Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія. Мф. 10. 27 - 39. Проповідуючи, не бійтеся. Любіть Ісуса над усе.

Лекція № 43

Лекція:
Ми продовжуємо дослідження Євангелія від Матвія, 10-й розділ, і дослідили двадцять шість віршів. Сьогодні ми продовжимо з 27-го вірша:

“Що кажу Я вам потемки, – говоріть те при світлі; що ж на вухо ви чуєте – проповідуйте те на дахах. І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні. Чи не два горобці продаються за гріш, а на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого. А вам і волосся все на голові пораховано. Отож, не лякайтесь, бо вартніші ви за багатьох горобців. Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм”.

“Що кажу Я вам потемки, – говоріть те при світлі…”
Потемки – це потаємно, приховано, містично. Ми з вами знаємо, що справді істина прихована. Прихована від світу цього. І не тому прихована, що Господь не дає світла, хліба і води духовних. А тому прихована, що не може світ вмістити цю істину. Пам’ятаєте, як говорить апостол Павло: “Ми проповідуємо Христа розп’ятого: для юдея спокуса, для гелена глупота…” Закрито, темрява. Не сприймається це “Возлюби, а для цього змирися і прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є”. Це ж для юдея спокуса, а для гелена глупота!

Потемки… Навколо темрява, а нам відкривається – це і є “кажіть при світлі” Вам відкрилося, ви є учні Христові, ви можете це збагнути, зрозуміти, бо ви вже піднялися до цього бачення. Тепер несіть це бачення, це Слово, це вчення в світ.

Згадаймо, нещодавно ми досліджували що: “Ви є сіль землі… Ви є світло для світу…” Якщо ваше око стане темним, якщо у вашому розумінні настане ніч, то яка ж то велика темрява буде для світу тим більше! Тому що світ і так темний, і вам розвіювати цю темряву.

От уявіть собі: ніч. Поле. Не знаєш куди йти, немає вогню і раптом десь засвічується ліхтар. І ти вже орієнтуєшся куди тобі йти! Слава Богу! А то було зовсім темно. Я пам’ятаю, в мене колись була така ситуація, що справді не знаєш куди йти і боїшся в якийсь рів упасти чи ще кудись. І ти йдеш повністю наосліп, як сліпий. І раптом засвічується віконце в якійсь хатинці, слава Богу! Я буду ще спотикатися, падати, але я вже буду знати куди мені йти. І я знаю, що там люди, що там спасіння, що я вже не один, і що я йду не в якийсь ліс, не в хащі, не знаючи де вийду... Так от: “Ви світло для світу…”, – Господь каже до нас з вами. Це ми повинні світити, це ми повинні запалити в темряві свій світильник і нести світло в світ, бо світильника запалюють не для того, щоб заховати, але щоб поставити на свічник, щоб світив всім в домі, – так каже Господь.

Як правило ми маємо час для читання Святого Письма тоді, коли закінчився день, коли закінчилась праця. І от, темна кімната, тільки свічечка горить чи настільна лампа, і ми входимо в ті глибини містичні слова Божого, в ці таємні глибини. І помолившись, ми відкриваємо Біблію і вірш за віршем відкривається нам істина, безмежна глибина. І в серці зігрітому Словом бринить благодать, і ми просвічуємося світлом цієї благодаті. І просвітившись, розуміємо, що ми не зможемо це сховати. Ти і не хочеш, але якби і хотів, то ти не зможеш. Тому що те, що тобі відкрилося, ти обов’язково повинен підняти на висоту свічника. Ти обов’язково повинен цим поділитися! Те що в темряві відкрилося вам, те проповідуйте при світлі, проповідуйте відкрито, не боячись, пам’ятаючи, що коли “засоромишся Слова і Мене перед людьми, то і Я засоромлюсь тебе перед Отцем Моїм”.

“… що ж на вухо ви чуєте – проповідуйте те на дахах” . В Палестині будинки мають пласкі дахи. І можна піднятися на цей дах і ходити по цьому даху, а коли спекотна погода – там і ночують, сушать фрукти. Так от, “проповідуйте те на дахах” має буквальне значення, і духовно символічне. “…проповідуйте те на дахах” – це проповідуйте відкрито. Одна справа, коли я в своїй комірчині проповідую, і мене ніхто не чує. Я проповідую для своїх домашніх, для вузького кола. А коли я виходжу на дах, то я проповідую для всіх. Збираються сусіди і слухають. Проповідуйте на дахах – це проповідуйте з високої трибуни. От я зараз проповідую з даху, я стою на даху. Але це має ще одне значення. Тому що дах – це вершина, дахом завершується будівля. Будівля складається з фундаменту, стін і даху. Фундамент – це є віра, яка від Слова. Стіни – це є зростання в надії. А дах – це вже є вершина домобудування нашого спасіння. Це є висоти любові. Так от, з цієї висоти проповідуй. Тільки з цієї висоти ти маєш право проповідувати Слово Моє.

Згадаймо, як учні не піднявшись ще на цю висоту проповідували слово Боже. А в цей момент Він розмовляв із самарянкою. І от учні повертаються з міста в якому проповідували. З міста Сіхар (“Сп’яніння”), – з того релігійного міста, громади, яка сп’яніла духом насильства і користолюбства. І вони викривають цю ганьбу невігластва духовного, викривають фарисейство в місті народу віри, вони працюють там. І приходять до Господа, і приносять цю “їжу”. Показують цю “їжу”: ми там придбали їжу. Учителю, їж! Він же каже: “Їжа ж Моя – виконувати волю Отця, що послав Мене”, – читаємо в Святому Письмі. Та їжа, яку принесли учні не прийнятна для Христа, і Він сказав: Я маю поживу, якої ви ще не знаєте. Ви ще не піднялись на дах, і проповідуєте ви ще на землі. Ви ще “тикаючи пальцем” викриваєте в тому місті негаразди, зриваєте одяг з цього міста (одяг поплямований кров’ю). Ви ще протестуєте на рівні бурі. А Я не кричу на перехрестях вулиць, Я маю тихий і лагідний голос, – говорить Господь. Я проповідую з даху, з вершини. Моя “їжа” вам ще не зрозуміла. Прийде час – воскресне в вас віра, воскресну Я в вас, тоді Я прийду у вашу комірчину, серце, світлицю, громаду, дихну і скажу: “Прийміть Духа Святого…” Тоді, кому відпустите гріхи, тому відпустяться, а кому залишите – залишаться. Тільки тоді матимете право “в’язати і рішити”. Тільки тоді ви будете мати істинне бачення, і ви самі станете світлом. І це світло буде вже воістину Моє. Це вже буде не буря, не вогонь, не землетрус, але тихий, лагідний голос.

Так от, “те що Я вам казав на вухо...” Це те, що ви тільки почули, що почало вам відкриватися, бо вухо тут – це початок сприйняття. Спочатку ми сприймаємо вухом, потім починаємо осягати розумом, а те що ми осягнули розумом входить в наше серце. А серце – це вже “дах”, це вже вершина. От коли серце зігрілось Словом, коли Слово проникло в серце і ми, втіливши його в своє життя побачили славу Божу в собі, – то значить ми піднялися на вершину, на дах. От тепер ми маємо справді проповідувати те, що спочатку почули вухом. Пам’ятаєте, як говорить Господь: “Возлюби Господа Бога свого всім серцем своїм…” Серце є вершина, і Він вказує на найвище, чого ми повинні досягти: “всім серцем своїм”. А потім уже іде: “…всією душею своєю, всіма силами своїми і всім своїм розумом”, тобто далі вже йдуть менш цінні речі. Розум на останньому місці, вухо на останньому місці, серце – найважливіше.

Ми повинні проповідувати те, що ми бачили. Якщо ти піднявся на вершину любові, то ти справді будеш проповідувати істину правдиву. Так вчать Отці Церкви і вони кажуть, що не маєш права проповідувати Слова, якщо ти не очистив серце Духом Святим, духом любові, якщо ти не просвітив своє серце, не піднявся на дах. Бо хочеш ти чи не хочеш – обов’язково схибиш в Слові. Чому Господь і каже: “Не судіть і несудимі будете”. Тому що має право судити тільки один Господь. “А суд же такий, що світло в світ прийшло”, а світло – це є світло любові, світло Духа Святого, коли Слово правди стає духовним, і коли з’являється інший Утішитель, Дух правди, тоді ти маєш право судити. Бо в іншому місці апостол каже: Хіба ж ви не знаєте, що й ангелів будете судити? Але вже не своїм судом, а судом Божим. А Божий суд, виявляється, і не судить, бо це власне не є суд, в точному розумінні цього слова. Це є осяяння Світлом, коли приходить Світло в серце, в розум людини, тоді і відбувається цей суд. Як і сказав апостол Павло свого часу: “Я був живий, але прийшла Заповідь (прийшло Світло) – і я вмер” (з’ясувалося, що я був духовно мертвий). А до того я вважав, що я живий, і я проповідував Слово, і судив невірних, і поган, і самарян з висоти фарисейської мудрості своєї… І тільки тоді, коли прийшла Заповідь з’ясувалося, що я мертвий...

Пам’ятаєте, в книзі Діянь апостольських, коли Савл йшов в Дамаск (“Місто клопоту”) переслідувати християн, і по дорозі Господь йому відкриває Світло? Він йшов, він вважав себе живим, він йшов переслідувати єретиків, безбожників. І Господь дав йому Світло не як світло прожекторів, не в світлі тварному, фізичному з’явився Савлові, але в нетварному Світлі! А це світло розуміння істини, світло любові, благодаті, світло миру і радості з сльозами розчулення на очах. Просвітилось серце його і з’ясувалось, що він мертвий був духовно. Не дивлячись на всю його фанатичну віру! Що він є мертвий переслідувач живих, а не живий переслідувач мертвих. І тоді він осліп, він втратив бачення... Все те що він знав виявилось непотрібним, воно згасло в порівнянні з тим Світлом, яке явилося йому – світлом Христовим. Господь каже: Іди, знайдеш в Дамаску вулицю, яка Простою називається. Знайдеш тих простих людей, учнів Моїх, які сильні не догматами своїми, не канонами, не церемоніями і обрядами, – які сильні істиною Моєю, яка дуже проста: Возлюби! А для цього змирися. І тоді тобі відкриються очі… І воістину, прийшов Божий чоловік, і помолився, і ніби луска спала з очей Савлових, і став він Павлом. Зовсім іншою людиною. “Ось творю все нове…” От про яке Світло іде мова. От до якого Світла закликає піднятися нас Господь, от на який дах піднятися закликає нас Ісус. На вершину любові – тоді будеш справді апостолом, тоді будеш справді проповідувати істину, і будеш мати тоді право проповідувати цю істину і славити Мене. І насправді будеш православним в повному розумінні цього слова.

“І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні” . Смерті немає, є перехід. Якщо ти піднявся на цей дах, маєш любов досконалу, маєш мир і радість в серці – ти є праведник, і совість твоя чиста, ти кожен день робиш маленький крок вперед. Ти знаєш, що якщо тебе Господь забере в цьому стані, то ти піднімешся в ці світлі обителі, на ті світлі висоти, в світлі сфери любові, сфери високочастотні духовні. І будеш ти там перебувати в товаристві ангельському, і дуже швидко набудеш мудрості ангельської в повноті, і дуже швидко ти сам станеш ангелом. Що може тебе злякати? Якщо ти праведник, і разом з апостолом Павлом промовляєш: хто може відлучити мене від любові Христової? Чи утиски, чи переслідування, чи смерть сама?! Ні! Я вже з Христом, і для мене смерть біологічного мого тіла є просто звільненням метелика від кокона. Хто мене може злякати? Не бійтеся тих, хто тіло вам може знищити, от якщо душу (та ще й разом з тілом) – це вже біда. Тому що, коли душу без тіла – то ще є шанс, бо ви ще в тілі і є можливість відродити вам душу, дозволивши Богові ввійти у ваш розум, у ваше серце, постом і молитвою очистившись для спасіння. Але от якщо і душу і тіло забере, то все – це є друга смерть. Тому що і душа загинула, і вже немає можливості використати тіло як інструмент, за допомогою якого ми можемо робити добрі чи злі діла, тобто приносити плоди.

Сьогодні на літургії читали притчу про багатія і Лазаря. І говорить Авраам багатієві, що проситься: Отче Аврааме, пошли до мене Лазаря, хай він вмочить пальця у воду і хай охолодить мені язик, бо я мучуся страшно… А він каже: між нами і вами прірва, і не можете ні ви сюди переходити, ані ми до вас… Мова йде про духовну прірву. Якщо в тебе мертва душа і вже мертве тіло, тобто і немає часу щоб змінитися, – то все, ти вже там сам нічого не можеш зробити. В тебе немає тіла, в тебе немає можливості! Прірва! Ти вже нічого не знаєш за тілом, як і говорить Еклезіаст: “Живий знає, що помре, а мертвий нічого вже не знає…” Не знає за тілом ні любові, ні ненависті, нічого вже не знає за тілом біологічним. Там уже інші виміри, там уже інше існування. Там уже те, про що ми говорили декілька лекцій тому назад. Що якщо ми перебуваючи тут, на землі, в біологічному тілі знаходимося під тиском демонським і під натхненням ангельським (тобто Божим) 50 на 50, і нам так важко спастися, і нам так важко піднятися на висоту перемоги духу над плоттю. То уявіть собі, наскільки важче буде це зробити, коли ми в темному непросвітленому стані, після виходу з біологічного тіла, після переходу на той світ потрапимо за законом спорідненості в низькочастотні, пекельні сфери! І там уже не 50/50, а там уже 99 до 1, напевно. І вже неможливо звідти вирватись, там де плач і скрегіт зубів від злості на себе, оточуючих, від мук пекельних і від неможливості щось змінити.

“І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні” . Нагадую, що геєнна буквально – сміттєзвалище на околицях Єрусалиму, там постійно горів вогонь і копирсалася черва. Мова тут іде про геєнну духовну, про вогонь страждань, про полум'я пожадань тілесних та пристрастей душевних. І про черву незадоволення собою, неспокою, коли пожадання є, а тіла, щоб задовольнити їх нема, і хочеться від злості кусати лікті, яких, до речі, теж нема.

“Чи не два горобці продаються за гріш, а на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого. А вам і волосся все на голові пораховано. Отож, не лякайтесь, бо вартніші ви за багатьох горобців” Тут ідеться про духовні речі. Горобці – це пташки, а пташки в біблійній мові – це духовні думки, вони літають над простором, часом, матерією. Господь хоче, щоб наші думки були як голуб – мирні, радісні, богонатхненні. Щоб вони були подібні до орла (якщо будемо розглядати через призму бачення іншого пророка Божого), – щоб ми були “мужами з відкритим оком”, щоб ми були горніми орлами, як зображений Іван Богослов. Щоб наша думка, наша душа ширяла в Небесах, на висотах духу, на горніх чистих висотах Лівану. Але до цього треба дорости. На жаль, коли людина тільки прийшла до віри, до Бога, то думка її нагадує далеко не голуба, і далеко не орла, але горобця. Та Господь не сміється з того горобця – це ми можемо насміятись з “горобця”, з людини яка тільки прийшла в церкву, і слово Боже ніколи не читала, хоча вже вірить, що якщо поставити свічку там-то і там-то, то вона одержить те що хоче! І вона прийшла якраз це отримати. Це ще дуже далеко від істинного бачення, розуміння. І ми можемо зверхньо поплескати її по плечі і сказати: Прийде час, і ти зрозумієш… Або інакше якось зверхньо пригасити цей порив маленької і недосконалої душі людської. Господь цього ніколи не зробить, Він не дасть впасти тому горобчику на землю, Він підтримає його, тому що це вже пташка крилата, це вже праведність, це вже злет. І хай він ще недосконалий, хай йому ще далеко до правдивої чесноти, але Господь не дасть впасти й йому.

Я наведу такий приклад. Ми кажемо, що й ми ніколи не будемо збивати “горобчиків”. А от приходить людина, яка не має ні віри, ні розуміння, вона атеїст. Але її прикрутила біда, хвороба. І вона приходить до якоїсь бабці на село, причому на рівні язичницькому. Так, ікони стоять, але тут же поруч і книжечка з заговорами, предмети для гадання… Це те, що є мерзота. І ми відразу кажемо: куди ти, людино, йдеш? Це не те що треба! Там немає “орла”, немає “голуба”! Там тільки “горобець”! Господь не хоче, щоб ти там був! Господь хоче, щоб ти став орлом і голубом!.. І ми цього горобця що піднявся в розумінні, колишнього атеїста ще п’ять хвилин назад, – збиваємо на землю! Господь цього не зробить. Господь бачить, що в порівнянні з повним безбожництвом, з плазуванням по землі це вже плюс, це “горобчик”: хоч і мала, та вже пташка. Тому що людина вже приходить до розуміння, що існує якийсь невидимий світ, речі містичні, таємні. Він ще не розрізняє містики від окультизму, де є містика Господня, а де є магія. Він ще в розумінні не орел, і серцем ще не голуб, тому що в нього немає ще ні молитви серця, ні миру, ні спокою, а є просто страх смерті від тяжкої хвороби, плач і скрегіт зубів пекельний. Але вже є спроба піднятися і пошук спасіння не в земному, а вже в якомусь духовному. І вже по слову цієї бабці, яка спалила йому рожу, чи вилила віск… І яка каже: тепер іди в церкву, постав свічечку Миколі Угоднику, і все в тебе буде добре... І він приходить в храм! Людина яка сміялася в обличчя тим, хто в неділю йдуть до храму Божого. Сміялася потрясаючи городником і казала: що тобі дасть твій Бог? Жук поїсть картоплю! І ця людина вже з’являється в храмі… Це вже і є перший крок шляхом праведності. І Господь йому не дасть впасти. А ми дамо, бо відразу скажемо: туди не ходи, того не роби! Ми почнемо діяти силою, зверхністю своєю фарисейською, гордістю придушувати, знаннями своїми, що надимають. Замість того, щоб спуститися до його рівня і сказати: бачиш брат, як добре. Значить є щось, і я був таким як ти, і я колись думав, що немає нічого, і я пройшов шлях безбожництва. Слава Богу, я радий що ти був в тієї бабці, але прийшов сюди до храму. Продовжуй іти духовним шляхом, продовжуй шукати істину, і тобі буде відкриватися все більше і більше. Горобчик буде рости, і рано чи пізно в розумінні він виросте до орла, якщо ти будеш так іти. І рано чи пізно він виросте до голубки, якщо ти будеш так іти. Обов’язково, пам’ятаймо про це, будьмо завжди тими, хто може правильно судити про речі, кому дає Господь право в’язати й рішити. Будьмо тими, хто має в серці милостивий дух Христів, а для цього просто приймімо той дух, змирімося і навчімося приймати свого ближнього таким, яким він є.

Чому “за гріш” продаються два горобці? Тому що вони ще “гроша ламаного не вартують”, як в плані духовної досконалості так і в плані втілення цієї досконалості в практиці життя. Отже ні в теорії, ні в практиці, безумовно ці “горобці” не є вартими. Це є тільки перший крок, спроба піднятися над земним. Гроша ламаного ще не варта та досконалість, та віра, те розуміння на якому стоїть людина. Але Господь не дасть і їй впасти.

Він обов’язково підніме “…ні один не впаде без волі Отця вашого…” – тут мова не про те йде, що не впаде якщо Отець не скине. Отець ніколи не скидає вниз, тут мається на увазі, що на все воля Божа. А воля Божа на те, щоб не впали ці горобці.

“…А вам і волосся все на голові пораховано…” “Волосся” – це думки. Кожна думка наша записується, кожен порух наш духовний, кожен горобчик-думка, який злітає з нашої голови, він є дорогоцінним для Господа. Господь не розкидається цими горобчиками, тому одна за одною з’являються білі волосинки і голова стає біла, як чиста вовна. Розуміння стає Божим, і кожен горобчик який з’являється в нашому розумінні він є дуже цінним. Тому що копієчка до копієчки, а потім з’являється гривня, і десять, і сто. Великий дуб виростає з малесенького жолудя, а море складається з краплин. Часто за копійкою яка лежить на землі не хочеться нагинатися, а Господь нагнеться і підніме цю “копієчку”. Тому що за цим “грошем”, за цим “асарієм” стоїть душа людська, яка створена за образом Божим, яка без цієї копієчки не здобуде подоби Божої. Не бійтесь, ідіть, зростайте, не соромтеся своїх думок і своїх порухів сердечних: треба бути щирим в своєму поступуванні, щирим в своєму житті. Треба бути таким, яким ви є, треба бути нелукавим і нелицемірним в цьому житті. Я іду, і знаю, що мої кроки не є семимильні, але який є, такий є. Я іду, я стараюся, і я не соромлюся, що я так іду – моя совість чиста. Не бійтесь, – каже Господь, – кожна волосина ваша порахована, кожна думка порахована, кожне зерно пшеничне, що зійшло у вашому серці серед куколю, що насіяв ворог, серед тернини і осоту є на вагу золота для Господа. Тому що ви варті перед Господом, ви вартніші за багатьох горобців, тому що за вас Бог віддав життя. Як і сказано: дорогою ціною викуплені ви! Кров’ю Ісусовою! Бог стався Людиною, прийшов, постраждав, перетерпів бичування, знущання, вмер заради творіння Свого. Заради нас з вами! Так-от, ми вартніші багатьох горобців. І ніколи не думай про себе принизливо. Завжди мусить бути золота серединка, не збочуй ні праворуч, ні ліворуч. Як вчать нас і Отці Церкви: не збочуй ліворуч, тобто не йди в світ, не йди в гординю і не кажи: “Людина – це звучить гордо!” Але і не котися і праворуч, коли ти кажеш: “Я зовсім ніщо”. Не “я ніщо як творіння Боже”, але “Господь в мені – все, а я – ніщо”! Бо за “ніщо” життя не віддають, за “ніщо” Господь не прийшов би, і не втілився, і не вмер би, і не страждав би. Тільки не думай про себе багато! А насправді, ти вартий, бо за тебе Бог помирає! Як говорить святий Григорій Богослов: не думай про себе занадто низько. Пам’ятай, що в тобі образ Божий. Але не думай за себе і занадто високо, тому що пам’ятай куди ти можеш впасти від такої думки. І хто ти є…

“Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм”. Це для нас. Пам’ятаймо це кожен день, постійно. Тому що дуже часто сатана нас лякає: і те заберу, і те заберу... Краще будь тихенький, спокійний, не сповідуй віри своєї ні устами, ні життям, будь як всі. Соромно на людях помолитися перед їжею (це елементарні, побутові речі), хоча вдома молишся всією сім’єю… Соромно перехрестити ліжко десь в готелі. Соромно… І це говорить про те, що ти є не щирий, ти є лицемір… Господь хоче щирості, щоб ми були як внутрішньо, так і зовнішньо однакові. Не соромся ні в малому (я розповів про мале), ні у великому. Тобто, якщо тобі відкрилась істина, і ти знаєш, що за цю істину тебе будуть гонити, і будуть навіть фізично нищити – не соромся її ніколи, не цурайся, а сповідуй її. Христос не ховається! Ми повинні сповідувати Христа всім своїм життям: і словом, і ділом, на всіх рівнях.

“Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, – Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов: «порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю і невістку з свекрухою її».

І: «Вороги чоловікові – домашні його!”
Як так, що Христос прийшов принести не мир, але меч?! Не може бути! Він є любов! Він прийшов принести Царство Боже, наблизити Царство Боже до нас. А Царство Боже – це є мир і радість в Дусі Святому... Тут мова йде про початок. Так, Царство Боже – це мета, це вершина, але починається все з меча. “На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог…” А Слово – це є меч обосічний, – читаємо в Святому Письмі, – і цей меч, коли ми його торкаємося, починає розділювати наше єство. З’являється “твердь” в нашій свідомості. Згадаймо творіння духовності людської особистості. Шестиднів. І творить Господь твердь посеред вод, яка розділяє води на води що під твердю, і води що над твердю. Це спочатку відбувається в нашому розумінні. Про те саме ми читаємо в Апокаліпсисі: “І сталася на небі війна, і Михаїл і ангели його воювали із змієм, і ангелами його…” Іде відразу війна, коли з’являється Господь, з’являється – світло починається війна. Те “небо” – в наших серцях, в нашому розумі, в нашій душі, в нашій духовності. Коли ми приходимо до віри починається війна. Я був живий, – каже Павло. І не було війни в його свідомості. Тому що він вважав, що робить правильно, коли був Савлом. “Але раптом прийшла Заповідь, і я вмер!” Тут починається сліпота, війна, починається з’ясування, що правильно, а що ні. Починається буря в душі людини, в житті людини. Буря, потім землетрус, вогонь, і тільки тоді тихий лагідний голос. Потім мир, – він буде обов’язково, – але спочатку меч, спочатку війна, розділення, рушаться устої (землетрус), спалюється нечисте (вогонь).

І на буквальному рівні відбувається те саме. Людина прийшла до віри – і в неї починається нерозуміння в сім’ї, поділення. Як так, він іде до церкви, коли всі – до театру? Чи: в хаті повно гостей, а вона – до Біблійної школи?.. І починається на грунті цього розділення в сім’ї. Несприйняття, і діляться чоловік і дружина, батько з матір’ю, батьки і діти. І це об’єктивні речі і по букві. Але ми розглядаємо тут духовні речі, хоча й розуміємо, що і буква – вона така є, і що ця буква також діє в нашому житті. Тому що кожен з нас, коли прийшов до віри – приніс певне розділення в сім’ю, в спілкування з рідними, сусідами, колегами по роботі. Одразу пішла війна, поки все не вляглось, поки не змирилися з тобою таким, який ти є. Але на початку все це не сприймалося, йшов спротив і війна.

А по духу мова йде про “Я ж прийшов: «порізнити чоловіка з батьком його…” Хто є чоловік, батько в біблійній мові? Чоловіча стать в біблійній мові символізує віру і розуміння. Іде порізнення між батьком і сином. Батько – це стара віра і старе розуміння; син – це нова віра і нове розуміння. І коли людина приходить до цього розуміння нового, то відбувається розділення із старим обов’язково. Тобто, віра від віри відділяється, розуміння від розуміння. Нове Христове розуміння ворогує з розумінням старим, нова віра Христова ворогує з вірою старою, ортодоксальною, консервативною, зфарисейщеною.

“…дочку з її матір’ю і невістку з свекрухою її…” Тут іде мова про те ж саме. Дочка – це є нове, оновлене життя, бо коли чоловік – це віра, розуміння, пастир, Господь, то жінка відповідно – життя, чуття, громада, Церква. Нове життя вступає в конфлікт із старим життям. Старе життя було таке: “Ось бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя…”. А тут приходить життя, яке хоче вирватися від гріхів своєї матері, тобто старого життя і настає антагонізм. Невістка і свекруха. Свекруха – це матір чоловіка, життя старе з якого вже вийшов чоловік. Невістка – нове життя. Отже, тут іде мова про те, що порізню як у вірі, розумінні, так і в житті і чуттях.

“І: «Вороги чоловікові – домашні його!” Буквально ми розуміємо цей вірш, що в домі відбувається конфлікт коли людина прийшла до віри, і починається розділення. Але не завжди, тому проникнемо крізь букву у внутрішнє, і побачмо “ворогів домашніх” в домі нашого серця, тому що серце наше – це і є наш дім. В цей дім стукає Христос: “Ось стою під дверима і стукаю…” В цьому домі, коли входить Христос, і починається ворожнеча. І там є багато ворогів, які не хочуть відкрити двері Христу. От вони, вороги домашні! Тому що не ворог мені мати моя буквально, не дружина моя і не діти. І я не є ворогом дітям своїм і дружині. Не про ворогів домашніх буквальних іде тут мова виявляється, а про ворогів домашніх наших внутрішніх. Це в розумінні наші думки, які ворогують проти нас, проти духа нашого, який створений Господом цілком світозарним ще від самого започаткування, бо дух людини створений за образом Божим. Наші вороги – це наші лихі думки, це пристрасті, це пожадання плоті нашої, звірячі інстинкти які в нас. От вони, “вороги домашні”, які в нашому серці мають корінець. “Хіба не знаєте, – говорить Господь, – …що з серця вашого виходять злі думки, душогубства, перелюби?..” і т.д. “Не те занечищує людину, що входить в середину, а те що виходить з людини”. Оці-то “вороги домашні”, які з нас виходять та занечищують нас, і є справжніми нашими ворогами. І: «Вороги чоловікові (духу людському, нашому “я”) – домашні його!”

“Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний”
Батько – це є стара віра, розуміння. Матір – це старе життя. Прийшов Христос, Слово, Вчення. Прийшло новозавітне бачення, віра, життя, – а ти тримаєшся старої віри, розуміння, старого бачення і старого життя. «Не можете двом панам служити”, – каже Господь. Значить ти не Мій, ти зрадив Мене, ти засоромився Мене, і Я тебе засоромлюсь, бо Я не іду на компроміс з темрявою, – каже Господь. Або ти зі Мною, або ні, третього не дано. Але хто не зі Мною – той проти Мене. І хто зі Мною не збирає – той розкидає, – каже Господь. Визначайся одразу: або ти із своїм старим життям і старим розумінням залишаєшся, або ти полишаєш “мерцям ховати мертвих своїх”, і йдеш за Мною.

“Хто більш, як Мене любить батька чи матір, той Мене недостойний” . Давайте розглянемо тепер по букві. Існує п’ята Заповідь: “Шануй батька і матір своїх”. І існує Заповідь перша: “Я Господь, Бог твій, хай не буде тобі інших богів переді Мною”. На першому місці має бути Бог, на другому сім’я, на третьому ближні, на останньому – матеріальне. Якщо ми починаємо тут щось переставляти, то математичні правила тут не діють. Від перестановки місць доданків сума тут таки міняється. Якщо я Бога ставлю на друге місце, а на перше матеріальне – то я тим самим порушую першу Заповідь. Якщо я на друге місце сталю Бога, а на перше ближнього свого – то я порушую першу Заповідь. І якщо я на перше місце ставлю свою сім’ю, а на друге, відповідно Господа, – то я також порушую першу Заповідь. Бог є ревний!

“І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний” Я полишу букву, тут буква не протирічить духові. А в духовному плані? Хто є син і дочка в біблійній мові? Це плоди наші. Так от, коли я більше люблю плоди свої, як в сфері розуму так і практичні досягнення в своєму житті (теперішні, ба навіть майбутні), аніж Бога, і заради своїх земних плодів зраджую Христа, – то я недостойний Його.

“І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний” Хрест наш – хрест смирення. Немає іншого шляху здобуття благодаті Христової, шляху спасіння. “Я є двері…”, “Навчіться від Мене, бо Я є тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам вашим…”

“Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, – той знайде її”. Душа і життя в біблійній мові є словами синонімами. Хто хоче осягнути життя вічне – той має зректися свого старого, гріховного життя. Іншого шляху немає. Не може нечисте ввійти в царство Боже, бо сказано: “Кров і плоть Царства Божого не вспадкують…”, сказано: “Ніщо нечисте не ввійде в Царство Боже” І наша стара, забруднена душа, старе життя повинно вмерти, щоб народилася нова душа, нове життя – чисте, освячене вірою і благодаттю, бо благодать по вірі. Саме так “погубити душу” – тобто погубити душу гріховну, відцуратися життя гріховного, розіп’яти себе, “відкинути, за першим поступованням, старого чоловіка, який зотліває в звабливих пожадливостях”, – як вчить апостол. “Я щодень розпинаюся разом з Христом, я щодень помираю для гріха”, – мовить святий Павло. Щодень треба губити свою душу стару, щоб воскресла душа освячена, оновлена. Таїнство хрещення й символізує собою цю смерть для гріха. “Баптиста” – повне занурення в Слово, віру і Благодать. Коли ми хрестимося духовно, то помираємо разом з Христом. Бо: “Ви смертю охрестилися…”, як читаємо з Апостола під час таїнства хрещення. “Всі, що хрестилися, – в смерть Його хрестилися” – обов’язково повинні вмерти для гріха, душу свою загубити гріховну. І тоді ми виходимо з купелі чистими, освяченими, зодягненими во Христа, бо знову ж таки: “Всі ті, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися…” Зодягнулися в Слово, в розуміння Христове (возлюби, а для цього смирися), у віру яка від Слова (віра мусить бути чинна любов’ю, і здійснюватись в смиренні), і в любов, яка по вірі (в ту саму благодать Пресвятого Духа). Амінь.



† † †

Протоієрей Олег Ведмеденко запрошує усіх, хто є небайдужим до справи свого спасіння, до БІБЛІЙНОЇ ШКОЛИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ, заняття якої проводяться щонеділі о 17-00 в актовому залі готелю “Профспілковий” (м. Луцьк, просп. Відродження, 24, 3-й поверх, навпроти міської лікарні №2).

Основна мета запропонованих слухачам лекцій – дослідження Слова Божого по духу: як форми (духовна символіка біблійних текстів), так і змісту Писання (невипромінювання зла /смирення/, як шлях здобуття внутрішньої сили /благодаті/).

На заняттях ви можете придбати конспективні матеріали, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега, різноманітну духовну літературу.

Зібрання супроводжуються загальною молитвою та співом духовних пісень.

ВХІД ВІЛЬНИЙ! МИ ЧЕКАЄМО ВСІХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДИ БОЖОЇ.

Дистанційне навчання
здійснюється через мережу Інтернет та за допомогою листування.

НАПИШІТЬ НАМ, і ми надішлемо Вам інформацію, як отримати поштою книги, конспекти лекцій, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

Наша адреса: Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021.

E-mail: vedmedenko@fk.lutsk.ua

Інтернет-сайт Школи: www.vedmedenko.org



† † †

Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (див. вище) з поміткою: “пожертва”, або “десятина”, або ж перерахувавши кошти на рахунок незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ “Західінкомбанк” ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.

“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).



Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: