Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія.Мф. 15. 21 – 39. Уздоровлення дочки хананеянки.Уздоровлення багатьох недужих. Чудесне нагодування чотирьох тисяч народу.

Лекція № 62

Лекція:
Минулого разу ми досліджували 15-й розділ, і дослідили двадцять віршів. Сьогодні продовжимо з 21-го вірша:

“І вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські. І ось жінка одна, хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся наді мною, Господи, Сину Давидів, – демон тяжко дочку мою мучить!» А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!» А Він відповів і сказав: «Я посланий тільки до овечок заблудлих дому Ізраїлевого»…

А вона, відійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи мені!» А Він відповів і сказав: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам»… Вона ж сказала: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів». Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя віра велика, – нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала”.

“І вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські”
. Що то за землі тирські і сидонські? Ці землі символізують собою світ. Тир – означає “Скеля”, “Твердиня”; а Сидон – “Рибальство”. Тир – скеля духовна. Це є висоти світського розуміння, світської науки, світського вчення. Яка наука світу? Чому вчить світ? Які висоти світу? Насильство і користолюбство! А Сидон – “рибальство” духовне: світ уловлює в свої сіті душі людські... Тут скеля і рибальство із знаком мінус, світські висоти і світське виловлювання. Іншими словами це можна було б назвати Тигр і Єфрат – річки вавилонські про які ми весь час співаємо на всенічній. Ми співаємо цей псалом 136-й: “На ріках вавилонських, там сиділи ми і плакали... Як же ми будемо вихваляти Господа в землі чужій?” Які болісні слова! Але ці слова недаремно співають у передпостові дні, бо ми повинні усвідомити, що ми і є той народ Божий, який значною мірою уловлений в ті сіті тирські й сидонські, захоплені в полон гріха. Бо хто з нас без гріха? Хто є вільний? “Як кажемо, що гріха не маємо, то обманюємо себе...” І ми сидимо “в полоні вавилонському”, в полоні змішання чистого й нечистого, святого й несвятого, бо слово Вавилон означає – “Змішання”. Над тими річками вавилонськими Тигром (“Стрімкий”) і Єфратом (“Солодкий”), що символізують силу і солодкість гріха. Так само твердиня, скеля – Тир, і сіті Сидону вловлюють нас і тягнуть в ту землю ханаанську, тягнуть в полон хананейський.

Жінка хананеянка... Ханаан – це був внук Ноя, син Хама. Того самого Хама, який зрадив свою віру і відійшов від батьківської віри, не прикривши наготу батька своєю праведністю, але насміявся з нього. І прокляття впало на дітей Хама, прокляття впало на Ханаана і в результаті цей народ втратив хліб і вино – теорію і практику спасіння. І ми бачимо, що Мелхіседек забирає ці “хліб і вино” в Ханаана і віддає його коліну Симовому – Аврааму. Пам’ятаєте, в якій землі зустрічає Авраам Мелхіседека? В ханаанській! І в Ханаані передає Мелхіседек Авраамові хліб і вино – теорію і практику спасіння, передається те знання таємне для непосвячених, але відкрите для тих, хто бажає прийти до нього. Хананеянка – це життя яке втратило віру і стало суто світським, життям язичників. Ісус входить в ці землі, в язичництво. Язичництво – це не є поклоніння перунам, даждбогам в буквальному плані, тут мова про духовне язичництво. Сказано: “Лиха пожадливість та зажерливість і є ідолослуження…”

“І ось жінка одна, хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся наді мною, Господи, Сину Давидів, – демон тяжко дочку мою мучить!” Дочка – це чуттєвий світ, це відчуття людини. Людина є нещаслива і відповідно почувається нещасною. От відчуття себе нещасливим це і є дочка хананеянки, що хворіє і мучиться тяжко! Життя язичницьке, яке має за цінності свої не небесні, не духовні цінності, а складає собі скарби на землі, і отже є життям язичницьким, тобто служить мертвим ідолам (пожадання плоті, пристрасті, влада, гроші, авторитет). І відповідно є нещасливим, тому що не можна бути щасливим будучи ідолянином. Тому що дві дочки в кровожерця: «Дай, дай!». Дай як в духовному плані, тобто в пристрастях душі, так і в тілесному – дай! І ця неможливість задовольнити пожадання, а отже стати щасливим, і є та черва невсипуща і вогонь невгасимий. Вогонь пристрастей і пожадань, і черва невсипуща ненаситності нашої. Якщо ми сповідуємо такі цінності, так живемо, якщо ми є язичниками в духовному плані, то й маємо ту жінку хананеянку, яка фактично вже втратила віру. Хананеї втратили віру в єдиного Бога, і недаремно вона звертається до Ісуса не як до Бога, але бачить в Ньому просто людину. Хоча Людину, наділену не аби якими здібностями. Ця жінка, це життя вже шукає порятунку де завгодно. Вона є нещасна і вона ладна на все, аби вирішити свою проблему, тому що це є основна її проблема. Вона не розуміє причини своєї нещасливості, не розуміє що причина її нещастя в її ідолослуженні, в тому що батько її, Ханаан, був сином Хамовим і вона несе те прокляття батьків. Вона вже втратила віру, вона не знає Бога, але вона шукає спасіння і таким чином шукає й Бога. І знаходить вона Ісуса Христа, тому що про Нього іде поголос: “Ось іде Спаситель!” Вона не бачить в Ньому Бога, але вона бачить в Ньому Того, Хто може їй допомогти і зцілити її дочку. Хто може допомогти їй стати щасливішою.

Ім’я Ханаан перекладається як “Раб”, або “Купець”, – і ми бачимо, що ця жінка-хананеянка – вона також є рабиня, тому що вона є результат торгівлі, підміни цінностей духовних на матеріальні, небесних на земні. І вона потрапляє в результаті в рабство полону гріха, в рабство сітей сидонських на твердинях тирських. Але вона бачить Ісуса, Спасителя, вона бачить якесь Світло в тій оточуючій темряві. І вона чує, що ім’я Йому Ісус, що Цей спасає. Хоча вона ще не бачить в Ньому Бога, але вже бачить в Ньому Спасителя, вона бачить що через Нього може прийти спасіння від того Бога, якого вона вже і забула.

“А Він їй не казав ані слова”. Тут дуже цікавий момент, бо складається враження, що Господь жорстокосердий. “Тоді учні Його, підійшовши, благали Його (виходить, що учні Христові милосердніші за Нього?!) та казали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!» А Він відповів і сказав: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого…” Про що насправді тут йдеться? Ми повинні відрізняти чисте від нечистого, святе від несвятого, і там де буква протирічить духові відкидати її. А тут буква явно протирічить духові. Христос прийшов до всіх, бо “Лікаря потребують не здорові, але хворі” Лікаря потребує більше та хананеянка, ніж “заблудлі овечки дому Ізраїлевого”, тому що вона більш хвора, тому що Хамів рід більш хворий аніж роди Сима і Яфета (двох інших синів Ноя). Чому ж так відповідає Христос? Тому що Він показує шлях: спочатку освячується Єрусалим, потім вся Галілея, потім Самарія (напівязичництво) і аж тоді до кінців землі (повне язичництво). Чому так? Тому що у “овечок заблудлих дому Ізраїлевого” є віра, хоча і хвора, заблудла – її треба освятити, очистити як криницю Якова, яку замулили філістимляни. А в ханаанки віри взагалі немає, ще немає навіть криниці: її треба іще викопати. Хоча вони думають, що є бог-влада, бог-гроші, бог-пожадання плоті. Там богом є сріблолюбство, славолюбство, сластолюбство. От чому Господь говорить, що вона не зможе прийняти в повноті те, що Я даю, бо вона язичниця, і Я взагалі для неї не Бог. Овечки дому Ізраїлевого можуть це прийняти, тому що вони вірять в Бога і Я мушу показати, що Я є Син Божий а не просто син Давидів. А для неї, для якої слово “Бог” нічого не значить, це дуже важко. І тому Я прийшов в першу чергу до тих, хто може сприйняти Євангелію, хто має вже віру. Я прийшов освятити цю віру, очистити, показати світло спочатку слова Свого: скинути покров букви із Святого Письма, показати що вчення Моє от в цьому Возлюби! А потім через слово очиститься і віра їхня, і змиряться серця, а по смиренню отримають і благодать. А хананеянці – важче! Отже, не відвертається Господь від хананеїв. Він для того й прийшов і помер на хресті, щоб спасти всіх, і найбільше тих, хто найбільше заблудив. Але існують певні закони, і в міру того, що не можуть хананеяни вмістити так, як це могли б вмістити ізраїльтяни, то тому Я в перші чергу прийшов саме до “овечок заблудлих дому Ізраїля”. Тобто до віруючих, але заблудлих в своїй вірі...

“А вона, відійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи мені!” Хананеянка вклонилася… Що це означає? А це означає що своє розуміння, волю свою вона підпорядкувала розумінню Божому. А розуміння Боже – це возлюби, а для цього змирися. І вона, не маюча віри, здобуває надію через смирення, а таким чином здобуває і віру, тому що надія вища аніж віра! Вона своє розуміння підкоряє вченню Божому, а вчення Господнє – змирися… Вчення Господнє – це є вчення смирення. Дуже гарно говорить на цю тему святий Іван Лествичник:

“Смирение – есть духовное учение Христово, мысленно приемлемое достойными…” Тими, хто достойний його прийняти, приймається духовно, “мысленно”. Пам’ятаєте, ми читали, що “якщо він достойний – то входьте в його дім”? Достойні – це смиренні, бо тільки достойний може прийняти смирення. Бо, “Хто не бере хреста, і не йде за Мною, – той недостойний Мене”. Достойний тільки той, хто смиренний перед Богом. Господь не дивиться на обличчя, Він читає серця. Згадаймо, як Господь обирав Давида на царя. В очах людських було багато братів достойніших – сім. Вони були гарні, і сміливі, і мужні, а обирається найменший – він достойний! Чому? Бо він смиренний, він овечки пасе, тобто смирення в серці своїм плекає. От хто є достойний в очах Господніх! Таких достойних шукайте у всіх конфесіях, щоб донести їм вчення Господнє, і вони сприймуть вас. “Смирение – есть духовное учение Христово, мысленно приемлемое достойными в душевную клеть. Словами чувственными его невозможно изъяснить”

Справді, скільки ти не проповідуй смирення, але поки ти його не відчув – то ці слова будуть для тебе порожнім звуком, ти будеш плутатись між смиренням і старозавітною покорою законові страху ради. А смирення – це вже покора Христа ради, це прийняття покори як природного, духовного, внутрішнього відчуття. Іван Лествичник говорить: Якщо ти маєш духовне розуміння, ти повинен отримати й духовне відчуття, ти обов’язково повинен знайти в собі те смирення. Ось Він, “Христос у вас”! Поки що це “Таємниця, схована від віків і родів, але виявлена святим (достойним, найменшим)…” В серці відкривається ця таємниця – змирися і лествицею смирення піднімися до висот досконалості. І як неможливо словами визначити що є любов, так не можливо словами виразити що є смирення, це просто треба відчути! Дай Бог нам на протязі цього Посту відчути (для тих, хто ще не відчував), що таке смирення. А для тих, хто знає його смак, утриматися в ньому.

Ми з вами порівнювали сходження до висот досконалості, до Царства Небесного з побудовою дому, з домобудівництвом. Спочатку фундамент – це є віра, яка від Слова; а потім стіни – зростання в надії. І, нарешті, дах любові досконалої... Смирення і надія – це є насправді слова майже тотожні, бо смирення вище віри, як ми бачимо це в історії з хананеянкою. Адже вона віри не мала, Слова не знала, але вона мала смирення і надію, а відповідно, як виявилося, таки здобула, воскресила й віру, бо відчула це Слово хоча і не розумом, не через друковані слова чи проповідь пророка, але написаним на скрижалях серця свого. Вона відчула Христа в серці своєму, і вона схилила і розуміння своє, і по цьому смиренню отримала благодать. А ми маємо фундамент – віру, яка від слухання Слова Божого, Святого Письма, і ми повинні будувати на ньому дім свого спасіння. Ми повинні будувати своє спасіння з каменів посту, молитви, чувань молитовних, милосердя, богопізнання. Але якщо вони не зцементовані – то вони розсиплються при першому ж вітерці, не кажучи вже про бурі великі. Що ж цементує нашу будівлю? Смирення! Смирення – це той розчин, без якого не збудуємо ми дому. А з нього самого й без каменів (без діл) можемо збудувати (див. нижче)! От ми кажемо: драбина до Неба, вона покладена одним кінцем на фундамент віри, яка від слова, щоб не загрузла вона в землю. І ми кажемо, що там є щаблі досконалості: “покажіть у вірі добродійство, в добродійстві роздумування”… Так визначив сім щаблів досконалості апостол Петро. Ми кажемо, що на цій драбині є два поручні за які ми тримаємося при підйомі – це піст і молитва, ними очищуємося. Але ця драбина стоїть на основних балках, і це є балки смирення: а немає балок – то розсиплеться та драбина, і ми нікуди не піднімемося. Отже, смирення – це є духовне вчення Боже. І ось хананеянка вчення не знала, віри не мала, але змирилась, і отримала благодать.

“А вона, відійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи мені! А Він відповів і сказав: «не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам”… Ми знаємо хто такі “щенята” в біблійній мові. Це світська людина, вона “чотирма лапами” стоїть на земному. Що ти хочеш від Мене? – каже Господь, – ти є іще світське “щеня”. Ти ще й віри не маєш, і не зможеш здобути благодаті: тобі іще для початку треба відірватися від земного корита!

Припинити бути щеням... Ми знаємо що таке “пес” в біблійній мові. “Овечка” – це смирення; свиня – це заблудла овечка, яка має роздвоєні ратиці (віру), але не жує, тобто не виконує, бо їжа це виконувати волю Отця. “Не жує” на практиці, “не жує” і в теорії – по букві тлумачить Святе Письмо, крізь букву не проникає у внутрішній, духовний зміст його. Свиня не має “подвійного жування” – вона не розжувала що таке є смирення і любов, хоч віру й має. А тут – “пес”, що не має навіть віри; а тут – “щеня”, син пса, син світу... І не годиться давати хліба Господнього псам. І тут виявляється, що вона вже не пес, бо вона змиряється! І відповідь хананеянки є відповіддю смиренної людини.

“Вона ж сказала: «Так, Господи! (Це – смирення! Коли ти говориш “Так” – це вже смирення) Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів”. І за це смирення вона отримує благодать. Вона правду говорить, бо світ цей теж без благодаті не залишається, хоча це крихти благодаті. І десь колись у світі відбуваються осяяння, і десь колись світські теж відчувають себе щасливими у певні моменти свого життя. Хоча це не можна порівнювати з хлібом Благодаті, який має людина досконала, яка має молитву серця, яка має містичний досвід і має постійний міцний зв’язок з Богом. Але крихти сипляться і в світ. І тут хананеянка показує смирення, а смирення – це надія, це той будуючий “цемент”. І вона вже має це багатство, а відповідно отримує й віру, і відповідно вже пізнає Слово, хоча і не розумом, але вже серцем пізнає, а це – найважливіше. “І біси вірять, але тремтять” – вчить нас Святе Письмо, – надія вища за віру, смирення вище за віру, тому що смирення це вже жива віра насправді. І людина може номінально казати: Я в Бога не вірю! А маючи смирення – стати членом церкви Христової...

Я вже процитував преподобного Івана Лествичника, що смирення то є духовне навчання Христове. І ми бачимо, що Господь також про Себе каже: “Я є тихий і серцем покірливий (смиренний)…” І Він говорить: “Навчіться від Мене…” Тут уже отці Церкви тлумачать: “Научитесь не от ангела, не от человека, не от книги (навіть не з Біблії!), но от Меня...” Це – практичний досвід, бо ти повинен відчути смирення. Повторюю, сьогодні заговини на Великий Піст і наше завдання відчути смирення (хоча б в цьому Пості), якщо ми його ще не знали. Це буде справді велика перемога і великий результат Посту. А якщо ми вже знаємо, що це таке, то ми повинні тепер якомога довше втриматись у постійному смиренні, показати “в стриманості – терпеливість”, щоденно привчаючи себе до цього смирення, до духовного відчуття. “Научитесь не от ангела, не от человека, не от книги, но от Меня. То есть от Моего в вас вселения, и осияния, и действия”. Ми бачимо, що Матір Божа також говорить: “Зглянувся на смирення Своєї раби…” Знову, Господь дивиться на смирення. А зараз я прочитаю цитату Ісака Сірійського:

“Ибо смирение и без дел многие прегрешения делает простительными…” Це те саме про що ми з вами сьогодні говоримо! Діл нема, ще й віри нема, і Слова не знаєш, але маєш смирення... Чи ти називаєшся комуністом, чи атеїстом і ти кажеш: Бога немає! Це – хула на Господа, але якщо немає хули на Духа Святого, якщо присутнє смирення, то й благодать дається по смиренню. “Ибо смирение и без дел многие прегрешения делает простительными…” Більшість прогріхів прощається, але крім хули на Духа Святого, крім нерозкаяності, крім злоби і несмиренності, крім гріха гордині. Сказано, що гордість – першопричина всіх гріхів. “Ибо смирение и без дел многие прегрешения делает простительными. Потому что без смирения напрасны все дела наши, всякие добродетели, и всякое делание…”. Немає розчини – даремно кладеш камінчики: даремно постиш, даремно на молитовних чуваннях стоїш, даремно досліджуєш Святе Письмо, даремно милостиню даєш. Смирення зв’язує – без смирення все розвалиться. От про що йде мова! Тільки через досвід можна прийти до смирення – це духовне відчуття. І хананеянка здобула його. І ми бачимо, що Господь їй відповідає:

“Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя віра велика (є смирення, а значить і є віра), – нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала”. Це слово для нас, і ми повинні зрозуміти, що смирення – на першому місці.

“І, відійшовши звідти, Ісус прибув до Галілейського моря, і, зійшовши на гору, сів там. І приступило до Нього багато народу, що мали з собою кривих, калік, сліпих, німих, і інших багато, і клали їх до Ісусових ніг. І Він уздоровлював їх. А народ не виходив із дива, бо бачив, що говорять німі, каліки стають здорові, криві ходять, і бачать сліпі, – і славив він Бога Ізраїлевого!” Фактично ці вірші можна прийняти без коментарів. Ми постійно про них читаємо і знаємо хто є ті “криві”, “сліпі” і т.д. Мова йде в першу чергу про духовне зцілення, а потім і про зцілення фізичне.

“А Ісус Своїх учнів покликав і сказав: «Шкода мені цих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, але їсти не мають чого; відпустити їх без їжі не хочу, щоб вони не ослабли в дорозі». А учні Йому відказали: «Де нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки народу?» А Ісус запитав їх: «Скільки маєте хліба?» Вони ж відказали: «Семеро, та трохи рибок». І Він звелів на землі посідати народові. І, взявши сім хлібів і риби, віддавши Богу подяку, поламав і дав учням Своїм, а учні народові. І всі їли й наситилися, а з позосталих кусків назбирали сім кошиків повних…

Їдців же було чотири тисячі мужа, окрім жінок та дітей. І, відпустивши народ, сів Він до човна, і прибув до землі Магдалинської”.


Ми буквально нещодавно досліджували п’ять хлібів і дві риби на п’ять тисяч народу. А тут схожа ситуація, тільки змінилися цифри. А йдеться тут про те:

“А Ісус Своїх учнів покликав і сказав: «Шкода мені цих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, але їсти не мають чого”. У першому випадку ні про які три дні мова не йшла. Мова йшла про людей, які виходили з усіх околиць до Ісуса, тобто ще й дня вони з Ним разом не були. Вони тільки приходили до віри, і Він їм розламував п’ять хлібів. П’ять хлібів символізує П’ятикнижжя Мойсея. І Він розламував, знімав покривало букви з Старого Заповіту, Він розламував цей хліб Слова. А тепер мова вже не йде про п’ять хлібів, мова вже йде про новозавітне вчення. Бо Він вже приніс нове вчення, новий Хліб. Старий хліб – П’ятикнижжя – вже “розламаний”, і маємо зовсім новий хліб. І Він вже навчає Новому Заповітові розламавши цих п’ять хлібів, тобто мова тут йде вже про вчення новозавітне. І вже три дні з Ним ці люди, вже є віра, що чинна любов’ю, віра Христа ради, новозавітна віра в якій покора старозавітна перетворюється на новозавітне смирення, а страх старозавітній переходить на рівень новозавітної любові. Вже три дні – Отець, Син, Дух Святий; віра, надія, любов; Слово, віра, благодать – це новий щабель, новий рівень.

І ми теж тут ті, що вже “три дні” є разом з Ісусом. Але все одно ослабляємося в дорозі, все одно нам тої їжі не вистачає, все одно ту їжу нам треба розламувати! І новий Заповіт, який я зараз читаю, – його треба теж “розломити”, бо якщо ти його не розломиш, то ти його не зрозумієш до кінця. Адже ж і в Старому Заповіті було те, що на поверхні.

Пам’ятаєте, як змальована Біблія в Біблії? Як сувій, написаний із-зовні та з середини. Тобто є зміст, який дається без всяких коментарів (наприклад 10 Заповідей. Тут і по букві: не кради, не вбивай, не чини перелюбу...), і який не потребує тлумачення, але є й зміст, який потребує коментарів. В Новому Заповіті такого змісту порівняно вже мало, в основному Слово відкрите, тому що тут іде вже заклик до любові, смирення, але і тут є моменти, які треба “розломити”, і тут треба крізь букву проникати у внутрішнє. Ми постійно з цим стикаємося, і сьогодні теж, коли побачили ніби-то жорстокосердя Христа по відношенню до хананеянки.

Цей вірш (“вже три дні зо Мною, а їсти не мають...”) можна тлумачити в декількох аспектах, з різних позицій. Хліб можемо розглядати як виконання волі Божої, тобто це треба розуміти так: ми вже три дні з Ісусом, а ще недосконалі. От про що тут йде мова – що ми не стали досконалими, такими як Христос, ще ми не їмо тверду їжу не тільки в розумінні (мається на увазі в теорії), але і в практиці, бо віра без діл мертва. Але ми розглянемо цей вірш якось з однієї позиції (тобто “хліб” – як Слово, хоча повніше було б як Слово і діло), щоб не було плутанини. Хоча певні моменти я таки відзначу, і це буде теж правильно, тільки трохи по-іншому. Так само як свого часу Макарій Єгипетський багатовимірно тлумачив херувимів і ту колісницю, яку херувими рухають вперед.

Христос не хоче, щоб люди ослабли в дорозі. І треба, щоб хліб Слова увесь час давався. Ми йдемо дорогою Христовою, цим шляхом смирення який нам вказав Господь. І ми можемо ослабнути на цій дорозі, коли ми не будемо їсти хліба, тобто теорії і практики. Але ми зараз будемо говорити про хліб, як про хліб слова Божого. Ми повинні харчуватися цим хлібом. Я завжди порівнюю це з тим, що коли людина не їсть хліба буквального, то вона слабне фізично, а потім стає дистрофіком і помирає. Так само і в духовному плані, якщо людина не харчується хлібом Слова – вона слабне духовно, стає духовним дистрофіком, і нарешті помирає духовно. Так от, щоб здолати ту дорогу то потрібно харчуватися, бо ніхто не йде у дорогу на голодний шлунок, і не взявши з собою хліба в дорогу. Того хліба Слова, яким ми повинні постійно підживлюватись, що ми і робимо тут щонеділі на Біблійних курсах.

“А учні Йому відказали: «Де нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки народу?” Це та сама ситуація, тільки вона вже стосується не Старого Заповіту, а Нового. Навколо пустиня бездуховності, де взяти хліба?

“А Ісус запитав їх: «Скільки маєте хліба?» Вони ж відказали: «Семеро, та трохи рибок”. Ми говорили про П’ятикнижжя Мойсея, а тут інша цифра – сім. А сім – це Новий Заповіт, це Євангелія, це повнота Вчення, бо сім – це число повноти Божої. Тут уже фактично не лежить покривало букви, воно вповні лежить на Старому Заповіті і знімається тільки Христом. В Новому ж Заповіті майже все відкрито, окрім тих моментів, які для тих, хто уважно читають Святе Письмо і не марнують цей хліб будуть зрозумілі, безумовно. Це для тих, хто розжував те що лежить на поверхні: Возлюби, а для цього змирися! А хто не розжував, то для них Новий Заповіт насправді не відрізняється від Старого, бо він так само незрозумілий їм, як і Старий, бо Біблія єдина.

Риба ж – це насолода від виконання волі Божої. “І, взявши сім хлібів і риби, віддавши Богу подяку, поламав і дав учням Своїм, а учні народові”. Там Ісус звелів посідати народові на траві, а тут на землі. Сісти – означає ствердитись. І що, ствердитись на земному? От тут той самий символ, що має знак плюс і мінус. Який знак у нашому випадку? Тут земля має знак плюс, і сісти на землі – тут означає ствердитись, увійти в стан покаяння. Тобто спуститися в цю “долину Йосафатову”, або ввійти в своє серце (це теж земля, просто інше тлумачення але теж правильне) і працювати там. Так от, ствердитися в покаянні, а плід покаяння – смирення. І знову ми повертаємося до того з чого вийшли.

“І всі їли й наситилися, а з позосталих кусків назбирали сім кошиків повних…”. Сім кошиків – число повноти Божої. Сім і дванадцять тут майже ті самі числа, тільки дванадцять – це повнота натури людської, а сім – це повнота Божа. Людська натура обожується...

“Їдців же було чотири тисячі мужа, окрім жінок та дітей”. І, відпустивши народ, сів Він до човна, і прибув до землі Магдалинської”. Чотири тисячі, а не п’ять... І це означає: чотири – це всесторонність; тисяча – це десять в третьому ступені: віра, надія, любов; Слово, віра, Благодать; Отець, Син, Дух; увірувати, восиновити віру і одухотворити її. Тут йдеться про всестороннє освячення віри, яка від слова Божого, і яка грунтується на волі Його (10 Заповідей). Освячення “чоловіків, жінок і дітей”– віри, життя і плодів наших духовних.

“І, відпустивши народ, сів Він до човна, і прибув до землі Магдалинської”. Господь пливе в землю Магдалинську. Місто Магдала означає – “Вежа”, або “Велич”. То Христос їде вже до великих, до фарисеїв у регаліях і пишних облаченнях. Але це ми будемо розглядати наступного разу. Амінь.



† † †



ВИЙШЛИ В СВІТ ТАКІ КНИГИ ПРОТОІЄРЕЯ ОЛЕГА ВЕДМЕДЕНКА:

* Посібник з духовного діяння “НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ...”
(Внутрішня Сила або духовні основи успішності та здоров’я; чому ми хворіємо або як стати здоровим; пам’ятка для тих, хто шукає спасіння; практичні поради протягом дня; правила боротьби невидимої; якщо вам пороблено; переривання прокляття роду; самовичитка... Ці, та інші матеріали ви знайдете у невеликій за розміром, але змістовній та сповненій реальним досвідом книжці, 104 стор.).

* Дві книги з серії “Відповіді священнослужителя”: “ІЩЕ НІЧ...” та “СМАК БЛАГОДАТІ” (Відповіді на запитання, якими докоряють православним представники різноманітних протестантських конфесій: чому поклоняємося Богу перед іконами; чому святкуємо не юдейську суботу, а новозавітну неділю; чому хрестимо немовлят; чому часто хрещення здійснюється не через повне занурення, а шляхом обливання; як правильно звертатися до Бога /хіба лише Ієгово?/; чи потрібно молитися за померлих; чому вшановуємо мощі, молимося до святих; чому шануємо Богородицю, і чи були у неї іще діти, окрім Ісуса... Також про число звіра /666/; коли і як прийде Антихрист; як правильно вітатися у церкві; чи можна їсти м’ясо з кров’ю; головний убір у храмі /чоловіки та жінки/; властивості святої води; походження людини тощо... Кількість сторінок відповідно 180 та 160).

Книги українською мовою.



* НАПИШІТЬ НАМ
, і ми поінформуємо Вас як отримати поштою книги, конспекти лекцій, а також аудіо та відеозаписи лекцій та проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

* НАША АДРЕСА:
Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021. (Детальна інформація вміщена також на сайті www.vedmedenko.org в розділі “КНИГИ ТА АУДІОЗАПИСИ”).




Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: