Лекція № 6
Євангеліє від Матвія. МФ. 2.17-23. Ірод побиває немовлят. Йосип та Марія вертаються до Назарету.

Лекція:
Ми досліджуємо другий розділ Євангелія від Матвія. Сьогодні працюємо, починаючи з сімнадцятого вірша.

“Тоді справдилось те, що сказав Єремія - пророк, промовляючи: «Чути голос у Рамі, плач і ридання, і голосіння велике: Рахіль плаче за дітьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх..." Мова йде про побиття віфлеємських немовлят. Коротко нагадаю, що це означає. Віфлеєм або Бет-Лехем мовою гебру - “місто хліба”, – церква. Це - місто або місце зібрання людей, які харчуються хлібом. Що означає хліб біблійною мовою? Я – хліб життя, – говорить Господь. Тобто, це - слово Боже, яке повинне сприйматись і давати плід, зміцнювати нас. Ми повинні жити в слові і зміцнюватись в слові, але ми всі на початку - діти голі, беззахисні. Коли ми зміцнюємося у слові (віра від слова) і благодаті відповідно, тоді нас неможливо зламати. Якщо ми вже сіли праворуч Ісуса, як і Він сів праворуч Отця, – нас неможливо зламати. Якщо ми ствердились у правді, в “хлібі”, в місті Бет-Лехем, – нас неможливо зламати! Ми будемо йти на кострища, ми будемо йти на розп'яття, ми будемо йти на роздертя звірами і - співати псалми. Так діє церква, як релігійна організація, як тіло Христове. Але поки ми маленькі, поки не зросли в цьому “хлібі”, – нас дуже легко побити.

Хто є діти в біблійній мові? Апостол Іван Богослов роз'яснює цю символіку: “Вітаю вас, діти, – пише він, – бо вам прощені гріхи від початку, які ви заподіяли…” Мова йде про «дітей», тобто - людей, що щойно прийшли до покаяння, щойно прийшли до віри. Вони радісно приймають віру і починають жити церковним життям, але вони ще не зміцнились, їх дуже просто зламати, знищити, зарубати мечем. Мечем слова (меч біблійною мовою – слово) і, безумовно, ділом, яке - за словом. Меч – завжди обосічний. Біблійною мовою це – теорія і практика. І Ірод (а Ірод – це світські засади в релігійному житті, це цар народу Ізраїля, фарисейська розчина, яка царює в релігійному світі і донині легко побиває немовлят, які прийшли до Христа, до віри, але ще не зміцнилися. Причин незміцнення дуже багато: не вистачило часу, не вистачило ревності... От основні причини побиття. Так склалися обставини... Ми не будемо аналізувати всі причини, одну з них ми висвітлили в притчі про Сіяча. Коли зерно потрапило на кам'янистий грунт (а грунт ще не був підготовлений, він ще кам'янистий) - швидко зійшло… Слава Богу, я в церкву ходжу, і тут раптом (таких прикладів десятки!) “виймається меч” і лунає: ти ходиш в церкву безблагодатну!.. От як можна рубонути, забити дитину, яка вирішить: “Я взагалі ні в яку церкву ходити не буду…” Повторюю, таких прикладів дуже багато: спокуси світу цього. Людина приходить до віри, починає іти проти сатанинського і одразу відчуває його спротив і спокушується, тому що кореня не має, віра ще маленька. “Кореня не маючи, коли сонце припекло...” (сонце – сатанинське, вогонь – геєнський, - це вогонь спокус світу цього, коли дух насильства і користолюбства починає спалювати зелені вруна, бо вони не мають коріння). Пам'ятаєте, як в Єгипті відбулося побиття градом зелених врун? Ми бачимо, що літнє все загинуло, а от зимове - витримало. Віра, яка пережила “зиму”, випробувалась, зросла, зміцніла – її неможливо здолати. А віра, яка не має кореня, яка ще не зміцнилася, – її дуже легко знищити... І бачимо, - іде побиття в Бет-Лехемі, у Віфлеємі, місті хліба - це є релігійний загал, пошуки тих, хто вже причастився нової віри, новозавітної віри, віри, що чинна любов'ю. Віри, що сповідує любов, сповідує дух як в теорії, так і в практиці: як духовне тлумачення Святого Письма, так і практичні плоди любові, а не книжницького консерватизму, ретроградства, ортодоксії.

Немовлята побиваються і, побиваючись світом (точніше, світськими засадами, світським мечем, який знаходиться в руках релігійного Ірода), вони помирають. Мова іде в духовному плані про духовну смерть, а ми розглядаємо Святе Письмо по духу. По букві все зрозуміло: 14000 немовлят у Віфлеємі і всіх околицях були буквально побиті вояками (хоча чи насправді набралось там 14000 жителів?..)

“Чути голос у Рамі, плач і ридання, і голосіння велике: Рахіль плаче за дітьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх...” Чути голос у Рамі... Що то за Рама? Рама перекладається, як “висота”, і мова йде про релігійні висоти. На цих висотах війна. На релігійних висотах іде війна – консервативного з прогресивним, ортодоксального з реформаторським, темного з світлим. Все живе нищиться фарисейською розчиною саме на цих висотах, в Рамі. І як результат – охолодження віри, панування фарисейської розчини в релігійному житті, в житті церкви. Отже, Рама – релігійні висоти. “Чути голос у Рамі, плач і ридання, і голосіння велике...” Хто плаче у Рамі? Рахіль. Жінка біблійною мовою – церква. Плаче церква, безумовно. Церква плаче, бо вона народила плід і ці плоди побиваються, ці плоди заморожуються заморозком невірства, нищаться консервативним, ортодоксальним, ретроградським мечем царя Ірода (“слава шкіри” – ім'я йому, фарисейська слава)...

Давайте відкриємо книгу Амоса, 5-й розділ з 16-го вірша. Тут змальовується день Господній. Ми пам'ятаємо, що день Господній починається з вечора. “І був вечір, і був ранок, – день перший...” і т.д. День Господній починається з вечора, - день Господній починається з випробувань. Ніч, потім буде ранок, проте не дається все легко, бо Царство Боже зусиллями береться і ті, хто докладають зусиль, досягають його. Те, що легко дається, те легко губиться. Приклад: Адам і Єва – перша цивілізація людей віри, які легко отримали і легко згубили. І той Адам в кожному з нас, – тому тепер ми йдемо іншим шляхом, тепер так просто не ввійдеш в рай. На вході в рай стоїть херувим з мечем, що обертається, і нам треба пройти через “обрізання”, - через стриманість, через боротьбу, через Єгипет, через плач. Як кожному з нас зокрема, так і церкві в цілому, – це шлях церкви, вона йде шляхом блудного сина. Ми вже докладно говорили про це, коли досліджували перший розділ Євангелія від Матвія. Так от, день Господній починається з вечора і Амос так змальовує події:

“Тому так промовляє Господь Саваоф, Вседержитель: «На майданах усіх голосіння, на всіх вулицях (Вулиці – це різноманітні релігійні напрямки; майдани – це місця перетинання цих вулиць – напрямків там, де вони сходяться. На всіх вулицях іде голосіння. “У всіх конфесіях”, - ми так можемо перефразувати ці слова сьогодні) крики: ой, ой! І покличуть хліборобів на жалобу, і голосильниць, що вміють плачливі пісні (Хлібороби - це ті, хто обробляє поля сердець людських, – духовенство. Голосильниці – плаче життя, плаче Рахіль, плаче церква), і стане ридання по всіх виноградниках...” Що означає «виноградник» біблійною мовою? Церква, громади... “Господи, Господи прийди й подивись, і благослови виноградник цей, який насадила десниця твоя”, – виголошує церква під час літургії кожного разу. Виноградник – громада. Ридання по всіх виноградниках. Чому? “...бо Я перейду серед тебе, - говорить Господь!” Як же Господь пройшов, коли ми читаємо, що проходить Ірод, військо Іродове і вибиває немовлят у вірі? Так! Але все діється з волі Божої! Чому? Бо без волі Божої жодна волосина не впаде з голови нашої! Невже Господь хоче цього побиття? Ні! Ні в якому разі! Господь хоче, щоб ми не були дітьми у вірі, Господь хоче, щоб ми були, як мінімум, “отроками”, які вже пізнали волю, “юнаками”, які перемагають диявола, “мужами досконалими в міру зросту Христового”, як сьогодні ми читали в Апостолі, під час літургії. Господь хоче, що ми були досконалими, щоб ми були віруючими і вірними. Але в нас існує закон плоті і цей закон протирічить закону розуму, і ми робимо не те, що хочемо, а те, що ненавидимо. Я завжди повторюю цю фразу, бо в ній сутність боротьби, яка закладена в кожному з нас. А коли робимо те, що не хочемо, то не ми робимо це, але гріх, що сидить в нас... В нас лежить гріх. Господь говорить Каїну: Ось гріх лежить біля порога, але ти повинен панувати над ним. Адаму дає Господь всіх звірів. “І ти повинен панувати над цими гадами земними і морськими, панувати і над птахами небесними...” В нас звірі, гади, птахи і весь цей звіринець. Наші пожадання плоті, наші лихі думки, нахили і т.д. Ця боротьба закладена в твориві від початку, і дійсно Господь скорив її, допустивши лукавого “змія”. Читаємо: “Твар покорилася марноті не добровільно, але через Того, Хто скорив її”. Хто скорив? Господь скорив, тому що без волі Його ніщо не відбувається. Яким чином скорив? Сатана нас скоряє, але Господь допускає... Чому? В надії на те, що сама твар, зробивши свідомий і вільний вибір між духом і плоттю, таким чином визволиться з полону (закону плоті) на висоти закону розуму, визволиться на висоти духовні, висоти синів Божих. От план Господній, сенс життя людини – оБоження, з'єднання з Творцем, Богосинівство: стати духовним, думати про духовне. І це відбудеться будь що, бо це - програма Господня. Так Бог возлюбив світ, творіння своє, що дав йому програму оБоження, Богоєднання, злиття з Собою. Програму підняття до висот щастя. Але дуже мало хто з нас сприймає цю програму одразу і має серця не кам'яні, а розпушені, які приймають зерно слова Божого. Пам'ятаєте притчу про Сіяча? А декотре зерно впало в грунт добрий, і дало плід в тридцять, шістдесят і сто разів? І ніяке пекельне сонце, яке пекло на ці плоди, як і на ті, що на кам'яний грунт були посіяні, – не знищило це зерно. Воно дало плід в тридцять, шістдесят і сто разів... Приносяться плоди в одних і тих самих умовах. Діти віри, які прийняли зерно, одні нищаться, спокушуються світом, інші - ні. Чому? Коли в Серафима Саровського запитали про це, він чітко відповів: “Из-за нерадения нашего”... Перекладемо українською мовою: “Через недбальство наше”!.. Немає ревності про Боже. Ми більше пильнуємо про матеріальне, про земне, аніж про Небесне. Ось і вся причина, знову ми самі винні. Говорить Господь устами апостола Павла: “Вас досягла спроба ніяка інша, а тільки людська”, хоча з волі Божої, безумовно. Тому що Господь – Законодавець, Він встановив Закон: Ідеш до світла – будеш зростати, міцніти; підеш в темряву, втратиш орієнтири – впадеш в яму.

Господь - Законодавець, Господь - Вседержитель: все з волі Його. А воля Його на добро: “Він є світло і темряви немає в Ньому”, але Він нас створив вільними! Ми повинні про це постійно пам'ятати, це одна з ознак образу Божого в людині і ми вільні обирати куди йти, - до світла чи до темряви. Ми вільні “розрихлити” свої серця і прийняти зерно – і тоді вже ніщо нас не зламає, бо ми будемо під захистом Господнім, незважаючи на те, що ми ще будемо дітьми у вірі. Але ми будемо територією Божою! “По вірі вашій буде вам…” Ми прийняли це зерно, і воно вже має корінь. А якщо ми свої серця не розпушили, – вони є кам'яні; якщо ми не боремося з законом плоті і, в першу чергу, з гордістю нашою, – то, безумовно, при перших же спокусах ці вруна зелені будуть в'янути. І захисту немає. Чому? Бо Господь захищає своїх! На всіх рівнях Господь захищає своїх, навіть найменших. Він виводить в Єгипет Ісуса... В Єгипет: Він не вивів Його десь на висоти благословення і благодаті. Він виводить Його в Єгипет (країну рабства, гріха, - світ), в саме лігво сатани, і там зберігає. Жінка втікає з немовлям (воно ще нічого не може говорити) в пустелю і Господь їх оберігає, посилає орлів, які будуть годувати до часу, поки виросте. Ми колись говорили на цю тему: чому сталась біда? «За що?» - ми запитуємо. А треба сказати: чому? Чому немає захисту? Тому що серце моє не є територією Господньою. Господь захищає Своїх, “По вірі вашій буде вам”, “Ангели будуть нести тебе, щоб не спіткнулась об камінь нога твоя…” Але цей, 90-й, псалом розпочинається словами: “Хто живе під опікою Вишнього, той під покровою Бога Небесного оселиться”. От вам різниця між віфлеємськими немовлятами і Ісусом Христом! Ісус теж немовля, але – Немовля, яке під покровом Бога Всевишнього оселилося, а віфлеємські немовлята – діти у вірі, що мають серце ще незміцнене: або кам'янисте, або поросле тереном. (Тут не підходить “дорога бита”, тому що вона взагалі не сприймає зерна, мова йде про серця, які сприйняли слово Боже).

“Тому так промовляє Господь Саваоф, Вседержитель: «На майданах усіх голосіння, на всіх вулицях крики: ой, ой! І покличуть хліборобів на жалобу, і голосильниць, що вміють плачливі пісні, і стане ридання по всіх виноградниках, бо Я пререйду серед тебе, говорить Господь!” «Тому що виконається Моя програма: поверніться до Мене і будете жити, зробіть ваші серця Моєю територією, Царством Моїм, – тоді ніщо нечисте не ввійде, тоді ви світ переможете, тому що ви будете сильніші від того, хто в світі. А буду у вас Я: бо таємниця від віків і поколінь – Христос у вас, надія слави.»

“Горе тим, що жадають Господнього дня, – нащо вам день Господній? Він не світло, а темрява!” Зверніть увагу, як говорить Господь устами Амоса. “Він не світло, а темрява”. Чому? Бог – Світло і темряви немає в Ньому. То чому день Господній - темрява? Тому що на початку був вечір, а потім ранок, і тому, що через наше жорстокосердя нас досягає спроба не якась інша, а тільки людська. Тому що є “скопці”, які від народження “скопці” - їх не досягає ніщо! Від народження прийшли до віри! Вони вже оскопилися, вони вже ідуть, і по вірі своїй мають повний захист, вони є сини Божі по благодаті Христовій, ще будучи дітьми, ще тільки зростаючи, тому що не перескочиш східці... А є скопці, які самі себе “оскопляють” заради Царства Небесного. Оскопляють від усього світського, плотського, щоб не давати насіння плотського, плодів плоті; оскопляють себе від закону плоті, борються з законом плоті, який є в кожному... А є скопці, які потребують, щоб над ними люди працювали, щоб їх люди оскопили. Мова йде не тільки про допомогу церкви, тому що кожен символ має знак не лише плюс, а й мінус. Господь говорить устами пророка Єремії: «Я зажену вас в таке тісне місце, що ви змушені будете оскопитися, воззвати до Мене, тому що воля Моя на те, щоб всі прийшли, але ви не схотіли». Пам'ятаєте Господні слова? “Єрусалиме, Єрусалиме (а це ми - Єрусалим!), скільки разів Я хотів, як квочка, взяти вас під крила Свої (взяти під захист), і ні який меч не рубонув би по цих крилах Господніх! Взяти ще курчатками, коли ще маленькі, коли ще - віфлеємські немовлятка... Скільки разів Я хотів захистити вас, – каже Господь, – та ви не схотіли. І в результаті вас побиває Ірод у ваших громадах, і в усіх виноградниках крики: “Ой, ой...”, і звершується воля Моя... Тому що воля Моя: “Прийдіть до Мене і Я захищу вас”, хто живе під Моїм покровом. Але ви не схотіли під Мій покров. Хто не під Моїм покровом, хто не зі Мною – той проти Мене; хто зі Мною не збирає, – той розкидає.

“Горе тим, що жадають Господнього дня, – нащо це вам день Господній? Він не світло, а темрява! Це так, коли хто втікає від лева, – і ведмідь спотикає його! І убігає до дому, і оперся своєю рукою об стіну, – аж гадюка кусає його...” Тут - символіка. Лев – сатана. Будьте уважні, тверезіться, бо зійшов той змій стародавній, що диявол він і сатана, на землю. Він скинутий Господом, але ходить тут, як рикаючий лев, шукаючи, кого б пожерти. Людина рятується від цього лева. Прийшов до віри, став “ізраїльтянином” в духовному плані, став віфлеємським немовлятком в місті хліба (Бет-Лехем) і думає, - врятується, аж тут ведмідь спотикає його! Він втік від лева зовнішнього, а тут виходить з його хащів (дві ведмедиці, що роздерли сорок і двоє хлопчиків) ведмідь жорстокий і всеядний. Дух насильства і користолюбства – він в нас, він хижак “ ...і ведмідь спотикає його! І убігає до дому, і оперся своєю рукою об стіну, – аж гадюка кусає його...” Він шукає захисту в домі, в громаді, в церкві, а тут виповзає гадюка (змій, знову той самий змій гнучкий, з хвостом, а хвіст – неправда) і починає жалити. І в церкві неправда!.. Сьогодні вранці прийшла на літургію жіночка, я її рідко бачу в храмі. Прийшла людина, - прийшла до дому (церква - наш дім), спертися на стіну (стіна – Закон Божий), захиститися за цими стінами. Підійшла до ікони, а я каджу, і вона не знає, що треба повернутися до кадила. Треба було пояснити тихенько, що, коли священник кадить, то це є символ благодаті і до неї треба повернутись. А сестра, яку я постійно бачу в храмі, зробила їй зауваження… Ви б чули, яким тоном!.. Я впевнений, що ця “гадюка” так боляче вкусила сестру, котра прийшла в храм вперше, що вона більше тут не з'явиться… Ось вам і немовлята у вірі – жінка, яка все життя ходить до церкви, а залишилась немовлятком, побитим, враженим уже Іродом... От вам приклад, тому що слово Боже – це живе і діяльне Слово. Не те слово, що десь там колись, в історичних моментах було (плакали на вулицях в Єрусалимі...). Ні, плач і сьогодні є, і побиття сьогодні іде, ті віфлеємські немовлятка і сьогодні в нас, і ці “гадюки” кусають нас і сьогодні, ведмеді теж так само виходять з лісу, і сьогодні ми втікаємо від левів!..

“Чи ж не є день Господній темнота, а не світло, і хіба він не темний, і сяйва немає у ньому?” Так, початок темний. І не дай Бог в цьому початку залишитись постійно. Бо від нас залежить, чи прийде ранок! “Дорогу здолає той, хто йде”. Все починається з вечора, але буде ранок! Якщо ми будемо йти з цього Єрихону язичеського до Єрусалиму, то ангели будуть нести нас на руках. Господь буде оберігати нас на всіх шляхах своїх, але це не означає, що ми не будемо спотикатись і падати. Але Господь нас буде підіймати і вести вперед. А якщо ми так і залишимося “віфлеємськими немовлятами”, то нас поб'є Ірод. Приклад: коли Христос в’їздить в Єрусалим і Його вітають: “Осанна!”, - хто кричить “Осанна!”? – народ. Устами кого Господь хвалу собі збирає? Устами немовлят. Але ті самі діти у вірі через тиждень тими ж устами кричать: “Розіпни!..” Не дай Бог залишитись віфлеємськими немовлятами!

“Чути голос у Рамі, плач і ридання, і голосіння велике: Рахіль плаче за дітьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх...” Рахіль не можна розважити... Ім'я Рахіль перекладається, як “вівця” або - “та, що годує молоком”. Дійсно, церква годує молоком. “Блаженне лоно, що носило Тебе, і груди, що годували Тебе!” Пам'ятаєте “голос із натовпу” (ми постійно читаємо цю євангелію під час богородичних свят)? Так, – каже Господь. - Блаженні ті, хто слухає Божого Слова і його береже!” Це справді церква остатку, це Рахіль, це не Лія, яка була підсліпувата, стомлена (ім'я Лія означає “стомлена”). Рахіль же - улюблена дружина Якова, але як важко вона народжує! Лія народжує і народжує: то через своїх служниць, то сама особисто, але ніяк не народжує Рахіль. Дійсно, праведне життя народжує дуже важко. Бур'ян росте дуже гарно, його не треба сіяти, спробуй виполи! А от щось хороше ну ніяк не дається! Так само Сарра - вже стара, плоду немає. І хочуть плоду, а його немає - важко дається плід. Непросто нам піднятись до цих висот, Царство Боже зусиллями береться, але будьте певні, - Господь осміяний не буває. Господь сказав: «Будеш ти праведницею, – ти породиш сина. Мало того, але розмножиться твоє насіння і буде, як зір на небі». Так само і Рахіль. Вона народила Йосипа, а Йосип - це символ Христа, це істинна віра, Богосинівство. А потім народжується Веніамін і вона помирає. А Веніамін характеризується Яковом, як хижий вовк. Це фарисейська розчина в новозавітній церкві, Рахіль – новозавітна церква - з'являється і помирає по дорозі. Дасть Бог, ми будемо розглядати ці речі. Але зверніть увагу, як духовне тлумачення збагачує Святе Письмо, наскільки розкривається його зміст, наскільки цей хліб стає живим, таким, який дає сили, який зміцнює віру, справжню віру, а не ту, що про неї Господь говорить устами апостола Якова: “І біси вірять, але тремтять”. Святе Письмо дає віру, що чинна любов'ю і по якій дається Благодать, тому що сенс всього - стяжати Благодать. Сенс нашого життя – здобути благодать, як говорить Серафим Саровський. А благодать – по вірі, а віра – від слова. Слово повинне бути духовне, бо: “Буква вбиває, а дух животворить”.

Плаче Рахіль, вона плаче над дітьми. Над якими дітьми? Які діти у Рахілі? Мова йде про Єфрема, вона фактично плаче не над дітьми, а над внуками. В біблійній мові всі вірні – сини Авраама, всі діти Церкви – сини Рахілі. Вона плаче над побиттям Єфрема... Пам'ятаєте, Єфрем і Манасія… І знову, Єфрем перший, хоча мав бути першим Манасія, але Яків благословляє саме так. «Єфрем» перекладається, як “плодорідний”. Рахіль плаче за побитими плодами віри. Церква є, листя шумить на смоківниці (інша символіка, - мова йде про духовні дерева), життя вирує, всі з хрестиками, святимо паску... Подивіться, як шумить лисття у великодню ніч! А де плоди? – питає Господь, – Я хочу плоди милосерддя і богопізнання, Я хочу плоди смирення, плоди любові: є вони в тобі!? Плаче Рахіль, побиті плоди, немає плоду в Єфрема плодорідного, - того, хто повинен бути плодорідним...

Відкриємо книгу Єремії, - кожне слово хай стверджується двома, трьома свідками. Ми досліджуємо Святе Письмо в комплексі, ми не ділимо ці ризи Христові. Бо Слово Боже є живе і діяльне, і воно - єдине (якщо по духу тлумачиться, безумовно). Єремії, 31 розділ,15 вірш. Ось звідси і взятий, власне, цей вірш, який наводиться євангелістом Матвієм в другому розділі:

“Так говорить Господь: «Чути голос у Рамі, плач та ридання гірке: Рахіль плаче за дітьми своїми, не хоче потішена бути за діти свої, – бо нема їх...” Нема дітей, немає плоду. Діти біблійною мовою – плоди. “Так говорить Господь: «Стримай голос свій від голосіння...” Тут дається надія, цей вірш – вірш надії. Якщо в Амоса - вірш журби, вірш волаючого в пустелі: “Покайтесь, бо наблизилось...”, “...нащо це вам день Господній?” (Ви жадаєте дня Господнього, ви всі чекаєте дня Господнього, а він прийде, як злодій, вночі. І якщо немає плоду, - Він спитає, - згадаймо притчу про смоківницю...) А тут дається надія: Не плач, не плач, народе Мій! “Не плач, Рахіль”, – ми співаємо цю пісню у храмі. Не плач, бо все одно Христос прийде у славі, тому що все одно насіння жони, твоє насіння (Рахіль – “та, що годує молоком”, “овечка”, смирення) зітре голову сатані, обов'язково! Не плач... “Поверніться і будете жити...” Господь завжди дає надію. Немає безнадійності у Господа, тому що віра, надія, любов – шлях Церкви і надія вища за віру. “Так говорить Господь: «Стримай голос свій від голосіння, і від сльози свої очі, бо є нагорода для чину твого, – говорить Господь, – і вони вернуться з краю ворожого!” Вернуться твої діти, будуть плоди в церкві. Ми для того тут працюємо, для того я стою за цією кафедрою, щоб були плоди віри, яка від слова, від слова духовного, від слова істинного, від хліба живого, а не черствого, не ураженого іржею, - говорить пророк.

“І для твого майбутнього є сподівання,..” Є надія, кожен сам за себе дасть відповідь. Не плач, Рахіль, що церква сьогодні в розколі, що сьогодні 1800 конфесій, що сьогодні фарисейська розчина заполонила все в церкві і побиті діти твої. Кожен дасть за себе відповідь перед Богом. Ти працюй над собою, спасися ти і тисячі навколо тебе спасуться, – говорить Господь. Я не залишу нікого без надії. “Contra spem spero”– “Без надії сподівайся”. “І для твого майбутнього є сподівання, – говорить Господь, – і до границь твоїх вернуться діти твої!” Вернуться в границі Рахілі, церкви Остатку, церкви, яка смиренна, на першому місці в якої смирення і яка любовна. Вершина сходження, вершина цієї драбини Якова, що і є Церква, що і є Богородиця, – це є любов.

“Добре Я чую Єфрема, як він головою похитує, плачучи (Єфрема чую, бо побитий Єфрем (в духовному плані - плоди віри)): покарав Ти мене – і покараний я, мов теля те ненавчене!» Чуєте, за що покараний, мов ненавчене теля? Ненавчений! “І загине Мій народ через брак знання”... Так, сатана нападає на Слово Боже, на духовне Слово! Байки розповідай скільки завгодно, ніхто тебе чіпати не буде. Розказуй, як гарно зварити кутю, які страви можна готувати – дванадцять, тринадцять – скільки завгодно, слова ніхто не скаже... А спробуй за духом тлумачити Святе Письмо - будеш мати тисячі ворогів. Але і будеш мати десятки тисяч друзів, тому що один пожене тисячу. “І загине Мій народ через брак знання”... Сатана хоче, щоб ми не мали знання, щоб ми залишилися в невігластві і темряві, сатана не хоче світла духовного ні в теорії, ні в практиці. А тому не хоче, що світло для нього – суд. “А суд же такий, що Світло в світ прибуло”. Христос прийде у славі при звучанні сурми – і ніхто не закриє уста. Це зараз це тихенький голосок, тут - курси, там - телепрограма “Відкриваємо Біблію” в Києві. Йде справа, з’являються елементи духовного тлумачення Святого Письма. І серед протестантів з'являються групи, які тлумачать Святе Письмо за духом. Відроджуються школи, забуті в православ'ї, але вони – існують... Не плач, Рахіль, є надія, незважаючи на те, що Єфрем, як теля, сьогодні не навчене. Але будемо вчити, будемо працювати. Не буде мене за цією кафедрою, буде другий тут стояти, якщо не тут, - в іншому місці. Справу Господню неможливо спинити, тому що це - справа Господня, її можна затримати на день, на два, на рік, на десять, але абсолютно спинити цієї справи неможливо, бо так сказав Господь Бог. Він “Прийде у шумі вод багатьох”, в “хмарі свідків своїх”, – хмарі віруючих. А віруючими Господніми можна стати тільки від Слова! Бо віра - від слухання Слова Божого, причому - Слова живого, слова духовного, Слова по духу...

“Наверни Ти мене – і вернуся, бо Ти – Господь Бог мій! Бо я як навернувся, то каявся, коли ж я пізнав, то вдарив по стегнах своїх...” Зверніть увагу - коли пізнав Слово… А нам здавалося, що релігія полягає тільки в одному традиційно-обрядовому Богопоклонінні. Відкрилися глибини, - в чому полягає суть спасіння. І тоді ми починаємо каятись: “коли ж пізнав – то вдарив по стегнах своїх”... Стегно – основа біблійною мовою, це те, на чому я стверджувався, “сидів”, на чому тримається мій кістяк, – це моя основа, і ці всі мої основи порушились. Це те саме, що говорив апостол Павло: Я був живий, але прийшла Заповідь – і я вмер. Я думав, що я був живий, а виявляється, - я був мертвий. Хоча він вірив у Бога, він належав до релігійної еліти... “Засоромився я та збентежений був, бо я ганьбу ношу молодощів своїх”. Ганьба молодощів... Господь говорить: “Чи Єфрем не Мій син дорогий, чи не люба дитина Моя?” А чому ж караєш, Господи?! Коли люба дитина Твоя? – “А кого люблю – того й караю” – це Господні слова. Я б і не карав тебе, якби ти був слухняний. Але хіба я винний, коли я кажу синові: “Не торкайся гарячої праски, бо впечешся!” Він торкнувся і впік. То що мені залишилось? Викинути з дому праску, електрику відключити, газ, воду і т.д.? Ні! Це все існує, щоб він добре, комфортно жив, був щасливий, мав життя і мав його з подостатком. Тільки не лізь туди, куди я забороняю тобі! “Шануй батька і матір своїх”, – виконуй п'яту заповідь. Але якщо не слухаєш – то я мушу тебе покарати, бо “хто шкодує різку для сина свого – той ненавидить його”. Бо якщо я дам тобі так вільно в своєму бажанні розвиватися, то розвинеться в тобі на 99,9% егоїст і буде керуватися законом плоті, а не розуму.

“То скільки Я не говорю проти нього, завжди сильно його пам'ятаю!” Скільки я не говорю, скільки я цією різочкою не шмагаю (мова не йде про фізичні покарання, тут знову духовні речі). “Тому то за нього хвилюється нутро Моє, змилосерджуся справді над ним, говорить Господь! «Постав собі дороговкази...” Постав дороговкази… Де ці дороговкази? Вони - в Слові вказані. “Постав собі дороговкази, стовпи собі порозставляй...” Пам'ятаєте, “Мудрість... сім стовпів своїх витесала”... Біблія сама себе розкриває. Запитують: Де ти береш? В Біблії. Як в Біблії? А отак, ти помолися, ти змирися, відкрий Слово Боже, візьми собі на допомогу “Симфонію”, візьми собі на допомогу принцип школи Каппадокійської. “Крізь букву проникай у внутрішнє”. Навчися бачити за тінню світло, за буквою дух – і Господь тобі Сам відкриє. Головне – школа, головне – принцип. Розстав стовпи. Ці стовпи у Слові, “Господь зробив нас здатними служителями Нового Заповіту: не букви, але духа, бо буква вбиває, а дух животворить”. От вам один стовп. “Ці речі розуміються тільки духовно”, – от вам ще стовп. І так далі, і так далі. Ми постійно розставляємо тут ці стовпи, щоб знайти вірний шлях, а він духовний, а не буквальний. “Постав собі дороговкази, стовпи собі порозставляй, зверни своє серце на биту дорогу, якою ти йшла, – говорить Господь до церкви. Єфрем, церква – одне і те саме – церква, яка втратила плоди. Хочеш, щоб були плоди, щоб був Єфрем? Повернися на ту дорогу, якою ти йшла. На ту биту дорогу. Пам'ятаєте: поверніться на дороги Мої… “Зупиніться на шляхах своїх і поверніться на дорогу давню. Розпитайте про давні стежки, де та добра дорога, і нею ідіть”. Розпитайте, бо вона втрачена. Знайдіть, де вона є... А вона є. Стукайте і відкриють вам. “...Зверни своє серце на биту дорогу, якою ти йшла, – і вернися, о діво Ізраїлева, вернися до цих своїх міст! Аж доки тинятися будеш, о дочко невірна? Господь бо новину створив на землі: жінка спасатиме мужа!” Жінка спасатиме. Життя тебе примусить, Єфреме. Ти можеш довго бути супротивником, але життя примусить тебе повернутися до Мене, – говорить Господь. Ти можеш довго вичікувати, поки Я піду – і таки торкнутися цієї праски. Але життя, чуття примусять тебе зрозуміти, що таки добре сказав батько, і треба було б послухатись, - був би живим (в духовному плані). Не впік би пальця, був би не побитий. Отак і ми, як ті діти неслухняні, чекаємо, коли відвернеться Господь, щоб всунути палець в розетку, – і маємо результат: ми побиті, покалічені, ми хворі, і ми в злиднях, і ми маємо проблеми на роботі і в сім'ї. Ми – це побиті світом діти віфлеємські. Чи таке життя приготував нам Господь, щоб ми не мали чим заплатити за квартиру і не мали за що купити на свято подарунків? Чи таке життя приготував Господь для нас – дітей Своїх? Ні! Він сказав: “Я прийшов, щоб ви мали життя, і з подостатком щоб мали! Щоб повною була ваша радість”, “Шукайте найперше Царства Божого й правди Його, – а все це вам додасться...”

Порозставляймо знов стовпи, поставмо ці дороговкази, вернімось на дорогу давню... “Господь бо новину створив на землі: жінка спасатиме мужа!” Через страждання вертаємось до Бога! Я завжди підкреслюю, що 90% тих, хто тут сидить, прийшли до Господа через страждання. Жінка спасає мужа. От вони, 17 – 18 вірші...

Переходимо до 19-го вірша:

“Коли ж Ірод вмер, ось ангел Господній з'явився в Єгипті вві сні Йосипові, та й промовив: «Уставай, візьми Дитятко та матір Його, та йди в землю Ізраїлеву, бо вимерли ті, хто шукав душу Дитини». І він устав, узяв Дитятко та матір Його, і прийшов у землю Ізраїлеву. Та почувши, що царює в Юдеї Архелай, – замість Ірода, батька свого, – побоявся піти туди він. А вві сні остережений, відійшов до країв галілейських. А прибувши, оселився у місті, на ім'я Назарет, щоб збулося пророками сказане, що Він Назарянин буде званий.” Коли ж можна вернутися, коли з'явиться з Єгипту, коли з пустелі повернеться церква Остатку, коли вона буде явлена? Коли вмре Ірод, коли зникне загроза знищення. Коли ж Ірод, слава шкіри, вмер… Втім, ми бачимо, що вона насправді не вмирає, а просто змінилися дещо часи. Припинилися гоніння – забулося, - ось так давайте скажемо...

Ірод вмер духовно і черва його з'їла в духовному плані, хоча і буквально також… Повторюю, ми не відкидаємо букви там, де вона не протирічить духові, але за буквою ми бачимо дух, нас живить дух! Буква мертва сама в собі: ну і вмер тоді, що мені з того?.. А по духу Ірод в мені! Це я сьогодні вмираю і мене черва їсть невсипуща – черва жадібності. Все точить і точить: “Что-то я сегодня недоволен собой?!” Чому? Тому що: “Я не маю того, що має сусід”. Порушення 10-ї заповіді Божої: не пожадай! Смерть духовна...

“Коли ж Ірод умер, ось ангел Господній з'явився в Єгипті вві сні Йосипові, та й промовив: «Уставай, візьми Дитятко та матір Його, та йди в землю Ізраїлеву, бо вимерли ті, хто шукав душу Дитини (тобто, явні напади стихли). Приходь, тобі треба працювати. Пам'ятаєте, хто піднявся – опускається, щоб підняти тих, хто залишився внизу. Ангели підіймались драбиною Якова і спускались, щоб підняти тих, хто знизу. Знов іди в Ізраїль і підіймай, починай з Ізраїля. Не в Єгипті працюй, а в Ізраїлі. Бо спочатку юдей, потім гелен. Так говорить Господь: ви будете свідками Моїми спочатку в Єрусалимі, Юдеї, потім в Самарії і аж до кінців землі. Потім дійде і до Єгипту, але починай тут, в Єрусалимі, серед віруючих, серед духовних, серед тих, кому легше сприйняти.

“І він устав, узяв Дитятко та матір Його, і прийшов у землю Ізраїлеву. Та почувши, що царює в Юдеї Архелай, – замість Ірода, батька свого, – побоявся піти туди він”. Хто царює замість Ірода, батька свого? Архелай – перекладається як “князь народу”. Пам'ятаєте слова Господні: “Князі народів князюють над ними, серед вас же хай не буде так, але хто хоче бути більшим, то буде меншим?” Так от, в релігійному світі (а Йосип вернувся в релігійний світ) панують князі народів. “Більший меншого лупцює, та ще й б'є”. І сьогодні так - князі народів князюють над ними. Смирення немає. Діяти, тобто вийти на трибуну, ще рано, – не дадуть. Іде царювання Архелая, син Ірода далеко не втік від батька свого. Що треба робити? “Іди в Галілею”. Що таке Галілея? Це - теж релігійні висоти. Яка тоді була Галілея? В четвертому розділі ми будемо читати про Галілею поганську. Галілея поганська! Галілея - від слова Гілгал – перекладається як “колесо”, символ вічності – це вічні висоти, висоти Божі, але вони занечищені. Сказано: Ти Галілеє поганська... Сьогодні ми якраз читали цей уривок з Євангелія. Господь говорить про Галілею, як про Галілею поганську – занечищену язичеством, ідолослужінням на всіх рівнях і в усіх іпостасях. Але іди в цю Галілею, там де найвище, на ці висоти, і там працюй. Коло, колесо - перекладається «Галілея». Іди й молоти. Як молотили збіжжя? По колу ганяли волів, вони топтали просто на току колосся і отримували зерно. Іди і працюй. Працювати, зростати вже в Галілеї треба, не в Єгипті. Вже Він в релігійному світі, і тут уже починається праця. Ще вона не громогласна, ще Він не вийшов на проповідь, ще Він не в Єрусалимі, але вже Він зростає тут, в релігійному світі, в Галілеї, занечищеній фарисейством, Галілеї поганській. Та Сам Він – назорей, – відокремлений від фарисейства... Відокремлений!

“А вві сні остережений, відійшов до країв галілейських. А прибувши, оселився у місті на ім'я Назарет, щоб збулося пророками сказане, що Він Назарянин буде званий.” Назарет або Ноцерат... Мовою гебру це слово означає “присвячений”, “відокремлений”, “парость”, відросток від основного стовбура. От про що йде мова: маємо основний стовбур, і від нього іде відросток, пагін. Ніби і церква, триває релігійне життя, але людина - в стороні, відсторонюється від занечищення, яке присутнє в цьому релігійному світі. Ось в якому розумінні - назорей (в одному з розумінь, повторюю, тому що кожне слово має дуже багато значень). І це також пагінок, галузка на виноградній лозі Господній, якщо розглядати як позитив, і т.д. Багато є тлумачень і це не означає, що вони одне одне заперечують. Є три євангелісти-“синоптики”: Матвій, Марко і Лука. Вони розповідають про одні і ті самі речі, але кожен по своєму. Той бачить одного біснуватого, інший бачить двох біснуватих гадаринських. Хіба це одне одне виключає? Про що йде мова? Чи один правду каже, а другий неправдомовець? Який із двох євангелістів правий? Правдиві обоє, тому що двоє змальованих біснуватих –той самий один, який біснується, як в дусі своєму, так і в плоті своїй. “Крізь букву проникай у внутрішнє”, бо буква тебе вб'є! Бо по букві ти скажеш, що хтось з них говорить неправду. Ірод достає свого меча і говорить до віфлеємського немовляти: “Носишся з Євангелією своєю... Подивись: один каже, що було два, а другий, - один біснуватий. Значить, один говорить неправду?”. І “немовлятко”, яке по букві трактує Святе Письмо, в кращому випадку починає “білими нитками зшивати”, каже: “Вони так стояли двоє, що для нього він ніби один був”. Підведе до дерев і буде доводити: “Скільки бачиш дерев? Одне. А отак - вже два - так і вони бачили…” Можна й таким чином діяти і, як правило, так робить сьогодні релігійний світ. Але в гіршому випадку це нещасне “немовля” таки відпаде від віри зовсім. Бо скаже: “Я не вірю, що Давид, псалми якого я читаю, дерев'яними пилами пиляв полонених, в печі кидав… Справжній Бухенвальд! Садизм садизмом!.. Я не вірю в такого Бога, який наказує брати за ноги немовлят і розбивати їм голови об стіну”. І дійсно, люди відпадають від релігії через букву, і таким чином Ірод побиває своїх немовлят. Своїх, тому що він царює в світі, і над тим самим Віфлеємом. Це його піддані...

Отже, Назарет... Саме слово означає “пагінок”, “отрасль” російською мовою, який відійшов в сторону від загальної широкої дороги. Сказано: Широка та дорога, та широко відкриті ворота, що ведуть до загибелі, і багато хто ними йде... Цілий стовбур фарисейський виріс, але мало хто знаходить вузенькі двері. Ось в цей Назарет іде Свята Родина, в цей пагінець. Це місто на ім'я Назарет, це церква Остатку, це мужі з відкритим оком, це віруючі і вірні, це ті, хто бачить! Бачать стан релігійний на сьогоднішній день і оцінюють його свідомо, а не з заплющеними очима біжать, куди б їх не погнали “сліпі поводирі для сліпих”.

“А прибувши, оселився у місті на ім'я Назарет, щоб збулося пророками сказане, що Він Назарянин буде званий.” Знову, Назарет (Ноцерат - мовою гебру). Це слово означає “присвячений”, “відокремлений”, “парость”. Воно одне й те саме для двох понять: для міста Назарет і для слова, що означає назорейство, назір. Стосовно назорейства… Отже, Назарет, як місто тих, які є пагінком, що не йдуть в загальному руслі, а відсторонені і бачать ніби зі сторони. “Підвів я свої очі і побачив”, – говорить пророк Захарія. Це місто тих, які підвели очі свої до Бога, і також тих, які знаходяться в так званому “назорействі”. Що ж таке назорейство? Відкриваємо книгу Чисел, 6-й розділ, він нам змальовує закон про назіра. Назір або назорейство, повторюю, від того самого слова, корінь той самий - Ноцерат, що міста Назарет, що назорейства. Це теж відокремленість, слово це означає “відділений”, “посвячений”, “той, хто стримується”. От хто є назір, відділений від загального стовбура. І ми бачимо, що Христос є назарянином, а відповідно і ми, християни, теж повинні бути назарянами. Для кого ж цей закон про назіра? Давайте прочитаємо. Назарянин – це людина, яка стримується від жінок, від вина, від плоду виноградного і не голить своєї голови, не стрижеться...

“І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: «Промовляй до Ізраїлевих синів, і скажи їм: Чоловік або жінка (стосується і чоловіка, і жінки) коли вирішиться скласти обітницю назіра, щоб посвятити себе Господеві (ось суть назіра – присвячення Богові), то він стримається від вина та п'янкого напою, не буде пити оцту винного та оцту з п'янкого напою, і жодного виноградного соку не питиме, і не їстиме ані свіжого, ані сухого винограду. Усі дні посвячення свого не буде він їсти нічого, що зроблене з винограду, від зернят аж до лушпиння.” (От перша умова – не їсти виноград і все з винограду...)

“Усі дні його посвячення на назіра бритва не торкнеться голови його (не буде стригтися) аж до виповнення днів, що посвятить Господеві (бачимо: період назіра обмежений часовими рамками. Приходить момент, коли людина на певний період стає назарянином. І ми бачимо: апостол Павло на певний період пішов в назорейство. Ми бачимо, Самсон був назарянином, поки не вийшов на працю. І ми бачимо, Самуїл також був назарянином. Згадаймо рехавитів - вони теж були назарянами – сини Йонадава, сина Рехавового), буде святий, – мусить запустити волосся голови своєї!” (Ось, між іншим, і традиція носити в церкві довге волосся).

“Усі дні його посвячення Господеві не підійде він до мертвого тіла навіть через батька свого та через матір свою (не торкатися мертв'ячини) через брата свого та через сестру свою. Не занечиститься ними, коли б вони померли, бо на голові його посвячення Богу його. Усі дні посвячення його – святий він для Господа.”

Ще: “А коли хто помре при ньому несподівано нагло, і він занечистить ним голову свого посвячення, то оголить голову свою в день очищення свого, – сьомого дня оголить її.” (Постриже, постригання – було символом закінчення назорейства і початком нового етапу).

“А восьмого дня він принесе дві горлиці або двоє голубенят до священика, до входу скинії заповіту. І священик принесе одне на жертву за гріх, а одне цілопалення, і очистить його з того, що занечистився він мертвим тілом, і посвятить його голову того дня. І почне він знову (все з початку) дні посвячення свого Господеві, і принесе однорічне ягня на жертву за провину. А перші дні його будуть надаремні, бо занечистилося його посвячення. І оце закон про назіра: того дня, коли виповнюються дні його посвячення, священик приведе його до входу скинії заповіту. І принесе він Господеві жертву свою, – одне безвадне однорічне ягня – на цілопалення, і одну безвадну однорічну вівцю – на жертву за гріх, і одного безвадного барана – на жертву мирну, і кіш опрісноків із пшеничної муки, калачі, мішані в оливі, і прісні коржі, помазані оливою, і хлібну жертву, і їхні литі жертви. І принесе священик перед Господнє лице, і принесе його жертву за гріх та його цілопалення. А барана принесе мирною жертвою для Господа на коші опрісноків, і священик принесе його хлібну жертву та його жертву литу. І оголить той назір голову свого посвячення у входу скинії заповіту, і візьме волосся голови свого посвячення та й покладе на вогонь, що під мирною жертвою.” (Коли владика здійснює таїнство хіротезії, то постригається і спалюється на вогні волосся... Коли здійснюється таїнство хрещення, - в дитини зістригається волосся на голові і спалюється. Ви сьогодні спитайте у священика, для чого він це робить? Відповіді не буде, тому що це - духовні речі. Знання втрачені тими, хто зациклився на букві... А для чого насправді – розглянемо наступного разу.

“І візьме священик варену лопатку з барана (це обов’язково треба протлумачити… Богові треба, щоб зварили лопатку з барана, і священик її ще й поколихав, а потім сіли і з'їли?!. Це все духовні речі, і ми повинні чітко це розуміти) і одного прісного калача з коша, і одного прісного коржика, та й дасть на долоні назіра, як він оголить голову свого посвячення. (Дасть на долоню означає - покладе на руки, а руки – справи). І священик буде колихати їх, як колихання перед Господнім лицем. Це святощ для священика, понад грудину колихання й понад стегно приношення. (Все треба тлумачити!). А по цьому той назір може пити вино.

Оце закон про назіра, що обіцяє свою жертву Господеві за своє посвячення, крім того, на що спроможна рука його”
. Назір – наджертва, подвійна жертва, жертва, яка вище жертви, яку приносять всі. Це - подвиг. Тут розкривається суть подвижницького шляху, “шляху царського”. І цей шлях – шлях християнина. Це шлях, про який говорить Господь юнаку, що приходить до Нього і каже: Господи, а що мені робити для того, щоб ввійти в Царство Боже? Господь каже: хіба не знаєш? Заповіді виконуй. Юнак каже: Я це все виконую. На що Господь відповідає: ти хочеш стати досконалим, ти хочеш ввійти вже в цьому житті в Царство Боже, ти хочеш ввійти в ту когорту, про яку сказано: “Поправді, поправді кажу вам, дехто з отут приявних смерті не скуштує, поки не побачить Царства Божого, що прийшло воно в силі»? Ти хочеш бути досконалим? Я тобі покажу шлях – бери хреста свого на плече і “колихай”, і йди... Про це ми будемо говорити більш докладно наступного разу. Бо поправді, поправді кажу вам, - це така манна, що, наситившись, “лизнути” її і піти додому не варто, адже хліба потребують голодні. Я думаю, ми сьогодні вже наситилися хлібом Господнім, слава Богу!



† † †



ВИЙШЛИ В СВІТ ТАКІ КНИГИ ПРОТОІЄРЕЯ ОЛЕГА ВЕДМЕДЕНКА:

* Посібник з духовного діяння “НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ...”
(Внутрішня Сила або духовні основи успішності та здоров’я; чому ми хворіємо або як стати здоровим; пам’ятка для тих, хто шукає спасіння; практичні поради протягом дня; правила боротьби невидимої; якщо вам пороблено; переривання прокляття роду; самовичитка... Ці, та інші матеріали ви знайдете у невеликій за розміром, але змістовній та сповненій реальним досвідом книжці, 104 стор.).

* Дві книги з серії “Відповіді священнослужителя”: “ІЩЕ НІЧ...” та “СМАК БЛАГОДАТІ” (Відповіді на запитання, якими докоряють православним представники різноманітних протестантських конфесій: чому поклоняємося Богу перед іконами; чому святкуємо не юдейську суботу, а новозавітну неділю; чому хрестимо немовлят; чому часто хрещення здійснюється не через повне занурення, а шляхом обливання; як правильно звертатися до Бога /хіба лише Ієгово?/; чи потрібно молитися за померлих; чому вшановуємо мощі, молимося до святих; чому шануємо Богородицю, і чи були у неї іще діти, окрім Ісуса... Також про число звіра /666/; коли і як прийде Антихрист; як правильно вітатися у церкві; чи можна їсти м’ясо з кров’ю; головний убір у храмі /чоловіки та жінки/; властивості святої води; походження людини тощо... Кількість сторінок відповідно 180 та 160).

Книги українською мовою.



* НАПИШІТЬ НАМ
, і ми поінформуємо Вас як отримати поштою книги, конспекти лекцій, а також аудіо та відеозаписи лекцій та проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

* НАША АДРЕСА:
Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021. (Детальна інформація вміщена також на сайті www.vedmedenko.org в розділі “КНИГИ ТА АУДІОЗАПИСИ”).