду не дуже втомлена, то попрацюю з вами? Ні! Якщо Господь дав цей дар і людина працює в цьому напрямку, то вона повинна з того і жити. Але це не повинна бути такса, прейскурант… Тому що, як тільки так, – то Господь забере благодать. Хоча й не відразу.

От уявіть: ви приходите на біблійні курси, а тут раптом з’явилася табличка “Вхід платний” (бо ж отця Олега треба годувати? Так? А як ні, то розвертайся і йди собі додому…) Ви думаєте, що відразу я буду говорити проповідь і вона буде пустою, без благодаті, і без солі? Ні! Але через півроку – не буде ніякої! Тому що Господь буде забирати потрошки, Він не забирає одразу. Це все одно, що коли з вогню забирається кусок розжареного заліза, то він не одразу стає чорний і холодний. Він ще трошки погорить, він ще трохи погріє, але буде усе темніший і темніший. Так само і з цілительством. І якщо в тебе висить табличка з цінами, то пройде якийсь час, я не знаю, Господь знає. Він осудить, бо Він дає і Він забирає. І прийде момент, коли залишиться тільки форма, тільки зовнішній вигляд, тільки набір слів пустопорожніх, а благодаті нема ні грама. І з чим прийшов хворий, з тим і піде. Ну, хіба що він має тверду віру, і по вірі його буде йому дано... Ти прийшов і повірив, що в тебе зараз перестане боліти голова; ти вийшов – і вона перестала боліти. Тому що вона боліла в тебе на нервовому грунті. А справжньої благодаті через руки вже не буде. Пам’ятаймо про це. І знаймо, як ставитись до цих речей. Але це не означає, що ми не повинні жертвувати на справу милосердя і людина яка свій вільний час, своє життя жертвує для нас не повинна мати з того нагороди. Або те саме стосується тих, хто працює біля Євангелія. Це є церква, ми повинні розрізняти чисте від нечистого, святе від несвятого. “Принесіть всю десятину, до дому Мого, щоб всяка їжа була в цьому домі.” Але все хай робиться згідно з волею Моєю, згідно чину Мого, згідно Слова Мого, – так каже Господь. Ніякої платні за благодать! Не дай, і не приведи Господь! Це не може коштувати гроші. Я даром отримав і дармо даю!

“Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів…” Буква зрозуміла, хоча й не дуже, бо сказано: не беріть палиці до своєї руки. Ну як же так, я йду в дорогу далеку, чому мені не можна взяти палицю? Мова йде про духовні речі. “Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів…” Що таке пояс в біблійній мові? Пояс – це правда, бо апостол Павло говорить: “Підпережіть стегна свої правдою…” Ви ж ідете проповідувати правду, істину. Ідіть і навчайте всьому тому, чому Я вас навчив. А Я вас навчив правді, і Моя правда в одному слові – Возлюби! А для цього змирися, і прийми свого ближнього і обставини свого життя такими, якими вони є. От Моя правда! Не бери до цих поясів своїх, якими ти підперізуєшся, ніяких інших цінностей! Золото, срібло, мідь – це є цінності. Не купляйся, бо мова тут іде про фальшиве золото, срібло і мідь, тільки в них різна ступінь фальшивості. Не бери ніяких більше цінностей, тільки Мої, – каже Господь. Підперезайся Моєю правдою, і ніяких компромісів, ніяких домішок і ніяких занечищень людською мудрістю: золотом, сріблом, міддю.

“…ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці” Що несеться в торбі? Харчі. “Їжа ж Моя – виконувати волю Отця, що послав Мене”. Тепер Я посилаю вас, – каже Христос, – і ваша їжа виконувати волю Мою, а отже Отця, що послав Мене. Своєї їжі не бери, тобто твоєї волі хай не буде тут, а тільки воля Божа. Не бери своєї їжі, а тільки виконуй волю Божу. Не бери свого виконання, виконання своєї волі, а тільки Божої.

“…ані двох одеж…” Одяг в біблійній мові – це праведність, а дві одежі – це подвійна праведність. Тобто, є праведність для загалу і є праведність для мене. Хай буде тільки одна праведність і ніякого компромісу. Ти повинен бути щирим, і ніяких подвійних стандартів. Віддатися повністю на волю Божу. Тому що, коли ми починаємо служити Господу і мамоні, і одяг в нас є робочий і парадний, то не хоче цього Господь. Праведність повинна бути одна – Христова! Безумовно в міру того, як ти можеш вмістити, і це не означає, що ти одразу мусиш бути досконалим, як досконалий Христос. Як говорить апостол Павло: “Не кажу що досяг, але прагну…” Так, безумовно, мій одяг заплямовується нечистим, але я знаю, що його треба прати покаянням, сльозами покаяння, і він знову стає чистим. І з кожним днем він стає чистішим і чистішим. Але не повинно бути подвійної праведності, тільки одна праведність – праведність Христова.

“…ні сандаль…” Сандалі – це взуття. Пам’ятаєте? Як каже Іван Хреститель: я не достойний сандалі Його розв’язати чи понести. Що це означає? Коли я вдягаю черевики, то це означає, що я збираюся йти кудись. Ноги в біблійній мові – це є хода. Мусить тільки бути одна хода – Божа, і ніяких вказівок Богові. Свої сандалі знімай, бо маєш Божі. Згадаймо, що говорить апостол Павло: “Зодягніть ноги в бажання благовіствувати мир…” Тільки ці сандалі повинні бути в нас на ногах. Тільки благовіствувати мир і більше нічого. Мир, смирення і любов. Ніякої агресії людської, ніякого насильства і користолюбства, тільки мир Господній, от і все. Не бери більше ніяких сандалів. Згадаймо, Мойсей підходить на горі Хорів до Неопалимої купини і чує там голос Божий. Голос Божий говорить йому: Зупинися, зніми взуття своє, бо ця земля, на якій ти стоїш, вона свята. Мова йде про те саме: тут діють тільки Господні бажання. Ніякої твоєї ходи, ніяких твоїх бажань, не зав’язуй Йому сандалі, не керуй Господом куди Йому йти. Не носи Йому сандалі, Він сам знає куди Йому йти. Він попереду, а ти за Ним. Оце є правильним, бо не можна побачити Господа лицем в лице і залишитись живим. Ми повинні бачити Господа ззаду, тобто йти за Ним.

“…ані палиці…” В іншого євангеліста, навпаки, ми читаємо, що візьміть лишень палицю з собою, коли підете на служіння. Цей символ залишається в єпископа – посох. Посох – це символ тої апостольської палиці. Палиця в біблійній мові – це є віра, яка від Слова, і на неї можна спертися. Тому що Слово, віра, благодать – три в одно. Отець, Син, Дух Святий – три в одно. Віра, надія, любов – три в одно. Тільки та палиця Господня, яка дає благодать. А благодать по вірі, яка чинна любов’ю і здійснюється любов’ю. І здійснюється в любові, має смирення і має плоди смирення. Так от, палицю Господню треба брати, тільки не бери своєї палиці. Тобто, своєї віри, віри в свої сили. Тому що, як тільки ти починаєш надіятись на себе – ти впадаєш в звабу. Отці церкви вчать, що Господь допускає нам падіння, як благість з двох причин. І перша причина – щоб ми не надіялись на себе, на свою “палицю”. Господь каже: не бери своєї палиці, Я тебе буду вести. А ти вже почав надіятись на себе, ти став вже такий праведний, такий сильний… Ти став такий святий і досконалий… І Господь допускає падіння, виявляється твоя палиця тебе не тримає! І ти впав. І друга причина, коли Господь допускає падіння – щоб тепер ти піднявся так високо, так зміцнився в Слові, вірі і благодаті Господній, щоб уже більше не падати. От дві причини, коли Господь допускає нам падіння. Не бери своєї палиці, не надійся на себе, до останнього кажи: не я Господи, тільки Ти! Бо як тільки ти почнеш надіятись на себе, як тільки в руках твоїх з’явиться палиця своя – це вже є ознакою фарисейства. І кінцем цього обов’язково буде падіння, бо Господь противиться гордим, а смиренним дає благодать. А смирення – це не я Господи, а тільки Ти. Апостол Павло каже: Я є ніщо! Не я живу, а живе в мені Христос! Я тільки дозволяю Йому це робити, дозволяю вести мене.

“Бо вартий робітник своєї поживи” Ти є робітник Божий! А чому ти турбуєшся, що будеш їсти, що будеш пити, у що одягнешся? Розглянемо це перше по букві. Ми всі повинні бути повністю в руках Божих і повністю довіряти Богові. І бути в абсолютній надії на Бога, знати, що завтрашній день за себе поклопочеться. “Шукай перш за все Царства Божого, а все інше тобі додасться” Так от, не турбуйся що будеш їсти і що будеш пити… але це не означає, що лежи і молися: Господи, щоб булки сипались мені до рота. Ні, це означає працюй, але не думай що будеш їсти, і що будеш пити, бо того погани шукають. А ти шукай Царства Божого. “Бо вартий робітник своєї нагороди” Те що ми тут проповідуємо, те що ми тут робимо церковнослов’янською мовою називається – “делание”, “трудничество”, подвижництво. Ти робітник Господній, ти працюєш у винограднику. Ми всі тут працівники у винограднику. Ми працюємо над собою, ми тут плекаємо виноградник, ми пораємо в поті чола цю землю, землю сердець наших видираючи з неї тернину і осот. І ми всі молимося: Господи, дай нам хліб наш насущний! А вартість того хліба – “один динарій”: це була платня робітнику в полі за один день роботи. Це той кіш пшениці за динарія, про який ми читали в Апокаліпсисі. Хліб наш насущний – для нашої сутності на день. Якщо ти робітник Божий і ти працюєш для Господа, якщо ти є воїн Христів, то будь певен, говорить Давид: “Я був молодий і постарівся, але я не бачив ще праведника, щоб опущений був, і дітей його, щоб хліба просили” Так не буває, бо так сказав Господь, а Його ще ніхто не викрив у неправдомовстві! Довірся Богові, і без куска хліба не залишишся ні ти, ні діти твої. Це по букві. А тепер по духу.

“Бо вартий робітник своєї поживи” Яка нам нагорода найдорожча? Благодаті ми всі прагнемо, і працюємо ми заради благодаті, як і сказано: Бо з надією сіє сіяч. “Хто ж своїм коштом коли у війську служив?”, – каже апостол Павло. Він говорить про те, що ми чекаємо нагороди духовної. А духовна нагорода – це “Бо Царство Боже не їжа і питво, але праведність, мир і радість в Дусі Святому” . Та нагорода – це є духовний стан богопізнання, богоспоглядання, стан обоження, стан бачення слави Господньої, відчуття присутності Божої. Стан перебування в благодаті Духа Святого. Це та нагорода, це той мед якого ми всі бажаємо. Не думай за нагороду, і знай: вона обов’язково буде. Безумовно, передчуття цієї нагороди повинне бути (церковнослов’янською мовою це звучить, як “предвкушение мздовоздаяния”). Тобто, передчуття нагороди. Безумовно, коли я працюю – я маю передчуття тієї нагороди, в мене вже той мед на піднебінні. І я знаю, що його буде все більше і більше. Але вже не в тому сенс мого служіння, щоб здобути нагороду для себе. Зовсім інший “мед” сьогодні в серці моєму – щоб поділитися мені цією нагородою з іншими, бо блаженніше давати, аніж брати. І коли ти це робиш, то отримуєш ще більше. От який великий Господь і які чудові плани Його стосовно нас! Яка прекрасна та дорога спасіння! Ідімо тим шляхом, працюймо на ниві Божій не думаючи про нагороду, піднімаймося на рівень жертовної любові, жертовного служіння, жертовної віри. Пам’ятаєте, ми з вами, коли розглядали “Здобуття Духа Святого” то розглядали рівні служіння:

1. Язичництво. І цей рівень є в найнерозвиненіших племенах. Це: “Я – Тобі, а Ти – мені”. Господи, я пожертвую гроші на таку справу, а Ти мені…

2. Підзаконне служіння. Це де не просто “Я – Тобі, а Ти мені – сьогодні”. Але це вже “Я – Тобі, а ти Мені – колись”. Так служили підзаконні праведники. Вони знали, що прийде момент, коли прийде Господь у славі і всім воздасться. Вони знали, що воздасться після воскресіння, воздасться в житті позагробовому. Може не зараз, а потім. Це вже вищий рівень.

3. Служіння підблагодатне. Це той рівень, коли ми вже скуштували того меду і починаємо служити заради того меду. Я служу для спасіння своєї душі, щоб душу свою спасти. Тобто, я старе життя своє гублю, щоб спасти свою душу. Але це рано чи пізно призводить до наступного моменту, коли вже не тільки собі, але й іншим. Щоб не тільки мені добре було, але і тим, хто коло мене.

4. І найвищий щабель, коли вже для себе нічого не хочеться. “Блажен той, –каже Господь, – хто душу свою кладе за друзів своїх”. Тобто, за себе вже не думає. І це не означає, що він не отримає – отримає, і ще й більше. Але вони думають, як би це полум’я любові віддати всім. Тому що любов не шукає свого, взагалі. Ми з вами читали це в гімні про любов (1Кор. 13.4). Справжня любов альтруїстична, вона віддає і про себе не думає зовсім. Це є найвищий щабель – жертовна любов.

Так от, ідіть тим шляхом, на якому рівні знаходитесь на такому і йдіть. Але не зупиняйтесь, бо пам’ятайте про жінку Лотову. Праведник – це той, хто шукав правду, знайшов її в Христі Ісусі і йде цією дорогою правди. І тому язичник більш позитивний, аніж безбожник повний. Тому що безбожник взагалі не вірить в Бога, а язичник вірить в сили природи – як проявленої, так і не проявленої, – зодягаючи їх в образи ідолів. Це вже вище. Але підзаконний юдей вищий за язичника, а християнин вищий за підзаконного юдея. Господь каже: “Я є Шлях…” І ми повинні йти цим шляхом, і пам’ятати, що “Бо вартий робітник своєї поживи” І не тільки в буквальному плані, мова йде і про нагороду благодаті обов’язково, якщо ти будеш праведником, будеш іти цим шляхом, ти будеш працювати. Будеш показувати у вірі добродійство; у добродійстві роздумування; в роздумуванні стриманість; в стриманості терпеливість; в терпеливості благочестя; в благочесті братолюбіє; в братолюбії любов, – то обов’язково ти будеш мати нагороду, тому що, “Бо вартий робітник своєї поживи”.

“А як зайдете в місто якесь чи в село, то розвідайте, хто там достойний, – і там перебудьте, аж поки не вийдете”
Господь каже з ким найперше треба працювати – це з тими, хто може сприйняти. І це правильно Це вчення – Возлюби! Воно фактично ніде не проповідується. В кращому випадку проповідується любов до брата по вірі, а вірніше по конфесії. А цього надконфесійного вчення не проповідується. Так от, ти прийшов проповідувати в чуже тобі середовище, то розвідай хто там достойний. Достойний буде той, хто сприйме це Вчення з твоїх уст. Тому що, ти ризикуєш вийти звідти зовсім без одягу, подертий… Не йди так, а розвідай, хто там достойний, тобто смиренний, хто сприйме вчення Господнє. Вчення Христове – воно надконфесійне, воно розрізняє тільки дві конфесії: овни і козліща. Возлюби! А для цього змирися, і прийми свого ближнього і обставини свого життя такими, якими вони є. О-це вчення. Хто може сприйняти?

Я приведу вам приклад. Зараз ми активно працюємо в Інтернеті, і слава Богу сьогодні це всеодно, що доставлено ще 120 крісел в цьому храмі. Тобто, по три чоловіки в день приходить до нас нових. І я активно працюю зараз на московському Інтернет-форумі Андрія Кураєва. Я там постійно залишаю електронну адресу наших курсів. І таким чином через той форум його учасники входять на наш сайт і ознайомлюються з цими лекціями, що в нас публікуються, і з тими статтями моїми, що публікуються в газетах. І от пише брат з УПЦ Московського патріархату: “Отець Олег, я переклав вашу статтю «Да убоїться жона…» Що ще перекласти? Я згідний допомагати вам в цій Божій справі, тільки крім статей які будуть розходитись з моїми переконаннями стосовно канонів Церкви…” От людина достойна! Він не відходить від канонів своєї церкви, він залишається вірним УПЦ Московського патріархату, але він розуміє, що те що я проповідую є надконфесійним, це дійсно Христове. І він згідний сприйняти, більше того і допомогти в розповсюдженні Слова. Господь показує, як нам працювати, як нам діяти, як розповсюджувати Слово Його. Пам’ятаєте, коли учні йшли ланами, вони зривали колоски? Вони зривали колоски ті, які вищі… Проповідуєш, а потім виходь з того “лану”, з того “міста” і іди далі. Ми повинні весь час іти, ми повинні весь час наметувати, як народ Божий. Скінія – це переносний храм. Стаціонарний храм будується – це вже всесвітній храм Царства Небесного. Але поки що ми не в Царстві Небесному. “Ідіть і навчайте…” Ідіть і працюйте по всіх містах юдейських. “І поправді вам кажу, що не обійдете всіх міст ізраїльських, як прийде Царство Небесне”.

“А входячи в дім, вітайте його, промовляючи: «Мир дому цьому!” Як це важливо! Мир благовіствуєш! Бо мова не йде просто про привітання. Сказав: мир дому цьому. Ввійшов і пограбував?!. Мова йде про те, щоб я справді ніс мир в цей дім. Я прийшов принести мир, слово миру, миру Божого. Я не прийшов переманювати овечок з тої конфесії в мою, бо то не є мир. Я не прийшов красти цих овечок. Я не прийшов вчинити гріх перелюбу, дружину (громаду) забрати в брата мого. Чи вола його (священика забрати і пересвятити в моїй церкві), чи осла його (найупертішого мирянина). Ні, я не прийшов нічого забирати у ближнього мого. Я прийшов принести мир. І що ти можеш заперечити, брат? І якщо ти несеш мир – на рівні Божому інформацію, – то заперечити немає що. Слово Боже, коли воно викладене так як є, в чистому вигляді, – з ним неможливо сперечатися. І відповідь на одну з моїх подач на форумі Андрія Кураєва, була: “Амінь!!!” І все. Повторюю, ми працюємо на форумі Андрія Кураєва, а це центр ортодоксального православ’я. І проти істини Божої, яка насправді надконфесійна, абсолютно не можна заперечити навіть упередженому читачу. Хіба це вже такий “фараон”, в якому все вмерло – розуміння і бажання зрозуміти, – то там іде просто дух злоби спротиву в чистому вигляді.

“І коли буде достойний той дім, – нехай зійде на нього ваш мир…” Якщо достойний сприйняти, то він і зійде безумовно. Через нас мир Божий хай зійде. Він сходить, ця благодать по вірі, а віра від Слова, а Слово ми повинні нести. Якщо він буде “достойний” – він це слово почує і скаже: “Це істина, і що я можу заперечити? Це слово Боже, що я можу тут додати чи відняти, не дай Боже ще мені богоборцем стати! Пам’ятаєте, як визначив ці речі Гамаліїл, а це був фарисей з фарисеїв. Він сказав: давайте розсудимо! Якщо це є справа Божа, – а по всьому видно що це так, – то її не можна зруйнувати; а якщо це людське – то воно само розвалиться. Як би бува не стати нам богоборцями… Цей дім прийме слово миру, Євангелію миру. І по цьому слову миру буде віра смиренна, чинна любов’ю, а по тій вірі дається благодать, мир і радість в Дусі Святому.

“…а як недостойний він буде, то мир ваш нехай до вас вернеться” Тобто, ви все одно його нікуди не дінете, бо він у вас. Не важливо, що вас оточує, а важливо як ви до цього відноситесь. Не важливо, чи та справа що ви робите закінчилася перемогою ачи поразкою, – важливо те, що у вас всередині. Нас мусить лише не влаштовувати один варіант – втратити мир в серці! Я хочу, щоб мир мій зі мною залишився, а насправді не мій мир, а Господній. Це справді чудовий стан, коли не важливо як вирішиться справа. Не важливо чи буде буквальна перемога, чи буквальна поразка, – важливіше зберегти в своєму серці цей мир. От про що йде мова. Якщо приймуть – то цей ваш мир буде їхнім миром. Як Сковорода каже: “Істина не твоя і не моя, вона є Божа. Я її полюбив – вона стала моя, полюби ти – і вона буде твоя”. І мій мир стане твоїм миром, а це не мій і не твій мир, а Господній. Якщо не приймуть ваш мир, то його ніхто й не забере, бо хто мене може відлучити від любові Христової? Чим більше мене будуть розпинати, тим більше я буду відчувати себе радісно. Тому що так сказав Господь, а значить, що я правильно розумію слово Боже і я правильно йду, і правильно веду, і не є сліпим поводатором для сліпих. Випадковостей не буває. Не дай Господь іти самому не тим шляхом, і вести вже навіть не 300 чоловік, але значно більше. І слава Богу, з цієї трибуни можу підтвердити вам, що йду правильно і веду правильно.

“А як хто вас не прийме, і ваших слів не послухає, то, виходячи з дому чи міста того, обтрусіть порох із ніг своїх” Обтрусити порох – це хай не буде ваша “поразка” для вас каменем спотикання. Хай цей бруд не занечистить ваш напрямок ходи, не занечистить вашу готовність іти. Хай це ніяк не вплине ні на що. Не прийняли тебе, відреклися від тебе – це не повинно тобі заважати йти в Царство Боже. Обтрусив порох і пішов далі. “Забуваючи про те що позаду, я біжу до боротьби, яка чекає попереду”, – говорить апостол Павло. І обов’язково до нагороди, яка по тій боротьбі. Від смерті неможливо відкупитись. І як зустрінемо цей день, і як подивимося Богові в очі? Злякався і мої ноги вгрузли в те болото, як колісниці фараонові. Через страх втратити роботу, посаду, повагу… Я щось поставив на перше місце, а Господа відсунув на друге? Не дай Господь! Бо кому багато дано, з того багато і спитається. “Той, хто поклав руки на плуга і озирається назад Царства Божого не успадкує”. А я хочу цього Царства!..

“Поправді кажу вам: легше буде країні содомській і гоморрській дня судного, аніж місту тому!” Чому? Тому що, краще вам не знати, як знати і не виконувати. Краще вам не призивати ім’я Господнє надаремно, називаючи себе християнами. Тому що ти носиш хреста Його на тілі, і іменем Його звешся, а насправді ти не є таким, бо противишся волі Христовій… Ти антихрист. А антихристу буде гірше, ніж содому і гоморрі, бо вони впали через антихриста. І антихрист знищиться в тому озері, що горить вогнем і сіркою, а потім Содом і Гоморра. Дай Бог нам зрозуміти Його слова, і сили йти тим шляхом не схиблюючи, не лякаючись. Як говорить Господь Єзекіїлю: іди, Я посилаю тебе до народу Свого, до юдеїв. До народу Свого. Але він є ворохобний, він є той, хто бунтується проти Мене. І ти будеш почувати себе там так, як в гнізді скорпіонів, як серед змій. Але слів їхніх не бійся і вигляду їхнього не лякайся, а тільки кажи: Так сказав Господь Бог! Чи послухають вони, чи занехають, бо вони бунтівні до Мене. Але таки пізнають, що пророк був серед них. Слава Ісусу Христу! Амінь!





† † †

Протоієрей Олег Ведмеденко запрошує усіх, хто є небайдужим до справи свого спасіння, до БІБЛІЙНОЇ ШКОЛИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ, заняття якої проводяться щонеділі о 17-00 в актовому залі готелю “Профспілковий” (м. Луцьк, просп. Відродження, 24, 3-й поверх, навпроти міської лікарні №2).

Основна мета запропонованих слухачам лекцій – дослідження Слова Божого по духу: як форми (духовна символіка біблійних текстів), так і змісту Писання (невипромінювання зла /смирення/, як шлях здобуття внутрішньої сили /благодаті/).

На заняттях ви можете придбати конспективні матеріали, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега, різноманітну духовну літературу.

Зібрання супроводжуються загальною молитвою та співом духовних пісень.

ВХІД ВІЛЬНИЙ! МИ ЧЕКАЄМО ВСІХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДИ БОЖОЇ.

Дистанційне навчання
здійснюється через мережу Інтернет та за допомогою листування.

НАПИШІТЬ НАМ, і ми надішлемо Вам інформацію, як отримати поштою книги, конспекти лекцій, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

Наша адреса: Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021.

E-mail: vedmedenko@fk.lutsk.ua

Інтернет-сайт Школи: www.vedmedenko.org



† † †

Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (див. вище) з поміткою: “пожертва”, або “десятина”, або ж перерахувавши кошти на рахунок незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ “Західінкомбанк” ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.

“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).



Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: