Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангелія від Матвія. Мф. 11.20 - 30. Ісус прорікає долю невірних міст. Прийдіть до Мене, працею зморені.

Лекція № 49

Лекція:
Три зустрічі поспіль ми працювали над темою "Православна містика" І фактично напрацювали майбутню книжечку на цю тему, дасть Бог, вона колись вийде в світ. Сьогодні ми повернемося до нашого дослідження Євангелія від Матвія, 11-го розділу, з 20-го вірша:

"Ісус тоді став докоряти містам, де відбулося найбільш Його чуд, що вони не покаялись: "Горе тобі, Хоразіне, горе тобі, Віфсаїдо! Бо коли б то в Тирі й Сидоні були відбулися ті чуда, що сталися в вас, то давно б вони каялись в волосяниці та попелі. Але кажу вам: Легше буде дня судного Тиру й Сидону, ніж вам! А ти, Капернауме, що "до неба піднісся, - аж до аду ти зійдеш" Бо коли б у Содомі відбулися ті чуда, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сьогоднішній день. Але кажу вам, що содомській землі буде легше дня судного, аніж тобі!.." Ці вірші можна об'єднати під одним заголовком: "Краще тобі не знати, аніж знати і не виконувати" Але ми розглянемо ці вірші більш детально.

"Ісус тоді став докоряти містам, де відбулося найбільш Його чуд, що вони не покаялись…" Що це за "міста", в яких відбуваються чудеса Господні? Мова йде про християнські громади, де найбільше сталося чуд (бо міста в біблійній мові - це є громади). До речі, в яких "містах" сталося найбільше чуд, якщо розглядати ці вірші у контексті сьогодення? В православних безумовно. Слово Боже живе і діяльне, і воно безпосередньо стосується нас з вами. Ті слова Господні для нас сьогодні, хоча вони прозвучали по букві 2000 років тому назад. Але вони звучать по духу для релігійного світу сьогодення, як слово Боже живе.

"Горе тобі, Хоразіне, горе тобі, Віфсаїдо! Бо коли б то в Тирі й Сидоні були відбулися ті чуда, що сталися в вас, то давно б вони каялись в волосяниці та попелі" Хоразін і Віфсаїда… Давайте звернемося до перекладу цих назв, тому що в Біблії немає нічого випадкового, і кожне слово несе певне навантаження. Хоразін перекладається як - "Таємний", або "Носій таємного" Що це за таємне? "Таємниця прихована від віків і поколінь - Христос у вас, надія слави…" От вона, та тайна. І ці таїнства є на сьогоднішній день в православних громадах. В Хоразіні є тайна, таїнства, є істина, тільки нема покаяння. Нема плодів покаяння. Каже Іван Хреститель: "Дайте достойний плід покаяння!.." А що є плодами покаяння? Смирення, безумовно! Нема смирення - а отже вивітрюється, вгашається Благодать, бо "Господь противиться гордим, а смиренним дає благодать". "Горе тобі, Хоразіне..." Горе тоді, коли немає благодаті, коли роз'єднання з Богом і підпадаєш під прокляття через гординю свою, через фарисейство своє. "…горе тобі, Віфсаїдо!.." Віфсаїда - це означає "Дім риболовлі", "Дім рибальства" Ми вже знаємо, що таке рибальство. Апостоли були рибалками. Рибалки повинні виловлювати душі людські з "житейського моря, схвильованого спокус бурею", - з моря пристрастей, з моря світу. Виловлювати і приводити в цей ковчег, який пливе дорогою спасіння, пливе на той бік моря в землю Обіцяну, іти в яку закликає нас Господь. Так от, ви повинні виловлювати, а ви латаєте свої діряві, гнилі сіті, і горе вам, - говорить Господь.

"Бо коли б то в Тирі й Сидоні були відбулися ті чуда, що сталися в вас, то давно б вони каялись…" Ніби антиподи до міст Хоразін і Віфсаїда - Тир і Сидон! Що є Тир і Сидон? Тир - означає "Скеля", то висоти матеріалізму, язичництва, світські висоти. А язичництво - це "лиха пожадливість та зажерливість" Мова не йде тільки про буквальне язичництво, але і про язичництво духовне. Сидон перекладається як "Рибальство", тільки це рибальство вже світу цього, це князь цього світу, сатана, руками лжепророків, ідеологів світу цього, виловлює сітями спокус світу душі людські собі на поживу. Так от, якби такі чуда відбувались в світі, які відбуваються в Церкві, то давно б світ покаявся! І так є, бо сказав Господь: перші будуть останніми, а останні стануть першими. Перші - це є церква, а останні - світ. І ми бачимо, що цариця Савська, - говорить Господь, - прийде до мудрості Соломонової раніше, ніж ви. Ніневітяни покаються раніш, аніж ви. Біснуватий бачить в Ісусі Господа, а фарисеї не бачать, вони кажуть: Він демона має!..

Що є волосяниця та попіл? Волосяниця - це грубий, темного кольору одяг, який виготовлявся з козячої шерсті. Волосяниця мала вигляд мішка, який одягався на голе тіло (він дуже колючий, він "кусає"), або ним як шматком матерії опоясувались, тобто обгорталися волосяницею. Російською мовою це звучить, як "вретище" Волосяниця символізує собою покаяння, тому що в нас відбувається покаяння тоді, коли наші гріхи нас колють, коли "кусає" оця козляча шерсть. Ці "козлища" в нас, це пристрасті наші, які не дають нам змиритися, і вони нас повинні колоти. І коли ми каємося - то значить воно нас коле, нам некомфортно в нечистості гріховній, ми відчуваємо це на своєму тілі. А якщо воно нас не коле, то ми вважаємо що так і потрібно, нас не мучать наші гріхи, - то ми і не каємося.

Ось звичний для нас приклад. Алкоголік каже: Для мене це не проблема! Я можу пити, а можу не пити... Дійсно, це проблема для оточуючих. От коли це стане проблемою і для самого алкоголіка, коли воно буде його колоти, тобто прийшло покаяння, і "Боже, поможи! Бо то є біда. Поможи мені вирватися, поки я не загруз в те болото ще більше!..", - і він прикладає зусилля: кається, він одягає волосяницю, а вона його коле… І попіл. Коли каялися в старозавітній церкві, то посипали голову попелом. Символічно це означає переоцінку цінностей, покаяння в теорії, в розумі, точніше - в розумінні. Голова - розуміння, а попіл - це спалене наше розуміння. Ми повинні спалити нашу стару ідеологію, наше старе бачення. От що означає посипати голову попелом і одягнути волосяницю! Волосяниця і попіл, хліб і вино, Гарізім і Віфсаїда - вони завжди ідуть парами: практика і теорія. Як одягнути волосяницю в практиці, так і посипати голову попелом в теорії - символ покаяння.

"Але кажу вам: Легше буде дня судного Тиру і Сидону, ніж вам!" Тому що Господь говорить: Краще тобі не знати, як знати і не виконувати" Раб, якому менше довірено, менше і битий: з нього менше і спитається. А той що довірено йому більше, - той більше буде битий.

"А ти, Капернауме, що "до неба піднісся, - аж до аду ти зійдеш". Капернаум перекладається як "Поселення Наума", а ім'я Наум перекладається як "Утішитель" Тобто, місце утішення в церкві. Ми приходимо до церкви для того, щоб утішитись, бо ми цілий тиждень пропрацювали, ми цілий тиждень були биті цим світом, ми "воювали"… А зараз прийшли заховатися в цей Дім, у цей Ковчег - в "Капернаум" Ми прийшли сюди щоб почути Слово, а від Слова зміцнитися вірою, а по вірі отримати благодать. Зустріти іншого Утішителя, Духа Правди. Прийти до Слова Правди, і отримати через Слово по вірі, яка від Слова, Духа Правди, і утішитись. Чому Капернаум зійде аж до аду? А тому що ввійшла в нього фарисейська розчина, тому що сіль його ізвітріла, тому що піднявся він в розумінні високо, але втратив смирення не кажучи вже про любов. Це те саме про що говорить святий Іван Лествичник: "Вже наскільки є безпечним місцем Небеса, а сатана і звідти умудрився впасти…" Капернаум… От де той люцифер, Адам по духу, тирський князь, денниця син зорі, херувим помазанний - він в серцях народу віри, він в церкві насправді. Слово Боже для нас і про нас.

"Бо коли б у Содомі відбулися ті чуда, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сьогоднішній день. Але кажу вам, що содомській землі буде легше дня судного, аніж тобі!.." Назва Содом означає "Палаючий" І мова безумовно йде не про полум'я благодаті Всесвятого Духа. Мова йде про вогонь геєнський. Содом і Гоморра - це міста світу, це світ який палає геєнським вогнем. Дуже цікаво розкриває поняття геєнни вогняної святитель Іван Максимович. Він говорить: "Геєнна вогненна - це внутрішній вогонь, це полум'я пороку, полум'я немочі і злоби. І тут буде плач і скрегіт зубів безсилої злоби" От якби в Содомі, в цьому палаючому геєнським вогнем місті ті чуда були, то вони давно б вже покаялись і спаслися! І Содом би був до сьогоднішнього дня живий, а не знищений геєнським вогнем.

"Але кажу вам, що содомській землі буде легше дня судного, аніж тобі!.." Краще тобі не знати, як знати і не виконувати…

"Того часу, навчаючи, промовив Ісус: "Прославляю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, - бо Тобі так було до вподоби! Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити. Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, - і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, - і "знайдете спокій душам своїм" Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!"



"Того часу, навчаючи, промовив Ісус: "Прославляю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив".
Господь завжди закриває це для тих, хто вважає себе премудрим. Тому що по смиренню дається благодать, а "немовлята" - тут "смиренні" Це ті, які до Господа звертаються: "Отче наш…", вони довіряють Богові, як діти довіряють. І Господь приховує мудрість Свою від "мудрих" світу, і дає нерозумним, щоб засоромити перших. Господь приховує це від сильних світу цього, щоб засоромити їх, а відкриває слабеньким. Господь піднімає немічних, щоб засоромити могутніх. І це не тому, що Він шкодує благодаті для могутніх, сильних, для мудрості світської… Ні, вони просто не можуть це сприйняти через відсутність смирення. Тому що смирення то і є ті двері, які відкривають Царство Благодаті. І тому останні стають першими, а перші стають останніми. І так буде завжди. І якщо ми зараз стали першими і допустимо в себе фарисейську розчину, і перестанемо бити себе в груди як митар й казати: "Господи, будь милостивий до мене грішного (грішної)!.." до останнього нашого подиху на землі, - то вповзе в поле наших сердець той змій лукавий, і скине нас так, як він упав сам.

"Так, Отче, - бо Тобі так було до вподоби! Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити". Мова тут іде про те, що Отець - це ідея, Син - це втілення, реалізація цієї ідеї. "Отця ніхто не знає крім Сина" Ми не пізнаємо цей мир і любов, якщо ми не втілимо її в своєму житті. Ми можемо гарно говорити про Бога Отця, зображати Його на іконах, цитувати про Нього слова Біблії, але це все буде насправді мудрствуванням і голим теоретизуванням. Тому що віра без діл мертва! Тільки той, хто має діла віри може пізнати Отця і дійсно бути віруючим. Бо й біси вірять, але тремтять, і вони знають, що є Отець, Бог, але тремтять і мучаться в тому геєнському полум'ї. Разом Отець і Син - одно, теорія і практика - одно. Теорія без практики мертва, і безпідставна та дискусія, яка точиться вже довгі роки між православ'ям і протестантизмом про шлях спасіння. Тому що є багато конфесій протестантських, що стверджують: "Тільки одною вірою спасетесь!" Лише вірою, а не ділами віри. От так цитують буквально Святе Письмо і запитують, що важливіше: Віра чи діла віри? Це всеодно що запитати хто важливіший, Отець чи Син? Вони одно, і віра без діл мертва! Отець без Сина не буває. Бо що важливіше: Сонце, чи Світло Сонця? Вони одно! Сонце проявляється через Світло, бо якщо немає Світла, то немає і Сонця. Так от, хто пізнав Сина - той пізнав Отця, а хто пізнав Отця - той пізнав і Сина. Вони разом. І нерозуміння цих та інших глибин віри - насправді приводить лише до мудрствувань, які я часто зустрічаю і на Інтернет форумі, в якому я зараз працюю. І з'являються питання на кшталт: "Чи може Бог створити камінь, який би Він не міг підняти? Якщо не може - то Він не Бог, тому що не Всемогутній!" Мудрствування людські, а істина проста: Возлюби, а для цього змирися, а отже прийми ближнього свого і обставини свого життя такими, якими вони є. І тоді прийде час - і пізнаєш Сина й Отця, пізнаєш Духа і не будеш нікого вже навчати, а з сльозами розчулення на очах творити добро, в чому власне і суть нашого життя: складати скарби собі на Небі.

"…кому Син захоче відкрити". Кому захоче відкрити Син? Він хоче відкрити усім: "Ось стою і стукаю…", - каже Господь. І хто двері відкриє - Він ввійде, і буде вечеряти з ним, і розрішить всі проблеми, і відкриє істину, і явить славу Отця (а слава - це присутність), дасть містичний досвід. Тільки треба дозволити Йому роздерти ту завісу гріха, яка не дає нам бачити Отця. А Отець є, і слава Його над ковчегом в Святому святих скінії, а та скінія - це серце й душа наші. Святеє - це душа твоя, розум і воля. Святеє Святих - серце, глибини свідомості й підсвідомість. Але завіса не дає бачити містичних речей. Ти сам не хочеш очищуватись, а без тебе Господь нічого не буде робити, бо Він створив нас не роботами, а з свобідною волею. І коли ми не дозволяємо, то Він нічого силою не буде робити. Ми вільні відкрити двері чи ні! Тут те саме, що сказано в Посланні до римлян: "А кого Він передбачив, тих і призначив, тих і покликав…" Покликав піднятися до цієї слави. Він передбачив всіх, хто дозволить Йому це зробити. Це і від нас залежить - чи спасемося, чи ні. Бо ми можемо дозволити Богові це зробити, а можемо і не дозволити. І можемо не тільки самі загинути, а й утруднити шлях до спасіння дітям нашим, бо підпадаючи під прокляття ми тим самим проклинаємо і наших дітей до третього і четвертого коліна.

"Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, - і Я вас заспокою!" Чим струджені і чим обтяжені? Гріхами, прокляттям гріха що є проблеми в чотирьох сферах нашого життя (здоров'я, матеріальне, сім'я, робота). Ви б'єтеся, як риба об лід в цьому світі, ви шукаєте порятунку. Ви докладаєте неабияких зусиль, але як ті сліпі кошенята тикаєтеся не в ті двері, а двері потрібні - відчинені! Господь каже: прийдіть до Мене… І Я вас вилікую, бо Він говорить: Я лікар твій. Він вирішить всі твої матеріальні проблеми, бо говорить, що прийшов для того, щоб ми "мали життя, і з подостатком щоб мали" Він влаштує всі проблеми і на роботі і вдома, бо сказав, що якщо "увіруєш і охрестишся - спасешся ти, і весь дім твій" Спасися ти, і тисячі навколо тебе спасуться.

"Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, - і "знайдете спокій душам своїм" Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!" Господь показує, яке є Його ярмо - це є смирення, і його можуть взяти всі, від Президента до бомжа. Тому що, якщо любов не всі можуть підняти, бо любов для досконалих, - то змиритися можуть всі! Ми маємо досвід: коли ми надягаємо це ярмо, віддаємося на волю Божу, - то ми полегшено зітхаємо. Але потім знов лукавий починає нашіптувати нам: А чи правду сказав Бог? Ні, не вмрете!.. Давай-но своїми силами покеруй трохи!.. Ми часто до Бога відносимося, як до "золотої рибки" Ми кажемо: зроби мені Боже те, те і те… Виріши мені проблеми тут, тут і тут… Допоможи мені там, там і там… Це не є смирення. Смирення - це "Нехай буде воля Твоя, як на Небі, так і на землі…" Повірте мені, що Він краще знає за нас що нам треба в тій чи іншій ситуації. І чи нам Його вчити як вирішувати наші проблеми? "Нехай буде воля Твоя…", я нічого не знаю, бо Він є Глава, і Він знає краще за мене, що мені потрібно! Віддайтеся на волю Його святу і скажіть: Господи, віддаюся на волю Твою, я лише човник, а Ти моє Вітрило, - і веди мене туди куди Ти знаєш, бо я не знаю нічого. Бо скільки разів я просив у Тебе щось і не отримував його, гнівив Тебе ремствуванням своїм, а через кілька років бачив, що якби я отримав тоді те що просив, я б уже загинув до цього часу. І хай буде воля Твоя…" В цьому вся мудрість молитви любові.

"Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!" Але тільки для тих, хто його одягне. Давайте спробуємо, віддаймося повністю на волю Божу. А коли віддамося, то відчуємо як благодать почне входити в наше серце і на очах з'являться сльози розчулення, зворушення духовного. Ми вивчали тему "Здобуття Святого Духа", і знаємо, як здобути благодать. А ми часто "хапаємо" Бога за полу одягу і кажемо: дай нам благодаті! Але Господь каже: "Не силою і не міццю…": віддайся на волю Мою, візьми Моє ярмо - воно легке, довірся Мені… Розслабся… Розслабитися і пережити духовно те відчуття, коли в дитинстві каталися на санках з високої гори, або коли на гойдалці летіли вниз… Це ознака розслабленості. Досить бути кам'яними, давайте станемо в доброму розумінні плотяними. Господь цього хоче, і стане дуже легко жити, повірте! Потім знову затиснемося, але з кожним разом ми будемо все частіше і частіше пригадуючи, той досвід розслаблення благодатного і прийняття Благодаті Всесвятого Духа, повторювати його. І прийде момент, коли ми щоб не робили, куди б не йшли -то кожен крок ми будемо робити в блаженному розслабленні, в цій блаженній довірі, абсолютній надії, в повному смиренні. І тоді нічого не страшно, тоді ми не думаємо за завтрашній день, тому що це знову напруження. І якщо я в цьому стані зараз вийду з тіла, то я знаю куди я потраплю! Я в це Світло повністю занурився - і я там буду літати і купатись. І якщо я в такому стані буду увесь час - то як легко буде мені жити: нікуди не бігти, не кричати, нічим не турбуватись знаючи, що є Отець Який за все потурбується. Просто бути як діти...

Я завжди в таких випадках згадую дитинство. Я пам'ятаю: ранок, вікно відкрите, літо, сонце, я прокидаюсь - і на двір через вікно бігом… Тепло, босоніж, гудять джмелі, коники… Тоді я не думав що буду їсти і що буду пити… Ми тоді знали, що мама, тато є, і ми були щасливі, смерті для нас не було, злиднів, хвороб, горя, страху… Давайте повернемося в цей стан - стан щастя.

Переходимо до 12-го розділу:

"Того часу Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголоднілі були, і стали зривати колосся та їсти. Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: "Он Твої учні роблять те, чого не годиться робити в суботу"… А Він відповів їм: "Чи ж ви не читали, що зробив був Давид, коли сам зголоднів і ті, хто був із ним? Як він увійшов до Божого дому, і спожив хліби показні, яких їсти не можна було ні йому, ані тим, хто був із ним, а тільки самим священикам? Або ви не читали в Законі що в суботу священики порушують суботу у храмі, - і невинні вони? А Я вам кажу, що тут Більший, як храм! Коли б знали ви що то є: "Милости хочу, а не жертви", то ви не судили б невинних… Бо Син Людський Господь і суботі!"



"Того часу Ісус переходив ланами в суботу…"
По духу розглянемо ці вірші. Що є лани в біблійній мові? Це серця людські. Для чого іде Христос, ідуть учні? Він іде і проповідує благу звістку, що наблизилось Царство Небесне. Проповідує вчення Новозавітне. А воно дуже просте, це Вчення Любові. Я реанімую вчення Отця Мого, - каже Господь, - Я підіймаю його на вищий щабель. Я розкриваю вам його суть, яка була закрита через ваше жорстокосердя в Старому Заповіті. Моє вчення, насправді, не "Бійся і підкоряйся" через цей страх, а "Люби і змиряйся"! І це може кожен з вас осягнути, бо смирення просте. І Господь іде і проповідує ці речі. Іде в суботу. От сьогодні в нас "субота", день спокою. Сьогодні правовірні християни не клопочуться земним, але присвячують цей день Богові. Хоча могли б присвятити вирішенню своїх проблем (прання, ремонт…). Але сьогодні ми відкидаємо це все, бо сьогодні є день спокою, "шабат", мир і радість в Дусі Святому… Ісус переходить в суботу: іде богослужіння в храмі, в синагозі вивчення слова Божого, якісь певні дійства, ритуали, церемонії. Церква живе своїм життям, як духовним так і душевним, так і обрядовим, і проходить Христос...

"А учні Його зголоднілі були, і стали зривати колосся та їсти". Про який голод іде мова? Господь говорить: "Їжа ж Моя - виконувати волю Отця, що послав Мене" Яка воля Божа стосовно учнів Своїх? "Отож ідіть, і навчайте всі народи…" І учні зголодніли на цей "хліб" Ми всі знаємо цей голод, бо коли ми піднялися духовно, то нам хочеться поділитися тим скарбом який маємо. Один може поділитися з дітьми своїми, той (та) з дружиною чи з чоловіком, той з колегами на роботі, а інший взагалі не може стриматись і збирає біля себе багато людей. Я пам'ятаю, коли я працював ще в аеропорту і їздив у відрядження, то ми в купе до двох-трьох годин ночі не спали, але говорили на духовні теми. Піввагона сиділо навколо мене, а я проповідував… Я вже не міг стриматися, я був голодний на цей "хліб", хліб священичий, якого прагнуть учні Христові.

Так от, уявіть: проходять в суботу молитовні зібрання в якійсь громаді, і тут з'являємося ми, і безумовно ми не можемо втримати те, що нам відкрилося. Тому що його неможливо стримати - жінка драхму знайшла (найдрібнішу монету), і то біжить і хвалиться сусідам, хоча вона не знайшла талант чи скриню з золотом. Так само і ми, хоча ще тільки трошки піднялися - а вже хочемо поділитися цим. Учні зривають колосся та їдять… Вони зривають колосся які піднялися вище інших, які дозріли, бо ті які ще внизу - то їх ще немає чого зривати, вони зелені. А ті що піднялися - їх вже можна розтерти і пожувати. Ми маємо всі цей досвід і буквальний. Вони зривають дозрілі "колоски", а це те саме, що сказав Господь: коли ввійдете в якесь місце, то знайдіть достойних серед них. А достойні - це ті, які готові і можуть сприйняти вас. Вони вже дозріли до того, що вже можуть вислухати вас і сприйняти той мир, який ви принесли. Людина потрапила на якесь зібрання де говорять на релігійні теми (це ж лани релігійні!), вона слухає де коментуються якісь догмати церкви, а тоді каже: дозвольте і мені сказати? Просимо... І ви кажете їм, проповідуючи: Істина насправді в одному слові - Возлюби! А тут сперечаєтесь, чи з права наліво вам хреститись, чи зліва направо! Не в тому суть вчення Христового. Але "Возлюби, а для цього - змирися!" А для того щоб змиритись, треба прийняти свого ближнього і обставини свого життя такими, які вони є... І дивишся, що де-хто зрозумів, а всі останні зірвалися і галасують: Не слухайте його, женіть, він не наш! Хай собі йде, у нас субота! А він порушує нашу суботу, наш спокій!.. Виявляється у них не Господня субота, а людська, фарисейська субота, яку ненавидить Господь. Тому що це бездіяльність: Ви не працюєте, ви не зростаєте, ви не присвятили себе Господеві, бо в цьому смирення. Смирення і любов - альфа і омега, а ви нездатні прийняти ближнього свого таким, яким він є, смиренно, не перебиваючи. А Господь же каже: Возлюбіть і ворогів своїх! А ви розляглися "на ложах із слонової кістки" замість того, щоб на цьому троні Давидовому сидіти, як цар і священик, і працювати... Ідуть учні, і вони в цій суботі релігійній, яка колись була Господньою, але перетворилась на людську, і "зривають колоски", тобто, проповідують Слово, несуть істину. Чи це сподобається начальникам фарисейським? Ні! Одразу будуть вжиті заходи!

"Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: "Он Твої учні роблять те, чого не годиться робити в суботу"… А Він відповів їм: "Чи ж ви не читали, що зробив був Давид, коли сам зголоднів і ті, хто був із ним?" Давид з'їв показні хліби! Давайте зараз трохи детальніше розглянемо про зривання колосків. Де ще в Святому Письмі ми читаємо про зривання колосків? Давайте відкриємо Повт. Зак. 23.26:

"Коли ти ввійдеш на дозріле збіжжя свого ближнього, то будеш рвати колоски рукою своєю, а серпом не будеш жати на дозрілім збіжжі свого ближнього" Господь показує як працювати! Ти прийшов "на поле ближнього" (в іншу громаду, церкву, конфесію, або ти в "полі" людей, які з інших громад). Проте це не означає, що ти прийшов під час літургії, і перекрикуючи диякона, який виголошує єктенію, почав проповідувати: Бог є любов!.. Ні! Так ти спокусиш брата свого! Горе тим, через кого входить спокуса, краще йому жорно млинове почепити до шиї і в морі втопити, бо він не розмолов цю пшеничку Господню, хліб Господній, і прибіг з криком сюди, думаючи, що порушує фальшиву суботу, насправді ж являючись спокусником. Розрізняймо чисте від нечистого, святе від несвятого. А головний індикатор -смирення і любов. Бо смирення не кричить, і про Господа сказано, що Він не кричить на перехрестях вулиць (перехрестя - це різні напрямки). Він не порушує, Він не збурює, не спокушує: Він все робить з любов'ю, смиренно, так щоб нікого не спокусити. Треба завжди знати час, місце, спосіб, слова, і бути з юдеєм, як юдей, а з геленом, як гелен. Якщо прийшов хтось проповідувати в православну громаду, і тут прийнято тихо, мовчки стояти на молитві, бо серце розкрите і канал зв'язку з Богом розкритий, сльози на очах, а ти своїм словом можеш порушити справу Господню... Це - "устами своїми наближається до Мене, а серцем далекий" Це є спокуса, сатана, який явився в образі ангела світла. Господь ніколи б так не діяв, і в цьому уривку мова не йде про те, що учні нахабно порушували суботу і робили шум і крик і ламали разом з Христом недоламані тростини, і догашали тліючий льон. Коли Господа спитали: чи буде Він давати дві драхми на храм? Він відповів: Так! Я виконаю ті приписи в служінні тої чи іншої громади. Обов'язково, Я не порушу цю суботу, як Господню, я порушу її як людську, і це Я зроблю методами Господніми - методами смирення і любові. Ти мусиш прийти на дозріле поле, бо інакше тебе не зрозуміють, і людям взагалі доведеться говорити елементарні речі. Говорити не про любов і смирення, а хоча б про страх і покору.

"Коли ти ввійдеш на дозріле збіжжя свого ближнього, то будеш рвати колоски рукою своєю..." Руки - це діла. Вибірково будеш рвати . Перебирати рукою і вибирати тих, які тебе зрозуміють.

"…а серпом не будеш жати на дозрілім збіжжі свого ближнього" Все підряд не будеш жати! От що робили учні Христові. В 25-му вірші говориться про виноградник, а це те саме:

"Коли ввійдеш до виноградника (церква) свого ближнього, то будеш їсти виноград, скільки схоче душа твоя (хороші плоди: милосердя, богопізнання, а не дикі), до свого насичення, а до посуду свого не візьмеш". Їж, але не забирай з собою. Не про любов і смирення йдеться, що їх не забирати, а мається на увазі не пожадай нічого, що в ближнього твого. Не переманюй з конфесії в конфесію вірних! Як зараз це прийнято. Проповідувати стають з відвертою надією (навіть не ховаючись сором'язливо), що овечки вийдуть з цього "Вавилону" і прийдуть до мене. Не пожадай нічого, що є в ближнього твого: ні жони його, ні вола його (а віл - це обрізаний бик, потенції могутні, які "обрізані" Словом, вірою і благодаттю), осла (осел - це необрізаний. Той, що його треба припровадити до "потоків водних", бо сам він не йде. Він не олень, що сам прагне до потоків водних). Так от, ні досконалих, ні недосконалих не бажай. Не забирай в свій посуд виноград з виноградника. Ти прийшов туди, щось почув, поспівав - насичуйся якщо тобі там комфортно, але потім іди в свою громаду і там працюй, і неси туди світло вчення. Прийде час, коли ми всі зрозуміємо, що немає Бога протестантського, католицького, православного… Є Єдиний Бог, ім'я Якому - Любов! І єдине Вчення, і Віра, яка від Вчення, що чинна Любов'ю, і єдине хрещення в Слово, віру, благодать, хрещення в смирення і любов у всіх громадах. І залишайся тим, яким прийняв тебе Господь. Якщо ти православний - то залишайся ним і зростай, проповідуй. І прийде момент коли зрозуміємо, що в Бога нема конфесій, а тільки "овни і козлища"...

Так от, Господь іде з учнями, які зривають колоски і їдять, насичуються цією священичою працею. Фарисеям це, безумовно, недовподоби, і Він відповідає їм:

"Чи ж ви не читали, що зробив був Давид, коли сам зголоднів і ті, хто був із ним? Як він увійшов до Божого дому, і спожив хліби показні, яких їсти не можна було ні йому, ані тим, хто був із ним, а тільки самим священикам?" І тут тема надто глибока. Я думаю, щоб не марнувалася ця "манна", то ми її розглянемо на наступний раз. Амінь.



† † †

Протоієрей Олег Ведмеденко запрошує усіх, хто є небайдужим до справи свого спасіння, до БІБЛІЙНОЇ ШКОЛИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ, заняття якої проводяться щонеділі о 17-00 в актовому залі готелю “Профспілковий” (м. Луцьк, просп. Відродження, 24, 3-й поверх, навпроти міської лікарні №2).

Основна мета запропонованих слухачам лекцій – дослідження Слова Божого по духу: як форми (духовна символіка біблійних текстів), так і змісту Писання (невипромінювання зла /смирення/, як шлях здобуття внутрішньої сили /благодаті/).

На заняттях ви можете придбати конспективні матеріали, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега, різноманітну духовну літературу.

Зібрання супроводжуються загальною молитвою та співом духовних пісень.

ВХІД ВІЛЬНИЙ! МИ ЧЕКАЄМО ВСІХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДИ БОЖОЇ.

Дистанційне навчання
здійснюється через мережу Інтернет та за допомогою листування.

НАПИШІТЬ НАМ, і ми надішлемо Вам інформацію, як отримати поштою книги, конспекти лекцій, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

Наша адреса: Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021.

E-mail: vedmedenko@fk.lutsk.ua

Інтернет-сайт Школи: www.vedmedenko.org



† † †

Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (див. вище) з поміткою: “пожертва”, або “десятина”, або ж перерахувавши кошти на рахунок незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ “Західінкомбанк” ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.

“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).



Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: