Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Святе трудівництво. Метод священної молитви і уваги.

Лекція № 67

Лекція:
Минулого разу ми з вами продовжували працю над темою "Святе трудівництво" досліджуючи шлях православного ісихазму, або шлях безмовності. Тобто шлях вдосконалення східної християнської традиції. Ми розглядали з вами другу книгу Параліпоменон, або інакше другу книгу Хронік, 20-й розділ, з 15-го по 23-й вірш. І ви пам'ятаєте, що говорить Господь:

"Не дам вам воювати в цьому, - поставтеся й станьте, і побачите, що Господнє спасіння з вами Юдо й Єрусалиме! … а Господь буде з вами!"

Христос воює за нас! "Не я живу, а живе в мені Христос", - каже апостол Павло (див. Гал. 2.20). І тому в діянні духовному ми відкриваємо серце своє для Господа, а Він уже воює в нас. Найкращою ж для досягнення цієї мети є саме Ісусова молитва. Бо "Немає іншого Імені під небом", - читаємо у Святому Письмі, - "яким би нам належало спастися, окрім імені Господа нашого Ісуса Христа!" (див. Дії 4.12)

Ісусова молитва:

Господи, Ісусе Христе, Сину Божий помилуй мене.


Так звучить Ісусова молитва, а ще краще коли її поєднувати з молінням на чотках, або вервиці. Я думаю, що більшість наших слухачів Біблійних курсів має чотки і знає як ними користуватись. Моління на чотках вміщено в другому додатку до посібника з молитовного діяння "Нехай буде воля Твоя…", який я випустив в світ. І більшість з вас має цю книжечку і користується нею. В цій книжці чітко змальовано, як молитися на чотках. Хто ще не знає як користуватись чотками, будь ласка прочитайте в посібнику з молитовного діяння "Нехай буде воля Твоя…", а ми не будемо зараз витрачати на це часу.

Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, або ще можна додавати: Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного. Це чудова зброя проти ворогів мислених, - меч духовний. А що робити коли напади гріховні дуже сильні, або сталися раптово, або ми в дорозі, і немає можливості скористатися чотками? Бо буває й так, що немає навіть сили вимовити всю формулу Ісусової молитви - "Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене". Тоді краще просто раз заразом - часто і довго, до відігнання помислу гріховного і здобуття миру безмовності і миру безпристрасності - благати Бога короткою молитвою - Господи помилуй, Господи помилуй, Господи помилуй... Я особисто так і роблю. Буває момент: раптом як навала приходить напад помислів, раптове прираження гріха, і буває воно настільки сильним, що вже немає часу ні чотки брати, ні застосовувати якісь інші засоби (Слово, вода...), і тоді - Господи помилуй! Господи помилуй! Господи помилуй! Господи помилуй! Господи помилуй.. Як ми вже з вами зазначали: увага на увагу, щоб не привертали ми увагу свою до цього гріховного помислу. Ми повинні привернути свою увагу до Божественного, до думки духовної. Думку тілесну ми повинні відганяти думкою духовною, тобто власне молитвою зв'язуючись з Богом.

Пригадую, якось один з наших братів протестантів задав мені питання: Чому ви під час богослужінь промовляєте часто "Господи помилуй"? Є богослужіння, коли 40 разів повторюється оце "Господи помилуй!" Хіба Господь глухий? Я відповів так, як є насправді. Що Господь є Дух, і Йому взагалі не потрібно слухати наші слова, чути коливання повітря, бо Він читає серця наші. От в чому справа. Він не є глухий - глухим є я! Моє серце закрите перед Господом в цю секунду, і ця молитва потрібна мені, а не Богові. Мається на увазі молитва уст - Господи помилуй! Господи помилуй!.. Господові не потрібно, щоб я записав це "Господи помилуй", чи молитву "Отче наш", або інше яке прохання на магнітофон, поставив в храмі перед іконою і пішов собі: хай крутиться хоч тисячу разів. Ні! Богові потрібно щоб моє серце відкрилося, щоб я впустив Його у серце своє. Господь каже: "Ось Я стою під дверима і стукаю" (див. Об.3.20), а молитва це і є зв'язок з Богом, саме вона відкриває моє серце перед Ним, тож це призивання імені Господнього потрібно мені, а не Господові. "Господи, помилуй" потрібно мені, тому що моє серце є закритим, і я як потопаючий, хапаюсь за що є - за дошку, соломинку, гілку що пливе! Хапаюсь за цю коротку молитву - Господи, помилуй! Господи, помилуй! Господи, помилуй!.. Я хапаюсь за ім'я Господнє, я рятую з моря пристрастей пам'ять про Бога - духовну думку свою. А за думкою й серце своє відриваю від думки тілесної і направляю до Бога. Це мені потрібно, це я волаю в холоді серця свого: Господи, помилуй! Господи, помилуй! Господь чує, безумовно, і все бачить, але я закрив двері, і мені потрібно їх відкрити іменем Господнім. Направити думку свою на духовне, на Божественне. І потім, коли нападів уже немає, а навпаки відчувається сердечний позив до молитви, то й тоді необхідно молитися тільки вже спокійно, розважливо - відразу відповідати на нього.

Бувають такі моменти, коли ми чимось займаємося, і раптом пішла молитва, пішло духовне відчуття, що необхідно стати на молитву. Найважливішою справою нашого життя є молитва, цей містичний зв'язок з Богом, і якщо відчув її в серці - то кидай усе, одразу за чотки і на молитву (якщо є чотки, а якщо немає, то без чоток). Потім повернешся уже до незакінченої праці: не упусти часу і не думай, що потім домолишся, бо буде так що доробиш діло, станеш до молитви, а її вже нема. Вона як голубка полетіла... Таким чином молитва подвижника стає постійною. Коли напади - ти молишся: "Господи, помилуй!" Якщо напад менший, то - "Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене". Коли ж спокій, мир - тоді йде молитва не прохання, не благання захисту, а молитва прославлення. Тому що з'являється присутність Божа в серці твоєму, Господь входить в серце твоє і ти молишся молитвою подяки. Особисто я раджу в такі моменти молитися: "Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!" Цю молитву як і Ісусову, добре узгодити із своїм диханням, серцебиттям, ритмом ходи...

Взагалі молитва - це є дихання душі: як тіло дихає легенями, так і душа дихає серцем. І коли легені набирають повітря, то з того повітря вони поглинають кисень, який входить у кров і живить все наше тіло. Так само і молитва серця. Вона як повітря входить в серце і оживляє все єство людське: освітлює, зігріває, животворить. І з часом ця молитва стає постійною, або постійною самостійною молитвою серця, коли згодом і язик, і розум уже не повторюють слів її, але має місце їх постійне духовне відчуття присутності Божої, бачення слави Господньої, коли постійно відкритий канал зв'язку з Богом, канал здобуття благодаті Всесвятого Духа Божого. Це священна молитва! А увага полягає лише в тому, щоб слідкувати, аби не закрився цей канал.

Що говорять отці Церкви стосовно молитви і молитви Ісусової зокрема?

"Добродетель молитвы совершает таинство нашего единения с Богом, и она есть связь разумных тварей с Творцом" (Григорій Палама)

Молитва - "Вождь хора добродетелей. Ни одна из них не устойчива без молитвы" (Григорій Ниський)

А ось що пише Варсануфій Великий (VІ ст.):

"Непрерывное именование Бога есть не только врачевание страстей, но и деяния, и как лекарство действует на больного непонятным для него образом, так и призывание имени Божия убивает страсти образом нам неведомым…" Це таке саме порівняння, як входить кисень і насичує, очищує кров, даючи життєві сили організму. Так само, як і призивання імені Господнього, воно діє невидимим і незрозумілим для людини чином. Ми знаємо, що Господь сказав: "По вірі вашій хай буде вам" (див. Мф. 9.29), але як саме діє віра, і який це механізм - не знаємо. Та напевно воно і не дуже потрібно нам знати, так само як ми не цікавимось як саме на хіміко-біологічному рівні діє той чи інший медичний препарат. Нас не це цікавить - ми в цьому не компетентні, - але цікавить сам результат: чи воно нам не зашкодить, і чи буде нам корисне. Це для нас важливо: чи вилікує?.. Так і тут, не дошукуймося тих тонкощів алгоритму дії благодаті Всесвятого Духа, тому що це нам ніколи не відкриється до кінця. Тому що можна Бога пізнати, але осягнути Його неможливо! А по-друге, це для нас не так уже і потрібно, інакше Господь не сказав би: "Будьте як діти..." (див. Мф. 18.3). А діти і справді не допитуються про деталі, бо їм важливі основні моменти. За словом Григорія Сковороди: "Подяка блаженному Богу, що потрібне зробив нетрудним, а трудне - непотрібним!"

"Имя Иисуса должно призывать не только во время искушений, ибо непрестанное призывание имени Божия есть собственно молитва…

Не только призывание имени Божия устами, но и воспоминание Его в сердце, та же молитва, ибо Бог сердцеведец и внимает сердцу"
(Там же).

От, будь ласка, бачимо три ступені молитви - молитва уст, розуму, серця, про які ми вже говорили. Як видно, це стосується і молитви Ісусової. І коли ми досягаємо найвищої молитви - молитви серця, то відходять на другий план уже і молитва уст, і молитва розуму, а на перше місце виступає молитва серця, яка стає постійною, а згодом і самостійною. Та це не означає, що обов'язково треба відкидати молитву розуму та молитву уст! Ні, ми можемо і устами молитися, і розумом промовляти слова молитви, а можемо і не промовляти, тому що це вже не є суттєво, хоча і цей, і інший варіант прийнятні. Питання стоїть просто про зміщення акцентів. Коли молільник початківець, то він більше молиться молитвою уст, потім молитвою розуму, і врешті досягає молитви серця. Зігрілось серце - слава Богу! Є зв'язок. Не зігрілося - молільник прикладає усе нові й нові зусилля щоб досягти цього містичного стану зв'язку з Богом, щоб розкрилося серце його. І коли вже трудівник досягає найвищого ступеня молитви, доходить рівня молитви серця, - то тоді уже молитва розуму і уст відходять на периферію, хоча і мають місце в молитовній практиці подвижника, не відкидаються повністю. Усе сказане вище не означає, що молитва Ісусова - це якась магічна мантра, що сама по собі є панацеєю від гріха. Молитва повинна йти із серця і з'єднуватися з смиренною вірою, яка чинна любов'ю, бо "По вірі вашій...", - навчає Господь.

І ось зараз, я прочитаю вам уривок із звернення Священного Синоду в 1913 році до монахів з приводу ім'ябожницької єресі, яка виникла в Пантелеймоновому монастирі на Афоні:

"Имя Божие, когда произносится в молитве с верою, может творить чудеса. Но не само собою, не вследствие некоей навсегда как бы заключённой в нём или к нему прикреплённой Божественной силы, которая бы действовала уже механически, - а так, что Господь, видя веру нашу (пам'ятаєте: "По вірі вашій хай буде вам" (Мф. 9.29)) и в силу Своего неложного обещания, посылает Свою благодать и ею совершает чудо".

Як видно не механічний підхід до молитви, не молитва сама по собі, як якась священна мантра є панацеєю, але молитва віри. Свідомої віри, смиренної віри!.. Пам'ятаєте, як промовляє апостол Яків:

"Чи хворіє хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви, і над ним хай помоляться, намастивши його оливою в Господнє Ім'я,

і молитва віри вздоровить недужого, і Господь його підійме, а коли він гріхи учинив, то вони йому простяться
" (Як. 5.14-15).

Не просто молитва уст, не просто потрясіння повітря устами, а молитва віри, яка із серця виходить! Тож по молитві вашій хай буде вам!..

Всяка молитва, не лише Ісусова - це призивання імені Божого, і вона відкриває серця тих, хто молиться. Як того, хто молиться, так і вірних, що моляться з ним, і пресвітерів, які очолюють цю молитву. І по спільній молитві й відкривається той містичний канал зв'язку з Богом, прихиляється Небо, і благодать зцілення - Божественна нетварна енергія - сходить на болящого. Безумовно, молитва починається з покаяння - це перший крок молитви. Отже, саме через покаяння - не формальне, не обрядове, але духовне, - і сходить "Дух Божий, як голуб", благодать прощення на хворого.

"Зберігання розуму", або інакше "схоронення ума" - це є шлях очищення, що веде до здобуття найвищого містичного досвіду: вищого, ангельського духовного стану, - стану богоспоглядання. "Блаженні чисті серцем..." (Мф. 5.3). Молитва і увага - шлях до боговідання, до богопізнання, що і є "життя вічне"; шлях до богоєднання уже в цьому житті. Сенс буття у богоєднанні - одухотворенні, освяченні, обоженні тварі, у підйомі її до ангельського стану. А молитва - це єдиний канал зв'язку між землею і Небом; між Небом і землею. Це зв'язок із Богом, і саме через неї в серце входить очищаюча й просвічуюча благодать - благодать обоження. Тому-то, за словом святителя Феофана Затворника, саме молитва є найпершою справою нашого життя. Він сказав:

"Считайте молитву первым в жизни своей делом, и такою в сердце своём имейте её. Затем и приступайте к ней, как к первому делу, а не как к между-делию".

Пам'ятаймо про це, кохані мої!

Досягнувши молитви серця, ми повинні зростати в ній так, щоб як тільки подумав про Боже - і одразу приходила б і молитва. Молитва досягається зусиллями, молитва напрацьовується: "Царство Боже зусиллями береться" (див. Мф. 11.12), і спочатку, безумовно, ці зусилля є вольові, "земні". І знову тут проявляються слова Господні: "Що зв'яжете на землі, те буде зв'язане на Небі, а те що розв'яжете на землі, те буде розв'язане на Небі" (див. Мф. 16.19; 18.18). Тобто, спочатку ми зв'язуємо "на землі" - в плоті, волею своєю. Спочатку ми прикладаємо свої, фізичні зусилля. Ми примушуємо себе стати на молитву - це тілесні зусилля, молитва уст; потім розум зосереджуємо на молитві, і входимо в молитву розуму - це зусилля душевні. А далі піднімаємось вище, на духовний рівень, - і розкривається серце наше, і ми здобуваємо молитву серця: коли серце зігрілося і тепло до Бога промовляє, а від Нього сходить благодать. І поки ми іще маленькі, поки недосконалі - кожного разу, коли ми стаємо на молитву, все починається з того, що ще немає молитви серця, ще ми просто примушуємо себе стати на цю молитву, відкрити молитовник "Нехай буде воля Твоя"... Потім уже зосереджуємо розум на думці духовній, і врешті серце відкривається, і тепло молитви серці до Бога узиває. І чим частіше й наполегливіше ми будемо так працювати, тим успішнішим буде діяння наше. І оді обов'язково прийде час (виповниться для нас "повнота часу"), і ми уже тільки взявши чотки в руки, чи взявши молитовник, а з часом і взагалі без молитовника, просто думкою піднісшись до Господа - будемо мати серце відкрите. Це все здобувається працею.

В науці існує поняття "умовний рефлекс". Так от, молитва повинна стати для нас тим умовним рефлексом. Іще тільки ти починаєш призивати в молитві ім'я Господнє, а в тебе уже з'явилися сльози; "Отче наш" - і вже сльози; "Царю Небесний…" - і сльози!.. І вже є зв'язок!.. А потім буде так, що ти тільки подумав про Боже - і пішли сльози, і ось є вже зв'язок. І на кінець зв'язок цей стане для тебе постійним, і тиха молитва серця музикою божественних сфер супроводжуватиме усе твоє життя. І тоді, коли до тебе підходять і просять: Брат, помолися за мене і за мою сім'ю, - то тієї ж миті молитва як стріла блискавично сягатиме Неба!.. Як пише святий Никодим Святогорець: молитва пронизує Небеса, і досягає престолу Господнього, і по молитві сходить благодать Божа на того, хто молиться, і хто біля нього, і на тих, за кого він молиться... Це містичний досвід Церкви! Тож браття мої, відганяючи думку тілесну думкою духовною (а вона ж про Боже!), молитву серця перетворюймо на постійну самодіючу молитву. От, будь ласка, шлях ісихазму. От він, метод священної молитви і уваги!..

І ще декілька цитат про молитву і увагу. Феофан Затворник, з його книги "Что есть духовная жизнь и как на неё настроится. Письма епископа Феофана":

"Молитва для самонаблюдения - барометр духовный. Барометр определяет, как тяжёл или лёгок воздух. И молитва показывает, насколько высокоходен или низкоходен дух наш в его обращении к Богу".

Ми можемо з вами дуже чітко з'ясувати на якому рівні досконалості ми знаходимось. Яка молитва - таке і "повітря" в нашому серці: чи воно світле, чи воно темне.

Зусилля стриманості (посту) і молитви (молитовних чувань) ніколи не залишаються без плоду. Про це вчать і отці Церкви:

"Воодушевитесь надеждою и упованием, что Господь, видя труд ваш над молитвою и усердие, с каким вы ищете навыка в ней, даст вам, наконец, молитву, - и она, утвердившись в сердце, будет сама бить оттуда ключом…"

Це те, про що каже і Господь в бесіді з самарянкою. З нашої сторони молитва полягає у відкритті серця перед Богом. Господь же співпрацює з нами входженням в це серце благодаті Всесвятого Духа. Як говорить Господь самарянці: якби то ти знала, яку воду Я тобі можу дати! Хто п'є її - прагнути не буде повік... (див. Ів. 4.4-30). Господь дав нам животворну, цілющу воду Свого вчення: чистого вчення смирення. Вчення, яке є основою істинної, живої віри - віри Христа ради, віри чинної любов'ю. Смиренної віри, яка тільки й веде нас до благодаті, що по цій вірі подається Богом. Тому-то далі говорить Ісус, що хто воду цю п'є, - воду смирення, - у тому відкривається (в серці його починає струменіти) життєдайна молитва серця, відкриється найсолодше джерело води живої, джерело благодаті Божої. Бо: "Таємниця, прихована від віків і поколінь, - Христос в вас!" (див. Колос. 1.26). Царство Боже в нас, і хто знайде це джерело молитви в собі - то прийде час, і він підніметься на такий рівень досконалості духовної, що вже ріки, потоки води живої благодаті цієї потечуть з утроби його, тобто з життя його! Така людина обов'язково сама стане джерелом цієї благодаті, точніше благодаті Господньої, яка випромінюватиметься через неї, і вона підніметься аж до дару слова мудрості, який вищий від дару слова знання. І це буде так, як ми читали в бесіді преподобного Серафима Саровського з Миколою Мотовіловим. Коли людина досконала просто входить в спілкування з тобою, покладає руки на тебе, чи просто відбувається бесіда, є духовний контакт з людиною досконалою... А чому досконалою? Чому був досконалим святий старець Серафим? Бо він був молитвеник великий! І сходить благодать Всесвятого Духа, і людина просвітлюється цим Світлом, народжується згори і тут же хреститься Святим Духом, тобто вповні отримує містичний досвід Божественної реальності! Але все це - чистота, досконалість, харизми - напрацьовується зусиллями, бо зусиллями Царство Боже береться. Господь бачачи наші зусилля, що ми їх прикладаємо аби здобути навик молитви, дає нам нарешті цю Молитву! Бо до того часу поки немає іще священної молитви серця - те що ми маємо це не молитва іще, це ще тільки підхід до молитви, це тільки зусилля які приводять до молитви.

"Воодушевитесь надеждою и упованием, что Господь, видя труд ваш над молитвою и усердие, с каким вы ищете навыка в ней, даст вам наконец молитву, и она, утвердившись в сердце, будет сама бить оттуда ключом. Сей блаженный плод есть плод труда молитвенного! Чаяние его воодушевляло всех молитвенников, и получение его было для них источником непрестанного блаженства духовного, радования и покоя сердца в Боге. О, да дарует вам Господь плод сей! Но без труда не даст, труда постоянного, самопринудительного, терпеливого, уповательного... Мужайтесь!"

Будь твердий і мужній в цьому поступуванні, і зусиллями хапай, здобувай Царство Боже. Ось воно, святе трудівництво! "Воодушевляйтесь надеждою…" Це слова для нас. Для тих, хто має молитву, і хто не має. Якщо маєш - то слава Богу, ти прославляєш Господа; а якщо не маєш, то:

"Воодушевляйтесь надеждою что придёт день, когда воссияет в сердце свет обрадования и возвратит ему свободу от всех уз, и доставит лёгкость движения…" Від всіх уз, від всіх кайданів, як від тілесних, так і духовних звільнить нас Господь! Прийде час, і наші "вороги домашні": пристрасті душевні, пожадання тілесні стануть підніжком ніг наших. Обов'язково їх Христос покладе туди, не ми. А наші зусилля полягають в тому, щоб здобути молитву, щоб відкрити своє серце перед Богом, щоб відкритися перед думкою духовною, яка витіснить з нашого серця думку тілесну. І прийде час - ми таки станемо вільними! "І пізнаєте істину і істина вас вільними зробить..." (див. Ів. 8.32). Ось сьогодні нам Господь і відкриває цю Істину, і, виявляється, вона дуже проста - возлюби, а для цього змирись, і йди цією дорогою смирення. Роби що належить, і хай буде що буде, у повній надії на Господа! От ця надія: "Воодушевляйтесь надеждою…", що на певному етапі нашого поступування прийде момент, коли ми станемо вільними, коли ми воскреснемо для досконалості і вмремо для гріха! І це для нас, тому що "вибраними" повинні стати саме ми з вами. І від нас залежить, чи ми будемо вибраними чи ні, бо звані - всі. А вибраними стають ревні - ті, хто зусилля прикладають. І насамперед молитовні зусилля!

Молитва - це щирий порив до Бога, бажання захисту, пошук спілкування, містичного зв'язку із Ним. Тому молитва доступна всім! І ми повинні зрозуміти, що молитва насправді є найважливішою справою нашого життя, тому що вона зв'язує з нас із Богом, а сенс нашого життя й полягає в обоженні, в богоєднанні. Усе інше потрібне лиш як засоби, як декорації, як умови для того, аби досягли ми справжньої молитви смирення, і як результат - очистились, освятились, вдосконалились. Щоб піднялися на висоту небес - у Царство Отця нашого, що на Небі...

"Воодушевляйтесь надеждою, что придёт день, когда воссияет в сердце свет обрадования [который] и возвратит ему свободу от всех уз (тільки насолодою чистою, духовною можна подолати насолоду плотську, гріховну: лише благодаттю молитви. Клин клином вибивається! "Віддай плоть - і прийми дух…"), и доставит лёгкость движения и возношения туда, куда повлекут добрые начертания духа. Будете парить тогда в области духовной, как птичка, выпушенная на свободу из клетки".

Давайте відкриємо псалом 54-й, і прочитаємо 7-й вірш:

"І сказав я: "Коли б мав я крила, немов та голубка, то полетів би й спочив!.."

Голубка має крила і символізує собою мир. Надихніться надією, і отримаєте цей мир: мир і радість духовні!..

Ще одна цитата з святителя Феофана:

"Не пустым [можнo] считать только то предстояние на службе, в продолжение которого сердце согрелось, и тепло к Богу взывало".

Ось воно, визначення поняття "молитва серця". І впевнений: кожен з вас, навіть найнедосконаліший, мав досвід цієї молитви. У кожного був такий момент, коли серце зігрілось і тепло промовляло до Господа, а в очах стояли сльози розчулення як вірна ознака того, що є молитва, є благодать, є зв'язок з Богом. Що відкрилося серце, і ось благодать сходить у нього в молитві... Господь кожному дарує цей досвід, дає скуштувати цей мед найсолодший, аби згодом ми й самі дошукувалися його...

Також Феофан Затворник цитує святого Макарія Єгипетського (Великого). Цитує його 19-ту бесіду, яка вміщена в "Добротолюбії". У ній мова знову йде про те, як здобути цю молитву, про містичний зв'язок з Богом:

"Там пишется (у Книзі бесід святого Макарія пишеться), "что надлежит нудить себя и на молитву, если не имеет кто духовной молитвы..."

Якщо не маєте, то нудьте себе, примушуйте себе, працюйте, бо Царство Боже зусиллями береться. Зв'язуйте на землі, і Господь зв'яже на Небі, тобто дасть благодать з Неба, допоможе вам Благодаттю. І тільки тоді ви розв'яжетесь від гріха, не раніше! Не раніше, аніж Господь з Неба зійде у ваше серце, і тоді ви, як та голубка, відірветесь від землі, і підніметесь у радісний політ свободи... "Коли б я мав крила, немов та голубка, то полетів би й спочив!"...

Спочатку ми нудимо себе на молитву, а потім уже Господь, бачачи нашу працю, сприяє нам, дає нам благодать молитви, допомагає відкрити нам серце наше. Бо самі ми нічого не можемо - ми, кам'яні і жорстокосерді. Господь каже: Ось Я вийму ваше серце кам'яне, і вкладу вам плотяне (див. Єз. 11.19). Тільки зроблю це не раніше того, аніж і ви прикладете для цього зусилля. Адже основною ознакою образу Божого в людині є свобідна воля, і саме це є найважливішою з людських ознак. Бог є Сущий - це Його основне ім'я, Ягве, - і ми за образом Божим теж створені вільними обирати шлях. Ми повинні самі, з власної волі попросити: Господи, дай мені молитву, бо хотіння і дія молитви від Тебе. Дай мені цього хотіння!.. І Господь приймає наше бажання бути із Ним, відкрити перед Ним своє серце, і допомагає нам, немічним, зробити це: "зв'язує з Неба". І Він посилає з Неба благодать Свою, і очищує наше серце, і ми подібно до голубиці отримуємо крила, і в радості, в мирі, в Дусі Святому злітаємо в Небеса, стаючи вільними як та пташка!..

Отже,

..."Надлежит нудить себя и на молитву, если не имеет кто духовной молитвы". И что "в таком случае Бог, видя, что человек усиленно подвизается и против воли сердца обуздывает себя, даёт ему истинную молитву"...

Працюймо, кохані мої! Особливо тепер, в дні Великого Посту треба працювати подвійно, а Піст закінчиться - продовжуймо працювати!

"И что "в таком случае Бог, видя, что человек усиленно подвизается и против воли сердца обуздывает себя, даёт ему истинную молитву". То есть неразвлечённую, собранную, углублённую, когда ум неотходно Богу предстоит. А как только во время молитвы начнёт ум неотходно пребывать с Богом, то после он уж не захочет отступать от Него, ибо с сим сопряжена сладость, вкусив которой, не хотят вкушать ничего другого".

І, нарешті, іще святитель Феофан:

"Считайте молитву первым в жизни своим делом, и такою в сердце своём имейте её. Затем и приступайте к ней, как к первому делу, а не как междуделию".

От, будь ласка, що промовляють отці Церкви. Тепер трошки поговоримо про анахоретство. Зараз ми розглянули ісихазм (загально). Ісихазм - це є безмовність серця. Анахоретство ж - безмовність уст ("анахорет" - грецькою "анахоретуc", від "анахорео" - віддаляюся. Буквально - самітник, відлюдник). І з цього треба починати! Бо зусилля наші спочатку повинні прикладатися "на землі". Спочатку потрібно "зв'язати на землі", та самі по собі ці зусилля не рятують, а потрібні вони лише для того, щоб нам розумом увійти в серце, і благодаттю молитви освятити корінь.

Це можна порівняти з потужним дизельним двигуном і пускачем до нього. Щоб основний двигун запрацював, необхідно щоб його запустив пусковий механізм. Основна робота - це є робота двигуна, але для цієї роботи його треба запустити. Так само і наші фізичні зусилля. Вони маленькі в порівнянні з потужним "двигуном" молитви Ісусової, "двигуном" методу священної молитви і уваги. Але ми повинні їх прикласти! І полягають вони в першу чергу в направленні, в узгодженні волі нашої з волею Божою. Ми повинні "зв'язати на землі" - спинитися на шляхах своїх, дати достойний плід покаяння (змиритись), розправити вітрило віри смиренної, і по вірі цій здобути благодать Всесвятого Духа...

Отже, анахоретство. Анахоретство є предтечею ісихазму так само, як Іван Хреститель був Предтечею Ісуса Христа. Анахоретство - це є буквальне мовчання. Так само як аскеза в тій чи іншій мірі притаманна усім християнам, і є шляхом всього християнства, так і анахоретство в тій чи іншій мірі є шляхом для всього християнства. І перше, що ми повинні зробити ступивши на шлях святого очищення, це просто замовчати! Недаремно святий Антоній Великий визначає піст, як стримання язика, серця і черева. І на перше місце він ставить саме язик, потім серце, а потім уже черево. "Черево" тут - гріх плоті: і розв'яжешся від гріха плоті. Але перше - язик.

Ми дуже багато шуму продукуємо в своєму житті, ми дуже відкриті назовні, і тому ми не бачимо, не чуємо що відбувається в нашому серці. Це все одно, що коли на дворі світло, то ти не бачиш зірок на небі, і щоб побачити їх - необхідно щоб те світло не заважало нам бачити Всесвіт безмежний, таїну світобудови, бачити містичне Божественне буття. А воно в нас насправді, тільки ми його не бачимо і не чуємо, тому що багато шуму довкола та й в нас самих, а щоб почути як росте трава чи падає сніг - треба просто замовкнути і послухати... От тому анахоретство і є предтечею ісихазму. Ми спочатку повинні просто "прикусити язика", трошки помовчати і послухати, що відбувається в нас самих. І тоді - не одразу, не в ту ж секунду, але трошки згодом, - ми почнемо розрізняти в собі якісь тонкі звуки, образи, якісь містичні речі. І недаремно під час Великого Посту при звершенні Божественної літургії святого Григорія Двоєслова, або ж літургії Ранішосвячених дарів (вона служиться в будні дні Великого Посту) вся церква, стоячи на колінах, співає разом із псалмоспівцем Давидом: "Нехай стане молитва моя, наче кадило перед Тобою; здіймання рук моїх - жертва вечірня..."

Давайте розглянемо ці вірші. Вони складаються з уривків із 140 псалма з 1-го по 3-й вірші. У цих віршах йдеться про молитву, бо саме це є найважливіше в справі нашого спасіння. І коли церква - священики і миряни - разом стоять на колінах, і співають ці богонатхненні вірші, то це є насправді апогеєм дійства літургійного.

Що таке літургія? "Спільна справа" - так перекладається це слово; також - "служіння". Яка найважливіша справа церкви, і взагалі людини? Одухотворення, освячення, обоження, вічне богопізнання. Як навчає Василій Великий: "Я є людина, але маю завдання стати богом". А це можливо лише через богоєднання, через повне злиття з Богом. А це можливо тільки через молитву, тому що саме молитва є каналом зв'язку із Ним. От чому літургія - це спільна справа служіння молитовного, спосіб єднання церкви і Бога; тіла і Глави; творива і Творця...

"Нехай стане молитва моя наче кадило..." Кадило і символізує собою цю молитву серця. Як дим кадильний легко підноситься до неба, так і молитва серця легенько, як той дим, як аромат фіміаму возноситься до Господа, і це є жертва духовна найлюбіша, пахощі любі для Господа. Ми просимо Господа: дай нам молитву. Господи, дай нам молитву, бо це є найважливіше в нашому житті, це найперша справа нашого життя.

"Здіймання рук моїх - жертва вечірня..." І тепер переходимо до здіймання рук. Тобто для того, щоб зазвучала молитва в серці нашому; для того, щоб відкрилося і зігрілося воно, щоб увійшов в нього Христос, щоб просвітилося нетварним Світлом фаворським і відчули ми присутність Божества й побачили славу Господню, - нам необхідно "ввійти у Святеє Святих храму".

Згадаймо скинійне служіння. Згадаймо той "великий день очищення", коли первосвященик входив у Святеє Святих скинії заповіту. Скинія - це є прообраз нашої душі, власне усієї людини, усього людського єства. Вона складається з трьох частин: Святе Святих, Святеє і двір. Двір - то є тіло наше. Сама скинія: шатро, намет, що стоїть у дворі - то є наша душа. Вона складається із двох частин: з внутрішньої, сокровенної частини (серця - святого святих душі), і з зовнішньої, відкритої, - святого, власне душі. Серце - вмістилище духа. Святе Святих і Святе - це душа. Ось що є скінія заповіту.

Як входить первосвященик у Святеє Святих? Як увійти в Царство Боже, як нам побачити славу Господню, що над ковчегом з'являється? У Святому Святих заховується Ковчег Заповіту, Ковчег Спасіння, - він в нас, в серці нашому, - це "Таємниця від віків і родів, Христос у вас!" (див. Колос. 1.26). Так, Ковчег спасіння в нас, він мусить бути внесеним у храмину душі нашої, до храму нашого серця. Царство Боже всередині нас! А в цьому ковчезі - скрижалі Завіту, 10 Заповідей, Закон Божий. Також там - жезл Ааронів, що символізує собою віру істинну. Розквітлий жезл Ааронів - суть віра смиренна, що здійснюється у любові. Ще там є золота посудина з манною, а манна - це хліб молитви, Небесний хліб благодаті: "Хліб наш насущний..." От що в тому ковчезі! І біля ковчега - згорнутий сувій з 613 параграфами закону Мойсеєвого, з приписами церковного життя, - власне те, що ми називаємо канонами Церкви.

Цей ковчег з акацієвого дерева - воно дуже міцне (поки акація іще сира, то її можна рубати; але коли вона вже висохла, то деревина її робиться тверда, як кістка). Це в нас той ковчег, та скриня захована. В нас має бути той сховок святий! Вона захована в глибинах душі нашої, в церковних глибинах, і все оберігається Господом - там два херувими (ангели відання) її затіняють, під покровом крил своїх схороняючи Знання. Тут і "Я пильную Свого слова..." (Єр. 1.12), і "Хто живе під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає..." (Пс. 90(91).1). Золотом обкутий з середини і ззовні той ковчег, а "золото" - то є істинна цінність. І над вічком, над вершиною його - там слава Господня з'являється. Слава - це присутність Божества. Ось він, шлях до спасіння, до богопізнання, до богоєднання, до боговідання. Бо спасіння це - у Святому Святих скинії, у серці, у святому святих душі міститься. І нам - уму нашому, духу з розумом з'єднаному, як первосвященику у великий день очищення, треба увійти в те Святеє Святих, до того Ковчегу над яким з'являється слава Господня. Нам треба увійти в той містичний морок глибин свідомості та підсвідомості нашої, в який не ввійдеш законно та безпечно інакше, як тільки "з кров'ю" жертовною "овнів", "тельців" і "козлів".

"Блаженні чисті серцем, бо вони Бога бачитимуть" (див. Мф. 5). І ми всі прагнемо цього очищення...

У великий день очищення первосвященик повинен явити себе, увійти в Святе Святих. Це то і є той самий ісихазм, про який ми тут з вами говоримо. В глибини свідомості, у підсвідомість нам належить увійти, увійти в серце своє, щоб так "розумом в серці стояти". Власне це наш ум повинен стати тим первосвящеником - освяченим, одухотвореним розумом, "царем і священиком" в нас, - не плотським, але чистим, духовним. Розум - то "цар"; дух же наш - "священик". Розум наш є знаряддям духа нашого, і з'єднуючись із ним у серці він являє собою ум досконалий. Як і навчає авва Филимон (див. Слово про авву Филимона. "Добротолюбіє"):

"Тобі треба через безмовність досконало очистити ум (дух свій і розум свій, глибини свідомості і підсвідомість) і дозволити йому постійно духовно діяти. Як око дивується з видимого, так і чистий ум захоплюється тим, що духовно споглядає (славою Божою у святому Святих душі - серці своєму). І наскільки ум завдяки безмовності оголиться, очиститься від одежі пристрастей, настільки сподобиться бачити ці духовні речі. Досконалим же стає тоді, коли глибинно бачить, з'єднавшись з Богом (з істинним Первосвящеником від віків і поколінь!)".

Спочатку, - читаємо в Біблії, - первосвященик умивається. Умивання - це символ покаяння: "Я хрещу вас водою на покаяння", - промовляє Іван. Бо як фізична вода змиває бруд фізичний з тіла людського, так і сльози покаяння змивають бруд гріха з душі людини. Спочатку - покаяння! Потім - одягання у "священні ризи" (це - одяг праведності. "Зодягніться в броню праведності", - закликає апостол. "І стали всі ми, як нечистий, а вся праведність наша - немов поплямована місячним одіж", - зітхає пророк (Іс. 64.6)).

В чому полягає праведність?

Праведність полягає в покорі та смиренні (спочатку - покора: "Поки спадкоємець (тобто християнин - "спадкоємець Божий та співспадкоємець Христовий") іще дитина, він нічим не відрізняється від раба (від підзаконного)" (див. Гал. 4.1))! Покаяння, покора й смирення... Покаяння - це ключ до дверей смирення. "Дайте достойний плід покаяння" - себто впокоріться й змиріться, - взиває пророк. Це глибоке, внутрішнє покаяння і є початком нашого сходження.

Далі - ми повинні принести в жертву "овна" за свій гріх, і "за гріх усього народу". Це є стримання думок, емоцій та бажань наших. Це все ми повинні впокорити, віддати на волю Божу, покласти на вівтар всепалення. Причому цей вівтар іще не в Святому скинії Заповіту знаходиться, але "у дворі". І він ще не золотий, цей олтар: це мідяний жертовник, який знаходиться у дворі скинійному. Мідний вівтар усепалення символізує собою покору; дорогоцінний же, золотий вівтар кадіння - символ смирення. Тож спочатку зусилля наші є земними - це не смирення іще, а покора, яка тільки-но дає поштовх "двигуну" спасіння. Спочатку нам треба просто замовкнути, просто зв'язати думки свої ("Прив'яжіте святковую жертву (жертву присвячену Богові) шнурами аж до наріжників жертівника..." (Пс. 116(117)27)), і лише тоді ми зможемо з цією жертовною кров'ю увійти вже у Святеє душі. Але не просто з кров'ю ("кров" - це власне і є піст: стримання язика, серця та черева нашого) а ще й маючи, як читаємо, "повні жмені тонко товченого ладану", - символ наших зусиль молитовних, образ труда молитовних чувань, - який і покладаємо на помазаний кров'ю золотий жертовник кадіння ("Рід цей не виходить...", очищення не здійснюється інакше, як "тільки від молитви та посту" (див. Мр. 9.29)).

І лише тоді коли кадильний дим - божественний фіміам смиренної молитви серця - огортає завісу, яка відділяє нас від містичного досвіду, від Царства Божого, і входить за неї у Святеє Святих (тобто ламає осереддя гріха: знищує, розриває цю завісу "зверху до низу" силою Богом даної нам в цій молитві благодаті), - лише тоді відкривається нам шлях до реалій Божественного буття, до чудесного споглядання неземної слави Господньої.

Це єдиний правильний, законний, Самим Богом накреслений для нас шлях. Ми повинні це зрозуміти! Бо лише після того як ладан чувань молитовних - жертва духовна, "пахощі любі для Господа", - буде покладений на благословенний цей жертовник. Лише після того як будуть помазані кров'ю стриманості наріжники золотого жертовника кадіння. Лише після того як з'явиться Істинна Молитва Смирення - не раніше! - ти відчуєш той найсолодший смак благодаті, і ти зможеш нарешті законно увійти у Святеє Святих серця свого, щоб очистить його, і щоб стати нарешті вільним!

І тоді ти вже зможеш принести й "козла" в жертву - себто знищити усеочищаючим вогнем благодаті гріх закону плоті в собі: козлищ як пристрастей своїх тілесних, так і пожадань душевних. І ось уже "вороги твої домашні" підніжком ніг твоїх, та і то ще не всі! Бо козлів тих є два, і одного ти "цього року" приносиш у жертву, а другого виганяєш, відпускаєш в пустиню. Він так і називається: "козел відпущення", або "козел Азазеля" (буквально єврейською "для Азазеля" - "для відпущення"). Бо якщо цього гріха ти ще сьогодні не можеш позбутися - ну що ж, жени його "у пустиню": не давай йому їсти, борися...

От які цікаві речі тут нам відкриваються! Тож давайте іще раз, поетапно повторимо кроки нашого очищення:

1. Спочатку належить нам умитися водою покаяння (тут прикре відчуття власної духовної недосконалості; визнання своєї нечистості та гріховності. Також щире бажання змінитися, гаряче прагнення до очищення).

2. Одягтися в шати праведності (у священні ризи покори та смирення: "Жертва Богові - дух сокрушенний, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш..." (Пс. 50(51).19)).

3. Піст і молитовні чування, як засоби здобуття молитви серця (принесення на мідяний жертівник цілопалення овнів за гріх, помазання жертовною кров'ю рогів золотого жертівника кадіння, та покладання на нього тонко товченого ладану).

4. Відкриття в серці молитви смирення (молитва серця, наче кадило перед Господом. Золотий жертівник кадіння - жертівник смирення).

5. Входження дверима смирення у серце - глибини свідомості та в підсвідомість свою. Сходження в Небо, до слави Божої - джерела благодаті, що "над вічком Ковчега" з'являється. Відчуття присутності Божества та причастя нетварних Його Божественних енергій. Поступове отримання містичного досвіду Божественної реальності ("Царство Небесне - всередині нас...").

6. Благодатне відродження в Бозі (очищення від гріха: всепалення козлів. "І пізнаєте Правду (а правда, вона: смирення - єдиний шлях до спасіння ), і правда вас вільними зробить..."; "Тоді буде угодна Тобі жертва правди, приношення і всепалення: тоді покладуть на жертівник Твій тельців (і все життя наше Христу, Богові віддамо...)" (див. Ів. 8.32; Пс. 50(51).21)).

Тепер повернімося до піснеспіву літургії Ранішосвячених дарів:

"Нехай піднесеться молитва моя, наче кадило перед Тобою (Як робив це Мойсей під час боротьби з "Амаликом пристрастей" (див. Вихід 17.8-16), так само і нам треба сісти /ствердитися/ на камені віри, яка від Слова, і тримати високо піднятими до Неба руки молитви своєї. "Рід цей не виходить інакше, як тільки від молитви та посту..." (див. Мф. 17.21); здіймання рук моїх - жертва вечірня!"

Так! Молитва - це і є "здіймання рук наших", найперша, найважливіша справа нашого життя! Бо щоб здобути Царство Боже - я повинен прикласти зусилля, тобто мати діла. А які мої діла, які зусилля мої? Я повинен відкрити серце своє Тобі, Господи! Так, для того аби здобути спасаючу, очищаючу, животворящу силу благодаті Божої, нам треба покаятися і змиритися! Піст (стриманість, "жертва овнів" на мідяному жертівнику, що у дворі) та молитва (молитовні чування - "товчення ладану") тут лише засоби для здобуття правдивої молитви серця (смирення само по собі і є насправді істинною молитвою серця - смиренною молитвою, або ж молитвою смирення! Це - жаданий духовний фіміам, благовонний дим золотого жертівника кадіння), підпори для рук, подібно як підтримували руки Мойсея Аарон і Хур. І тоді уже увійти з тим ладаном чувань молитовних, і покласти його на золотий жертовник смирення, попередньо помазаний покорою та стриманістю нашою, "кров'ю овна за гріх". І далі ми співаємо на літургії:

"Господи, я звав Тебе, почуй мене; зглянься на моління моє, коли я благаю Тебе". І знову: "Нехай піднесеться молитва моя, наче кадило перед Тобою; здіймання рук моїх - жертва вечірня!"

"Господи, я звав Тебе…" ревність до Божого - ось що повинно бути в нас! Бажання зцілитися, бажання здобути цю молитву і нудити себе на молитву - "…я звав Тебе…" Господи, поможи відкрити мені двері! А далі:

"Постав, Господи, сторожу устам моїм, і двері стримання губам моїм". І знову: "Нехай піднесеться молитва моя, наче кадило перед Тобою; здіймання рук моїх - жертва вечірня!" Це йде ніби лейтмотив, постійно. І тут розкривається, що ж то за підношення рук! Спочатку "я звав" Господа, тобто явив свою ревність (це, власне, уже є молитва. Навіть якщо вона й не висловлена іще явно, конкретними словами, не сформована іще словесно. Головне - це прагнення, сердечний порив! Адже істинна молитва, як ми уже зазначали, і починається саме з щирого пориву до Бога, з бажання захисту, з пошуку спілкування, містичного зв'язку із Ним. Тому молитва доступна всім. І тому, до речі, Господь і допускає нам страждання, щоб через них ми прокинулись від літеплості, сплячості, мертвотності своєї, і здобулися на цей живодайний порив...); далі - мовчання, анахоретство, аскеза (тут - "зв'язування на землі", піст, стриманість, і у першу чергу язика...): "Постав Господи сторожу на устам моїм, і двері стримання губам моїм", це є другий етап. І нарешті третій - входження в серце: "Не схили серця мого до слів лукавства, щоб не виправдувавсь я у гріхах", і знову: "Нехай піднесеться молитва моя, наче кадило перед Тобою; здіймання рук моїх - жертва вечірня!" Слава Богу! Ось тепер бачимо, тут змальовані такі етапи:

1. "Господи, я звав Тебе…"., і лейтмотивом: "Нехай піднесеться молитва моя…"

2. "Постав, Господи, сторожу устам моїм…", і лейтмотивом: "Нехай піднесеться молитва моя…"

3. "Не схили серця мого до слів лукавства…", і лейтмотивом: "Нехай піднесеться молитва моя…"

Священне Писання та літургійна практика Церкви заховують у собі містичне, сокровенне знання. Нам треба тільки знайти ключ, отой золотий ключик Давидів, щоб відкрити ці двері спасіння. 140-й псалом співається також на вечірній богослужбі на протязі всього року. Як ми уже розглянули вище, тут лейтмотивом іде "Нехай піднесеться молитва моя…", прохання до Господа дати нам молитву. Тож бачимо, що неодмінною умовою для отримання Молитви, а отже й благодаті спасіння є:

1. Ревність до Божого ("Господи, я звав Тебе…").

2. Мовчання уст (зовнішнє наше "зв'язування на землі").

3. І тоді уже входимо у Святеє Святих - серце своє ("Не схили серця мого до слів лукавства…"). Амінь, і Богу слава.



† † †

Протоієрей Олег Ведмеденко запрошує усіх, хто є небайдужим до справи свого спасіння, до БІБЛІЙНОЇ ШКОЛИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ, заняття якої проводяться щонеділі о 17-00 в актовому залі готелю “Профспілковий” (м. Луцьк, просп. Відродження, 24, 3-й поверх, навпроти міської лікарні №2).

Основна мета запропонованих слухачам лекцій – дослідження Слова Божого по духу: як форми (духовна символіка біблійних текстів), так і змісту Писання (невипромінювання зла /смирення/, як шлях здобуття внутрішньої сили /благодаті/).

На заняттях ви можете придбати конспективні матеріали, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега, різноманітну духовну літературу.

Зібрання супроводжуються загальною молитвою та співом духовних пісень.

ВХІД ВІЛЬНИЙ! МИ ЧЕКАЄМО ВСІХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДИ БОЖОЇ.

Дистанційне навчання
здійснюється через мережу Інтернет та за допомогою листування.

НАПИШІТЬ НАМ, і ми надішлемо Вам інформацію, як отримати поштою книги, конспекти лекцій, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

Наша адреса: Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021.

E-mail: vedmedenko@fk.lutsk.ua

Інтернет-сайт Школи: www.vedmedenko.org



† † †

Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (див. вище) з поміткою: “пожертва”, або “десятина”, або ж перерахувавши кошти на рахунок незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ “Західінкомбанк” ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.

“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).



Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: