Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія. Мф. 14.34 – 36; 15.1 – 9. Ісус уздоровляє недужих у землі Генісаретській. Наказ Божий і передання старших.

Лекція № 60

Лекція:
Сьогодні ми продовжимо наше дослідження Євангелія від Матвія, 14-й розділ з 34-го вірша:

“Перепливши ж, вони прибули в землю Генісаретську. А люди тієї місцевості, пізнавши Його, сповістили по всій тій околиці, і до Нього принесли всіх хворих. І благали Його, щоб бодай доторкнутися краю одежі Його. А хто доторкавсь, – уздоровлений був”. Ми бачимо, що Господь проповідує у всіх землях навколо моря Галілейського. А Галілея – це релігійний світ, і не тільки релігійний, а взагалі світ. Він проповідує у всіх місцевосцях, громадах… І от Він прибуває в Генісарет. Назва цього міста перекладається як – “Ліра”. Ліра – музичний інструмент, за допомогою якого можна співати пісні. Якраз сьогодні підходив брат і задавав питання на цю тему: Що означає “Хваліть Господа на гуслах, на десятиструнній псалтирі, на арфі, на лірі…”? Мова тут йде про духовні речі, бо Господь не чує потрясіння повітря, Йому воно не потрібне, а Йому потрібне “потрясіння” сердець. Господь чує музику струн наших сердець. А для того, щоби серце наше зігрілося, звеселилося – прославляймо Господа всіма доступними методами: і на арфі, і на гуслах, хто на що здатний, і кому яка форма більше комфортна, більш придатна і споріднена. Отже таким чином і прославляйте Господа – все приймає Господь, бо Йому потрібна не зовнішня форма, але внутрішній зміст. І якщо форма допомагає вам яскравіше висловити те що лежить на серці, то використовуйте ці форми. І ми з вами прославляємо Господа і в буквальних піснях, і словами молитви, і мистецтвом оздоблення храмів, – все приймає Господь! Хоча Його цікавить насправді не той храм що буквальний, але храм наших сердець; не той псалом, який промовляють наші уста, а той, який лине із серця. Не та молитва, яка написана каліграфічними буквами в молитовнику, але та молитва, яка лунає з серця нашого.

Ліра – символічно це є інструмент прославлення. Говорить апостол Господній Яків: “Чи сумує хто з вас – нехай молиться; чи радіє – хай співає псалми”. І ми бачимо те прославлення молитовне і сьогодні, найбільше в нашій, православній громаді, бо вона так і називається “право-слав’я”, від “правильно славити”. Але ми з вами знаємо, що саме там де найбільше прославлення Бога, там найбільше й сатана працює для того, щоб підставити “ніжку”, щоб уловити в якусь яму, щоб вловити сіттю спокус. І особливо яскраво ми це якраз бачимо в нашому рідному православ’ї. І недаремно сьогодні такий застій, такий розбрат, таке занечищення саме в нашому “домі”. Тому що тут насправді найкоротший шлях до Неба, до благодаті, – шлях смирення, який завжди проповідувала і ним йшла православна церква. Ми вже говорили докладно на цю тему. І значною мірою в православ’ї таки залишилась та ліра, хоча сіль звітріла. Сьогодні в православ’ї залишилась форма – прославлення храмами чудовими і золотими куполами, гарним співом і довгими молитвами, але суть втратилась, вилилась на землю “кров і вода”. І ми це бачимо з вами. І як нам не боляче про це казати, але православ’я сьогодні не те, що було в часи перших християн, коли може не було такої гарно оформленої і досконалої “ліри” зовнішньої, але була дуже гарна і Богові приємна внутрішня ліра сердець.

Христос приходить в ті громади, в яких прославляють Господа. І Він бачить: прославляють устами, наближаються устами, серцем своїм будучи далеким від Нього. Господь прославляється устами, а в серці немає смирення і любові, а серце наповнене агресією, нелюбовністю, духом насильства і користолюбства значною мірою. Я зараз свідомо утрирую ці речі, виявляю їх більш різко, кажу лише про біле і чорне. Хоча ми розуміємо, що насправді існують відтінки, існують напівтони в усьому, і в церковному житті так само.

“Перепливши ж, вони прибули в землю Генісаретську”. В землю де співається хвала Богові. І в старозавітні часи співалася в храмах, і сьогодні вона співається в храмах, бо слово Боже живе і діяльне. “А люди тієї місцевості, пізнавши Його, сповістили по всій тій околиці, і до Нього принесли всіх хворих”. І ми знаємо, що так само в православне життя введи Христа, внеси ту сіль, внеси те Світло потьмарене – і відродиться церковне життя. І воскресне та дочка Яїрова, і прийде мудрість, і прийде розуміння шляху. І будемо тільки молитися: Господи, дай нам часу! І ми будемо зцілятися, і будемо приносити “своїх немічних” (думки, бажання, емоції, діла, життя наше) до Ісуса.

Вчення Господнє дуже просте, і сьогодні я стою тут, щоб нести його. От декому може здаватися, що нічого нового не говорить отець Олег. А говорить весь час одне і те саме: “Возлюби, а для цього змирися”, – показуючи один і той самий шлях спасіння. А це тому, що більше нового й важливішого нічого насправді і не має, і не потрібно! Тому що ця новина є блага, вона є “Євангелія” – “Добра новина”. І я буду її проповідувати постійно, тому що сюди щось додати чи відняти – значить зіпсувати істину, стати проти Бога. Хліба достатньо тут, на біблійних курсах, хліба достатньо у певному розумінні і в церкві – оцього єдиного істинного знання: “Возлюби!” “Возлюби, а для цього змирися, тобто прийми ближнього свого і обставини свого життя такими якими вони є…” Цього вчення достатньо в церкві! Та чи чуємо? Сказав Серафим Саровський: “Спасися ти, і тисячі навколо тебе спасуться!” – достатньо в церкві... Та чи розуміємо? “Віддай плоть і прийми Дух” – достатньо в церкві; “Не їж досита, але залиши трошки місця для Духа Святого” – достатньо в церкві! Та чи виконуємо? Ви розумієте, що достатньо в церкві вчення? Треба його лише споживати!

Слава Богу, ми всі, що тут сидимо, знаємо вчення Церкви, ми знаємо Мету, і ми знаємо Шлях до цієї Мети. Більше теорії загалом і не потрібно. І я фактично тут стою для тих, хто приходить новий і ще не знає цього. І я тут стою заради того, щоб Дух Святий через мої вуста зливався на церкву і надихав вас даючи сили, щоб подолати цей шлях, але нічого нового я тут не скажу. А тепер ідімо, один одного підтримуючи, піднімаючи, зміцнюючи тих, хто впали, носячи тягарі один одного. Я тут саме для того... Тепер, людино, ввійди в свою комірчину, зачини щільно двері, перетвори своє серце на келію і працюй над собою! Працюй цінуючи кожен день, п’ючи його краплина за краплиною, постійно благаючи Отця нашого Небесного: Господи, дай мені іще день, місяць, рік, – іще трішечки часу!.. Дай мені, лінивому, нездалому, слабенькому і маленькому, щоб я виріс, щоб я подолав цей шлях!.. Тому що Ти показав мені мету, показав і шлях досягнення її. Тепер же мені треба тільки час і сили. Дай мені часу і сил, Господи, дійти до тих висот які вказав Ти мені! І більше нічого нового в теорії мені не потрібно. Мені потрібні тільки час і сили. І кожен день буде приносити мені все нове і нове в містичному досвіді моєму, тому що для цього теорія, і більше ні для чого. Ми вже знаємо мету і шлях, і теорія нам потрібна тільки для того, щоб зміцнитися Словом. А щоб увійти у славу, прославити Господа – нам потрібні лише час і сила благодаті Його, і нове буде відкриватися для нас щодень. “Те що око не бачило, вухо не чуло, і на розум нам не спадало”! Не теорія, а вже практика віри... І той містичний досвід, колись таємний, стане таки для нас досвідом Божественної реальності. От для цього біблійні курси, для цього слово Боже, от для цього теорія, щоб тепер ми почали втілювати в наше життя цю теорію, і жити так як сказав нам Христос: “Благословен хто йде в ім’я Господнє”. Сьогоднішня наша задача – іти!..

Учні прибувають в Генісарет, там де є прославлення але немає солі, де зміст вивітрився, де немає бачення шляху, де втрачена мета і багато хворих. необхідно внести в хворі громади живе вчення Христове – вчення духовне, істинне. Необхідно хворих “принести до Христа”. Не треба нічого руйнувати, відкидати у занедбаному домі нашому, – треба просто оживити його, внести світло в цей дім, подивитися: де прогнили половинці, де із стелі тече, де тиньк відвалився, – і зайнятися ремонтом. Бо поки не просвічені – ми нічого не бачимо. Нам холодно, незатишно, капає, а ми не бачимо що робити, і як, бо темрява і ми ходимо навпомацки... А тут зійшло світло, і я бачу мету, бачу як це зробити! Просто засучити рукава і почати працювати – і я знову відчую тепло, затишок в своїй рідній православній оселі, і вона оживе. Не треба руйнувати наші хати, але їх треба привести в божеський вигляд! І приносять хворих до Ісуса, і сповіщають про Нього по всій околиці...

“І благали Його, щоб бодай доторкнутися краю одежі Його. А хто доторкавсь, – уздоровлений був”. Доторкнутися одежі – це доторкнутися праведності Христової. Доторкнутися – це шукати правду, знайти її во Христі і йти цією дорогою правди. Знати мету, і шлях до неї. І все. Можеш відходити і працювати… Теорії достатньо – торкнися цієї праведності. Благословен хто йде цим шляхом, який є дуже простий – возлюби і змирися. І переходимо до 15-го розділу:

“Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники (от вони якраз в цій землі Генісаретській і живуть. Вони прославляють устами Господа, грають на буквальній лірі, а в серці – холодно і пусто, немає ні любові, ні смирення, немає Христа. Немає віри, що чинна любов’ю, а відповідно немає й благодаті. Хоча й бренькають ті “ліри”...) з Єрусалиму й сказали: «Чого твої учні ламають передання старших?” Одразу іде осуд. Фарисей одразу підходить з осудом. Христос же не судить, як і сказано: “Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що осуджує?..” А чому осуджують? Бо не мають ні смирення, ні любові. Сказано: Любов не шукає свого, не рветься до гніву, вона не судить. Суд її – це суд світла і більше нічого! А фарисеї – судять, і хто починає судити – це і є ознака фарисейства насправді.

Позаминулого разу під час літургії ми досліджували тему суду, судження, ми розглядали притчу про митаря і фарисея. І я зараз хотів би торкнутися цієї теми в контексті Святого Письма. Фарисеї відзначаються судом. Господь каже: Не судіть! Чому? Не лише тому, що ти сам недосконалий, а й тому що щоб судити треба ввійти в серце того, кого судиш, знати предмет, який би ти зміг би судити. А ми не знаємо предмету! Ми судимо свого близького, сусіда, колегу по роботі, і не знаємо, що в нього діється в середині! Яке маємо право судити? Господь єдиний знає, що в ньому відбувається. Господь знає на якому щаблі він стоїть, і куди він іде. А може бути що він праведник, який зробив всього один крок до Бога, або праведник, який іще жодного кроку не зробив, тільки ногу заніс, і не знає куди ступити… Але він вже праведник, бо праведник уже той, хто хоча б шукає правду. А ти осуджуєш його, і таким чином сам грішником, бо як би ти високо не піднявся до цього моменту – ти пішов у зворотному напрямку, судячи, порушуючи Закон. І я хочу прочитати декілька цитат на цю тему. Говорить апостол Яків в своєму Соборному посланні, 4-й розділ, з 11-го вірша:

“Не обмовляйте, брати, один одного! Бо хто брата свого обмовляє або судить брата, той Закона обмовляє та судить Закон (фарисеї судять учнів Христових, значить фарисеї судять і Христа. Тому що учень не буває більший за Учителя свого. “А ти чого судиш чужого раба, він для пана свого стоїть або падає”, – говорить апостол Павло. Хіба він твій раб? Ні, він раб Господній, ми всі є раби Господні і Господь його й буде судити! Яке ти маєш право судити свого сусіда, чи колегу по роботі, чи знайомого? Господь хай судить! А якщо ти судиш – то ти сам на себе переймаєш функції Судді! Ти всівся на престол Господній, а Господа відсунув в сторону. Господь каже: Ні, Мені належить суд! Якщо ти судиш замість Мене – ти виступаєш проти Мене!).

Але коли ти Закона осуджуєш, то ти не виконавець закону, але суддя (Послухайте, ми повинні бути виконавцями Закону, а не суддями!) “Один Законодавець і суддя, що може спасти й погубити. А ти хто такий, що осуджуєш ближнього?” Суддя один! Один Законодавець, – каже Яків. Які слова! А ми їх щось не чуємо... А ось, що говорить авва Дорофій:

“Одному Богові, належить влада виправдувати та засуджувати. Оскільки Він знає і душевний устрій кожного, і силу, і образ виховання, і дарування, і тілесну статуру, і можливості, і відповідно до цього й судить кожного, як Він Сам один знає”. Ми ж не знаємо, ми себе не знаємо, а беремося судити когось! І той самий преподобний авва каже:

“Хто хоче спастися – не звертає уваги на недоліки інших, але завжди дивиться на свої власні і досягає успіху”. Так і навчають отці Церкви, що якщо навіть не ти, але при тобі хтось осуджує брата, а ти є тільки свідком цього, то й то відійди опустивши очі, з молитвою. А якщо тобі кажуть: Знаєш, я бачив того, і того, він такий… То відкажи йому: Брат коханий, я сам є чоловік грішний, і сам підлягаю осуду. Де вже мені братися судити когось? Прости мені, я маленький, я не можу цього понести... І відійди. Бо осуджуючи, ти потрапляєш під порушення першої заповіді Господньої: “Я Господь Бог твій, хай не буде тобі інших богів переді Мною” Отже, ти сам влазиш на престол і себе богом називаєш, бо ти сам стаєш суддею і законодавцем, бо ти судиш за своїм законом, а не за Божим. Бог Той, Хто виправдує, хто ж той, що осуджує?.. Той –фарисей, він проти Бога, а отже – антихрист. Не будьмо антихристами, не осуджуймо, щоб самим не впасти в осуд.

Тепер розберемося: в чому ж полягав фарисейський осуд Христа й учнів Ісусових? Насправді ця тема дуже важка, і я прошу бути дуже уважними. Господи, допоможи нам розглянути ці вірші в повноті і не схибити!

“Чого твої учні ламають передання старших? Бо не миють вони рук своїх, коли хліб споживають”. Якщо будемо розглядати по букві, то мова йде про ритуальне омовіння рук, яке вважалося обов’язковим. Я далекий від думки, що учні Христові були нечупари і не мили перед їжею рук, не про те тут іде мова! Мова йде про ритуальне омовіння рук. Приписи щодо зовнішньої чистоти займали в раввинському законодавстві набагато важливіше місце, аніж настанови про чистоту внутрішню. І Господь тут хоче показати, відкидаючи звинувачення фарисеїв, що вони піклуються про зовнішнє, про ритуали, про церемонії, забуваючи той зміст, який лежав і лежить за ритуалом. Ось в чому звинувачує Христос фарисеїв! Тут Христос використовує порушення буквальних приписів, щоб підкреслити їх духовне значення. І такі речі відбуваються і сьогодні.

Я не хотів би зачіпати це, щоб не звучало моє слово як провокація на порушення ритуалів православної церкви. Але на все воля Божа. Ми повинні чітко усвідомлювати, що за обрядом лежить певний духовний зміст. І коли людина розуміє ці речі, то вона не ставить на таке уже важливе місце форму, оце “ритуальне омовіння”. Ось деякі сестри тут сидять в беретах, а не в хустках, а сьогодні на літургії всі чули проповідь отця Сергія (настоятель нижнього храму Собору) стосовно покрову на голові. Як ви думаєте, чому вони сидять у беретах і таким чином власне порушують припис настоятеля? Вони порушують бо розуміють, що насправді стоїть за цим покровом. Вони знають символіку Святого Письма, а також те, що про хустку у ньому ніде не сказано, а сказано у посланні апостольському саме про покров. Отже, насправді вони не порушують волю Божу і буквально. Дійсно, в принципі жінка в церкві може покриватися чим завгодно: чи шляпкою, чи хусткою. Поняття жіночого і чоловічого одягу, як і церковна мода взагалі, є такими, що постійно змінюються, і сьогодні берет – цілком жіночий головний убір. Не звучить тут слово “хустка”, та й за словом Григорія Сковороди, предтечі українського: “Хіба Бог варвар, щоб на дріб’язки ображатись?” Вони знають, що покров на їхніх головах символізує собою покров життя вірою, бо вони є жінки, а отже уособлюють собою життя, чуття і церкву. Життя повинно покриватись вірою, чуття розумом, церква Христом. Але якби вони навіть і порушили цей ритуал, свідомо чи несвідомо, то фактично зробили б те, що зробили й учні Христові! І мова тут йде не про те, щоб принципово, “на зло”, “в піку” не виконувати встановлений чин (процедура зміни чину – тема окрема: лише у випадку повного занечищення та абсолютної стагнації допускаються Господом “революційні” методи зміни церковних традицій, як це власне й відбулося під час становлення Церкви Новозавітної), – вони можуть одягнути і хустку, я не думаю, що це акція протесту. Просто це є ознака того, що людина розуміє духовний зміст цього чину, за формою бачить суть. Вони розуміють чого від них вимагає Господь, а чого не вимагає в їх служінні.

Так само і учні Христові, вони порушують в якійсь мірі ритуали, і не тому що вони роблять це “на зло”. Не доведи Господи, щоб Христос спокушував, щоб учні Його спокушували фарисеїв на якісь прояви осудження! Ні, ми готові сплатити цю “дидрахму на храм”. Просто вони не надають цьому такої уваги, не приділяють такої уваги формі, але приділяють увагу змісту. Не “відціджують комара”. Тому що важливо, щоб покрите твоє життя було вірою, і чуття розумом, а не хусткою. Так само й тут. Христос порушує ритуали релігійні, обряди релігійні, канони (а це і є насправді “передання старців”). Ми знаємо, що і наші канони – це також значною мірою не що інше, як передання старців. Вони не буквально взяті зі Слова Божого. Хто знає джерела канонічного права, то знає, що ці канони стверджені на семи Вселенських соборах. Канони належать до передання. І тут треба відрізняти чисте від нечистого, святе від несвятого, тому що апостол нам каже: дотримуйтеся передання, яке ми вам даємо. Треба відрізняти ці речі, треба бути дорослими, треба розуміти, що існує певний чин церкви, але за ним лежить внутрішній зміст. І не порушувати в першу чергу зміст, не дозволяти солі вивітрюватись, не ковтати верблюда, відціджуючи комара. Хоча безумовно не спокушуючи й ближнього свого якимось свідомим, злостивим, демонстративним порушенням ритуалів церкви, бо сказано апостолом: Хай у вас все буде по чину, тобто згідно встановленого у церкві порядку. Нехай буде все визначено, регламентовано, щоб якщо ви є недосконалі у вірі, що чинна любов’ю, то щоб було як найменше приводів для того, щоб осуджувати одне одного.

Ми зараз розглядали букву, і мова в ній йшла про порушення ритуалів. Тобто, учні Христові можуть порушувати ритуали, якщо це не є спокусою для немічних – “тож вільні сини...”. Знаючи який зміст лежить за тим чи іншим ритуалом і розуміючи, що в цьому немає гріха. Гріх – це беззаконня, це порушення не передання, але Закону. А Закон в одному слові – Возлюби, а для цього змирися. Нелюбовність, несмиренність наша – це є гріх, а не капелюшок чи берет. Хоча, повторюю, безумовно ми повинні робити все, щоб не спокушувати недосконалих братів наших. А тепер розглянемо ці вірші по духу.

Що по духу означає омивання рук? Руки в біблійній мові – це є діла наші. Як кажуть фарисеї (вони і сьогодні так кажуть): Ти спочатку покинь пити, курити. Знайди роботу, приведи себе в належний вигляд, а тоді вже й приходь до церкви. Чого ти прийшов в страшному вигляді, що від тебе люди жахаються? Ти рук своїх, діл не помив, а вже прийшов сюди до Господа в храм?! Ти одягнися в білий одяг, стань праведним, а тоді вже й будеш мати право прийти в церкву!.. От про що йде мова. Так само інколи голос фарисейства звучить в серцях самих людей, які не йдуть до храму і кажуть: Куди я такий піду? Хай я спочатку піднімусь, помию руки, приготую себе до споживання цього хліба, а тоді я прийду. От в духовному плані про що йде мова! Отже, фарисеї кажуть: Спочатку стань чистим від гріха – тобто помий діла, руки свої, – а потім іди до храму. Спочатку дізнайся як поводити себе в храмі, а тоді приходь в храм. Але це є неправильно, бо не так вчить Христос. Він вчить відразу приходити до Нього, не чекаючи поки станеш сильним, поки ти “помиєш руки”. З тими брудними руками іди до Мене! – каже Господь, – “обтяжений і струджений” гріхами й проблемами своїми. А Я є Слово, Я віра, яка від Слова, Я благодать, яка по вірі. Іди, не чекай коли ти станеш чистим, не чекай коли ти своєю силою очистишся від гріха. Тому що не зможеш очиститися своєю силою, бо тільки Я можу це зробити. Який ти не є брудний – Я тебе всеодно прийму...

Це все одно, що наші діти. Ніч, а сина ще немає вдома і ми турбуємося: де він є? Що з ним сталося? А він просто десь забруднився, десь згрішив і боїться зайти, бо він нечистий. І думає: може я вже якось очищуся, може ранком, може взавтра, може через тиждень я таки повернусь додому, вже чистим... Ні, ми не хочемо цього і кажемо йому: Дитино, який ти не є брудний, побитий, іди до дому, і я допоможу тобі! Йди додому... Так само Господь каже: Не мийте рук, не чекайте, а відразу йдіть до Мене, тут помиєтесь! Фарисеї ж кажуть: Не так! Чого Твої учні йдуть нечистими до Бога в храм? Хай спочатку очистяться, позбавляться від гріха, а тоді вже і до Слова в синагогу, і до молитви в храм, і до благодаті.

Ця фарисейська позиція є антихристова, вона є не Божа. Який вже є – повзи до Бога, не чекаючи, тому що можеш не дочекатися і загинеш, і душу свою загубиш, і порушиш тим самим шосту заповідь – “Не вбивай!”, бо вб’єш себе цією недовірою до Бога. Власне, чому ти не приходиш “з брудними руками” до Бога? Ти не довіряєш, що Він прийме тебе такого, який ти є? Не довіряєш Богові, ім’я Якого – Любов? Не віриш, що Він є милосердний і прощає грішного (брудного)? Той, Хто вчить тебе: Прийми ближнього свого таким, який він є, – самого тебе не прийме таким, який ти є? Прийме! І фарисеї тим самим власне звинувачують Бога в неправедності. Але Господь осміяним не буває.

Ми тут з вами також “їмо хліб”, і не всі з чистими руками. Ми їмо хліб Слова (тут “хліб” – і як теорія, і як практика, бо мова про вино не йде. А ми знаємо, що коли мова про хліб і вино, то тоді “хліб” виступає як практика, а “вино” – теорія. А тут ми маємо один хліб, значить в цьому символі і теорія, і практика, і ми тут їмо його). І що, будемо чекати поки станемо чистими, досконалими? Це що, спочатку стань чистим а потім приходь на Курси? Ні! Я добре знаю, які ми сюди приходимо. Тому що я постійно в кінці, після курсів, приймаю сповіді і раджу, що діяти в тій чи іншій життєвій ситуації. І люди приходять з болями, з нечистими руками, недосконалими. І що, сказати: Ти спочатку очистися, позбудься своїх вад, стань любовним, смиренним, досконалим, а потім уже приходь сюди до нас? Так що вже тоді тобі сюди приходити, – тоді вже я маю до тебе прийти! Ні, це фарисейська позиція. Приходьте, кохані мої, приходьте брудні, криві, глухі, сліпі – “приповзайте” сюди, до Бога, і Він очистить, омиє. Він дасть і покаяння, відкриє ці двері; дасть Він і оливи, і вина – тобто і любові, і теорії вчення, яке загоїть ваші рани. Ідіть до Христа, і не слухайте фарисеїв!

Ще один цікавий момент (повторюю, це дуже глобальна тема). Часто ми споживаємо вже хліб учнівський, хліб навчання. І Господь говорить: “Тож ідіть і навчайте всі народи…” Це є воля Божа. “Хліб же Мій – це виконувати волю Отця, що послав Мене”. І часто ми, маючи іще брудні руки, – але вже біжимо навчати з брудними руками. І що, не навчати?.. А Господь дав мені це світло в серці, і я не можу його загасити, я не маю права його загасити. А фарисеї кажуть: “Лікарю, вилікуй себе сам”, цитуючи Святе Письмо. Але Святе Письмо не говорить: Мовчи, поки не станеш святим. Святе Письмо говорить: “Лікарю, лікуй себе сам”, але і лікуй і інших, якщо маєш змогу. Світильника запалюють не для того, щоб поставити його під посудину, але на свічник, щоб світив всім у домі. Не для того тобі Господь дав цю благодать, хоча іще маленьку, щоб ти її загашав. Не для того тобі Господь дав талант, щоб ти закопував його в землю – ні, іди ділися! І ми згадуємо постійно ту жінку, яка замітаючи в домі знайшла драхму. Здавалося б, що то та драхма? А жінка біжить до сусідок і хвалиться... І Господь не насміється з неї: чи не два горобці продаються за гріш, а Господь жодному не дасть впасти... Господь не висміє нас, що ми ще не орли, а тільки горобчики. Він каже: Літай, літай дитино, ділися цією радістю. Так, тільки драхму знайшов – і вже йди, навчай, показуючи ту драхму всім. Хоча ти ще недосконалий, а Я й не кажу тобі, щоб ти спочатку став досконалим, вимив руки і тоді їв цей хліб учнівський – іти і “навчати всі народи”. Ось ще одна сторона цього вірша. І повірте мені, тут дуже багато граней. Але ми не будемо торкатися всіх, тому що це неможливо, і мабуть і не потрібно. Того що ми сьогодні дослідили нам достатньо буде на даний момент.

Отже, що то є, що учні не омивають рук? Хоча тут мова вже не йде тільки про руки. Чисті руки – це чисті діла; чисті ноги – чиста хода. Це значить: не чекай очищення, а який є – іди до Господа, хоча ти ще не маєш ні дії, ні навіть певного бажання спасіння. Ви розумієте, яким можна бути нечистим? Сказано, що нечистим можна бути “від тімені голови, до п’яти ноги”. Тобто, від розуміння до ходи, до бажання, але всеодно йди, хай і в такому вигляді до Бога. Сказано в Посланні до филип’ян, 2-й розділ, 12-й і 13-й вірші: “Бо то Бог викликає в нас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю”. І хотіння і дія від Господа! Приходь до Нього...

“А Він відповів і промовив до них: «А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради передання вашого? Бо Бог заповів: «Шануй батька та матір», та: «Хто злорічить на батька чи матір, – хай смертю помре». А ви кажете: «Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові», то може вже й не шанувати той батька свого або матір свою”. Про що тут йдеться? Спочатку по букві зрозуміймо ці вірші. Фарисеї стверджували, що людина яка подумки присвятить Богові частину свого майна, не може вже використовувати його ні на що інше. Наприклад, хата яка присвячена Богові, не може належати ще комусь. Хоча насправді це рішення могло залишатися фіктивним, і з нього не витікало ніяких зобов’язань. І деякі особи користувалися цим, щоб звільнитися від необхідності допомагати своїм батькам, і порушували тим самим заповідь Божу. Наприклад, батько просить щось у сина, а син відповідає: Тату, я тобі б дав, але я присвятив це Богові, то дар Богові. Вибач, Бога треба слухати більше ніж людей. Господь в мене на першому місці, а ти на другому... Це по букві ми розглянули цей момент. Але розглянемо його більш глибше – по духу. Тут мова йде про те, що є служіння зовиднене Богові, а духовного служіння немає. З цього все і починається, про це і говорить Господь. Тобто, зовиднено, зовнішньо ніби присвячує своє життя Богові.

На літургії диякон постійно виголошує цю єктенію: “Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, славну Владичицю нашу Богородицю і Вседіву Марію зо всіма святими пом’янувши самі себе і один одного, і все життя наше Христу Богові віддамо…” Це те саме. Ми зовнішньо постійно присвячуємо себе Богові і говоримо: Так, ми є Божі. Усе життя віддаємо Йому. А конкретно? Дуже легко казати: Я люблю Бога! І не любити брата свого. Тут коли ми будемо розглядати духовно-символічно батька і матір, то мова йде про нашу віру, громаду, церкву, про наших ближніх, про конкретних людей. Я можу декларувати свою любов до Бога, а плодів не мати стосовно конкретних людей. От про що йде мова! А батька і матір своїх не шанувати. І буквальних своїх батька і матір, і духовних своїх батьків, і віру й церкву свою православну, а декларувати, що я Богові присвячений. Я можу йти на літургію і побачити людину, яка потребує моєї конкретної допомоги. І я бачу по часу, що я не потраплю на літургію, коли залишусь допомогти цій людині. І що, я повинен сказати: Прости людино, я Богові присвячений, – і пройти повз неї? Пройти як пройшов священик і диякон (левіт) у відомій притчі про доброго самарянина? Чому він пройшов? Бо він згідно з чином не мав права занечищуватись, він священик і йде на богослужіння. А тут Господь посилає йому конкретне служіння (бо ж служіння Панові полягає не в чому іншому, як у виконанні волі Його! А воля Божа – возлюби, принеси конкретний плід милосердя), і саме тут треба було прислужитися Богові, бо “Я милості хочу, а не жертви…” Ні, він пройшов мимо... І він має відмовку, що “Те, чим я мав би тобі прислужитися, я віддаю Богові, бо в мене літургія через п’ять хвилин…” Так само і левіт – старозавітній диякон – пройшов мимо. І тільки самарянин, який взагалі напівязичник, виявися більшим служителем Божим, аніж священик і левіт. От так і ми часто декларуємо, що ми себе Богові присвячуємо, а не маємо справ конкретних милосердя ні до батька свого, ні до матері, ні до віри своєї, ні до церкви, громад (тобто до ближніх, які в цих церквах є).

Ось іще одна грань. Людина кидає православну церкву і переходить в протестантизм. Це дуже модно сьогодні. І їй кажуть: Почекай, тобі ж треба послужити батьківській вірі! От лежить Ной праведний – батьківська віра твоя, яка після потопу бездуховності вийшла на землю (серця людські), обробила її, насадила виноградник (церква Божа), отримала плоди, але впилася цими плодами і лежить в своєму наметі (догматично-обрядовому) п’яна і нага. І що тепер робити? Це ж батьківська віра наша! Вона п’яна сьогодні, то що, сказати: Вибач, Я Богові присвячую своє життя, свої сили, все те чим я міг би тобі прислужитись, відроджуючи і очищаючи віру свою? (Оживляючи, витвережуючи цього Ноя, прикриваючи наготу (провину) батька перед Богом і людьми своїм одягом (праведністю), як це зробили Сим і Яфет)? Якщо так, то я поступаю як Хам, по-хамськи (і саме ім’я Хам вже стало називним), насміявшись з цієї наготи. Так, як і поступають в більшості своїй наші брати-екс-православні. (Адже протестанти у нас – це здебільшого ті колишні православні, які насміялися з батьківської наготи і не хочуть цього розуміти). Замість того, щоб “підійти спиною”, бачачи ретроспективу, бачачи як розвивалось християнство, скільки мучеників, скільки святих було в цій батьківській церкві. Бачачи, пам’ятаючи, як цей батько попрацював свого часу – насміятися, і кликати інших кажучи: Ідіть подивіться, я знаю яка тут нагота, яке занечищення, яка неправда!.. От вам, будь ласка, сказати батьківській вірі: Те, чим ти міг би скористатися з мене, – моїм розумом, моєю силою, моєю вірю, моєю волею, – це я все Богові віддаю, і йду в якусь іншу, кращу домівку. А ти тут “доходь” тихенько... Або так само матері – церкві, громадам. Все те чим я міг би тут прислужитися – я все це понесу в інше місце, бо я Богові все це присвятив. Я виходжу з цього Вавилону, а ти собі тут “гний”. От вам фарисейство! От вам благими намірами мощений шлях до пекла, який вистеляє сатана. І людина думає, що Богові вона присвятила, а насправді є тим священиком і левітом, який іде з гордо піднятою головою співаючи псалми, прославляючи Бога, покинувши того нещасного, побитого розбійниками брата свого православного при дорозі, полишивши батька і матір. Втім, Господь і тут осміяним не буває, і зло повертає на добро. Та це вже інша тема...

“Так ви ради передання вашого знівечили Боже Слово”. На хлопський розум почали трактувати всі ці речі, вивітривши сіль, забувши що вчення Господнє в одному слові – Возлюби! А для цього змирися… І що в тому домі де народився, там і працюй, бо там твій батько і матір, і їх треба підіймати. Тому що проспиться Ной, прокинеться православ’я, будьте певні (і наші Курси – свідчення того, що вже прокидається той “Ной”!). І згадаймо, сказано: прокляття упало на Ханаана, сина Хама. Прокляття падає на наших дітей, вже падає! Подивіться, що робиться в Україні, що робиться з нашими дітьми! А причина – в проклятті, в роз’єднанні з Богом. І це падає на наших дітей за наш Хамів гріх, тому що ми замість того, щоб піднімати православ’я, ідемо і шукаємо десь мачуху закордонну в якої в хаті чистіше і гарніше. Господь осміяним не буває, і за все треба платити.

“Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував був, говорячи: «Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене! Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук – людських заповідей…” І ти як хочеш прикривайся словом Божим чи в православ’ї, чи в протестантизмі, чи в католицизмі: якщо немає смирення – то це є людські заповіді. Ти можеш тлумачити як завгодно це Слово, які завгодно догмати виставляти (а сьогодні 1800 християнських конфесій, і всі з своїми догматами, і всі на хоругву взяли Христа, і Біблію, і всі тлумачать по своєму). Господь каже: Це все людське, бо Моє одне – Возлюби! Є любов: проповідуєш любов і живеш по любові – це Моє. Вказуєш шлях до цієї любові – це Моє. А якщо ж цього немає, то ти як не тлумач Мій прихід, як не тлумач зв’язування сатани на 1000 років... Чи так як тлумачать деякі конфесії в’язання сатани, що вся земля згорить буквально (випалять ангели все – і буде сидіти сатана на цій землі один засмучений, бо йому не має кого спокушувати... Це називається, що кращий засіб від лупи – то гільйотина). Господь говорить: Як завгодно вже тлумач, тільки одне розумій сіль, шлях який Я тобі показав: возлюби, а значить змирися, а для цього прийми свого ближнього і обставини свого життя такими якими вони є. І все! В цьому весь Закон і Пророки, в цьому все вчення. Амінь.



† † †



ВИЙШЛИ В СВІТ ТАКІ КНИГИ ПРОТОІЄРЕЯ ОЛЕГА ВЕДМЕДЕНКА:

* Посібник з духовного діяння “НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ...”
(Внутрішня Сила або духовні основи успішності та здоров’я; чому ми хворіємо або як стати здоровим; пам’ятка для тих, хто шукає спасіння; практичні поради протягом дня; правила боротьби невидимої; якщо вам пороблено; переривання прокляття роду; самовичитка... Ці, та інші матеріали ви знайдете у невеликій за розміром, але змістовній та сповненій реальним досвідом книжці, 104 стор.).

* Дві книги з серії “Відповіді священнослужителя”: “ІЩЕ НІЧ...” та “СМАК БЛАГОДАТІ” (Відповіді на запитання, якими докоряють православним представники різноманітних протестантських конфесій: чому поклоняємося Богу перед іконами; чому святкуємо не юдейську суботу, а новозавітну неділю; чому хрестимо немовлят; чому часто хрещення здійснюється не через повне занурення, а шляхом обливання; як правильно звертатися до Бога /хіба лише Ієгово?/; чи потрібно молитися за померлих; чому вшановуємо мощі, молимося до святих; чому шануємо Богородицю, і чи були у неї іще діти, окрім Ісуса... Також про число звіра /666/; коли і як прийде Антихрист; як правильно вітатися у церкві; чи можна їсти м’ясо з кров’ю; головний убір у храмі /чоловіки та жінки/; властивості святої води; походження людини тощо... Кількість сторінок відповідно 180 та 160).

Книги українською мовою.



* НАПИШІТЬ НАМ
, і ми поінформуємо Вас як отримати поштою книги, конспекти лекцій, а також аудіо та відеозаписи лекцій та проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

* НАША АДРЕСА:
Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021. (Детальна інформація вміщена також на сайті www.vedmedenko.org в розділі “КНИГИ ТА АУДІОЗАПИСИ”).




Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: