Лекція № 31
Євангеліє від Матвія.Мф. 7. 1 - 6. Не судіть своїх ближніх.

Лекція:
Сьогодні ми дослідимо сьомий розділ Євангелія від Матвія. Цей розділ починається дуже гарними словами:

"Не судіть, щоб і вас не судили…" Кожен починай з себе! Дуже легко тикати пальцями! І відродження Церкви треба починати тільки з себе. І відродження людства починається тільки з індивідуума: "Спасися ти, і тисячі навколо тебе спасуться". Освятися ти, і біля тебе будуть освячуватися твоя сім'я, твої сусіди, твої колеги по роботі. Обов'язково, тому що ти будеш джерелом "живої води". І кожен оточуючий матиме змогу причаститися її, хоча б заради цікавості: а давай і я спробую, що там він так хвалить ту "воду"? А ковтнувши раз, ковтнувши два, приходить до розуміння, що в цьому щось є, а потім приходить розуміння що не просто в цьому щось є, але це найважливіше! А потім приходить до розуміння, що це і є Життя! Це є справді реально, серйозно, і це є те, заради чого варто жити.

"Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам…" Чому Господь говорить в одному місці: "Не суди…", а в другому: "Дайте суд сироті і вдові…"? А в іншому місці сказано: "Хіба ви не знаєте: ви ангелів будете судити?.." То судити, чи не судити? Господь, з'явившись по воскресінню своєму учням і дихнувши сказав: "Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи тому відпустяться, а кому залишите залишаться". Це ж власне суд! А мова йде тут про те, що ми не повинні судити своїм судом, людським, але судити судом Божим. А цей, Божий суд, насправді не в теорії, не в букві, але в дусі. "Буква вбиває, дух животворить". Ми не маємо права судити своїм судом, ми не маємо права взагалі когось судити. І це є правильно, абсолютно вірно! Як вчать і отці Церкви: Якщо хтось когось судить в твоїй присутності, то скажи з любов'ю: я сам чоловік грішний, і підлягаю осуду, чи ж уже мені судити?! Ми всі є грішні, якщо ми будемо заглядати в себе не упереджено, то ми бачимо, що ми є грішні. І чим вище ми будемо підніматися, тим більше ми будемо бачити свою недосконалість, а отже, тим менше в нас буде бажання судити когось. І тому дійсно: "Не судіть…" А з іншої сторони, як же "Не судіть…", - коли ми маємо розум і повинні розмірковувати? Це є процес, ми повинні зростати в судженні своєму, в розумінні своєму, обов'язково! Але в нашому судженні не повинно бути агресії, не повинно бути власне осуду. Тому що часто ми приходимо до розуміння букви Писання і одразу починаємо судити, починаємо тикати пальцями. Ні, не маємо права навіть в цьому випадку, і єдине на що ми маємо право, це сказати: "Так сказав Господь Бог!" Не судити своїм судом ні в якому разі! "Так сказав Господь Бог!". Я так зрозумів те, що сказав Господь Бог. І пам'ятаймо, буква часто вбиває. І тому поки в нас не відкриється джерело Духа Святого, то краще помовчати взагалі. Тому що тільки тоді, коли воскресає наша віра, тільки тоді коли Христос приходить в наше серце і ми відчуваємо дихання Його: "…дихнув і сказав: "Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, відпустяться, кому зоставите зостануться…" Тільки тоді ми маємо право на суд, тільки тоді ми можемо ангелів судити, тоді ми повинні дати суд сироті і вдові.

А який ти даси суд сироті і вдові, якщо в тебе немає цього духу Христового, якщо в тебе немає віри живої, якщо ти не народжений згори, якщо ти не маєш любові? Тільки суд зла, нелюбовності... Тим більше, що сирота і вдова в біблійній мові, якщо ми будемо дивитись по духу, - це життя яке не має батька або не має мужа. Вдова - це життя яке втратило мужа, а муж - це є віра. Тобто, людина втратила віру, і як ми можемо судити? - "Все! - Це пропаща людина…" І посилатися при цьому на слово Боже. Але це не буде судження Господнє, і тому не суди. Сирота - це той, хто втратив батька. Батько - це віра, розуміння, Господь. "Отче наш", - звертаємося до Отця нашого Небесного. "Не суди", або "Дай суд"... Не суди своїм судом, але дай суд Божий сироті і вдові. А цей суд який? Прийми приходька, нагодуй голодного, зодягни роздягнутого, і не тільки в буквальному, але і в духовному плані. З любов'ю допоможи вирішити проблему, допоможи повернутися до Отця, допоможи знайти Мужа. Тільки з любов'ю, не судячи, не тикаючи, і тільки тоді, коли віра твоя воскресла, коли Христос прийшов в твоє серце ти можеш судити, тому що Дух Святий промовляє в тобі. А Дух Святий - це є Дух любові, а любов же насправді і не судить! Тому що любов світить, і осуджує тільки світлом своїм. "Суд же такий, що світло в світ прийшло…" І коли приходить любов, то тоді приходить і суд цим світлом любові. І тоді людина не тикає пальцем судячи, вона працює з ніжністю. Вона працює так, як працював Серафим Саровський. До нього приходили люди з своїми бідами, проблемами. Приходили люди які дуже низько впали в своєму духовному житті, які мали високо підняту голову через гордість і вважали себе за щось. І цей старець починав бесіду, при чому не про цю людину абсолютно. Він говорив про якісь відсторонені речі, а в результаті людина виходила і знала, що він говорив про неї. І відбувалось очищення (катарсис), і все ставало на свої місця. От слово мудрості! Є слово знання, а є слово мудрості. І поки в нас тільки слово знання - будьмо обережні з судженням нашим, а краще відходьмо в сторону кажучи: я сам чоловік грішний, куди вже мені судити брата мого? Я сам осуду підлягаю. А от коли приходить уже слово мудрості, тоді судіть. Тільки тоді це вже суд світла, і нам треба зрозуміти, що тоді насправді суду і не має, точніше осуду, тикання пальцями не може бути, тому що Дух Святий в нас працює.

"Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам…" І тут, крім оцього "не судіть", є й трохи інший мотив. Закон збереження енергії духовної. Ми знаємо, що в Святому Письмі написано: що посієш, те й пожнеш; якою мірою міряєш, такою мірою і тобі буде відміряно. Енергія не зникає, як позитивна так і негативна. Все повертається на кола своя. І якщо ти комусь зробив зло, то існує закон за яким це зло тобі ж і повернеться. І більше того, повернеться тобі бурею, повернеться стократно. Рано чи пізно, і це не означає, що в цю секунду: може повернутися через день, тиждень, рік, але воно повернеться стовідсотково. Тому що існує закон Божий, і закон збереження енергії є закон реальний не тільки на рівні фізики, але і на рівні духовному. І коли ти сієш добро, то обов'язково воно також тобі повернеться. Це є закон, і ми повинні знати ці закони, ми повинні бути мудрими в Слові і володіти ним. І ми повинні знати, що кожен раз коли ти не відповів на зло злом, кожен раз коли ти просто стримався, то ти посіяв добро, і воно тобі обов'язково повернеться. "Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам…" В цьому якраз і є сенс спасіння людства. Зло буде зменшуватись через нашу свідомість, через нашу віру, через благодать яка буде рясніти в наших серцях, і добра буде сіятись більше - і це об'єктивний закон. Бо так сказав Господь, і не тому що ми такі хороші, а тому що Господь хороший, і Він все передбачив це для нас. І питання стоїть тільки в тому, коли це станеться через вибраних (вибрані - це ті, які приходить до столу премудрості Господньої, і їдять, тобто, хто живе як написано в Писанні). Пам'ятайте: не судіть, будьте як діти, - каже Господь. Прийміть це вірою, просто як діти, не вдаючись в закони збереження. Просто прийміть, і знайте, що кожного разу коли я осудив когось подумки (мова не йде навіть про те, щоб в голос судити), то воно мені повернеться осудом. Тому що і я недосконалий, і я чоловік грішний який підлягає осуду, бо один Господь без гріха. А чим менше я суджу, тим менше будуть судити мене. І тоді буде йти очищення мене і тебе, нас, очищення суспільства, - так буде обов'язково. Тому що це програма Господня, і вона діє незалежно від підступів диявольських, хоча можна її відтягнути на рік, на два, але все одно вона буде, тому що це об'єктивна реальність.

"І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш?". Тут відкритий текст. Алегорії, порівняння. Знову, око - світогляд. В мене є світогляд, і в тебе є світогляд. Світогляд на світогляд, око за око... Мені не подобається як ти бачиш світ. З цього все і починається насправді. Починається з того, що наші погляди розходяться. В нас різні погляди: у мене і моєї дружини; у мене і мого начальника; у мене і мого сусіда. В нас різні погляди, от в чому біда! Наші погляди спочатку розходяться, а потім і інтереси наші. Так от, чи таке вже чисте твоє око? Чи таке чисте твоє бачення? Чи такий чистий твій світогляд? Чи чистіший він ніж у ближнього твого? Це постійне питання. Чи маю право судити? Тут те саме. Чому я маю наполягти на своєму баченні? Давай-но я перегляну око своє, що там є. Тільки перегляну своє око на основі слова Божого. І побачу, що там колода, а я думав, що я такий чистий, а я думав, що я живий перед Богом, а прийшла Заповідь і я вмер… Пам'ятаєте, як сказав апостол Павло: "Я був живий, а прийшла Заповідь і я вмер". А я думав, що я маю такий чистий світогляд і таке бачення ясне, і я такий праведний. А потім прийшла Заповідь - і з'ясувалося, що я не маю любові справжньої, а мені здавалося, що я маю любов.

Я інколи слухаю радіо "Свобода" вночі. І там є така програма "Поверх барьеров" про театральне життя. І ось вчора передавали про один театр, і про його постановку, і був висвітлений дуже цікавий момент. Там плаче мама-мураха за своєю дочкою-мурахою, бо іде війна і десь чоботом роздушили її дочку. І вона каже: яка ти була слухняна моя донечко, як ти мені дивилася в очі, як ти просила в мене цукру. І ось тепер цукор є, а ти не можеш їсти. І я почав плакати вночі, і я зрозумів: я не маю любові. Тому що любов є тоді, коли я так відношуся до живих. Любов - це тоді, коли я так із сльозами відношуся до своєї живої дитини. Колись для мене стояло питання: бити чи не бити дітей? А я тоді стояв на позиції підзаконного священнослужителя, бо сказано: "Хто шкодує різки для сина свого, той ненавидить його"… І тільки згодом я зрозумів, що не про те йде мова, не про буквальні різки. Так як і Христос, не буквальним батогом виганяв торговців з храму. І я зрозумів це дуже просто. Коли в мого друга, раптово померла донька в 11 років. Одним словом - не чекаєш, і раптом дитини не стало на протязі години, швидка не встигла приїхати... І от я ховав цю дівчинку, і я бачив як батьки поривалися стрибнути в ту яму. Тоді коли я стояв, я собі уявив (дівчинка була одноліткою з моїм сином) свою дитину в труні. Тоді я зрозумів, що я собі до кінця життя не прощу того ременя, яким я його лупцював. Просто не прощу і все, ніколи не прощу… Після того я вважаю, що куток у вихованні це вже теж крайня міра. Бо приходить розуміння що таке справжня любов...

Ми не є любовні, ми є черстві. Якщо я ще можу взяти ременя до свого сина, і ганяти його по кімнаті, - то я не маю любові. Я можу декларувати хороші речі, і можу тримати при цьому Біблію в руках. Але я буду неправий все одно. Тому що не прийшов Христос, не дихнув і не сказав: прийми Духа! От тепер - кому гріхи відпустиш, тому відпустяться, а кому залишиш залишаться. Тільки тоді, коли ти будеш плакати відчуваючи образу твого сина, твоєї доньки, твоєї дружини, твого чоловіка, твоєї мами, близьких тобі людей. І ставити себе на їхнє місце, і коли ти будеш любити просто людину за те що вона живе, - і поки вона ще живе, от тоді настає момент істини. І тоді настає момент, коли я вже можу, а насправді-то і не можу судити. Це приходить тоді коли твоє око справді стає чистим, а поки там колода, і не одна, - треба працювати і працювати. Припинити осуджувати, припинити заглядати в очі брата свого і шукати там якісь заскалки, а чистити і чистити себе до того стану, коли відчуття ніжності, любові, розчуленості, сліз жалю про свого ближнього в тебе буде нормальним, повсякденним, природним станом. От тоді можеш судити, але тоді вже і судити не зможеш.

"І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого: "Давай, вийму я заскалку з ока твого", коли он колода у власному оці?" І тут дуже правильно сказано. Про що йде мова? Дійсно, ти заскалку побачив, але як ти зможеш її вийняти? Для того, щоб вийняти цю заскалку треба мати право, треба вміти це зробити, і треба щоб тобі дозволили це зробити. Бо не кожного допустять до свого ока, а старатимуться допустити людину чисту до свого ока. Тому що це інтимні речі - це зіниця, це те, що охороняється. Так само із занечищенням. От я бачу людину, яка є занечищена, в неї якась проблема - це і є заскалка в оці. Але для того, щоб він мене допустив до себе, щоб я допоміг йому розібратися що це справді заскалка, що це неправильне бачення, що це є помилка - я повинен бути чистим. Я повинен вміти підійти, я повинен як Серафим Саровський говорити про речі відсторонені, щоб людина тільки вийшовши від мене зрозуміла: в мене вийняли смітинку з ока. А не з менторським тоном, не з виглядом вищості казати: іди-но сюди, я зараз тобі буду виймати твою смітинку…

"Або як ти скажеш до брата свого: "Давай вийму я заскалку з ока твого…" Він просто тебе не підпустить і скаже: подивися на своє око! От і все. І правильно скаже. А з другого боку, я хочу вийняти смітинку в того в кого вона справді є. А раз вона є, то це не означає, що мене приймуть смиренно, бо як ми не любимо визнавати свою неправоту, хоча і знаємо що неправі! Але все одно робимо "хорошу міну при поганій грі"... Любимо ми це. Це сидить в нас закон плоті. Так от, як ти виймеш цю смітинку в людини, хоча ти й бачиш що вона є в ній, і в тебе вона є? Спочатку треба дуже ретельно очистити своє око, а тоді знайдеш як очистити око брата свого. Тільки тоді ти станеш як лікар-хірург, як апостол Лука. Ти станеш тим, хто може торкнутися тої виразки на тілі людини і не завдати йому болю, щоб не відсахнувся він.

"Лицеміре, - вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата свого.

"Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і обернувшись, щоб не розшматували й вас…"
Розуміймо, тут немає жодного граму букви. Бо кому спаде на розум зняти з шиї своєї намисто, розірвати його, а перли висипати в корито свиням? Зрозуміло, що не про це йде мова. Але тут духовні моменти. Де-хто тлумачить так: що якщо це свиня, то їй не має чого навіть слово Боже читати. Свиня - це той, хто має ратиці, але жуйку не жує, тобто не розжував істини. От людина має віру, а любові і смирення не має. Оце свиня біблійною мовою. Напевно треба коротко зупинитися на свинях, овечках і собаках... Мова йде про духовні речі. Овечка - це є чисте створіння, яке має роздвоєні ратиці і жує жуйку. Овечка символізує собою смирення. В книзі Левит, 11-й розділ, іде градація чистих і нечистих створінь, дуже проста: чисте створіння - це таке, яке має роздвоєні ратиці і жує жуйку. А нечисте - це те, в якого одного з двох цих ознак бракує. Овечка - чисте створіння, бо має роздвоєні ратиці і жує жуйку. Свиня - нечисте, бо ратиці роздвоєні має, але жуйки не жує. Заєць - нечистий, бо жуйку жує, а ратиць не має. От як все просто. Але ми повинні розуміти, що мова йде не про буквальних створінь. "Господня земля і все, що на ній. Господня вселенна і все, що наповнює її", - говорить апостол Павло в посланні. "Їжте все, що на ятках м'ясних продається за сумління нітрохи не турбуючись…" Не про те йде мова! От, ніби Господь так переймається, щоб ми линка не з'їли, бо в нього луски нема!.. Мова йде про духовну рибу! Про ту рибу яка не має захисту від світу. Тому що ми всі ці "риби", що "плаваємо" в світі, ми ж в світі живемо. Але ми повинні бути в світі як не від світу, ми повинні мати луску, броню, ми не повинні з'єднуватись з світом, з житейським морем схвильованим спокус бурею. Ці спокуси ми не повинні приймати в себе, ми повинні бути захищені від них. Ось що таке риба з лускою, і її можна "їсти". Що означає їсти? Їсти - тут спілкуватися духовно, приймати. А якщо в тебе луски немає, тобто ти світський, і ти всіма чотирма "лапами" стоїш на земному - то це і є "не їж собаку, бо нечиста вона". От про що тут іде мова! Хоча в принципі, можна притягнути Небесний вогонь на землю, при бажанні, з будь-якого питання, і спробувати по букві тлумачити суто духовні речі… "Не те нечисте, що входить в черево людини, а те нечисте, що виходить з неї". От чого не їсти. От - не їж того зайця, лякливості не їж, не допускай в себе ідеологію переляку. Не їж їжака - колючості не їж, не приймай в себе агресивності, бо вона нечиста для Господа.

Так от, з овечкою ми розібралися. Овечка - чисте створіння, бо має ратиці роздвоєні поділом. Що це означає? Тут мається на увазі, що овечка розрізняє між духовністю і бездуховністю; має віру не суто матеріальну (не чотирма лапами стоїть на земному, а на "ратицях розділених"), але має сферу духу, живе духовним життям. Має віру, і розрізняє де є світське, а де є духовне. Ратиці роздвоєні - це має віру. Але цього мало, бо і біси вірять, але тремтять. І біси зображаються з ратицями, хвостом (це все не випадково) - це символіка. В народних казках ця символіка недаремно проявляється, не такі вони вже нерозумні ці народні казки. Тому що ми бачимо роги - це сила, яка бодається проти всього святого. Хвіст - це лжепророк. А ратиці - це "і біси вірять, але тремтять…" От вам ознака. Ще й рило свиняче! Правильно, тому що не розжувало істину, тому що не розжувало правду. В чому істина? Возлюби! Змирися і возлюби! А раз ти цього не розжував, якщо ти любові не маєш, якщо ти смирення не маєш, а смирення - це початок любові, - то все, ти є нечистий! Навіть якщо ти маєш ратиці, як колони. Мусять бути ратиці - це мусить бути віра, але і мусить бути жування, бо треба розжувати істину. А істина в одному слові - Возлюби!

Овечка - чисте створіння, смиренне. Свиня є нечисте, яка має віру але ковтає все підряд. Вона не розрізняє між чистим і нечистим, святим і несвятим. І, нарешті, "пес"... Пес - це той, який не має ратиць, тобто віри не має, і всіма чотирма лапами стоїть на землі (суто матеріальний і світський). Пес повністю матеріальний, ще й "мочиться на стіну". Я завжди згадую про це, тому що запитують: що ж таке, що Давид виловлював собак по містах язичеських і нищив їх? Невже він гицлем був? Та ну, ради Бога! "Знищу все, що мочиться на стіну…" Всіх собак перестріляю?! І по букві все сприймають, навіть немає запитань чого? Насправді ж мова йде про тих, "псів" світських, що стоять всіма чотирма лапами на земному і ще й мочаться на стіну. Стіна - це в біблійній мові Закон Божий. Цим муром огородив Господь Єрусалим. А пес зневажає Закон Божий. Так от, це все треба знищити в собі в першу чергу. В собі тих собак повиловлювати, а тоді побачиш як придавити цуценя в ближньому своєму. Овечка - свиня - пес.

"Не давайте святого псам…" - читаємо ми. "…і не розсипайте перел своїх перед свиньми…" Тут є різниця, бо "свиням" треба давати слово Боже, "свині" треба розжовувати істину, і вчити її жувати, щоб сталася з неї овечка. "…і не розсипайте перел своїх…" Будьмо уважні, читаючи Святе Письмо! Як правило екзегети віднаходять паралельні місця, а там сказано, що в Новий Єрусалим було дванадцять входів і вони були зроблені з перлин. Значить це входи в Царство Боже, от цього не давай, бо це святе... Неправильно, давай, тягни ту "свиню" в той вхід до Царства Божого! Але не відкривай своєї душі, "…не розсипайте перел своїх… " Тому що вони ще істину не розжували і любові воно ще не має. А віру воно має і ти можеш говорить з ним про речі віри, і, дасть Бог, те зерно дасть колись сходи там, в цьому серці, в цьому розумі. Пам'ятаєте, вийшов сіяч сіяти, і спитати: Сіячу, Ти що не бачиш куди Ти сієш? Що Ти сієш при дорозі? Ну кому прийде в голову сіяти при дорозі, а Він же ж сіє! А Хто це сіє? Господь. Значить дає і "свиням", бо є надія, що бодай одна зернинка при тій дорозі проросте. І Він сіє в терен, на камінь. Сіяч сіє… Так само і тут - сій, якщо ця свиня може сприйняти. А якщо це пес? А пес зневажає, тобто ти йому даєш святе, а він тебе побиває, а він з волі Божої, з слова Божого сміється, і ти тим самим вводиш його в гріх осуду, в гріх хули на Духа Святого. Не роби цього! Бо спокуса мусить прийти, але горе тому, через кого вона приходить. "Краще йому жорно млинове на шию вчепити, і в морі втопити". Жорно млинове - це не розжував, не розмолов Слова, і не зрозумів хто є свиня. І прив'язується до шиї, бо не туди повертав свої очі. Ти спокусив цю людину, що вона є пес, і їй давати святого не можна. Почекай коли в неї будуть трохи прорізатись ратиці. Бо Господь заведе її в таке тісне місце, що ці ратиці змушені будуть прорізатись. Почекай, коли в неї перед очима стане труна і вона зрозуміє, що в труни кишені немає, і з собою на той світ нічого не забереш. Господь приведе, обов'язково, цього пса. Його хапне, і йому вже не захочеться гавкнути, а йому вже захочеться так як овечка замекати.

В онкодиспансері "крутих" немає. Все щоб не сталося в нашому житті, все це один з кращих варіантів, які могли б бути на сьогоднішній день враховуючи нашу свобідну волю. Так от, поки він ще пес, то йому святого не давай, тому що він мочиться на стіну. Відійди, але це не означає, що не прийди через годину і не подивися, чи не прорізуються в нього "ратиці". Так само, як Христос. Він іде зціляти Лазаря, який вже смердить з усіх чотирьох сторін. І говорить Хома Близнюк Ісусу: Господи, ти знов туди йдеш!? Тебе щойно хотіли побити камінням! А Ти повертаєшся до тих "псів" (вони перетворилися на псів, вони втратили віру, вони суто матеріальні), і ти знову туди йдеш? А Ісус каже: А хіба не дванадцять годин в дні? Тобто, в кожну з цих дванадцяти треба прийти і перевірити чи не з'явились працівники у виноградник? Пам'ятаєте притчу про виноградник? Господар приходить і в першу, і в третю, і в шосту годину, і кожен раз все нові і нові працівники з'являються. Це приходять з оцих "псів", які сміялися з слова Божого, з віри як такої. А тут приходить момент, одинадцята година, вже годину залишилось працювати, - і ще декілька чоловік знайшлося без роботи і готові за динарій попрацювати. Послужити своїм життям. Звідки вони взялись? Вони одинадцять годин були "псами", "мочились на стіну", а на дванадцяту годину Господь приводить. Не давай святого псам, але через годинку прийди і подивися чи не хоче вже говорити про вічне, чи його не вражає вже зоряне небо, і моральний закон в середині нього?

От свині давайте, але свині вже не відкривайте свою душу - "…не розсипайте перел своїх…" Свиня любові ще не має і не розжувала цих речей, а людина яка не має любові, то вона спокуситься, якщо ти відкриєш їй свої речі інтимні, свою душу. На прикладі із свого життя будете розповідати, як ти був занечищений, і як Господь виводить... А вона, яка не розжувала, завтра побіжить по всіх ваших знайомих і буде казати: ви знаєте хто він такий? Ого! Він мені вчора сам розповів! А він був і такий, і сякий… Боже, як я міг з такою людиною спілкуватися! "…не розсипайте перел своїх…" - не відкривайсь, закрийся, бо вони висміють тебе, потопчуть твої перли в болото. Він буде "тримати" тебе на пояску, бо він знає якусь твою таємницю. Не треба! Свої перли тримайте при собі, і будьте завжди дуже обережні в розкритті своїх перл, бо це є спокуса, а ми є всі недосконалі. Дуже гарно говорять про це отці Церкви. Вони кажуть: май одного друга якому можеш довірити, але і то на нього не дуже надійся, тому що всі ми недосконалі. А краще май другом Господа нашого Ісуса Христа, як мав Його Авраам - от тут-то не помилишся! От воістину правдива думка, от воістину мудрість. Тож, "Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і обернувшись, щоб це розшматували й вас…". Амінь.



† † †

Протоієрей Олег Ведмеденко запрошує усіх, хто є небайдужим до справи свого спасіння, до БІБЛІЙНОЇ ШКОЛИ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ, заняття якої проводяться щонеділі о 17-00 в актовому залі готелю “Профспілковий” (м. Луцьк, просп. Відродження, 24, 3-й поверх, навпроти міської лікарні №2).

Основна мета запропонованих слухачам лекцій – дослідження Слова Божого по духу: як форми (духовна символіка біблійних текстів), так і змісту Писання (невипромінювання зла /смирення/, як шлях здобуття внутрішньої сили /благодаті/).

На заняттях ви можете придбати конспективні матеріали, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега, різноманітну духовну літературу.

Зібрання супроводжуються загальною молитвою та співом духовних пісень.

ВХІД ВІЛЬНИЙ! МИ ЧЕКАЄМО ВСІХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДИ БОЖОЇ.

Дистанційне навчання
здійснюється через мережу Інтернет та за допомогою листування.

НАПИШІТЬ НАМ, і ми надішлемо Вам інформацію, як отримати поштою книги, конспекти лекцій, аудіо та відеозаписи лекцій і проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

Наша адреса: Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021.

E-mail: vedmedenko@fk.lutsk.ua

Інтернет-сайт Школи: www.vedmedenko.org



† † †

Біблійна школа протоієрея Олега Ведмеденка не має постійної фінансової підтримки від церковних або світських структур – наші програми благословляють своїми молитвами та коштами ті вірні, чиї серця відкрив для цього Господь.

Хто має можливість та бажання підтримати справу відродження духовного вчення Христового власною пожертвою, можуть зробити це за допомогою поштового переказу на адресу Біблійної школи (див. вище) з поміткою: “пожертва”, або “десятина”, або ж перерахувавши кошти на рахунок незалежної православної релігійної громади Христового Воскресіння, настоятелем якої є протоієрей Олег (тел. /0332/ 74-04-04; 8-096-23-01-777): розр. рах. № 26003017473 в КБ “Західінкомбанк” ТзОВ м. Луцька, Україна. МФО 303484. Ідент. код за ЄДРПОУ 34827281.

МИ МОЛИМОСЯ ЗА ЖЕРТВОДАВЦІВ СПРАВИ БОГОПІЗНАННЯ ТА ЇХНІ СІМ’Ї ПОСТІЙНО.

“Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф: чи Небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Книга пророка Малахії, 3 розділ, 10 вірш).