Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія. Мф. 10. 16 - 26; Книга пророка Єзекіїля. 2.1-7. Апостолів будуть переслідувати. Проповідуючи, не бійтеся. Господь посилає Єзекіїля до Ізраїля.

Лекція № 42

Лекція:
Сьогодні ми продовжуємо з 16-го вірша:

“Оце посилаю Я вас, як овець між вовки. Будьте ж мудрі, як змії і невинні, як голубки. Стережіться людей, бо вони на суди видаватимуть вас, та по синагогах своїх бичувати вас будуть. І до правителів та до царів поведуть вас за Мене, на свідчення їм і поганам. А коли видаватимуть вас, не журіться, як або що говорити: тієї години буде вам дане, що маєте ви говорити, бо не ви промовлятимете, але Дух Отця вашого в вас промовлятиме. І видасть на смерть брата брат, а батько – дитину. І «діти постануть супроти батьків», і їх повбивають. І за Ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасенний. А коли будуть вас переслідувати в однім місці, утікайте до іншого. Поправді кажу вам, – не встигнете ви обійти міст Ізраїлевих, як прийде Син людський”.

“Оце посилаю Я вас, як овець між вовки. Будьте ж мудрі, як змії і невинні, як голубки”
Коли ми йдемо проповідувати слово Боже, то ми йдемо до народу Божого, який бунтується проти Нього. Ми повинні пам’ятати ці речі. Згадаймо книгу пророка Єзекіїля, 2-й розділ. В ньому ми побачимо, як перегукуються Старий і Новий Заповіт. Ці Заповіти насправді єдині, тому що Господь і тоді, і сьогодні, і завтра Той Самий:

“І сказав Він до мене: «Сину людський, зведися на ноги свої, – Я буду говорити з тобою!» І ввійшов в мене дух, коли Він говорив до мене. І звів мене на мої ноги. І я чув Того, Хто говорив до мене. І сказав Він до мене: «Сину людський, Я посилаю тебе до Ізраїлевих синів…» Ізраїлеві сини – це є народ віри. Я посилаю тебе в ці громади. До православних, католиків, протестантів… Я посилаю тебе до народу віри. «…до людей бунтівників, що бунтуються проти Мене. Вони та їхні батьки відпали від Мене аж до цього дня!» Це слово живе і діяльне і сьогодні. Це Господь говорить сьогодні нам, говорить кожному з нас зокрема, тому що ми йдемо цим шляхом. Він говорить учням Своїм, тим які піднялись до розуміння вчення Його, які живуть, а точніше стараються жити по вченню Його, і відповідно отримувати благодать на таке життя. Благодать праведності. Слово, віра, благодать. Вчення Христове в одному слові – Возлюби! Учні Христові ті, які сповідують це вчення, догмат, канон, який є єдиним і непорушним. Возлюби, а для цього змирися. А змиритись – це прийняти свого ближнього і обставини свого життя такими якими вони є, і лествицею смирення підніматися до висоти здобуття благодаті. Тому що Господь по смиренню твоєму буде змінювати обставини твого життя. І тих, хто сповідує істинне вчення Господнє, Господь і посилає “…як овець між вовки…” Така людина приходить і каже: єдиний догмат є в Господа – Возлюби! Єдиний канон в Господа – Возлюби! І вовки відразу починають роздирати, шматувати ту овечку Господню. Тому що не сприймається це вчення, хоч воно дуже просте і доступне для всіх: від рибалок до академіків, від бомжа до президента.

“А ці сини, що Я посилаю тебе до них, зухвалого обличчя та твердого серця. І ти скажеш до них: Так говорить Господь Бог” А чи послухаються вони чи занехають, – бо вони дім ворохобний, – то пізнають, що пророк був серед них” Ми повинні іти на свідчення. Ми тільки що з вами читали: І будуть видавати вас правителям і царям, первосвященикам, і будуть бичувати. Але це мусить статися на свідчення, щоб на Страшному суді Господньому не сказали: а ми нічого не бачили і не чули! Ні! Це буде на свідчення проти них, тому що “відкриються книги”. Коли прийде це світло в серця, коли просвітиться любов’ю та людина, що була “перша серед народу”, а виявилася останньою перед Господом. І буде тоді нестерпно боляче за кожен удар бича по праведних.

“А ти, сину людський, не бійся їх, і не бійся їхніх слів, хоч вони для тебе будяччя та тернина (будяччя – агресія, ненависть, нелюбовність; тернина – омани багатства віку цього. Вони сповнені духом насильства і користолюбства), і ти сидиш між скорпіонами (скорпіон жалить хвостом, а хвіст – це є лжепророк)”. Тобто, ти сидиш серед неправдомовців, серед лжепророків, обманців (“диявол” перекл. “обманець”). От він, антихрист, якого всі чекають з хвостом і рогами. А він вже сидить в храмах яко Бог, і за Бога себе видає. “Слів їхніх не бійся, а їхнього вигляду не лякайся, бо вони дім ворохобний. І будеш говорити до них Мої слова, – чи вони послухаються, чи занехають, бо вони ворохобні” Тобто, чи послухають чи ні, хай тебе це не хвилює. Ти знаєш Слово і ти його проповідуй. Так, ти повинен бути мудрий, як змій. Зміїна мудрість в гнучкості, і ти мусиш бути гнучким безумовно, ти повинен бути з юдеєм, як юдей, з геленом, як гелен… Ти повинен бути з беззаконним, як беззаконний, хоч беззаконним не бувши, а бувши законним Богові і Христу, – так говорить апостол Павло. Він каже: для всіх я був все, щоб придбати бодай деяких. От в чому вона, зміїна мудрість, але “…невинні, як голубки” . Але життя провадити невинно, йти цим шляхом праведності. Втілювати в життя праведність і не піддаватися на компроміси, бо такого роду “зміїна гнучкість” може привести вас до лицемірства, до лукавства. “Відрізняй чисте від нечистого, і святе від несвятого”, каже Господь. Хай це буде зміїна мудрість, а не зміїне лукавство, тому що дуже тонка та грань, яка відділяє чисте від нечистого, і святе від несвятого. Так що, хай ця зміїна мудрість буде чистою, хай вона буде Господньою, хай вона буде мудрістю праведника чистою і невинною, як голубка. Голуб – це символ миру, і якщо ти ці речі робиш задля миру і з миром в серці, значить ти робиш правильно. “Благословен, хто йде в ім’я Господнє…” А ім’я Господнє – Любов. Благословен, хто живе, робить справи в ім’я миру, в ім’я любові. Іде як сам, так і як той навколо якого тисячі і тисячі спасаються. “Ви світло для світу, ви сіль землі…”

“Стережіться людей, бо вони на суди видаватимуть вас, та по синагогах своїх бичувати вас будуть” Стережіться – це не означає бійтеся. До людей страху немає, бо якщо ти невинний як голубка – ти вже не маєш страху. У всякому разі ти борешся з цим страхом, як каже апостол Павло: “Не кажу що досяг, але прагну”. Але стережися – тут будь уважний. Не розслабляйся, не давай святого псам, не відкривай душу свою перед свиньми, бо вони використають це проти тебе і потопчуть перли твої в багно, і пожеруть тебе. Будь тут мудрий, невинний і уважний, тому що праця на ниві Божій то не є проста річ насправді, і не так просто бути воїном Христовим, як це інколи нам здається. Тут є стратегія, тут є тактика, і дай нам Боже, щоб як основний напрям нашої ходи (стратегія), так і наша зміїна гнучкість (тактика) були освячені невинністю голубки, миром Господнім. Синагоги – це громади. Це в громадах, а не в буквальних синагогах бичували і бичують тих, хто несе світло і противиться волі сатани. Бо той, хто не противиться, але йде в одному з сатаною напрямку – він почуває себе комфортно. Бичувати будуть не буквально, а духовно. Бич слова. І Христос у храмі, коли виганяв торгівців, бичував їх словом, а не бігав по храму з піною на устах, шмагаючи батогом направо і наліво. Бичувати вас будуть, тобто звинувачувати, обмовляти. І будуть діяти проти вас, як діяли проти Христа. Шукали неправдомовців, поки не знайшли двох, що сказали: Він казав, що зруйнує храм, а потім за три дні його відновить. І тут подвійна брехня, бо Христос такого не говорив. Він сказав: ви зруйнуєте храм, а Я можу його в три дні відбудувати. Він не збирався руйнувати храм, бо Він не руйнує храми, а будує їх в серцях наших. От брехня. А друге, Він говорить про духовні храми, а обмовники про буквальні. От так завжди обмовляють пророків Господніх. Це та сама ситуація, що недавно в нас відбулася. Пішли до владики і наскаржились, що ми співаємо протестантських пісень. Брехня. Коли кажу по духу, і тлумачу Святе Письмо по духу, то перекрутять і донесуть. Так діяли проти Христа, і так діють проти нас. І слава Богу, слово Боже справджується в нашому житті! І ми повинні це знати, і бути готовими до цього, щоб вони не застали нас зненацька. І ми не опустили руки і не сказали: Господи, я ж Твій слуга! Я віддав Тобі все життя, я віддався служінню Тобі, а Ти мене не захищаєш... Захищає, бо якби не Його захист, то нас вже давно б в житті не було. Він захищає, але допускає нам ці випробування, тому що ти повинен ствердити слово Моє, “страждань зазнаєте в світі, але не бійтеся, бо Я світ переміг”. Христос пройшов шляхом страждань, і ми мусимо пройти цим же шляхом. Бо Його розпинали, і нас будуть розпинати; Його бичували, і нас будуть бичувати… А ми повинні радіти і веселитись, бо велика нагорода нам на Небесах. Бо так гнали пророків, які були перед нами, значить ми пророкуємо істину, і значить немає нам місця разом із лжепророками в озері, що горить вогнем і сіркою. Слава Богу! Нагорода велика на Небесах…

“І до правителів та до царів поведуть вас за Мене, на свідчення їм і поганам” І правителям ізраїльським і царям світським, на свідчення всім. Будуть вас переслідувати, як в церкві, так і в світі, але це все на свідчення. Всюди вас будуть переслідувати, але це все на свідчення. Ви свідки Мої, бо ви свідкуєте те що бачили. І потім ні правителі релігійні, ні царі поганські, ні їхня паства, ні їхні підлеглі не зможуть перед Богом виправдатись, що вони не знали.

“А коли видаватимуть вас, не журіться, як або що говорити: тієї години буде вам дане, що маєте ви говорити, бо не ви промовлятимете, але Дух Отця вашого в вас промовлятиме” І це воістину так. І я впевнений, що кожен з вас має такий досвід, або хоча б трішечки торкнувся того досвіду. Коли не знаєш про що будеш казати, але коли стається ситуація, і треба сказати, і ти в Дусі, – то ти тільки уста відкриваєш, а Господь за тебе промовляє. А коли все закінчується, то ти думаєш: Боже, невже я міг такі речі говорити?! Я ж не планував цього говорити, та навіть я і не знав цього! Бувають моменти, коли відкривається під час проповіді. У мене цей досвід постійний, коли не плануєш про що будеш говорити, але Господь тобі відкриває про що говорити. Я скажу чесно, коли я йду на телебачення – я не готуюсь якимось особливим чином. І статті я пишу теж не готуючись. І як іду сюди – я не готуюсь спеціально для біблійних курсів, майже не готуюсь. Але я готуюсь все своє життя, тому що кожен день в мене розписаний по хвилинах, і кожен день в мене в руках якщо не Слово Боже, то “Добротолюбіє”, чи інша духовна література. Тому що кожну хвилину я якщо не на молитві, то якимось іншим чином всеодно думаю про духовні речі. Це і є підготовка. Ми повинні постійно думати про духовне. І якщо ми постійно думаємо про духовні речі, то ми готуємо зброю на сатану. І коли настане момент битви, то той меч в нас знайдеться. Чому все так відкривається? Тому що ти маєш духовну думку, а отже ти йдеш шляхом праведності, а значить ти є Господній! І Господь сказав: Своїм Я відкрию, не журися що будеш говорити, як будеш відповідати, бо Я відповім за тебе. Але це не означає, що от я Господній, і закриваю Біблію, і всяку духовну літературу, і “почиваю на лаврах”, мовляв Господь знайде що сказати за мене. Ні, тоді точно нічого не знайдеться, бо ти вже не Господній, тому що в тебе думка вже не духовна, а тілесна. “А думка тілесна – ворожнеча на Бога, – читаємо, – бо не кориться Закону, та й не може”. Отже, тоді тільки коли ти маєш ревність до Божого, тільки тоді, коли твоя думка є постійно духовна. Або якщо вона раптом збочила на тілесне і ти повертаєш її на духовне. І тільки якщо ти так борешся, так працюєш над собою, то ти маєш право назватися сином Божим по благодаті Христовій. Своїм синам Господь дає Слово. І Його сини говорять не те, що вони самі собі думають, і що самі собі бачать, а те, що відкриває їм Отець, що послав їх. Так говорить Господь. Я вам кажу не від себе, я вам кажу те що послав мені Отець казати. Тут же ж сказано, що: “…бо не ви промовлятимете, але Дух Отця вашого в вас промовлятиме”.

“І видасть на смерть брата брат, а батько – дитину. І «діти постануть супроти батьків», і їх повбивають”
. Так буде – сказав Господь, – і так є сьогодні. Тому що, коли йде ця духовна боротьба, то є і жертви в цій боротьбі. В іншому місці Господь каже: “Я прийшов принести вам не мир, але меч…” Постає розділення. Приходить меч Слова, меч істини і настає розділення, бо один сприймає слово Боже, а другий ні. І поки не було цього “меча” – все було “добре”. Пам’ятаєте: “На початку створив Бог небо і землю, а земля була пуста і порожня, і темрява над безоднею…” Темрява бездуховності над безоднею пожадань плоті. Небо – це душа, а земля – це тіло. І Господь говорить: хай станеться світло. І стається світло, тобто, іде просвічення вірою, а віра від слухання слова Божого. А слово Боже – це є меч обосічний, який розсікає як душу, так і тіло. Який розсікає на дві половинки, тобто з’являється “твердь серед вод”. І ця “твердь” називається Небом. Твердь Закону Божого, твердь волі Божої. І цей меч розсікає води навпіл.

Є води, які базуються на цій Тверді, яку називає Господь “Небом” (закон Божий, Закон смирення і любові, Закон милосердя); а другі води знаходяться під Твердю, і називаються “піднебессям”, і там живуть духи злоби піднебесної, які не дотягають до цього рівня – Возлюби! От меч, який розсікає, і право вибору за нами. Одні вибирають Небо, а другі піднебесся, і точиться війна. У цій війні іде видавання і буквальне, і буквальне вбивство, і духовне вбивство. Один одного починають вбивати, і не обов’язково вбивати ножем. Вбивають словом, і словом можна скоріше вбити ніж ножем.

От ніби одна віра – православні, але починається розділення, і починається війна. І починається те про що сказав Господь: “І буде в останні дні, ви будете мати або війну, або воєнні чутки…” Мова не йде тут про війни в світі, бо світ воював до Христа, світ воював в часи Христа, і світ воює і після Христа. А мова йде в першу чергу про війни релігійні, про війни в церкві, про міжконфесійні війни, про розділення між братами. “Так бо пізнають що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” А коли немає любові, то є війна, ненависть, антагонізм, нерозуміння… Але так мусить бути, бо важко народжує Церква благодать, важко ввійти в те Царство Небесне, і воно зусиллями береться. І буде поставати брат на брата, і буде ця війна провадитись в серцях людських. І вона іде на сьогоднішній день. Брат постає на брата, батько видає на смерть дитину. Символічно “батько” – це є віра батьківська, і вона нищить своїх дітей. Ми бачимо ортодоксію, ретроградство, консерватизм у церкві, і вони нищать дітей віри. Тут мова йде про смерть духовну – нищать духовно (вбивають віру, розуміння, благодать). А діти в свою чергу протестують проти церкви, проти батьківської віри – і вбивають цю віру. Згадаймо Хамів гріх. Хам побачив наготу батька, наготу батьківської віри. Він побачив ту ортодоксію, консерватизм, користолюбство в церкві. Він побачив служіння Господу і мамоні в церкві. І замість того, щоб прикрити цю наготу Ноя (батьківської віри, як впилася в своєму наметі догматичному, канонічному) своєю праведністю (одягом) – посміявся, і фактично вбиває батька, вбиває віру.

“І за Ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти” . А ті, хто буде тут, в цій колотнечі, в цих війнах проповідувати істинне Слово, то їх будуть ненавидіти. Тому що сірість ненавидить світло, і темрява ненавидить світло. Тому що коли хтось піднявся вище в розумінні, – а Христова планка найвища, – то сірість завжди хоче підрізати ці колосочки, щоб вони були рівні, однакові. Пам’ятаєте, як Ірод віднісся до вістки про те, що десь Цар з’являється? Де той Цар, я прийду і поклонюся Йому... І ми знаємо, як Ірод “вклоняється” Ісусові. Він приходить, щоб знищити. Чому? Бо конкуренція, з’являється Світло. Світло світить в темряві, а люди темні люблять темряву. Коли підняти дошку, яка дуже довго пролежала на землі, то всі жучки, павучки, які ховались під нею – при світлі почнуть швиденько втікати і ховатися від того Світла. “Люди ж темряву більше полюбили…”. А Ім’я Господнє – “Возлюби!” Бог є Любов. І тільки це Ім’я спасає. Ісус, Єгошуа – означає “Бог спасає”. Так от, за це Ім’я, яке спасає, а спасає тільки смирення й любов. За це вдосконалення, за цю свободу, за проповідь істини, за життя в цій істині, за Світло цієї істини навколо вас – вас будуть ненавидіти. І сірість буде вас гноїти, і бичувати вас буде темрява. І будьте готові до цього! А якщо цього немає, то подивіться, чи ви самі не є сірістю, чи ви самі не є темрява. Тому що, так сказав Господь Бог.

“А хто витерпить аж до кінця. (До якого кінця? Тут зміст подвійний. По-перше, це той, хто піднявся до рівня серафима полум’яного, перебуваючи іще в тілі. (Це той, хто весь просвітився світлом любові. І любов спалила в ньому усе нечисте, і вороги його вже давно підніжком ніг його.) Це і є “кінець”. Втім, Господь безкінечний, і підйом безкінечний – зростання в молитві в зв’язку з Богом. І в цьому горінні немає меж. Отже тут умовно “кінець”, тобто піднявся до тої планки, від якої неможливо вже впасти. І це планка не херувима, а серафима. Або коли кінець біологічному життю, тобто коли настає момент переходу в світ невидимий, і цей момент наступає для вас тоді, коли ви перебуваєте в стані праведності, тобто йдете в напрямку до світла. Коли не зупинилися, не повернули назад – і ось так зустріли кінець свого земного буття. Коли витримали до кінця, до останнього моменту були праведником. Тому що не всім дано піднятися до найвищих висот Царства будучи в тілі.

Господь говорить: “Поправді, поправді кажу вам, дехто з отут приявних смерті не скуштує, поки не побачить Царство Небесне, що прийшло воно в силі”. Тому що не у всіх стартові умови рівні, та і не у всіх ревність однакова. Якщо ми чогось не досягаємо, то тільки через своє лінивство і недбальство у справі спасіння нашого, – так говорить Серафим Саровський. Бо якби прикладали зусилля, то напевно всі піднялися б. Але головне йди і не зупинятись. І один йде семимильними кроками, а другий робить півкроку в день. Так от той, хто семимильними йде, хто біжить з терпеливістю до боротьби, хто прикладає подвійні зусилля, хто назорей в своєму житті і постом та молитвою очищує себе, – той швидше досягне свободи досконалості, аніж той, хто йде поволі. Але головне, що іде!).

Той буде спасенний” . От наше завдання! Бути праведником до кінця. А праведник – це той, хто шукає правду, знайшов її в Христі Ісусі, і йшов до кінця цим шляхом. Не продав Ісуса, до останнього. Тому що ми можемо піднятися на висоту знання, і ідучи шляхом Христовим ми можемо навіть стати херувимом – і впасти... І сатана так і зробив, адже він був херувимом помазанним і зупинився. Але ми повинні йти до останнього подиху, до кінця, до останньої секунди нашого життя. Щоб не сталося так, що йшли, йшли, а в останню секунду зупинились. І Господь скаже: “Як спав ти з Небес…”

Ми читали в Святому Письмі, що батьки їли кислий виноград, а оскомина була на дітях в Старому Заповіті. А тепер вже інакше, тепер кожен буде мати оскомину за свої плоди. Мова йде про різний рівень Заповітів. Старий Заповіт полягав в тому, що є Закон (табличка з заборонами красти, вбивати, неправдиво свідчити на свого ближнього): коли не виконуєш – попадаєш під прокляття, а виконуєш ти під благодаттю. А тут Господь дає Новий Заповіт і піднімає планку на вищий щабель – ЛЮБОВІ. І показує шлях уже праведності, підйому до любові через смирення. Так от, і Старий Заповіт говорить про смирення, але воно не сприймалося. Тому в Старому Заповіті мова йде радше не про смирення, але про підкорення волі Божій. Є поняття змиритися з волею Божою, а є – підкоритися їй. Змиритися – це відкритим серцем прийняти її, добровільно віддатися на волю Божу, і по смиренню своєму отримати благодать, піднявшися до народження згори. А підкоритися волі Божій – це коли внутрішньо не смиренний, але скріпивши серце підкоряєшся Закону: не вбиваєш, не крадеш, не чиниш перелюбу… Тому що інакше – скорбота й страждання! Інакше – біль, хвороба, сором, прокляття і смерть.

Смирення – це новозавітне поняття. Підкорення – поняття старозавітне. Але це умовне розділення на Старий і Новий Заповіт, бо Біблія єдина. Бо Старий Заповіт для того, хто може вмістити Старий Заповіт, а Новий Заповіт для тих, хто може вмістити Новий Заповіт. І для праведників старозавітних вже тоді був Новий Заповіт. Хіба Авраам не мав Духа Святого, не бачив плодів віри в повноті? Бачив, бо сказано: і бачив Авраам, і возрадувася… Мова йде про загал церковний, тому що в ті часи не могли вмістити любові і смирення. А в тому випадку вміщали страх і покору. Старий Заповіт – це покора і страх, Новий Заповіт – то смирення й любов. Так от, в Старому Заповіті батьки “їли кислий виноград”, тобто не давали добрих плодів, але дикі, як читаємо в книзі пророка Ісаї, 5-й розділ. І їхні діти несли прокляття на собі, і страждали за гріх батьків. Чому? Тому що, в народі говорять: “Яблучко від яблуньки, далеко на падає”. І безумовно, коли рівень підзаконний, коли віра через страх шляхом покори, то і тому яблучку дуже важко відкотитися від яблуньки. І прокляття лежить, тяжіє на дітях, якщо батьки роз’єдналися з Богом. Але в Новому Заповіті вже інакше. Тому що для того, щоб відкотитися, то треба просто змиритися, а змиритись можуть всі насправді. Господь каже: “Нову Заповідь вам даю: любіть один одного…” А не можеш любити – змирися, а змиритись може кожний. І тому в Новому Заповіті діти за батьків не відповідають. Вони і в Старому не відповідають, тільки в Старому важче відкотитися.

“А коли будуть вас переслідувати в однім місці, утікайте до іншого” . І знов, хто витерпить аж до кінця? Це ті, які або ввійдуть в Царство Небесне смерті не скуштувавши, святі, які прикладають зусилля великі. Або ті, які виходять з тіла біологічного в момент праведності, в момент ходи до світла, в момент ходи з Єрихону в Єрусалим. “А коли будуть вас переслідувати в однім місці, утікайте до іншого” . Ми вже говорили про перехід з одної конфесії в іншу. Ці міста – це є громади, конфесії. Тільки тоді, коли в одному місці тобі заборонять проповідувати слово Боже, і заборонять жити церковним життям повним, – тільки тоді ти маєш право перейти в “місто інше”, і не раніше. “Ненавиджу розвід!”, – каже Господь. В якому стані тебе Я застав, в такому і залишайся. Ти православний? – то залишайся православним… Там де тебе Господь застав, там і працюй. Тому що вчення Господнє в одному слові – Возлюби! І воно є універсальне для всіх громад. Не у формі догматичних наметів суть, а в тій солі, яка повинна бути в тих шатрах. А вона проста – Возлюби! А для цього змирися, і прийми свого ближнього і обставини свого життя такими, якими вони є. І будь певен, що Господь змінить обставини твого життя по молитві віри твоїй. А молитва – це зв’язок з Богом, і це вже благодать, а благодать по смиренню. І там де ти є і проповідуй цю істину Господню, бо вона надконфесійна, як і Христос. От коли тобі вже не дадуть проповідувати – то тільки тоді ти маєш право, як Христос сказати: “Оце залишаю вам ваш дім порожнім”. І залишаю дім не з своєї волі, а тому що мене виштовхали. Я йду, бо я смиренний, я воювати з вами не буду. Христос насильно не входив ні в які двері. Відкрили – Він заходить і каже: “Мир дому цьому!” Приймають з миром – то слава Богу! А ні – обтрусив порох і пішов далі… Але виходити з свого “дому”, з своєї громади благословляється Господом тільки тоді, коли тебе не тільки будуть гнати, а і переслідувати. Переслідувати так, як переслідували апостолів. Апостоли вийшли з Єрусалиму тільки тоді, коли побили камінням диякона Степана. Тільки тоді, коли вже неможливо було працювати і всі методи були вичерпані. Просто тебе не пускають в храм, просто тобі в цьому храмі не дають сказати слова, або просто тобі забороняють твоє служіння. Тоді і тільки тоді ти маєш право йти працювати в інше місце!

“Поправді кажу вам, – не встигнете ви обійти міст Ізраїлевих, як прийде Син людський” . Тому що всі міста повинні просвітитися цим світлом. І ви, пророки, повинні нести це світло у всі міста народу віри. В усі конфесії, деномінації… Прийде Господь спочатку в серцях вірних Своїх, в серцях Церкви, бо возносився в тілі і прийде в тілі. Він глава, а тіло Його – Церква! А потім побачимо і тонкофізичними очима, не грубофізичними, бо нині Христа по плоті не знаємо, – каже апостол.

“Учень не більший за вчителя, а раб – понад пана свого. Доволі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб – як господар його. Коли Вельзевулом назвали господаря дому, – скільки ж більше назвуть так домашніх його!” Не лякайтеся, що кажуть, що ти такий-сякий, бо так мусить бути. І слава Богу, що так кажуть. В Євангелії від Луки, 6-й розділ, 26-й вірш: “Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само робили фальшивим пророкам батьки їхні!” Якщо ти говориш істину, то ти обов’язково повинен мати ворогів, вірніше не ти, а тебе будуть вважати своїм ворогом. А якщо є не так, то ти є лжепророк. Будь уважним, і переглянь своє життя і вчення яке ти несеш, чи Господнє воно насправді. Хіба ми можемо бути більшими за Христа? Христа переслідували, а тебе, що сповідуєш істину, не будуть переслідувати? “Гнали Мене, то будуть гнати і вас, аж поки Я не прийду”, – говорить Господь. А коли Він прийде у славі, то тоді учнів Його уже гнати не будуть. І тоді учні трубою архангельською засурмлять благу вістку про свободу всім жителям землі. І цей час уже приходить, вже близько, вже ранок, хоча все іще ніч…

Хто кому служить – той тому і раб. Духовно тут “учень” – це теорія, а “раб” – це практика. Учень це той, хто вчиться, а раб це той, хто працює. Хліб і вино; одяг і бурдюки з вином. Весь час іде мова про ці дві речі – про теорію і практику. Так от, “Учень не більший за вчителя, а раб – понад пана свого” . Ти мусиш проповідувати не більше за Христа, бо сказано: що понад це, то це від лукавого. Христовому – так, а всьому що віднімається або додається Йому – ні! І раб повинен старатися жити так, як жив Христос. Тобто, втілювати Його вчення, а не просто проповідувати, будуючи на піску. Слово слухаєш, проповідуєш, а живеш інакше? – то ти фарисей, про якого сказав Господь: те що вони кажуть робіть, а так як вони живуть не живіть. Не будь фарисеєм, бо тоді ти возносишся вище за Христа. Він жив так як проповідував, а ти хочеш проповідувати, але жити по іншому, зусиль не прикладати? Так не буває, бо Господь осміяний не буває. Працюй, як в теорії, так і в практиці.

“Доволі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб – як господар його. Коли Вельзевулом назвали господаря дому, – скільки ж більше назвуть так домашніх його!” Господар дому мого серця – Господь. Ми кажемо: “Господь мій, і Бог мій…” Господь – це Господар, а дім це Царство Небесне. Це Царство в нашому серці. Бог повинен бути Господарем нашого життя. Так от, якщо в моєму серці господарює, царює Господь, – то і мене так само будуть називати Вельзевулом, бо й Його обмовляли так само. Вельзевул – це князь бісів, начальник злих духів. Ім’я Вельзевул перекладається як “Господар над мухами”, “Мушиний господар” або “Бог мух”. Для того, щоб вияснити над якими мухами Вельзевул бог, нам треба повернутись в Старий Заповіт, відкрити книгу Вихід, 8-й розділ, з 16-го вірша, і згадати які кари Господь посилав на Єгипет:

“І сказав Господь до Мойсея: Встань рано вранці, та й стань перед лицем фараона…” Пам’ятаєте, десять кар єгипетських? “…ось він піде до води, а ти скажи йому: так сказав Господь Бог: «Відпусти Мій народ і хай вони служать Мені. Бо коли ти не відпустиш народу Мого, то ось Я пошлю на тебе, і на слуг твоїх, і на народ твій, і на доми твої – рої мух…”.

Про яких «мух» іде мова? Мухи літають у повітрі, а це значить, що «мухи» – суть проблеми сфери духовної. Перед цим яке було покарання? Воші кусали єгиптян. Воші плазують по тілу, вони не літають. «Воші» – проблеми в земній сфері людського життя, в матеріальній її області. А тут – питання сфери духовної. Ще ці мухи називаються «псячі мухи», але найбільш точний переклад – «літаючі звірі». Професор Іван Огієнко (митрополит Іларіон) посилається на цей переклад, тому що на івриті це звучить як «arov», і дослівно перекладається як «мішанина звірів та мух», або ж «літаючі звірі». Виходить, звірі на тілі (воші) – це пожадання плоті; літаючі ж у сфері духу (псячі мухи) – суть пристрасті душевні, і в першу чергу – гордість людська. «Воші» – бажання плоті (сластолюбство, сріблолюбство), що гризуть наше тіло; «мухи» – пристрасті душевні (славолюбство, гординя, зваба духовна – російською «прелесть»), що з'їдають душу.

Так от, Христа звинувачували, що Він говорить це для власної слави, аби піднестися. Мовляв, це в Ньому гордість говорить, Він проти Бога постав, “Він за Бога Себе видає…” За це Його і розіп’яли. “Богом вошей” Його не називали, тому що не було там сластолюбства, пожадань плоті, і це було явно видно, а от в духовній сфері, яка невидима оком людини непросвіченої (людини, яка не піднялася до висоти розрізнення духів, яка не бачить душу). Такій людині внутрішнє не видно, і він судить по собі! Так сказано в Святому Письмі: кожен судить по собі. І кажуть такі: він вибрався на цю трибуну, щоб його всі на руках носили… Ось він, Вельзевул, – бог псячих мух! Їх багато, тих мух, і в ньому всі якраз і є. І він ними керує, і проповідує слово, щоб підвищитися, щоб отримати повагу, щоб його всі хвалили, щоб йому були вітання на ринках і перші місця в синагогах… Пам’ятаєте, це все те, що робили фарисеї, і вони, судячи по собі, звинувачували в цьому і Христа. І будуть так само звинувачувати й нас! От бачиш, вона проповідує Слово! Ну, вона хоче зажити собі слави праведниці. Тому і проповідує...

“Коли Вельзевулом назвали господаря дому, – скільки ж більше назвуть так домашніх його!” А нас в цьому будуть звинувачувати ще більше, адже Христос безгрішним був, ми ж – недосконалі. “Але не лякайтесь їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться” . Всеодно виявиться, рано чи пізно, що ви були щирі в своєму служінні. І зрозуміють це. А фарисеї пізнають те, що Пророк таки був серед них тоді, коли вб’ють Його. От тоді візьмуть Його на хоругви, будуть писати, як вони допомагали Ісусу проповідувати. Тоді будуть робити надгробки пророкам! “Ваші батьки вбивали пророків, а потім їм надгробки ставили”.

Зараз я для сина купив книгу “Майстер і Маргарита” Булгакова. Я вважаю, що дітей треба виховувати на класиці, а не на сурогатах. Так от, я взяв цю книгу, а в кінці розміщені його листи до уряду Радянського Союзу. В часи коли він (Булгаков) жив, його так гноїли… І він писав, щоб йому дали два варіанти: відпустили його за кордон, або хоча б дозволили працювати в театрі статистом, робочим сцени, тому що він був голодним і не мав коштів для існування. Як з нього знущалися в той час, коли він жив! Але коли він помер – то навпаки, як його почали шанувати, і барельєфи ставити, і повага і шана... І казати, що він “великий радянський” письменник...

Каже Еклезіаст: “Ось здається щось нове з’явилося під сонцем, а все це було від початку” І все в цій Книзі книг, Книзі Мудрості є від початку до кінця. Немає такого, щоб тут не було змальоване. І будуть вас вбивати, а потім надгробки ставити. Тоді вже й забудуть, що Вельзевулом називали. Тому що таємне виявиться, і з’ясується, що праведник був, і правду говорив. “De mortui aut bene, aut nihil”, – кажуть латиняни. Тобто, “Про мертвих або добре, або нічого”. Мені дуже сподобались слова Окуджави: “Любіть мене, поки я ще живий”. На похоронах я часто кажу, що смерть не повинна бути для нас такою подією, що прийшла й пішла і не залишила для нас ніякого сліду. І якщо ми сьогодні стоїмо тут, навколо труни в тілі, ще живі. То ми повинні згадати наше колишнє ставлення до цього покійного, і навчитися любити один одного поки ми ще живі. Який сенс, коли ви мене били, топтали ногами, а потім поклали в труну і цілуєте ноги? Я цього не хочу! От згадайте, як ви відносились до покійного, коли він був живий, і зробіть висновок, щоб ця мить не була даремною. Бо навколо є ще багато живих – ваших рідних, близьких, знайомих, колег. Так от, любіть їх поки вони ще живі, любіть їх просто за те, що вони є! Навчіться прийняти свого ближнього таким, яким він є. І тоді коли його не стане, то ви не уподібнитесь тим фарисеям, що за життя людину розпинають, а потім ставлять їй надгробка пам’яті та пошани.

“Але не лякайтесь їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться” . Амінь.



† † †



Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (Протоієрею Олегу Ведмеденку, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021) з поміткою: «пожертва», «десятина», або «на побудову храму», або ж перерахувавши кошти на рахунок Незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. у Луцьку /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ «Західінкомбанк» ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.


“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: