Лекція № 29
Євангеліє від Матвія.Мф. 6.1-15. Про милостиню. Про молитву.

Лекція:
Ми продовжуємо розгляд Євангелія від Матвія. Фактично, Нагірна проповідь майже не потребує коментарів, тому що в ній все лежить на поверхні. Тільки деякі моменти я відкриваю ширше. Це шедевр проповідництва. Ця Проповідь дана для всіх рівнів сприйняття і після неї сказати: що я не знаю вчення Господнього, то це є явне неправдомовство. Тому що тут чітко сказано - Возлюби! Минулого разу ми закінчили 5-й розділ, а сьогодні розпочнемо 6-й.

"Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на Небі.

Отож, коли чиниш ти милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу вам: вони мають вже нагороду свою! А як ти чиниш милостиню, - хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно".
Текст відкритий, але прочитаємо і поринемо глибше в ці слова.

"Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на Небі"… Мені пригадався дитячий кінофільм, старше покоління пам'ятає був такий кінофільм "Морозко". Це дуже хороша, добра казка, я любив такі казки. Шкода, що тепер перестали робити такі кіношедеври для дітей, а замість них "Ніндзі черепашки" і всілякі чудовиська. Вони прищеплюють дух насильства нашим дітям. Особисто я контролюю те, що дивляться мої діти. Так от, в тому фільмі є такий епізод: головний герой Іванко не вклонився через гордість свою старичку-Боровичку і сказав: Хай тобі ведмідь кланяється. А той відповів йому, що так і буде - мені буде кланятись ведмідь, а гнутися буде твоя спина. І так і сталося. В результаті в Іванка стала ведмежа морда і він ходить і шукає як би її позбутися. Зустрічає він знову старичка-Боровичка, а він йому каже: цієї ведмежої морди можна позбутися тільки добрими ділами. От вам і казка. "Сказка ложь, да в ней намёк - добрым молодцам урок". Це перефразовані слова Божі. Ведмежа морда... Що є ведмідь біблійною мовою? Це ті ведмедиці, які вискакують з лісу і роздирають немовлят у вірі безголосих, пустопорожніх. Тому вони і немовлята, бо що лежить на серці - про те і говорять уста. Ведмідь - це хижак, який їсть все підряд, символізує зажерливість нашої плоті. Іванушка дізнається, що можна добрими ділами позбутися цієї ведмежої морди, і він починає їх робити. Іванушка біжить до людей і кричить: Які добрі діла вам зробити? От в Євангелії про те саме і сказано: "Стережіться виставляти свою милостиню…" Він ходив виставляючи свою милостиню. Він любив дивитися весь час в дзеркальце, який він гарний і пригожий. Діла напоказ не дають спасіння, але вони тобі дають нагороду на землі. Всі будуть плескати в долоні і казати, що є от такий милостивий чоловік, він робить справи милосердя. Але якщо це не є таємно, якщо це не від серця (мається на увазі, коли ти свідомо робиш те, щоб тебе бачили). Тобто, ти бажаєш нагороди земної, то ти будеш її мати, але нагороди небесної ти не отримаєш, і та морда ведмежа в тебе не зникне. Хоча ти і будеш робити справи хороші: будеш давати милостиню і питати: скільки тобі дати, щоб та "морда" пропала? А закінчилось все дуже просто. Він заніс в хату бабцю яка була сліпа, і вона забула свою палку. Він зробить щось - і в дзеркальце дивиться, чи не зникла та морда, а потім він розбив те дзеркальце. От він собі і розміркував: бабця палку забула, як вона тепер буде ходити? І він повертається, розшукує ту палку, і тільки збирається нести її бабці, як в нього зникає ведмежа морда! Я думаю кожен з вас мав досвід, коли робив якусь справу добру і завідомо знав, що ніхто про це не буде знати. Тобто, земної нагороди ти не отримаєш, і відразу відчував нагороду небесну, відчував мир, спокій, відчуття внутрішньої насолоди, бо ти зробив цю справу Христа ради. Ти справді отримав скарб, і тільки таким чином ми можемо здобути собі скарби на Небі, коли ми робимо їх (діла милосердя) не про людське око, коли робимо не напоказ, коли робимо їх таємно. Тому що це є прояв нашої істинної, живої віри. Тому що тільки людина віруюча і вірна може робити справи милосердя, бо вона вірить, що є Отець Небесний Який бачить таємне.

Той, хто робить справи напоказ, насправді і не вірить в існування Отця, тому що йому людська нагорода дорожча за небесну. Тільки тоді, коли ти занурився в дух Христів, тільки тоді, коли ти віруючий і вірний, тоді коли ти зростаєш в надії, коли ти справжній християнин, коли ти пливеш і віддався на течію віри, - тільки тоді ти можеш ці таємні добрі діла чинити. Це дуже важливо. Це є практика, це є здійснення, це складання скарбів собі на Небі. Кожен день зробити старатися хоч маленьку (не обов'язково робити щось глобальне) добру справу таємно, від щирого серця, віддатися на цю волю і відчути: так, я в дієвій вірі, я вже складаю скарби на Небі! І це відчується обов'язково, тільки спробуймо. Так говорить Святе Письмо і так говорить практика наша.

Кожен має власний досвід роблення таких добрих діл. Більше того, інколи ми робимо добро таємно і знаємо, що за це ще й будемо мати неприємності, і в цьому якраз і проявляється наше християнство, правдиве християнство. Тому що, коли за наше добро нам платять злом, то ми повинні радіти, а насправді ми плачемо і ремствуємо, і молимося: Господи, врозуми його! Господи, покарай його! Бо Ти сказав: Аз воздам! Я християнин, і я не буду йому мститись, але Ти вже з нього здери шкуру!.. Господь знає, Він воздасть, але ти вже сам собі воздав жорстокосердям своїм. Коли Христос оздоровив десять прокажених в Капернаумі, то тільки один прийшов подякувати Йому та й то чужинець, самарянин. І Він каже: Добре, десять вздоровилося, і ти один прийшов подякувати, а дев'ять же де? А ті пішли і забули. Ми повинні завжди пам'ятати, що ми називаємося християнами, і якої нагороди ми потребуємо? - Небесної! Якщо нам не подякували, то ми повинні сказати: Слава Богу! Ми маємо нагороду на Небі. Слава Богу! Ми поклали ще одну лепту про яку Господь не забуде ніколи, Він ніколи не забуває цих речей, але якщо ми про неї розкажемо, то втратимо її. Тому що одразу отримаємо співчуття людське і Господь каже: все! Ти вже маєш нагороду на землі...

Коли нас кривдять, коли віддячують злом за добро, коли наше добро не розуміють, то ми повинні згадати про тих десятьох прокажених і сказати: Христос оздоровив їх від смертельної хвороби, і тільки один подякував Йому. Хто я такий, щоб вимагати собі вдячності в людей більше як Христос? Я християнин, а чи може бути більший раб за Пана свого? "Блаженні ви, як гнати і ганьбити вас будуть"... І це повинно бути правдиво в нашому житті. Не просто виходимо на малий вхід з Євангелієм і співаємо: "Блаженні ви, як гнати і ганьбити вас будуть… Радійте і веселіться, бо велика нагорода вам на Небесах! Бо так гнали пророків, що були перед вами". Не просто устами декларувати ці речі, але жити так. Не важливо що про нас думають, але важливо що в середині нас, важливо, що думає про нас Господь, Який є живим Богом. Тому що наша віра повинна бути живою, і тільки жива віра має сенс.

Тільки жива віра веде до спасіння, вона дає благодать. Занурмося, зрозуміймо - це дуже важливо насправді. І от, просто візьмімо собі за практику нашого життя кожен вечір знайти собі п'ять вільних хвилин, вийти на подвір'я, усамітнитись і підвести підсумки дня обов'язково, бо кожен день золотий для нас. І провірити, чи відклав ти за цей прожитий день хоч маленьку лепту, чи зробив хоч одну справу милосердя Христа ради? І якщо я цього не зробив, то гріш ціна такому дню, хоч би як матеріально він для мене був вигідним. Хоча б маленьку справу, не глобальну, дасть Бог ще будуть і глобальні справи. Зупинитись, і подумати: чи я на протязі цього дня жила як християнка, чи як християнин? Чи я жив Христа ради? Між іншим, оця добра справа ні для кого не видима, може бути й просто в бесіді. Замість того, щоб підтримати якусь плітку, чи осудження когось, ти просто тихенько промовчав. Навіть якщо в тебе не вистачило духу, спокою сказати, як вчать отці Церкви: Брат, прости мені, я сам чоловік грішний і сам підлягаю осуду, де вже мені судити, я не можу цього понести. І відійти. Просто не підтримати, не роздмухати цей вогонь, і це вже плюс. Причому таємно, нікому не розповідаючи, бо пропаде твій скарб.

Кожен день так, як ми їмо хліб матеріальний, нам треба їсти хліб духовний, бо ми молимося: Хліб наш насущний дай нам сьогодні... А хліб наш насущний - це є виконання Волі, в першу чергу. Хліб Слова, хліб віри, хліб Благодаті. "Хліб же Мій, щоб виконувати волю Отця, що послав Мене". Так от, цього хліба нам треба з'їсти хоч скибочку, бо інакше ми втрачаємо віру Христа ради, бо інакше ми втрачаємо сенс буття, інакше ми зупиняємося на дорозі Христовій, а отже перетворюємося на жінку Лотову, на життя яке зупинилось на дорозі до Царства Небесного. Тож будьмо уважні, бо насправді дні лукаві, і завтрашній день не наш, і чи вистачить в нас тих "лепт", які ми наскладали в скарбниці духовній, щоб виправдатись на Страшному суді перед Отцем? А цей Суд буде для кожного з нас обов'язково, в момент переходу! Повірте мені, бо я кажу як той, хто бачив, і той, хто знає, - не тільки вірить, але і знає. Я знаю який він буде! А буде він такий, що світло ввійде в серце, це тепло Господнє, ця ніжність, це розчулення, і ти не зможеш знайти в собі нічого спорідненого з ним, і тобі буде нестерпно боляче за те, що ти марно прожив своє життя. А як можна було б жити? Як можна жити! Але я недостойний, в мене немає нічого, щоб я міг би співставити з світлом Господнім… Не дай і не приведи Господь, то є страшно!

"Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на Небі". Все. Як кажуть англійці: "No comment", тобто, без коментарів. А тепер проаналізуймо вчорашній, позавчорашній день, і може виявитися так, що ми у вірі років двадцять, а по пальцях можемо перерахувати ті моменти коли ми відклали собі скарб на Небі.

"Отож, коли чиниш ти милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди". Тобто, і в церкві, і на вулицях світу цього і в усіх напрямках. "Поправді кажу вам: вони мають вже нагороду свою! А як ти чиниш милостиню, - хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя…". Що значить, хай не знає ліва рука, права рука: чи вони мають розум, вони там знають щось? Ні. Руки - це діла. Праві діла - це коли ми робимо цю милостиню. І права рука хоче дати милостиню, причому таємну, Христа ради, і мати цю нагороду. А ліва хоче розголосити, і мати зиск з того земний. Тому що ліве - це і є земне. Вона каже: а я знаю що ти зробила, і розкажу. Це той змій, який сидить в нас і нашіптує: А чи правду сказав Бог? Ні, не вмрете! Можна служити і Богові і мамоні. І зробив добру справу, але розголосив її, і не матимете нагороди, бо чітко сказано, що не матимете скарб. Ти втратиш інтимні стосунки з Богом - це там де ти і Господь, ти і Спаситель. Він мій Отець, Він мій Брат, Він мій Друг, і в мене з Ним інтимні стосунки, і я не хочу відкривати їх перед всіма. Я сповідую Його всім своїм життям, і устами своїми сповідую. Але є наші маленькі таємниці з Ним, про які знають тільки я і Він, і це дає мені сили, духовне задоволення, і це дає мені той скарб який наближує мене до Нього. Тому що я можу розбити собі лоба в храмову підлогу, перебувати цілий день в молитві, - і вийти порожнім, пустим... Я нічого не відчув, я не відчув насолоди духовної, я не маю розчулення. І йде додому заклопотаний. Тут раптом бачить, впала людина. Чого впала я не знаю. Може йому з серцем погано, а може він п'яний? Але мене це не повинно хвилювати, якщо я знайду в собі милосердя зупинитись і сказати: Я нікуди не буду бігти, мені нікуди поспішати, це Господь мені на дорозі дав випробування. Чи я пройду поруч, як той священик або левіт з притчі про доброго самарянина. Чи я просто зупинюсь, і подумаю, що це для мене є можливість зробити справу, яка буде скарбом для мене, бо це для мене є можливість проявити милосердя. Своє миле серце, і далеко бігти не треба. І я зупиняюсь, і я приділяю свій час для абсолютно незнайомої людини, в ущерб моїм інтересам. Я впевнений: в кожного з вас є і такий досвід. Коли в результаті ти приходиш додому в піднесенні, в розчуленні, в мирі. І те чого ти добивався стоячи в храмі на молитві, прийшло тобі просто через отаку життєву ситуацію. Тому що, як говорить преподобний старець Серафим Саровський, сенс життя християнина - здобути Духа Святого. А що є милостиня, молитва, чування, справи милосердя і богопізнання? - це є засоби для того, щоб здобути Духа Святого. Їх є дуже багато насправді цих засобів, і інколи вони є настільки прості, настільки невибагливі. От не побіг, не відмахнувся, зупинився, вислухав, комусь подав - і занурився в ту Благодать. І відчув її, і зміцнився, подякував Богові, що послав мені на дорозі це випробування. І пішов додому, і нікому не розповів, і тим закріпив той скарб, не розвіяв. Дай Бог нам отак жити: тихенько, смиренно, з любов'ю, наповнюватися світлом, очищуватись самим і розповсюджувати навколо себе це світло доброти, смирення, любові без всяких закидів на нагороду, а Христа ради. "…щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно".

"А як молитеся, то не будьте як ті лицеміри, щоб люблять ставати й молитися по синагогах та на перехрестях
(другий засіб стяжати благодать - це молитовне чування (рос. "бдение"), щоб їх бачили люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти коли молишся, "увійди до комірчини", огородися мовчанням і дослухайся до себе. Не важливо що тебе оточує, не важливо що подумають про тебе. Важливо що в твоєму серці! Мова йде не тільки про буквальну комірчину, мова йде про комірчину серця), зачини свої двері, і помолися" Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно". Дехто тлумачить, що, мовляв, який сенс іти до церкви, коли Господь мені говорить зачинитися в своїй комірчині? Дуже часто ми стикаємося з такою точкою зору. А це стається тільки тому, що вірш вирваний з контексту і цитується не в комплексі всіх інших віршів які говорять про молитву. Тому що недбало зроблена справа Господня - дослідження Святого Письма - і проклятий всякий, хто робить справу Господню недбало. Тому що в іншому місці Господь говорить: "Не полишайте ваших зібрань, як це прийнято у поган…" Молитовних зібрань, де збираються для того, щоб дослідити слово Боже і помолитися. Розломити цей хліб, і причаститися цього вина вчення і виконання. В християн не прийнято цуратися церковного спілкування, тому що Церква - це повнота тіла Христового, а кожен член Церкви в особі своїй не має всієї повноти, тому що в кожного свій дар, свій талант. Як говорить Господь: Чи ж усі вухо, чи усі око?.. Ні. Один бачить, другий чує, третій вміє щось робити, той має дар учительства, зцілення, потішення. Не всі "матері Терези", правда? Церква - це якраз зібрання праведників. І коли ти прийшов у храм помолитися, то ти можеш ввійти, і повинен ввійти до своєї "комірчини" незалежно від того, чи ти молишся сам один, чи навколо тебе стоїть громада братів твоїх по вірі. Тому що комірчина - поняття не тільки буквальне, а в першу чергу духовне. Комірчина серця твого, і там повинна бути таємна молитва, там ми повинні сконцентрувати всю увагу свою, щоб двері в світ були замкнені.

Коли ми ісповідуємо Символ віри, я проголошую тут: "Двері, двері! В премудрості будьмо уважні"... І мова йде не тільки проте, що в часи перших християн зачиняли привратники двері, коли починався євхаристійний канон. Мова йде не тільки про закриття буквальних дверей, не тільки про схоронення церкви в ковчезі, щоб ніщо нечисте не ввійшло, щоб тут зігріватися разом, і тоді виходити і те тепло розповсюджувати. Мова йде також про двері серця! Тобто, ввійдімо в комірчину серця, щоб ніщо світське нас не торкалося, щоб не ісповідували устами Символ віри, а серцем торгували на ринку, чи кропили колорадських жуків. От про тут йде мова. А стосовно молитовного спілкування, то: "Де двоє чи троє в ім'я Моє зібрані - там Я поміж вами", - говорить Господь. І ми повинні бути в спілкуванні, і ми повинні бути разом тому що нас багато, і не всі ми здорові. І один приходить в дусі, а другий приходить в немочі, духовно хворий, слабкий, в нього немає енергії, він примусив себе сюди прийти. Бо пам'ятає, що приходив ледь-ледь, а вилітав звідси на крилах, переповнений благодаттю. Так от, тут "зарядка акумулятора", а вона йде через нас, Дух Святий діє через нас, ми стяжаємо Духа Святого, ми прихиляємо Небо молитвами своїми. І коли я немічний стою тут, а коло мене брат який в дусі сьогодні, то через нього благодать іде в мене. Ми спілкуємося своїми серцями, ми з'єднані в єдине тіло, от що є церковне спілкування! Ні в якому разі не можна відкидати спілкування церковного! Тут мова йде про комірчину серця свого.

"А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, - бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство". І знову, на цю тему йдуть суперечки: А чому у вас ектенії? А чому ви молитесь молитвами за дощ, за здоров'я? Молитеся до Господа, щоб благословив шлюб, чи новохрещену дитину; а навіщо ви промовляєте так багато молитов? Чи не є це велемовство? От, одну молитву даю вам - "Отче наш"... Книга Левит, 10-й розділ, 10-й вірш: "…і щоб розрізняти між святістю та між несвятістю, і поміж нечистим та поміж чистим". "А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, - бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство". Що це означає? Це означає: не наближуйтеся до Мене устами своїми, будучи серцем своїм далекі від Мене. Даремна та ваша молитва, даремне те ваше велемовство, даремне те ваше краснобайсво. Ви хоч дві години читайте молитовник, а серцем будучи в роздратуванні, то це нічого не дасть. Не чує Господь уст. Господь чує серця! От коли серце зігрілось і тепло до Бога взиває, то це і є молитва, зв'язок з Богом. Не велемовство потрібне Богові, але зігріті ваші серця. "Ось стою під дверима і стукаю. Хто двері відкриє - Я до того ввійду" От що потрібне Богові, от в чому спасіння, от в чому сенс спасіння. Тому що сенс нашого зростання - Богоєднання, обоження, а воно здійснюється через молитву, бо молитва - це є зв'язок з Богом. І тому, за словом святителя Феофана Затворника, ми повинні відноситись до молитви як до першої справи нашого життя. Бо вона таки і є найпершою справою, бо це зв'язок з Богом. А він не у велемовстві, він в гарячому серці. Молитва серця - це є справжня молитва, а не велемовство. От про що тут іде мова. Мова про те, що не велемовство чує Господь, але серце. Не про те, що я беру вервицю і молюся молитвою Господньою на протязі години: "Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного". Так, Йому це не потрібно (молитва уст), але вона потрібна мені, щоб відкрити серце для Господа. Тому що я зв'язую на землі, тому що це для мене немічного милиці. Ми молимося і промовляємо сорок раз: "Господи, помилуй!"… От протестанти сміються: що то Господь глухий, що треба казати сорок раз? А я кажу ні, це я глухий, це в мене серце глухе, і повторюючи цю молитву я зігріваю своє серце!

Господь не глухий, Він добре чує, тільки Він чує серця, і якщо те серце не зігрілось, то і не почує нічого Господь! Ця молитва уст - це тільки початок, тому що за нею йде молитва розуму, а за нею слідом молитва серця. Ми це дослідили в темі "Здобуття Духа Святого". Молитва уст - це початок, це власне і не молитва. Никодим Святогорець чітко говорить, що молитва уст це взагалі не молитва, але з неї все починається. "Господи, помилуй! Господи, помилуй!"… І ти починаєш концентрувати свою увагу, розум свій, душу свою на цій молитві, на цьому зв'язку, і входиш ще глибше в серце. І приходить момент, коли два рази цю вервицю пройшов, по 50 горошинок, і зігрілося серце, і тепло ввійшло в нього. І це зробило не велемовство, тому що велемовство - це коли я і не сподіваюся на відкрите серце, а просто починаю читати з молитовника поглядаючи на годинник. Оце велемовство, а не коли я молюся молитвою Ісусовою і навіть коли я молюся з того молитовника… Або коли я молюся словами Святого Письма, або просто своїми словами: "Господи, коханий, відкрий моє серце! Дай мені хотіння спасіння, дай мені силу спасіння. Я маленький, я слабенький, мені холодно, а я хочу тепла, зігрій мене!" То невже Господь назве це велемовством?! Коли моя дитина впала, і плаче кличучи мене: Тату! Тату!.. Добре батьки і матері знають, як стискається серце! То невже Отець наш, що на Небі, коли плачемо ми, Він скаже: замовкни то є велемовство, читай "Отче наш"?! Не про те йде мова! Велемовство - це тоді, коли я молюся устами не для того, щоб сконцентрувати розум і відкрити серце та зігріти його, а для того щоб відбути час. Для того, щоб побачили люди, що я стою на молитві, для того щоб здобути собі скарби земні. Це є велемовство. Але коли я промовляю до Господа свою молитву як умію, чи читаю її з молитовника, чи просто "Господи, помилуй!", "Господи, будь милостивий до мене грішного", - то це не є велемовство хоч я й 40 чи 140 раз повторю поки не відкриється моє серце. Відрізняй чисте від нечистого, святе від несвятого!..

"Отож, не вподобляйтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання!" Господь знає, а твоя справа зігріти, відкрити серце. Господь знає про нас все. "Ви ж моліться отак:

"Отче наш, що єси на Небесах!

Нехай святиться Ім'я Твоє,

нехай прийде Царство Твоє,

нехай буде воля Твоя

як на Небі, так і на землі.

Хліба нашого насущного

дай нам сьогодні.

І прости нам провини наші,

Як і ми прощаємо

винуватцям нашим.

І не введи нас у

випробування, але визволи

нас від лукавого.

Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь".


В цій молитві сконцентровано все, що потрібно нам в молитві. І ця молитва "Отче наш" повинна бути в будь-якій нашій молитві, не тільки буквально, а і духовно. Цей принцип повинен бути закладений в нашому молінні, яке б "велемовне" буквально воно не було. Тут мова йде не про буквальне велемовство, а про фарисейське, коли моляться з холодним серцем.

"Отче наш, що єси на Небесах!

Нехай святиться Ім'я Твоє,

нехай прийде Царство Твоє,

нехай буде воля Твоя…"
Я повинен звертатись до Господа як дитина, як до живого Отця. Не як до ідола, мертвого боввана, бо ми віримо в живого Бога. І перше, що ми повинні робити, це сповідувати Бога як Духа, а не як ідола, як Живого. Ми розуміємо, що Він є на Небесах: не на Місяці, і не на Марсі, а в сфері духа. І ми хочемо в цю Сферу потрапити, і ми звертаємося до Господа в надії, що відкриються ці Небеса в молитві. А відкриються вони тільки тоді, коли серце зігрівається, як сказав Феофан Затворник: "Коли серце зігрівається, і тепло до Бога промовляє". І я знаю, що Отець на Небесах, я знаю, що між мною і цими Небесами зараз стоїть стіна, а я хочу щоб вона була зруйнована. Ми порівнювали цей стан з курчам, яке повинне зламати шкаралупу яйця. Воно стукає з середини, і квочка стукає із зовні щоб швидше воно могло вийти, бо вже йому час. Але вона почне стукати не раніше того, коли курча не почне стукати з середини яйця. Ми повинні разом ламати цю стіну, той бар'єр між нами й Богом, між нами і Небесами. В нашому серці той бар'єр, тому що Царство Боже всередині нас. Ми повинні розкрити своє серце в середину, в глиб, - це є містичний, духовний досвід, але він реально існує.

"Отче наш, що єси на Небесах!

Нехай святиться Ім'я Твоє…"
. Де має святитися ім'я Господа нашого? В серці, безумовно, ми повинні освятити серце наше. От для чого ці молитви, як би ми не молилися. Велемовство не в тому, що ми промовляємо устами. Велемовство в тому, що ми не промовляємо в серці. Ми повинні освятити серце своє, дозволити Господеві царювати в ньому.

"…нехай прийде Царство Твоє,

нехай буде воля Твоя

як на Небі, так і на землі"
. На якій землі? В нашому серці! От в чому сенс всіляких молитов наших. Не у велемовстві, коли ми серце не відкриваємо і не стукаємо, не пробиваємо той бар'єр, ту шкаралупу, не ламаємо її з середини. Велемовство справді не потрібне, бо воно нічого не дає, хоч цілий день молися з ранку до вечора і розбий лоба в храмову підлогу. Але коли ми стукаємо, коли ми відкриваємо свої серця, прикладаємо зусилля, коли ми зупиняємося на шляхах своїх, коли даємо достойний плід покаяння, змиряємося, віддаємося на волю Божу, зростаємо у вірі Христа ради, наповнюємо Духом Святим вітрило віри своєї... Проси згідно з волею! Господь каже: Що не попросите згідно з волею Моєю - буде вам. Господь хоче, щоб ми просили згідно з волею Його, і віддалися повністю на волю Божу: "…нехай буде воля Твоя…". Воля не тільки записана в Слові, але і взагалі містично, духовно. Господи, я є човник - будь моїм вітрилом і веди мене! Я не думаю, що буду їсти і що буду пити. Я знаю, що Господь відає чого я потребую, ще раніше ніж я. Я прошу тільки одного, встановити цей зв'язок: "…нехай буде воля Твоя…". Допоможи мені віддатися на волю Твою, бо це не так просто як нам здається, але це можливо.

"Хліба нашого насущного

дай нам сьогодні"
. Якого хліба? Мова йде про духовний хліб. "Шукайте перш за все Царства Божого, а інше вам додасться". От розкривається, як треба молитися. Якщо ти не шукаєш Царства Божого, то ти можеш написати цілий список прохань до Бога, і справді промовляти його кожний день, і нічого не мати. Тому що ти не шукаєш Царства Духа, ти не відкриваєш серце своє.

"І прости нам провини наші,

Як і ми прощаємо

винуватцям нашим…
" Необхідно завжди перебувати в покаянні, бо покаяння то знак праведності. Покаяння - ознака смирення, а ми ж просимо благодаті, а "Господь противиться гордим, а смиренним дає благодать". І тут закладено, що навіть не ставай на молитву, якщо ти маєш в серці якесь непрощення. Нема сенсу навіть ставати. От про що молитва "Отче наш", і це не означає, що це якась мантра, як це існує в інших, східних релігіях. Що якщо ти будеш промовляти цю молитву як закляття, то вона буде мати магічну дію. Це лише схема, це принцип молитви, і він повинен реалізовуватися в нашій молитві як би ми не молилися.

"І не введи нас у

випробування, але визволи

нас від лукавого"
. Не дай нам більшого випробування, аніж ми можемо перенести! Господь випробовує, Господь дає випробування, бо інакше ми не будемо зростати і в нас не будуть наростати ці духовні м'язи. Воїн Христів, якому Господь не допускає битв, то навіщо такий воїн? То не є воїн, випробування мусять бути, але не дай Господи більше випробувань, ніж можемо понести.

"Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки вічні. Амінь". Тут, в цій молитві є все. Це є схема для всіх молитов, як би ми з вами не молилися, тут той алгоритм, той принцип який ми повинні вкладати в будь-яку молитву. Чи то ми молимося устами за молитовником, чи своєю молитвою, як говорить Феофан Затворник: "Навчайтесь молитися своєю молитвою. От якщо вже не виходить - тоді треба молитись за молитовником, бо можна залишитися зовсім без молитви і втратити її взагалі". Але краще молитись своєю молитвою, вкладаючи цей принцип який викладений в молитві "Отче наш". І от резюме:

"Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець". Сенс всього - смирення, сенс всього - милосердя, любов: прийняти свого ближнього таким, який він є. "А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших". Все дуже просто. От що таке молитва "Отче наш". Амінь.



† † †

Протоієрей Олег Ведмеденко запрошує усіх, хто є небайдужим до справи свого спасіння, до БІБЛІЙНОЇ ШКОЛИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ, заняття якої проводяться щонеділі о 17-00 в актовому залі готелю “Профспілковий” (м. Луцьк, просп. Відродження, 24, 3-й поверх, навпроти міської лікарні №2).

Основна мета запропонованих слухачам лекцій – дослідження Слова Божого по духу: як форми (духовна символіка біблійних текстів), так і змісту Писання (невипромінювання зла /смирення/, як шлях здобуття внутрішньої сили /благодаті/).

На заняттях ви можете придбати конспективні матеріали, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега, різноманітну духовну літературу.

Зібрання супроводжуються загальною молитвою та співом духовних пісень.

ВХІД ВІЛЬНИЙ! МИ ЧЕКАЄМО ВСІХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДИ БОЖОЇ.

Дистанційне навчання
здійснюється через мережу Інтернет та за допомогою листування.

НАПИШІТЬ НАМ, і ми надішлемо Вам інформацію, як отримати поштою книги, конспекти лекцій, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

Наша адреса: Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021.

E-mail: vedmedenko@fk.lutsk.ua

Інтернет-сайт Школи: www.vedmedenko.org



† † †

Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (див. вище) з поміткою: “пожертва”, або “десятина”, або ж перерахувавши кошти на рахунок незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ “Західінкомбанк” ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.

“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).