Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Духовна боротьба. Православний ісихазм.

Лекція № 63

Лекція:
Ми трошки відійдемо від дослідження Євангелія від Матвія, і звернемося до теми духовної боротьби та православного ісихазму. Ті, хто відає, що таке духовна боротьба знають, як насправді важко входити православним в Піст. Ідуть спокуси внутрішні, спокуси зовнішні. Особисто я не пам’ятаю такого важкого входження в Піст, як нині. Це проблеми і з здоров’ям... Втім, не буду прославляти сатану розповідаючи, як він нападає. Але просто попереджую, що боротьба іде, і є тиск. Я молився, щоб Господь благословив провести нашу сьогоднішню лекцію належним чином і завершити. І вас, хто має молитву серця, прошу тихенько молитися, щоб Господь дав мені сили довести до кінця сьогоднішню працю. Тому що сьогодні дуже важлива тема, і я вирішив знову принести сюди, на курси, свій щоденник.

Ця неділя є неділею Православ’я, це перша неділя Великого Посту, і сьогодні на проповіді я вже казав, в чому полягає суть Православ’я. І ось я хотів би, напевно, започаткувати цикл лекцій, хоча я ще не знаю скільки їх буде, і не впевнений, що вони будуть іти всі одна за одною – “Православний ісихазм, або розумне (з наголосом на першому складі, як “розум”) діяння”. Я ще точно не знаю, як буде називатися цей цикл в повноті. Я не знаю яка буде та книжка, що вийде на основі цього циклу лекцій. Але сьогодні (і не тільки сьогодні), я мав таке відчуття, що необхідно започаткувати цей цикл. Тим більше, що я давно вже обіцяв розглянути в повноті православний ісихазм, тобто цей метод східної християнської традиції. Розглянути відомий нині лише фахівцям древній трактат, який називається “Метод священної молитви і уваги”. І ось напевно прийшов час до цього приступити. Отже, сьогоднішня лекція буде така, яка вводить в цей цикл. Я не знаю, як це буде проходити. Я не знаю – Господь знає, і я молюся до Господа: Нехай буде воля Твоя… Нещодавно Господь благословив мені ці відкриття і бачення, і я мушу ними поділитися, бо це є дуже важливо.

Серце є органом вищого духовно-містичного пізнання. І щоб осягати вище, недосяжне інтелектові, необхідно розумом в серці стояти – в цьому й полягає суть ісихазму, цього містичного діяння (“ісихазм” – від грецького “безмовність”. Тут безмовність пристрастей, перемога духу над плоттю, чистота серця, що веде до безмовності містичного богоспоглядання). Я все-таки повернуся до того, що сьогодні є неділя Православ’я. Тому що ми часто не розуміємо суті православ’я. Ми не розуміємо, що таке Православ’я, і в чому взагалі воно полягає. Звідки походить ця назва? Ми кажемо – це означає “правильно славити Господа”, і що ще ліпше – “мати право славити Господа”.

Насправді православ’я є найкоротшим шляхом до Бога. Цей шлях найкоротший, найпряміший, і тому на ньому сатана найбільше й попрацював. І ми бачимо, що саме православ’я серед усіх християнських конфесій знаходиться у найбільш невигідному положенні: в стані застою, в стані найбільшої хворобливості, в стані важкої стагнації, і це не випадково. Чому так сталось? Пам’ятаєте, ми досліджували книгу пророка Захарії, і читали про Ісуса, сина Єгосадакового, великого ієрея? І говорить Захарія:

“І показав Він мені Ісуса, великого священика, що стояв перед лицем Господнього ангела. А сатана стояв по правиці його, щоб противитись йому” (Зах. 3.1). Там де благодать, там де вірний шлях, там де спасіння – там обов’язково сатана противиться цьому спасінню! Ім’я йому недаремно – “сатана”, тобто супротивник. І чим пряміша та дорога, чим більше благодаті, чим небезпечніша ця церква, це вчення, ця школа для сатани і духів злоби піднебесної, – тим більше зусиль прикладає сатана, щоб посіяти там кукіль. Ми досліджували притчу про кукіль і розуміємо, що чим гарніше засіяне поле Господаря, то тим вдвічі більше зусиль прикладає ворог (сатана) вночі, щоб насіяти там кукілю. І сьогодні я кажу справді про істинне православ’я, яким воно повинно бути, і яке ми з вами, нажаль, втратили. Про те Православ’я, яке має коріння в перших християнських громадах. Я сьогодні достатньо сказав під час проповіді, і зараз не буду повторюватись, просто коли буде готуватися нова книга, то ця проповідь ввійде туди як вступне слово до книги.

Отже, я переходжу до ісихазму, лише наголошу, що православ’я і містика – вважайте слова-синоніми, тому що православ’я тим і цінне, що воно є містичне. Ми маємо в християнстві дві традиції – східну і західну, і саме православ’я відноситься до східної традиції, традиції містицизму. Захід завжди був більш раціоналістичним. І ми бачимо це дивлячись на католиків і протестантів, які є плоттю від плоті католицизму, які й вийшли із нього.

Серце – це є орган вищого, духовно-містичного пізнання. Так висловився архієпископ Лука (Войно–Ясенецький). Він сказав: “Серце – орган вищого пізнання”. Розум – це орган інтелектуального пізнання, розумового; серце ж – більш глибокого, духовно-містичного. І щоб досягти цього вищого, недосяжного ізольованому розумові бачення, необхідно розумом в серці стояти, – в цьому і полягає суть ісихазму. Все дуже просто – стояння в серці розумом... Ми уявляємо всі ці речі: є серце, є розум... Отці Церкви порівнювали душу людини з чашею. Чаша має внутрішню частину і зовнішню. Зовнішню ми всі бачимо, це власне і є душа. Зовні в душі ми бачимо – розум, волю, емоції. Тобто, якщо ми будемо розглядати душу через призму числа три, то душа складається з розуму, волі і емоцій. Але душа має ще і внутрішню частину, з якої все походить. І ця внутрішня частина називається – “серце” (“серце” – від “середина”. Тут мається на увазі не лише серце буквальне, але й умовний центр тонкого, ефірного тіла взагалі (визначається в області грудей, приблизно там, де й буквальне серце), енергетичні центри верхньої частини тіла, а також глибини свідомості й підсвідомість). Серце є коренем всього, серце – це корінь життя! В серці вміщується дух, який дав нам Господь, і який є частинкою Божества. І цей дух, як стверджують отці Церкви, є “цілком світозорим”, за природою світлим. Він може бути занечищеним, сп’янілим, але за природою своєю він є світлий, Божий. І там же, в серці, ми бачимо іще дві постаті: це Господь, це і сатана, який також в нас. В нас – і закон плоті, і закон розуму; в нас – і Христос, і диявол; в нас – і світло, і темрява. Сказано: “Таємниця від віків і поколінь – Христос у вас, надія слави!” (див. Колос. 1.26–27). У вас, тобто в серці. А в іншому місці Господь говорить: “Хіба не знаєте, що із серця вашого виходять злі думки, перелюби…” (див. Мф. 15.19) і т.д. Тобто і закон розуму, і закон плоті, що про нього каже апостол Павло: “Ось відчуваю в членах своїх закон плоті…” (див. Рим. 7.18–20). Він також в нас! Отже, в серці є три складники: дух, Господь і сатана. Серцем ми пізнаємо духовні речі, серце є вмістилищем духу людського...

Тепер розглянемо інтелект і інтуїцію. Що таке інтелект? Інтелект – це пізнання світу, буття розумом. Тут розум виступає як орган пізнання. Взагалі слово “інтелект” походить від латинського “intellectus”, що означає – розуміння, розум, пізнання, тобто пізнання розумом. Тепер інтуїція. Інтуїція – це вже пізнання серцем, духовне відчуття. Латиною – intuitio, – “уважно дивлюся”. Коли ми досліджували тему “Здобуття Духа Святого”, ми говорили про духовне відчуття. Як каже преподобний Іван Лествичник: Хто має духовне розуміння, той обов’язково повинен мати й духовне відчуття. Чи воно є в тобі, чи немає, – шукай його! Ти мусиш його знайти, і якщо ти його не знайдеш, то горе тобі, тому що теорію маєш, а практики – ні. Ти меду духовного не скуштував, хоча й чув, що він є, а його не здобув у своєму серці.

Ми з вами уже розглядали динаміку розвитку духовного, містичного пізнання, розкриття містичного мороку, розкриття містичних глибин в серці людському (див. тему “Православна містика”). Тож на початку духовне відчуття, потім духовне чуття, а далі – духовне споглядання, це найвищий щабель. Духовне відчуття починається з духовного осяяння. Це момент коли ми приходимо до храму, стоїмо тут на молитві, і раптом з’являється молитва серця! Як сказав Феофан Затворник: “Коли серце зігрілося, і тепло до Бога взиває”, – це то і є духовне відчуття. Відчуття розчулення, зворушення в серці (російською мовою – “умиления”), миру і радості духовних, – це і є оте містичне відчуття, за Серафимом Саровським – ознака присутності Духа Святого. І якщо ми працюємо, якщо постійно в молитві, то рано чи пізно воно зростає до висоти духовного чуття! Духовне чуття – це є те, що ми називаємо інтуїцією, пізнання серцем. А потім – духовне споглядання, тобто бачення Бога духовними очима. Але це найвищий щабель досконалості, і не багато хто досягає його. Тому що треба мати зовсім чисте серце. Сказано: “Блаженні чисті серцем, бо вони Бога бачитимуть.” (Мф. 5.8)

Отже, якщо розглянути повніше, то ми маємо уже чотири щаблі містичного досвіду:

1. Осяяння (осяяння мають всі абсолютно, це подібно до того, як блискавка просвітлює, а потім знову ніч).

2. Духовне відчуття (маєш відчуття присутності Господньої, бачення слави Господньої, народжений згори).

3. Духовне чуття (попередній досвід стає постійним. Ти духовно бачиш людей, які вони є. Ти розрізняєш яким є дух людини: чи він чистий, чи сп’янілий, чи добра це людина, чи зла. В тебе з’являються моменти безпосереднього знання, яке в світі називають інтуїцією).

4. Духовне бачення (споглядання, російською мовою “созерцание” – це найвищий щабель духовного зростання, власне це є богоєднання).

Отже, інтелект – це пізнання розумом, інтуїція ж – пізнання серцем. І щоб пізнати життя в повноті – розуму мало, інтелектуального пізнання абсолютно недостатньо! Мусить бути пізнання вище, духовне, але це зовсім не означає, що ми повинні відкинути розум, інтелект. Справжнє пізнання має бути подвійним: як інтелектом, так і інтуїцією, і це буде правильно. Відкинути серце і спробувати самим лише розумом пізнавати світ – це неповне бачення, а точніше повне небачення. Це бачення тільки поверхневих речей, букви, бачення ущербне. Знову ж таки, керування інтуїцією, тобто пізнання тільки серцем – також ущербне, бо воно є неусвідомлене, неосвячене розумом. А Бог є Премудрість, Абсолютний Розум. Тому-то й виключення з процесу пізнання людиною, створеною на образ Божий, розуму, – це не що інше, як відкіт до рівня звірячого, інстинктивного, не просвіченого світопізнання. Інтуїція, яка не базується на розумі, перетворюється на сліпий тваринний інстинкт! Тварини теж мають свого роду “духовне пізнання”, пізнають світ серцем. Але це ще не інтуїція у вищому розумінні, але звірячий інстинкт. Людина ж тим і відрізняється від тварин, що вона піднялась від інстинктивного, до висоти інтелектуального: Homo sapiens – Людина розумна. А що тепер треба зробити, в чому був замисел Творця, в чому істинний шлях наш? Ми всі виходимо з тваринного, з інстинктивного, з серця, тому ми і кажемо, що серце – корінь всього. Серце – альфа. А тепер ми повинні піднятися до розумового, і розумом ввійти назад, у серце. От суть обоження, одухотворення тварі, власне суть ісихазму як методу цього одухотворення! Альфа і омега, початок і кінець. Кінець повинен з’єднатися з початком і утворити коло вічності. Емблемою ісихазму, таким чином, є змія, яка ковтає свій власний хвіст. Голова – це початок, хвіст – кінець. Початок з’єднується з кінцем, альфа з омегою, серце з розумом. Все вийшло з серця – це початок, – піднялось до висоти розуму, і потім цей розум повинен ввійти знову в серце!

Змія – це символ мудрості: “Будьте мудрі, як змії…” (див. Мф. 10.16) Тепер ми піднімаємося на трохи інший рівень, і розглядаємо ці вірші уже з іншої позиції. Ми, думаю, достатньо уже підросли тут на Курсах, щоб розмовляти декількома мовами богословськими. В чому ж та мудрість зміїна полягає? Не лише в гнучкості зміїній та винахідливості для досягнення поставленої мети. Мудрість її також у тому, що вона “ковтає свій хвіст”! Тут мається на увазі – в плані ісихазму, як символ з’єднання інтелектуального та інтуїтивного пізнання. Вища мудрість – це інтелект, освячений інтуїцією! Інтелект є – цар, а дух – це священик в нас. Зараз ми дивимося на ці слова трохи під іншим кутом, аніж колись, і які глибини відкриваються нам! От воно, “бути царями і священиками”! Мусить царювати в нас розум, освячений серцем: розум повинен ввійти в серце – освятитися, – і уже освяченим, як “розум Христів” зацарювати над землею сердець наших...

Я процитую Антонія Великого, але такими ж словами говорив і святий Афанасій : “Никто не может познать Бога, не познавши самого себя…” Пізнай себе! В цьому суть ісихазму, суть духовного діяння, суть безмовності (що і є в перекладі “ісихазм” – безмовність). Безмовність пристрастей ми можемо досягти тільки цим методом. Далі ми будемо ще розглядати метод священної молитви і уваги більш детально, а зараз я даю все в загальний рисах, підводячи вас до нашої великої праці. Отже, необхідно пізнати себе, розумом ввійти в глибини серця і пізнати себе...

Альфа – початок: дух, серце; омега – розум. Розум має коренем серце, і занурюючись в серце, з’єднаний з духом, одухотворений являє собою сукупний орган вищого знання – святе єднання розуму й серця. Це шлях ісихазму, і іншого шляху для нас немає, тому що двері спасіння знаходяться саме в серці. Але ввійти в ці двері, що ведуть до Царства Божого бездумно, без розуму, – то не буде виконанням волі Божої, бо Бог є вищий розум, Премудрість, а досконалість не означає нерозумності. Отже, це принцип – ПІЗНАЙ СЕБЕ.

Якщо дивитись через призму числа один – то людина є дух, бо створена за образом Божим, а Бог є Дух. А через призму числа два? Ми кажемо, що людина є душа і тіло. Тепер давайте знову подивимося на людину, але уже через призму числа три. Людина є дух, який має душу і живе в тілі. Бог є Триєдиний, і людина так само триєдина. Душа людини складається з розуму і волі, якщо ми будемо розглядати її через призму числа два. Або з розуму, волі і емоцій, якщо розглядати через призму числа три. Отже, людина є дух, який має душу, що складається з розуму, волі та емоцій, і живе в тілі. В тілі ми маємо п’ять чуттів, п’ять “входів”. Це є зір, слух, нюх, смак і дотик, – от ці п’ять органів чуття. З позиції способів пізнання їх можна визначити як органи фізичного пізнання. Розум же – це уже орган душевного пізнання, а дух – духовного пізнання Хоча лише дух вміщується у серці безпосередньо, але саме серце є коренем їх усіх: все виходить із нього. Тобто з серця виходять як духовне, так і душевне пізнання (душевне – це уже периферія, зовнішня частина чаші, власне те, що ми й звикли визначати як “душа”), так і фізичне, або тілесне пізнання теж коренем має серце.

Серце взагалі є джерелом всього життя людини. Серце – це і є та “Земля Обіцяна”: “Блаженні лагідні, бо вони вспадкують землю” (Мф. 5.5). Вони, лагідні та смиренні це серце здобудуть, як спадщину Господню. І замість того, щоб родити тернину й осот (тобто користолюбство і нелюбовність, агресію та насильство), ця “земля”, що ми зараз її пораємо в поті чола, буде “текти молоком та медом” блаженного богопізнання. Пізнання як в теорії – “чисте словесне молоко” розуміння Істини; так і на практиці – через невимовну насолоду містичного богоєднання, – так обіцяв Господь. А причина того, що ми, “Адами падші”, в поті чола пораємо її, а вона родить нам тернину й будяччя пожадливості та нелюбовності полягає в тому, що ми не пізнали істину, і неправильно пораємо її: ми не входимо в корінь, ми не пізнали себе, ми не знаємо шляху істинного. “І загине Мій народ через брак знання...” (див. Осії 4.6). І ми з вами тут саме для того, щоб пізнати цей шлях, як воно повинно бути в ідеалі. Як було до падіння Адама: дух прагнув до Господа (була вселенська гармонія. Втім, він і тепер прагне до Господа, бо він – частинка Божества, і насправді “цілком світозорий”); душа підкорялася духові, йшла за ним; а тіло підкорялось душі. Після гріхопадіння дух продовжує прагнути до Господа, але душа уже підкоряється не духові, але тілу (тілесному, плотському), і тіло починає панувати над душею, над людиною, а це – дисгармонія. До чого ми повинні повернутися? До предвічної гармонії: дух – до Господа; душа – за духом; тіло – за душею.

Дух є священиком згідно біблійної символіки; розум же – то цар. Стосовно духа, я зачитаю одну цікаву цитату святителя Ігнатія Брянчанінова: “Совість – це почуття духу людського...” Ми розкриваємо дуже важливі глибини, і я розумію, що за раз їх осягнути не можливо. Ми будемо довго ще розбиратися з конспектами, з книгою, але основні моменти ми повинні з вами з’ясувати уже сьогодні. Коли запитують нас: Що таке совість? – то ми кажемо: Совість – це посольство Боже в людині. Совість – це є Господь в людині. Совість – це є Закон, записаний на скрижалях серця і т.д. А от дуже гарне визначення святого Ігнатія: “Совість – це почуття духу людського, витончене, світле; воно відрізняє добро від зла. Це почуття ясніше відрізняє добро від зла, ніж розум”. Пам’ятаєте: дух – то священик? Також “уста священика знання стережуть”. (Мал. 2.7)? А совість – це почуття духу! Дух вміє відрізнити добро від зла, це почуття ясніше відрізняє добро від зла аніж розум. Розум повинен бути освячений духом, з’єднаний з духом, і тільки такий розум є не сліпим, тільки він може бачити і пізнавати...

Природні відносини між духом і розумом повинні виявлятися в постійному і пильному контролі освяченого духом розуму над серцем... Матеріал дуже важкий, і нам в ньому треба розібратися, бо якщо ми не розберемося, то ще довго будемо полоти в своєму серці “тернину й будяччя”, а вони будуть рости знову і знову. І ми так і будемо змученими Адамами, які так і не піднялися до висоти Христа. Тільки пізнавши ці містичні речі, для непосвячених закриті, а насправді дуже прості (прості для тих, хто зрозуміє їх, хто прагне зрозуміти їх). Тільки пізнавши їх ми по-справжньому зможемо стати вільними і швидко, прямим шляхом піднятися на висоту здобуття Благодаті.

Пам’ятаєте, я приводив приклад: серце – чаша? Інші отці Церкви порівнюють серце з чашоподібною квіткою тюльпана. В чаші є зовнішня сторона і внутрішня сторона, а тут уже розум виступає як “бджілка”, працелюбна бджілка, яка постійно літає над цією “квіточкою”, або занурюється в цю квіточку – це ще краще... Занурюється вона для контролю, уважно слідкуючи. І як тільки в серці з’являється якийсь гріховний помисел – одразу ця “бджілка” витягає його, і викидає геть. Не можна давати йому розвинутись в пожадання, в пристрасть. Не дати розвинутись гріху, не дати зміцнитись гріху! Розум повинен входити в серце і контролювати серце. І тут розум-цар з’єднавшись з духом-священиком стає царем і священиком.

Ми пам’ятаємо біблійного Давида: він був царем і священиком. Господь говорить: Ви всі повинні стати “царями і священиками”. Це є шлях. Ми всі повинні пізнати себе і ввійти в той стан: розумом ввійти в серце, з’єднати пізнання інтелектуальне та інтуїтивне і досягти цієї найвищої мудрості – інтелекту освяченого інтуїцією. Але зробити це природнім шляхом, не окультним, але містичним.

Схема духовного діяння... Я її виголошував декілька тижнів тому, під час проповіді. Я казав, як ми повинні себе відчувати подвижниками духовними в період цього діяння. Фізичні очі долу (щоб не спіткнутися і не впасти ні духовно, ні фізично: щоб не набратися гріха, спокус, щоб не осуджувати нікого...), а очі розуму – в серці. Тепер зрозуміло, про що йшла мова? Очі розуму в серці контролюють серце! А очі духовні – до Неба... Ось це і є схема духовного діяння.

Розум оперує думками, і це є зовнішні речі. А серце – це корінь розуму, воно оперує помислами, і це – внутрішнє! Спочатку з’являється помисел – він знаходиться в серці; а потім він формується у вигляді думки. Блажен той, хто цих “дітей вавилонських” розіб’є. Ось в чому суть ісихазму! Ще тільки в тобі зародилося щось гріховне (прираження гріха, “дитя вавилонське”), – а ти не даєш часу збільшитись пошкодженню, і знищуєш його повністю! Поки воно в серці ще маленьке, слабеньке – його легко знищити. Поки воно ще не сформувалося в думку, в бажання, поки воно ще не сформувалось в того монстра, з яким дуже важко боротись. Розум мусить контролювати помисли, і в цьому суть механіки ісихазму.

Розум входить в серце і контролює помисли – це і є “духовне діяння”, або “тверезення розуму”, або “тверезий нагляд розуму за помислами”. В аскетиці це називається “перебуванням у серці”. Ми приходимо до простих речей, які ми можемо розкласти по полицях, з’ясувати алгоритм їхньої дії, і діяти. Ми повинні перейти до практики, серце повинне очиститися, освятитися, стати “Землею Обіцяною”, що “тече молоком і медом”. Дух – священик в цьому серці; розум, який входить в те серце, – цар. Цілюще молоко розуміння та солодкий мед молитви. Цар і священик повинні з’єднатись!…

От він, принцип православного ісихазму, втрачений на сьогоднішній день, і який Господь благословляє тут реанімувати! Дуже простий принцип – боротьба з помислами, або, як називають отці Церкви з “прираженнями гріха”.

Гріховні помисли та прираження гріха це одне і те саме, запам’ятаймо це назавжди. Гріх не відразу нас заплутує: спочатку йде “прираження”, гріх хоче вчепитися до нас. Але ми ще можемо його скинути, бо він ще не вліз в нас як кліщ. Це “прираження” подібне до комара, який хоче сісти на нас. Він увесь час літає, крутиться навколо, і якщо ми йому дозволимо – то сяде, і вп’ється своїм жалом нам у тіло. А коли ми ще будемо зволікати – то він буде ссати з нас кров, енергію. Так от, щоб не допустити до цього – треба ще коли тільки комар літає над нами, то змахнути його рукою, це найлегше. Суть боротьби подвижника полягає у боротьбі з гріховними помислами! Ось тепер ми прийшли до істини. Ця “невидима борня”, як назвав її святий Никодим Святогорець, відкриває нам свої таємниці. Ми пізнаємо як вести її правильно, бо інакше боротьба ніколи не стане успішною. Ми все життя боремося і не маємо успіхів, бо ми неправильно боремося!

Отці Церкви розглядають сім етапів падіння гріховного, але я дозволю собі спростити їх до чотирьох, щоб нам не заплутатись. Коли ми зрозуміємо ці чотири, то тоді зможемо уже й детальніше розібрати.

Найперше – це прираження (помисел гріховний, який зароджується в серці, в глибинах свідомості і підсвідомості. Він іще не вийшов назовні, не сформувався як повноцінна думка, як бажання, і має назву також – “прилог”). Як тільки з’являється цей помисел – на нього відгукуються чуття своїм співчуттям і увагою, що призводить до передчуття задоволення. Єдино правильною тактикою боротьби є починати борню саме на цьому етапі: тоді, коли з’явився іще тільки помисел, не думка ще, не мисль, а лише помисел! І зброя, меч духовний тут – це відволікання уваги молитвою! От чому вервиця, от чому Ісусова молитва – це зброя, це меч духовний!

Не можна концентрувати на помислі уваги, і другий етап падіння гріховного – це власне увага. Переключити свою увагу, узгодити, направити волю свою на волю Божу, або на щось інше... Другий варіант, світський (“на щось інше”) – є неефективним, тому що справді ефективною тут може бути лише молитва. Але той, хто має сильну волю, то ми знаємо що він певний період може поборотися й сам. Втім, своєю волею, своїми вольовими зусиллями не спасешся від гріха, лише волею Божою. Хоча, на якомусь етапі, може трапитись перемога і своїми силами, але не стратегічна (не всезагальна, не остаточна).

У мене свого часу був знайомий, який мав таку силу волі, що побився об заклад на те, що покине палити в цю хвилину. Присутні не повірили йому, а він покинув палити – не знаю, можливо не палить і донині. Тобто, такі моменти вольові, трапляється, мають місце на якомусь етапі, але як правило це не є ефективно, бо на цьому фронті може бути перемога, а на іншому – обов’язково станеться поразка. І це тому, що тих “фронтів”, “армій” і напрямків ударів у сатани в нашому серці – тисячі! В одному місці переміг, а в іншому – не догледів... І ось “боєць-самостійник” уже відволікає увагу “на щось інше”, і щоб не палити їсть цукерки, чи лускає насіння, аби лишень чимось відволіктися, але як правило це закінчується тупиком. Бо єдино правильна та єдино ефективна боротьба – це так, відволікатися, але на молитву! Бо благодать молитви – це не сурогат, не ерзац, не насіння якесь. Молитва – це сила! Пам’ятаймо про ці речі… Необхідно боротися згідно з волею Божою. А воля Божа: “Отже, перш над усе (!) я благаю чинити молитви…” (1Тим. 2.1); та Безперестанку моліться (!)” (1Сол. 5.17). Як вчать і отці Церкви: не змагайся, не огризайся, не вступай в переговори з бісом, а відразу за чотки (вервицю) – і на молитву, тоді твоя боротьба буде успішною. І сатана змушений буде відступити, бо ти на нього не будеш звертати уваги, а він чекає саме цього: уваги.

Отже співдружність, або сполучення (сполука) з бісом своєю увагою, – от чого він хоче! І це є другий етап гріхопадіння. Якщо ж ми увагу на нього не звертаємо, то він не отримавши від нас енергії обов’язково помре. Пам’ятаєте, як вчать отці Церкви: якщо закрити в банку змію і скорпіона і не давати їм їсти, то рано чи пізно “околіють”. І коли ми хочемо стати досконалими, піднятися на висоту, стати воїнами Христовими, то мусимо боротися! Бо якщо ми сподіваємося “так пересидіти”, не боротися, все життя прожити “штабним щуром”, а потім разом з усіма отримати нагороду – то це нереально, Господь осміяним не буває. Не обманюймо себе! Господь нам розкриває зараз, як правильно боротись. Єфрем Сірійський так визначає це сполучення гріховне, як “Вільне прийняття помислу і ніби-то зайняття ним (тобто я вже подумки займаюся цим гріхом), та з’єднання із задоволенням в бесіді з ним”. Звертання уваги приводить до того, що ми зацікавлюємося ним. Починається смакування гріха.

Наступний етап, третій є схиляння волі своєї на гріх, погодження з ним, прийняття рішення на гріховну дію, власне згода на пристрасть. І тут уже в принципі гріх, як намір, звершено: “А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм” (Мф. 5.28), і залишається лише фактичне здійснення гріха.

Отже, останній четвертий етап – це практичне виконання, або полон гріха. Сказав преподобний Ніл Сорський: “Наилучшая и благонадёжная брань происходит тогда, когда отсекается помысл (прилог) в самом начале, и совершается непрестанная молитва…” От тобі, піст і молитва! Правильний піст – рубати під корінь, стримуватись, і молитва...

Тепер ми спростимо цю схему:

1. Прираження помислу

2. Увага, концентрація уваги на ньому

3. Смакування, що поступово втягує і призводить до прийняття гріховного рішення, погодження на гріх

4. Фактичне здійснення.

А тепер спростимо іще більше:

1. Помисел (гріховний)

2. Увага (до гріха)

3. Погодження (з гріхом)

4. Здійснення (гріха). Ось за цією схемою і діє сатана! А знати тактику і стратегію ворога – це вже 50% успіху у боротьбі з ним. А ми – знаємо!…

А тепер подивімось, що сталося сьогодні? Ми сьогодні “підняли змія в пустині”. Мойсей піднімає змія в пустині для того, щоб його всі бачили. Серця наші – то пустиня, там тернина і осот, там змій який хитріший за усю звірину польову, там іде боротьба... Цей змій має свою тактику і стратегію в боротьбі з нами. А ми – сліпі: його не бачимо, і не знаємо де, як і коли він нас вкусить. Ось сьогодні я подібно Мойсею “підняв змія в пустині” для вас: я показав вам сатану, вірніше не я, а Господь моїми устами, бо я є ніщо! Господь показав нам сатану – його стратегію і тактику. А тактика його така: спочатку він помисел тобі пошле, як вудильник черв’яка під ніс карасеві нерозумному, щоб ти звернув увагу на нього. І наша задача – “не клюнути” на ту “наживку”, яку підкидає нам вселенський обманець. А звернув увагу – тоді вже наступає погодження, а там і попалася рибка!… Тепер ми вже знаємо тактику сатани, і я думаю, що з сьогоднішнього дня наша боротьба буде успішнішою. Обов’язково, бо сьогодні ми розкрили карти його! А то ми все життя боремося, боремося, і маємо ніби й меча слова, і щита віри... І ми розмахуємо тим мечем, і може попадемо колись, один раз з десяти, а більше нас лупцюють, а ми не бачимо звідки той удар, звідки та біда! І ніби ми й воїни, і пораємо ту землю сердець наших у поті чола викорінюючи з неї осот, а вона все родить бур’ян... Та тепер ми будемо вести війну з сатаною уже як “мужі з відкритим оком”, ми підняли того змія “на палю” і бачимо, де в нього хвіст, а де голова. Помисел – увага – погодження – здійснення: от ті кроки, які сьогодні нам відкрив Господь.

На сьогодні я думаю досить нам матеріалу для практичних дій та для роздумів. А через тиждень ми зустрінемося, і сподіваюсь нам буде чим поділитися, бо ми вже з сьогоднішнього дня почнемо практично воювати з тим “рибалкою” Сидонським, чи Єгипетським, що чатує на березі, що має нині багатий улов і чекає на нас... Я думаю, що з сьогоднішнього дня в нього не буде “клювати”! В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Слава Ісусу Христу! Амінь.



† † †

Протоієрей Олег Ведмеденко запрошує усіх, хто є небайдужим до справи свого спасіння, до БІБЛІЙНОЇ ШКОЛИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ, заняття якої проводяться щонеділі о 17-00 в актовому залі готелю “Профспілковий” (м. Луцьк, просп. Відродження, 24, 3-й поверх, навпроти міської лікарні №2).

Основна мета запропонованих слухачам лекцій – дослідження Слова Божого по духу: як форми (духовна символіка біблійних текстів), так і змісту Писання (невипромінювання зла /смирення/, як шлях здобуття внутрішньої сили /благодаті/).

На заняттях ви можете придбати конспективні матеріали, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега, різноманітну духовну літературу.

Зібрання супроводжуються загальною молитвою та співом духовних пісень.

ВХІД ВІЛЬНИЙ! МИ ЧЕКАЄМО ВСІХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДИ БОЖОЇ.

Дистанційне навчання
здійснюється через мережу Інтернет та за допомогою листування.

НАПИШІТЬ НАМ, і ми надішлемо Вам інформацію, як отримати поштою книги, конспекти лекцій, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

Наша адреса: Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021.

E-mail: vedmedenko@fk.lutsk.ua

Інтернет-сайт Школи: www.vedmedenko.org



† † †

Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (див. вище) з поміткою: “пожертва”, або “десятина”, або ж перерахувавши кошти на рахунок незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ “Західінкомбанк” ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.

“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).



Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: