Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія.Мф. 14.13 – 21. Чудо нагодування п'яти тисяч народу.

Лекція № 58

Лекція:
Минулого разу ми почали розгляд чотирнадцятого розділу Євангелія від Матвія. І це, власне, половина Євангелія, тому що Євангелія від Матвія містить двадцять вісім розділів. А зараз ми продовжимо з 13-го вірша.

Завжди, коли наступає велике свято і служиться Всенічна служба, то служиться так звана літія. Літія служиться в притворі храму, і це є відгомін часів перших християн, коли благодать була ряснішою (не якісно, а кількісно). Коли Церква молилася довго, і коли Всенічна служилась всю ніч, і це було дійсно всенічне чування. Це всенічне чування закінчувалось рано вранці, коли сходило сонечко і священик піднімав руки до неба і казав: “Слава Тобі, що показав нам світло!” Світло духовне якраз співпадало з буквальним світанком. Зараз через немічність нашу не служаться такі довгі чування, а служба звершується приблизно за три години, але традиція служити літію залишається. І от на літії освячується п’ять хлібів, як спогад про ту подію, про яку ми сьогодні з вами будемо читати:

“Як Ісус те почув, Він відплив звідти човном у місце пустинне й самотнє. І, почувши, народ із міст пішки пішов за Ним. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, – і змилосердивсь над ними, і їхніх слабих уздоровив. А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: «Тут місце пустинне, і година вже пізня; відпусти народ, – хай по селах розійдуться, і куплять поживи собі». А Ісус їм сказав: «Непотрібно відходити їм, – нагодуйте їх ви!» Вони ж кажуть Йому: «Не маємо чим тут, – тільки п’ятеро хліба й дві риби». А Він відказав: «Принесіть Мені їх сюди». І, звелівши натовпові посідати на траві, Він узяв п’ятеро хліба й дві риби, споглянув на небо, поблагословив й поламав ті хліби, і дав учням, а учні народові. І всі їли й наситились, а з кусків позосталих назбирали дванадцятеро повних кошів… Їдців же було мужа тисяч із п’ять, крім жінок і дітей”.

“Як Ісус те почув, Він відплив звідти човном у місце пустинне й самотнє”.
Про що почув Ісус? В попередніх віршах ми читаємо: “А учні його (Іванові) прибули, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса”. Мова йде про смерть Івана Хрестителя. Коли в релігійному світі, в церкві, в церковних громадах царює Ірод, коли стинається голова Івана Хрестителя, який уособлює собою дух пророків, коли мовчать пророцтва, вивітрюється сіль, коли слово Боже не проповідується належним чином, тоді Ісус відпливає. Відпливає човном в місце пустинне і самотнє. Ми розглядаємо зараз ці вірші по духу, бо по букві все зрозуміло і історія дуже гарно тут змальована. Нас цікавить духовна символіка. Так от, коли в церкві ніч незнання, небаченні істини, то тоді Христос відходить в пустиню, тоді релігійний світ перетворюється на пустелю бездуховності. В ту саму юдейську пустелю в якій проповідував Іван Хреститель. Ця пустеля є серця людські. В цю пустелю відходить Христос і залишається на самоті. І насправді не Він від нас відходить, бо Він стоїть біля дверей серця нашого і стукає постійно (Об. 3.20). І просить: Впустіть Мене спочатку як Слово, а потім як віру, а потім як благодать. Впустіть Мене спочатку в розуміння своє, а потім в серце своє, і Я ввійду, і буду вечеряти з вами. І ніч, сутінки перетворю вам на день. Господь не хоче від нас десь піти. Він і прийшов, щоб послужити нам. І Він сказав: “Ось Я буду з вами по всі дні аж до кінця віку”. До кінця цього ворохобного, бунтівного віку, богом якого є сатана, як ми читаємо в Святому Письмі. Коли нищиться совість церкви – Іван Хреститель, коли вгашається дух пророків (а вгашається він через відсутність любові, бо говорить апостол: “Дбайте про любов, і про духовне пильнуйте, а найбільше – щоб вам пророкувати” (1Кор. 14.1)

“І, почувши, народ із міст пішки пішов за Ним”. Але це не означає, що немає овечок Господніх, праведників в церкві, бо завжди залишається церква Остатку. Завжди залишаються ті, які шукають правду, а отже вже є праведниками, хоча вони можуть були на положенні Лазаря бідного (див. Лк. 16.19 – 31). Якому дістаються тільки крихти (крихти Слова, крихти церковного життя) із столу фарисея-багатія. Ми вже розглядали що то за Лазар і що то за багатій. Коли людина хоче чути Слово живе – по духу, в повноті, – а вона його не чує, а чує переказ щойно прочитаної Євангелії. Коли людина хоче приймати участь в спільній молитві не як глядач, а як учасник, а йому не дозволяють спільно співати в храмі. Так от, навіть при найбільшому занечищенні церкви залишаються ті, хто шукають істину, тобто праведники завжди є. І вони шукають Ісуса. І почувши народ з усіх громад пішов за Ним... Йдеться про всі громади, про весь релігійний світ. Які ці громади не були б занечищені: чи то книжництвом (“пташки мають гнізда” – сучасний протестантизм), чи фарисейством (“лисиці мають нори” – т.зв. традиційні конфесії), – є люди, які шукають Ісуса, які шукають правди, які не задовольняються консерватизмом, ортодоксією, ретроградством своїх громад. І вони розуміють, що істина насправді не у формі, а в суті. І бачать, що суть та звітріла. Форма є, догмати відомі, а що стоїть за цим догматом, в чому суть спасіння? І шукають, з усіх “міст” шукають Ісуса, шукають Спасителя, шукають спасіння.

“І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, – і змилосердивсь над ними, і їхніх слабих уздоровив”. Так, хто робить хоча б один крок до Ісуса, хто стає на шлях праведності – він ніколи не залишиться без допомоги Божої! Обов’язково Господь знайде дорогу в серце його. Тому що Господь тільки й чекає щоб ми, блудні сини, зробили той перший крок до Нього, і Він відразу вибіжить нам назустріч на околицю села і буде виглядати нас, і уздоровить “слабих наших”. Якщо будемо розглядати на рівні особистості, то це наші слабкі думки, бажання нечисті, хвороби. Якщо на церковному, або й всезагальному рівні – так тих духовно біснуватих, сновид, розслаблених, яких зціляє Господь… Ми дуже гарно розглянули цю тему. Так, духовно біснуватих, духовних сновид, духовних розслаблених в першу чергу. А там і фізично, бо слово Боже є меч обосічний, який лікує і душу, і тіло. І в першу чергу душу, тому що тілесні хвороби похідні від хвороб духовних.

“А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: «Тут місце пустинне, і година вже пізня; відпусти народ, – хай по селах розійдуться, і куплять поживи собі”. В цих віршах Господь пояснює, як ми повинні служити Богові, як повинні служити учні Христові Богові. А служіння учнівське: “Тож ідіть і навчайте (на початку Слово), хрестячи їх… (тобто, занурюючи їх в церковне життя, у віру), навчаючи їх всьому тому, що Я заповів…” (див. Мф. 28.19). А заповів дуже просте: Возлюби! А для цього змирися, а отже прийми свого ближнього і обставини свого життя такими, якими вони є. Це дуже просто. Ідіть і навчайте… А учні кажуть: Сутінки, темрява, пізня година... Хай вони в своїх селах навчаються. Хай їх книжники і фарисеї їхніх сіл, синагог, храмів, їхніх громад їх і навчають. Де я їм стільки хліба візьму? Хто я такий, щоб навчати, стати на цю трибуну і дати хліб? Та й мало тут того хліба, всього тільки п’ять хлібин (ці п’ять хлібин символізують тут П’ятикнижжя Мойсеєве, власне Біблію). – Не нагодую, бо й сам певне не насичуся, тому що бракує цього хліба. А в своїх селах і громадах їх якось вже нагодують. Тому що не дивлячись ні на що олива і вино не марнується в цих громадах. Хай би яка там торгівля була. Господь каже: Ні! Ви учні Мої, і нагодуйте їх ви! Ці слова для нас з вами. Ці слова не тільки для священства, духовенства або для безпосередніх учнів Христових – апостолів. Ми з вами теж учні Христові, бо ми тут зібрались щоб Він нас навчив, і Він нас навчає. Це нам говорить Господь: Я відкрив тобі істину? Не чекай, поки той чи інший пастир церкви, який цієї істини не пізнав ще насправді, і не розуміє, що Бог є любов, і дорога до Богоєднання тільки одна – смирення. Не чекай поки він нагодує якимось ячмінним хлібом, підмінивши ківш пшениці за динарія на три ковші ячменю за динарія (див. Об. 6.6). Дай їсти, ти маєш хліб! Я тобі його розламаю, тобто покажу як тлумачити Святе Письмо по духу, і цим “хлібом” навіть з одного вірша нагодуєш всіх, всю повноту, всіх п’ять тисяч, які лежать хворі на п’яти ганках купальні Віфесда і чекають зцілення.

Згадаймо ту дорогу в село після того, як Христа розіп’яли. Учні Христові йдуть в село (Емаус). До села людського, до народних вчень, “народних бажань”, як свого часу назвав їх Григорій Савович Сковорода. Ідуть в село двоє учнів і Христос іде поруч з ними. Настає вечір і вони кажуть: Давай тут десь спинимося. А Ісус зробив вигляд, що хоче йти далі. Чому так? Тому що Христос насправді завжди в русі, завжди попереду: Христос попереду, а ми за Ним, і нам не наздогнати Його насправді ніколи, бо Він є Бог. Ми лише можемо освячуватись, наближатися до Нього в тій чи іншій мірі, але стати Ним ми ніколи не зможемо, бо Він є Бог, Творець.

“А Ісус їм сказав: «Непотрібно відходити їм, – нагодуйте їх ви!» Вони ж кажуть Йому: «Не маємо чим тут, – тільки п’ятеро хліба й дві риби”. Ми вже з вами торкнулися, що то є п’ятеро хліба – це П’ятикнижжя Мойсеєве яке тоді мали учні Христові, тобто Тора, старозавітній закон. Покривало букви лежить в читанні Старого Заповіту, в тім як і всього Святого Письма і донині. Христос знімає його і розкриває вчення, розламує хліб: Возлюби! “Возлюби ворога свого…” (див. Мф. 5.44); “по тому пізнають, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” (див. Ів. 13.35). От що таке п’ять хлібів! І у нас тут є ці “п’ять хлібів”. “Я є хліб що з неба зійшов”, – каже Господь. Слово Боже є той хліб, хліб живий.

Що ж символізують дві риби? Це є люди. Згадаймо, як Господь обирає апостолів. Апостоли рибалки, і вони виловлюють рибу з моря. І Господь каже: Ви є ловцями риби німої, а Я вас зроблю ловцями людей. Тобто тих, хто буде говорити. Риба – це є людські душі, це є власне люди. Є риби великі, є маленькі, але риби живуть в морі. А море – це є світ в біблійній мові. Море – це є “суть язики і народи” (див. Об. 17.15), і там всілякі є риби. Там є риби які мають луску, тобто чисті риби, які захищаються від цього моря світу лускою. А є риби які “розчиняються”, зливаються з тим морем світу і не мають луски – це риби нечисті. Це все духовні поняття, про духовних риб нам говорить Святе Письмо. Так от, дві риби і п’ять хлібів. Рибу треба виловити з моря, а потім спекти її на вогні слова Божого. Риба виловлюється неводом, а невід – це є проповідь, євангелізація, це те чим власне займались апостоли. Це те чим і ми займаємося насправді. Тому що коли нам відкривається істина – то ми цей хліб вдягаємо на гачок і виловлюємо рибку. Ми розмовляємо, спілкуємося в себе вдома, також з сусідами, на роботі, з знайомими своїми, і в нас одна думка. Якщо ми знаходимо цю духовну їжу, то ми не можемо її заховати десь під посудину. Ми не можемо їсти її таємно. Ні, нам хочеться поділитися, бо так нас Господь влаштував. Нам хочеться закинути невода цього Слова (такого, як нам дав Господь, наскільки ми спроможні вмістити, “сплести” того невода), і виловити хоча б одну рибку з моря світу. Врятувати її від цього моря спокус, пристрастей, врятувати з геєнського, пекельного вогню. Упіймати цю душу не для себе, а для Господа, і “спекти” її на вогні слова Божого. Тому що сказано в Біблії, що вогонь – це є слово Боже. От що значить печена рибка, або в’ялена рибка ще зустрічається. Це те саме, бо вона в’ялиться під сонцем, а сонце – це є Сонце правди, Христос (див. Малахії 4.2). І коли вона вже не сира, а готова – ми її “споживаємо”, тобто ми від цього маємо духовну насолоду. І я впевнений, що більшість з вас має цей досвід євангеліста. Тому що коли щось трошки відкрилося – то хочеться поділитися: з подругою, з другом, з сином, з внуком. І яка насолода, коли він зрозумів і став спільником, причасником цього Вчення, став тобі братом по вірі! Він був “рибою”, яка десь там в пучині морській плавала, а ти його виловив сіттю (проповідь ще порівнюється в переданнях Православної Церкви із золотою вудкою, яка виловлює з моря пристрастей душі людські. Часто на акафістах звучить це порівняння, порівнюють Богородицю, апостолів з золотою вудкою. Це все символічні речі, як і все християнство завжди було символічне і духовне). Так от, дві рибки – це ті душі, які виловлюються в результаті споживання хліба слова Божого. Їх дві – це повне людське єство рятується, душа і тіло. Тому що Слово спочатку лікує душу, а потім і тіло; спочатку духовне, а потім матеріальне; спочатку теорія, а потім практика. А п’ять хлібів – це П’ятикнижжя Мойсея.

“А Ісус їм сказав: «Непотрібно відходити їм, – нагодуйте їх ви!» Вони ж кажуть Йому: «Не маємо чим тут, – тільки п’ятеро хліба й дві риби”. Тобто не маємо ні теорії, ні практики (бо риби це вже практика, це виловлені душі) – тут і радості від здійснення слова Божого в церковному житті дуже мало. Не можливо всіх нагодувати, бо не вистачить.

“А Він відказав: «Принесіть Мені їх сюди”. Згадаймо, як в іншому місці Господь каже: Закиньте невід праворуч. Це те саме. Апостол Петро Йому: Господи! Ми всю ніч ловили і нічого не змогли зловити! – Правильно, бо ти в ночі незнання ловиш, ти неправильно ловиш. Закиньте сіті правильно, так як Я вам кажу, тобто тлумачте Слово по духу! Вводьте в церковне життя практику віри, працюйте як в теорії так і в практиці, закидайте сіті вдень, з правого борту човна... Петро каже: Ловили і нічого не зловили (ніч, пізня година, хай ідуть до своїх сіл, бо ми не маємо чим їх нагодувати), але за словом Твоїм закинемо. І зловили вони стільки риби, що не могли витягнути на берег, аж сіті почали продиратися. Так само і тут, вистачить хліба і вистачить риби. Вистачить теорії і практики, тільки якщо Христос розломить цей хліб і благословить цю справу, тільки коли ви закинете праворуч свою сіть!..

“А Він відказав: «Принесіть Мені їх сюди». І, звелівши натовпові посідати на траві…” Згадаймо шість днів творіння в духовному плані. Перший день – світло віри, другий день – твердь, а на третій день з’являється вже суша серед того моря пристрастей, несформованості нашої натури, і на тій суші з’являється трава. Що це за трава? Це вже зростає віра. Сіяч сіє зерно Слова, а воно проростає зеленими врунами віри, а потім дає плід благодаті Всесвятого Духа, дає плоди духовні. Ось що таке трава. Сісти на траві – ствердитись у вірі, яка від слухання слова Божого. Ствердіться у вірі, зростайте у вірі (а віра від Слова) – перебувайте в Слові.

“І, звелівши натовпові посідати на траві, Він узяв п’ятеро хліба й дві риби (теорію і практику), споглянув на Небо”. Згадаймо слова Захарії: “Я підняв очі свої, та й побачив…” Поки ми від земного не відірвемо свій погляд, то нічого не побачимо. Христос підняв очі і вчить нас це робити, тому що Він є шлях правди, який веде в життя вічне. Отже це ми повинні підняти очі свої, ми повинні подивитися на ці п’ять хлібів не як на букву, а як на дух. Бо поки ми не побачимо за буквою Писання духовних речей, то не тільки нікого не наситимо – ми самі не наситимося, ми самі з глоду повмираємо. Духовно повмираємо, тримаючи цей хліб в руках. Ми не тільки жодної рибки не виловимо з моря світу, але й самі шубовснемо в це море, і потопимося там як і ті свині, в яких ввійшли біси (див. Лк. 8.31 – 33). Ми тут з вами піднімаємо очі в небо. Ми підняли очі в небо трактуючи Святе Письмо по духу, ми підняли очі в небо, щоб побачити сіль Святого Письма. Тому що дехто може сказати: Я підняв очі в небо. І трактувати святе Письмо по духу, а насправді не підняв, бо насправді той тільки підняв очі в небо, хто пізнав суть Святого Письма, а вона в одному слові – Возлюби! І знову не той, хто теоретично знає: Возлюби ворога свого! (Але, – каже, – це не для нас, це для Христа...). А той, хто шукає шлях, щоб возлюбити. І знаходить Його тут же, а цей шлях теж в одному слові – Змирися... Чи багато хто сьогодні знають цей шлях в новозавітних конфесіях? Зокрема чи багато хто знають його в нетрадиційних конфесіях? Так само чи багато хто сьогодні пам’ятає цей шлях і в конфесіях традиційних? Адже православ’я і католицизм свого часу (чи не тоді загалом, коли були іще нерозділені, і являли собою просто західну та східну традиції єдиної церкви?) пройшли цей шлях, і ця істина була тут, але потім була втрачена. Протестантизм же по великому рахунку (не кажу про окремо взятих протестантів, бо овечки Господні є у всіх “дворах”) насправді не відроджує цей шлях, тому що смирення не звучить, або майже не звучить в протестантських проповідях. Тому що протестантизм насправді буря, а не “тихий лагідний голос”. Втім, буря, яка допущена Господом, – буря яка рівняє стежки Йому в сучасній “пустині юдейській”.

Сьогодні підходив до мене брат, який готує якусь працю в університеті, і задавав мені питання стосовно протестантизму. Я відповідав чесно – так, як я бачу, як Господь відкриває мені. Протестантизм – це власне Іван Хреститель сьогодення. Хто скаже, що він не від Бога? Господь говорить: На кого ви ходили дивитись?.. Чи на пророка?.. Так, на пророка, безумовно, але на пророка який ще не піднявся до “возлюби, а отже змирися”, який лише бачить занечищення церкви і викриває, протестує проти нього! Бачимо пророка, який ще є буря, а не тихий лагідний голос, але він пророк, безумовно. Так і я ставлюсь до протестантизму, і так мені відкриває Господь. Брат питає мене: Як ви відноситесь до Мартіна Лютера? – Як до людини, яка не могла спокійно дивитися на занечищення середньовічне католицизму і протестувала проти цього. Це людина, яка перебувала на той час в рясі і знайшла в собі сили, знайшла в собі можливість зробити це не дивлячись ні на що. Так, це була буря. І ми бачимо тих самих лютеран, тих же самих протестантів ще в ті часи, і це була спроба очищення церкви. Як я ставлюсь до цього? Як до данності, причому Богом допущеної данності. Тому що всяка влада від Бога, і всі справи церковні від Бога. Якщо ми йдемо шляхом фарисейства, то обов’язково прийдемо до того, що буде занечищення церкви. Якщо ж буде занечищення церкви, то обов’язково серед членів громади будуть люди, які будуть протестувати проти цього занечищення. І відповідно буде в церкві буря, протест. Але всеодно, рано чи пізно церква об’єктивно повернеться до істини, а істина в одному слові – Возлюби! І от ми йдемо цим шляхом. Перші стануть останніми, а останні стануть першими, так сказано в Святому Письмі. І це діє як стосовно традиційних конфесій (і християнства східної традиції, яку ми називаємо сьогодні православ’я зокрема), так і у відношенні до протестантизму. І ми бачимо: ті, хто були першими в проповіді слова, в активності церковного життя, в рясності благодаті стали на сьогоднішній день останніми. І ми це бачимо, а той, хто не бачить – той просто заплющив очі і не хоче дивлячись бачити, і слухаючи чути, і розуміти. Тому що сьогодні традиційні конфесії в застої. Значить перші стали останніми, тому що православ’я було першим. Але історія продовжується, життя іде вперед, і сьогодні я бачу і в протестантизмі фарисейську розчину, і протестантизм починає “надимати щоки”. Йому є вже чим гордитися, і сьогодні ми вже чуємо лаодикійське: “Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого” (див. Об. 3.17) і в протестантському середовищі. Причому це звучить на 1800 голосів, тому що сьогодні приблизно 1800 конфесій в християнському світі, і в основному протестантських. І сьогодні ми бачимо протестантську країну США, яка на доларах друкує: “В Бога ми віруємо”, але яка воювала у В’єтнамі, і в Кореї, і яка вирішує свої питання далеко не християнськими методами. І сьогодні ми бачимо, що поволі перші направляють свої стопи щоб стати останніми, а останні (тобто ми, православні – в їхніх очах), – ми сьогодні повернулись (принаймні тут у Луцьку, в нашій громаді) до першоджерела, до істини, яка виявилась закрита нинішнім “першим”: змирися, для того щоб піднятися до любові, бо легко декларувати любов. І ми бачимо, що ми йдемо шляхом вперед в порівнянні з деякими “першими” протестантами. Це Богом даний закон, і так мусить бути обов’язково, і ця спіраль повинна привести нас рано чи пізно до того, що не буде вже падінь. Тому що в церкві повинно бути так, як і в житті кожного праведника: з часом день повинен ставати все довшим і яснішим, ніч же все коротшою і світлішою. Такий є шлях і ми повинні це розуміти, це є закон Божий, і ми бачимо цей закон на сторінках Святого Письма і слава Богу, що Він відкриває нам цю істину. І слава Богу, що ми є “мужами з відкритим оком” і знаємо в чому може бути спотикання, і чому історія церкви розвивалась саме таким чином, а не інакше. Тому що так сказав Господь Бог. Не дай Бог, зрозумівши це, знов почати нам тут надимати щоки, і сказати, що: ми тепер тут багаті і вже не потребуємо нічого. Ні! Треба бити себе в груди і казати: Господи, будь милостивий до мене грішного! Господи, розломи для нас цей хліб, дай його нам в руки, дай нам наїстися, так щоб він не марнувався, не черствів, і благослови роздати іншим. І роздати так, як Ти вчиш: із смиренням і любов’ю, без насильства, без менторського тону, без надимання щік, але справді по-братськи. – Я маю хліб, я можу тобі його дати. Ти маєш? Прости мені брат, я прийду через годину, можливо ти зголоднієш? – От так чинімо, це є правильний шлях. Якщо ми так будемо йти, і весь час слідкувати: чи червона нитка смирення веде нас до любові? Чи ми не схибили з того шляху праведності, – а він є в смиренності, – який веде до любові досконалої? Чи ми бува не перекотились через перила тієї лествиці (драбини) в Небо, яка також є драбиною смирення? Чи не перескакуємо бува через огорожу? Знаючи оцю істину: Возлюби! – але входячи не дверми смирення, а іншим методом? І чи не стали таким чином злодіями, розбійниками по відношенню до себе? (Бо Господа обікрасти неможливо, Господь осміяним не буває). Викрадаючи у себе Царство Боже, викрадаючи у себе щастя! Пам’ятаймо про це...

“І, звелівши натовпові посідати на траві, Він узяв п’ятеро хліба й дві риби, споглянув на небо, поблагословив й поламав ті хліби, і дав учням, а учні народові”. Ось цей хліб Господь зараз нам і ламає тут, і дає нам в руки. Ми повинні насититись самі і насити всіх, хто є навколо. Наше перше завдання сьогодні – взявши в руки цей хліб, і бачачи навколо натовп, який в темряві, голодний біжить до села, якого годують черствим, а часто просто таки отруйним хлібом, – запропонувати правдивий ближньому своєму. І сказати: Брат, я знаю істину, яка задовольнить всіх, я знаю догмат, канон, який влаштує і прийнятний абсолютно для всіх громад, для всіх партій, для всіх вікових груп і статей, рас і народностей. Я знаю Істину, вона проста – Возлюби! Я знаю шлях як дійти до цієї Істини – Змирися! Я знаю як це зробити, тільки треба прийняти мене таким, який я є, не здирай з мене підрясника… Прийми ближнього свого, брата по вірі, прийми таким який він є, змирися. Хай не буде він для тебе спотиканням, хай не буде збурення в твоєму серці, хай буде в ньому мир і спокій. Просто ми всі різні, і сатана так попрацював в наших серцях, і ми розпорошились. Сатана так працює в наших серцях, що ми один одного ненавидимо. Пізнай Істину! Істина зробить тебе вільним від роздратування і гніву, від злоби. Прийми мене таким, який я є, і я тебе прийму таким, який ти є. І перестаньмо один одного ненавидіти за те, що я в плащі, а ти в куртці, що у нас не такий зовнішній вигляд… Я думаю, що прийде час, коли ніхто нікого не буде вчити, і всі зрозуміють цю просту Христову істину, вона абсолютно універсальна і прийнятна для всіх. Все залежить від нас, тому що “дні скорботи”, тої великої скорботи, що постала в церкві і в світі (тому що церква є насправді авангардом світу), скоротяться через вибраних. Вибраних не багато, як виявляється, і серед тих хто вважає себе вибраними, насправді тільки будучи званими. Бо прийшли до цього столу з великими ложками, але не у весільному одязі, тобто не маючи цієї праведності, що є смирення. З’ясується, що: Господи, Господи чи не ім’ям Твоїм пророкували, чи не ім’ям Твоїм провадили євангелізацію, чи не багато душ врятували насправді? А Господь скаже: Я ніколи вас не знав, бо ви не знайшли двері смирення, бо ви не мали насправді любові, хоча декларували її, а отже були просто книжниками!.. Розуміймо це, пам’ятаймо це, працюймо маючи істину, маючи хліб розламаний, несімо його братам нашим, як і вчить Святе Письмо. І в першу чергу одновірцям, нашим братам православним, та тим більше що саме тут, у нас найбільша біда, а лікаря потребують хворі. Так, ми на сьогодні хворі, бо по плодах пізнається все...

“І всі їли й наситились, а з кусків позосталих назбирали дванадцятеро повних кошів…” Число дванадцять – це повнота людської натури. Маємо дванадцять апостолів, дванадцять патріархів… І бачимо, що як тільки Юда випав через зраду свою, то одразу доповнюється число апостолів знов до дванадцяти. Значить дванадцять це число повноти, бо одразу обирають Матвія на апостольство. А ця повнота означає, що це для всіх напрямків, характерів, натур, національностей – абсолютно для всіхвистачить цього хліба. І він прийнятний для всіх.

“Їдців же було мужа тисяч із п’ять, крім жінок і дітей”. Невже мова тут йде про якусь дискримінацію? Спочатку чоловіки наїлися, а там уже й ті, що з ними… Ні, мова тут йде про духовні речі. Чоловік в біблійній мові – це є розуміння і віра. Відповідно жінка – це чуття і життя. Так от, спочатку Слово, розуміння – спочатку “чоловіки”: ми повинні спочатку зрозуміти істину! Думай добре, а потім говори добре, роби добре і буде тобі добре. Проста фраза, але яка вона вірна! Спочатку чоловіки, бо символічно чоловік в біблійній мові – розум, віра. І “чоловік” повинен бути відкритим, тому, до речі, в православ’ї чоловіки у храмі не покривають голови. Це символ! Розуміння повинне бути відкритим, віра повинна бути відкрита, ми повинні сповідувати її відкрито, а не соромитися Ісуса перед людьми, щоб Він не посоромився тоді нас перед Отцем Своїм Небесними. А життя і чуття повинні бути покриті: жінка – чоловіком; чуття – розумінням; життя – вірою. Отже, спочатку п’ять тисяч мужа, тобто спочатку розуміння, а потім діти – це наші думки, наші емоції, наші бажання, наші надії. Це наші діти, наші плоди, а потім і все життя. П’ять хлібів – це П’ятикнижжя Мойсеєве: на той час відоме, і на якому лежить покривало букви, що знімається тільки Христом. Розламати цей хліб – це означає зняти покривало букви, що і зробив Христос, по духу тлумачачи святе Письмо і повернувши сіль Вчення – Возлюби! Число п’ять має ще таку символіку – п’ять входів через які входять в людину гріх, спокуси. П’ять входів, які ми повинні очищувати, п’ять ганків на яких ми з вами хворіємо біля купальні Віфесда, п’ять пар волів, якими ми повинні обробляти поле. П’ять пальців, кулак – ми повинні працювати над п’ятьма чуттями: зір, слух, нюх, смак, дотик. Це число п’ять було відоме у всі часи. Чому саме п’ять тисяч? 5х1000, а 1000 – це 10 в кубі. 10 – це віра яка від Слова, символізує собою 10-ть заповідей – воля Божа. 10х10 = 10 в квадраті – це вже вище, бо “і біси вірять, але тремтять”. Виконання, зростання в надії – це вже вище: всиновлення, реалізація слова Божого, життя по вірі – це 100. І ще, 10х100 – це одухотворення, розповсюдження, хрещення в ім’я Духа Святого. Повнота хрещення в ім’я Отця, і Сина, і Духа Святого: віра, надія, любов; Слово, віра, благодать, – от що є тисяча. П’ять тисяч – це зростання, очищення, підняття до висоти богоєднання, очищення цих п’яти входів: зір, слух, нюх, смак, дотик. Очищення, освячення єства людського, аж до висоти одухотворення, аж до висоти здобуття благодаті Всесвятого Духа, аж до висоти обоження. Тому що “Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога”. Ці п’ять тисяч – це ті, які підуть шляхом очищення, ті, хто шукає правду (Слово), знаходить її в Ісусі Христі (здійснення), і йдуть цією дорогою правди, яка веде до досконалої любові, до життя вічного. Оце є шлях Церкви.

Згадаймо, колись пророк Божий Ілля ремствував перед Богом, що “немає праведника, немає жодного”. Всі шукають душу, щоб погубити, вклоняються Ваалові... Господь каже: Не турбуйся, Я залишив сім тисяч для Ізраїля. Оце ті самі п’ять тисяч, а потім буде і нагодування й семи тисяч. Мова йде про одне і те саме, мова йде про праведників, про тих, які шукають правду, а значить і знаходить її в Ісусі Христі, знаходять істину, яка в одному слові – Возлюби! А отже змирися, і прийми свого ближнього і обставини свого життя такими, якими вони є. І йде цією дорогою правди. Дорогу здолає той, хто йде! “Благословен, хто йде в ім’я Господнє”!

Їдців же було мужа тисяч із п’ять, крім жінок і дітей...”. Амінь.



† † †



ВИЙШЛИ В СВІТ ТАКІ КНИГИ ПРОТОІЄРЕЯ ОЛЕГА ВЕДМЕДЕНКА:

* Посібник з духовного діяння “НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ...”
(Внутрішня Сила або духовні основи успішності та здоров’я; чому ми хворіємо або як стати здоровим; пам’ятка для тих, хто шукає спасіння; практичні поради протягом дня; правила боротьби невидимої; якщо вам пороблено; переривання прокляття роду; самовичитка... Ці, та інші матеріали ви знайдете у невеликій за розміром, але змістовній та сповненій реальним досвідом книжці, 104 стор.).

* Дві книги з серії “Відповіді священнослужителя”: “ІЩЕ НІЧ...” та “СМАК БЛАГОДАТІ” (Відповіді на запитання, якими докоряють православним представники різноманітних протестантських конфесій: чому поклоняємося Богу перед іконами; чому святкуємо не юдейську суботу, а новозавітну неділю; чому хрестимо немовлят; чому часто хрещення здійснюється не через повне занурення, а шляхом обливання; як правильно звертатися до Бога /хіба лише Ієгово?/; чи потрібно молитися за померлих; чому вшановуємо мощі, молимося до святих; чому шануємо Богородицю, і чи були у неї іще діти, окрім Ісуса... Також про число звіра /666/; коли і як прийде Антихрист; як правильно вітатися у церкві; чи можна їсти м’ясо з кров’ю; головний убір у храмі /чоловіки та жінки/; властивості святої води; походження людини тощо... Кількість сторінок відповідно 180 та 160).

Книги українською мовою.



* НАПИШІТЬ НАМ
, і ми поінформуємо Вас як отримати поштою книги, конспекти лекцій, а також аудіо та відеозаписи лекцій та проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

* НАША АДРЕСА:
Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021. (Детальна інформація вміщена також на сайті www.vedmedenko.org в розділі “КНИГИ ТА АУДІОЗАПИСИ”).




Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: