Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія. Мф. 12.41 - 50; 13.1 - 9. Лукаві чуда не побачать. Що станеться з лукавим родом. Хто рідня Ісусова. Ісус навчає народ притчами. Притча про сіяча.

Лекція № 54

Лекція:
Минулого разу ми працювали на протязі години досліджуючи світ невидимий через відкриття Господні. Сьогодні ми повернемося до Євангелія від Матвія, 12-го розділу з 41-го вірша:

"Ніневітяни стануть на суд із цим родом, - і осудять його через Йонину проповідь. А тут Більший ніж Йона! Цариця з півдня на суд стане з родом оцим, - і засудить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послухати. А тут ото Більший, аніж Соломон!"

Про який рід йде мова, з яким будуть судитись ніневітяни і цариця Савська? З родом лукавим і перелюбним від релігії! До них звертаються слова Господні. І Він засоромлює їх світом, Він говорить: Ніневітяни, ассирійці покаються. Язичники світу покаються, і покаються раніше ніж ви - ті, хто до справи Господньої прилучені. Цариця Савська - язичниця, ефіоплянка, йде до Соломона, пророка мудрості Божої, - а ви ніяк не можете прийти до Христа. От про що тут йдеться. Ніневія - це столиця Ассирії, або Ашшуру. Ассирія в біблійній мові символізує войовничий матеріалізм. Отже, ніневітяни - це є войовничі матеріалісти, і вони швидше прийдуть до вчення Христового, до покаяння, до смирення аніж фарисеї від релігії. Цариця Савська, цариця з півдня - це світська влада, життя світське (жінка в біблійній мові - життя). Світські люди швидше прийдуть до мудрості Божої (яка - я не втомлююсь повторювати - в одному слові: Возлюби!), аніж номінально віруючі. Господь засоромлює релігійний світ - в іншому місці ми читаємо, що перші будуть останніми, а останні стануть першими. Хто є перші (а точніше повинні бути першими), сьогодні в справі Божій? Безумовно, народ віри, - ті, хто є віруючим, хто ходять до церкви, а чи до молитовних будинків: духовенство, пастирі, миряни. І от перші стануть останніми! Ті, які сміялися із своїх сусідів, що вони в неділю з городником їдуть на дачу. Ті, які завжди викривали своїх колег по роботі, що вони не дотримуються посту у визначенні церквою дні і т.д. І виявляється, що вони будуть останніми, а ті про кого думали, що вони світські і вони діти погибелі, бо вони в Бога не вірують - виявляться першими! Чому так? А тому, що вчення Боже в одному слові - Возлюби! Бо Бог є любов! І хто приходить до любові - той Божий, той насправді член Церкви Христової, ким би він не був номінально! Як і говорить Іван Богослов: "Улюблені, той хто любить - той Бога пізнав та відає Бога! Хто ж не любить - той Бога не пізнав", хоч би й напам'ять цитував Святе Письмо, та знав усі канони і догмати церкви. Світ швидше приходить до смирення і любові, аніж світ релігійний. І ми бачимо це сьогодні на практиці, коли брати по вірі однієї церкви (і не лише православної - такі ж розколи бачимо й у протестантизмі) не можуть дійти згоди в той час, коли світ швидко знаходить взаєморозуміння. І так буде, що коли прийде час суду, - а він прийде для кожного з нас, - то зовсім не обов'язково, що ті, хто вважався першим сьогодні будуть на суді виправдані, а ті, кого сьогодні вважали останніми будуть засуджені. Не будьмо таким впевненими в нашому майбутті! Завжди биймо себе кулаком в груди, і кажімо: Господи, будь милостивий до мене грішного! Я останній! Щоб не сталося так, що потрапивши на суд Господній і сміливо крокуючи до воріт Раю не знайшли ми їх зачиненими для себе. Кому багато дано, з того і багато спитається.

"А коли дух нечистий виходить із людини, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи та не знаходить. Тоді він говорить: "Вернуся до дому свого, звідки вийшов". А як вернеться він, то хату знаходить порожню, заметену й прибрану. Тоді він іде, та й приводить сімох духів інших, лютіших за себе, - і входять вони та й живуть тут. І буде останнє людині тій гірше за перше... Так буде й лукавому родові цьому!"

Тому то ми і зробили відступ минулого разу в містику, щоб тепер розуміти ці вірші більш повно. Ми говорили минулого разу про бісів, про демонів, про духовні сутності, які реально існують. Я тоді висловив впевненість в тому, що ці духи є ніхто інший, як колишні люди, які вийшли з біологічних оболонок. Вони на протязі життя, занечистившись шляхом гріха, впавши в безодню пекла після виходу з фізичного тіла у тонкому світі потрапили в ті ж затвори духовні, які церква визначає як пекло. І не маючи тіла для задовільнення своїх бажань (адже пожадання, пристрасті душі залишились, вони нікуди не поділись!), використовують людей, як інструмент для задовільнення своїх пристрастей. Живляться нашою енергією, трансформуючи її з високочастотної енергії любові в низькочастотну енергію зла. Вони розпалюють в нас пристрасті і пожадання тілесні для того, аби більше задовольняти свої ниці потреби. І людина, яка бачить в собі біснування, як правило починає боротись з духом злоби піднебесної.

"А коли дух нечистий виходить із людини, то блукає місцями безвідними..." От уявімо собі ситуацію. Людина алкоголік, це є біснування. Вона стривожена своїм станом і починає шукати порятунку, прикладає зусилля для того, щоб вирватись із стану одержимості духом злоби піднебесної. І якщо вона має достатньо міцну волю, то їй це вдається при умові, що вона не була паралізована бісом настільки, що воля уже не діє й не може протистояти волі диявольській. Людина кидає пити або вживати наркотики чи палити. Але якщо очистивши таким чином серце своє, вигнавши з серця свого духа злоби піднебесного вона натомість не впустить у нього Христа, не впустить світло Христове, Духа Святого. Тобто, залишить дім свій порожнім, - то обов'язково цей біс повернеться! Про це і мова тут. Біси навколо нас, як бджоли гудять! Вони шукають тих "свиней", в яких можна було б увійти, поживитися енергією, відпочити. І якщо хтось вигнав біса своєю силою, силою своєї волі - то не думайте, що той біс далеко пішов. Він постійно за ним ходить. У нас є приклади з життя. Ось п'яниця кинув пити, рік не пив - та знову "зірвався", і таке витворяє, що раніше такого не було! Це підтвердження слів Господніх. Тому що кинути пити він кинув (своєю волею, чи волею інших людей). Але всі ці методи не виявилися сталими, дієвими, бо диявол руйнує це все. І в результаті або дух нечистий повернеться назад з сімома злішими, або людина, хоча й позбулася його одержимості, та не позбавляється помсти його, і світ їй немилий, тому й зриває зло на ближніх своїх, так що "краще б уже пив…". Або впускає в серце своє якусь іншу біду з горезвісної когорти духів злоби піднебесних сластолюбства, срібролюбства, а чи славолюбства. Бо тільки Христос може вигнати біса з біснуватого очистивши його повністю, натомість оселивши в серці його ангела Господнього, світлого Духа Божого. Замість тілесної насолоди давши насолоду духовну.

"...відпочинку шукаючи та не знаходить. Тоді він говорить: "Вернуся до дому свого, звідки вийшов"
. Постійно дух злоби, який вийшов з людини контролює цю людину. Чи ще не час повернутися, коли трішечки забудеться. Бісівських методів багато, як і самих бісів. Ми знаємо, як вчать отці Церкви іще від апостолів: Якщо тобі здається, що ти стоїш, то стережися щоб тобі не впасти. Тому що сатана таким методом діє, ніби все, відійшли уже біси... Уже переміг, слава Богу! Переміг, ніби вільний... І як говорить Никодим Святогорець: Всі біси відходять, але залишається один - це біс самозадоволення, гордості, зваби, - біс "мідних труб", які починають сурмити славу тобі. Тоді людина розслабляється, і коли вона не очікує - ті біси разом всі нападають на неї, збивають з ніг і це падіння гірше ніж перше.

Нас слово Боже постійно вчить як нам жити, як нам рятуватись, як нам спасатись в цьому житті. Є дуже цікавий момент. Ми бачимо, що легіон бісів завжди навколо нас, що людина постійно під тиском демонським перебуває. І якщо вони знаходять в нашому серці поживний грунт бездуховності і споріднене товариство "бісів" наших внутрішніх (наші лихі думки, пожадання плоті, пристрасті душевні), то входить цей легіон в нас, і оволодіває, і керує нами, і нас використовує.

За аналогією, якщо є мінус - то мусить бути й плюс. Якщо є біс, який спокушує нас - тобто ангел, що впав, службовий дух сатани, - то мусить бути й ангел світлий, який також має завжди бути біля нас. І коли в нас чисте серце - то він, за законом спорідненості, завжди з нами, як той "четвертий" серед отроків в печі вавилонський. Хто там був з ними? Ангел Господній, Господь, який через ангела Свого, вісника оберігає, охороняє нас! Тому цей ангел і називається ангел-хоронитель. І кожна людина має цього ангела-хоронителя. Та й хіба ж він один? Бісів легіон, а ангел-охоронець тільки один? Так не може бути! Ми читали з вами в книзі пророка Йова, 33-му розділі, що душа випробовується, Господь посилає хвороби, і вона в цих хворобах знаходиться на ложі, і картається на ложі. Але там є такі слова: "Але якщо ангел-охоронець при ньому, один з тисячі..." Ось цей вірш і розкриває нам істину! Не один ангел-охоронець: їх тисячі, тільки кожен відповідає за певну якусь сторону діяльності нашої. Так само, як є біс гніву і, відповідно, є ангел любові, який той гнів перемагає. Є біс страху - і є ангел безстрашності, який виганяє духа злоби піднебесної страху. І це в кожній сфері нашої діяльності: на кожну пристрасть, на кожне пожадання є світла сила Господня, яка вгамовує це пожадання і пристрасть, вгашає їх. Ця боротьба за душу людську іде постійно, душі людські дуже цінні. Земля є "пологовим будинком" світу ангельського, і як розвивається ембріон в утробі матері, так розвивається й душа людська в тілі біологічному - це є дуже важливо. І весь світ невидимий уважно слідкує за цим розвитком. Як біси, так і ангели світла. Це реальні сутності, які існують насправді, хоча цей світ і є невидимим. Як сказав Іван Златоустий, що Господь по милості Своїй, по благості Своїй дав нам грубе тіло, яке не дозволяє нам бачити світ невидимий, тонкий поки ми є недосконалими. Бо якби ми бачили цей світ невидимий, і якби ми бачили тих бісів і демонів, що кубляться навколо нас, то ми б пошкодилися розумом. Так говорить Іван Златоустий. Бо поки ми не є святими, серафимами полум'яними, - нам краще не бачити ці духовні сутності, тому що вони є огидні, як говорить про них Серафим Саровський. Тому що вони є страшні, - говорить про них Іван Златоустий. Тому то Господь все премудро влаштував, і ми маємо "завісу", яка не дає нам бачити цього світу невидимого. Втім, коли людина починає окультним методом входити в цей світ - вона побачить, але чи залишиться вона тоді при здоровому глузді?

"А як вернеться він, тохату знаходить порожню, заметену й прибрану". Людина кинула пити, "хату" очистила, але не наповнила Світлом Христовим, і вона порожня. І тоді:

"Тоді він іде, та й приводить сімох духів інших, лютіших ("семь злейших" - російською мовою) за себе, - і входять вони та й живуть тут. І буде останнє людині тій гірше за перше..." Бо коли був один біс - і тоді було погано, а тепер він прийшов і привів ще сім! Це те саме про що ми говорили, що коли зривається п'яниця, то таке витворяє... Це тому, що прийшло ще "сім" нових бісів.

"Так буде й лукавому родові цьому!" Тим, хто йде не прямим шляхом, а кривим, лукавим (від слова "лук"). Отже, пам'ятаймо ці речі. Тільки Христос може очистити нас від усякої скверни, і очистивши не залишити його порожнім а заповнити його світлом. Тому що Царство Боже - воно подібне до розчини, і воно має зростати в нас. Темряви повинно робитись все менше, а світла все більше, і тоді бісові лукавому не буде місця в нас. Він не зможе нас спокусити і висмоктати енергію.

Сьогодні під час проповіді Господь дав мені слово відносно спокуси. "І не введи нас у спокусу..." Так ми молимося. А що означає "спокуса"? І чи дійсно слова "випробування" і "спокуса" тотожні? Виявляється, що зовсім ні, це далеко не так! Тому що ми маємо такий вірш з Послання апостола Павла: "Благословен той, хто не спокушується тим, чим випробовується". Так що спокуса і випробування - це різні речі, якщо до них пильніше придивитись. Господь не спокушує, Господь випробовує. Спокушає - сатана. І оце "спокушає", як бачимо, має спільний корінь із словом "кусати". Російською мовою - "искус", "искушение", "кусать", "кушать". Кусає, їсть нас сатана, а не Господь, і то тільки тоді, коли має за що вкусити ! Якщо ми йому дозволяємо в нас ввійти і там "іскушати" нас: "кушати", поїдати нашу душу, їсти ту енергію, що нам дав Господь, красти її в нас, - то рано чи пізно він повністю нас поїсть, спокусить. Господь є Творцем енергій, а сатана - злодій, він краде ці енергії. Він спокушує людину на гнів, роздратування, на страх тому що тільки в такому стані він і може забрати в нас енергію. Насправді існує лише п'ять моментів, коли сатана п'є з нас енергію. Коли ми в стані:

1)страху й тривоги;

2) гніву й роздратування;

3) в пристрастях душевних;

4) у пожаданнях плоті;

5) у перевтомі.

Сатана, біси духів злоби піднебесної не сприймають енергії високочастотної, тому-то вони в пеклі, в аді, в місці темному. Високочастотна енергія Христова - енергія світла любові, сила благодаті Господньої - їх палить, як вогонь! Вони можуть споживати тільки низькочастотну енергію ненависті, страху, нелюбовності.

Ми вже наводили приклади й говорили, що коли, наприклад, ваш начальник починає тиснути на вас, то ви виходите з кабінету і у вас трусяться ноги. І ви відчуваєте, що вас буквально "висмоктали". Знаменита фраза про те, що в будь-якій ситуації шукай, кому це вигідно, є правильною, і вона діє не тільки в світі матеріальному, але і в духовному. Тому що і в духовному світі іде боротьба за енергії, бо Царство Боже - це царство енергії, за словом архієпископа Луки - "вселенської енергії любові". Царство Небесне - це Царство Духа Святого, світла Христового, які від Бога сходять, Який дає все всім, Який тому-то і Бог, що Багатий на все і задовольняє повністю всі потреби тварі як духовні, так і фізичні. Іде боротьба за енергію, а її в нас можна забрати лише тоді, коли ми самі її віддаємо. І сатана використовує нас як такі собі духовні трансформатори, що трансформують високочастотну, "гарячу" енергію добра на низькочастотну, "холодну" енергію зла, яку він тільки й може спожити. Не даваймо їм їсти! Захищаймося бронею праведності, яка полягає в смиренні і любові. І коли ми в смиренні і любові, то нічого з нас сатана не висмокче!

Сьогодні ми бачимо, яким могутнім є сатана, скільки сили, енергії у нього. І ми, нажаль, доклали й свою "лепту" до того багатства сатанинського. Кожного разу, коли ми не у броні праведності (а праведність - то смирення і любов) - коли роздратовані, коли лякаємося, коли даємо волю духові насильства і користолюбства, - ми підживлюємо сатану. Але знаємо: прийде момент, коли буде знищений сатана, і звірина, і лжепророк, і всі ті, хто з ними. І знищені вони будуть не чим іншим, як саме голодом енергетичним: вони вимруть як сутності від того, що просто не будуть мати що їсти, тому що ми з вами не будемо їх годувати. І вони вигорять в своїх пристрастях, у вогні безсилої злоби своєї, у вогні геєнському пороку свого, як говорить святитель Іван Максимович, - вигорять як озеро, як калюжа, як солярка у відрі... І залишиться тільки дим, як пам'ять про той період, коли сатана був князем світу і богом віку цього.

"Коли Він іще промовляв до народу, аж ось мати і брати Його осторонь стали, бажаючи з Ним говорити. І сказав хтось Йому: "Ото мати Твоя й Твої браття стоять онде осторонь, і говорити з Тобою бажають". А Він відповів тому, хто Йому говорив, і сказав: "Хто мати Моя? І хто браття Мої?" І, показавши рукою своєю на учнів Своїх, Він промовив: "Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той мені брат, і сестра, і мати!" І от, багато хто (протестанти) трактує ці вірші в тому розрізі, що Ісус мало не зневажив Свою матір, і що Він вважав Її за ніщо. От мати прийшла, а Він перед носом Їй двері зачинив. Хіба міг таке допустити Той, Хто дав п'яту Заповідь: "Шануй батька і матір своїх..." і Той, Якому є Ім'я любов?! Не міг! І не для того ці вірші потрапили на сторінки Святого Письма, а для того, щоб ми крізь букву проникли у внутрішнє і побачили їх духовний зміст. Господь любить матір Свою, і завжди любив! Навіть будучи на хресті розіп'ятий, Він піклується про неї і доручає її Івану Богослову. Не про зневагу матері тут іде мова. Господь нам розкриває зміст духовний, містичний, зміст народження віри і наших стосунків з Богом.

"Коли Він іще промовляв до народу, аж ось мати і брати Його осторонь стали, бажаючи з Ним говорити". Брати - тут брати не рідні. Це або брати по Йосипу, який був обручником Марії, вдівцем і мав дітей до обручення з Нею, або двоюрідні брати і сестри по Маріїній лінії, тому що в ті часи не було поняття "двоюрідний брат", "кузен", "троюрідний брат", а всякий ступінь родинності називався просто "брат". Брати єврейською та арамейською мовами - це близькі родичі взагалі (див. Буття 13.8; 14.16; 29.15; Левіт 10.4; 1Хр.23.22 тощо). Але повернемося до духовних речей.

"І сказав хтось Йому: "Ото мати Твоя й Твої браття стоять онде осторонь, і говорити з Тобою бажають". А Він відповів тому, хто Йому говорив, і сказав: "Хто мати Моя? І хто браття Мої?" Він одразу починає говорити притчами, і не тому що "не пускайте їх". Ні, він починає говорити по духу. - Я є Христос, Я є Син Божий, Я є Боголюдина, Я є Бог втілений, Я уособлюю в Собі віру, що чинна любов'ю, і яка має плоди любові, Я втілення волі Отця. І хто ж Мене народжує? Хто може сказати, що є матір'ю цієї Віри? Яка Церква? Та, що виконує волю Отця.

"І, показавши рукою своєю на учнів Своїх, Він промовив: "Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той мені брат, і сестра, і мати!" Церква народжує віру, Христа, Христос - це є Спаситель (ім'я Ісус - означає "Спаситель", а Христос - "Помазаник Божий"), тобто, Богом помазане, Богом дане спасіння, яке народжується в надрах Церкви. Як і сказано: "Таємниця прихована від родів і поколінь - Христос в вас, надія слави!". В нас! - от хто є мати Христа. Ми, наше життя повинне народжувати віру від Духа Святого, - праведне життя. Наше життя повинне народжувати Христа - Богом помазану спасаючу віру, яка дає славу. А слава - це вже присутність благодаті Господньої, благодаті Всесвятого Духа. Так от, "Твоє від Твоїх Тобі приносимо за всіх і за все" - так молиться Церква під час євхаристійного канону на літургії. Все Твоє, безумовно, все від Господа, але в нас це зерно повинне прорости і дати плоди Богові. Він Сіяч, Він сіє в полі наших сердець, яке Він сам і створив. І це зерно Слова повинне прорости в нас вірою, і ми повинні "народити" Христа, "дитинку чоловічої статі", стати "матір'ю" Його, і разом "братом" Його. І тоді принести плід Духа Святого, плід любові, миру, радості... Церква повинна бути і матір'ю Христовою, і братами й сестрами Його. Сказано в Посланні до римлян: Він став Перворідним поміж багатьма братами. Він є спадкоємець Отця, і як правдиво людина (Боголюдина) - Брат нам. Він також і нас робить спадкоємцями Отця, і ми стаємо співспадкоємцями Христовими, спадкоємцями ж Божими. Він для того і прийшов, щоб стати містком між Небом і землею, між Богом і людиною, між Творцем і творінням. "Він з Неба зійшов і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви..." І проклав нам шлях на Небо. Він зійшов, щоб підняти нас до Отця.

Коли Христос розіп'ятий на хресті опікується матір'ю, то Він показує на Івана Богослова, учня свого: "Оце, жоно, син Твій", а учневі каже: "Оце Мати твоя". Це те саме, про що ми говорили вище, тільки іншими словами. Мати - це є Церква, і ми всі хочемо бути синами Церкви. І ми всі кажемо: Ми є синами матері-Церкви, правдиво членами церкви Христової. І це говорить кожна конфесія, це вірні кожної конфесії стверджують. А Господь показує, хто насправді є сином Церкви. Він бере Івана Богослова, учня Свого, улюбленого учня (Іван символізує в Біблії любов) і каже: Це Мати твоя; а Матері: це син твій. Отже тільки той, хто має любов, хто сповідує її своїм життям, у своїй плоті, і таким чином "ісповідує Христа во плоті", - то тільки той дійсно є членом Христової Церкви! І він справді має право назвати Церкву матір'ю своєю: тільки він є справді сином церкви, і Богородиця вважає його за сина.

А в Євангелії від Луки є такі вірші, - ми їх читаємо завжди під час Богородичних свят: "...жінка з народу свій голос піднесла й сказала до Нього: "Блаженне лоно, яке носило Тебе, і груди, які годували Тебе". А Він відказав: "Так. Блаженні ж ті, хто слухає Божого Слова і його береже!" От хто є матір Ісусова! От хто народжує і годує цю віру, от де вона зрощується, ось ці ясла в яких вона плекається - це серця овечок Господніх, віруючих і вірних, тих, хто слухає Слово і виконує його, - це наші з вами серця. "Ото Моя мати, і браття Мої…"

"…Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря. І безліч народу зібралось до Нього, так що Він увійшов був до човна та й сів, а весь натовп стояв понад берегом. І багато навчав Він їх притчами кажучи..."
Господь розповідає притчі. Вийшовши, Він сідає біля моря. Це та ж драбина Якова: піднявся - спустився... Часто ті, хто сперечаються з духовним тлумаченням Святого Письма говорять: От ми читаємо, що Господь зійшов на гору з учнями, а потім спустився, то що, впав? Упав в недосконалість, у гріх? Ні! Спустився для того, щоб підняти тих, кого треба підняти на ту гору. Що, Господь вийшов з дому і Він не в домі Отця Свого знаходиться? Ні! Мається на увазі, що Він виходить до моря, щоб підняти це "море" світу, всі "язики, племена і народи" до дому Отця Свого. Так Він і каже: В домі Отця Мого осель є багато, і Я прийшов сюди до вас, до моря, щоб приготувати вам ці оселі. Їх дуже багато: цей світ невидимий - він є безмежний. І для кожного з нас Господь приготував місце щоб підняти нас до висот Небесних, щоб ввести нас в дім Отця свого, в той Храм, щоб влаштувати, впорядкувати його. Що значить "ввійти до човна"? Зміцнитися для проповіді. Це всеодно, що взутися, щоб іти - сів в човен для того, щоб плисти. Ми з вами теж в "човні": навколо бушує море світу, а ми "взулись і йдемо", - тут іде проповідь, тут світло Христове, тут Христос поміж нас. Ми з світу цього повинні увійти в човен до Христа.

Він сів в човні, тобто ствердився в Своїй проповіді. І Господь навчав притчами. Чому? А тому що за кожною буквою Святого Письма лежить духовний зміст.

"Ось вийшов сіяч, щоб посіяти. І як сіяв він зернa, упали одні край дороги, - і пташки налетіли, та їх повидзьобували. Другі ж упали на грунт кам'янистий, де не мали багато землі, - і негайно посходили, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло, - то зів'яли і коріння не мавши, - посохли. А інші попадали в терен, - і вигнався терен, і їх поглушив. Інші ж упали на добрую землю - зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те в тридцятеро. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!"

Відома нам всім притча, але ми розглянемо її. Сіяч - є Господь. "Я є той Хліб, що з Неба зійшов..." Господь виходить сіяти Слово в наші серця, бо саме тут земля, яка повинна дати плід. Слово народжує віру, віра ж повинна принести плоди благодаті. Слово - віра - Благодать. На початку було Слово... І тепер те Слово стає плоттю, саме воно повинно втілитися в нас і дати зелені вруна віри. Але цього ще мало, тому що ми повинні отримати ще й плоди цієї віри, і побачити славу Його, як однородженого від Отця. А "слава" і "присутність Божа" - суть слова синоніми. "Слава" і "Благодать" - це слова одного порядку. Тому що, коли ми прославляємо Бога? Тоді, коли ми маємо мир і радість в Дусі Святому! Якщо в мене немає в серці Благодаті (не відчуваю присутності Божества), то як я можу прославити Господа? Сказано: "Що лежить на серці, про те говорять уста". І ми досліджували з вами тих біснуватих німих, які не можуть нічого сказати, тому що порожньо, пустка на серці, немає присутності Божої. Якщо в серці присутній Господь, то і в устах є слава.

"І як сіяв він зернa (Слово), упали одні край дороги, - і пташки налетіли, та їх повидзьобували". Що це за "дорога"? Битий шлях... Тут дорога із знаком мінус. Це не є шлях праведності, який веде в життя вічне, Це та дорога про яку говорить Господь: Широка та дорога і ті ворота, які ведуть до погибелі, і багато хто ними ходить… Так от, там сіє, при цій дорозі, і пташки повидзьобують. Пташки - біси, демони, лихі думки наші, пожадання і т.д. Всі вони "видзьобують" Слово.

- Що там мені ти з своїм первородством, своєю духовністю? - говорить Ісав до Якова. - Я зараз тут помру, ти мені дай того червоного, сочевичної юшки. Тому то ім'я Ісавові було дане Едом - "Червоний". От, при дорозі... При цій дорозі йому не до слова, не до первородства (первородство в біблійній мові - це є духовність) і не до плодів Слова в серці. Йому дай цього "сочевичного", "червоного", плотсько-житейського.

"Другі ж упали на грунт кам'янистий, де не мали багато землі, - і негайно посходили, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло, - то зів'яли і коріння не мавши, - посохли ". Другі потрапляють в серце людини, яка не має глибокого прошарку грунтового. Тут іде мова про серця кам'яні. Людина має "кам'яне серце" - це серце жорстке, не смиренне. Але трішечки "грунту" є. І зерна потрапивши проростають, і людина раптом приходить до віри, і отримує насолоду від того, що нарешті знайшла шлях. Але смирення не має, грунт серця кам'янистий, не оброблений, не готовий до прийняття слова - і приходять спокуси світу і все втрачається, в'яне віра. Слово було сприйняте, воно проросло в паростки віри, - але та віра слабенька, не має кореня смирення, не має плодів. А раз немає плодів (діл смирення - не дієва віра, а значить насправді і не віра зовсім, без кореня віри) - то вона й помирає спалена пекельним сонцем пороку. Зів'яли, бо кореня не мають, а корінь - це віра, тобто віра зовнішня ніби є, листя шумить як на тій смоковниці, устами сповідуємо, наближаємося до Господа, а плоду немає! Ми такі самі з вами, якщо ми маємо віру та не приносимо плоди. Якщо ходимо понад берегом Йорданським, вмочуємо пальчик у воду, - а вона холодна, - і кажемо: З завтрашнього дня таки занурюся… - і так щодня, - то не маємо ми плоду. Ми повинні відкинути всякий сумнів, і з сьогоднішнього дня повністю зануритись у віру, принести цей плід, змиритися, напрацювати грунт в нашому серці, відкинути кам'яні серця і повністю віддатися на волю Божу. Сказати: Я нічого не знаю, Господи, і знати не хочу: хай буде воля Твоя! І не навантажуйте мене проблемами завтрашнього дня, бо вони не мої проблеми, то Господні проблеми! Бо Він сказав: "Покладіть на Мене всі свої турботи...", - ось я все і покладаю... От розпушений грунт! А поки в нас гордість - то грунт нашого серця мало придатний для того, щоб зерно Слова зійшло і дало врожай. Хоча зовні ми можемо сповідувати що ми маємо віру, бити себе в груди, і казати: Я є віруючий і вірний... Але кореня насправді не мати, бо не маємо смирення, і найменша спокуса нас знищить. Поспішаймо вирощувати той корінь! Тому що, згадаймо притчу про смоковницю. Господь прийде і спитає плоду, а його все нема і нема. І один рік нема, і другий рік нема, - ну що тут скажеш, ще раз обкопаю, гноєм обкладу, але далі не буду терпіти: сокира при корінні прикладена... Це ж про нас говориться! Поспішаймо розпушувати грунт наших сердець покаянням з плодами смирення, не чекаймо того сталевого плуга (страждання і випробування), якого пошле нам Господь. Він осміяним не буває, Він все одно буде боротись за нас до кінця. Прикладаймо зусилля, як та породілля, бо пологи мусять пройти.

"А інші попадали в терен, - і вигнався терен, і їх поглушив". Терен - це омани багатства світу цього, він розростається в нашому серці.

"Інші ж упали на добрую землю - зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те в тридцятеро. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!" Ми всі ніби маємо вуха, хіба Господь до глухих проповідував? Мова йде про вуха духовні: хто може вмістити, хто по духу розуміє ці речі - хай зрозуміє. Бо по букві ці речі не розуміються, це все є духовне. Добра земля - це смиренні серця: земля, якої чекає від нас Господь. Змиритися може кожен з нас, бо це в нашій владі. Сто, шістдесят, тридцять: тридцять = віра в Пресвяту Трійцю (10х3, де 10 - віра, яка від Слова, яка базується на Законі Божому, 10-ти Заповідях; 3 - Свята Трійця: Отець, Син, Дух Святий). Шістдесят = освячення вірою всього людського єства, практичні дії (10х6, де 10 - знову ж таки віра, а 6 - число людське: людина створена у шостий день). Сто = віра на віру, благодать на благодать (10х10): це вже принесення плодів Духа Святого, плодів благодаті. Це те, що ми сьогодні виголошуємо вустами "Твоє від Твоїх Тобі приносимо". Амінь.



† † †



ВИЙШЛИ В СВІТ ТАКІ КНИГИ ПРОТОІЄРЕЯ ОЛЕГА ВЕДМЕДЕНКА:

* Посібник з духовного діяння “НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ...”
(Внутрішня Сила або духовні основи успішності та здоров’я; чому ми хворіємо або як стати здоровим; пам’ятка для тих, хто шукає спасіння; практичні поради протягом дня; правила боротьби невидимої; якщо вам пороблено; переривання прокляття роду; самовичитка... Ці, та інші матеріали ви знайдете у невеликій за розміром, але змістовній та сповненій реальним досвідом книжці, 104 стор.).

* Дві книги з серії “Відповіді священнослужителя”: “ІЩЕ НІЧ...” та “СМАК БЛАГОДАТІ” (Відповіді на запитання, якими докоряють православним представники різноманітних протестантських конфесій: чому поклоняємося Богу перед іконами; чому святкуємо не юдейську суботу, а новозавітну неділю; чому хрестимо немовлят; чому часто хрещення здійснюється не через повне занурення, а шляхом обливання; як правильно звертатися до Бога /хіба лише Ієгово?/; чи потрібно молитися за померлих; чому вшановуємо мощі, молимося до святих; чому шануємо Богородицю, і чи були у неї іще діти, окрім Ісуса... Також про число звіра /666/; коли і як прийде Антихрист; як правильно вітатися у церкві; чи можна їсти м’ясо з кров’ю; головний убір у храмі /чоловіки та жінки/; властивості святої води; походження людини тощо... Кількість сторінок відповідно 180 та 160).

Книги українською мовою.



* НАПИШІТЬ НАМ
, і ми поінформуємо Вас як отримати поштою книги, конспекти лекцій, а також аудіо та відеозаписи лекцій та проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

* НАША АДРЕСА:
Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021. (Детальна інформація вміщена також на сайті www.vedmedenko.org в розділі “КНИГИ ТА АУДІОЗАПИСИ”).




Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: