Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія. Мф. 10.40 - 42; 11.1 - 6. Любіть Ісуса над усе. Посольство від Івана Хрестителя.

Лекція № 44

Лекція:
Минулого разу ми дослідили десятий розділ по тридцять дев’ятий вірш включно. Але я хотів би трохи зупинитись на тридцять восьмому і тридцять дев’ятому віршах.

“І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний. Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, – той знайде її”. Куди веде шлях Христа? На Голгофу, безумовно. Ми повинні принести хрест на Голгофу, підняти на цю висоту, і там відповідно мусить відбутися розп’яття, смерть і воскресіння. Це духовні речі. Що являє собою Голгофа? Назва цієї гори перекладається як “Череповище” (російською мовою “Лобное место”). Тобто, тут подвійне значення: череп людський і черепа розбиті, як горшки глиняні, череп’я. Власне, духовна Голгофа, як і кожний символ в Біблії, має подвійне значення – як позитивне, так і негативне. Отже тут, в черепній коробці, в розумінні нашому, а через розуміння і в серці нашому мусить відбутися це розп’яття! Воно повинно відбутися на хресті. І якщо ми будемо розглядати хрест в позитивному значенні (бо є хрест і в негативному значенні, як розп’яття Христа фарисейством), то цей хрест, який ще називається “древом”, означає що треба вознести Христа на древо, і мова тут іде в символічному плані про древо Життя, – древо розуміння Шляху, древо Слова, віри, Благодаті. Христос – це є шлях Церкви. Ми повинні вознестися на це древо Життя, а то є древо Богопізнання. Отже, перший крок який ми робимо – беремо цей хрест, і йдемо на мислену Голгофу. Тобто, ми змиряємося, ми віддаємося на волю Божу, приймаємо тверде рішення розіп’яти старе своє життя, вмерти для старого життя. Ми приймаємо тверде рішення “душу свою погубити”, тобто старе, гріховне життя погубити, щоб воскресла душа наша оновлена, щоб воскресло життя наше праведне, щоб здобули ми життя вічне.

“Хто вас приймає – приймає Мене, хто ж приймає Мене, – приймає Того, Хто послав Мене. Хто приймає пророка, як пророка, той дістане нагороду пророчу; хто ж приймає праведника, як праведника, той дістане нагороду праведничу. І хто напоїть, як учня, кого з малих цих бодай кухлем водиці холодної, поправді кажу вам, – той не згубить нагороди своєї”.

“Хто вас приймає – приймає Мене, хто ж приймає Мене, – приймає Того, Хто послав Мене”
Ці вірші практично не коментуються, вони зрозумілі. “Вас” – мається на увазі “учнів Моїх”, справжніх учнів. Не тих, які кажуть: “Ми іменем Твоїм будемо називатись, але їсти свій хліб”. Хліб – це виконання волі, тобто виконувати волю свою, а не Отця. Господь говорить до тих, хто розжував оце – “Возлюби!”

“Хто приймає пророка, як пророка, той дістане нагороду пророчу, хто ж приймає праведника, як праведника, той дістане нагороду праведничу”. Що є нагорода пророча і нагорода праведнича? Пророк, праведник – чим вони різняться? Мова йде про теорію і практику, як ми бачимо, що в Господа все по двоє (не тільки позитив і негатив, а і теорія й практика). Теорія і практика, хліб і вино завжди ідуть поруч. Пророк і праведник: “На початку було Слово…”, а потім Слово стає Праведністю. На початку пророк, а потім праведність згідно пророцтва. Так от, хто прийме пророка і праведника – буде мати нагороду пророчу і праведничу. Яка ж та нагорода? Вона потрійна. По-перше, він буде спасенний, бо хто відповідно не прийняв Христа, не прийняв Отця, не прийняв Бога, – “хто не зі Мною, той проти Мене”. І не можна стати з Господом на війну, “на прю”, побачити Його лицем в лице, зіткнутися з Ним як з ворогом і залишитися живим. Так не буває. Це перше, коли ти приймаєш пророка і праведника, і тим самим стаєш на шлях спасіння. Наступний крок – коли ти сам стаєш пророком і праведником, обов’язково. Говорить апостол Павло: “Пильнуйте про любов, а найбільше, щоб вам пророкувати” Ми всі повинні бути пророками, а бути пророками означає прорікати Істину. Так от, це другий етап нагороди пророка і праведника: самому бути пророком (тим, хто знає і прорікає істину) і праведником (і хто живе по ній). І третій етап – це розповсюдження її через твої уста, через твій власний особистий приклад життя. Тобто, через твоє пророцтво і праведність вчення Господнє, вчення Царства Небесного розповсюджується, як розчина. Господь говорить: якщо ти піднявся на висоту пророка і праведника, то: “Ідіть і навчайте всі народи…” От в чому воля Божа. Отже, нагорода пророча і праведнича – це прийняти пророка і праведника, стати самому пророком і праведником, і побачити плоди свого життя і проповідування, плоди милосердя і богопізнання. Я хотів би розкрити книгу пророка Єремії, 38-й розділ, і прочитати з сьомого вірша. Тут мова йде про те, як той, хто приймає пророка і праведника отримує нагороду пророчу і праведничу, тобто отримує, власне, спасіння:

“І почув мурин Евед-Мелех, євнух, який був у царському домі, що Єремію кинули до ями, а цар сидів у Веніаміновій брамі. І вийшов Евед-Мелех з царського дому, та й сказав цареві, говорячи: «Пане мій царю, ці люди вчинили зло в усьому, що зробили пророкові Єремії, якого кинули до ями, – і помре він на своєму місці через голод, бо в місті нема вже хліба»… І наказав цар муринові Евед-Мелехові, говорячи: «Візьми з собою троє ( віра, надія, любов; Отець, Син, Дух; ідея, здійснення цієї ідеї і розповсюдження її, тобто в повноті) люда, і витягнеш пророка Єремію з ями, поки він ще не вмер!» І взяв Евед-Мелех тих людей з собою, і прийшов до царського дому під скарбницею, і набрав ізвідти подертого шмаття та непотрібних лахів, і спустив їх до Єремії до ями шнурами. І сказав мурин Евед-Мелех до Єремії: «Поклади це подерте шмаття попід пахи своїх рук під шнури!» І зробив Єремія так. І потягнули Єремію шнурами, і витягли його з ями. І сидів Єремія в подвір’ї в’язниці” . Що ж в результаті отримав цей мурин? Мурин – це ефіоп. Мурин прийняв пророка і отримав нагороду пророчу, нагороду спасіння. В наступному, 39-му розділі, читаємо:

“А до Єремії було Господнє слово, коли він був затриманий в подвір’ї в’язниці, таке: «Іди, і скажеш до мурина Евед-Мелеха, говорячи: Так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: Ось Я наводжу Свої слова на це місто на зло, а не на добро, і вони будуть діятися перед тобою цього дня. Але тебе врятую цього дня, – говорить Господь, – і ти не будеш відданий в руку цих людей, яких ти боїшся. Бо конче врятую тебе, і від меча не впадеш ти, і буде тобі душа твоя за здобич, бо ти надіявся на Мене, говорить Господь” (Єр. 39.15–18). Це духовні речі на тлі буквально-історичних подій. Справді, був кинутий Єремія в яму, але ми розуміємо, що буквально-історичні речі є тінню духовних речей. Вкинути до ями там де темрява... Ми будемо читати, що Іван будучи у в’язниці посилає учнів своїх до Ісуса, щоб вони переконалися що це Він і є насправді Месія й Господь. Так от, бути у в’язниці і сидіти в ямі це одне і те ж саме. Єремія в ямі, Іван який в дусі Іллі також в ямі – пророче слово ув’язнене. Немає пророцтв, є байки про які говорить апостол Павло у своєму Посланні до Тимофія, що: “Настануть бо дні, коли через пожадливості свої від правди відійдуть і до байок нахиляться. І будуть брати собі вчителів, які б вуха їхні влещували”. Настануть бо дні коли буде ув’язнений пророк…

А тепер подивимося на цей уривок очима здатних служителів не букви, а Духа. “І почув мурин Евед-Мелех (Евед-Мелех або Авде-Мелех перекладається як “Царський раб”. Тобто, раб того царя, який править в країні. А який цар в Єрусалимі? Мова йде про релігійну владу. Як бачимо з Євангелії від Матвія, що Ірод це релігійна влада, так і тут цар – то влада релігійна. Евед-Мелех – чорний, він ефіоп, він є світський. Але він перший приходить до розуміння, що Єремія – пророк. Так і стається насправді, бо перші стануть останніми, а останні першими. І знову, бачимо в Новому Заповіті диякон Пилип проповідує і хрестить ефіоплянина, царського слугу. Так мусить бути, так говорить нам пророцтво. Цариця Савська прийшла до Соломона. А тут же більший, аніж Соломон, тут Христос! Це Він говорить нам сьогоднішнім. Ніневітяни покаялись через проповідь Йонину. Ніневія – це столиця Ашшуру, а Ашшур – це войовничий матеріалізм. Так от, войовничі матеріалісти покаються і прийдуть до любові. І вже приходять сьогодні, і роблять більше справ милосердя світські організації аніж церкви. А тут же ж більший як Йона! На хоругвах у нас Христос, на устах у нас Христос… Це стосується всього релігійного світу! Де плоди? Смоковниця є, листя шумить, а плоду милосердя і богопізнання немає. Немає любові. Так от, цей мурин світський говорить до царя, до влади церковної: у вас там в ямі сидить пророк! Ви не даєте йому змоги проповідувати Слово Боже належним чином, ви постійно утискаєте його, а його треба витягнути!.. І витягують всяким лахміттям…

Як виправдати, як переконати, що пророка треба витягнути з ями і дозволити йому пророкувати? Не чистими шнурами мірничими, якими міряє Господь наші серця йде витягнення це. Ні, треба виправдати тим, що поки його не було, то й у храмі не було людей на богослужінні. А тепер-то й люди приходять, а приходять – значить і жертвують на церкву, і це завдяки саме проповіді Слова Божого! От такими “лахами” витягаються пророки! Бо ж невигідно різати курку, яка несе золоті яйця! От лише таке виправдання приймає цар, іншого виправдання цар не сприймає… От про що це пророцтво. Все повторюється, нічого немає нового. І ці шнури з лахів, які насправді не є шнурами Божими. Просто це шнури, які може сприйняти цар Єрусалиму. Вони під руки, під пахви пророку підкладаються. Руки – це діла, а пахви – це те, з чого “ростуть” діла. Тобто, пояснюється, що його діла не для того, щоб якусь єресь внести, щоб відмінити букву тлумачення Святого Письма, щоб не давати вам спокійно жити, чи щоб збурювати людей. Його руки ростуть з того, щоб було для Єрусалиму добре, щоб було для нашої конфесії добре. От таким чином іде врятування пророків. І хто бодай так прийме пророка як пророка, то він буде мати нагороду пророчу. Бо він це слово пророче зрозумів, і він сам стане пророком і буде розповсюджувати як пророк слово Боже).

“…євнух, який був у царському домі, що Єремію кинули до ями, а цар сидів у Веніаміновій брамі” . Веніамінова брама. Ми маємо пророцтво на Веніаміна – це той, який “Син правиці”. А для того, щоб стати сином правиці, тобто стати дійсно сином правди, сісти праворуч Ісуса, як і Він сів праворуч Отця необхідно, нажаль, пройти через біль. Біль нелюбовності, розбрату, нерозуміння фарисейського. Спочатку Ісав – потім Яків; Ізмаїл – потім Ісак… Все іде, нажаль, таким чином, що спочатку Каїн, а потім Авель. Спочатку Бен-Оні, – як матір дала Веніамінові таке ім’я: “Син болю мого”, – так матір Церква Новозавітна (Рахіль) називає дітей своїх, сучасних християн, які ім’ям Божим називаються, але плоду Божого не мають, “свій хліб їдять”. Спочатку Бен-Оні, а потім Веніамін (“Син правиці моєї”, син правди). Мова йде про тих, хто у Веніаміновій брамі, а брама – це суд, судження, бачення, вхід офіційний в Єрусалим. Так от, Веніамін сьогодні, власне християнський світ, є “хижий вовк”, як читаємо в 49-му розділі книги Буття. Так Веніаміна називає патріарх Яків. Християнство хиже на сьогоднішній день, бо є розбрат і нелюбовність як між конфесіями, так і всередині конфесій між братами. І в цьому баченні, в цьому судженні (в брамах міст чинили суд) і сидить цар, сидять князі від релігії і сьогодні.

“І вийшов Евед-Мелех з царського дому, та й сказав цареві, говорячи: «Пане мій царю, ці люди вчинили зло в усьому, що зробили пророкові Єремії, якого кинули до ями, – і помре він на своєму місці через голод, бо в місті нема вже хліба”… Якого хліба? Сказано, що настануть дні, коли буде голод не на хліб, але голод на слово Боже. От цього хліба насущного немає сьогодні в релігійному світі, хоч дуже багато говориться. Але пшениці нема, є ячмінь. Ківш пшениці за динарія підмінюється на три ковші ячменю за динарія. Дуже багато говориться, пишеться, проповідується, а любові нема. І Вчення любові насправді нема, бо “по плодах пізнаєш їх”. А плоди ми бачимо, вони на поверхні.

“І взяв Евед-Мелех тих людей з собою, і прийшов до царського дому під скарбницею…” Прийшли до царського дому під скарбницею. І що ж там в тій скарбниці? Бо ж в цьому царському домі живе цар єрусалимський, юдейський, релігійний, еліта духовна світу (“Ви – є сіль землі…”, “Ви – є світло для світу…”). Яке ж ваше око? Де скарби ваші? Чи на Небі?.. А око, виявляється, темне. І він мусить розмовляти з царем на його мові, і пояснювати йому так, як той може вмістити. Ні про які висоти не йде мова – на примітивному, прагматичному рівні витягнемо його, бо зрозумійте ж, це вигідно. Бо якщо вже зовсім помре пророк, то вам нічого буде тут робити! Мусимо тягти. І цар говорить: добре, іди, тягни моїми скарбами. А ці скарби – лахи прогнилі, ті самі сіті, неводи гнилі, які латають і латають рибалки, поки Христос не скаже: Кидай ті лахи (сіті батьківські), і йди за Мною. “І взяв Евед-Мелех тих людей з собою…” – тих людей, які прийшли до віри, надії, любові, яких є троє. Які прийшли до віри, восиновлення її, і розповсюдження її. Так само, як Христос приходить воскрешати дочку Яїрову і бере тільки трьох (Петра, Якова, Івана). Ті самі троє. Вони і йдуть тягнути Єремію.

“…і набрав ізвідти подертого шмаття та непотрібних лахів,..” Вдумайтеся в ці слова, де знаходяться ті непотрібні лахи, які так гарно розшиті золотом і бляшками? “…і спустив їх до Єремії до ями шнурами. І сказав мурин Евед-Мелех до Єремії: «Поклади це подерте шмаття попід пахи своїх рук під шнури!» І зробив Єремія так” Бо коли не будеш так робити, то не витягнуть тебе з ями. А коли не витягнуть тебе з ями, то не буде кому отримати нагороду пророчу і праведничу. Так і говорить апостол Павло: “…я з беззаконними як беззаконний, хоч сам беззаконним не є, але законний Христу, щоб врятувати бодай деяких. Для всіх я є все…” Лахами тягнеш? – тягни лахами, як можуть вмістити, але тільки тягни це Слово! Бо не для того це світло запалене Господом, щоб ставити його під посудину, або кидати в яму. Як уже можете, так і підіймайте, як розумієте, то хай так буде…

“І потягнули Єремію шнурами, і витягли його з ями. І сидів Єремія в подвір’ї в’язниці” Вже не у в’язниці, а в подвір’ї, бо в дім ще не пускають. В подвір’я вже пускають, можна сказати проповідь хоч і після відпусту, слава Богу! Слово Боже живе і діяльне. І як сказано в Святому Письмі, так і відбувається. Якби було інакше, то я сказав би, що я або не розумію слова Божого, або воно говорить неправду. Ні! Слава Богу, і я розумію, і правду говорить Господь.

Повертаємося до десятого розділу. Зрозуміло тепер, як прийняти нагороду пророчу? В трьох моментах: по-перше, як спасіння – через те, що рятуєш пророка, допомагаєш йому, і сам же спасаєшся через нього. Господь спасає тебе через того пророка, бо уста священика, праведника, пророка знання стережуть… “І загине Мій народ через брак знання…”, а ти отримаєш знання. По-друге, сам стаєш пророком. По-третє, сам народжуєш пророків, точніше через тебе Господь народжує пророків. Як і сказав свого часу апостол: Наставників у вас тьми, тисячі, та отців серед них не багато. А я вас породив. Я вас зробив пророками для Христа через Євангелію, через Слово, через пророків.

“І хто напоїть, як учня, кого з малих цих бодай кухлем водиці холодної, поправді кажу вам, – той не згубить нагороди своєї” Про маленьких говорить Господь. Не про маленьких на зріст, а про самих менших. І знову, на різних рівнях ця меншість виявляється. Тут і про самих менших в очах світу взагалі, і релігійного світу в тому числі. Тому що релігійному світу цікаво “поїти” ніби-то холодною водою більших (мова про соціальний статус), тому що це вигідніше, а от менших – не дуже. А тут саме, “менших напоїть”. Це раз. Іще про що говорить тут Господь? Про менших духовно, так само. Не тільки з морально-етичної точки зору, але і з духовно-символічної. Був митар Закхей, він був найменший, хоч був він начальник над митарями. Мова тут іде про духовно недосконалих. Як часто ми від них відвертаємося, кажемо: про що ти будеш розмовляти з тим п’яницею, бомжем, наркоманом, злодієм? Що я буду говорити, вони мене всеодно не зрозуміють... Господь каже: ти працюй! Подивися, він же є Лазар, що лежить під дверима дому твого! Ти є багатий, ти маєш ту воду, ти знаєш її у всякому випадку теоретично. А він лежить, і бажає годуватися бодай крихтами із столу твого. Він в пустині, він в пеклі. Він мучиться там, він спраглий, він нещасливий. Він горить в геєнському вогні страждань, а ти вгамуй його спрагу, напої його холодною водою. А вгамувати спрагу можна тільки чистим Словом!

“І сталося, коли Ісус перестав навчати дванадцятьох Своїх учнів, Він звідти пішов, щоб учити, і по їхніх містах проповідувати. (Іде мова про розповсюдженні віри, розширення проповіді). Прочувши Іван у в’язниці про дії Христові, послав через учнів своїх, щоб Його запитати: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам іншого?» Ісус же промовив у відповідь їм: «Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви чуєте й бачите: «Сліпі прозрівають”, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а «вбогим звіщається Добра Новина»… І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!”

“І сталося, коли Ісус перестав навчати дванадцятьох Своїх учнів, Він звідти пішов, щоб учити, і по їхніх містах проповідувати”
. Дванадцять – це кістяк, це апостольство, це ревні, найгарячіші у вірі, найдосконаліші серед всіх. Це ребра Адамові, які захищають дихання. Бо “Недобре бути людині самій…” недобре, щоб Адам був сам. Треба розповсюджувати віру, треба йти, і Господь ці ребра прикриває тілом. Тіло – це є Церква. Не про м’ясо йде мова. Йде розповсюдження далі: є кістяк – Адам, є апостоли, тепер мусить з’являтись Церква, мусить іти зростання, як розчини, вчення Христового.

“Прочувши Іван у в’язниці про дії Христові (тепер ми знаємо, що значить “Іван у в’язниці”. Тому що слово пророче було в ті часи “ув’язнене”. Та і тепер це відбувається, бо слово пророче в релігійному світі в ув’язненні. Ірод ув’язнив його, а Ірод означає – “Слава шкіри”, а та слава зовнішня в Божих очах це ті самі лахи, які видаються такими важливими і потрібними в цьому житті), послав через учнів своїх, щоб Його запитати: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам іншого?” Іван Хреститель, він прийшов, як ми читаємо, в дусі Іллі. Ілля – пророк, і символізує собою пророків. Ми читаємо, що з’явились на горі Преображення учням Мойсей та Ілля – Закон і Пророки. Так от, той, який є справді пророк, а пророк – це “муж з відкритим оком”, – хіба він не бачить хто є Ісус? Він бачить, і він це підтвердив ще в момент хрещення Ісуса, він добре знав хто є Ісус! Невже він після того, як хрестив Ісуса, і чув голос Божий, і бачив голуба який зійшов на Нього з Небес, упав в недовіру і посилає учнів, бо його сумніви почали брати?.. Сумніви почали брати учнів, а не Івана Хрестителя, і Іван Хреститель посилає їх, щоб вони переконались! Ідіть і спитайте: чи Він Той, чи іншого нам чекати, бо я вам кажу, що Він Той, але ви мені не вірите, ви ще “Іванові учні”, а Іванові учні недосконалі, вони підзаконні, вони ще не бачать Христа.

Так от, ідіть і спитайте. Відкрийте Слово і прочитайте, спитайте Ісуса, чи те вчення, вчення милосердя, яке проповідується з цієї кафедри, – воно Христове? Так, Христове! А якщо проповідується вчення істинне, вчення любові, і смирення, як шлях досягнення її, то мусять бути плоди як доказ праведності? Так, обов’язково! І ці плоди є, і ті плоди є і сьогодні в нашому храмі, тому що “сліпі прозрівають, прокажені зцілюються від гріха, кульгаві починають ходити”... Ті, які накульгують “на обидві ноги”, як каже пророк: “Ви довго ще будете накульгувати на обидва коліна?..” Пам’ятаєте, як Ілля їм говорить: “давайте вже може на одне покульгайте, як Яків?”. Бо Яків став Ізраїлем, перемігши свою плоть разом з Богом і був названий Господом переможцем. І почав накульгувати на ліву сторону, бо той муж Божий, ангел Господній торкнувся його стегна. Що означає накульгувати на ліву сторону? Це коли “права сторона”, праведність іде твердо, а от ліва – накульгує. І кажуть світські: з нього не буде нічого путнього, бо бізнесом він не може займатися, вкрасти він не може, обманути він не може, він накульгує, з світом іде не в ногу... А на праву не кульгає – то він що? В очах того ж таки світу: “Він тільки молиться і йде якимось «шляхом досконалості», він шукає якийсь «мир»... Скільки коштує кілограм твого «миру»?..”

“Ісус же промовив у відповідь їм: «Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви чуєте й бачите: «Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а «вбогим звіщається Добра Новина”… Крім буквальних речей, тут мова йде про речі духовні. І духовні речі нам важливіші, аніж буквальні. Тому що, духовні стосуються нас, а буквально-історичні відбулися 2000 років тому. Прозрівають сліпі духовно, ті які не бачили шляху спасіння. Не знали куди йти але прозрівають, почувши слово Ісусове. І приймають пророка як пророка, а праведника як праведника. Кривий – він накульгує на обидва коліна, як в духовності своїй, так і в матеріальному житті. А тут пішов, і пішов правильно, хоча для світу й кульгає на ліву ногу. А для Господа – йде правильно, бо шукає перше за все Царства Божого, а все інше йому додається. Стають чистими прокажені від прокази гріха, а гріх є беззаконня. А Закон Божий в одному слові – Возлюби! Отже, гріх в першу чергу є нелюбовність, агресивність наша… І в першу чергу цей корінь ми повинні освячувати. Глухі чують голос Божий. І встають духовно померлі, про це воскресіння йде мова. А про вбогих ми з’ясували, на всіх рівнях.

Ці вірші я хотів би підтвердити словами одного з Отців Церкви. Я приніс “Добротолюбіє”, що роблю періодично, бо декому може видатися, що духовне тлумачення Святого Письма це не православна школа. Я повторюю постійно, що це є школа православна. Це є школа, яка існувала до офіційної назви православ’я взагалі. Так от, Авва Ісая, “Добротолюбіє” 1-й том, Слово 13:

“Вот знамения, котрые совершил Господь Иисус прежде чем взошёл на крест. Шедши говорит Он: «Возвестите Иоанну яже видите, яже слишите. Слепии прозирают, хромые ходят, прокаженные очищаются, глусии слышат, мертвии восстают, нищие благовествуют. И блажен есть иже не соблазнится о Мне»

Кто всё упование имеет о мире сём, тот слеп…”
– авва відразу дає тлумачення по духу Святого Письма. Він не каже “і той”, але “Кто всё упование имеет о мире сём, тот слеп” Справді, той не бачить дороги до істини, до щастя. Він думає, що всього того й щастя, що кар’єра, гроші, одяг, матеріальний добробут і т.д. Тому що, як правило, в останні роки життя людського приходить розуміння, що в труни кишені нема, і що все, що ти нагромаджував, так і полишиш. І полишиш ще й невідомо кому! Все полишаєш, і нема наглядача який би проконтролював виконання твоїх задумів після твого відходу.

Згадаймо, як Господь зціляв сліпого. Він плюнув на землю, зробив грязиво, помазав очі і сказав: іди в купальню Сілоам (Сілоам – означає “Посланий”, тобто апостольський, вчення апостольське), вмий там очі і прозрієш. Плюнь на землю! Господь показує це і в Слові, і практично Господь приводить нас до розуміння цієї істини. Він приводить нас інколи дуже страшно. І я завжди повторюю, що більшість присутніх прийшли до живої віри насправді через страждання. І прийшло розуміння, що треба плюнути на це все земне, бо не в цьому сенс життя, і не в ньому світло істини.

“Но если он, отбросив это упование, устремит душу свою к тому, что чается в другой жизни, то прозревает. А на що сподіваємося в майбутньому житті? Це те, що ми називаємо Царство Небесним, Царством Духа. І людина починає шукати духовні цінності. І шукати не просто тому, що їй сказали, а тому що вона вірить Слову. Вірою сприймає це Слово, і відразу отримує благодать, тому що, як правило, хто навіть трішечки торкається цієї віри благословенної – він одразу отримує якщо не в повноті духовне відчуття, то хоча б як духовне озаріння, духовне осяяння. Настає момент коли людина відчуває велич, дійсність, правдивість, могутність істини. А потім народжується згори і отримує цей досвід. І тут багато є тих, хто вже народились згори, і багато буде тих, хто іще народяться згори. Тобто, отримають той містичний досвід, отримають зачаток Духу і почнуть зростати вже в повноті аж до хрещення Духом Святим. Але для цього треба прозріти, а прозріти можна тільки через Слово. Тому що, Слово є світло Правди, яке приводить до світла Духа: “Ось, іншого Утішителя пошлю вам – Духа Істини”, каже – Господь. Це є шлях.

“Но если он отбросит это упование, устремит душу свою к тому, что чается в другой жизни…” І вже в цьому житті частково ти це бачиш, і отримуєш вже зачаток Духа. Ти маєш те, що церковнослов’янською мовою святі Отці називають “предвкушением мздовоздаяния”. Тобто, ти вже маєш це передчуття, тобі було озаріння, і ти вже знаєш яке воно. Воно ще від тебе втікає. Але ти вже знаєш. І коли ти в цьому стані – ти його несеш, як чашу з водою повну до краю, боїшся розлити. Ти знаєш, що дуже легко розплескати, варто спотикнутися. І потім – коли то ще буде те озаріння!.. Ти в же знаєш той смак меду духовного. Слава Богу, ти вже прозрів і знаєш, що тебе чекає за гробом після виходу з біологічного тіла. І тебе вже немає чим злякати, бо ти вже впевнений в цьому житті. Тому що людина насправді найбільше боїться смерті, і недаремно вона цю думку відганяє від себе все своє життя. Але людина віруюча вже не боїться смерті, і вона цю думку щодень наближує, і вона кожен день пам’ятає про смерть і старається прожити цей день так, ніби він останній в її житті. Тому що знає, що чекає її там, і чого вона може позбутися там за один цей день… Один день, а наскільки він є золотий, вагомий!..

“Хром тот, кто любит век сей; но если он, презрев его, Бога возлюбит, плоть же возненавидит, то станет право ходить” Хто неправильно йде, той любить матеріальне, багатство віку цього. А хто возлюбить в першу чергу Бога, то й все інше бути додаватись, бо Господь не хоче щоб ми були голодні, холодні, роздягнуті. Тому що, якщо ми можемо своїм дітям добрі даяння давати, то наскільки ж Він хоче того самого нам і нашим дітям! Так от, той, хто ставить Бога не на перше місце в Своєму житті, той “неправо ходить”, той кульгавий. А хто ставить на перше місце Господа, потім сім’ю, на третє ближнього, а на останнє матеріальне – все, він починає правильно йти, і цьому вчить Слово Боже. Господь мовить: ідіть до Івана і скажіть йому, що по плодах пізнаєш їх. Сліпі бачать, кульгаві починають правильно ходити в цьому житті і отримують плоди обов’язково.

“Глух тот, кто увлекаясь суетными заботами не внимает Божественным словам, но если он, оставив всё, Заповедям Божьим себя предаст, то значит начал слышать” Все, починає чути голос Господній.

“Кто гневом или завистью и злословием преследует ближнего своего, тот прокажен (Як глибоко авва Ісая бере питання прокази гріха! Гріх – це беззаконня. А Закон в одному слові – Возлюби! То хто в проказі гріха? – той, хто гнівається, заздрить, злословить, заражений духом насильства і користолюбства). Но если эти пороки отбросит, то станет чистым (бо вичистить корінь, а гілки потім будуть чиститись, бо насамперед треба вичистити корінь, серце наше від нелюбовності, несмиренності).

Итак, слова: слепой прозревает, кривой ходит, глухой слышит, прокажённый очищается значат, что человек во время нерадения своего и беспечности бывши мёртвым в этих пороках (от про яких “мерців” іде мова. Не на цвинтарях Господь воскрешатиме плоть і кров, бо плоть і кров Царства Божого не вспадкують. Наші серця воскрешає Господь!), возвращается к жизни. И потом благовествует (був мертвий – ожив, прийняв пророка як пророка, а праведника як праведника і отримав нагороду пророчу і праведничу, і почав благовіствувати) тогда как прежде был беден чувствами и лишён богатства добродетели” Тут авва Ісая тлумачить “убогі благовістять” в розумінні “убогі” із знаком мінус. Він правильно говорить, але це не означає, що є тільки таке тлумачення, адже Біблія безмежна. І відрізнити правильне тлумачення від неправильного можна тільки золотою тростиною, або мірничим шнуром Духа. Тобто, справжнім каноном Господнім – “Возлюби, а для цього змирися!” “Этого сподобляется он, когда отрицается любимых пороков пред Тем, Кем крещается…” Так говорить авва Ісая.

“І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!” От цей вірш, який дуже часто тлумачать неправильно. Ісус не спокушає. Як можна спокуситися через Нього? Сказано: Спокуса мусить прийти, але горе тому через кого вона приходить. Через Ісуса може прийти спокуса, але Ісус невинний в тому що вона приходить. Чому? А тому що ми не можемо вмістити, ми Його не розуміємо, ми неправильно йдемо Його шляхом. Ісус є Шлях. Господь дає нам шлях праведності, який веде в життя вічне. Так от, ми можемо збочити з цього шляху: ліворуч або праворуч. От це і є спокуситися в Господі, спокуситися в Ісусі, спокуситися в шляху спасіння (ім’я Ісус означає – “Спаситель”, “Ягве спасає”). Ми можемо думати, що йдемо шляхом спасіння, а насправді давно зіскочили з тої колії, і йдемо в світ. І являємося сліпими поводирями для сліпих, бо ще тягнемо ближніх своїх, сім’ю за собою, паству свою.

Що означає спокуситися в Ісусі ліворуч? Йти в світ – це коли фарисейська розчина починає заволодівати людиною і коли скарбниця його містить лахи і ганчір’я замість золота. Як говорить ангел до Церкви в Лаодикії (сучасний релігійний світ): “Ти кажеш: Я багатий, збагатів і не потребую нічого, – а не знаєш, що ти мізерний, нужденний, вбогий, сліпий та голий” (І тут, бачимо, вбогий, сліпий із знаком мінус). “Раджу тобі купити в Мене золота в вогні перечищеного”, – каже Господь, – істинної цінності. Тому що, в скарбниці твоїй – лахи! Ті що ліворуч збочили, ті пішли в світ і рано чи пізно цей шлях збочення закінчиться тим, що забереться і останній талант – віра.

Є й інший шлях збочення, праворуч. Ми починаємо підніматися, отримувати плоди і потім потрапляємо в звабу (прелесть). Це трапляється тоді, коли людина бере вантаж духовний на себе, який вже не може підняти. Бере стільки, скільки не може вмістити, закладає такий піст, який не може витримати. І сказано: мають ревність до Божого, але не в розумі. І в результаті втрачають те, що набули. Я знаю такі приклади. Біда коли людина бере на себе більше, ніж може понести. І біда коли людина не бере те, що може підняти. Ідіть середнім шляхом, не збочуючи ні праворуч, ні ліворуч. Вліво збочиш – підеш в світ; вправо – впадеш в звабу; а в результаті – втрачається все. Приходить момент протесту: як так, я працював, а Ти, Господи, забрав в мене ці речі?!. І настає момент, коли вона починає впадати в гріх, в спокусу, втрачаючи те що мала. І не розуміє, що все через її лжеревність, ревність не в розумі. Немає ніякої різниці для результату нашої ходи в яку сторону ми впадемо. Безумовно, більшість падають ліворуч, але для Господа всеодно… ти всеодно зійшов з праведного шляху, шляху смирення, і ти гинеш. Так от, “І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!” Амінь.



† † †

Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (Протоієрею Олегу Ведмеденку, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021) з поміткою: «пожертва», «десятина», або «на побудову храму», або ж перерахувавши кошти на рахунок Незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. у Луцьку /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ «Захід інкомбанк» ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.



МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.




“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: