Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Святе трудівництво. Метод священної молитви і уваги. А також: Проповідь на літургії 24.08.03 року.

Лекція № 66

Лекція:
Сьогодні ми продовжуємо нашу тему: тему ісихазму, тему досягнення безмовності богоспоглядання через безмовність пристрастей, тему духовного діяння Церкви, тему святого трудівництва. Минулого разу ми розглядали три типи молитви:

1. Молитву уст.

2. Молитву розуму.

3. Молитву серця.

Сьогодні ми продовжимо розглядати тему молитви серця та уваги ума щодо помислів своїх, тобто тему ісихазму – безмовності в серці, точніше безмовності пристрастей в серці (грецькою “ісихія” – “спокій”, “безмовність”). І я хотів би розпочати ось з чого. Минулого разу, після закінчення лекції підійшов до мене один брат і поставив таке запитання: Як же ж так, що постійна самостійна молитва серця приводить нас до того рівня, коли уже не потрібна мислена молитва (тобто промовляння слів молитви подумки)? Це що, означає, що не потрібна молитва розуму? Значить відключення розуму, свідомості, тобто безумство!?

Ні, ні в якому випадку! І тому я саме з цього й хочу почати сьогодні лекцію. Постійна самостійна молитва серця, або і взагалі самостійна молитва серця (бо вона може бути і не постійною, але періодичною при перших кроках цього містичного досвіду) ні в якому разі не є безумною, або такою, що творилася б в стані несвідомості! Коли ми кажемо, що тут не обов’язкова присутність молитви розуму, то це лише означає, що ми подумки не промовляємо молитви, і що вона ллється прямо з серця. Але розум не є відключеним, розум при цьому працює, він занурений в серце – в цьому й полягає суть методу ісихазму, православного методу очищення, освячення серця, методу східної традиції, – тут розум не відключається! На відміну від деяких східних релігійних напрямків (не християнських, головним чином це індуїзм) що якраз і йдуть шляхом “відключення” розуму у пошуку стану вищого блаженства людської душі, так званої “нірвани” (“нірвана” з санскриту – “заспокоєння”, “згасання”) не через молитву, а через медитацію (“медитація” – від латинського meditatio, від meditor – “розмірковую”: душевно-розумова дія, що має своєю метою приведення психіки людини у стан глибокої зосередженості, а також сам такий стан). Причому на вершині цієї драбини аскет-подвижник знаходить не радість богоєднання, не блаженство свідомого перебування в присутності Божества, але якесь “вище просвітлення”, стан “самбодхи” (“самадхи”), коли усе людське зникає в людині, коли згасає свідомість, заклякає тіло, і над людиною не владні уже ніякі закони, а сама вона занурюється у незбагненне “безвітря” Нірвани... Як висловився блаженної пам’яті отець Олександр Мень: “Чи можемо ми сказати з достовірністю, що розумів сам Будда під словом «нірвана»?”

Тож тут замість молитви – медитація. І не завжди вона в присутності розуму, і не завжди вона є власне молитвою. Дуже часто ця медитація доходить до того, що розум відключається, і починається безумне уже входження в транс, входження в такий стан, який уже не можна назвати молитвою взагалі. Адже молитва це зв’язок з Богом, а Бог є Свідомий. Молитва це зв’язок Свідомого з свідомим! Отже, розум тут присутній обов’язково, він входить в серце, занурюється в серце, він працює. І в цьому випадку молитва є цілком свідомою. Не відключення і провалювання в нірвану, але свідоме спілкування із Свідомим! Так, Бог є Свідомий, і хоч спілкування з Ним відбувається не на душевному, а на найвищому, духовному рівні (“серце – орган вищого пізнання” (святий ісповідник архієпископ Лука (Войно-Ясенецький)), – воно не є безумним.

Отже, молитва серця ні в якому разі не безумна, бо розум у ній присутній, розум занурюється в глибини свідомості і підсвідомість. Розум є обов’язково присутнім в таїнстві молитви серця. Власне вона так і називається – розумно-сердечна (або умно-сердечна) молитва, тобто присутні тут і розум, і серце в ній задіяні. Єпископ Ігнатій Брянчанінов так пояснює стан молитви серця, тобто стан зішестя розуму в серце, або іншими словами зберігання (схоронення) розуму в серці – власне стан ісихазму:

“При молитве нужно чтобы дух соединился с умом, и вместе с ним произносил молитву. Причём, ум действует словами произносимыми одной мыслью или с участием голоса, а дух действует чувством умиления или плача. Соединение даруется Божественной благодатию. При сохранени внимания умом (ось для чого розум – зберігати цю увагу, а метод і називається «Метод священної молитви і уваги». Розум зберігає увагу на молитві!) дух непременно ощутит умиление”.

І Серафим Саровський також підкреслював, що відчуття духовного розчулення або зворушення є незмінною ознакою присутності в нас Святого Духа. Тож коли ми маємо таке відчуття, то знаємо – це і є ознака того, що Дух Святий присутній у нашому серці. Дух Святий охороняє, захищає нас, зігріває нас, зміцнює волю, дає нам сили йти уперед, народжуючи феномен “волі, міцної благодаттю”.

А ось що каже з цього приводу преподобний старець Паїсій Величковський: “Необходимо с самого начала приучать свой ум в час молитвы стоять сверху сердца и смотреть в глубину его (Ось дивіться, недаремно символом розуму в Святому Письмі є цар. Розум дійсно подібний до царя: він завжди зверху, “на престолі”, він наглядає, царює над землею. Атрибути царя – скіпетр і держава. Це означає, що він володарює над своєю територією жезлом (берлом) влади, що контролює цю територію, – і саме розум повинен бути в нас царем, а не плоть царювати в нас... Закон розуму хай царює над законом плоті, розум Христів, а не плотський розум повинен бути в нас Царем). Следует это делать потому, что когда ум стоит сверх сердца и внутри его совершает молитву (Розум всередині серця повинен звершувати молитву. Не бути розсіяним, але перебувати в серці) тогда он как царь, сидя на высоте, свободно наблюдает плещущие внизу злые помыслы (ось воно “житейське море, схвильоване спокус бурею”: воно в серці нашому!) и разбивает их, как вавилонских младенцев о камень имени Христова...”

Ось, послухайте, які слова! Ми вже давно тлумачимо “вавилонських немовлят” (див. Пс. 136(137).8–9) по духу. Бо невже Господь, ім’я Якому Любов, буде вчити нас брати буквально вавилонських, китайських, французьких, німецьких… дітей і розбивати їх голови об каміння?! І так робили деякі (ой, чи лише “деякі”?..) по букві тлумачачи Святе Письмо. Не розуміючи, що буква вбиває, а дух животворить (див. 2Кор. 3.6), що крізь букву нам треба приникнути у внутрішнє, що ми мусимо розбити в собі отих “вавилонських немовлят” об Камінь Слова, Віри, Благодаті, Ім’я Якому – Христос. Так само й інші Отці Церкви тлумачать ці речі, але ні, не чуємо!.. Сказано: “Будуть дивитися і не бачити, слухати і не розуміти...” (див. Мф. 13.14).

Метод ісихазму передбачає винищення гріховних помислів іще у зародку. От чому необхідно нищити саме “немовлят” – в духовному плані! Прираження гріха ми повинні знищувати в собі, і як тільки з’являється якийсь помисел гріховний, ми тут же повинні розбити його об камінь розуміння й волі Божої, об камінь молитви й благодаті, об Камінь, що Ім’я Йому є Христос – камінь Імені Христового. Нищити, щоб не допустити їм розвинутися у повноцінний гріх. Це є власне припинення, або знищення гріха іще на стадії прираження, недопущення розвитку гріховних помислів до рівня уваги.

Пам’ятаєте, які етапи розвитку гріха ми розглядали вище? Спочатку йде прираження, потім – увага на нього. Про це каже й святий Максим Ісповідник: “Зазвичай ум, на яких речах затримується, у ті й заглиблюється; куди ж він заглиблюється, до того він буде мати бажання і любов – або до божественного й споглядального, або ж до справ плотських та пристрастей”. Наша задача попередити, не допустити цього моменту, і якщо ми ліквідуємо гріх іще на стадії зародку-помислу, зупинимо на цьому, відносно безпечному етапі, то він далі і не розвинеться. Не дати йому піднятися до наступного щабля, коли душа уже звертає на нього увагу! Тому що потім буде погодження, мислене смакування, а там і практичне здійснення гріха. Тож необхідно саме на цій стадії – стадії прираження – не допустити зрости йому до рівня уваги, погодження, а тим більше до здійснення. Недопущення уваги! Яким чином? Є таке прислів’я: “Клин клином вибивається”… Увага проти уваги! І ми знаємо це, завжди йде ця боротьба: слово проти слова, віра проти віри, сила проти сили, увага проти уваги... Увага до молитви з її насолодою проти уваги до гріха з його насолодою. Одразу відволікаймо увагу свою на молитву. Яка мудрість! Розум, як бджілка, кружляє над квіточкою серця, занурюється в нього, але все-таки він завжди зверху, як цар над тими водами, слідкує чи все належно. Зароджується з цього моря якась пристрасть, іще тільки зароджується, – і він одразу направляє увагу свідомо не на неї, але на молитву. На молитву – бо це є зв’язок із Богом! Тому що насправді Господь воює а не ми, бо саме Він є той “вогонь поїдаючий” (див. Повт. Зак. 4.24) усе нечисте в нас. І коли ми прикликаємо ім’я Господнє Ісусовою молитвою: “Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного”, – то Господь – ангел Божий Михаїл з мечем полум’яним, що обертається, – нищить в нас усякий гріх іще на рівні прираження його, на рівні помислу. Отже, увага до духовного проти уваги до плотського, увага до Божого проти уваги до сатанинського. Це метод ісихазму, це метод не тільки східної традиції, але і всього християнства. Просто християнство значною мірою втратило всі ці речі, і слово “аскетизм” сьогодні у більшості конфесій є взагалі невідомим. А що каже Писання? Давайте відкриємо Послання апостола Павла до римлян, 8-й розділ, 7-й вірш: “бо думка тілесна – ворожнеча на Бога...” Саме цей уривок ми зараз і розглянемо.

Послання апостола Павла до римлян 8-й розділ, 5-го по 17-й вірш: “Бо ті, хто ходить за тілом, думають про тілесне (от вона, думка – напрямок думки, увага, початок усього), а хто за духом – про духовне (а у духовних увага на духовне: от він, “метод уваги”. Духовні увагу свою зосереджують на молитві (а молитва – знов наголошую – це не що інше, як зв’язок із Богом), на зв’язку з Богом, а не на зв’язку з плоттю).

Бо думка тілесна – то смерть, а думка духовна – життя та мир; думка бо тілесна – ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може (Думка тілесна – ворожнеча на Бога! Які страшні слова… Страшно воювати з Богом. Хіба можна стати з Богом на війну, і перемогти?! Чи можу я отак “побачити Бога лицем в лице”, і вийти живим? Певно ж, ні! А думка тілесна – це вже ворожнеча на Бога... Ми приходимо часто до сповіді, і на запитання священика: Чи маємо якийсь гріх? – Відповідаємо: Ні! Не маю гріха, бо не вбиваю, не краду, не чиню перелюбу… Це від того, що немає розуміння: у чому ж полягає той гріх? А гріх – це беззаконня. Думка ж тілесна не кориться Закону, думка тілесна ворогує проти Бога. І якщо я думаю про тілесне, а не про духовне, то я вже гріховний!).

І ті, хто ходить за тілом, не можуть догодити Богові.

А ви не в тілі
(це до нас, до християн! Це ми – ті, що називаємо себе християнами... Давайте зважимо, скільки відсотків духовних думок мали ми на протязі сьогоднішньої неділі – дня, який ми називаємо днем спокою, “суботою Господньою” згідно четвертої заповіді. От сьогодні день спокою для Господа Бога нашого, але чи сто відсотків думок наших були саме про духовне, про Боже? А може п’ятдесят? А може десять?.. Ось як усе просто виявити! А що ж робиться на протязі тих шести днів, коли ми в світі?..

І Господь устами апостола Павла каже нам: А ви не в тілі… тобто, ви не повинні триматись тілесної думки, але думки духовної. Наша воля має бути зміцнена благодаттю: ми повинні мати постійний зв’язок з Богом, вся наша увага повинна бути на молитві, цього маємо намагатися. Це не означає, що ми не повинні їсти, пити, заробляти собі на хліб. Ні! Але сказано: “Все що тільки робите: чи їсте, чи п’єте, – все на славу Божу робіть” (1Кор. 10.31), а слава – це присутність Божества! І якщо є присутність Бога в мені, то є і слава, бо кого ж я буду славити, якщо я Його не бачу і присутності Його не відчуваю, якщо Його немає в мені? Я прославляю Того, Кого я бачу, голос Кого я чую, а ознакою цього відчуття є розчулення, зворушення духовне, сльози на очах. Але це при умові, що Він присутній в мені, а присутній Він в мені лише тоді, коли є молитва, коли є зв’язок, коли відкритий канал, через який Він заходить, коли двері серця мого відкриті... Коли ж двері серця мого закриті – я думаю тільки про тілесне, думка моя не духовна, – то значить Він стоїть і стукає, а я не впускаю й кажу: немає часу, от прийде неділя, то я прийду в храм і відчиню щілинку в серці своєму для Тебе. От воно, що “думка тілесна – ворожнеча на Бога”, бо ми нею закриваємо двері серця перед Богом! А хіба можна закривати двері перед Братом, Другом, Батьком?.. Ні! Хіба що ти маєш Його за ворога. Думка тілесна зачиняє двері серця, зачиняє двері молитви і, відповідно, ворогує проти Бога.

Ми дійсно повинні бути “не в тілі”! Ми – Церква останніх днів – повинні бути “не в тілі”, але такими, якою була Церква днів перших! Та подивімося на реальність сьогодення, і ми побачимо, наскільки втрачена віра, благодать, розуміння Слова, істини... Просто проаналізувавши сьогоднішній наш день, хіба зможемо ми так само, як ті перші християни, сказати, що ми не в тілі!? Таки в тілі, Господи, в тілі...), але в дусі, бо Дух Божий живе в вас…” І це також слова для кожного з нас. Ці слова повинні б примусити нас здригнутися й зрозуміти, хто ми є насправді. Бо ми називаємося християнами, ми носимо хрестики: призиваєм Господнє ім’я. І таким чином, якщо ми маємо думку тілесну, а не духовну, то призиваємо ім’я Господнє надаремне. А отже, грішимо проти третьої заповіді закону Божого! І якщо ми закриваємо двері перед Богом, тобто маємо собі щось інше, для нас важливіше за Нього, то грішимо й проти першої Заповіді – “Я Господь, Бог твій, хай не буде тобі інших богів переді Мною...” І проти другої – “Не роби собі подоби Бога…” І проти всіх… Бо ми тілесне зробили для себе богом, багатство земне стало для нас важливішим, аніж духовне.

“Де скарб твій, там буде й серце твоє” (див. Мф. 6.21), – говорить Господь. Якщо б наш скарб був “на небі”, то ми б увесь час думали про духовне. Але, ні! Як тривога, то до Бога; а по тривозі – то й по Бозі… То й знову починаємо від Бога відвертатися, і все ближче до мамони... а називаємося християнами. Слово Боже примушує нас здригнутися й зрозуміти, які ми є. Бити себе в груди, волаючи: “Боже, будь милостивий до мене грішного!” і прикладати подвійні зусилля, тим більше зараз, у Великий Піст (час виходу лекції у світ – прим. ред.). Відкиньмо всі тілесні речі, бо: “Страшно впасти в руки Бога живого” (Євр. 10.31), – свідкує той самий апостол.

Коли ми читаємо Послання апостолів, то дуже гарно замість слова “ви”, що там написане у тексті, читати слово “я”, або в даному випадку “ми”. Спробуйте таким чином читати Слово Боже, і воно оживе для вас! Бо інколи кажуть: Це було написано для римлян, а я не римлянин... Ні, це слово для нас! Слово Боже для нас і про нас. І воно є Слово живе та діяльне, як і Бог живий і діяльний, до нині. І це до нас звертається Господь. Так, по букві Він колись звертався до римської громади, але по духу Він звертається до нас з вами. Давайте зараз так і прочитаємо, і послухаємо, як це звучить: “А я (ми) не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в мені (в нас). А коли хто не має Христового Духа, то той не його...” Якщо я не маю Христового Духа, то я не Його, бо “Хто не збирає зі Мною, той розкидає”, і “Хто не зі Мною, той проти Мене!” А “проти” і грецькою мовою, і латинською звучить, як “анти”, – от вам і антихрист, який сьогодні вже є в храмі Божому. Ось будь ласка, навіть ми – ті, які в цю неділю святу знаходимося у храмі, на біблійних курсах, тобто святимо цей день спокою Господній, проповідуємо і стараємося мати за спосіб життя свого смирення, стриманість та молитву, – і то ми відчуваємо, що в нас значною мірою думка тілесна, а не лише духовна панує, і що нам ой як далеко до перших християн! І нам далеко до того, щоб сказати, що ми не в тілі, але в дусі. А уявіть собі, що робиться взагалі в номінальній Церкві, в зфарисейщеному, літеплому щодо віри релігійному світі, у всіх деномінаціях сучасної “Лаодикії”, яка виголошує сакраментальне: “Я багатий, збагатів і не потребую нічого...” “І сяде він в Божому храмі як бог, і за бога (за багатого на все – на розуміння Слова, на віру, на благодать) себе видаватиме…” Ці слова власне викривальні, і саме так ми й повинні їх сприймати, бо це ми повинні бути не в тілі, але в Дусі, бо Дух Божий живе (повинен жити!) в нас. Бо ми всі повинні мати зачаток Духа, бо ми ж християни, а якщо християни – то маємо бути народженні згори, як мінімум! “А коли хто не має Христового Духа, той не Його…” От вам – антихрист, антихристовий. Хто не збирає з Христом – той розкидає; хто не з Ним – Той проти Нього, той антихрист, хоч буде й з хрестиком (а чи й з наперсним хрестом!) на грудях... Хто не має духовної думки – той має думку тілесну, а вона ворожнеча на Бога. Ось він, антихрист, який вже сьогодні засів у храмі Божому як бог, і за бога себе видає. “Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого...” (Об. 3.17).

“А коли Христос у вас, то хоч тіло мертве через гріх (усі ми маємо цю мертвість, і носимо її в собі), але дух живий через праведність (а праведність – це смирення. Я відчуваю в собі закон плоті, і він починає мене брати “за горло”, але я змиряюсь і кажу: Господи, коханий, не я хай воюю, але Ти! Я відкриваю Йому своє серце, і чим більшим є тиск демонський зовнішній й внутрішній в мені, тим більше я відкриваю його, тим більше змиряюся і благаю: Господи, помилуй! Господи, помилуй! Господи, помилуй!.. І тим ряснішою є благодать, як каже апостол Павло: “Любо мені в немочах…” (див. 2Кор. 12.10). Здавалося б, з чого це “любо в немочах”!? Мені любо, коли мені нічого не болить, а тобі в немочах?! Так, любо, тому що коли я немічний – тоді я сильний. Але не своєю силою – силою Духа Святого: Він мене наповнює, Він в мені працює, бо тоді я смиренний, тоді гордість моя відходить на задній план, бо ж “Господь противиться гордим, а смиренним дає благодать” (див. Як. 4.6; 1Петра 5.5)).

А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих (Дух Отця), то Той, Хто підняв Христа з мертвих, оживить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас (Прийде час – оживляться тіла, освятяться тіла і вороги наші домашні обов’язково будуть для нас підніжком ніг наших. Так як Отець Синові сказав: сядь праворуч Мене, поки не покладу ворогів Твоїх підніжком ніг Твоїх, так і Христос говорить нам. Адже Ісус Христос пройшов цим шляхом буквально тому, щоби відкрити його для нас, щоби зробити його можливим для нас. Також і містично Він пройшов його, і зараз сидить праворуч Отця Свого в тілі, як і вознісся Він був у тілі. Він – Глава, а містичне Тіло Його – то є Церква! Він приготував нам ці оселі, Він приготував нам місце праворуч Себе, як і Він Сам сів праворуч Отця. І Він каже: Дозволь Мені підняти тебе, сядь праворуч Мене, і Я покладу твоїх ворогів домашніх, закон плоті підніжком ніг твоїх. Тільки дозволь Мені це зробити, – говорить Господь).

Тому то, браття, ми не боржники тіла, щоб жити за тілом; бо коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити.

Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі;

бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: «Авва, Отче!»
(не просто “Отче!”, але “Авва Отче!” Авва – це “Тату!” “Отче” – це звучить ніби офіційно, і всі моляться “Отче наш”: як ті, хто сини Божі, так і ті, хто за висловом Господа нашого Ісуса Христа є “сини диявола”, хоча й вважають себе синами Божими, але розпинають в собі Христа. А ми повинні стати правдиво синами Божими, і мати з Богом справді родинні стосунки: “Авва”, “Тату”...).

Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми – діти Божі (Коли Він свідчить? Як дізнатися, що дійсно свідчить, як відчути, що Дух Святий в нас? Цей Дух свідчить тоді, коли ми маємо розчулення в серці! От вам простий, елементарний індикатор присутності Божества. Маємо розчулення в серці, маємо зворушення духовне – значить в нас Дух Святий, і Він свідчить разом із нашим духом. Усе дуже просто, бо це означає, що є молитва серця. Тому що тільки тоді, коли відкриті двері серця, коли відкритий канал зв’язку з Богом, тільки тоді Дух Святий є присутній в нас. І тоді Христос присутній в нас уже не на душевному рівні (розум та воля), але на духовному (серце і дух) рівні; уже не як Слово, але як Дух. Це – вищий щабель. Краще Мені, щоб Я на цей рівень піднявся, вознісся у ваших серцях, – говорить Господь учням Своїм, – і вже прийшов до вас не просто як Слово правди, але як Дух правди; не як теорія, але як практика. “Іншого Утішителя вам пошлю, Духа правди...” Бо до того моменту, поки ви не відчули ще смаку благодаті, ви живете вірою, Словом. Ви бачите, що інші досягли і насолоджуються, і в блаженстві перебувають, і це вас зміцнює, але ви ще меду безмовності не куштували. Не відчували того найсолодшого стану, про який святитель Іван Златоуст: “Бо не може запалити так слово, як споглядання...”, і поки що для вас є Утішителем лише Слово правди. Але приходить момент, і те Слово возноситься у ваших серцях на висоту виконання й одухотворення, і сходить інший Утішитель – Той Самий Господь, тільки з’являється в нас Він уже в іншій якості, іншій іпостасі, показує інше лице Своє – Духа правди. І ми отримуємо, як дар, сльози розчулення, і зітхаємо з полегшенням. І ми спокійні, щоб не сталося ми спокійні, ми під захистом, в надії, в мирі і спокої, в радості у Дусі Святім).

А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові (і тут знову попередження), коли тільки разом із Ним терпимо, щоб разом із Ним і прославитись”. Коли працюємо, коли ідемо цим шляхом. “Благословен, хто йде…”

Таким чином, дуже важливою є ця увага, про яку ми тут говоримо, і не даремно метод називається методом священної молитви і уваги. Бо може бути молитва, але якщо не буде уваги, то і молитва та скоро утече, бо через розсіяння вийде з серця думка тілесна, і відгонить від нас думку духовну, власне молитву. І тому такою необхідною є ця увага розуму, необхідне сходження розуму в серце – це єдиний правильний метод. Ця свята увага насправді є найвищим ступенем посту (піст і молитва – священна молитва і увага), а духовна боротьба з помислом на найвищих її щаблях переходить у більш тонку боротьбу – боротьбу з помисливістю, – нехтування помислами та тверде стояння в молитві Ісусовій. І це – боротьба досконалих! Результатом цієї боротьби є свобода духа, чистота й безтурботність святої простоти: “Будьте як діти...”

Ми з вами говорили про піст і молитву як про єдині засоби духовного, а отже й тілесного очищення: “Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать”, і “Цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту” (див. Мф. 5.8; Мк. 9.29). Духовне вдосконалення, метою якого є повне Богоєднання, полягає у розвитку в собі СМИРЕННОСТІ, СТРИМАНОСТІ та МОЛИТВИ. Саме на цих трьох і стоїть як християнство взагалі, так і православ’я зокрема. Це є “три кити” спасіння, де смирення – то шлях, а стриманість (піст, на духовному рівні – це вже увага) і молитва (молитовні чування, на духовному рівні – це священна молитва серця) – суть засоби здобуття його. Смирення ж відкриває (або, точніше, являє собою) ті двері, той містичний канал, ту золоту рурочку світильника спасіння, що через них вливається в серце людини нетварна Божественна енергія – очищуюча благодать Всесвятого Духа: “Царю Небесний, Утішителю, Душе Істини... прийди, і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші...”

Ми всі мріємо про найвищий містичний рівень – богоспоглядання, прагнемо досягти його, а воно може бути лише у чистому серці. Отці розглядали три ступені сходження: очищення, просвічення та досконалість. Без очищення немає просвічення, без просвічення ж (Нетварним Світлом Христовим, Світлом тихим святої слави Безсмертного Отця Небесного – Світлом Фаворським) – досконалості (найсолодшої безмовності споглядання, боговідання, богоєднання, наближення до Божественної Сутності, Яка насправді є Божественною природою неосяжною, власне тим, що назване святими Отцями “пресвітлим мороком”). Святий Григорій Богослов каже: “Де очищення – там просвічення. Без першого не дається друге”. Саме цей шлях – шлях очищення очей серця нашого від духовної катаракти – правдиво веде до “тверезого екстазу”, до захвату незабутнього містичного знання, до невимовного богослів’я, до містичного досвіду Божественної реальності. Отже, серце треба очистити, а, як уже сказано вище, рід цей не виходить інакше, як тільки від молитви і посту.

Сьогодні читалося Євангеліє від Марка під час літургії. Піст і молитва – це ті два крила, які й підіймають християнина до висот богоспоглядання. Вони то і є те, що називається аскезою. І спочатку вони існують на низькому рівні, ну от як у більшості з присутніх, як було це на початку майже в кожного із нас. Піст як перехід з одного виду їжі на іншу (припиняємо їсти м’ясні продукти й переходимо на рослинні), та просте обмеження їх у кількості. Спочатку ми на цьому рівні починаємо зв’язувати плоть, на тілесному рівні боремося зо гріхом, іще не на духовному – означеному, апробованому та представленому досвідом Церкви рівні. А в результаті часто буває так, що ми, за висловом Івана Златоустого, м’яса не їмо, молока не п’ємо, та п’ємо кров брата свого. “Постимо” так, “щоб кулаком бити нахабно…” (див. Іс. 58.4). Та згодом, якщо щиро прагнемо вдосконалення, якщо каємося й молимося, то таки приходимо до того (і це шлях правильний), що коли в нас з язика зриваються прокльони – ми вже просто прикушуємо його, щоб змовчати бо ж піст, не годиться. А це вже стриманість язика – більш вищий, душевний рівень, і тут ми уже починаєм отримувать нагороду Божу за це… Та піст тілесний і душевний – це іще низькі рівні посту. Найвищий рівень посту – це свята увага, береження (схоронення) серця розумом, зберігання уваги на молитві. І ця, сердечна увага – це то і є найвищий ступінь посту. Нагадую лишень, що за святим Антонієм піст є стриманістю язика, серця і черева. Священна молитва, або молитва серця – це найвищий ступінь молитви, а священні молитва і увага (одним словом – ісихазм) – це найвищий ступінь посту й молитви, найвищий ступінь очищення, найвищий ступінь аскези. Ми зараз розглядаємо досить складні речі, матеріал академічного рівня та, як бачимо, він досить легко сприймається більшістю із вас. Слава Богу! Це дійсно перлина християнства, шлях східної християнської Церкви, шлях православ’я, яке ми втратили.

Ісихазм – слово, яке означає безмовність пристрастей та безмовність богоспоглядання. Дехто плутає безмовність пристрастей з нечутливістю, байдужістю та безсердечністю; досконалість з прострацією, нечулістю. (До речі апатія, як одне з основних понять етики стоїцизму, є неприйнятною для християнина. Ми прагнемо досягти безпристрасності не стоїчної, але динамічної, тобто не змертвіння пристрастей, але перетворення, переродження, преображення їх). Тож насправді досконалість – то не є нечулість, не мертвість, але мир і радість духовного життя.

Метод священної молитви та уваги має дуже багато назв, і я зараз деякі з них зачитаю, щоб ми орієнтувалися і бачили як багато різних термінів визначають одне й те саме благочестиве поняття.

1. Метод священної молитви та уваги (основна назва);

2. Подвиг і труд розуму (так називали цей метод Макарій Єгипетський та Касіян);

3. Зібрання себе в одне місце (Ісак Сірійський та Василь Великий);

4. Самозібрання, зібрання до середини (єпископ Феофан Затворник);

5. Внутрішнє роблення або діяння (Древній Патерик та єпископ Феофан);

6. Сердечне діяння (єпископ Феофан Затворник);

7. Потаємне або сокровенне діяння, духовне діяння (Ісихій);

8. Зберігання, схоронення розуму в серці, тверезіння, увага, розумне роблення або розумне діяння, внутрішнє роблення або внутрішнє діяння, молитва серця і увага, святе трудівництво. От я думаю, що так називатиметься й майбутня книга, що буде мною написана на основі цього циклу лекцій – “Святе трудівництво”.

Увага полягає в тому, щоб “розумом в серці стояти” – утримувати розумом в серці своєму молитву, тобто свідомо знову і знову розпалювати в собі молитовний стан. А молитва уже й очищує (тут не молитовні чування самі по собі, не молитва уст і навіть не молитва розуму, – вони є лише засобом здобуття дорогоцінної очищаючої молитви серця: молитви смирення, або ж смиренної молитви, що власне одне й теж, – вона очищує). Втім, якщо бути точним, то і не молитва серця сама по собі очищує. Вона є лише дверима, “золотою рурочкою”, каналом для перетікання, вселення в нас Божественної благодаті – сили Духа Святого, що подібно до чистої, живої води входить по молитві смирення в серце подвижника, і так очищує його. Це Христос – вже не як Слово, але як Дух правди, як Божественна енергія любові (тому що Дух Святий діє саме цією енергією) – входить в наші серця, відкриті в молитві, і тепер уже Він воює з сатаною в нас, а не ми. Він – Трійця Одноістотна і Нероздільна, і якщо сказати більш точно й повно, то Отець через Сина Духом Святим воює. А коли Господь воює за нас, то вже і “Не я живу, а Христос живе в мені”. Як просто і легко тоді жити!.. А ми, нерозумні, все самі воюємо, немічні, і ніяк не можемо перемогти. Це те саме, що Господь говорить Адамові: “У поті свого лиця ти їстимеш хліб – поратимеш землю (серце своє), а вона родитиме тобі тернину й осот”. Тернина – це дух користолюбства, а осот – дух насильства. І постійно той закон плоті в нас проростає, хоча ми його ніби й ретельно виполюємо, “в поті чола”, і де вони тільки беруться оті “бур’яни”, усе множаться й множаться… Тепер ми знаємо! Вся наша біда полягає у тому, що ми неправильно боремося, бо ми самі боремося, а не Христос бореться в нас. Бо ж сказано: Він, “насіння жони” зітре голову змієві (див. Бут. 3.15). Оце – правильний метод боротьби, і ми зараз тут його і вивчаємо.

Отже, увага полягає в тому, щоб утримувати молитву в серці своєму, тобто свідомо розпалювати в собі молитовний стан, а молитва уже як носій благодаті, як канал зв’язку з Богом, як вогонь поїдаючий сама знищить гріховний помисел, а отже й гріх. Давайте прочитаємо цитату святителя Феофана Затворника, у якій він говорить про святого Івана Колова, як той боровся. Правильний метод боротьби – боротьба молитвою, коли вже не ти воюєш з тими “звірами”, але Господь у тобі. Ми часто перебираємо на себе функції Божі. Господь каже: Я – Глава, дозволь Мені… “Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами”. Всю, а не частину, не половину, не дві третини! Або ти з Богом, або ні! Або ти відкрив Йому двері серця свого, змирився, або… Часткове смирення означає часткове спасіння, а це – загибель, смерть. Це так само як порушити всього одну якусь заповідь Закону Божого. Порушуючи Закон частково ми маємо такий результат, ніби порушили всі. Виламавши усього один сегмент греблі, ми нищимо її всю. Відкривши усього одні ворота ворогові – вигублюємо усе місто. Господь не хоче від нас часткового смирення, не хоче часткового спасіння, але ми кажемо: Господи, Ти тільки поможи мені, а я буду тут сам воювати. Що ж, силою, тобто проти нашого бажання, насильно Він не може діяти, не може нас спасати без нашої на те згоди, і як результат – ми падаємо, набиваємо собі гулі, аж поки не зрозуміємо, що лише Господь сильний в бою, а ми – немічні. Поки не змиримося, поки не відкинемо геть гордість, злу волю свою, яка не дає Господеві воювати за нас. Поки не припинимо увесь час повторювати: “Я” та “Я”. Поки не віддамося на волю Його і поки не скажемо: Господи, не я, тільки Ти! Нехай буде воля Твоя, а я є маленький, я нічого не знаю і знати не хочу, бо я є ніщо! Я довіряюся Тобі, я є човник, а Ти прав мені за Вітрило... Як зазначив один блаженний старець зі святої гори Афон:

“З допомогою молитви ми набуваємо подвійного знання. Святий Максим (Ісповідник) каже, що пристрасть гордості походить від двох незнань – божественної сили та людської слабкості. Це подвійне незнання формує «розладнану свідомість». Тому людина горда є нетямущою, тоді як смиренна володіє подвійним знанням. Вона знає і власну безсилість, і силу Христову. Таким чином, в Ісусовій молитві ми сповідуємо силу Христову (“Господи, Ісусе Христе, Сину Божий...”) і наше безсилля (“...помилуй мене”). І приходимо до блаженного стану смирення. А де смирення – там і благодать Христова, яка є Царство Небесне”. Втім, повернемося до святителя Феофана:

“Святой Ионанн Колов говорил о себе: «Я делаю как человек сидящий под деревом и внимательно осматривающийся кругом (йдеться про “дерево” молитви, яке Колов зростив в серці своєму). Этот человек, как только увидит зверей подходящих к нему пожрать его, тотчас взбирается на дерево. И звери подошедши походят, походят кругом, и отходят. А я как только замечу мысленных зверей (духовних звірів!), подходящих ко мне в страстных помыслах (ще на рівні помислу. Тепер ми читаємо і розуміємо, бо ми до цього думали що коли в помислах – то в думках. Це не в думках, а ще в помислах: тобто на рівні серця, а не розуму – глибин свідомості й підсвідомості. На рівні духа, а не душі), тотчас востекаю умом к Господу (стаю одразу на молитву. Розум відразу переключається на молитву, відкривається канал до Господа, відкривається серце до Господа) и эти мысленные звери и подойти ко мне не успевают, как принуждены бывают разбегаться куда зря...” А ми як воюємо? Правильно, коли в нас іще немає того “дерева”, коли ми молитву іще не напрацювали, то ми не маємо куди й підійматися. Ми повинні здобути смирення, здобути молитву серця – правдиву молитву. Бо поки ми не зростимо цього Дерева, – а воно виростає при умові нашої щоденної праці стриманості (посту) та молитовних чувань: саме по собі це дерево не виросте, бо “Царство Боже зусиллями береться”, – не зможем спастися. Далі ми іще будемо з вами читати що говорить Макарій Єгипетський стосовно зрощення цього дерева молитовного, про те, який труд святий належить нам підняти, але ясно одне: ми обов’язково повинні його виростити! Бо якщо цього Древа у нас ще немає, то ми безумовно є незахищеними проти звірів духовних, є як голі у полі. І тоді, коли з’являються звірі з наших внутрішніх хащів, то ми беремо палицю, і починаємо з ними воювати на землі, тобто своєю силою. Бо воювати усе одно мусимо, хоча й знаємо, що ця боротьба приречена на поразку (і не обов’язково на швидку) – погризуть і покусають, добре коли не загризуть зовсім, та покусають точно, – але боремося як можемо, з двох зол обираючи менше: краще уже боротися на землі, аніж не боротися зовсім.

До речі, слово “спокуса” звідси і походить – від “кусати”. “Не введи нас у спокусу…” – Не дай нас покусати тим звірам! Так, саме Господь захищає нас від тої спокуси! Яким же чином? Як відкрити Йому двері? На молитву! – як вчить нас святий Іван Колов. І тоді ці звірі навіть не зможуть і близько підійти, а одразу мусять втікати від тої молитви, тому що молитва, як уже було сказано, це канал зв’язку між людиною і Богом. По тому каналу сходить в серце благодать Всесвятого Духа, а це є для звірів вогонь поїдаючий. Треба лише дозволити Богові ввійти в наше серце, бо “Ось стою під дверима і стукаю…” Спочатку під якими дверима Він стукає? Чи одразу під дверима серця? Ні. Спочатку під “дверима” вух наших тілесних, тому що людина – це дух, душа і тіло. Спочатку ти відкрий Біблію, спочатку ти перемкни канал телевізора на програму “Духовність”, прийди на біблійні курси або просто прийди до церкви і послухай недільну проповідь. Це не означає, що ти відразу зрозумієш все те, що викладається на цих курсах, може спочатку ти просто будеш сидіти і куняти. Але ти впустив Христа у вуха свої, слава Богу! І прийде момент, коли ти впустиш Його і в розум, ти вже почнеш щось розуміти, а потім і все зрозумієш. І зрозумієш, що це Вчення насправді є елементарно просте – возлюби, а для цього змирися, а отже прийми ближнього свого і обставини свого життя такими, якими вони є: без гніву й роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи, – змирися, і живи у повній надії на Господа та в постійному зростанні до висоти досконалої любові. І тоді-то Предвічний Логос (грецькою "логос" – слово) Христос – Бог Слово, Бог Істинний від Бога Істинного, Той перший Утішитель, Слово Правди Небесного Отця почне зростати й возноситися в тобі до висоти виконання й одухотворення твоєї віри. І Слово стане плоттю… А потім ти зможеш побачити й славу Його, відчути благодать присутності Божества у собі: Бога уже як іншого Утішителя, як Духа Правди – Духа миру, невимовної та незбагненної Благодаті, радості, тиші, спокою. І Він уже почне в серці твоїм панувати... От вам Царство Боже, і воно може відкритися в нас, бо воно є насправді всередині нас, тільки треба дозволити Богові очистити нас, воювати за нас. Він стоїть під дверима сердець наших і стукає… Він промовляє в снах, у видіннях, через хвороби… Він промовляє до нас. Нам варто лише впустити Його! І тоді, – так відбувається насправді, так показує і досвід Церкви, так навчають й Отці, – в душі починає відчуватись божественний тихий вогонь, який запалює й звеселяє. Тоді в серці оселюється невимовна найсолодша благодать Христова, влаштовує Собі оселю Свята Трійця. За словом святителя Василя Великого, “...в тому, хто здобув у собі [постійну] пам’ять про Бога (думку духовну), оселяється Бог. Ми тоді стаємо Його храмом, коли думка не переривається земними турботами, розум не бентежать несподівані пристрасті, але від усіх їх віддаляється боголюбець, звертаючи ум до Господа; він вигонить пристрасті, які схиляють його до нестриманості, і ревно прихиляється до доброчесності”. Тоді людина відчуває в собі постійну божественну присутність, благодать охоплює тіло, розіп’яте й умерле для світу. І це є останнім етапом, який час від часу з’єднується з баченням Нетварного, Фаворського Світла. Це – для досконалих. Це – найвище. Це – богоспоглядання. Це, власне, – Царство Небесне (св. Григорій Палама).

“Не я живу, а живе в мені Христос”, – каже апостол. “Не бійтеся, стійте (на молитві) і побачите спасіння Господа, що вчинить вам сьогодні!” – це я читаю уривок з книги Вихід, 14-й розділ, коли народ Божий втікав з Єгипту. Це все духовні речі. “Відкинь непотрібність історії”, – навчає нас Кирило Олександрійський. Для нас уже не потрібна біблійна історія як непотрібною є горіхова шкаралуща, коли дісталися вже самого зерна, тому що вся та історія потрапила на сторінки Святого Письма майже виключно для того, аби ми за буквою побачити Дух, аби набути більш глибокого морально-етичного, духовно-символічного та містичного змісту. “Відсічи непотрібність історії, та зніми ніби деревину букви, і дійди до самої серцевини рослин, тобто ретельно досліди внутрішній плід заповіданого, та й уживи в їжу!” Яка сміливість святого отця Церкви! Втім, не вся історія, безперечно, є “непотрібною деревиною”, але таки дійсно не варто нам дивуватися з того, що буквально-історичні події часто не співпадають з біблійними. Просто Біблія не є книга історична, але духовна, хоча й історичні відомості в ній мають місце. Та не для того вона написана, щоб скрупульозно – ретельно, детально, точно до подробиць донести до нас ці історичні відомості, але для того, щоб вказати нам шлях спасіння! І вихід з Єгипту народу Ізраїля – він є для нас сьогодні лише прообразом нашого виходу з Єгипту бездуховності, виходу з полону світу, яким править плоть, що і є духовний Єгипет. І песах, буквальний перехід народу Божого з Єгипту у землю Обіцяну – це прообраз духовної нашої Пасхи. Наша ж Пасха – Христос! Це ми повинні перейти (пасха, песах – мовою гебру перехід, перескочення) з країни рабства гріха в країну свободи духа, і ці дві країни – в нас! І пекло в нас, і рай в нас, і Єгипет в нас, і земля Обіцяна також в нас! Блаженні тихі й лагідні, бо вони посядуть цю землю – землю сердець смиренних та любовних, що “тече молоком і медом”, а не родить тернину й осот.

“Не бійтеся! Стійте, і побачите спасіння Господа, що вчинить вам сьогодні. Бо єгиптян (внутрішні наші пристрасті, пожадання плоті) яких бачите сьогодні, більше не побачите їх уже повіки! (Господь ворогів наших домашніх зробить підніжком ніг наших) Господь буде воювати за вас, а ви мовчіть!” (Вих. 14.13–14). Це слова для нас, бо це в нас той Єгипет, і це наш “народ” (наші думки, наші емоції, наші бажання, наш дух, наша душа) повинні втікати з Єгипту гріха, бо досить уже бути рабами плотського розуму, отого фараона невиправного (власне сатани в нас). Втікати на свободу Духа, на волю!.. “І пізнаєте істину, і істина вас вільними зробить...” Ми боїмося цього виходу, бо знаємо, який чисельний народ, що тисне нас, які страшні ті “єгиптяни” – вони справді доганяють нас, і ми не можемо з ними воювати, ми не можемо воювати з своїми пристрастями… Ми боїмося, ми лякаємося. І Господь каже до нас через Святе Письмо: “Не бійтеся! Стійте…” На молитві стійте, і побачите спасіння від Господа. Ви сорок років будете ходити по пустелі, але обов’язково настане той день, коли вимре усе рабське в вас. А може і сьогодні це станеться, якщо не злякаєтеся, якщо готові уже перейти через Йордан. Від нас це залежить, і наша провина що в більшості ми так довго ходимо по тій пустелі. “Не бійтеся! Стійте, і побачите спасіння Господа, що вчинить вам сьогодні. Бо єгиптян (внутрішні наші пристрасті, пожадання тілесні…) яких бачите сьогодні, більше не побачите їх уже повіки! (Господь ворогів наших домашніх зробить підніжком ніг наших) Господь буде воювати за вас, а ви мовчіть!” От вам, будь ласка, безмовність, анахоретство і ісихазм. Досить плескати язиком, час діяти, час перебувати в мовчанні! Огородися мовчанням, і дослухайся до себе, – навчають Отці (преп. Серафим Саровський).

Також відкриємо другу книгу Параліпоменон, 20-й розділ (в Біблії Огієнка це друга книга Хронік), з 15-го по 23-й вірш. Дуже цікаво читати біблійний текст, коли уже знаєш символіку Святого Письма і відносишся до Писання як до Книги духовної, а не просто історичної. І тепер уже кожного разу, коли ти гортаєш чергову сторінку, Господь тобі підказує тактичні дії твоєї боротьби. Тому що Біблія фактично і є книгою стратегії й тактики цього святого трудівництва невидимої борні духовної – “Книгою воєн Господніх” (див. Числа 21.14). Стратегію ми знаємо: ми маємо мету, а мета – це Царство Небесне, Царство досконалої Любові – Возлюби! Ми маємо й шлях досягнення цієї мети – це смирення, у цьому й полягає суть Вчення. Ми маємо також відправну точку на цьому шляху – це є віра, яка від Слова. Маємо й засоби здобуття смирення та зростання в надії: стриманість (піст) і молитву (молитовні чування) – це іще називається аскезою, або ж просто служінням. Спасіння через смирення, смирення через служіння – ось стратегічний шлях. А тепер мусять бути просто тактичні підказки, тому що на цьому шляху смирення можуть виникати різні ситуації. І як саме діяти в тих чи інших ситуаціях згідно з рівнем нашої досконалості й розкриває нам Святе Письмо.

Зараз ми прочитаємо історичний уривок про знищення Йосафатових ворогів (див. 2 книга Параліпоменон (2-га Хронік), 20-й розділ), і побачимо, як він розкривається на внутрішньому, глибинному рівні насправді як духовно-символічний, а точніше духовно-містичний текст. Нам сьогодні відкриваються потаємні глибини Святого Письма...

“Левит із Асафових синів, – був на ньому Дух Господній серед збору, і він сказав: «Послухайте, ввесь Юдо й мешканці Єрусалиму та царю Йосафате! Так говорить до вас Господь: Не бійтеся та не жахайтеся перед цією силенною силою, бо не ваша ця війна, але Божа!” (див. 2Пар.(2Хр.) 20.14–15)

Тепер давайте ці вірші екстраполюємо на наше з вами життя, на життя кожного із нас. Хто є “левит”? Ім’я Левій означає “Прилучений”; “левит з коліна Левія” – тут прилучений до справи Господньої. Я також є “левитом”, який прилучений до справи Божої – проповідую слово Його. Кажу: “Послухайте ввесь Юдо й мешканці Єрусалиму!..” А ви і є ті духовні юдеї, “мешканці Єрусалиму”, і ви також готуєтеся до війни – духовної, невидимої борні проти духів злоби піднебесних. Ми з вами є “народ Ізраїля”, ми є юдеї, тільки духовні, а не буквальні, бо не про буквальний Ізраїль йдеться тут, а про духовний. Це повинні ми зрозуміти. “Левит з Асафових синів...” Асаф – “Збирач мудрості”. Я теж “з Асафових синів”, бо і я вам приніс мудрість Господню, приніс вам святоотцівську літературу. Отже, я є той “Левіт з Асафових синів”, який цю мудрість зараз тут вам викладає, бо ця мудрість не моя, але Господня. Як каже Григорій Сковорода: “Мудрість не твоя і не моя, вона є Божа. Я її полюбив – вона стала моя; полюби ти – буде твоя...”

“…і він сказав: «Послухайте, ввесь Юдо (Юда – “Той, що хвалить, прославляє Господа”. А ми ж хвалимо, ми славимо Бога, тому ми й православні. І до нас ці слова, втім насправді це не залежно від конфесії, бо всі релігійні деномінації покликані прославляти Бога, і таки прославляють, устами у всякому випадку точно) й мешканці Єрусалиму (Єрусалим – то символ Церкви, в перекладі “Основа, підвалина миру”) та царю Йосафате (Звернення йде до нашого розуму, бо саме розум в нас цар. Так вчить нас Біблія, так вчать і отці Церкви. Йосафат означає “Бог судить”. Судження Боже у нас повинно бути! Звертаюсь і я до вашого розуму, освяченого Христовим словом, до розуму не плотського, але розуму Христового у вас. До думки духовної в вас, а не до думки тілесної, не до царя ворожого, який воює проти нас. До розуму, освяченого вірою)! Так говорить до вас Господь: Не бійтеся та не жахайтеся перед цією силенною силою (ми сьогодні з вами в борні з плоттю. Не бійтеся, воюйте проти тієї сили що в вас, волею, що міцна благодаттю Божою, бо вороги наші – то “домашні наші”: внутрішні, духовні вороги. І коли ми читаємо в історії, що Ізраїль воював буквально, то це не означає, що це були Господні війни, бо Ізраїль буквально воює і сьогодні. Господні війни – то війни духовні! Не розбивання буквальних дітей вавилонських об каміння, але розбивання помислів своїх (а помисли то є “діти”, зародки думок та бажань гріховних) об каміння імені Ісусового, як навчають нас Отці Церкви), бо не ваша ця війна, але Божа!” Це до нас слова! Не наша це війна, але Божа! Тільки ми повинні дозволити Йому воювати за нас, бо Господь не буде ламати силою двері сердець наших, а терпляче стукатиме.

“Узавтра зійдіть на них, – ось вони ходять узбіччям Ціцу…” Завтра – вранці, на світанку зібравшись, зважившись на боротьбу, і як тільки вирішитесь, як тільки розвіється темрява, просвітлиться ваш розум, як тільки отримаєте знання, зрозумієте як правильно воювати, – то й починайте воювати, “сходьте на них”. “Ось вони ходять узбіччям Ціцу…” Синодальний переклад: “восходят на возвышенности”. Це означає, що наші вороги йдуть на вершини спротиву волі Божій, виступають проти Бога, піднімаються на свої вершини, які є висотами нерозкаяності. “…і ви їх знайдете на кінці долини, навпроти пустині Єруїл”. Єруїл перекладається – “Страх Божий”; пустеля – позитивно суть випробовування віри; “навпроти” – означає “на прю”. Значить вороги ваші ідуть проти Бога, і вони в вас, ці вороги: “Думка тілесна – ворожнеча на Бога…” Виступайте проти думки тілесної! Чому? Тому що вона проти Бога виступає. А ви ворогуйте проти думки тілесної, відганяйте її священною молитвою та увагою!..

“Не вам воювати в цьому, – поставтеся й станьте (на молитву), і побачите, що Господнє спасіння з вами, Юдо й Єрусалиме (Стань на молитву і побачиш, як Господь буде воювати в таборі твоїм. Стань на молитву – і методом священної молитви й уваги утримуй цю молитву в серці своєму. Просто тримай відкритим цей канал, через який буде вливатися в тебе благодать, спалюючи все нечисте... А синодальний переклад: “Ви станьте, стійте й дивіться…” Вилізь на дерево молитви і дивися, як ті звірі походять-походять навколо, і змушені будуть утікати)! Не бійтеся і не жахайтеся, – узавтра виходьте на них, а Господь буде з вами!

І вклонився Йосафат обличчям до землі
(тобто наш розум повинен вклонитися волі Божій, стати справді істинним судженням), а весь Юда та мешканці Єрусалиму попадали перед Господнім лицем, щоб уклонитися Господеві (обличчя в Біблії – воля. Тут віддалися на волю Божу).

І встали Левити з синів Кегатівців та з синів Корахівців (Кегат, або Кааф означає “Зібрання”; Корей означає “Лисий”. Тут Корах, або Корей – із знаком плюс. Це позитивні сини – це зібрання небагатьох, бо не велика кількість тих, хто має правдиве розуміння (небагато цього волосся розуміння на голові церковних громад. Христу немає де голови прихилити. “лисі” зібрання…). Так, не багато тих, хто знайшов цей шлях. Пам’ятаєте, говорить Господь: “Тісні ці ворота, і мало хто знаходить їх...” Дійсно, широка дорога до погибелі, але вузькі ті ворота, що ведуть до спасіння. Чому “вузькі”, чому “тісні”? Бо ведуть шляхом аскези, ісихазму, шляхом смирення, посту і молитви), щоб хвалити Господа, Бога Ізраїлевого сильним голосом, високим”. Хвалити – бо є присутність, є уже слава Господня! Стати на молитву, відкрити канал зв’язку з Богом – і сходить благодать, і з’являється солодке відчуття присутності Божества, і вихоплюється прославлення Господа із щирого серця – серця просвітленого, зігрітого, щасливого. Тому я й кажу завжди, що слава і присутність Божі у Біблії – це слова синоніми.

“І повставали вони рано вранці (як розвиднилось. Ранок для нас тут – ось після сьогоднішньої лекції. Бо тепер ми знаємо, як правильно воювати), і вийшли до пустині Текоя (Текоя означає – “Міцне поселення”. Зміцніться на війну, будьте уважні, міцне поселення – такий собі духовний “форт” у серці своїм належить нам побудувати. Пустиня – тут в негативному плані це бездуховність, а в позитивному – випробування. У нашому житті обов’язково мусять бути пустелі випробувань. Це означає, що Царство Боже зусиллями береться, через пустиню ми маємо пройти, прикласти зусилля). А як вони виходили, став Йосафат та й сказав: «Послухайте мене, Юдо та мешканці Єрусалиму! Віруйте в Господа (Наш розум – Йосафат – хай зміцнюється: Господній суд, судження, слово Господнє нас зміцнює. Ми відкриваємо Писання, Добротолюбіє як ключ до нього, торкаємось скарбів святоотцівського досвіду, Священного Передання Церкви – і зміцнюємося ним, тому що віра від Слова, а благодать по вірі) вашого Бога, і будете запевнені, – вірте пророкам Його, і пощаститься вам!»

І радився він з народом, і поставив співаків для Господа
(співаки – символ прославлення), і вони хвалили величність святості, коли йшли перед озброєними (спочатку молитва серця, пісня смирення, прославлення, – а потім правдиве очищення, потім ідуть озброєнні), і говорили: «Дякуйте Господу, бо навіки Його милосердя!»

А того часу, коли зачали вони співати та хвалити, дав Господь засідку на синів Аммонових і Моавових
(синодальний переклад: “Господь збурив незгоду…” серед тих Аммонітян. Сини Аммонові – походить від Бен-Аммі – “Син народу мого”. Пам’ятаєте, це син сп’янілого Лота і його молодшої дочки. В духовному плані це означає консерватизм, тобто запліднення нового життя старими ідеями, старою вірою. Не в позитивному розумінні збереження праведності і праведної віри старої, а в негативному плані. От що воює проти Бога! От що є насправді сатана – це наш плотський розум, звірячі інстинкти, це те старе, яке сидить в нас і не пускає нас іти уперед. Моав же означає: “Від батька”, він брат з Аммоном) на мешканців гори Сеїр (Сеїр – “Волохатий”, місце поселення Ісава, що віддав первородство духовності за сочевичну юшку плотської насолоди, це є звіряче в нас. Йдеться про війну з звірячими інстинктами, бажаннями в нас), що прийшли проти Юди, – і вони були побиті…” От вона, наша боротьба, яку відкриває нам Господь, от як правильно ми з вами повинні боротись! І це – бачимо – не наша війна, правдиво це війна Господня! Воюймо правильно, вчімося зі Святого Письма як нам воювати.

Так, нам належить зрозуміти, що це війна Господня, а зрозумівши – відкрити своє серце для того, аби Бог увійшов в нього, і звільнив нас, очистивши його. Ми повинні зміцнитися святою увагою, і всю волю направити на те, щоб серце було відкрите в молитві, щоб зберегти молитву в нашому серці. І тоді, за словом преподобного Ніла Посника, “Якщо бажання запалюються та мерзотні похоті, якщо диявол з усякою підступністю і думкою, і ділом спокушує нас, будьмо усе перемагати вірою, псалмоспівами, читанням, смиренномудрістю й іншими подвигами, але найбільше – призиванням імені Ісуса Христа – Людинолюбного Бога й Спасителя нашого...”

От це і є метод священної молитви і уваги. Воістину, блаженні святі трудівники, які щодня п’ють живу воду духовного життя. Амінь.



† † †



ВИЙШЛИ В СВІТ ТАКІ КНИГИ ПРОТОІЄРЕЯ ОЛЕГА ВЕДМЕДЕНКА:

* Посібник з духовного діяння “НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ...”
(Внутрішня Сила або духовні основи успішності та здоров’я; чому ми хворіємо або як стати здоровим; пам’ятка для тих, хто шукає спасіння; практичні поради протягом дня; правила боротьби невидимої; якщо вам пороблено; переривання прокляття роду; самовичитка... Ці, та інші матеріали ви знайдете у невеликій за розміром, але змістовній та сповненій реальним досвідом книжці, 104 стор.).

* Дві книги з серії “Відповіді священнослужителя”: “ІЩЕ НІЧ...” та “СМАК БЛАГОДАТІ” (Відповіді на запитання, якими докоряють православним представники різноманітних протестантських конфесій: чому поклоняємося Богу перед іконами; чому святкуємо не юдейську суботу, а новозавітну неділю; чому хрестимо немовлят; чому часто хрещення здійснюється не через повне занурення, а шляхом обливання; як правильно звертатися до Бога /хіба лише Ієгово?/; чи потрібно молитися за померлих; чому вшановуємо мощі, молимося до святих; чому шануємо Богородицю, і чи були у неї іще діти, окрім Ісуса... Також про число звіра /666/; коли і як прийде Антихрист; як правильно вітатися у церкві; чи можна їсти м’ясо з кров’ю; головний убір у храмі /чоловіки та жінки/; властивості святої води; походження людини тощо... Кількість сторінок відповідно 180 та 160).

Книги українською мовою.



* НАПИШІТЬ НАМ
, і ми поінформуємо Вас як отримати поштою книги, конспекти лекцій, а також аудіо та відеозаписи лекцій та проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

* НАША АДРЕСА:
Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021. (Детальна інформація вміщена також на сайті www.vedmedenko.org в розділі “КНИГИ ТА АУДІОЗАПИСИ”).




Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: