Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія.Мф.15.10 – 20. Що сквернить людину.

Лекція № 61

Лекція:
Сьогодні Неділя про Страшний суд. Хто був на літургії, той чув проповідь про покаяння з плодами смирення. Але можливо дехто не зміг почути, то я зараз коротко повторю.

Ми знаємо, що вчення Господнє в одному слові – Возлюби! Це, власне, гасло наших Біблійних курсів. Возлюби, а для того змирися. Змиритись означає прийняти свого ближнього і обставини життя такими, якими вони є. Але ми не завжди розуміємо, що це значить: прийняти обставини і ближнього свого такими якими вони є. Що, погодитись з ними? Виявляється, ні! Що тут правильного, коли дружина буде погоджуватись з тим, що її чоловік п’є, і ще буде підливати йому в чарку? Або, коли батько погодиться з тим, що його син неслухняний, і не виховуватиме його, а молитиметься Господеві: Господи, виховуй його Ти… Ні, це не є правильним! Це всеодно що тебе посадили на розжарену плиту, а ти “змиряєшся” і кажеш: От і буду так сидіти поки до кісток не просмалить, бо я “приймаю обставини свого життя такими, якими вони є”... То не є правильно! Або ти маєш роботу неспоріднену і вона для тебе каторга, і в тебе є можливість зайнятися тою справою яку ти любиш, спорідненою тобі, а ти не робиш цього, бо ти “змирився” з тим що є, невірно трактуючи слово Боже. То насправді не є смирення, бо смирення не означає байдужості! Смирення і байдужість – це різні поняття. Отже, якщо я смиренний, то це не означає що я байдужий. Я не байдужий, я відрізняю чисте від нечистого, святе від несвятого. І мені не байдуже чи в моїй сім’ї чисто чи не чисто, чи в церкві чисто чи не чисто. Мені не байдуже, чи в мені чисто чи не чисто. Тому що таким чином ми можемо прийти до того, що коли я маю якісь вади і я смиренний, то це буцім-то означає, що я погоджуюсь (“змиряюся”) з цим станом, і “приймаю себе таким, який я є”. Ось бачите, як можна Божу ідею насправді перекрутити, не розуміючи.

Смирення не означає байдужості ні до ближнього, ні до обставин життя в яких ти опинився. Смирення означає сприйняти їх такими, якими вони є. Сприйняти – тобто реагувати без роздратування, без гніву, з миром, з розумінням, з прощенням. Смиренно – значить з миром! Мирно, спокійно сприйняти того ближнього, і ті обставини. Сказати: У нас з’явилися проблеми – що ж, ми повернемося до них обличчям, – і діяти, бо смирення не є бездіяльність. А яка діяльність в нас основна? – Очищення! Ми хочемо з’єднатися з Богом, бо сенс життя християнина і полягає в тому, щоб з’єднатися з Богом. А Бога можна бачити тільки в чистому серці, в чистому “домі”, в чистій громаді, в чистій церкві, в чистій державі, на чистій землі: щоб була воля Його як на Небі, так і на землі. Щоб було Царство Боже як на Небі, так і в наших серцях. “Блаженні чисті серцем...” А для цього ми повинні працювати очищаючи наші серця, свій дім, свою Україну. А як очищувати? От для того ми тут з вами і знаходимося, щоб навчитися стратегії й тактики цієї боротьби очищення: “Рід цей не виводиться інакше, як тільки від молитви і посту”. Як стосовно свого серця, так і стосовно усієї сім’ї. Якщо у нас негаразд в сім’ї – ми повинні першим чином стати на молитву і постити (піст – стримання від гріха). Тобто, ми повинні робити все від нас залежне, щоб сказати гріху в нашому серці, в нашій сім’ї, в наші церкві, в нашій країні – ні! Ми повинні працювати!..

Смирення не є байдужість і бездіяльність. Смирення – це є позиція активна, це позиція християнина. Проявляється вона на кожному рівні по-своєму, і залежить від ступеня досконалості. І безумовно, для людини досконалої потрібно менше посту, а більше молитви. Для людини ж недосконалої – більше посту, а менше молитви. Ми також це бачимо, досліджуючи Святе Письмо. Спочатку зв’язується “на землі” (піст), а потім “на небі” (благодать по молитві). Так от, чим на нижчому щаблі досконалості ти стоїш, тим більше ти прикладаєш зусиль “земних”. Чим вище ти стоїш на драбині досконалості, тим менше ти прикладаєш зусиль “земних”, а більше “небесних”, тобто, духовних, – більше діє благодать.

Сьогодні після літургії я мав дуже гарну бесіду з кількома нашими парафіянами. І Господь тут, під час бесіди дав відкриття деяких моментів Святого Письма про те, що на кожному рівні ми повинні діяти в міру своєї досконалості. І на кожному рівні, якщо ми будемо щирі і діяти по совісті, – ми будемо правильно діяти. В діях Ісуса Христа по очищенню Церкви (власне Він для цього й прийшов, щоб очистити цю “криницю Якова”. Щоб дати ту воду самарянці, яку ми “будемо пити і не прагнути ніколи”) показуються три етапи Його дій (і всі три – це різні ступені смирення. Це для нас: як хто може вмістити!):

Перший етап – Ісус з бичем в руках виганяє торговців з храму. Тут Христос нападає, активно, бичем проповіді викриваючи гріх.

Другий – на суді у первосвященика Анни, коли слуга первосвященика вдаряє Його в щоку. І ми бачимо: Він не підставляє другу, але каже: За що ти б’єш Мене? Якщо Я неправий, то покажи в чому, а якщо ж правий – то за що ти б’єш Мене? Тут Христос іще захищається.

І третій шабель, найвищий – суд у Кайяфи, коли Ісус навіть не відповідає! Абсолютне смирення, абсолютна любов. І цим мовчанням Він бичує Кайяфу більше, ніж бичував Він торгівців в храмі...

Тут мова не йде про те, що Христос показаний на Своєму сходженні до досконалості, ні. Так само, як і хрещення в покаяння показує не те, що Йому треба було хреститися в покаяння, щоб очиститися, і сльозами покаяння змити гріх з душі. Ні! Мова йде про те, що Він пройшов цей шлях, показуючи його нам. Це ми на протязі свого духовного розвитку перебуваємо на різних рівнях, і в одній і тій самій ситуації діємо по-різному, хоча всі рази – правильно, при умові, що щиро! Але будьмо уважні: якщо ми вже в стані діяти як Христос у Кайяфи, а ще будемо діяти як Він у Анни, – то це вже буде крок назад, це вже буде невірно. Або якщо ми вже в стані діяти як Христос у Анни, а будемо іще діяти, як Христос в єрусалимському храмі, з бичем (не з буквальним. Ми дослідили, що не міг Христос гасати по храму з піною на устах і гамселити наліво і направо худобу й людей. “Батіг” – це проповідь слова Божого, яка викриває нечистоту, занечищення у сфарисейщеній церкві), то це також буде крок назад. Тож діймо так, як можемо вмістити, але максимально наближуючись до найвищої планки, показаної нам Христом: непротивлення злу силою.

Минулого разу я говорив про те, що нічого нового тут вже почуто не буде. І дехто не зрозумів, і спокусився. Ми повинні розуміти, що вчення Господнє в одному слові – возлюби, а для цього змирися. І більше тут додати, а чи відняти, ми не зможемо. Це є стратегія. А існує також тактика, і вона різноманітна. Стратегія є одна – ЛЮБОВ, до якої дорога – СМИРЕННЯ. Любов, Царство Любові, Царство Духа Святого, Царство Небесне, життя вічне... Це все є синоніми одного і того ж. І шлях до цього Царства – смирення, і це є стратегія, і вона є незмінна. І хто буде чекати, що отець Олег вкаже якусь нову стратегію спасіння, то він глибоко помиляється, цього не буде! Хто інші двері шукає для того, щоб ввійти в Царство Небесне, – той обкрадає себе, той “злодій і розбійник”. Але буде постійне оновлення тактики, буде постійна свіжа вода з тієї самої Скелі, що є Христос. І це не те, що нічого нового ми тут не почуємо, а значить і ходити нам сюди нічого. Ні, тому що на кожну конкретну ситуацію нашого життя Господь буде відкривати нам тактику досягнення стратегічної мети – здобуття життя вічного. А вона настільки різноманітна! Ми читаємо про війни народу Божого: які вони різноманітні, але забуваємо, що вони говорять про духовні війни, а не про буквальні. Ці війни в нас...

Так от, кожен раз відкриваючи Святе Письмо, яку б Книгу ми не досліджували (а дасть Бог ми будемо досліджувати кожну з книг Біблії), – ми будемо відкривати все нові і нові горизонти, нові і нові скарби, нові і нові грані цього діаманту, що є слово Боже. Але стратегія вчення, ідея і шлях досягнення її буде один і незмінний: возлюби, а для цього змирися. І от як змирися: прийми свого ближнього, і обставини свого життя такими, якими вони є… Ми будемо розглядати Святе Письмо далі і далі, і постійно нам відкриватиметься усе нове й нове, з кожним днем цікавіше, повніше, і не так як ми раніше бачили. Це є вже тактика. І тому ми повинні навіть знаючи ціль, знаючи шлях і розуміючи, що вже потрібно тільки йти цим шляхом, бо “Благословен хто йде в ім’я Господнє”, – всеодно ми повинні живитися Словом!..

Ми вже з вами дослідили дієву схему спасіння і побачили, що вона полягає в тому, що: спочатку віра, яка від слухання Слова Божого. Потім на цьому фундаменті ставиться драбина практичного смирення. І на ній щаблі зростання в надії (щаблі досконалості) і два поручні (піст і молитва). Ця драбина – до Неба; і нарешті вершина – любов досконала, Царство Небесне. Знаючи ціль і шлях ми повинні постійно піклуватися про фундамент, як добрий господар. Так от, перебуваючи на біблійних курсах ми зміцнюємо фундамент віри. Перебуваючи в Слові ми відповідно зростаємо в цій вірі, ми харчуємося хлібом Слова і зміцняємося ним.

Коли людина не їсть хліба буквального, то вона з часом стає дистрофіком, слабне і врешті-решт помирає. Так само і з хлібом духовним: ним треба харчуватися щодень! Хоча людина й знає смак цього хліба, знає як він приготовлений, і здається нічого нового вже не буде. І зараз розломивши буханку, я знаю який тут буде запах і яка вона є всередині... Але якщо людина не їстиме цього хліба, то вона з часом стає духовним дистрофіком, а згодом слабшає і помирає духовно. Ми повинні перебувати в Слові постійно, до тієї пори, коли вийдемо з тіла, і коли те Слово ми будемо бачити вже не на сторінках Біблії, але Воно вже буде в нас, а ми в Ньому. Або коли ми ще в цьому житті станемо Серафимами, і будемо літати під час молитви, то тоді прийде момент, про який сказано в книзі Відкриття: А храму я там не бачив!.. Тому що Агнець вже є Храмом у Новому Єрусалимі, в Царстві Божому. Бачить Іван Богослов, що там “немає світла сонця, ні світла місяця” (ні Слова книжного (Біблія), ні вчення церковного (догмати, канони, обряди)), тому що Агнець – є те Сонце. І те Сонце в мені, якщо я вже в Новому Єрусалимі. Тобто уже немає відання опосередкованого: Слово вознесене в серці, і перейшло в нову якість – якість духовну. Але кохані мої, хто з нас зараз може сказати: Я – серафим?! Апостол Павло сказав: Не кажу що досяг, але прагну... Ми мусимо постійно зростати в Слові, в вірі, яка від Слова і в благодаті, яка по вірі. І поки ми не ввійдемо в Царство Боже в повноті – мусимо “їсти” хліб слова: “Тиша є таємницею майбутнього віку, а слова – суть зброя світу цього”… (преп. Ісак Сірійський).

Минулого разу ми досліджували п’ятнадцятий розділ Євангелія від Матвія, і дослідили дев’ять віршів, і зараз ми продовжимо з десятого вірша:

“І Він покликав народ, і промовив до нього: «Послухайте та розумійте! Не те, що входить до уст, людину сквернить, але те, що виходить із уст, те людину сквернить». Тоді учні Його приступили й сказали Йому: «Чи Ти знаєш, що фарисеї на це слово спокусилися?» А Він відповів і сказав: «Усяка рослина, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем. Залишіть ви їх: це сліпі поводатарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого – обоє до ями впадуть»… А Петро відповів і до Нього сказав: «Поясни нам цю притчу». А Він сказав: «Чи ж ви не розумієте, що все те, що входить до уст, вступає в черево, та й назовні виходить? Що ж виходить із уст, те походить із серця, – і воно опоганює людину. Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги. Оце те, що людину опоганює. А їсти руками невмитими, – не опоганює це людини!”

Минулого разу ми вже говорили що означає “їсти руками невмитими”. Я коротенько повторю. Йдеться про речі символічні, а не про те, що учні Христові були такими нечупарами, які їли не миючи рук. Руки біблійною мовою означають діла, а “їсти руками не вимитими” – це не чекати, коли очистишся від гріхів, а тоді вже прийти до Бога, до храму чи на біблійні курси. Але одразу – будучи іще нечистим, брудним, маленьким, недосконалим приходити до храму, і тут Господь омиє тобі рани, руки… Омиє тобі спочатку розуміння, а потім діла твої і життя твоє. Думай добре, роби добре і буде тобі добре. Тоді будуть чисті і руки, але спочатку мусить очиститися розуміння. А розуміння – “Уста священика знання стережуть…”, – воно в слові Божому. Тож їжте “руками немитими” цей хліб, найперше “миючи” голову (розуміння своє), освячуючи корінь (серце), бо якщо корінь буде святий, то і діла будуть святі. Якщо будете ситі цим хлібом, то і руки помиєте – мова йде про духовні речі.

А тепер про їжу, яка входить в черево:

“І Він покликав народ, і промовив до нього: «Послухайте та розумійте! Не те, що входить до уст, людину сквернить, але те, що виходить із уст, те людину сквернить”. І мова тут йде не тільки про буквальну їжу, хоча тут буква не протирічить духові. Ми розуміємо, що так, існує й доктрина щодо їжі, яку мають деякі протестантські (юдействуючі) конфесії на сьогоднішній день, які не вживають так звану “нечисту їжу” (кролика, зайця, свинину, лини і т.д.). Не про те говорить Господь, навіть для буквальних юдеїв! Не важливо що ти їси, а важливо, що з уст твоїх виходить. А ви боретеся з салом, линками, зайцями, їжаками. А треба боротися з колючістю (“їжаками”) свого серця – із словами колючими, які виходять з уст твоїх; із лякливістю заячою в своєму серці: не “їж” її; із “свинею” в своєму серці! Тобто, ти маєш “ратиці роздвоєні” (маєш віру, декларуєш свою віру) і ніби відрізняєш ці речі, і це є фундаментом твого життя… Але духовно їси все підряд, насправді не розрізняючи, бо і слово Боже не розжовуєш: не відкидаєш шкаралупи букви від зерняти Духа, не “розжував” суті Вчення, мети й шляху досягнення її. Бо в тобі і ті риби, і птахи нечисті. І сама душа твоя є тією “рибою”, що плаває в морі світу цього, і не має захисту від цього моря – не має “луски”. Позбавлена броні праведності, броні смирення і любові. А ти буквального линка не їси...

Каже Господь: “Їжте все, що не ятках м’ясних продається, за сумління ані трохи не турбуючись. Бо Господня земля і все що на ній, вселенна і все що наповнює її”. Втім, якщо ти будеш йти шляхом смирення, то і на фізичному рівні будуть відбуватися зміни. Ти просто з часом і буквально не захочеш їсти ні того сала, ні м’яса… І будеш їсти пророщене зерно і овочі, фрукти сирі, і тобі буде добре. А прийде час – взагалі будеш, як Серафим Саровський, одну просфору їсти на тиждень... Чи й взагалі три роки нічого не їсти, і стояти на камені молитись, і споживати чисту енергію духовну, а пити тільки відвар трав’яний, щоб не пошкодити нутрощі. Прийде час... І не турбуйся ти за тих линків і тих поросят буквальних! Ти турбуйся за те, щоб вигнати “поросят” із свого серця – от тут їх шукай, бо не те сквернить людину, що входить в уста, а те що виходить з уст! А виходить слово, яке є виразом думки, а думка – то вираз того, що лежить на серці, в глибинах свідомості і в підсвідомості, ось де є те серце. Освячуй корінь! Викидай звідти (освячуй, пануй над ними) свої звірячі інстинкти, злі думки, перелюби… Якщо корінь святий, то і гілки будуть святі. Якщо в серці буде чисто, то і думка буде чиста, і слово твоє буде чисте, і діла твої будуть чисті, і життя буде чисте. Фарисею сліпий, що ти чистиш зовнішню сторону кухля (тут їжа тверда) і миски? Ти чисти їх з середини, тоді будуть вони чисті і назовні.

Зануримося ще глибше в духовно-символічний зміст. Що входить в уста? Уста – це те, що стереже знання. Тож поговорімо про їжу духовну, яка входить в уста, наповнює знаннями. Виявляється, знову ж таки, не важливо яким шляхом ти йдеш, яку їжу духовну ти їси! Не важливо чи ти член УПЦ Київського патріархату чи Московського, баптист, кришнаїт… Не те сквернить, не вчення, не якась філософська концепція сквернить тебе, тому що те що входить в тебе – потрапляє “в черево”. Черево біблійною мовою – це життя (церковнослов’янською “живот”). Духовна їжа входить в твоє життя, і вона апробовується твоїм життям, практикою твого життя, і ти вже розумієш чи воно чисте, чи нечисте. Ти розбираєшся в цих речах. Не те сквернить тебе, що входить в тебе, окрім моментів, якщо воно для тебе ідоложертвенне (згадаймо послання апостолів). Заколи та їж! (Заколоти треба мечем слова Божого). Зваж на терезах совісті, відрізни чисте від нечистого, святе від несвятого, та й їж. Немає насправді нічого, щоб було нечистим саме в собі, жодної ідеології. Тому що в кожній конфесії, в кожній релігії, в кожному вченні є пошук істини, і всі вони є Вавилон. І всі, і кожна зокрема є Вавилон: змішання чистого і нечистого, святого і несвятого. Бо Господь через несмиренність, нелюбовність нашу змішав ці духовні мови – не про створення китайської, французької і т.д. мов йде мова у книзі Буття. Заколи, внеси сюди меч обосічний, що розтинає навпіл чисте від нечистого, святе від несвятого, зваж на терезах слова Божого, волі Божої і споживи чисте. Нечисте ж – відкинь.

Ми казали: є мета – Царство Небесне, обоження, освячення, спасіння, життя вічне. Є шлях до цієї мети (дорога смирення), і є стежки якими йде кожна конфесія зокрема, кожна людина зокрема, кожна філософська школа зокрема. І ці стежки або наближаються, або віддаляються від головного шляху (ну, або зовсім ведуть в іншому напрямку, бо є й явно богоненависницькі ідеології. Ідеологія сатани не веде до любові – це хліб іржавий, гіркий, отруйний). Наприклад, є пшениця Господня (“Я є хліб, що з Неба зійшов”), а є вироби з цієї пшениці, які або наближуються до чистого хліба, опрісноків Господніх, або мають в собі якісь домішки, чи різноманітність смаків, форм. Ми маємо тисячі цих стежин-напрямків, які наближуються або віддаляються від основного шляху. І кожен нав’язує іншому свою їжу. Один каже: Треба їсти тільки вареники, це найкраща їжа. А другий каже: Ти нерозумний, треба їсти лише чебуреки! Але і вареники і чебуреки з того ж самого борошна, тільки трохи інший вигляд і начинка! А в принципі хліб – один. І якщо ти з’їси того чебурека, то нічого страшного для тебе не станеться, аби не стало це для тебе ідолослуженням, аби ти не скочив з наріжника храму якогось з напрямків, ставши фарисеєм.

“Тоді учні Його приступили й сказали Йому: «Чи Ти знаєш, що фарисеї на це слово спокусилися?” Чи знаєш Ти, що ортодокси які почули зараз це слово з уст моїх спокусяться? Так як спокусилися після того, як я сказав за берети і хустки. Спокусились, бо підходили і скаржились, що отець Олег проповідує ходіння в шляпках в храм. Та не проповідую я шляпки, але Христа розіп’ятого! Я пояснював тут символіку хустки. Втім, це є нормально, бо на те він і ортодокс, і фарисей, щоб спокуситися...

“А Він відповів і сказав: «Усяка рослина, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем (корінь – то віра)”. Ми читали недавно притчу про кукіль. Одне зерно сіється добре, пшениця, а інше – кукіль, тобто те, що спротивляється істині. Безумовно, ми розуміємо, що всякий консерватизм, ортодоксія, ретроградство то є кукіль. Все що стоїть перепоною на шляху розвитку – це є кукіль. Хоча на певному етапі воно й було чистим. Ми говорили за падшого ангела Люцифера, ми говорили як це екстраполюється на сутність людську і казали, що сатана в нас – це наш закон плоті, звірячі інстинкти наші, і вони на певному етапі розвитку є позитивними. Але приходить момент, коли створіння досягає рівня Людини розумної, одухотвореної, і вже ці самі звірячі інстинкти починають вступати в конфлікт із законом розуму, противитись йому. Апостол Павло каже: Ось відчуваю в собі закон плоті, який протирічить закону мого розуму. От вам і сатана – супротивник! Той “ангел” був свого часу світлий, вісник Божий, поки діяв в узгодженні із шляхом розвитку (а розвиток – це приватний випадок закону Божого, тому що Господь все творить згідно законів розвитку, еволюції). Але об’єктивно, на певному етапі інстинкти людські, закон збереження плоті, той “ангел світлий” стає уже темним, “падшим”. Він спротивляється розвитку, прогресу, а отже вже є регресивний – супротивник, сатана.

Існує прогрес, існує закон Божий, закон розвитку, який встановив Господь. Закон розвитку матерії від неорганічної через органічну до вищої форми існування матерії – Людини розумної, і до найвищої форми її існування – Людини духовної. До Адама ранішнього, який виходить з біологічного тіла і стає вже Ангелом. Ми про це говорили в попередніх лекціях. Таємниця захована від віків і поколінь – Христос в нас. Але і сатана – в нас! І цей сатана в нас, гординя самості нашої, плотський спротив в нас і протирічить розвитку та прогресу духовному в нас. І безумовно, ортодоксія, яка на певному етапі була таки правовір’ям (як перекладається це слово), якщо вона консервується, зупиняється в своєму розвитку, то й вона з ангела-вісника, ангела світла стає ангелом темряви, власне сатаною. “Пам’ятайте про жінку Лотову!” – каже Господь. Фарисеї завжди спокушаються усяким розвитком, усяким оновленням. А якщо ти зупиняєшся – то обов’язково стаєш фарисеєм, і рано чи пізно втрачаєш і те, що ти мав: віру. Ти як жінка Лотова перетворюєшся на “соляний стовп”, а Господь каже: “Благословен хто йде…” Хто не йде – той нікуди й не дійде. І рано чи пізно у тих відніметься і той єдиний талант – віра. А точніше, ти стаєш бісом який вірить і тремтить, а це віра мертва, лжевіра.

“Залишіть ви їх: це сліпі поводатарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого – обоє до ями впадуть”… Приходить духовна сліпота: людина вже не бачить. Людина стає фанатично віруючим, а фанатично віруючий – це є віруючий сліпо. Фанатична віра – це є віра сліпа, і людина б’є себе в груди, і кричить що: кого хочеш задушу за віру православну... Ви собі уявляєте такого “поводатаря”? У художника Брегейля є картина “Сліпці”, де дуже гарно зображено такого поводатаря, який веде сліпих і вони не можуть знайти дороги до храму, хоча храм поруч. Це те саме, як вчать отці Церкви, і говорять пророки: Доки будете сліпими в полудень?! Над головою – Сонце: Христос прийшов уже 2000 років тому назад! Що ще ви чекаєте? Він приніс вчення: Возлюби, а для цього змирися. Він каже: Навчіться від Мене, бо Я тихий, смиренний і серцем покірливий… І знайдете! А ви все ще сліпі, ви ще воюєте з шапками, з линками й кадилами. А ви ще не можете зрозуміти простої істини, і не бачите цієї дороги. Ви воюєте з одягом, тобто з догматами як в теорії, так і в практиці, – з формою. Не з суттю догматів, а з формою і з обрядами. Чимало хто навіть з тих, хто має духовну освіту не знають, що форма догматів православних може (і повинна!) змінюватись, суть же – незмінною.

Так було закладено з самого початку. І приходить момент, коли форма стає тісною і потребує оновлення в світлі вимог часу, в світлі певних нагромаджених знань і відкриттів. Наприклад, форма догмату про воскресіння. В середньовіччі не було такої галузі медицини як реанімація, тому майже ніхто не вертався з того світу, практично не було людей які б пережили клінічну смерть, повернулися і свідчать. Хоча деякі все таки були, як про це свідчить картина Ієроніма Босха “Вознесіння праведників в рай”. Ми бачимо на ній той світлий тунель, і як ангели підносять ці душі до нього. Художник очевидно мав такий містичний досвід. Але тоді це не було в такім масштабі як це є сьогодні. І трактувалося тоді воскресіння так, що з могил мало не плечем підважуючи плити будуть виходити покійники… Форма вчення про воскресіння виявляється залишилась незмінною й донині. Так дехто і сьогодні трактує воскресіння... Не можна ту саму форму зберігати на протязі тисячі років, це є неправильно! Догматичне богослів’я навчає, що форма догмату має право на зміну, хоча суть повинна залишитись незмінною. Сліпці рано чи пізно впадуть до тої “смоляної ями”, про яку ми читаємо в книзі Буття, куди падають царі Содомський і Гоморський.

“А Петро відповів і до Нього сказав: «Поясни нам цю притчу». А Він сказав: «Чи ж ви не розумієте, що все те, що входить до уст, вступає в черево, та й назовні виходить?” Тобто, всі знання які вам нав’язують, входять у ваше життя і ви починаєте їх зважувати на практиці, але це не означає, що ви починаєте таким чином жити. Ви просто починаєте зважувати, своїм життєвим досвідом перевіряти те що вам сказано. Ось наприклад така ідеологія, таку їжу ви скуштували: Вам запропонували спробувати галюциноген і сказали, що вам буде добре, ви побачите видіння, побачите нірвану, ви будете мати досвід містичний... Але вам не треба куштувати наркотик, бо ви маєте життєвий досвід, і вже бачили тих нещасних, яких “ламає”, які впали і які у 20 років йдуть з життя. І ви відрізняєте чисте від нечистого, і кажете: Ні, нічого в тебе не вийде! Є досвід мій, є досвід Церкви, який виражений в переданні церковному, в святоотцівській літературі. Ні, це є отрута і цих речей я робити не буду! От вона, їжа яка в тебе входить, та вона тебе не опоганить, а от що виходить… Бо якщо ти не борешся з внутрішніми ворогами, то саме це тебе доведе до біди. Тому що внутрішні вороги страшніші за зовнішніх.

Ми з вами говорили, коли розглядали тему “Світ ангельський”, говорили про бісів, демонів. І розглядали їх на духовно-символічному рівні, тобто як закон плоті в нас. І як зовнішні біси, як ті духи злоби піднебесної що реально існують в світі невидимому, паралельному з нашим. Ті Отці які їх бачили розповідали, що вони буквально кишать навколо нас. І що вони огидні. Як каже святий отець Церкви Іван Златоустий: “Якби тільки дозволив їм [бісам] Бог показати нам свій страшний огидний образ, то ми б просто пошкодилися розумом. Наше грубе матеріальне тіло слугує свого роду рятівною заслоною, захищаючою нас від безпосереднього бачення бісів, які могли б призвести до божевілля тих, хто бачить їх”.

Біси прагнуть увійти в наше серце і використовувати нас як інструмент для задовільнення своїх ницих похотей, пристрастей, бо вони суть колишні люди, які вийшли з біологічного тіла і стали духами злоби піднебесної духовної сфери. Вони хочуть використати нас як інструмент, і якщо у нас в серці чисто, то вони ніколи не ввійдуть туди. При умові якщо в серце увійшов Христос, а не просто ми вичистили серце і зоставили його порожнім, бо тоді ввійдуть в серце наше сім ще лютіших духів. А коли в серці чистому царює Господь, то все – вони уже не ввійдуть, бо немає нічого спільного між світлом і темрявою, між чистим і нечистим. Так навчає нас Господь! Якщо у нас серце занечищене і в нас панують звірячі інстинкти, якщо ми дали їм волю, то вони є поживним середовищем для розповсюдження і зовнішніх ворогів наших. Наші “домашні” вороги то є “троянський кінь”, який відкриває двері нашим ворогам зовнішнім. Не так страшні зовнішні вороги, тобто “те що входить”, як страшно “те, що виходить”. Бо якщо в нас є споріднене середовище для нечистого, для того що входить (а це середовище і є оточуючим нас насправді), то воно ввійшовши там і залишиться і дасть плід свій, і знищить нас перетворивши на тих самих духів злоби піднебесної ще тут, в біологічному тілі. А потім, по виході з грубофізичного тіла в тонкоматеріальний, як називав його Феофан Затворник, світ, і там, в тому низькочастотному пеклі, темному, безбожному, безблагодатному станемо буквальними духами злоби! І будемо шукати чиєсь тіло щоб задовольнити свої ниці бажання, що ми їх з собою забрали туди, на той світ.

“Що ж виходить із уст, те походить із серця (із глибин свідомості і підсвідомості), – і воно опоганює людину”. Оце біда наша: “вороги чоловікові – домашні його”; “Не бійтеся того, хто тіло вам може згубити, а бійтеся того, хто тіло і душу вам може забрати” – говорить нам Господь. Бо душу забрати без нашого дозволу не можна, лише тіло можна. А дозволяємо ми душу забрати тільки тоді, коли ми самі перетворюємо її на вертеп розбійників, тобто піддаємося сатані в нас, який і відкриває двері для сатани зовнішнього. Сатана ж в нас – це закон плоті в нас, це наш плотський розум, звірячі інстинкти наші. Які свого часу були позитивними, на певному етапі еволюційного розвитку творіння. А згодом стали негативними, тому що вони спротивляються волі Божій, а воля Божа – на одухотворення творіння).

“Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги”. Тут цей ланцюжок недаремний і не випадковий, як немає нічого випадкового в Біблії. Спочатку лихі думки. Думка з серця народжується: як вчать отці Церкви серце – це є джерело життя, корінь всього. Думку ми можемо побачити і почути висловленою в слові, але те що в серці діється ми не побачимо. Так от, думка – то є індикатор внутрішнього стану: “Що лежить на серці, про те говорять і уста…” Якщо думки лихі, то серце неосвячене.

Лихі ж думки – призводять до душогубства, вони гублять душу. Тут не тільки мова йде про порушення шостої заповіді (“Не вбивай!”) стосовно зовнішніх чинників, а у першу чергу про душогубство внутрішнє. Ти губиш свою душу цими думками, цими інстинктами неконтрольованими, тому що душа складається з волі і розуму. Гине як розум, так і воля: людина стає безвольною, і ми бачимо таких людей навколо себе дуже часто. І вони відповідно стають одержимими бісами.

Перелюби – це коли жінка (життя, душа) зраджує, змінює мужа. Хто наш “муж”? Наш Муж – це Господь. Від Духа Святого Марія Діва, тобто життя праведне, повинно народжувати плоди віри. А тут вже перелюб, і я вже не люблю Бога, а люблю світ; люблю не ближнього, а себе, тим самим порушуючи волю Божу. Тут любов до себе із знаком мінус, а не із знаком плюс, тому що насправді ми повинні любити свою душу, тільки так, як Господь навчає: “А хто душу свою любить – той погубить її”, тобто погубить плотське в собі. Отже, лихі думки, перелюб – життя починає блудити з світом, – а це приводить до розпусти (блудодіянь).

Блудниця від перелюбниці відрізняється тим, що перелюбниця має чоловіка і блудить з іншим, а блудниця – це та, яка не має чоловіка і блудить з багатьма чоловіками. Тобто, душа стає як така, яка ніколи не мала “мужа” (істинної віри й розуміння) – розпуста.

Далі – крадіж, тобто людина викрадає в себе щастя: стає нещасною, закриває двері перед собою в Царство Боже.

Потім бачимо неправдомовство, а отець неправди – сатана: людина перетворюється на духа злоби піднебесного, на диявола (в перекладі диявол означає “обманець”).

А довершує все – богозневага: сатана зневажає Бога і спротивляється Богові. Тут уже вповні проявляються диявол і сатана, обманець і супротивник, теорія і практика зла. Власне людина й стає цим дияволом і сатаною, повністю зливаючись із вселенським духом злоби... Який страшний шлях, і все це в серці нашому! – говорить Господь.

“Оце те, що людину опоганює. А їсти руками невмитими, – не опоганює це людини!” Біжімо до Бога, біжімо до Слова, біжімо такими якими ми є – нечистими. Господи, спаси і помилуй! Очисти! Бо я сам нічого не можу, бо все в Твоїй владі. І благодать від Тебе, і віра, по якій вона дається від Тебе, “щоб ніхто не величався”; і Слово по якому віра – від Тебе. Та і я сам – лише творіння Твоє! І покаяння не від мене, бо “Покаяння двері відкрий мені Життєдавче…”, – співаємо ми у ці дні. І хай Господь дасть нам мудрості розуміти слово Його і по букві, і по духу, і морально-етичний, і містичний його зміст. І дасть нам силу йти цим шляхом, не як сліпці, а як “мужі з відкритими оком”. І хай нам дасть миру і радості в Дусі Святім, що ми могли достойно прославляти Його, як єдиного Бога: Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і по всяк час, і на віки вічні. Амінь.



† † †

Протоієрей Олег Ведмеденко запрошує усіх, хто є небайдужим до справи свого спасіння, до БІБЛІЙНОЇ ШКОЛИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ, заняття якої проводяться щонеділі о 17-00 в актовому залі готелю “Профспілковий” (м. Луцьк, просп. Відродження, 24, 3-й поверх, навпроти міської лікарні №2).

Основна мета запропонованих слухачам лекцій – дослідження Слова Божого по духу: як форми (духовна символіка біблійних текстів), так і змісту Писання (невипромінювання зла /смирення/, як шлях здобуття внутрішньої сили /благодаті/).

На заняттях ви можете придбати конспективні матеріали, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега, різноманітну духовну літературу.

Зібрання супроводжуються загальною молитвою та співом духовних пісень.

ВХІД ВІЛЬНИЙ! МИ ЧЕКАЄМО ВСІХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДИ БОЖОЇ.

Дистанційне навчання
здійснюється через мережу Інтернет та за допомогою листування.

НАПИШІТЬ НАМ, і ми надішлемо Вам інформацію, як отримати поштою книги, конспекти лекцій, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

Наша адреса: Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021.

E-mail: vedmedenko@fk.lutsk.ua

Інтернет-сайт Школи: www.vedmedenko.org



† † †

Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (див. вище) з поміткою: “пожертва”, або “десятина”, або ж перерахувавши кошти на рахунок незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ “Західінкомбанк” ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.

“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).



Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: