Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія.Мф. 13.44 - 58; 14.1 - 12. Притча про скарб, перлину, невода й господаря. Ісуса холодно приймають у Назареті. Ув'язнення й смерть Івана Хрестителя.

Лекція № 57

Лекція:
Отже, сьогодні ми продовжуємо нашу працю, наше дослідження. Я зараз всіх запрошую до трапези духовної. Оце та вечеря, що Господь приготував для нас, це вечеря премудрості - той мед, той хліб і вино. Це радість від єднання з Богом через Слово, через віру, яка від Слова і через благодать, яка є по вірі, що є найдорожчою трапезою для нас.

"Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має продає та купує те поле". Дивіться, як одним віршем гарно змальовується, що є Царство Боже, і як ми можемо його відчути, як воно проявляється в нас! Царство Небесне порівнюється до захованого в полі скарбу. Поле в біблійній мові - це є серце наше, і в цьому серці є скарб. Таке "поле" є в кожного із нас - ми всі господарі цього поля, але чи всі ми знаходимо той скарб!? Сказано: "Таємницю, заховану від віків і поколінь, а тепер виявлену Його святим... - а вона: Христос у вас, надія слави!" (Колос. 1.26 - 27). Ці слова дуже важливі для нас. Ми всі маємо глибини свідомості і підсвідомість, що і є серце, але не всі знаходимо там скарб. Чому не всі знаходимо? Бо не всі шукаємо! А хто стукає - тому відкривають; хто шукає - той знаходить, - так говорить Господь. Цей скарб - захований, виявляється, - таємниця! І щоб знайти його треба прикласти зусилля. А чому скарб захований? Чому прикладати зусилля? Тому що те, що легко дається, те легко й втрачається! І ми бачимо це з історії першої цивілізації людей віри - Адама і Єви, які легко отримали цей скарб, і легко ж розтратили його. Тепер ми важко напрацьовуємо його, тепер ми повинні прикласти зусилля для того, щоб знайти цей скарб. Спочатку зусилля підзаконні, а потім підблагодатні. Спочатку зв'язавши на землі, і розв'язавшись потім на Небі. От шлях. І в кожного з нас є цей скарб, тільки необхідно його знайти.

Тут присутні приблизно 300 чоловік і теоретично ми всі знаємо, що цей скарб існує. Що в серці нашому є двері, які ведуть до Царства Небесного. Є ті містичні (таємні) двері в світ невидимий, в таємничі реалії. Реалії такі для нас важливі, такі для нас дорогі і цінні. І ми знаємо як досягти цього скарбу! Скарб цей добуваєтьсяшляхом очищення серця від усього нечистого й усього плотського, а це очищення добувається постом і молитвою. "Блаженні чисті серцем, бо вони Бога бачитимуть…" Вони бачать того Христа, Який всередині нас. І побачать вони славу Його, бо: "Таємниця, захована від віків і поколінь, а тепер виявлену Його святим... - Христос у вас, надія слави!" Нам важлива слава, а слава - це присутність, це богоєднання, це бачення Бога. Нам важливе вознесіння. Цей скарб є Благодать Всесвятого Духа. Як говорить Серафим Саровський: Сенс життя - здобути Духа Святого. І якщо ми знаходимо в собі цей скарб, цей містичний досвід, ці двері, то ми оберігаємо їх. Ми зберігаємо цей скарб, ми стараємося навіть не говорити про ці речі. Тому що "Ніщо так не вгашає Духа, як пустомовство", - говорить Антоній Великий. Ми стараємося зберегти ту перлину, що знайшли в серці своїм. І якщо ми знаходимо мир і радість в Дусі Святому, якщо ми знаходимо ту насолоду духовну - то ми ладні віддати за неї все повністю! Тому що це те, що "Вухо не чуло, око не бачило і на розум людині не спадало" Яке це щастя!

"Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошукує перел добрих, а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її". Тепер вже від серця переходимо на душу (зовнішню частину "чаші"). Ми знаємо, що душа в біблійній мові порівнюється з перлиною. Пам'ятаєте, коли ми досліджували слова: "...і не розсипайте перел своїх перед свиньми…" (Мф. 7.6). І мова тут іде про те, що не відкривайте душу свою перед тими, хто не зможе зрозуміти вас, хто не зможе оцінити ці перли, але "щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і обернувшись, щоб не розшматували й вас". Тобто, використає ваше відкриття проти вас. Спочатку ми говорили про серце, як про поле, а тепер про перлину - душу. Душа - це розум, воля і емоції. Це вже є "зовнішня сторона чаші", як говорять про неї отці Церкви. Вони порівнюють душу, яка складається з внутрішньої сторони (серця) і зовнішньої (власне душі) з чашею, яка також має внутрішню і зовнішню сторону. Зараз ми говоримо про зовнішню сторону.

Купець знаходить перлину. Купцями повинні бути ми. Купець це той, хто щось продає і щось купує. Ми повинні продати тілесне, а купити духовне; продати земні скарби, а купити небесні! "Віддай плоть, прийми Дух", - так вчить Церква. Віддай зовнішнє, прийми внутрішнє. А наші зусилля - це шукати. Ми з вами маємо формулу праведності. Праведник це той, хто шукає правду в першу чергу, а потім він її і знаходить в Ісусі Христі (бо хто шукає, той знаходить) і йде цією дорогою праведності. І якщо ми знайшли цей скарб в своїй душі, це розуміння, освячену волю нашу, освячені радісні емоції, то безумовно заради них ми ладні все віддати.

"Подібне ще Царство Небесне до невода, у море закиненого, що зібрав він усячину. Коли він наповниться, тягнуть на берег його, і сівши (ствердившись в праці постійного самоочищення, самодослідження) вибирають до посуду добре, непотріб же геть викидають". Так само і ми повинні постійно перебувати в цій праці. Як говорить апостол Павло: "Я щодень умираю..." (1Кор. 15.31). Тобто, приходжу на суд, я щодень розпинаюсь разом з Христом. А що таке розп'яття гріха в собі? Це постійний пошук в серці своєму, постійне відділення чистого від нечистого, святого від несвятого. Згадаймо метод православного ісіхазму, якого ми постійно торкаємося під час наших занять, а він полягає в тому, що людина повинна очищувати своє серце в першу чергу. Серце подібне до квітки, яка розкривається в молитві до Господа, а розум, як зовнішня сторона душі, зазирає постійно в серце, тобто є ніби бджілкою, що постійно кружляє над квіткою, і зазирає туди: чи не з'явилось там нічого нечистого. І як тільки там з'являється якийсь недобрий порух сердечний чи пристрасть (тому що пристрасті зароджуються в серці: серце - це джерело життя), - одразу, не даючи їй розвинутись виймає її і викидає. Так само і тут. Невід закидається в серце, в це "море", і постійно в цьому морі нашого серця мусить проходити робота. Таке собі самокопання, бо сказано: "Праведник на суд не приходить" Чому? А тому що він судиться щодень! І ми повинні так само судитися щодень, і ми повинні працювати над собою, ствердитись в цій праці, бо сказано, що сідають… Там багато в нашому серці є всякої всячини: чисте і нечисте, святе і несвяте. І ми знаємо, що не буває суцільно чорного, або суцільно білого, - завжди є напівтони. Завжди є якісь кольори, відтінки. І одна й та сама людина в чомусь добра, а в чомусь зла, права і неправа. Ми повинні постійно закидати цей "невід", не лінуватися викидати все нечисте, аналізуючи. І коли невід наповниться - його тягнуть на берег, бо треба десь ствердитись, мати якусь основу, мусить щось визначити, що в нас чисте, а що нечисте. Тим "берегом" є віра, яка від Слова, і ми, грунтуючись на Слові, на цьому березі твердому стверджуємося в праці самоочищення. Цей берег можна назвати ще світлом, яке висвітлює, що чисте, а що нечисте, але в цьому треба ствердитись. Ось чому важливо перебувати нам тут разом в цьому єднанні богопізнання. Тому що якщо ми цей берег не знайдемо, то як ми сядемо і будемо вичищати серце своє? А цей берег, цей камінь, ця віра - від Слова.

"Так буде й наприкінці віку: Ангели повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до печі огненної, - буде там плач і скрегіт зубів!" Тут піднімається євангельська притча на висоту церковного загалу, і ще вище - на висоту всього людства. Так буде "наприкінці віку…" А ми з вами вже живемо наприкінці… Саме ми з вами повинні стати тими ангелами Господніми, які закидають невід. І тут уже невід є що? Невід проповіді слова Божого, який закидається в море (бо море, сказано: це суть язики, племена і народи, - див. Об. 17.15) світу цього. Ми повинні пізнавши Слово працювати в Слові: "Отож, ідіть і навчайте…" І ми тут пізнаємо Слово і закидаємо цей невід, і ми таки виловлюємо душі людські з "житейського моря, схвильованого спокус бурею", а отже стаємо цими ангелами, вісниками волі Божої. А волю Божу ми знаємо - вона в одному слові: Возлюби! Наприкінці повиходять ті, які справді знають істину, бо сьогодні Слово ніби знають всі, цитують всі, в яку конфесію не підеш, - а істини, виявляється, не знають. Які страшні речі! Слово знають, а істини не знають, слухають і не чують, дивляться і не бачать! Досліджують Святе Письмо і не розуміють, і це у всіх конфесіях, бо якби зрозуміли - то не було б цього розбрату, розколу. І не було б 1800 конфесій християнських. Значить Істину не зрозуміли, і ця Істина повинна сьогодні засяяти! Для того ми тут працюємо, і для того тут п'ять років Господь виколисував нашу громаду, щоб ми стали ангелами. І ця школа ангельська - це і є зокрема наші Біблійні курси. Ми тут приходимо до розуміння істини, а зрозумівши її ми вже не можемо її тримати при собі. Тому що світильник запалюють не для того, щоб поставити його під посудину, а ставлять на свічник, щоб світив він усім в домі. Я впевнений, що не тільки тут відкривається істина, а і в інших місцях так само. І ця істина, яка відкривається нам Господом, - вона не повинна бути погашена чи схована, але вона повинна світити всім. Ми повинні стати ангелами, які несуть цю істину в перші чергу нашим братам по вірі, православним, а потім і всім хто є просто віруючим, інославним будь-якої конфесії. А потім і невірним, або зловірним, тобто аж "до кінців землі". В цьому наше завдання, ми повинні стати ангелами, царями і священиками… Якщо не ми, то хто?

Церква сьогодні - Вавилон, світ - Вавилон. Слово "Вавилон" означає "Змішання" чистого і нечистого, святого і несвятого. І в кожній конфесії ми бачимо, що є чисте і нечисте, святе і несвяте, праведники разом з грішниками. І вилучать злих, яким чином? Просто висвітивши гріх, показавши, що є гріх насправді. І з'ясується, що з позиції вчення Господнього, яке в одному слові "Возлюби, а для цього змирися", - значна частина того, що діється в громадах і конфесіях визначається одним словом - гріх! А гріх, - як говорить Іван Богослов, - є беззаконня. Тобто, прикриваючись Христом йде порушення Заповідей Христових. І це буде "наприкінці віку", а ми з вами живемо наприкінці віку…

"…і їх повкидають до печі огненної, - буде там плач і скрегіт зубів!" Ми вже дослідили про що тут йдеться, коли розглядали притчу про кукіль. Це те саме, тільки сказано по-іншому. Та сама ідея, не буде ніхто нікого в кайдани заковувати і кидати в печі. Не про те йде мова - буде висвітлено істину, і кожен буде мати право вибору: чи у вогонь геєнський продовжуючи вперто триматися своєї гріховності, нелюбовності, несмиренності; чи у вогонь Благодаті. А плач - від незадоволення, тому що не можливо на тілесному рівні отримати повне задоволення. Тому що "Дві дочки в кровожерця: "Дай, дай"…" Тому що, тіло - це є безодня гріха. І воно є ненаситним. Одне лишень духовне задоволення, - теж не дивлячись на свою ненаситимість, - є блаженним. Тому що воно дає щастя, воно дає відчуття задоволення, і разом з тим очікує ще більшого задоволення, без пересичення. А тут плач і скрегіт зубів від злості на оточуючих, на Бога, на самого себе…

"Чи ви зрозуміли це все? - "Так!" відказали Йому. І Він їм сказав: "Тому кожен книжник, що навчений про Царство Небесне, подібний до того господаря, що з скарбниці своєї виносить нове та старе". От ми тут з вами "книжники". Книжник - це є та людина, яка знає Святе Письмо. Ми знаємо Писання, хто краще, хто гірше… А тепер ми повинні робити вибір в міру нашої досконалості, в міру нашого зростання в Слові. Нам вибирати чи йти до нового чи повертатись до старого. Тому що щодень нам відкриваються (якщо ми працюємо в Слові) все нові і нові висоти. І ми повинні щодень зростати як в Слові, так і у вірі, так і у благодаті. Ми повинні їсти цей хліб, пити це вино, і таким чином йти все до нових і нових обріїв. Але ми можемо, - і Господь залишає нам право, - з цієї скарбниці виносити не тільки нове, а і старе. Знаючи вчення Господнє "Возлюби" ми можемо жити на підзаконному рівні, "виносячи" старе. Ми можемо в своїй сім'ї діяти силою, або в спілкуванні з оточуючими, і знаходити для цього підстави в Святому Письмі! От в підзаконному служінні сказано: Хто ненавидить сина свого - той шкодує різки для нього. І коли я був підзаконним, тобто "старим", я це старе діставав із скарбниці біблійної, і воно було для мене нове. Тому що це краще як беззаконне служіння (махнути рукою на свого сина), і я не шкодував для нього різки. Але час йшов вперед, і прийшов новий етап. "Благословен, хто йде…" І Господь благословив мені нове знання, і до мене прийшло духовне розуміння "сина" і "різки". І прийшло розуміння істини в повноті, і тепер я вже не можу буквально різкою шмагати свого сина. І слава Богу! Але Господь дає нам можливість уже знаючи істину на новому рівні, маючи вже "новий скарб" користуватися і старим. І тоді ти розумієш, що різка має духовне значення - це є Слово, та через лінивство своє і недбальство продовжуєш шмагати свого сина різкою буквально. Тому що так простіше і, здавалося б, ефективніше - через страх панувати в своїй сім'ї. Але це крок назад, і це гріх, тому що це вже регрес. Ти пішов назад, з Єрусалиму до Єрихону...

Так, ми всі книжники, ми всі знаємо волю Божу, ми всі маємо змогу витягати з цієї скарбниці і нове і старе. Тільки пам'ятаймо, що якщо ми дістаємо з неї старе, то ми робимо крок назад і відповідно стаємо грішниками, бо порушуємо закон (закон передбачає розвиток і поступування вперед). Бо закон Божий передбачає прогрес, а не регрес.

"І сталось, як скінчив Ісус притчі оці, Він звідти пішов. І прийшов Він до Своєї батьківщини, і навчав їх у їхній синагозі, так що вони стали дивуватися й питати: "Звідки в Нього ця мудрість і сили чудодійні? Чи ж Він не син теслі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його - Яків, і Йосип, і Симон та Юда? І чи ж сестри Його не всі з нами? Звідки ж Йому все оте?" І вони спокушалися Ним. А Ісус їм сказав: "Пророка нема без пошани, - хіба тільки у вітчизні своїй та в домі своїм!" І Він не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру". Він повертається до свого дому і люди говорять: Хто Він такий, що Він тут нас навчає? Він же на наших очах виріс. І якось не віриться, що Господь може відкрити такому самому, як я, істину. І здається, що всі пророки, видатні люди, генії - вони не від світу цього, і вони дивовижним чином виховувались і зростали. А насправді вони всі мали сім'ї, сусідів, знайомих, співвітчизників, і жили з ними в одному місті. Тому що це дає Господь - це від Нього. А ми завжди плутаємо, що є людське, а що є Боже. Нашого насправді немає нічого, і якщо комусь щось відкрилося - то це не його, а це дар Божий. Так і говорить Господь: Що ви маєте, чого б не взяли? А якщо взяли, то чого ви говорите так, ніби не взяли?.. Отже, як бачимо, у більшості люди не довіряють тим, кого знають особисто. Всі чекають когось із-за моря, і якихось кращих дарів… Це примітивно, але це вірно і в духовному плані так само. І недаремно в церкві не прийнято священиків направляти на парафію в ті місця, звідки він родом. От хлопець приїхав навчатися в луцьку семінарію з села, і як правило по закінченню її з великим небажанням йому підписується указ на ту парафію, звідкіля він був прийшов. І у цьому є раціональне зерно, тому що об'єктивно працює цей закон, про який ми читаємо, що слухаючи Його навчання вони дивувались і питали: "Звідки в Нього ця мудрість і сили чудодійні? Чи ж Він не син теслі?" Чи він не нашого сусіда Івана син? Чи я з ним разом гусей не пас? Що він може мене навчити? Безумовно, цей момент психологічний існує. Зараз ми розглядаємо ці вірші на морально-етичному рівні і я думаю, що достатньо буде цього прошарку, бо він є достатньо показовий.

"Звідки ж Йому все оте?" Він такий самий як ми! І приходить спокуса. Тим священиком чи тим пророком, бо нема пророка у своїй вітчизні. Пророка нема без пошани, - хіба тільки у вітчизні своїй та в домі своїм!.. "І Він не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру". Тому що чудеса творяться по вірі. Переходимо до 14-го розділу:

"Того часу прочув Ірод чотиривласник (чотиривласник - тут правитель 1/4 частини країни) чутки про Ісуса, і сказав своїм слугам: "Це Іван Хреститель, - він із мертвих воскрес, і тому чуда творяться ним"… Бо Ірод схопив був Івана, і зв'язав його, і посадив у в'язницю через Іродіяду (життя шкурне, агресивне), дружину брата свого Пилипа. Бо до нього Іван говорив: "Не годиться тобі її мати!" І захотів Ірод смерть заподіяти йому, та боявся народу, бо того за пророка вважали. А як був день народження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродіядина, та й Іродові догодила. Тому під присягою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона. А вона, за намовою матері своєї: "Дай мені - проказала - отут на полумиску голову Івана Хрестителя!.." І цар засмутився, але через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати".

За кожним словом Святого Письма лежить духовно-символічний зміст, тому ми дослідимо ці вірші в духовному аспекті. Ми знаємо, що всі персонажі Святого Письма насправді духовно присутні в нас: в нас є і Ірод, і Іродіада, і Пилип, брат його, і Іван Хреститель… Ці персонажі в нас, і учні Його також в нас, так само як і гості Ірода. Хто ж вони такі?

Ірод чотиривласник... Митрополит Іларіон неправильно тлумачить це слово у своєму перекладі: я на сто відсотків дослідив це питання і точно знаю, що чотиривласник - це власник однієї четвертої частини країни, а не власник чотирьох провінцій, як стверджує Огієнко. Ірод правив Галілеєю та Зайорданням. Чотиривласник - грецькою мовою "тетрарх" - слово, що означало правителя 1/4 частини провінції, а пізніше так називали дрібних власників. Це дуже важливо в символічному змісті, бо буквально це не грає ролі і не має різниці. В символічному ж плані 1/4 - це частина цілого, і означає ущербність в духовному плані. Пам'ятаєте, як ми говорили про символ зневіри, що вона зображена - 42 місяці, 1260 днів, 3,5 роки, часи час і півчасу? От так зображається символічно зневіра, тобто: все менше і менше, ущербність. Повнота - це чотири: маємо чотири євангелісти, всесторонність бачення. А якщо говоримо ?, то це ущербність бачення, бачення тільки четвертої частинки, а не все. Ірод бачить тільки земне, плотське, нице і складає скарби собі на землі забувши про небесне, хоча є людиною віруючою, тому що він цар над Юдеєю, цар народу віри. Це світські засади, які повністю почали царювати в релігійному житті. А ми давайте розглянемо це на рівні особистості, тому що це нам насправді важливіше, бо кожен сам за себе дасть відповідь перед Богом. Ірод є наш плотський розум, - в нас це розуміння, ця думка тілесна, яка протирічить Божій, протирічить духовній. Ім'я Ірод - означає в перекладі "Слава шкіри", тобто зовнішнього. Згадаймо Ісава: Ісав перекладається як "Волохатий" - також шкурне, зовнішнє, звіряче. Згадаймо старозавітній закон, закон про жертви. Священики здирали шкури з жертовних тварин і спалювали їх, разом з нечистотами, за табором. Значить це є нечисте, зовнішнє, шкурне - форма превалююча над суттю, тілесне превалююче над духовним. "...думка тілесна - ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може" (Рим. 8.7). Отже, Ірод в нас, ця слава шкіри, це розуміння є в нас. І от, якщо людина вже повністю стала плотською, хоча вважає ще себе віруючою, вважає себе царем над Ізраїлем, а насправді є "тетрархом" який володіє всього частинкою, який має ущербне бачення, ущербну віру, - вона перетворюється на Ірода.

"Того часу прочув Ірод чотиривласник чутки про Ісуса, і сказав своїм слугам: "Це Іван Хреститель, - він із мертвих воскрес, і тому чуда творяться ним…" І от тепер відкривається історія, як же був знищений Іван Хреститель. Хто є Іван Хреститель в нас? Це є совість наша, глас Божий в нас, Іоанн ("Благодать Божа"), волаючий в пустелі бездуховності нашої. Совість є в кожної людини, і ця совість промовляє в нас, дорікає нам, як би низько ми не впали, як би ми не віддалися плотському розумінню, а совість всеодно говорить. І ми її ув'язнюємо... Іоанн - це означає "Благодать Божа". Це закон Божий в нас, який написаний на скрижалях серця нашого. Який говорить нам: "Покайтеся!.." (див. Мф. 3.2), не так живеш… А ми її ув'язнюємо: хто горілкою заливає, хто чим заглушає її. Тому що коли він сам на сам залишається з Іваном Хрестителем, з совістю своєю, то дуже важко її слухати. Але ми любимо Івана Хрестителя, бо в іншому місці ми читаємо, що Ірод любив його і слухав, і не хотів його страчувати. Ми бережемо совість нашу, і спробуй будь-кому, навіть самому затятому, найбільш низько павшому сказати: Ти безсовісний! Він одразу обуриться! - Як так у мене совісті нема?! - От будь ласка, Іван Хреститель є в кожному, і Ірод його боїться, і шанує, і слухає його, але ув'язнює. Він не хоче, щоб його вважали безсовісним. І щоб народ його звинуватив (не тільки народ зовнішній, але і його народ внутрішній, його розум) що він вже деградував, що в нього совісті нема. Іде постійна боротьба в серці нашому. За що дорікає Іроду Іван Хреститель? Він говорить: Ти взяв собі жінку брата твого Пилипа. Ім'я Пилип перекладається як "Той, хто любить коней", і означає агресію. Якщо Ірод, "Слава шкіри" - це дух користолюбства, то брат його Пилип - це дух насильства.

Ми завжди говоримо, що сатана, плотський наш розум, проявляється в нас (якщо будемо розглядати його через призму числа два) як дух насильства і користолюбства. Це два рідних брати - насильство і користолюбство. І совість дорікає: взяв братову дружину. Ти взяв життя агресивне собі, і тобі треба покаятись. Ти поводиш себе як деспот, ти лупцюєш своїх дітей і дружину, тиснеш на своїх підлеглих, ти не можеш стриматися, ти гнівливий, гребеш під себе, а потім шкодуєш, бо совість всеодно докоряє. Совість говорить: Неправильно робив, дивися як себе поставив, що всі тебе бояться, уникають зустрічі з тобою. Ти дієш силою, і в результаті не маєш миру... Ми ж заглушаємо совість в собі, виправдуючи себе різними методами: От таке життя! А спробуй ти їм дати пальця, то вони і руку відкусять. Якщо не ти - то вони тебе роздушать! Так життя мене примушує!.. - Він починає виправдуватись перед Іваном і ув'язнювати його, не даючи йому розкритися в повноті. Зв'язати - це зв'язати руки (діла), ноги (ходу), не дати йому рухатись. І у кожного свої "методи": той заливає свою совість горілкою, бо вона говорить йому: "Не пий!" Іван Хреститель дорікає Іроду, який любить зовнішнє, плотське… А інший починає сам себе розбурхувати, щоб заглушити голос совісті в собі.

"І захотів Ірод смерть заподіяти йому, та боявся народу, бо того за пророка вважали" І справді, це голос Господній, і народ наш (думки, бажання), - вони підказують нам, що совість від Господа. І коли я вб'ю в собі совість, коли я стану безсовісним - це буде найнижче падіння. І навіть в цьому світі, князем якого є сатана, навіть в цьому віці, богом якого є сатана, з людиною безсовісною ніхто не хоче мати справи! Навіть бандити і то якийсь "кодекс честі" мають. З людиною без совісті краще не мати ніякої справи. Навіть у світі кримінальному, який живе за законами насильства, і там Ірод хоче зберегти Івана Хрестителя - совість. Хоча совість вже так там зв'язана, але її стараються зберегти, тому що бути безсовісним, це справді страшно для людини. Тому що розуміють, що є щось вище, що це від Бога, і бережуть "Івана Хрестителя". І через народ свій (розуміння, думки) бояться, хоча і хочуть щоб тієї совісті не було, бо все ж таки дорікає...

"А як був день народження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродіядина, та й Іродові догодила". Коли цей "день народження" відбувається? Це чергове свято плоті, вакханалія плоті. Жінка - це є життя, а дочка її - чуття. Танок Іродіади - це танок чуттєвої насолоди. Дочка Іродіадина танцює в нас: чергове свято, "день народження" плотського розуму. Тому що ці падіння ідуть далі і далі. І приходить такий "день народження", день "принагідний", коли чуттєва насолода настільки догоджає нам, нашому плотському розуму, Іродові в нас, що ми вже ладні і совість втратити, стяти голову Іванові Хрестителю і віддати півцарства. Кому ми ладні віддати "півцарства"? Дві половинки царства, дві царини людської натури - одна занечищена плотським (тіло), а в другій є щось духовне (душа). Так от, віддати "півцарства" - це стати повністю плотським заради вакханалії плоті. Я думаю, що кожен з нас має досвід вакханалії плоті, того танка чуттєвої насолоди. Маємо дві царини людського єства - тіло і душу: тіло вже віддали, то і душу ще віддам за цей танок, за екстазу чуттєву.

"Тому під присягою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона". Присягнув, тобто повністю віддався на чуттєвий рівень, затьмарився розум: якщо ні - то смерть. Ось присяга!

"А вона, за намовою матері (життя шкурного) своєї: "Дай мені - проказала - отут на полумиску голову Івана Хрестителя!.." Правильно, ти тільки дай покерувати нами чуттям і спитай: Що ви хочете, все зроблю! Все - душу віддай, совість знищ і стань повністю моїм! Коли йде та вакханалія в тілі нашому, то дочка Іродіадина за намовою того життя шкурного говорить: Віддай-но совість! І людина стинає розуміння Господнє в собі, тобто повністю воно нищиться.

Чому саме на полумиску? Коли людина втрачає совість повністю віддаючись тілесному, то вона це мусить якось ще подати "з помпою", гонорово, мусить бути ще відповідний жест. Не те що: Знаєте, я такий слабенький, я не можу стриматись... І я вже не хочу совісті, тільки дайте мені тілесного... - Ні, так не діє закон плоті в нас, бо там ще є гордість. А отаким чином: Що ти торочиш мені про совість?! Ти подивися як люди живуть! Хто мені дасть за кілограм совісті відро сметани?!! - Оце - "подати на полумиску"! Це означає гордо совість знищити, а не так що я піддався, пообіцяв... Ні, подав на полумиску, гарно, клацнувши закаблуками. Це все в нас. Якщо вже не сьогодні, то напевно колись ми таки стинали голову Іванові Хрестителю. Це все робиться з агресією.

"І цар засмутився, але через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати". Що я роблю? Але вже все, бо клятва є. А клятва від слова "клин" - з'єднався з тілесним і вже зупинитися не можу. Хоча і є відчуття що роблю неправильно. При столі сидять же лихі думки, пожадання…

"І послав стяти Івана у в'язниці. І принесли на полумискові його голову, та й дали дівчині, а та віднесла її своїй матері…". І на вівтар цього плотського життя покладено розуміння Господнє (голова - суть розум), совість, закон Божий, віра, благодать… Все повністю покладається на цей вівтар плотський, сатанинський жертівник.

"А учні його прибули, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса". Тут знову піднімаємося на історичний рівень, хоча і тоді воно відбувалось і на духовному плані, тому що навіть коли вже совість знищена, то думки, що вже навчені цією совістю свого часу, вони всеодно залишаються. І до останнього в нас щось сіріє, хоча б спогад про минуле, хоча б розуміння, усвідомлення свого падіння. А могло бути інакше… В мене є думки навчені Іваном Хрестителем, учні Івана Хрестителя… І люди, які зовсім впали теж думають, що могло б бути інакше, бо і в них залишаються "учні Хрестителя". Могло б, та нажаль. Дві царини: душа і тіло віддані Іродіаді, життю плотському. Амінь.



† † †

Протоієрей Олег Ведмеденко запрошує усіх, хто є небайдужим до справи свого спасіння, до БІБЛІЙНОЇ ШКОЛИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ, заняття якої проводяться щонеділі о 17-00 в актовому залі готелю “Профспілковий” (м. Луцьк, просп. Відродження, 24, 3-й поверх, навпроти міської лікарні №2).

Основна мета запропонованих слухачам лекцій – дослідження Слова Божого по духу: як форми (духовна символіка біблійних текстів), так і змісту Писання (невипромінювання зла /смирення/, як шлях здобуття внутрішньої сили /благодаті/).

На заняттях ви можете придбати конспективні матеріали, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега, різноманітну духовну літературу.

Зібрання супроводжуються загальною молитвою та співом духовних пісень.

ВХІД ВІЛЬНИЙ! МИ ЧЕКАЄМО ВСІХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДИ БОЖОЇ.

Дистанційне навчання
здійснюється через мережу Інтернет та за допомогою листування.

НАПИШІТЬ НАМ, і ми надішлемо Вам інформацію, як отримати поштою книги, конспекти лекцій, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

Наша адреса: Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021.

E-mail: vedmedenko@fk.lutsk.ua

Інтернет-сайт Школи: www.vedmedenko.org



† † †

Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (див. вище) з поміткою: “пожертва”, або “десятина”, або ж перерахувавши кошти на рахунок незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ “Західінкомбанк” ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.

“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).



Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: