Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія. МФ. 2.23; Числа 6.1 – 21. Йосип та Марія вертаються до Назарету. Закон про назорея.

Лекція № 7

Лекція:
Минулого разу ми закінчили 23-м віршем:

“А прибувши (мова йде про Йосипа і Святу родину), оселився у місті на ім'я Назарет, щоб збулося пророками сказане, що Він Назарянин буде званий. Назарет походить від гебрейського Ноцерат, що означає – “пагінець” (російською мовою – “отрасль”). Мова йде про відросток, який відійшов від стовбура релігійного, від занечищеного фарисейством релігійного загалу, від занечищеної фарисейською розчиною церкви. Ось що таке Ноцерат. Ми з вами з'ясували, що це слово має подвійне застосування в Святому Письмі. Як місто – Назарет, - місто тих, хто відокремлений, тобто духовно виходить з Вавилону (із змішання святого і не святого, яке має місце в церковному житті). Інше поняття - назір, назорей (також походить від цього кореня), як “ноцерат” – “пагінець, відокремлений, відділений”.

Минулого разу ми прочитали уривок із 6-го розділу книги Числа, який подає нам закон про назіра або назорея. Книга Чисел, 6, 1 – 21 вірші. Необхідно зазначити ще такий момент: часто запитують, для чого пости в православ'ї? Ми повинні постійно спасатися постом і молитвою на базі віри. Згадаймо попередні заняття. Ось схема спасіння – віра, яка від слова, і підйом по щаблях досконалості, тримаючись за два поручні: піст і молитву, тобто стриманість язика, серця, черева, і - молитва. Підйом до висоти досконалості, до досконалої любові, до висоти Богоєднання. Чому встановлює піст православна церква? Піст якраз і є періодом вимушеного назорейства! Період, коли ми прикладаємо подвійні зусилля. Період посту в Церкві – період підвищеного стримання і молитви, але це не означає, що, коли піст закінчиться, ми перестаємо стримувати язик, серце, черево. Адже це є шлях, і ми повинні постійно очищатися, тому що іншого виходу немає, як і сказав Господь: “Рід цей (духи злоби піднебесні, біси, демони) не виходить інакше, як тільки від молитви та посту”. Ми постійно повинні підійматись цими щаблями. “Пам'ятайте про жінку Лотову!” Якщо ми зупинимось на цьому шляху, в цьому діянні (згадаймо церковне діяння), то ми обов'язково перетворимось на “соляний стовп” (сіль тут у негативному розумінні – як консервант). Ми зупинимось, а це означатиме, що ми пішли назад, що ми відпали від Господа. “Хто зі Мною не збирає, той розкидає”, – каже Христос, і якщо ми не збираємо, не йдемо цим царським шляхом посту й молитви, то ми розкидаємо те, що набули. А розкидати значно легше, аніж збудувати...

Отже, що таке назір, назорейство? Дуже важливо, що Христос назарянин, а, отже, і християни повинні іти цим шляхом духовного назорейства. Тому що все, що відбулося буквально в Святому Письмі і потрапило на його сторінки – тінь духовних речей: як скінія – тінь духовної скінії, яка в наших серцях; як храм є тінню духовного храму, який ми маємо збудувати в наших серцях; як жертівник – тінь духовного жертівника; жертва – тінь духовних жертв тощо. Назорейство – тінь духовного назорейства, як і говорить апостол Павло: “Не той юдей, хто ззовні юдей, а той, хто духовно юдей”. Отже, духовно назорейство (і в православ’ї піст) для нас – це періоди, коли ми подвоюємо свою увагу, стаємо вдвічі пильнішими, - тоді ми освячуємось перед Господом. Христос – назарянин, і ми, християни, повинні бути назореями.

Ми з вами говорили про “царський шлях”. Царський шлях – шлях Петра, шлях східної церкви, шлях православ'я – це шлях подвижництва. Чому я кажу «православ'я»? Ми розуміємо, що і в католиків існує подвиг, і в деяких протестантських конфесіях, але найбільше на цьому шляху працювало православ'я, тобто східна християнська традиція. Подвижництво: піст і молитва. Протестантські конфесії не сприймають посту в тому вигляді в якому він існує в православ'ї, і йдуть трохи іншим шляхом. Ми зараз говоримо про шлях царський, шлях Петра, – про шлях, який Господь накреслив Церкві. Існує багато шляхів, будьте певні: є шлях Івана; трохи інший, але шлях царський, основний, - камінь на якому Христос будує Церкву – шлях Петра. В православ'ї подвижництво займає чільне місце. Це той шлях, про який говорить Господь багатому юнакові. Пам'ятаєте? Юнак має віру, він в законі, підзаконний, старається виконувати Закон Божий – 10 Заповідей, і хоче осягнути Царство Небесне. Але він не в Царстві Небесному, не має в серці Царства Небесного. Ми говоримо про містичний досвід: немає містичного досвіду, – немає миру і радості в Дусі Святому на тому рівні, коли ти вже воістину не від світу цього. Немає духовного відчуття, або воно є не повним, і лише коли-не-коли спалахи інтуїції просвічують серце й розум… Немає духовного бачення, споглядання Божества.

Що робити? Господь говорить: “Поправді, по правді кажу вам: дехто з тут приявних смерті не скуштують, поки не побачать Царства Божого, що прийшло воно в силі”. Не всі, а дехто не побачать смерті, поки не просвітяться в повноті світлом Христовим, поки не піднімуться на найвищі щаблі досконалості, поки не прийдуть до святості. Чому дехто? Серафим Саровський говорить: через недбальство наше, бо ми є недбалі, ми не працюємо, не йдемо царським шляхом, шляхом назорейства. Ми йдемо шляхом теплим, тихеньким, не прикладаючи подвійних зусиль, але ж бачимо, що Христос прикладав ці зусилля, Христос пройшов цим шляхом і ввійшов в Назарет, показавши нам шлях. Іван Хреститель – назарянин, - він був назореєм. Самсон – суддя Ізраїля - був назарянином. Самуїл – був назарянином. Рехавити були назореями. Зрештою, апостол Павло був назорей... Це є шлях Церкви, це є шлях посиленого подвигу, подвижництва! Назорейство в духовному плані – шлях подвижництва. Зараз ми його розглянемо.

Ще раз повторю, для кого цей шлях: для тих, хто не задовольняється тихою течією. Це шлях тих, які біжать. Отож, біжимо з терпеливістю до боротьби... Це шлях християнина, це ті, які поставили Бога і Боже на перше місце в своєму житті. Це ті, які дійсно відносяться до Слова, до віри, до стримання, до молитви, до любові як до найважливішої справи свого життя. Це ті, які йдуть “шляхом вузьким”, ідуть дорогою прямою Господньою, і входять у “вузькі двері”… Господь говорить багатому юнакові (який питає: «як мені ввійти в Царство Боже, як мені осягнути життя вічне?»): “Хіба не знаєш? Виконуй Заповіді – це шлях для всіх”. “Так, я це виконую з юнацтва, але не піднявся до висоти містичного досвіду, але не живу у Божественній реальності, містичний досвід не став для мене божественною реальністю”. “Хочеш бути досконалим, – каже Господь, – тоді роздай все, що маєш (це, виявляється, не багатство), візьми хрест і йди за Мною (іди шляхом подвигу, шляхом назорейства)”. І багатий юнак відійшов... Не кожен може йти цим шляхом, взяти на себе цей подвиг. До речі, якраз православне чернецтво в задумі якраз і є найвищим прикладом царського шляху церкви. Монахи в ідеалі є тими, хто дає обітницю постійно бути назарянами (постійно перебувати в пості і молитві). Бігти до висот досконалості постійно. Але ми знаємо, що православ'я не виключає й мирське чернецтво. В духовному плані монах – усамітнений, зосереджений на духовному діянні (“моно” – “один”). «Ввійди в свою комірчину, зачини щільно двері і помолися Богові, що на Небі», – мова йде про келію свого серця. Я з трибуни неодноразово наголошував, що чернецтво, монастир – не географічні поняття, а поняття духовні Не той монах, хто ззовні!.. Говорить апостол Павло: “Не той юдей, не той обрізаний, не той назарянин, хто ззовні назарянин”. Не той, хто одягнув підрясника, монашеську рясу, взяв у руки чернечу вервицю, а той, хто внутрішньо, духовно є монахом. Хто вирішив іти шляхом подвигу, шляхом, вказаним Христом. Той, хто хоче “смерті не скуштувавши” вже в цьому житті побачити Царство Боже, яке прийшло в силі. Цей шлях є шляхом назорейства.

Подивимось духовними очима…

“І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: «Промовляй до Ізраїлевих синів (до нас з вами! Ми - народ Божий, ми - народ віри… В духовному плані, безумовно) і скажи їм: Чоловік або жінка, коли вирішиться скласти обітницю назіра, щоб посвятити себе Господеві...” Тут я зупинюсь, тому що дуже багато важкої інформації. Будьмо уважні! Чоловік або жінка… Розуміння – чоловік; і життя, чуття - жінка (чоловіча стать біблійною мовою – віра, розуміння. Жіноча стать - життя, чуття). Отже, “Чоловік або жінка, коли вирішиться скласти обітницю назіра (“відросток”, “відділений”), щоб посвятити себе Господеві, то він стримається від вина та п'янкого напою...” Тут і по букві зрозуміло, що, під час посту ми повинні стримуватись від вина і п'янкого напою. “...не буде пити оцту винного та оцту з п'янкого напою...” А тут уже не зрозуміло. Невже я не можу покропити оцтом салат з капусти? Чому? Вино – зрозуміло - воно може закаламутити розум, і для людини незміцненої може бути великою спокусою. Вона може відпасти від назорейства, і на тому все... Але при чому тут оцет? І Григорій Богослов, представник каппадокійської школи, яку я проповідую, каже: “Крізь букву проникай у внутрішнє”, особливо тоді, коли ти бачиш явне протиріччя букви і духа. Яка різниця Богові, чи ми оцтом кропимо салат, чи ні? За цим оцтом криється щось інше, значить, треба проникнути у внутрішнє крізь букву. Ми це зараз і робимо. “...то він стримається від вина та п'янкого напою... і жодного виноградного соку не питиме,..” Сік же дуже корисний, і він не м’ясо, - чому ж не пити? “...і не їстиме ані свіжого, ані сухого винограду”. Будь ласка! Давайте розглянемо цей вірш... Стримається від вина... Що є вино біблійною мовою? Вчення, яке змінює розум. Вино є із знаком плюс і знаком мінус (“У Господа все по двоє”). Кожен символ (символ!) має як позитивне, так і негативне значення. І вино є із знаком плюс і із знаком мінус. Вино із знаком плюс – Христос подає чашу і каже: “Пийте з неї всі, - це є кров Моя Нового Заповіту”. Тобто приймайте це вчення Новозавітне в свою кров, в своє життя, “...що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів”. Це вчення допомагає прийти до відпущення гріхів, до покаяння, до Богоєднання, в чому власне і полягає сенс життя християнина, та й не тільки християнина, а кожної людини.

А є й вино зі знаком мінус, яке - оцет. Є вино солодке, яке змінює розум і звеселяє серце праведника, а є вино, яке перегоріло в оцет, вкисло. Так само, як є хліб свіжий, поживний, а є хліб зіпсований (читаємо в Святому Письмі). Що ж це за вино із знаком мінус? Візьміть “Симфонію” (це книга, назва якої означає “співзвуччя”, вони є різні, найчастіше користуються “Симфонією” до синодального, російського перекладу. “Симфонія” – книга, в якій зібрані всі слова, що є в Святому Письмі. Наприклад, слово “вино”, – в “Симфонії” знаходимо це слово і бачимо, де воно зустрічається в Святому Письмі. Це дуже полегшує дослідження Святого Письма). Отже, “...вино їхнє – зміїна отрута і гадюча погибельна їдь!” Зрозуміло, що мова йде не про буквальне вино, а про духовне. Прочитаємо 32-й розділ книги Повторення Закону з коментарями. Звернімо увагу, як передсмертна пісня Мойсея насичена духовною символікою.

“Слухай, небо, а я говоритиму, і хай почує земля мову уст моїх! Нехай ллється наука моя, мов той дощ (символіка води… Біблія сама розкриває себе, тільки не лінуйся, купи “Симфонію” і працюй. Виділи хоч два дні на тиждень, щоб дослідити один розділ з Нового Заповіту і один із Старого Заповіту. Працюймо! Царство Боже зусиллями береться. “Дослідіть Писання, бо ви думаєте через них отримати життя вічне...”), хай тече, як роса, моя мова, як краплі дощу на траву, та як злива на зелень. (Через мову Мойсея нехай зійде роса Благодаті. Мойсей – пророк Божий, це є слово пророка, по слову ж дається віра, а по вірі Благодать. А символ Благодаті – роса. Зелень (ми знаємо, що це означає біблійною мовою, недаремно називаємо свято П'ятидесятниці Зеленими святами). Зелень символізує собою парость віри, по якій дається благодать Всесвятого Духа; віру, яка зростає від дощу слова і дає вруна віри, що приносять плоди віри (Благодаті). Як буду я кликати Ймення Господнє, то славу віддайте ви нашому Богові! Він Скеля, (до речі, щодо Скелі, з якої Мойсей в пустелі видобув воду. Ця Скеля – Христос. Апостол пояснює відкритим текстом: “Всі пили з тієї духовної Скелі, що є Христос, яка йшла попереду”. Хіба скеля йшла попереду? Ми читаємо книгу Вихід… Що попереду йшло? Стовп вогняний! Духовно – це і є та сама скеля або хмара. Стовп вогняний - вночі, коли темно, - вогонь слова освічує. А коли день – хмара Благодаті. Хмара біблійною мовою - один із символів. Це - Благодать, або ж хмара віруючих і вірних, які є хмарою Благодаті) а діло Його досконале, всі бо дороги Його справедливі, – Бог вірний і кривди немає в Ньому, справедливий і праведний Він. Зіпсувались вони, – не Його то сини (Про кого йде мова? Хто був добрим, а став зіпсованим? Мова йде про народ віри, фарисеїв, народ Божий, тому що в першу чергу написано для нас і про нас з вами… Вже не Його то сини... Як не Його?! Адже ми всі сини Авраамові, всі сини Божі, а Господь говорить: Ви сини диявола! Пам'ятаєте? – Як же ми сини диявола, коли ми маємо віру? – Але ж і біси вірять, та тремтять...), покоління невірне й покручене. (Кожне слово – перлина! Невірне – віруючий, та невірний; покручене – лукаве). Чи тим віддасте Господеві, народе нікчемний і немудрий? Чи ж не Він – Батько твій, твій Творець? Він тебе вчинив, і Він міцно поставив тебе. Пам'ятай про дні давні, зважайте на кроки усіх поколінь, – запитай свого батька, і покаже твоїх тих старших, а вони тобі скажуть. (Пам'ятаєте: “Зупиніться на шляхах своїх і подивіться на дорогу давню, - де ті добрі стежки, де та добра дорога – нею і ходіть”, – говорить пророк Божий Єремія). Як Всевишній народам спадок давав, коли Він розділяв синів людських, Він поставив межі народам за числом Ізраїлевих синів. (Скільки число Ізраїлевих синів? Дванадцять колін, – ми можемо сказати. Дванадцять - повнота людської натури. Господь створив усю повноту і хоче, щоб вся повнота прийшла до Нього, щоб всі прийшли до Нього. 12 по 12000 = 144 тис., - ми з вами досліджували. Повнота повноти віруючих і вірних. Господь хоче, щоб ми всі ввійшли в це число. Духовне число, не буквальне, Невже 144 тисячі перший, прийшовши, не ввійде?) Бо частка Господня – народ Його, Яків відміряний уділ спадщини Його. (Яків – це Ізраїль, народ віри). «Знайшов Він його на пустинній землі та в степу завивання пустельних гієн, та й його оточив, уважав Він за ним, зберігав Він його, як зіницю свого ока. Як гніздо своє будить орел, як ширяє він над своїми малятами, крила свої простягає, бере їх та носить їх він на рамені крилатім своїм, – так Господь Сам провадив його (Ізраїль – народ Божий), а бога чужого при нім не було. (Згадаймо апостольську церкву. Як Господь заснував першу церкву? Адам і Єва – це ж перша церква! Чисто було, носив на крилах, не було інших богів. Але впали люди... Господь постійно відновлює церкву, постійно очищає її, і в останні дні вже послав Сина Свого, – Сам явився во плоті, щоб очистити церкву) Він його садовив на висотах землі, і він їв польові врожаї (духовно читаємо ці речі! Висоти землі – серця: там висоти землі, на цих висотах знаходиться народ віри; їсть польові врожаї – поле сердець родить врожай… Господь говорить Адамові: “Ти в поті чола будеш порати цю землю, а вона буде родити тобі тернину і осот”. Тернина і осот – дух насильства і користолюбства... А тут їсть народ віри польовий врожай, приносяться плоди милосердя і Богопізнання на відміну від плодів насильства і користолюбства.

Іншими словами, плоди любові на відміну від плодів ненависті, злоби.) …Він медом зі скелі його годував, і оливою скельного кременя (По букві це - нісенітниця, тому що з якої скелі можна їсти мед чи - добувати оливу з кременя? Хто тлумачить по букві, мабуть, скаже: мова йде про мумійо. Ні! Мова йде про благодать Святого Духа, тому що мед – Благодать, - найвища цінність, і вона напрацьовується, береться зусиллями. Цей мед є стільниковий (сотовий). Ми повинні працювати, як бджілка, щоб напрацювати той мед. Про цю працю ми й говоримо, коли читаємо про назорейство: треба працювати з подвійним зусиллям!), маслом з худоби великої та молоком від худоби дрібної, разом із лоєм ягнят та баранів (я не буду брати всю символіку, тому що нам не вистачить часу на основну тему, але найбільш яскраві моменти я коментуватиму), з Башану («Башан» означає “плодорідний”) й козлів, разом з такою пшеницею, як лій на нирках і кров виноградної ягоди пив ти вином. (Тобто, - вино пив справжнє, кров виноградної ягоди – “вино”, що приніс Христос. «Вино», яке свого часу Господь передав Мелхіседекові (пам'ятаєте: “хліб і вино”?) Це вино із знаком плюс... Але що сталось?) І потовстів Єшурун (це друга назва Ізраїля, перекладається як “праведний”, “улюблений”) та й брикатися став. (Ось шлях занечищення церкви! Ми входимо спочатку в храм смиренні, благосні, тихенькі... Проходить рік, – і вже знання надимають, і ми вже в храмі відкриваємо ногою двері, і шарпаємо один одного: ти не так зайшов, ти не так себе поводиш! Так діє фарисейська розчина в наших серцях. Тому що починаєш любити не Бога, а себе на фоні Бога).

І потовстів, погрубів, став гладкий. І покинув він Бога, що його створив, і Скелю спасіння свого злегковажив. (Якби було вино справжнє, якби було вино чисте, хіба Господь заборонив би назореям пити його? “Пийте з неї всі!” З вина, що дає Господь, повинні пити всі, і раптом: “Не буде пити вина”. Якого? Церковного. Чому? А тому, що це вино перетворюється в оцет, тому що фарисейська розчина сквасила тісто! Стережіться фарисейської розчини, стережися того оцту!

Фарисейська розчина перетворила солодке, п'янке вино, що звеселяє серце праведника, змінює розум людини, думки, слова, діла, - на гіркоту, на “оцет”, який прийняв Ісус на хресті перед тим, як віддати дух… Якщо церква розіп'ята (а мова тут іде про тіло Христове): прибиті руки, ноги, бік пробитий списом, витекла кров і вода, - витекло, змарнувалося життя церковне, коли приймається в середину оцет, - віддається дух. Оцет нелюбовності, ненависті, агресії, дух насильства і користолюбства – це той “оцет”, те “вино” зфарисейщене, яке забороняє Господь пити назореям).

“Чужими богами Його роздражнили, Його розгнівили своїми гидотами (розгнівили Господа). Вони демонам жертви складали, не Богу (“ваш бог – диявол”, – говорить Господь до фарисеїв, - священиків і первосвящеників, левитів), складали богам, їх що не відали, новим, що недавно прийшли, не лякалися їх батьки ваші! Забуваєш ти Скелю, Яка породила тебе, і забуваєш Бога, що тебе народив. (Ви думаєте, ці слова адресуються тільки церкві часів Мойсея?! Передсмертна Мойсеєва пісня... Мойсей символізує віру, що була в народі. Чи сьогодні ці слова не актуальні? Чи ці ризи Христові (Біблію, Святе Письмо Старого і Нового Заповітів) ми будемо ділити?! Ні, вони є суцільнотканими! Ми не маємо права їх ділити! Слово Боже живе і діяльне, і коли ми знімаємо покров букви в читанні Старого Заповіту (а він знімається Христом, як говорить нам Господь устами апостола), тоді розуміємо, що все Слово – єдине, і по духу воно є нероздільним! І ці слова по духу є про нас і для нас) І побачив Господь, та й зненавидів їх, через гнів на синів Своїх, і на дочок Своїх та й сказав: «Лице Я Своє заховаю від них (волю Свою; лице – воля. Сини і дочки – розуміння занечистилось, і життя церковне занечистилось), побачу, який їх кінець, бо вони покоління розбещене, діти, що в них нема віри. Роздражнили мене вони тим, хто не Бог, Мене розгнівили своїми марнотами, тому роздражню Я їх тим, хто не народ, – нерозумним народом розгніваю їх. (Тобто, коли відвертаємося від Бога, тоді нерозумний народ входить в церковну спільноту, світські засади входять в церковне життя, спис воїна пробиває тіло Христове і кров і вода витікають, марнуються, і оцет входить в уста, і замість меду Благодаті входить жовч. Ось вони, антиподи: оцет і вино Господнє. “Прагну”, – каже Господь! Прагну, – каже церква розіп'ята... – Ах, прагнеш? Ми тебе зараз напоїмо, – говорить воїн. Що символізує собою воїн? Агресію, войовничість, нелюбовність в церкві. Ми зараз тебе напоїмо... І напувають оцтом: “канонічні, не канонічні…” Я завжди відсторонююсь від церковної політики, але сьогодні це актуально. Не пий цей оцет! Церковна політика не для назорея, відсторонися хоча б на цей період...)

Бо був загорівся вогонь Мого гніву, і палився він аж до шеолу найглибшого, і він землю напував та її врожай, і спалив був підвалини гір. «Я на них нагромаджу нещастя, зуживу Свої стріли на них. Будуть виснажені вони голодом, і поїджені будуть вогнем та заразою лютою... (Яким голодом? Сказано, що настане час, коли буде голод не на хліб, а на Слово. Я не зупинятимусь на цьому моменті, тому що треба буде тлумачити цілий великий розділ. Прочитайте самі і спробуйте, помолившись, подивитися на ці вірші по духу) На дворі забиватиме меч, а в кімнатах – страхіття, як юнака, так і дівчину, грудне немовля з чоловіком посивілим. Я сказав: Повигублюю їх, відірву від людей їхню пам'ять, та це Я відклав з-за ворожого гніву (Сказано: “Господь гнівається, та не до кінця”. Господь завжди шукає, як підняти віру, як відродити, як підняти блудного сина і привести його до Себе), щоб противники їх не згордилися, щоб вони не сказали: Піднеслася наша рука, і не Господь учинив усе це. «Бо вони люд безрадний, і нема в них розумування. Коли б були мудрі вони, зрозуміли б ось це, розсудили б були про кінець свій. (Про спасіння через вогонь. Ми не розуміємо, чому Господь допускає це в нашому житті. Ми кажемо: Господи, навіщо Ти допускаєш це в нашому житті? Ти прийшов, вмер за Церкву на хресті, показав шлях і відійшов. Чому Ти не спустив сюди ангелів, щоб захистили діло Твоє, щоб захистили Дух Твій в церкві? Чому Ти цього не зробив? Каже Він: ви не розумієте, Я Творець, і створив вас вільними! Ви не розумієте Моєї волі, а воля Моя на те, щоб твар сама визволилася на свободу синів Божих, – з власної волі, а не з примусу. Але якщо ні, то Я буду ставити вас в такі обставини, щоб ви таки прийняли рішення. Я зажену вас у таке тісне місце, щоб ви прийняли рішення. “Стану, піду до отця мого…” Коли сказав це блудний син? Тоді, коли вже впав на саме дно, коли вже не наїдався свинячих недоїдків!..)

Як може один гнати тисячу, а два – проганяти десять тисяч, коли б то не те, що їх продала Скеля, і Господь видав їх? (Скеля тебе “продала”, відвернулася... Хіба Господь відвертається? Хіба для того Він вмер, щоб від нас відвернутися? Це ми відвертаємось! Це те саме, що виривається Муж Божий, ангел Господній, Господь виривається і втікає від Якова, а Яків утримує аж до світанку. Хіба виривається Господь, хіба втікає від нас Сонце? Це ми заплющуємо очі і є сліпими опівдні, говорить пророк...) Не така бо їх скеля, як наша та Скеля, хай судять самі вороги. Бо їх виноград – з винограду содомського... (Світський виноград, плоди – плоди содомські, – плоди, в яких горить вогонь геєнський ) ...та з піль тих гоморських, винні ягоди їхні – отруйні то ягоди... (Пам'ятаєте: “Я насадив виноградника, – каже Господь у п'ятому розділі книги пророка Ісаї, – обкопав, вгноїв, полив, що тільки не робив, а він вродив Мені дикі ягоди”. Світські засади ввійшли в церковне життя, світські плоди ввійшли в церковне життя.) ...вони - грона гіркоти для них, вино їхнє – зміїна отрута і гадюча погибільна їдь! (Змій – сатана, сатанинська отрута; гадюча погибельна їдь – це дух насильства і користолюбства, вчення, яке пропагує насильство і користолюбство. Це вчення на сьогоднішній день має місце в церкві чи ні? Воно проповідується на кожному кроці: «Я багатий і не потребую нічого; всі інші - діти геєнські, - неблагодатні, то є штунди, папісти, схизмати…»! Ляскають ці батоги з усіх амвонів, кафедр, подіумів церковних. Ллється широко вино блудодіяння, те вино, від якого застерігає Господь, щоб не пити його і бути назарянами… Я не буду читати далі, - ми дійшли вже до вина і зрозуміли, про що йде мова (було вино добре, а потім воно перетворилося на вино їхнє – зміїну отруту і гадючу погибільну їдь).

Повертаємося до шостого розділу книги Числа, третій вірш. Отже, хто хоче присвятити себе Господові, – стримується від вина та п'янкого напою. Не від Христового вина, не від Христового вчення, – а від вина драконового (російський переклад). “...не буде пити винного оцту та оцту з п'янкого напою”. Підкреслюється, - скислого вина... Воно п'янить, але п'янить не радістю духовною, а блудодіянням світу цього, кривавим духом насильства і користолюбства. “...і жодного виноградного соку не питиме (з тих диких ягід, про які читаємо в Ісаї, п'ятий розділ), і не їстиме ані свіжого, ані сухого винограду. Ні свіжого, ні всохлого: ні нового, ні старого (занечищеного), ми не повинні приймати в себе. У книзі Левит, 11 розділ, те саме сказано вже під емблемою тварин. Дасть Бог, ми розглядатимемо тих тварин. Мова там іде теж про духовні речі (невже Господь переживає, щоб ми бува зайця не з'їли?..) Усі дні посвячення свого не буде він їсти нічого, що зроблене з винограду, від зернят аж до лушпиння.” (Все від початку до кінця, – нічого не їсти з цього дикого винограду, з цієї фарисейської розчини, з вчення, яке занечищене духом насильства і користолюбства! Маєш Канон, Мірило Господнє – Закон Любові, – і розрізни, і побачиш, що церковне життя, релігійне життя уражене цією отрутою, отруєне, напоєне. Тож не їж, не приймай у себе...)

“Усі дні його посвячення на назіра бритва не торкнеться голови його...” І сьогодні є у нас батюшки, котрі запускають косу. Я запитую: “Брате, навіщо?..” Точніше, він запитує: “Чому ти не носиш косу і бороду до пупа?” Я відповідаю: “Мені не личить, я пробував. Та й треба витрачати стільки зусиль!” А він каже: “Це ж образ Божий!..” – Ну, якщо образ Божий в бороді... А взято з тих віршів... Ми повинні розуміти: це - символіка, мова йде про символ! Не стригти волосся... Чи Богові не однаково, яка в тебе зачіска? По-правді, браття кохані, чи Господь варвар, щоб на дрібниці ображатись? – як говорить Григорій Савович Сковорода, якого я називаю предтечею українським. Не про модельну зачіску йде мова, а про речі духовні! Що таке волосся біблійною мовою? Давайте з'ясуємо. Волосся росте з голови. Що в духовному плані виходить з голови? Думки. Що говорить Серафим Саровський про період назіра, про період подвигу, анахоретства в даному випадку? Він говорить: “Огородися мовчанням і прислухайся до себе”. От воно! Дослухайся до себе, вирощуй це “волосся”, працюй, думай, перебувай в слові Божому, зважуй кожен крок свого життя на терезах Слова. Вирощуй це волосся – багаточисельність думок, – опрацьовуй; подивися, яка “волосина” чорна, а яка біла? Пам'ятаєте: “Не зможеш зробити свою думку ні чорною, ні білою”? Все робить Господь, все з волі Божої, все Господь поклав у волі Своїй. А чи дозволяємо зробити нашу думку білою? Чи, може, самі вирощуємо чорне волосся голови своєї? А Господнє волосся яке? Господа Саваофа зображають з волоссям, як біла вовна, – чистота істини, розуміння, ідеї, волі. “...Аж до виповнення днів.” А коли виповняться дні, то мусиш стригти волосся! А чому? Думав, думав, оцінив, – і відкинув все непотрібне. Більше того, – ще й спалив! Я вже говорив минулого разу про момент висвяти (мені владика Яків постригав волосся навхрест і спалював). Що це означає? Це означає, що все моє минуле розуміння спалюється. Приходить нове розуміння, нове життя. Коли хрестимо дитинку або дорослого – священик робить те саме. І дуже мало хто розуміє, що він робить. Священик, відповідаючи на запитання, скаже, що дав волосся Господь дитині (і читає це!), щоб захистити голову від зовнішніх негативних впливів. Це було б правильно в духовному плані, а не буквально, тільки треба зрозуміти: Господь дав нам розум, щоб захистити нас від негативних зовнішніх впливів духовних в першу чергу. “Що посвятить Господеві, буде святий, – мусить запустити волосся голови своєї!"

“Усі дні посвячення його Господеві не підійде він до мертвого тіла...
(Не підійде до мертв'ячини… Якої мертв'ячини? Духовної, зрозуміло! Невже й батька і матір своїх не поховаємо? Коли учень підходить до Ісуса і каже: “Дай мені поховати батька мого”, а Христос відповідає: “Хай мертві ховають своїх мерців” – це по букві Христос не давав синові поховати батька? Ні, такого не може бути! Тим більше, що поховання померлих церква вважає однією з необхідних чеснот і, якщо не похорониш спочилого, то згрішиш. Не міг Христос проповідувати такі жорстокі речі. Мова йде про духовну мертв'ячину! Що означає “вмер батько”? Смерть старої віри! Чоловік біблійною мовою - віра і розуміння! Батько – старе розуміння, стара віра. Мати – старе життя ( “…Отож, я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя” (Пс.50.7)) Моє старе гріховне розуміння, гріховне життя: я звідси вийшов, ми всі прийшли з торбами гріха, навантажені, як верблюд. Так от, поховати, сховати, схоронити старе... Сховати тут – в негативному плані: зберегти. Втім, поняття “сховати”, “поховати”, “схоронити” (сохранити) є як зі знаком “–”, так і зі знаком “+”. Пам'ятаєте, як ховали патріархів, Авраама? Їх ховали в печері Махпела, що в перекладі означає “подвійна”. І ховають завжди двоє... Ховають Авраама два сини: Ісак і Ізмаїл; Ісака ховають сини Яків і Ісав. Один ховає в позитивному плані, – зберігаючи віру так, як прийнято в народі віри; а другий ховає… як? Каже Господь: “Ви вбиваєте своїх пророків і ставите їм надгробки”. І “сховав”, - вбили вчення, знищили, а потім на хоругви і - носимося – це фарисейське поховання. А от коли воскресло вчення того святого в моєму серці, життя його, праведність, віра; коли воскресне цей “вмерлий во Христі” в моєму серці, – тоді і я буду підхоплений з ним до Господа, на повітря в “сретение к Господу”. Так спочатку воскреснуть померлі во Христі, а потім і ми! Вони не без нас, вони в нас повинні воскреснути, а потім і ми будемо підхоплені на “повітря”. На яке повітря? На духовне повітря, ми не будем, як чайки, літати!.. Так от, “не торкайся духовної мертв'ячини”. Утримуйтесь від задушенини, – говорять апостоли на І Апостольському соборі, про який ми читаємо в книзі Діянь. Мова йде про духовну мертв'ячину: не торкайся падла духовного, не приймай в себе і не торкайся навіть до цього. Ви не від світу цього – світська мертв'ячина хай не торкається вас, духовне змертвіння церковного життя хай не торкнеться тебе! Будьте живі стосовно Слова, посту, молитви, віри, стосовно Благодаті, і не торкайтесь “мертвого” – того, хто ніби живий, а в середині повний трупних кісток, – говорить Ісус про фарисейство. Не торкайся того, що має вигляд живого, шумить листям, як та неплідна смоковниця, а плоду не має: не торкайся її, бо вона проклята Господом... “Усі дні його посвячення Господеві не підійде він до мертвого тіла, навіть через батька свого та через матір свою, через брата свого та через сестру (десь хтось з братів по вірі проповідує мертве вчення, живе мертвим життям. Не торкайся цього! Хтось закликає тебе: “Підемо, візьмемо приступом десь щось…” Брате, я назорей, я присвятив своє життя Богові, я не піду і не торкнуся цієї мертв'ячини!.. – Йдемо, розгромимо редакцію газети “Вісник” за те, що вони не дозволяють друкувати духовні статті без скорочень... – Ні в якому разі! Я - назорей! Діймо так, як сказав святий Іван Лествичник: якщо ти маєш справу зі зловірами, невірами, то засвідчи свою точку зору, свою віру один раз, і два рази”. Якщо сприймуть – слава Богу, ти придбав собі брата, якщо ж ні – все, не втручайся в неправедні суперечки, “обтруси порох з ніг і йди далі”, – говорить Господь. Не діймо по мертв'яцькому, не сприймаймо в себе цю фарисейську розчину – дух насильства і користолюбства! Навіть через батька свого і матір свою, тобто в матері церкві. В нашій вірі православній існують ці речі – так, і в громаді нашій, але не торкайся їх, тому що кожен сам дасть відповідь перед Господом, - ось суть назорейства! Назорейство – не масове явище, воно повинно бути для кожного індивідуальним).

“...навіть через батька свого та через матір свою, через брата свого та через сестру не занечиститься ними, коли б вони померли, бо на голові його посвячення Богу його. (Бо він має розуміння, – на голові “волосся” відпускає, – бо він розважив слово Боже, що Христос не кричить на перехрестях вулиць. А тут: “Ідемо, покричимо трохи, помітингуємо... Подумаймо, як би діяв Христос в цій ситуації? І діймо таким самим чином, і не помилимося ніколи! Все інше – мертве! Христос єдиний живий, і християни живі. Ми кажемо: “Христос воскрес!”) Усі дні посвячення його – святий він для Господа.”

“А коли хто помре при ньому несподівано нагло, і він занечистить ним голову свого посвячення.
(В світі говорять, – “вляпався”, старався, старався і раптом - заворушення, організовуються речі, які Христос не робив би, і поки ти оговтався, уже й вляпався. Вже втрапив... Що ж робити? Десь піддався “народним бажанням”… Як каже Сковорода: “Полиште ваші народні бажання, хіба не бачите, що Господь виводить сліпого з села, щоб відкрити йому очі?” …прийняв в себе духа користолюбства чи насильства. Що робити? “...і тоді оголить голову свою в день очищення свого, – сьомого дня оголить її”. Все, мусиш “поголитись” – покаятись, все це скинути. Наприклад, занечистив розуміння і ці речі прийняв розумом... Як тільки ти зрозумів, що це мертв'ячина, то покайся, “посип голову попелом”. Спали своє старе розуміння, старе, нечисте бачення, “оголи голову”, тобто - “посип голову попелом” або “сядь в попіл” – ствердься в покаянні. Сьомий день – день Господній, ти все старе нечисте спалив і починаєш восьмий день – початок нової седмиці, новий етап. Восьмого дня, або першого дня в тижні – початок нової седмиці.

“А восьмого дня він принесе дві горлиці або двоє голубенят... (І заспокоїться, бо голуб – це мир. Ти бунтував, в тебе було духовне збурення. Ми знаємо цей стан, це про нас з вами... Ми втратили спокій, і ніби все пропало!.. Принеси голуба! Необхідно прийти до спокою, заспокоїтись. “Зупиніться на шляхах своїх, – говорить Господь, – подивіться на дорогу давню, де та добра дорога, нею й ідіть”. Принесіть голуба і горлицю. Горлиця – це дикий голуб, тобто внутрішній мир, що є в вас від природи; дикий – ви не напрацювали його. А є голубенята, тобто плоди або те, що ви вже напрацювали стриманням своїм: став лагідніший характер, – це і є напрацьований вами мир. Чому двоє – ми знаємо: подвійна сутність як в розумінні, так і в чуттєвому світі) ...до священика до виходу скинії заповіту. (Де той священик в нас? Хто є той наш внутрішній чоловік? Хто в цій скінії? Що таке скінія? Це душа наша, в ній наш дух, – ось він і є той священик! Це наше власне “я”.) І священик принесе одне на жертву за гріх, а одне на цілопалення, і очистить його з того, що занечистився він мертвим тілом, і посвятить його голову того дня. (Одне за гріх... Так, ми повинні прийти до покаяння, поголити голову і отримати мир від прощення гріха нашого. Розкаявся в гріху – приніс голуба, мир всередині, в серці. Коли Христос ввійшов у воду покаяння, Івановим хрещенням хрестився, – Дух Святий зійшов на Нього у вигляді голуба: це той мир. “А другий – на цілопалення”... Це спокій від прийнятого рішення, що я від сьогодні буду жити по новому. З сьогоднішнього дня я вже більше не допущу доторкнутися мертв'ячини. Теж мир, теж від цього маємо спокій сердечний. Коли я каюсь – я маю мир через те, що відкинув від себе стару мертв'ячину. Господь говорить: “Я загладжу всі провини, щоб там не було”. І я маю мир від того, що мені все прощено, я нова людина! Я попереду бачу, що хочу ціле життя своє принести на цілопалення. Там голуб за гріх, попереду, на цілопалення, – я хочу все життя Христу Богові віддати, і я знаю, що попереду - вічність, і я маю мир від однієї тієї думки, що так я вирішив, і я буду йти далі, щоб не було... Зрозуміли про які два голуби йде мова?) І почне він знову дні посвячення свого Господеві. (Все починати з початку. Упав, піднявся, молися, дай обітницю, тобто принеси голуба за гріх і голуба на цілопалення, і йди далі, не зупиняйся.) “...принесе однорічне ягня на жертву за провину. А перші дні його будуть надаремні, бо занечистилося його посвячення”. (Все позаду, минулося, що було, те пройшло. Принось ягня... Що є ягня? Смирення. Все починай зі смирення. “Я Альфа і Омега”. Альфа – смирення. Знову починай принось голуба, принось ягня – і йди далі, змиряйся зі своєю долею! Це такий період нашого життя – змирися з цим, не впадай у відчай від того, що мусиш померти фізично, змирися, навіть якщо ти маєш смертельну хворобу - принось цю жертву, бо інакше ти не врятуєшся! Бо період твого фізичного існування – це період випробування, і тіло потрібне тільки для того, щоб розвинувся твій дух, і священик – той, що в середині тебе, – щоб приніс жертви, вичистив скинію і там засяяла Благодать серця, щоб ти ввійшов у Царство Небесне. В цьому сенс життя. А не в тому, щоб якомога більше коптити небо земне… Ні! Смерті нема – є перехід! Життя вічне, і якщо ти будеш іти, якщо ти будеш приносити ці жертви, то будеш очищувати скинію свою, душу свою цими жертвами, “пахощами любими для Господа”, як написано в Святому Письмі, ти перетвориш її на храм – і зацарює там Господь, і ти зможеш сказати: “Смерть, де твоє жало!?”)

І оце закон про назіра: того дня, коли виповняться дні його посвячення, священик приведе його до входу скинії заповіту. І принесе він Господеві жертву свою (а чим це закінчується? Для чого цей піст? Для чого цей назір? Це повинно закінчитись очищенням, нашою досконалістю! Назір для того, щоб піднятися на вищий щабель драбиною Якова... Приходить момент, коли ти піднявся на вищий щабель, ти очистився постом і молитвою (піст і молитва потрібні для того, щоб очистити серце. “Рід цей не виходить інакше, як від посту і молитви”) – одне безвадне однорічне ягня – на цілопалення (вже трохи знаємо, що таке цілопалення “...і все життя наше Христу Богові віддаймо...”. Ягням починаємо – ягням і закінчуємо! Смирення як на початку, в покаянні, так і в кінці, в досконалості! Смирення – це “одяг праведності”, індикатор того, що ми йдемо правильним шляхом. Сатана впав з Неба через те, що не мав смирення. Господь противиться гордим, а смиренним дає Благодать. Адам впав через гордість – церква падає через гордість, через фарисейську розчину, бо не має смирення. Покластися на волю Божу, ніколи не кричати і нікуди не бігти – от зовнішні прояви смирення серця) і одну безвадну однорічну вівцю – на жертву за гріх – і одного безвадного барана – на жертву мирну (згадаймо, 50-й псалом закінчується словами: “тоді буде угодна Тобі жертва правди”. Значить період назіра – це період “відбудови стін єрусалимських”. Пам'ятаєте: “...бо Ти жертви не прагнеш, а дам цілопалення, – то не любе воно Тобі буде. Жертва Богові – зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!” Отже, починай з ягняти. Починай зі смирення! Починай з сокрушення духовного! “Ущаслив, Господи, Своїм благоволінням Сіон (це - церква, це ми – Сіон!), збудуй мури Єрусалиму...” От воно, в надії – очищення постом і молитвою! “... тоді буде угодна Тобі жертва правди, тоді покладуть на жертівник Твій тельців”. Коли ти пройшов цей період очищення постом і молитвою і піднявся на певний щабель – тоді вже і принось жертву! Тепер ти – Господній! Тепер Господь приймає твої жертви, бо ти очистився назіром. Ти не пив вина, оцту, не торкався мертв'ячини, не голився, ти працював, стоячи в стриманні і молитві на фундаменті віри, яка від слова Божого, – а тепер приємні Богові твої жертви.

І знову три жертви: чоловіча стать – ягня, жіноча стать – вівця, і баран – жертва мирна... Смиренна віра, смиренне життя, і мир – ми маємо мир і радість в Дусі Святім! “Царство Боже - не їжа і питво, а праведність, і мир, і радість в Дусі Святому”. Віра + життя + мир = Ягня + вівця + баран – це все символи смирення), і кіш опрісноків із пшеничної муки, калачі, мішані в оливі (ось що Господь хоче: принесімо свою віру і розуміння – ягня, принесімо життя своє! Що ще хоче Господь, щоб ми принесли? Що ми зараз робимо? Ми “їмо хліб”, ми приносимо “хлібну жертву”! Оце і є хлібна жертва, коли ми слово Боже “їмо”, розжовуємо і, розжувавши, ковтаємо, тобто, прісні коржі, помазані оливою (все мішане в оливі... Слово Боже ми повинні споживати і дивитись на нього через призму любові. Інакше ти його не зрозумієш та й будеш собі уявляти Давида, що розпилює дерев'яними пилами своїх ворогів, будеш уявляти Ісуса Христа, Який носиться по храму і перекидає ослони свічницям... Христос так не може діяти, це духовні речі! Він сплів батіг проповіді зі слова Божого, з тих шнурів, якими повинна в'язатися жертва Богові, і все “в оливі”, в любові!.. Господь дав нам правдивий “Канон”, тобто мірило – “Возлюби!”. І якщо щось протирічить тут любові, і хтось напік якихось “калачів” (а вони замішані не на оливі), і Богові приносить, і проповідує слово Боже, а воно на агресії, на нелюбовності, на насильстві... Все! Богові не потрібні такі “калачі”. Хоча вони і з Його ж хліба (тому що беремо з цієї “пшенички” Слова, мелемо на “борошно”, тлумачимо, “випікаємо”. Які ж опрісноки? З пшеничної муки чи з ячменю?! “Хліб наш насущний” – кіш пшениці за динарія) і хлібну жертву, і їхні литі жертви. (Крім принесення жертв, які ми назвали, ще перебувай постійно в слові і в виконанні слова. По-іншому – вино, жертва лита, і хліб, що стає плоттю – це виконання. Хліб і вино біблійною мовою – теорія і практика, і на першому місці - практика: “хліб і вино”, а не “вино і хліб”. “Хліб же Мій – щоб виконувати волю Отця, що послав мене” Біблія сама пояснює себе... Хліб, брашно – це виконання. Перебувай в теорії і практиці – от вам жертва хлібна і жертва лита. Хіба буквального Господь хоче? Щоб ми взяли якогось сухаря, спалили його у вогні і сказали: Господи, це Тобі… Він каже: нерозумний, краще з'їж його, що ти робиш?! Ти краще Мені принеси дух свій сокрушенний, це Мені потрібно, - каже Господь.) І принесе священик перед Господнє лице, і принесе його жертву за гріх та його цілопалення. А барана принесе мирною жертвою для Господа на коші опрісноків, і священик принесе його хлібну жертву та його жертву литу. І оголить той назір голову свого посвячення у входу в скинію заповіту, і візьме волосся голови свого посвячення та й покладе на вогонь, що під мирною жертвою.” Це все в мирі робиться, і не інакше!

“І візьме священик варену лопатку з барана (російський переклад - “плече” - і це кращий символ, тому що лопатка - це щось гастрономічне. Плече ж –“Візьми хрест свій...”, а куди його покласти? Тільки на “плече”! От воно: “плече колихання”! Це не означає, що ти вже вдосконалився, сів і сказав: все, я багатий і не потребую більше нічого... “Волосся” спалив, “вівцю” приніс, “барана” приніс, в Слові перебуваю, все чудово – пий, душа, їж і веселися... Ні, бери свій хрест і йди далі, поки Господь не переставить тебе, не благословить тобі вийти з цього тіла, – іди й молися, як апостол Павло молився: Господи, я мрію, коли храмина тіла недосконала розвалиться повністю, щоб я повністю з'єднався з Тобою. Але поки я ще в тілі, поки Ти ще благословляєш мені бути в тілі (а благословляєш для того, щоб я, продовжуючи йти цим шляхом, розповсюджував навколо себе свій досвід духовний. Бо в цьому духовний принцип Церкви: ангели підіймаються і спускаються, щоб підняти інших братів, які ще не піднялися до їхнього рівня)… Отже, я буду йти і нести той хрест. В смиренні бери хрест свій і йди за Господом... Тепер зрозуміло, що то за плече?

“І візьме священик варену лопатку...” Варена... «Варена» є зі знаком плюс і зі знаком мінус. Коли будемо, дасть Бог, вивчати книгу Вихід, то будемо читати про “варену” зі знаком мінус. Тут же «варене» зі знаком плюс – це означає, що все воно має бути “виварене”: мається на увазі, що воно повинне бути готове, “сирого” і недопеченого не їсти! Вже варене, готове до споживання, це - смирення, яке вже напрацьоване і яке дає нам їжу, священик “їсть” – мій дух харчується від цього. В чому сенс життя? В тому, щоб підняти дух, зміцнити дух. Йому треба їсти! В чому та їжа? Бери плече колихання варене: “в стриманості – терпеливість...”

“І візьме священик варену лопатку з барана, і одного прісного калача з коша, і одного прісного коржика, та й дасть на долоні назіра, як він оголить голову свого посвячення”. “Покладе на руку”, – це все треба покласти на руку... Діла, безумовно! “Бери хрест свій – і йди”... Не: “Бери хрест і стій при дорозі”, – йди! “Дав на руку”, працюй! Ти піднявся до висоти принесення мирної жертви, ти отримав мир духовний – це не означає, що ти отримав мир і радість в Дусі Святому, як дехто тлумачить, уже ввійшов у Царство Небесне, і все. Ні! Поки в тілі – вставай і йди, бери хрест свій на плече колихання і колихай його перед лицем Господа! Неси хреста, в мирі перебуваючи, це новий етап для тебе! Для того тобі і назір потрібний, щоб очиститись через піст і молитву, здобути містичний досвід, – і в цьому містичному досвіді продовжувати працювати для Господа, продовжувати своє служіння.

“І священик буде колихати їх, як колихання перед Господнім лицем. (Це все в духовному розумінні – слово і практика. Плече і хліб в буквальному плані – що то за колихання перед Господнім лицем? Чи потрібне воно Йому? Ні! Мова йде про постійну духовну працю!).

“І візьме священик варену лопатку з барана (діло), і одного прісного калача з коша (слово), і одного прісного коржика (тут уже хліб, як Слово, тут уже він виконує іншу функцію. Треба чітко розуміти: коли є хліб і вино, тоді розділяємо (практика і теорія). Коли ж є просто хліб (“Я є Хліб, що з неба зійшов”) – тут уже теорія і практика в одному хлібі. Коли є хліб і вино, тоді хліб - це виконання, вино - вчення. Коли не згадується вино, а просто хліб, – то в цьому символі “дублюється” і виконання, тут уже є і вино, мається на увазі: і те, і друге, і теорія і практика спасіння. Багато мов, символів використано в Біблії, і все здається таким заплутаним. Для чого? А “щоб слухали і не чули, дивилися і не бачили, бачили і не розуміли”. Чому? А тому що, хто по духу буде тлумачити, то Господь відкриє обов'язково, а якщо ти будеш тлумачити це з позицій фарисейства, то нічого тобі не відкриється, і все заплутається. І будеш ходити і думати: ось, Богові треба, щоб я бороду запустив до колін…) та й дасть на долоні назіра (дасть у руки назарянину те, чим освячуються діла. Словом і ділом. Слово тут - прісні калачі, а діло – лопатка, плече. І це все - на руки...), як він оголить голову свого посвячення.

І священик буде колихати їх
(дух буде працювати, це - праця духа. В чому праця духа? Дух повинен підкорити душу, душа повинна владарювати над тілом. Ми є дух, що має душу і живе в тілі. Дух прагне до Господа, він - “священик” в нас; душа повинна підкорятися духові – це “весь народ”, заради якого приносяться жертви. І все це в тілі...) як колихання перед Господнім лицем. Це святощ для священика, понад грудину колихання й понад стегно приношення. А по цьому той назір може пити вино. (Чому “понад грудину колихання і стегно приношення”? Коли, дасть Бог, ми будемо розглядати закон про гріх і провину, то побачимо, що за гріх і провину приноситься грудина колихання і стегно колихання. Грудина – це те, що прикриває легені, серце, дихання і т.д.; а стегно – це основа, це те, на чому ми сидимо, стверджуємось, а також ходимо і стоїмо. Так от, вони приносяться і “колихаються” священиком, як жертва за гріх, а тут, - крім того, що ми повинні в повсякденному житті приносити жертви за гріх... Назорейство – понад, над, зверху того. Бо: “Для декого з отут от приявних...” Це для всіх – колихати грудину і стегно, всі ми повинні охороняти дихання, тобто - віру в собі. І йти (стегно - це хода) шляхом вдосконалення повинні ми всі. Але, якщо ми хочемо понад, якщо хочемо ще в цьому житті побачити Царство Небесне, піднятися до висот досконалості, висот ангельських, висот Богоєднання, висот святості, то ми повинні ввійти в назорейство. Якщо ми хочемо йти цим царським шляхом, ми повинні йти шляхом подвижництва – шляхом подвійної, “сугубої” стриманості і молитви. Це шлях “над” – якщо хочеш бути досконалішим, якщо хочеш Царство побачити ще тут, в цьому житті: одною ногою вступити в Царство Боже, отримати обітниці Господні. Бачити Господа, бачити світ духовний, світ невидимий, світ ангельський в цьому ще житті... Якщо хочеш, то принось “понад грудину і стегно” ще й лопатку. Принось подвиг назорейства, посилені стриманість і молитву, йди суворим шляхом «сугубого» подвижництва, подвійного подвижництва, подвійної праці. “Царство Боже зусиллями береться, і ті, хто докладає зусиль – хапають його...”)

“А по цьому той назір може пити вино.” А чому? Чи зобов'язаний пити вино? Ні, - просто може випити і не отруїться. Пам'ятаєте, євангелія від Марка, 16.16: “А тих, хто вірує (і повністю зануриться у віру, “охреститься”) будуть супроводжувати ознаки такі: у Ім'я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип'ють, – не буде їм шкодити...”



† † †

Протоієрей Олег Ведмеденко запрошує усіх, хто є небайдужим до справи свого спасіння, до БІБЛІЙНОЇ ШКОЛИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ, заняття якої проводяться щонеділі о 17-00 в актовому залі готелю “Профспілковий” (м. Луцьк, просп. Відродження, 24, 3-й поверх, навпроти міської лікарні №2).

Основна мета запропонованих слухачам лекцій – дослідження Слова Божого по духу: як форми (духовна символіка біблійних текстів), так і змісту Писання (невипромінювання зла /смирення/, як шлях здобуття внутрішньої сили /благодаті/).

На заняттях ви можете придбати конспективні матеріали, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега, різноманітну духовну літературу.

Зібрання супроводжуються загальною молитвою та співом духовних пісень.

ВХІД ВІЛЬНИЙ! МИ ЧЕКАЄМО ВСІХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДИ БОЖОЇ.

Дистанційне навчання
здійснюється через мережу Інтернет та за допомогою листування.

НАПИШІТЬ НАМ, і ми надішлемо Вам інформацію, як отримати поштою книги, конспекти лекцій, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

Наша адреса: Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021.

E-mail: vedmedenko@fk.lutsk.ua

Інтернет-сайт Школи: www.vedmedenko.org



† † †

Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (див. вище) з поміткою: “пожертва”, або “десятина”, або ж перерахувавши кошти на рахунок незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ “Західінкомбанк” ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.

“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).



Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: