Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ ЛЕКЦІЇ:

Євангеліє від Матвія. Мф. 3. 7-17. Проповідь Івана Хрестителя. Хрещення Ісуса.

Лекція № 9

Лекція:
Сьогодні ми продовжуємо досліджувати Святе Письмо. Продовжуємо єднатися навколо стола Премудрості Господньої, що стоїть на семи стовпах. Продовжуємо припадати до джерела живої води: слова, віри і благодаті.

Минулого разу ми закінчили шостий вірш третього розділу Євангелія від Матвія. “Тоді до нього приходив Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця, і в річці Йордані хрестились від нього, і визнавали гріхи свої”. Ми розглянули це в першу чергу по духу: як хрещення на покаяння, як занурення в Слово Боже, по духу тлумачене, з якого знято покривало букви, і яке свідчить, що релігійне життя занечищене фарисейством. Життя, в якому буква превалює над духом, форма над змістом. В якому на першому місці обрядовірство (треба розрізняти обряд і обрядовірство), догматизм (не плутайте догмати церкви, визначення істини і догматизм). Іван Хреститель закликав віруючих до покаяння в часи перед першим приходом Христовим, закликає він до покаяння і сьогодні. Я навмисне опустив букву повіствування в цьому моменті, – в хрещенні Івановім. Тому що тут буква фактично на грані великих протиріч. Чесно кажучи, дуже важко уявити фарисеїв, саддукеїв (причому явно агресивно налаштованих), які приходять до Івана і здійснюють язичеський обряд. Тому що на той час фактично хрещення (хрещення походить від грецького слова “баптисма” і означає “повне занурення”), тобто – повне занурення з метою символізації оновлення життя, сприймалося як язичеський обряд. Римський патрицій, коли набував собі раба, то здійснював над ним обряд хрещення. Тобто, він занурював його в воду повністю – це була символіка того, що все минуле змивалося з нього, ким би він не був, – тепер він ставав рабом цього патриція. І давав йому нове ім'я (от чому ми в хрещені отримуємо ім'я), яке сам бажав. І на той час хрещення саме в такому вигляді не практикувалось у Старозавітній церкві. Практикувалось омивання (омовіння). Але хрещення, занурення було на той час римським, язичеським. А ми з вами знаємо, як фарисеї відносились до букви закону Мойсеєвого. Цей обряд існував у деякому протиріччі. Його можна було б назвати омовінням, але тут звучить хрещення. Тобто, явно обряд, який має вигляд язичеського. І тому є підстави вважати, що тут буква протирічить істині, але, повторюю, вона не протирічить духові, а це – головне. Тому що ми з вами сповідуємо каппадокійську школу Богослів'я, яку репрезентують Григорій Богослов, Василій Великий, Григорій Ніський, Кирило Олександрійський тощо. Ціла когорта святих Отців церкви. І головний її принцип: “Крізь букву проникай у внутрішнє”, тобто, шукай духовний зміст всюди, не відкидаючи букви там, де вона не протирічить духові. Тут протиріччя духу любові нема, і тому ми сприймаємо букву. От коли ми читаємо з вами про те, як Ісус Христос в храмі нагайкою виганяє торговців, – спостерігаємо явне протиріччя між духом і буквою. І сприймати це по букві ми не маємо права. Тому що важко собі уявити Того, про Якого сказано, що Він льон тліючий не догасить, тростину надламану не доламає, що Він не буде кричати на перехрестях вулиць, – не те, що шмагати нагайкою, але навіть кричати не буде! Той, про Якого Він Сам свідчить: навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий і знайдете спокій душам вашим. І уявити Бога во плоті, Бога, Якому Ім'я – Любов, смиренного Агнця, Господа нашого Ісуса Христа, Який вкривається плямами гніву і з піною на вустах періщить наліво і направо нагайкою худобу і людей?!. Тут – явне протиріччя між буквою і духом. В даному випадку буква відкидається. У нашому ж випадку хрещення Іванове не має протиріччя між буквою й духом, і тому я не загострюю на цьому уваги. Я пояснив, звідки взято обряд хрещення, якщо говорити про букву і обрядову сторону. І висловив думку, що це дійсно на грані невірогідності, бо не всі події, про які ми читаємо в Святому Письмі, можна сприймати тільки буквально. Хоча в зв’язку з тим, що це не протирічить духові, ми приймаємо і буквальний обряд, і те, що дійсно приходили фарисеї, саддукеї, і він їх, як патрицій рабів, занурював у воду. Протиріччя з духом немає, хоча певна доля невірогідності в цьому є. Але ми тут, на біблійних курсах, в першу чергу досліджуємо дух Святого Письма, бо буква на поверхні. Букву ми можемо прочитати і тлумачення вона потребує мало. Ось морально-етичний, духовно-символічний, містичний (найглибший) план, який лежить за буквою, – потребує тлумачення. Він потребує людей, які бачать, що за буквою. Як увірують, якщо не почують слова? А як почують слово без проповідника? А як буде проповідувати, якщо не будуть посланими? А як же буде посланий, якщо сам не бачив? Христос каже: ми говоримо про те, що ми бачили. В кожного є свій талант. В одного – талант проповідництва, в іншого – милосердя тощо. Дари Святого Духа ми чудово розглянули. Так що морально-етичний, духовно-символічний і містичний прошарки Святого Письма потребують тлумачення. Буквально-історичний – ні. Ми читаємо: приходили, і Іван хрестив у річці Йордані, – все сказано досить ясно… І приходимо до сьомого вірша:

“Як побачив він багатьох фарисеїв та саддукеїв, що приходять на хрещення, то промовив до них: «Роде зміїний, – хто вас надоумив утікати від гніву майбутнього?” Він побачив фарисеїв і саддукеїв... Хто є фарисеї і саддукеї? Митрополит Іларіон (в миру – професор Іван Огієнко), який склав цей переклад, дає пояснення, що фарисеї – юдейська секта, що сильно дотримувалася зовнішнього виконання Мойсеєвого закону. Буквально тлумачили Святе Письмо, буквально й виконували. Істина була втрачена. Істина втрачалась ще в ті часи, вона постійно відходила від народу віри. Доступ до древа життя (а древо життя і є слово, віра, благодать. Коріння – віра, яка від Слова; стовбур – зростання в надії; листя –сповідання віри; плоди – плоди благодаті) вже був закритий Адаму і Єві – першим людям віри, першій цивілізації людей віри, я б сказав – першим християнам. І не тому, що Господь не пускає, а тому, що ми самі роз’єднуємося з ним! Господь і тоді, і сьогодні, і завтра один і Той Самий. Бог Слово, наш Господь Ісус Христос – незмінний. Відхід від цього древа ми бачимо протягом всієї історії церкви. Він і в Адамі, і в дітях Сифових (які почали брати собі дочок людських), він і в вавилонській вежі, і в бунті синів Кореєвих. Дуже яскравий приклад, коли земля прийняла те вчення, земля поглинула синів Кореєвих... Землі в біблійній мові – серця людські, тобто серця людей – членів церкви, які мали заземлене мислення і поглинули це буквалістичне тлумачення Письма.

Основна ідея бунту була така: чому Мойсей і Аарон тлумачать Святе Письмо і навчають людей, – ми теж святі Божі, – так сказали сини Кореєві. Фарисеї – достойні нащадки як Каїна, так і синів Кореєвих. Історія повторюється. “Все повертається на кола своя”, тільки в новій якості, на новому рівні, але персонажі ті самі. “Боротьба Господа з Амаликом з роду в рід”, – читаємо в Святому Письмі. Отже, фарисеї – це ті, які тлумачили по букві Святе Письмо і, відповідно, виконували його по букві. Точніше, навіть не стільки виконували його по букві, як більше вже керувалися своїми отцівськими переданнями, – читаємо в Святому Письмі. За людською оманою. Отже, фактично, це – представники елітної верхівки Старозавітної церкви, занечищеної догматизмом, обрядовірством, ретроградством, консерватизмом, лжеортодоксією і т.д. І ще одна секта, яка тут змальовується, – саддукеї.

Саддукеї складалися з юдеїв-аристократів. Це – теж еліта, аристократія. Але основний склад цієї групи віруючих – раціоналісти. Тобто люди, які раціонально підходили до тлумачення Святого Письма. Не тільки по букві його тлумачили, але й були раціоналістами. Вони не вірили в воскресіння мертвих, в загробне життя і таке інше. І сьогодні можемо побачити приклади раціоналізму, і дуже часто вони з'являються в протестантизмі, там, де деякими конфесіями відкидається загробне життя душі. І ще одна ознака. Загляньмо глибше в саддукейство, витлумачімо його по духу. Відкриймо книгу Діянь апостолів, 23-й розділ, і прочитаймо 6-й вірш. Тут Павло на синедріоні. Його судять і б'ють:

“І Павло, спостерігши, що частина одна – саддукеї, друга – фарисеї (в цьому синедріоні), покликнув у синедріоні: «Мужі-браття, я фарисей і син фарисея…” Послухайте, які чудові слова. Людина, яка стоїть над фарисейством, але в цьому середовищі працює і проповідує. Тоді було сказати «Я фарисей!», як сьогодні: «я православний!». Хоча – бути вже надконфесійним і розуміти, що для Господа нема ні православних, ні католиків, ні протестантів, ні кришнаїтів, ні мусульман. Але я – православний і син православного. Так і я кажу сьогодні: я – православний і син православного! Я працюю в православ'ї, мене Господь привів у православ'я. Так само говорить апостол Павло: Я фарисей і син фарисея. “За надію на воскресіння мертвих мене судять!» А фарисеї вірили у воскресіння мертвих. “Як же він це промовив, колотнеча постала між саддукеями та фарисеями, – і розділилась юрба. Саддукеї бо твердять, що немає воскресіння, ані духа, фарисеї ж це визнають”. Фарисеї визнавали воскресіння, вірили в дух, мали віру в містичне життя церкви. Ось чому я кажу, що фарисейство більш притаманне занечищеному православ'ю, а саддукейсво і книжництво – занечищеному протестантизму. Хоча, це – суто умовні розділення. Тому що є фарисеї і тут, і там. І так само саддукеї – і тут, і там, і іродіани, і книжники.

Але саддукеї, – ще раз повернуся до духовного тлумачення, – це люди, які не вірять у воскресіння. Що означає «не вірити у воскресіння?» Воскресіння чого? З мертвих, – в духовному плані мова йде про духовне воскресіння. Про воскресіння віри! Тобто: “і біси вірять, але тремтять” – мертва віра, але, коли людина приходить до віри живої в Єдиного Бога, коли вона народжується згори, коли Христос народжується в серці, коли вона бачить славу Його, коли на очах сльози розчулення і Дух Святий (зачаток Духа) сходить на людину, коли вона отримала той зачаток духа, – це означає – вона воскресла духовно. Це вже – жива віра, людина спілкується з Богом вживу. Я спілкуюся з Богом, я знаю, що Він мене бачить, я знаю, що Він в мені, що Він посеред нас. Я знаю, що Він над нами на всіх рівнях, на яких ми можемо сприйняти. Я знаю, що Бог – живий. Я можу звернутися до Нього своїми словами, сказати: Отче коханий, в мене є проблема, в мене є біда. Хай буде воля Твоя, як на Небі, так і на землі. Дякую тобі Господи, що Ти відкрив мені волю Твою в слові Твоїм. Дякую Тобі, Господи, що сказано те, те і те, і це є воля Твоя. Хай буде воля Твоя, як на Небі, так і на землі! Як на Небі, так і в моєму житті! Я спілкуюся з Ним, тому що Він – живий, бо Бог не догма, Бога не можна сховати в шатрі, як хотіли зробити це учні, піднявшись на висоту нового бачення (містичного і духовно-символічного). Він навіть не відповів тоді учням на закид Петра: “Господи, як добре нам тут. Давай збудуємо три шатра…”, складемо якусь схему: для Мойсея – закону, пророків – Іллі, і для Тебе одне шатро. І Новий Заповіт ми теж заховаємо в якусь рамку... Ні, Господь в нас, Він – живий Бог, який змінює обставини нашого життя. Тому що для декого, в кого віра мертва, Бог – просто закон, законодавець. Є Заповіді. Порушуєш – під прокляттям, виконуєш – під благословенням. Забуваючи, що Бог – Живий, Він змінює обставини нашого життя по нашій молитві віри. Молитві живої віри. Так от, саддукеї не вірили в воскресіння. Це те саме, що сьогодні почути: протестанти не спасуться, ніколи не воскреснуть… Ви розумієте, про що мова? А з тієї сторони звучить: виходьте з “Вавилону”, – тут, у православ’ї, спасіння нема, тут все занечищене… Це – прояв саддукейства (в духовному плані). Коли не вірю в воскресіння, не вірю, що мусульмани спасуться, не вірю, не буде спасіння: Дух Святий на них не сходить, він тільки на нас сходить. Благодать тільки у нас, канонічні тільки ми... Сьогодні ми бачимо приклад саддукейства в православ’ї. «Тільки в нас!..» Не віримо, що Денисенко (Філарет) спасеться! Це – церковна політика, яку я не люблю, але ось наглядний приклад “на пальцях”. Не вірю, що Київський патріархат спасеться! Тут немає благодаті, вони – безблагодатні!.. Це – буквально голос саддукейства, який звучить сьогодні в релігійному світі, серед духовних “юдеїв”.

“Як побачив же він багатьох фарисеїв та саддукеїв, що приходять на хрещення, то промовив до них: «Роде зміїний (рос. Переклад – “порождение ехидны”), хто вас надоумив утікати від гніву майбутнього? Отож, – учиніть гідний плід покаяння!” Ми можемо розбити свого лоба об підлогу храму, показуючи зовнішнє покаяння. Але, якщо немає плоду, – ніколи Дух Святий не зійде з висоти Небес у вигляді голуба. Голуб – мир. Дух Святий дає мир. Царство Боже – не їжа і питво, а – праведність, мир і радість у Дусі Святому... Так от, вони хрестились, тобто занурювались. Зовнішнє покаяння. Так, ми розуміємо, що у нас проблеми, що нам треба змінюватись. Я розумію: розкол – ганебна річ на сьогоднішній день. Я згідний прийти до любові. Хай супротивна сторона покається, прийдуть, попросять прощення і я, як люблячий брат, прийму до серця брата, що заблукав... Це – не покаяння. Покаяння, це – бити себе в груди... Пам'ятаєте, як робив митар, який казав: “Боже, будь милостивий до мене грішного”. Він не дивиться ні на кого, а тільки на себе, і шукає проблему в собі. Він розуміє, що кожен сам за себе дає відповідь перед Богом. І якщо в мене проблеми, то ніхто мені не винний, а тільки я сам. Ось дуже показовий приклад. Коли ми ходимо з йорданським окропленням по оселях, то бачимо багато різних людей, різних думок. Заходимо в одну оселю і брат зустрічає, в хаті біда, одразу: “в нас немає, чим заплатити!” – Брат, коханий, ми освячуємо безкоштовно! Дух Святий не продається. Як тільки я почну торгувати благодаттю, залишуся ні з чим, буду мертвий духовно... – “Ну, заходьте”. Зайшли, помолились, зійшла благодать. І в нього – сльози розпачу, і він каже: “Я не можу зрозуміти за що мене Бог карає? В сім'ї багато проблем (ті проблеми, які виставляє сатана, – чотири стіни: проблеми із здоров'ям (каже, що не знає, чи доживе до кінця року), з фінансами, проблеми в сім'ї, з роботою, точніше – з безробіттям…) – За що мене Бог так карає? От дивися, мій сусід краде і в нього все є! А той – награбував, збудував три поверхи вверх і п'ять вниз. Той...” Я кажу: брате, почекай, давай зупинимось, я вже здогадуюсь, за яку заповідь ти страждаєш. Поглянь на себе! – “А що я? Я не краду, не вбиваю, гріха не маю. А от він, дивись...” Поки ми з ним розмовляли, а це зайняло не менше півгодини, він разів десять казав: “а він...” Я кажу: давай, брате, показувати пальцем на себе, бо на іншого легше. – “Ні! А він, а він...” Я сказав: брате коханий, я тебе люблю, приходь на біблійні курси, ми будемо працювати… Певне зрушення було. Зерно було посіяне, дасть Бог – зійде. А страждає людина за десяту заповідь: “Не пожадай” або “Не заздри”. Уявіть – один стоїть на березі (хай він буде тричі грішний і нечестивий), а інший тоне в болоті. І замість того, щоб схопитися за якесь дерево і вилізти з болота (а можливість така є, бо те дерево в нас існує, те древо життя, яке рятує нас з болота світу цього – є), показує на іншого пальцем: “а чого він на березі стоїть?” Йому кричать: рятуйся, брат!!! Що ти на нього дивишся?! – “Ні, я розумію, що мені треба рятуватись, але – чому він на сухому березі стоїть?”

Так от, знову повертаємось до лжепокаяння й істинного покаяння. Ми повинні вміти вказати на себе пальцем і шукати в собі всі проблеми, тому що все починається з нас. “Таємниця від віків і поколінь – Христос у вас, надія слави”. Христос стоїть і стукає, Христос над нами, він усіляко, як можемо вмістити, бажає нам порятунку. Він Спаситель від усіх наших проблем, але перший крок, це – покаяння з плодами смирення. Якщо немає плодів смирення, то це – лжепокаяння. І це якраз побачив Іван Хреститель у фарисеях і саддукеях.

“...хто вас надоумив утікати від гніву майбутнього? Отож, – учиніть гідний плід покаяння!” Хто вас напоумив таким чином утекти від покарання? Ніколи не втечеш! Хто тобі таке сказав? Ти це прочитав в Святому Письмі? Так, ти прочитав по букві, що, якщо ти заріжеш ягня, покладеш на нього руки, перекладеш на нього всі свої гріхи (а в тебе ягнят в загоні багато)... То хто тебе напоумив? Це не є покаяння! Тут, в серці своєму, принеси жертву! Між іншим, стосовно попередньої теми, щодо показування на когось і пошуків там причини всіх своїх бід. Я раджу всім прочитати 36-й псалом. Коли вам будуть казати, що, мовляв, праведник бідний, а грішник багатіє... Неправда, – говорить псалмоспівець Давид: “Я був молодий і постарів, та не бачив я праведного, щоб опущений був, ні нащадків його, щоб хліба просили” (Пс. 36.25). 36-й псалом згідно синодального перекладу в українській Біблії Огієнка – 37-й псалом. Ще повторюся: візьміть усі олівчик, (не бійтеся, Біблія, якщо вона не має знаку вашої праці, – мертвий раритет) і там, де псалом 37-й, пишіть – 36... І пропрацюйте так всі псалми. Візьміть дві Біблії і пропрацюйте, а в російській напишіть навпаки. Так само Перша книга хронік – в дужках напишіть: Перша параліпоменон. Написано «Друга Самуїлова» – пишете: Друга царів. Написано «Перша царів» – пишете: Третя царів. Тому що нам треба працювати з словом Божим, нам треба цю всю нумерацію чітко визначити, – як Синодального перекладу, так і Масоретської Біблії в перекладі митрополита Іларіона (тобто, єврейський список). Її перекладено з єврейської мови на українську наново. Російські Біблії майже всі Синодального перекладу, – це вже переклад з грецького тексту. Його зробили триста років до Різдва Христового 72 толковники для бібліотеки Птоломея Філадельфа. Тому вона називається Септуагінта, тобто, “переклад сімдесятьох”. Там інша нумерація, так що узгодьте все, щоб ви могли працювати. Біблія – це книга для праці, а не для меблів.

Так от, 37-й псалом (в Септуагінті – 36-й). І коли будуть і вас запитувати: чому так, що мені робити (та й у вашому житті можуть бути проблеми), то псалми – найкращі ліки.

“Не розпалюйся гнівом своїм на злочинців, не май заздрости до беззаконних, бо вони, як трава, скоро будуть покошені, і мов та зелена билина – пов'януть! Надійся на Господа і добре чини, землю замешкуй та правди дотримуй! Хай Господь буде розкіш твоя (“Шукай перше за все Царства Божого, все інше тобі додасться”, що ти знову туди дивишся? Рятуйся сам! Вилазь з болота...) і Він здійснить тобі твого серця бажання! (все інше тобі додасться. Не переживай, ти не знаєш, чим він закінчить). На Господа здай дорогу (дорога – життя) свою, і на Нього надію клади, і Він зробить, і Він випровадить, немов світло, твою справедливість, а правду твою – немов південь...

А ще трохи і не буде безбожного, і будеш дивитись на місце його – і не буде його
(в мене є досвід, та й у кожного з вас є досвід, з дитячих, юнацьких років, коли думалося: ну до яких пір?.. А тепер – де він? І ти побачиш: той в могилі, той в тюрмі, а той... А той покаявся і свідчить слово Боже. На Господа здай! Господь знає все. Господь не бариться з покаранням Господь довготерпеливий, Він дає всім шанс. Ти чого судиш чужого раба? Він для Господа стоїть або падає. На себе дивися, – каже Господь. Кожен сам за себе дасть відповідь! Ти прийдеш перед Господом звітуватися і скажеш: а той... А Він тобі скаже: це Мої раби, а не твої, Я їх Сам буду судити, а не ти. Ти Мені покажи своє...).

Лихе замишляє безбожний на праведного, і скрегоче на нього своїми зубами... (тут символ “скреготати зубами”, “плач і скрегіт зубів…” І не від болю, це – символ злості! Плач і злість).

...Безбожні меча добувають та лука свого натягають, щоб звалити нужденного і бідного, щоб порізати людей простої дороги... (Знову – “Ідіть на дорогу, що простою зветься...” Біблія вся пов'язана, просто треба працювати, постійно перебувати у Слові).

...Краще мале справедливого, ніж велике багатство безбожних, і то багатьох... (І в іншому місці: “...краща повна долоня спокою за повні дві жмені клопоту та за ловлення вітру!..” – Екл. 4.6. І це – правда! Коли ти починаєш ці пригорщі під себе гребти, – розумієш: ти втратив мир. В тебе томиться, виснажується, мучиться дух. І ти думаєш, навіщо мені це багатство? Не роби мене, Господи, багатим, не роби мене, Господи, бідним, дай мені життя з достатком, щоб мені було достатньо. Щоб я не втратив ні віри, ні спокусився ні на Тебе, ні проти Тебе через багатство чи бідність свою).

“...За лихоліття не будуть вони посоромлені, і за днів голоду ситими будуть.” (Обітниця Божа – “за днів голоду ситими будуть”). “...бо благословенні від Нього вспадкують землю, а прокляті від Нього – понищені будуть!” (прокляті – роз'єднані з Богом. Коли ми роз'єднуємось? Коли не виконуємо Закону, коли чинимо беззаконня).

“Я був молодий і постарів, та не бачив я праведного, щоб опущений був, ні нащадків його, щоб хліба просили”.

Який плід покаяння потрібно учинити? Смирення. Смирення – плід! Якщо немає смирення, то ми можемо бити себе в груди, посипати голову попелом буквально, а не спалюючи своє старе розуміння і своє старе життя. Роздирати буквальні одежі в розпачі, не роздерши свою стару звірячу Іродову праведність шкурну.

“Отож, – учиніть гідний плід покаяння! І не думайте говорити собі: «Ми маємо собі отця Авраама». Не кажи, що ти віруючий. Ми всі – сказано в Святому Письмі – є нащадками Авраама, Ісака та Якова по благодаті Христовій. Авраам – отець багатьох народів віри, і ми є його духовні нащадки. Тому що не той юдей, що зовнішньо юдей. І коли ми читаємо в Святому Письмі про юдеїв, то не той юдей, хто зараз в Ізраїлі вибирає Шарона, а той, хто – духовно. Мова йде про духовне обрізання серця вірою, словом, благодаттю. І не кажи, що ти віруючий, бо і біси вірять, але тремтять. Бо багато ми можемо бити себе в груди, носити хрестик і казати: я за православ'я кого хочеш задушу!.. Не кажи, що ти Авраамове насіння...

“І не думайте говорити собі: «Ми маємо собі отця Авраама». Кажу бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього каміння!” Про яке каміння говориться? Ну, і про буквальне, – Господь може все, і тут немає протиріччя: для Господа немає нічого неможливого. Але давайте заглянемо в духовну символіку. Мова йде про кам'яні серця. Вийди в світ, а там – люди з кам'яними серцями: жорстокий, грубий, ненависний, не знаєш, як до нього підійти... Господь може з цього каміння вознести собі хвалу! Якщо ви будете мовчати (це Він говорить до нас, учнів), то каміння буде волати. Каміння буде кричати: “Осанна (спасіння)! Благословен, хто йде в ім'я Господнє”. Не кажи, що ти православний, тому що для Господа зробити з цього світського каміння, про яке ти кажеш: алкоголік чи бомж... Господь може зробити з нього православного, а ти, що був першим, станеш останнім! Не кажи, бо все у владі Господній, бо все Господь робить – ми тільки дозволяємо чи ні Йому зробити. Ти кричиш: Я – син Авраама, я – віруючий, я – православний, закривши серце для Господа, – і біси вірять, але тремтять... З цих кам'яних сердець може піднести дітей Авраамові. І так Господь і робить.

На підтвердження відкриємо Послання до римлян, 2 розділ, 28 вірш.

“Бо не той юдей, що є ним ззовні, і не те обрізання, що ззовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духовно, і обрізання – серця духом, а не буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога.” А тепер перефразуйте, будь ласка. Не той православний, що зовні православний, а той, що в серці православний. І може бути людина, яка взагалі стоїть ніби в стороні, – і він буде православний! А ти будеш сміятись з нього, мовляв, як не прийде в храм, то «Христос воскрес» співають. А він може бути дійсно православний в серці своєму. Ти тут щодня будеш ззовні, будеш “юдей”, і знати будеш всі обряди, все зовнішнє в церкві. Будеш насправді тим, про кого сказано: “Бо не той юдей, що є ним ззовні, і не те обрізання, що ззовні на тілі, але той, що юдей таємно, духовно, і обрізання – серця духом...” Обрізання серця духом... Наближається неділя про Страшний Суд, і ми будемо читати 25-й розділ Євангелія від Матвія з 31-го вірша. “Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй... Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів.” Я весь час повторюю: не будуть православні в одному кутку, католики – в другому, комуністи – тут, кришнаїти – там, атеїсти – туди… Ні! Всього на всього дві конфесії: овни і козли. Овечки поставить праворуч, “одесную”, а козлів – ліворуч. І скаже тим, хто праворуч: “Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу”. А вони скажуть: “Господи, за що?” А Він їм скаже: “Бо Я був голодний – ви мене нагодували, Я був спраглий – напоїли ви Мене, Я був роздягнутий – одягли, Я був хворий – ви відвідали Мене, Я був у в'язниці – і ви прийшли до Мене, Я був подорожній – ви Мене прийняли в свій дім...” “Господи, коли ми це Тобі робили?” “Кожному з найменших цих, що ви зробили – ви Мені зробили!”. Ви мали любов, а отже і мали віру. Віра, надія, любов – три в одному. Якщо ти маєш любов, то ти маєш і віру, бо найбільша серед них – любов. І сказано: всякий гріх вам проститься, і хула на Господа проститься, крім хули на Духа Святого, – на Духа любові. Людина може бути атеїстом, і хулити Бога офіційно, і казати: немає Бога, Його видумали попи... Тому що в дитинстві їй “обрубали вуха”. Дійсно, я знаю такі приклади. Мені казали: “Я в дитинстві був дуже віруючим, ми пасочку святили. І от, я прийшов до священика в Великий піст, а він сидів і ковбасу їв, а ми мліли, постячи. І тепер я не вірю, бо Бога видумали попи. Попи проповідують всі ці речі для того, щоб наживатися...” Хула на Господа: “Немає Бога, тільки я та куций німець вузлуватий...”, як говорить Шевченко. А прийде суд – і я не здивуюсь, якщо ця людина (якщо вона мала любов, яка над усе, яка покриває багато гріхів, в тому числі і хулу на Господа), стане праворуч разом з овнами. А той, хто ходив у церкву, але ненавидів брата свого, і в піст не пив молока, але пив кров брата свого, – стане ліворуч. І буде казати: “Господи, Господи!..” – “Іди від Мене проклятий, Я ніколи не знав тебе!” – “Як же ж так?” – “Я був голодний і ти не нагодував Мене...” От і все, все дуже просто: не той юдей, хто ззовні юдей, не той православний, хто ззовні православний, а той, хто в серці православний. Не той віруючий, хто ззовні віруючий, а – хто в серці віруючий! Не той хрещений, хто ззовні хрещений, а той, хто в серці хрещений, не той хто зовні обрізаний (а хрещення – новозавітне обрізання, – сказано апостолом Павлом в Посланні до колосян). І ми маємо хрещених, а вони ніби не хрещені. Чому? Втрачається на сьогодні дійсно істина, сіль. Буква превалює над духом. Знання втрачені. От, наприклад, чи знаєте ви, що православ'я визнає праведне життя людини, яка померла, будучи неохрещеною обрядово, як хрещення кров'ю? Це – канони православ’я, ми багато про що не знаємо сьогодні. Ми не знаємо джерел канонічного права, ми не знаємо наше право церковне! В пустині допускається хрещення через посипання піском. Наскільки символічно, духовно розуміли Святе Письмо в перші роки християнства! Тому що розуміли, що не в тому хрещення, що ти ввійшов у воду сухий, а вийшов мокрий. А в тому, що ти занурився у віру і отримав зачаток духа віри, що чинна любов'ю. І навіть якщо людина не здійснила обряд! Зараз саддукеї скажуть: не спасеться, не воскресне, все! Бо сказано: “Хто увірує і охреститься – спасен буде, а хто ж не увірує – осужден буде”. А якщо увірував і охрестився в Дух Святий любові во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа – не спасеться? А якщо на якихось там островах взагалі не чули нічого? То що, тепер все пропало? Любов мав – не пропало! Бо не той юдей, хто ззовні юдей, не той православний, хто ззовні православний, але той, хто в серці православний! Не той віруючий, хто ззовні віруючий, а хто в серці віруючий... Проте, поки ми ще немічні, – мусимо виконувати обрядову сторону, щоб сповнилась повна правда, бо ми є православні і це є наш одяг. Тут все розпрацьоване для того, що допомогти нам прийняти цю благодать. Для чого обряд? Не дай Бог нам впасти в обрядовірство, як це ми маємо в церкві на сьогоднішній день! Обряд – одяг. Чи не важливіше від одягу тіло? – каже Господь. А від тіла, відповідно, – душа, безумовно. Те, що ззовні, допомагає нам стати такими й всередині. Одяг для того, щоб зігрівати, поки холодно.

Ще раз скажу, що, якщо я буду молитися в себе вдома, як говорить Господь: хто хоче помолитися – хай зайде до себе в комірчину, зачинить щільно двері і помолиться до Господа, що в тайні. А Він, який бачить таємне, воздасть тобі явно. Так от, якщо я буду молитися вдома і буду стояти перед стіною голою, чи перед грубкою, чи Господь не почує мою молитву віри? Почує! Але якщо перед моїми очима будуть не тріщини на штукатурці, а буде ікона – то моя молитва зменшиться чи збільшиться? Правда збільшиться?! Це – підпори! Обряд церквою встановлюється для того, щоб допомогти серцю зігрітися, щоб тепло до Бога кликало. В чому полягає таїнство хрещення, таїнство вінчання? Слово і дія. Все. Які допомагають. Це – наш одяг, наш обряд. Не дай Бог за одягом не побачити тіла. За формою забути про зміст. За зовнішнім забути про внутрішнє. Не дай Бог, щоб сіль вивітрилась. На жаль, це ми маємо сьогодні, на кожному кроці. Сказано: куди та сіль буде придатна? Хіба що висипати її на гній. “Бо не той юдей, що є ним ззовні...”

Рим., 9-й розділ, 6-й вірш:

“Не так, щоб Слово Боже не збулося...” Тобто, не може бути, щоб не збулося слово Боже. “Бо не всі ті ізраїльтяни, хто від Ізраїля, і не всі діти Авраамові, хто від насіння його (тобто, буквального) але в Ісаку буде насіння тобі”. В Ісаку. Ім'я Ісак що означає? “Господь посміхнувся”, “Радість”. Від чого посміхнувся? Ісак – плід. В плоді віри тобі буде насіння. В плодах: по плодах їх пізнаєте... Не в Ізмаїлі насіння віри, а в Ісаку. Пам'ятаєте, там Ісак і Ізмаїл... Ізмаїл від Агарі (ми повинні знати букву Святого Письма чітко). Агар – єгиптянка, життя, якщо ми глянемо на це духовними очима. Сара не родить, Сара стара і неплідна. А Агар родить. Щось хороше дуже важко народжується, а бур'ян спробуй виполи – от про що мова. Так от, не в Ізмаїлі, не від Агарі, а від Сарри, в Ісаку, – від праведного життя. Праведна віра запліднює праведне життя, а це призводить до народження радості, – Господь посміхнувся. Тоді радіє Господь... “...і не всі діти Авраамові, хто від насіння його...” Тільки ті, хто має плоди! Не та смоковниця, що шелестить листям, але та, що має плід. Бо якщо ти не маєш плоду, то скоро на попіл перетворишся. Бо всохнеш до самого кореня, – як говорить Марко. До кореня, до віри – і віру ти втратиш, якщо не будеш мати плодів. “...і не всі діти Авраамові, хто від насіння його...” Не всі православні, хто в дитинстві був охрещений, але ті, які мають плоди православні. Ті, хто правильно славить Бога. Хто має право славити Бога, – по плодах віри пізнаєш їх. Сталін, до речі, семінарію майже закінчив, і що?.. “...і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але в Ісаку буде насіння тобі” Себто, не тілесні діти – діти Божі, але – діти обітниці призначаються за насіння. Хто по обітниці принесе плоди віри, хто прийме цю віру, а плоди віри – це любов. “А слово обітниці таке: На той час прийду, і буде син у Сари”. У Сари, не в Агарі, – у праведного життя. А плоди праведного життя ми знаємо: стриманість і т.д. Плоди Духа Святого, читаємо. “І не тільки це, але і Ревека зачала дітей від одного ложа отця нашого Ісака...” Далі. Цей Ісак піднімає далі, тут плоди, а висота, яка ще найвища – одухотворення, містика, Божественна реальність, метелик з гусені. “І не тільки це, але й Ревека зачала дітей від одного ложа отця нашого Ісака...” Але різні діти. Один Яків, другий Ісав. Один – гладенький, а другий волохатий, звірячий, той, що став Едомом, і за сочевичну юшку продав перворідність (духовність). “І не тільки це, але і Ревека зачала дітей від одного ложа отця нашого Ісака, бо коли вони ще не народились...” Але вже були ніби передбачені. “...і нічого доброго чи злого не вчинили, – щоб зосталась постанова Божа у вибранні не від вчинків, але від Того, хто кличе, – сказано їй: «Більший служитиме меншому»...” Не те, що було сказано: цей буде більший, а той – менший. Ми вибираємо, виявляється. Ісав міг бути Яковом! Ми вибираємо: відкриємо серце для Господа – Він ввійде! “Кого Господь передбачив – тих і предназначив...” Це не означає, що ось, мав народитися обов'язково цей, народився хлопчик, – обов'язково буде Гітлером... Ні, не обов'язково! Якщо відкриє своє серце для духа злоби піднебесної, – буде. А якщо відкриє своє серце для Господа – буде апостолом Павлом. Право вибору – за нами! Кого Господь передбачив, тих і «предназначив» для того, щоб прийшли до слави. Кого він предназначив? Всіх, хто забажає! Зрозуміймо це! Ще не народились, ще ніяких плодів немає, ще чистий аркуш паперу... Хто знає, що тут буде написано... Багато чинників впливають, – і батьки, безумовно, бо прокляття за гріх батьків лежить на дітях до третього, четвертого колін і т.д. Але діти за батьків не відповідають в кінцевому результаті: якщо це яблучко відкотиться від яблуньки – воно не буде мати нічого спільного з нею, і не дасть відповідь за неї. Як і читаємо в Святому Письмі: “Отці ваші їли кислий виноград, а оскома була на дітях”. Сьогодні не так, сьогодні кожен має оскомину за свій власний виноград, за свої власні плоди. Кожен сам відповідає за себе, прийшла повнота часу. Тому що Христос явився, тому, що Він приніс вчення: “Возлюби!” Хто його сьогодні не знає? Людина може не читати Євангелії ніколи в житті, але коли її спитаєш: а Христос так би діяв? – вона чітко дасть вам відповідь, діяв би так Христос чи не діяв. От і все. “...як і написано: «Полюбив Я Якова, а Ісава зненавидів”, – говорить Господь. І полюбив уже тоді, коли той став Яковом. Коли той став Ісавом, тоді тільки зненавидів.

“Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинуте”. Хто є дерева? Сліпому відкриваються духовні очі, – нас це цікавить. Безумовно, хоча й фізичні теж, тут буква не протирічить духу. Але нас цікавлять ці очі в нас. Що він бачить? Він бачить людей, “як дерева”. Безумовно, коли ми читаємо про дерева, – мова йде про людей. І про що б ми не читали в Святому Письмі – мова йде про людей, бо Біблія написана для нас і про нас, а не для дерев. Так от: “...кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинуте”.

Давайте відкриємо Євангеліє від Луки, 13-й розділ, і прочитаємо 6-й вірш: “І Він розповів оцю притчу: «Один чоловік у своїм винограднику мав посаджене дерево”. Виноградник – церква. Вже зараз читаємо біблійною символікою. Фігове дерево – ми з вами, кожен з нас є та неплідна смоковниця, яка повинна бути плідною і приносити плоди: смирення, милосердя і Богопізнання, плоди любові. Як не називай – мова іде про одне і те саме. “І прийшов він шукати на ньому плоду...” В іншому місці “Христос зголоднів...”, Господь хоче плід “...але не знайшов. І сказав він винареві: «Це – третій рік (три роки означає, що немає ні покаяння, ні плодів покаяння. Це – початок. “Покайтеся, бо наблизилось...” Це – хрещення во ім'я Отця. Іванове хрещення і є хрещення во ім'я Отця... Немає і восиновлення (а це другий рік). Немає надії, немає зростання в надії, плодів надії, і немає й одухотворення: на третій рік прийшов... І немає розповсюдження, занурення ні во ім'я Отця, ні во ім'я Сина, ні, тим більше, во ім'я Святого Духа. Немає ні віри, ні надії, ні любові), “...відколи приходжу шукати плоду на цім фіговім дереві, але не знаходжу; зрубай його, – нащо й землю марнує воно?” От воно: “сокира біля коріння прикладена” у кожного з нас. “А той йому в відповідь каже: «Залиш його, пане, і на цей рік, аж поки його обкопаю довкола, і обкладу його гноєм, – чи року наступного плоду не вродить воно. Коли ж ні, то зрубаєш його.” Хто такий господар? Тут уже Отець наш Небесний! Хто Той Садівник-Виноградар, що плекає церкву? Це Господь наш Ісус Христос: “І от Я з вами (в цьому винограднику) до кінця віку”. Чотири, каже, роки... Чотири – число всебічності. От ми говоримо про грішника затятого: чому він там стоїть? Чому коптить небо, чому так довго живе, одне зло від нього... А другий – праведник, і Господь забрав його?.. Господь дає йому шанс! Він “обкопує” його з усіх сторін, “обкладає гноєм”. То дай же плід! Якщо ні – зрубаю... Ще раз Євангеліє від Матвія, 21-й розділ, 18-й вірш. Читаємо теж про фігове дерево, – тут уже не притча, а історія:

“А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів. І побачив Він при дорозі одне фігове дерево, і до нього прийшов, та нічого, крім листя самого, на нім не знайшов. (Листя – зовнішнє ісповідування віри). І до нього Він каже:«Нехай плоду із тебе не буде ніколи повіки!» І фігове дерево зараз усохло”. А Марко (євангеліст) каже: “Усохло від самого кореня”. Корінь біблійною мовою – віра. Втратив і віру. Згадаймо притчу про таланти. Той хто має – йому додасться, хто ж не має – забереться в нього і те, що він (думає, ніби) має. Єдиний талант йому був даний. Який це талант? Віра, безумовно! Бо кожному дав Господь міру віри, як читаємо в Посланні до римлян. Віра є в кожного, віра дана кожному Господом, тільки як ти її використовуєш? Якщо ти закопав її в землю – то ти віриш, що Бога нема. Але все одно вірою живеш. На вірі все побудовано: один вірить в Бога, інший, що Його не існує... “А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: «Як швидко всохло це фігове дерево!»...” Як швидко втратилась віра! Здавалося, ось людина вірує, і вітаєшся з ним “Слава Ісусу Христу!”, а він каже “Слава навіки Богу Святому!”. А, минає час, зустрів і скажеш “Слава Ісусу Христу!”, а він: “А пішов ти!..” Всохло повністю, втратив і віру.

«Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він хреститиме вас Святим Духом й огнем”. “Я хрещу вас водою на покаяння...” Ми вже говорили про Іванове хрещення, занурення в покаяння. Як вода фізична змиває буквальний бруд з тіла, так і сльози покаяння змивають бруд гріха з душі. Трішки і з іншого боку подивімось, бо багатогранне Слово Боже. Вода – вчення. Тлумачення по духу, безумовно, приводить до покаяння. Воно приводить до очищення через покаяння, воно приводить до першого кроку відновлення віри – до хрещення во ім'я Отця. Далі – во ім'я Сина і Духа Святого. “...по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому!”, – каже Іван Хреститель. Що значить «понести взуття»? Бути слугою буквально. А в духовному плані? Взуття – що? Це – готовність іти. Я не маю права керувати Ним, я не вволений керувати Ним, я не владний керувати Ним, направляти Його ходу. Апостол Павло говорить: “Взуйте ноги в готовність благовістити мир” Тобто, взутися – це коли я вже взувся і йду. Так от, я не маю права принести йому взуття і сказати: взувайся Господи! І йди туди чи туди. Не має права! Дух Святий ходить там, де хоче. Не маємо права – і ніколи не будемо мати права направляти Його ходу, бо Він потужніший, але я вам кажу: покайтеся. Бо за вами Він все одно прийде, і буде хрестити або Духом Святим, або вогнем. А точніше: і Духом, і вогнем. Бо, якби ми з вами не були гріховними, то не було б і вогню страждань. Слово Боже, воля Божа є вогонь поїдаючий. Це той вогонь страждань. Сказано: спасуться і вони, але так, як через вогонь... Цей вогонь переплавляє нашу віру, відчищаючи золото від породи, як буквальний вогонь очищає буквальне золото від буквальної породи. Але з часом вони зливаються в єдине: Дух Святий і той вогонь. Це і є одне й те саме, тільки дії різні. Поки ми недосконалі, ми відчуваємо: коли я виконую волю Божу і живу Христа ради, в смиренні, іду во ім'я Господнє, – я маю мир і радість в Дусі Святому, у мене сльози розчулення на очах, я хрещуся Духом Святим. Якщо ж я відвертаюся (вірніше, моя плоть відвертається, – плотський розум) і починаю йти трохи в сторону – підпадаю під прокляття. Відвертаюсь від цього світла, – в результаті – вогонь страждань. Вогонь страждань... Інакше як мене повернути? Але якщо я йду, якщо вдосконалююсь, то хрещення Духом Святим стає все повнішим, а хрещення вогнем – все меншим. І приходить момент, коли той вогонь, який був для мене поїдаючим, стає вогнем зігріваючим, освітлюючим дорогу, захищаючим. І все і вся – Христос; і все і вся – Дух Христів; і все і вся – Господь! І тоді цей вогонь для мене є вже тим вогнем, що горить в тернині, в Купині Неопалимій: вже не обпалює мене, а зігріває, освітлює і захищає. Це – шлях. Перший крок – покаяння, “Покайтеся, бо наблизилось...”. Потім іде хрещення: духом і вогнем (піст і молитва), іде очищення в надії. Віра, надія і, нарешті, тільки Духом, і вогнем, який є вже дух полум'яної любові. Серафим!.. Ім'я Серафим, назва ангела найвищого, – “полум'яний”. Ми повністю стаємо полум'яними, ми розжарюємося, як залізо у вогні, й почуваємося вже в своїй стихії. Вийми розжарене залізо з горнила – воно світить, гріє, від нього іскри летять в різні сторони. Іншими словами, ти сам стаєш джерелом води живої. І йде повне хрещення в Дух Святий. Це – вершина, повне занурення в Дух Святий!..

“У руці Своїй має Він віячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засіків, а полову попалить у вогні невгасимім”. Пшениця і полова, овни і козли, вино і мезга. Чавило суду Господнього, віячка в руках, вівчар відділяє… Одне й те саме. Символ суду.

“Тоді прибуває Ісус із Галілеї (цей уривок ми з вами не читали, але він в цьому контексті. Ним і треба фактично завершити третій розділ) понад Йордан до Івана, щоб хреститись від нього. Але перешкоджав він Йому й говорив: «Я повинен хреститись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?» (Чи Тобі йти і каятись? Чи Тобі хреститись в покаяння? Пам'ятаєте, в Євангелії від Івана ми читаємо, Сам Господь говорить: хто може дорікнути Мені гріх? Хто може Мене звинуватити в гріху? В іншому місці сказано: прийшовши в подобі грішного тіла… Ще в одному місці той самий Павло говорить: він випробуваний всім, окрім гріха. Бо Він є Бог во плоті. “Господь мій і Бог мій!” – говорить апостол Фома. Йордан – “той, що спускається”. Звідки спускається? З престолу Господнього, з тієї гори, що на ній стоїть храм, – читаємо ми в Єзекіїля. Спускається вчення Господнє, Слово, яке від Бога). “А Ісус відповів і сказав йому: «Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду». Тоді допустив він Його”. Для чого зробив це Ісус? Йому не треба було хреститись, бо Він – безгрішний. Для того, щоб показати нам шлях! Христос – Шлях, і весь шлях, який ми бачимо на сторінках Святого Письма, – від народження до вознесіння – шлях, який Він показав нам. В нас спочатку повинна народитися віра, що чинна любов'ю, ми повинні отримати зачаток Духа – хрещення, якщо ми будемо говорити про обрядову сторону. Потім піднятися до висоти хрещення Духом Святим. В православ'ї воно символізується миропомазанням. Я паралельно даю вам ці символи. І – аж до вознесіння! Від народження до вознесіння. Від народження в нас віри, що чинна любов'ю, аж до повного Богоєднання, бо вознесіння, це – “іду до Отця Мого”, – єднання з Отцем. Це – сісти праворуч Ісуса, як і Він сів праворуч Отця Свого. Це є шлях... І Христос показує шлях. Він хреститься, Він проходить це. Для того, щоб показати нам, християнам. Ми називаємося Його Ім'ям, тому що ідемо Його шляхом! Без покаяння нема спасіння, без покаяння нема вознесіння, без покаяння нема Богоєднання. Це є перший крок – покаяння з плодами смирення. “Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду”. Показати всю правду: “Я є шлях, і правда, і життя”. Шлях правди, який веде в життя вічне.

“І охрестившись, Ісус зараз вийшов з води.” А чому Він одразу вийшов? Холодно було? Кожне слово має в Святому Письмі значення. Охрестився в якій воді? “Воді” покаяння! Дуже часто ми хрестимося у воді покаяння, і потім все одно носимося з тим самим гріхом. І приходимо на наступну сповідь, і знову той самий гріх приносимо. Це все одно, що сказати: Господи, я є грішний, я зробив те, те і те. Господь каже: Я прощаю тобі, бо я бачу сльози покаяння на очах. На другий день я приходжу і кажу знову: Господи, прости! – Я вже простив тобі. – Ні, Ти мені ще раз прости. – Вже все, вже прощено! – Ні, ні, Ти мені прости!.. Господь каже: невже ти не довіряєш Мені? Ти не довіряєш Мені, що Я один раз простив і не згадуватиму гріха?!. Виходь з цієї води одразу! Я вийшов зразу, Я показав тобі цей шлях. Не носи за собою ці вантажі, скинь їх! Що, ти ввійшов у воду і вийшов з неї брудний? То навіщо ти тоді входив у цю воду?! Ти ж входив, щоб омитися, щоб гріхи спливли в море! Яке? Мертве – море світу цього, житейське море, схвильоване бурею спокус. Чого ж ти знову виходиш брудний з Йордану, з покаяння? Ми не маємо права брудними виходити з води покаяння, не маємо права і залишатися в цій воді. Ти увійшов, і омився від того гріха, в якому ти дійсно розкаявся, бо Господь читає серця. Якщо в тебе були сльози покаяння. Не з сухими очима прийшов, прочитав свої гріхи, і вийшов. Але коли в тебе зворушилось серце, і ти відчув, що вмився сльозами, то більше немає чого носити за собою ці вантажі. Ти приніс їх до ніг Ісуса!

Іс. 43.25 “Я, Я є Той, Хто стирає провини твої ради Себе, а гріхів твоїх не пам'ятає!” То говорить Господь. Пам'ятаєте, як Він сидів і пальцем малював на піску і стирав.

1Ів. 1.7 “Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним. І кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха.” Немає гріха, який би не очистив Господь, крім гріха – хули на Духа Святого. Може бути хула на Господа (людина каже: Я не вірю в Бога), але хули на Духа Святого може і не бути. Дух Святий – дух любові. Якщо є нелюбовність і нерозкаяність в своєму гріху – це і є смертельний гріх. Гріх хули на Духа Святого – відкидання всепрощаючої благодаті Духа Святого.

1Ів. 1.9 “Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої”. Якщо ти визнав гріх розчулено, значить – будь певен: Він вірний і праведний. Якщо ти не віриш і знову приходиш з тим самим гріхом – ти не віриш, що Він вірний і праведний, щоб очистити тебе від провини всякої. “По вірі вашій хай буде вам!..”

2Кор. 5.17 “Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове!” Ти виходиш оновлений з цієї купелі очищення, хрещення – Словом, вірою і благодаттю. І Дух Святий сходить як голуб.

Єрем. 31.34 “...бо їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха!”

2Хр. 7.14 “...і впокоряться люди Мої, що над ними кличеться Ім'я Моє (ті, які називають себе віруючими), і помоляться (в глобальному плані, тому що Він є Господь всякої тварі), і будуть шукати Ім'я Мого, і повернуть зо злих доріг своїх, то Я вислухаю з Небес, і прощу їхній гріх, та й вилікую їхній Край!”

Рим. 8.33 “Бог той, що виправдує. Хто ж той, хто осуджує?..”

Так от, “І охрестившись, Ісус зараз вийшов з води. І ось Небо розкрилось” (І розкрию скарбницю свою – небеса. Яку скарбницю? Духовну, духовне Небо розкрилось), і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. (Це – шлях для нас. Коли ми каємося і змиряємося – ми отримуємо благодать Всесвятого Духа, яка омиває нас від усяких гріхів і дає нам мир. І ми зі спокоєм душевним виходимо з храму, як з лазні духовної. Біда, коли немає цієї “бані пакібитія”, як говоримо церковнослов’янською мовою. Я згадую, коли я був мирянином і ходив до храму у неділю. За тиждень візок гріхів везеш. І стоїш на літургії раз на тиждень, як в лазні. І в сльозах... А потім виходжу і все – нічого не згадую... Все... Я стояв тут і молився, просив і про ті гріхи, що не пам'ятав: “Прости мені, Господи!” Я пам'ятаю, в мене були такі моменти, коли на мене озирались всі, тому що в мене всі груди були залиті сльозами. І я виходив, “вилітав з храму”, – так мені було легко. Я ставав абсолютно чистим, все полишав тут. Господь все спалить в Своєму вогні очищаючому. От шлях, який показав Господь! Я дуже шкодую тих людей, які у недію святу (добре хоч, що не з лопатою на город ідуть) сидять біля телевізора. А гріхи, які за спиною, все збільшуються, збільшуються... Тиждень нашаровується на тиждень, місяць на місяць, рік на рік. Для того і церковне єднання, – “ бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, там і Я між вами”, – каже Господь. Для того це обрядове життя церкви, яке багатьох дратує, а в ньому все передбачено, щоб підняти наш молитовний стан, ввести нас в стан розчулення. Якщо ми маємо в серці своїм розчулення, то, відповідно, і Дух Святий в нас. Не над нами, а в нас! Голуб – мир. Навіть у світі це знають. Мир, спокій. Ти виходиш спокійний, щоб там не було. Немає гріха, якого б Господь не міг знищити. Немає гріха, який міг би перемогти милосердя Господнє, крім гріха нерозкаяності).

“І ось голос почувся з Неба: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!” Цей голос звучить для кожного з нас, бо “Таємниця від віків і поколінь – Христос у нас, надія слави”. Якщо ми занурюємося у цю воду покаяння, якщо ми приносимо плід смирення, якщо на очах у нас сльози, якщо сходить той мир в наші серця, то звучить і голос Отця нашого Небесного: “Це – Син...”. Бо ми всі сини Божі по благодаті Христовій, якщо ми духовні, – говорить апостол Павло. А духовні ми тоді, коли думаємо про духовне...



† † †

Протоієрей Олег Ведмеденко запрошує усіх, хто є небайдужим до справи свого спасіння, до БІБЛІЙНОЇ ШКОЛИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ, заняття якої проводяться щонеділі о 17-00 в актовому залі готелю “Профспілковий” (м. Луцьк, просп. Відродження, 24, 3-й поверх, навпроти міської лікарні №2).

Основна мета запропонованих слухачам лекцій – дослідження Слова Божого по духу: як форми (духовна символіка біблійних текстів), так і змісту Писання (невипромінювання зла /смирення/, як шлях здобуття внутрішньої сили /благодаті/).

На заняттях ви можете придбати конспективні матеріали, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега, різноманітну духовну літературу.

Зібрання супроводжуються загальною молитвою та співом духовних пісень.

ВХІД ВІЛЬНИЙ! МИ ЧЕКАЄМО ВСІХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДИ БОЖОЇ.

Дистанційне навчання
здійснюється через мережу Інтернет та за допомогою листування.

НАПИШІТЬ НАМ, і ми надішлемо Вам інформацію, як отримати поштою книги, конспекти лекцій, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

Наша адреса: Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021.

E-mail: vedmedenko@fk.lutsk.ua

Інтернет-сайт Школи: www.vedmedenko.org



† † †

Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (див. вище) з поміткою: “пожертва”, або “десятина”, або ж перерахувавши кошти на рахунок незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ “Західінкомбанк” ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.

“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).



Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: