Лекція № 8
Євангеліє від Матвія. Мф. 3. 1- 6. Проповідь Івана Хрестителя.

Лекція:
Сьогодні почнемо розглядати третій розділ – проповідь Івана Хрестителя:

“Тими ж днями приходить Іван Хреститель, і проповідує в пустелі юдейській, та й каже: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: «Голос того, хто кличе: В пустелі готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!» Сам же Іван мав одяг з верблюжого волосу, і пояс ремінний на стегнах своїх; а поживою для нього була сарана та мед польовий. Тоді до нього приходив Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця, і в річці Йордані хрестились від нього, і визнавали гріхи свої.

Як побачив же він багатьох фарисеїв та саддукеїв, що приходять на хрещення, то промовив до них: «Роде зміїний, – хто вас надоумив утікати від гніву майбутнього? Отож, учиніть гідний плід покаяння! І не думайте говорити собі: «Ми маємо собі отця Авраама». Кажу бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього каміння! Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане і в огонь буде вкинуте.

Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він хреститиме вас Святим Духом і вогнем. У руці Своїй має Він віячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засіків, а полову попалить у вогні невгасимім”.


Отже, - «Тими ж днями приходить Іван Хреститель, і проповідує в пустелі юдейській...» Іван проповідує в пустелі юдейській... Безумовно, ми з вами розуміємо, що за цією подією лежить духовно-символічний зміст. Пустиня юдейська, - що це в духовно-символічному плані? Де та пустиня? Безумовно, ця пустиня в серцях людських. Мова йде про пустиню бездуховності - в першу чергу. Пустиня... Місце, де немає вологи, де не ростуть дерева, де пекельне сонце спопеляє все – це як раз і є та адова пустеля в серцях людей. Але яких людей? Юдейська пустиня... Юдеї – це народ віри. Отже, мова йде про релігійний світ. Мова йде про церкву старозавітну, мова йде саме про цю “юдейську пустиню”, де проповідує Іван Хреститель. Юдейська пустиня – пустиня духу, пустиня бездуховності в серцях віруючих, але не вірних. В серцях тих, які називають себе підзаконними, а насправді є беззаконними, – які не виконують Закону Божого.

“...та й каже: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!..» Він – Предтеча Господній. Ми так і називаємо його: Предтеча Господній, бо він передує Ісусові Христу. Він проповідує, що приходить Месія, приходить Бог во плоті, збувається Писання. Іван Хреститель – пророк. В іншому місці ми читаємо, що він прийшов в дусі Іллі, а Ілля символізує собою (ця постать є ніби архітипом) дух пророків – всіх пророків. Згадаймо преображення Господнє на горі учням Христовим: Петру, Якову та Івану, - з'являються Мойсей та Ілля. Мойсей символізує собою Закон (крім буквально-історичної особистості. Я хочу ще раз наголосити, що каппадокійська школа Богослів'я букву Писання сприймає там, де вона не протирічить духові. Але, незважаючи на це, вчить, що за кожною буквою Писання лежить морально-етичний і духовно-символічний зміст). Отже, Мойсей та Ілля – це Закон і Пророки. Ілля символізує собою пророків. Іван прийшов у дусі Іллі, тобто - як пророк, – прийшов прорікати істину. “Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: «Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!» Він кличе: в пустині готуйте дорогу! - і ми розуміємо, - тут іде просто підтвердження того, що Іван хрестив в пустині юдейській, в пустині духовній. Ця пустиня цікавить нас, ця пустиня цікавить Господа, тому що - які ж стежки рівняти в пустині буквальній? Що, Іван Хреститель з лопатою прокладав дороги в пустелі? “В пустині готуйте дорогу для Господа...” Не в буквальній пустині, не буквальну дорогу. Біблія сама розкриває себе, кохані мої! Це видно неупередженому оку. Готуйте дорогу в пустині – в пустині сердець своїх! В пустині сердець церкви, в пустині сердець віруючих, але не вірних. Готуйте дорогу! Цей голос для нас з вами! Чи ми тут такі праведні, святі, що в нас всі стежки є рівні й немає лукавих стежок, немає кривих стежок і кривих доріг в наших серцях?! І наші серця так вже напоєні росою Благодаті, дощем Правди, дощем Слова Господнього?.. Безумовно, ці слова для нас, - для народу віри. Ми повинні заглянути в своє серце, щоб подивитися, чи бува не пустеля там насправді? Тому що ми можемо називатися “юдеями” (духовними юдеями), ми можемо називатися віруючими, але чи є ми насправді вірні, бо - і біси вірять, але тремтять? І не той юдей, що ззовні юдей, – каже апостол Павло, – а той, хто юдей духовно: той, хто юдей всередині. Не та Юдея, що пустельна, а та Юдея, що плодоносна!

«Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!» Є різні стежки в нашому житті, є різні дороги, і про них говорить Господь. І ми знаємо, що таке стежка біблійною мовою – життєвий шлях. Господь показав нам прямий шлях – “дорогу просту”. Згадаймо книгу Діянь апостольських. Коли Господь явився Савлу (в майбутньому - апостолу Павлу) по дорозі в Дамаск. Чи та дорога пряма? Дамаск – “клопіт”. Ні! Та дорога крива, лукава, покручена стежина. І коли явився йому Христос, у сяйві (у світлі духовному), Він сказав: “Іди в Дамаск”... Чому саме в Дамаск? Адже Дамаск – світ. Так, в цьому світі, а не в казковій країні Ельдорадо, знайди дорогу просту. Не покручену. Не криву. Але йди в ту “вулицю”, яка називається “проста, пряма”. Рівняймо стежки в нашому серці, тому що насправді Господь простий! Насправді все дуже просто! Часто ми йдемо до Господа якимись викрутасами, ускладнюємо цей шлях і збочуємо або ліворуч, або праворуч. Господь каже: “Йди прямо! Шляхом, який Я показую тобі. Я є шлях, і правда, і життя”. Тобто, Я – шлях правди, який веде в життя вічне. Навчіться від Мене, – так говорить Господь, – бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам вашим... Все дуже просто. Смиренний шлях – шлях прямий, простий, - Христів. І коли ми будемо йти цим шляхом, змиряючи свій язик, серце, чрево, то ми будемо йти цим шляхом, узгоджуючи свою волю з волею Божою. Підпорядковуючи своє розуміння розумінню Господньому, вивіряючи свою віру з Вірою, що чинна Любов'ю, що приніс нам Христос. Ми будемо йти прямою стежкою.

Голос Іванів звучав для Старозавітної церкви, яка була зфарисейщена, для старозавітних, буквальних юдеїв. Але й сьогодні, в новозавітні часи, історія повторюється, як і пророкував Еклезіаст: “Все повертається на кола свої”. Декому здається - це щось нове, а воно вже було від віків. Вітер крутиться, крутиться (віяння духовні йдуть, ідуть..), – іде на північ, іде на південь. То гаряча віра, підйом... А потім знову входить фарисейська розчина і - падіння, охолодження віри. Церква перетворюється на “пустелю”, в якій треба рівняти стежки. І перше, що треба зробити, щоб вирівняти стежку, – змиритись. Тому що перший крок – це покаяння. «Я Альфа і Омега, початок і кінець». І початок – покаяння, причому покаяння з плодами смирення, тому що ми можемо сказати: Так, Господи, я каюсь!.. І так часто робили фарисеї, – вони каялись, вони били поклони буквальні, але не бажали схилити своє розуміння, свою волю, своє життя перед розумінням, волею і життям Христовим. Вони не бажали змиритись. І притча про митаря і фарисея чудово ілюструє ситуацію, яка була в Старозавітній церкві тих часів, перед першим приходом Христовим. І яка існує в новозавітній церкві перед другим Його приходом. “Рівняйте стежки!..”, – закликає нас Іван Хреститель і сьогодні. Ми знаємо, що Іван Хреститель символізує собою (якщо взяти особистісний план) нашу совість. Совість – це посольство Господнє в нас. Але як часто ми, піддаючись Іроду в наших серцях (закону плоті, плотському розуму в нас), допускаємо вакханалію плоті, танок Іродіади (Іродіада – “слава шкіри”, – шкурного, зовнішнього, плотського, звірячого). І ув'язнюємо Івана Хрестителя – совість свою - в темницю. А коли цей танок плоті стає настільки могутнім, настільки потужним, що затьмарює нам розум, то ми в угоду плоті, в угоду цьому танку, в угоду Іродіаді (життю плотському) стинаємо голову Івану Хрестителю... Це все про нас! В нас та в'язниця! В нас Іван Хреститель! В нас та пустеля! В нас той голос: “Рівняй стежки!”. Він звучить в кожному з нас: “Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне”...

“Сам же Іван мав одяг з верблюжого волосу, і пояс ремінний на стегнах своїх; а поживою для нього була сарана та мед польовий.” Чудовий образ. Але що в духовному плані означають ці атрибути? Що таке одяг? Одяг – зовнішня праведність. Ми можемо побачити людину і сказати, хто вона. Є російське прислів'я: “По одёжке встречают...” От що таке одяг. І він має одяг не який-небудь, а з верблюжого волосу. Давайте розглянемо, що таке верблюд біблійною мовою? Отож, верблюд біблійною мовою, якщо розглядати зі знаком мінус, а мова тут, безумовно, про мінус, - пустиня бездуховності, корабель пустелі, - так ми його називаємо. Це - жителі пустелі. Верблюди символізують собою людей. Мова в Біблії йде про людей. Ми повинні чітко від цього відштовхуватись в дослідженні Святого Письма. Про що б ми не читали: чи про волів, чи про овець, чи про верблюдів, чи про ослів, чи про коней, – мова про людей! Апостол Павло говорить: “Волові, що молотить, рота не зав'язуй». Хіба про волів Господь турбується? Чи не говорить він це про нас? Так от, верблюд - це людина (ми розуміємо: коли Господь говорить: “Не сипте перел своїх перед свинями...” – теж мова Хреститель якраз і є “верблюд” із знаком плюс, який працює в пустелі. Він в цій пустелі живе, проповідує, рівняє стежки для Господа. А верблюд зі знаком мінус – це середовище, яке його оточує. Верблюд – це людина, яка один раз попила води (і то не чистої, не джерельної), і може тиждень обходитися без неї. Возити багаж тією пустелею. Це та людина, яка носить з собою їжу. Поїла раз і - місяць носить поживу у горбах, і їй достатньо. Це людина, яка може прийти до храму раз на рік, щоб посвятити паску. І достатньо - на рік цього досвіду цілком вистачає... «Ви не бажаєте освятити оселю?» – «О, вже два роки тому в нас був батюшка і освятив. Достатньо...». «Читав Слово Боже?» – «Так років п'ять тому. Прочитав, знаю. Одне тільки питання мучить. Тричі читав одну й ту ж історію, три Євангелія – і все про одне й те саме... Не розумію чому, але прочитав»… Отже, верблюд – людина, якій комфортно в бездуховності світу цього. Це людина, яка не прагне до потоків водних. І для того, щоб з такими людьми спілкуватись, необхідно мати зовнішній вигляд саме цих людей. Апостол Павло говорить: “Я з юдеєм як юдей, з геленом як гелен...” Це якраз і є той момент, який ми з вами досліджували, коли розглядали глоссолалію, - мовлення мовами, а це і є один з дарів – бути з юдеєм як юдей... Тобто, з верблюдом мати вигляд, як верблюд. З жителями пустелі бути, як житель пустелі.

Відкриємо Перше послання коринфянам апостола Павла, 9-й розділ, і прочитаємо з 19-го вірша:

“Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати (Ось - метод Господній, метод слуг Божих! Будучи вільним – зробився “рабом”, щоб придбати для Господа, - не для себе). Для юдеїв я був, як юдей (а юдеї де? В пустині. Символіка! От чому одяг з верблюжого волосу! Волос біблійною мовою – звіряче, шерсть. Згадаймо, священики здирали шкури з жертовних тварин і спалювали їх за табором, бо це - звіряче. І Іван Хреститель “здирав” ці шкури в серці своєму, і вичиняв їх, недаремно він носив пояс ремінний), щоб юдеїв придбати; для підзаконних – як підзаконний, хоч сам таким не бувши, щоб придбати підзаконних. Для тих, хто без Закону (навіть для беззаконних, а юдеї в пустелі – беззаконні. Фарисеї були беззаконні) – я був беззаконний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних. Для слабих, як слабий, щоб придбати слабих. Для всіх я був усім, щоб спасти бодай деяких. А це я роблю для Євангелії, щоб стати її спільником”.

Які чудові слова! Тому що, говорить апостол Павло: “Підпережіть стегна свої правдою, зодягніться в броню праведності, взуйте ноги в Євангелію миру (готовність благовіствувати мир)”. Робіть це для Євангелії, бо так сказав Господь Бог, так сказав Христос: “Ідіть і навчайте всі народи, хрестячи во ім'я Отця, Сина і Святого Духа. Навчаючи всьому тому, що Я вас навчив”. Фактично Іванове хрещення – хрещення во ім'я Отця. Це хрещення, яке відроджує віру, реанімує віру, очищує і показує: браття кохані, покайтеся! Покайся тому, що насправді ти не маєш віри, твоя віра поверхнева. Ти не даєш плоду, як неплідна смоковниця. «...вже до коріння і сокира прикладена...» Якщо не покаєшся, – зрубають... Притча про неплідну смоковницю, згадаймо: Господь прийшов до смоковниці і, не знайшовши плоду, каже: “Бодай ти будеш проклята”. І всохла та смоковниця дуже швидко, і дивувалися учні, - як?. Якщо плоду немає, то і віра всохне. Сказано: Хто не має – то відбереться від нього і те, що він думає, ніби має (притча про таланти). Наче в землю закопав, якщо в пустиню віддав віру свою, серце своє, душу свою, життя своє.

Сам же Іван мав одяг з верблюжого волосу, і пояс ремінний на стегнах своїх... Отже, одяг тут - зовнішній вигляд. Це людина, яка розуміє мову співбесідника, знає як з ним поводитися, його мову, розмовляє його мовою і має зовнішній вигляд такий, як у нього. Що означає «пояс ремінний»? Для чого людина носить пояс? Щоб зміцнитися. Коли штангісти підіймають вагу, то обов'язково мають пояс, - щоб не надірватися. Пояс зміцнює. І дійсно, як говорить апостол Павло: “Зміцніться, підпережіть стегна свої правдою”. Ось чим він зміцнився – правдою! Він був зміцнений правдою Божою, правдою Господньою. Але цей пояс - ремінний. Кожне слово має значення – випадковостей немає! Чому - «ремінний»? З чого ремені? З шкіри, безумовно. А шкіра – звіряче. Ім'я «Ірод» означає - “слава шкіри”. Як робиться пояс? Його треба вичинити, звіряче треба в собі вбити. Дракона, мінотавра треба вбити в своєму серці. Цей закон плоті потрібно перемогти тим самим назорейством, про яке ми говорили минулого разу. Постом і молитвою! Інакше не виводиться цей рід, інакше не вичинюється та шкіра звіряча. А у нас у всіх вона є. А у нас у всіх є закон плоті. І Господь говорить: “Ось, біля порогу, гріх лежить, але ти мусиш панувати над ним”. Господь говорить Адамові: “Ти повинен панувати над гадами земними”. Ці гади повзають в полі твого серця, над цими гадами ти маєш панувати. І над створіннями морськими, що мешкають в житейському морі, схвильованому спокус бурею. Ти повинен здирати ці шкури звірячі з себе в першу чергу, з свого розуміння, з свого серця, з свого життя, – і вичинити, вичистити від тої шерсті. І підперезатися цим, і цим зміцнитися, у цій правді стояти. “Сам же Іван мав одежу з верблюжого волосу, і пояс ремінний на стегнах своїх...”

Відкриємо Четверту книгу царів, 1-й розділ, з 1-го вірша… Я даю синодальні назви книг. Якщо у вас книга в перекладі митрополита Іларіона (Івана Огієнка), якою я теж користуюся, то там ця книга – Друга книга царів. Це - масоретський список, і тут використовується єврейська нумерація, яка дещо відрізняється від синодального списку, тобто від “Септуагінти” – перекладу сімдесяти грецьких тлумачів для бібліотеки Птоломея Філадельфа. Отже, Четверта царів (в російській Біблії) або - Друга царів. Це буде корисно для нас: подивитись на уривок очима здатних служителів нового Заповіту, - не букви, а духа...

“А по смерті Ахава збунтувався Моав на Ізраїля. А Ахазія випав через грати в своїй горниці, що в Самарії, та й захворів. І послав він послів, і сказав до них: «Ідіть, запитайте Ваал-Зевува, екронського бога, чи видужаю я з своєї цієї хвороби?» А ангел Господній говорив до тішб'янина Іллі: «Устань, вийди назустріч послів самарійського царя, та й скажи їм: Чи через те, що нема в Ізраїлі Бога, ви йдете питатися Ваал-Зевува, екронського бога? Тому так сказав Господь: Із того ліжка, що на нього ти ліг, не встанеш із нього, бо напевно помреш!»

І вернулися посли до царя, а він сказав до них: «Що це ви вернулися?». А Вони відказали йому: «Назустріч нам вийшов один чоловік, і сказав нам: Ідіть верніться до царя, що послав вас, і скажіть йому: Так сказав Господь: Чи через те, що нема в Ізраїлі Бога, ти посилаєш вивідати Ваал-Зевува, екронського бога? Тому те ложе, що на нього ти ліг, – не встанеш із нього, бо напевно помреш»... А він їм сказав: «Якого вигляду той чоловік, що вийшов назустріч вас, і говорив вам оці слова?» Вони ж відказали: «Це чоловік волохатий, а шкуряний пояс оперезаний на стегнах його». А він сказав: «Це тішб'янин Ілля!”


Ілля походив з міста Фесва. Знову бачимо паралельне місце. Має вигляд волохатий (не одяг з верблюжого волосу, але символічно те саме). Згадаймо Ісава. Ім'я Ісав означає “волохатий”, - звіряче, негативне. “Зненавидів Господь Ісава, Якова полюбив”, – читаємо в Святому Письмі. Яків гладенький – от та “гладкість”, вона напрацьовується. Царство Боже зусиллями береться. Дивіться, як гарно звучить цей уривок, коли ми розглядаємо його по духу.

“А по смерті Ахава збунтувався Моав на Ізраїля.” Помирає Ахав і починає царювати його син Ахазія. Якщо ми будемо розглядати історичний аспект, то це сталося 853 – 852 року до Різдва Христового. Але нас цікавить духовний аспект цього уривка. Хто такий Ахав? Це - цар, який занечищувався, але покаявся. Саме про Ахава сказав Господь: “Ось Я спроваджую на тебе лихо і вигублю все з тобою, і вигублю Ахавові те, що мочить на стіну”. Ми часто користуємося цим віршем. Хто мочиться на стіну? Собаки. Що є пес біблійною мовою? “Пес” символічно – теж людина… Невже Господь, як гицель, ходив і вистрілював собак по Ахавових містах? Не про те йде мова, безумовно не про те! Господь знищує собак в наших серцях. Господь знищує все “псяче” в наших серцях. Хто є собака біблійною мовою? Згадаймо про чистих і нечистих створінь. Знову, мова про людей, - люди поділяються на чистих і нечистих. Дуже проста відзнака, яке творіння є чисте, а яке - нечисте? Це - книга Левіт, 11-й розділ. Чиста тварина повинна мати дві ознаки: роздвоєні ратиці і жування жуйки. От і все. Ратиці роздвоєні – те, на чому стоїть, і жує жуйку. Нечисте не має або однієї з цих ознак, або обох. Пес якраз немає обох, це – найнечистіше створіння. Що значить мати роздвоєні ратиці? “Розрізняйте чисте від нечистого, святе від несвятого”... Апостол Павло говорить: “От відчуваю в своїх членах закон плоті, який протирічить закону мого розуму” І людина відчуває в собі добро і зло. Коли людина бореться, коли в людині борються ці два начала. Тобто, вона не стоїть всіма “чотирма лапами” нероздвоєними в матеріальному, але бореться. Коли людина бореться духом з плоттю – це вже роздвоєння, і на тому стоїть. Коли людина має віру – це те саме – вона відчуває закон плоті, який протирічить закону розуму. Як тільки з'являється віра, – ми бачимо Небо і піднебесне. Поки що було піднебесне, і ніякого “неба” ми не бачили, і ніяка “твердь” не розділяла. …Дав Господь твердь посеред вод і вона відділяє води, що під твердю і над твердю. І назвав цю твердь – “Небо”, а “Небо” – Закон Божий, воля Божа, віра реалізована в Слові і Законі. Так от, роздвоєні ратиці – це коли йде боротьба світлого і темного, чистого і нечистого, святого і несвятого. І людина має віру, і розрізняє чисте від нечистого. Але цього, виявляється, замало, бо і біси вірять, але тремтять. Хіба ж біси не мають віри? Безумовно, мають, вони живуть в духовному світі і чудово розуміють, що є Господь, і знають це краще, ніж ми з вами. Я кажу про бісів, як категорію особистісну (службові духи сатани). Значить, мало мати віру, мало мати “роздвоєні ратиці”. Мало йти по землі, усвідомлюючи, що існує небесне і земне. Необхідно ще й “жувати жуйку”. Що значить «жувати жуйку»? В духовному плані – шукати істину. Мова йде про духовну їжу, тобто - людина, яка шукає істину, яка стукає, – вже має подвійне жування, вже жує ту жуйку. Коли людина думає про духовне. Пам'ятаєте, апостол Павло відрізняв: коли ми тілесні, а коли - духовні? Він говорить: ми духовні, я духовний, коли ми думаємо про духовне, бо думка тілесна - ворожнеча на Бога, бо не кориться Закону та й не може. Страшно впасти в руки Бога живого, – говорить апостол. Отже, якщо ми жуйку не жуємо, якщо ми не думаємо про духовне, а тільки про плотське, то ми ворогуємо на Бога. Дві умови: ми повинні мати віру і думати про духовне постійно. Шукати істину, “жувати”, звертатися до Слова постійно. Як олень, прагнути до смирення. Це початок і кінець. Змирившись – покайся і підіймайся щаблями до висоти досконалої любові. Подвійне жування... Овечки мають подвійне жування. Овечка – смиренне створіння, воно розжувало істину. Овечка зрозуміла, що Бог є любов, а, отже, вона - чисте створіння. Друге питання: бувають моменти, коли й овечка може стати заблудлою, хворою, наполоханою, пораненою. Але Господь – Пастир наш. Він знає, як хвору вилікувати, поранену перев'язати, сполохану заспокоїти.

Свиня – нечисте створіння. Ратиці має, а істину не розжувало – не має подвійного жування. Як просто тепер визначити, чому свиня - нечисте створіння! І знову, Господь не піклується про те, чи їмо ми свині котлети, чи ні. Мова не про те зовсім! Господь піклується, щоб ми не “їли” все підряд, не ковтали, але розрізняли між чистим і нечистим, святим і не святим. Щоб ми не ковтали і букву, і дух підряд, а розрізняли, де є буква, а де є дух. Щоб ми шукали істину, а не просто мали віру і приходили раз на рік до храму Божого. Я завжди згадую такий жарт церковний. Людина хвалиться: «Мені завжди щастить, бо, коли не прийду до храму, весь час співають «Христос воскрес!»». «Свиня» – це ті, які мають віру, але ще не розжували істини. Це, власне, – фарисеї. Але приходить ще більший момент занечищення, коли і віру втрачають. Пам'ятаєте, сказано: хто не має, то й забереться те, що має. І приходить момент – пси. Це - найбільше занечищення, це - коли вже немає віри, коли немає роздвоєних ратиць і всіма чотирма лапами стоїш на землі, на земному. Мало того, - “пес” мочиться на “стіну”!..

Повернемося знову до нашого тексту. Що таке стіна біблійною мовою? Закон Божий, безумовно! Стіна – Закон, яким Господь огородив Єрусалим, Церкву Свою, місто Своє. Так от, пес зневажає Закон Божий! “Мочитися на стіну” – зневажати Бога, віру. Ось, будь ласка. Три, так би мовити, категорії людей: овечки, свині, пси. “Не давайте святого псам”, – тим, хто зневажає, не давайте! Якщо ти розмовляєш з людиною і побачив, що вона зневажає Закон Божий (мочиться на стіну), - все! Не давай, тому що ти будеш тільки спокушувати її. До речі, ми чудово знаємо, що краще смиренно відійти. Він ще не готовий – почекайте, доки стане хоча б “свинею”. Це вже краще. Свині треба давати, але не давайте їм своїх перел. Господні давайте, істину говоріть, але свою душу не відкривайте. Тому що вони не зрозуміють, вони не розжували слова «любов». І вони, як сказано, потопчуть ваші перли в болото, потім розвернуться і використають це проти вас. Тобто, “пожеруть і вас”, – так сказано в Святому Письмі... А от овечка Господня, – тут уже сказано: “відкривайте гріхи свої один перед одним”.

Так от, 21-й вірш попередньої книги, 21-го розділу, 3 Царів:

“Ось Я спроваджу тебе на лихо, і вигублю все за тобою, і вигублю Ахавові навіть те, що мочить на стіну...” Де цар Ахав? Він в наших серцях, безумовно. Я не кажу про буквально-історичний момент. Так, це був період історії народу Ізраїля, це відбувалось за 850 років до народження Христа, але за цими подіями стояла ще й духовна канва. І, більше того, все це відбувається і сьогодні! Дивіться, наскільки глибинна Біблія! Наскільки безмежна премудрість Господня! Як говорить псалмоспівець Давид: “Я день і ніч роздумував над Заповіддю і побачив, що вона безмежно глибока”...

Отже, Ахав. Ахав покаявся: “І сталося, як Ахав почув ці слова, то роздер він шати свої, і зодягнув на тіло своє веретище, і постив, і лежав у веретищі, і ходив сумовито...” Ахав покаявся. Що означає «роздерти свій одяг»? - роздерти свою лжеправедність, оцю звірячу шкуру! От в чому покаяння! Ми бачимо: Ахав покаявся і приніс плоди. Як каялись в Старозавітній церкві? – роздирали одяг свій, тобто “здирали” свою праведність, шкуру Іродову, і посипали голову попелом. Голова біблійною мовою - розуміння. Посипати попелом – спалити старе розуміння, покаятись. Розкаятись і спалити все старе, і зрозуміти, що я жив безбожно. Я плодив в своєму серці псів, які мочаться на стіну. Я мушу покаятись, бо, якщо я цього не зроблю, – Господь зробить це за мене. Зажене в таке тісне місце, що я змушений буду прийти до покаяння. Бачимо: Ахав покаявся. Це була попередня, Третя книга царів.

А ось Четверта книга царів починається розповіддю про сина Ахавового – Ахаза. “А по смерті Ахава...” Приходить момент і вмирає покаяння в церкві. Покаяння вмерло в церкві – це історія церкви. Ми каялись, каялись, приходить момент – і в нас так само вмирає покаяння. Наступний етап. Приходить син Ахазія. Ім'я Ахазія означає - “Ягве схопив”. Тут мова йде про покарання. Не думай, що ти втечеш від суду Господнього. Не думай, що Господь буде осміяний. Господь осміяний не буває! Він схопить тебе обов'язково. Нікуди не втечеш. Ми кажемо: від себе не втечеш. А чому? Тому що “Таємниця від віків і поколінь – Христос у вас, надія слави”... Так от, Ахаз відійшов від покаяння батькового, почав грішити, “Господь схопив” ім'я його. “А по смерті Ахава збунтувався Моав на Ізраїля.” От такий процес іде в церкві. В наших серцях це може відбутися, в церкві це може відбутися, в історичному плані це відбувається і відбувалося. Моав... Хто такий Моав, що він збунтувався на Ізраїля? Ім'я Моав означає - “від батька”. Згадаймо історію, це – син сп'янілого Лота і власної дочки. Історію біблійну ми повинні знати. Я ще раз наголошую: купіть дитячу Біблію і вивчіть історію, щоб пам'ятати і орієнтуватися, щоб це не було для вас зайвого спотикання, зайвих труднощів. Якщо ми хочемо навчитись читати, – спочатку треба вивчити абетку... Син сп'янілого Лота і його дочки. Дочка повинна вийти заміж. Церква повинна жити. Господь є живий. Віра не повинна консервуватися. Якщо церква (дочка, жінка біблійною мовою - церква, громада) продовжує запліднюватися старими ідеями, то це називається консерватизмом. Так от, Моав – церковний консерватизм. Приходить момент консерватизму, приходить момент панування ортодоксії в церкві, ретроградських ідей в церкві, фарисейська розчина. Раз умирає батько Ахав, а син не в покаянні, то й допускає, що Моав бунтується, безумовно. Тобто, в церковному житті починається змертвіння. “А Ахазія випав через грати в своїй горниці, що в Самарії...” Кожне слово має значення. Як випав через грати? Через вікно… На вікні ж грати, - то як випадеш? Протиріччя букви і духу явні. Що таке вікно біблійною мовою? - бачення, світогляд. Через вікно ми дивимося на світ – світогляд. Є світогляд церкви, він загратований. Так само, як Єрусалим оточений муром. Що роблять грати? Захищають. Закон Божий захищає. Мур Єрусалиму захищає місто. Грати захищають наше бачення. Чим ми можемо захистити бачення? Законом Божим. Але Закон Божий в одному слові – Возлюби! Коли зникає любов і смирення – зникають і грати, смирення - індикатор того, що грати є. Це та нитка Аріадни, яка виводить нас з хащів, з лісу, з лабіринту, яка допомагає нам вбити “мінотавра” і повернутися на світло. “Той ввійде й вийде, і пашу знайде”... Так от, грати – це те, що захищає наш світогляд, наше бачення. Вони захищають, безумовно. Канон, канон Божий, мірило Господнє – Возлюби! Якщо це є в нас, і ми це розуміємо, і ми це розжували, - слава Богу! Грати на вікні, і ми ніколи не випадемо через наше бачення в світ, за межі міста нашого. Ніколи! Якщо ми маємо знання. Якщо ж ні, то: “І загине Мій народ через брак знання...” Якщо немає знання, - йде погибель. Коли зникло знання у царя Ізраїлевого – Ахазії, – він випав через грати, бо немає грат. Він думає, що грати є, а їх немає… Минулого разу ми казали: людина думає, що вбігає в свою громаду, в свій дім, оперлась об стіну – і змія кусає її. Тому що бачення вже нема. Будуть дивитися і не бачити, слухати і не розуміти. Будуть думати, що є мур, а муру вже немає, бо розвалили. Будуть думати, що є грати на вікні, а світогляд вже замутнений. Сказано: “Якщо світло в тобі, то є темрява – то яка ж велика та темрява”... Одне й те саме говорить Господь з різних позицій, різними словами, багатьма прикладами, багатьма символами, багатьма притчами. І Ахазія дивився і не бачив. Зараз буде підтверджено, що значить випав через грати в своїй горниці, що в Самарії. Горниця - в Самарії! Самарія означає – “сторожові висоти”. Що сторожують самаряни? Які висоти? Фарисейські. Самарія – злиття віри в Єдиного Бога і язичества. Нагадаю в двох словах. Після смерті царя Соломона відбувається розкол царства Ізраїльського. 931 рік до Різдва Христового. Іде розкол. Десять племен (колін), які очолив ворохобний колишній слуга Соломона – Єровоам – створюють державу, яка має назву Ізраїль, але столицю переносять в Самарію. Не місто правди, не місто Боже, не істина панує, а Самарія – місто язичеське. А два тільки коліна – Юди і Веніаміна – залишились в Єрусалимі. Хоча держава вже перестала називатись Ізраїль, а стала називатись – Юдея (за назвою найбільш багаточисельного з цих двох колін). Проходить час і Господь карає. Карає таким чином, що царство: десять колін, що збунтувалися (ворохобних), беруться в полон ассирійськими військами, знаходяться в полоні, а на місце їх заселяються язичники. І ті залишки ізраїльтян зливаються, асимілюються з язичниками і створюють в історичному процесі область Палестини, яка називається Самарія. І самаряни зберегли віру в Єдиного Бога, але занечистили її язичництвом, ідолослужінням: обрядовірством, служінням лихій пожадливості та зажерливості, що є – ідолослуження. Тобто, дух насильства і користолюбства – світські засади (язичество) – ввійшли в церковне життя, і ми маємо Самарію. Отже, на висотах самарійських... “А Ахазія випав через грати в своїй горниці, що в Самарії...” Ось де ті грати, той світогляд, ось чого й випав. “...та й захворів. І послав він послів, і сказав до них: «Ідіть, запитайте Ваал-Зевува...” Ваал-Зевув, або - Вельзевул, перекладається: “мушиний господар” (Ваал – господар, Зевул – мухи). Якими мухами керує Ваал-Зевув? Відкриймо книгу Вихід. Там є момент, коли на Єгипет нападають псячі мухи, і кусають. Це – проблеми, безумовно. Де проблеми? В якій сфері вони літають? В духовній. Безумовно, це - проблеми в духовності. А ми знаємо, що все - від духовності. Свідомість визначає буття. На початку було слово, а якщо слово занечищене, якщо цих грат уже нема, якщо тих мурів вже нема, якщо ти з висот Господніх перебрався на висоти самарійські (на сторожові висоти)… Ти сторожиш, - тільки не Боже слово. “Уста священика знання стережуть...”, але сторожиш язичеські, світські засади, які ввійшли в церковне життя. Відповідно, звертаєшся вже не до слова Божого, бо читаєш і не розумієш. Таким чином, починаєш звертатись до Вельзевула – господаря над псячими мухами. Починаєш звертатись до світської духовності… Дуже хороший переклад з мови гебру: «псячі мухи» – “літаючі звірі”, звірина, що літає в повітрі. Моав – мова про ідеологію світу. Ідеологія світу – це та річка, яка витікає з пащі змія, - читаємо в іншому місці. Це та сама єгипетська річка Ніл, яку торкнувся – а вона - кров насправді. Ось сюди починає звертатися цар Ізраїлів, церковна еліта, керівники релігійного світу. І там починає шукати порятунку, бо захворів. Що ж робити? - звертається до мудрості світу. Не до премудрості Божої, а до мудрості світу.

“Ідіть, запитайте Ваал-Зевува, екронського бога...” Знову, - екронський бог... Екрон, або Аккарон, або Аскалон перекладається як “викорінення” і “переселення” (тут подвійне значення). Що викорінюється? Що таке корінь? Корінь віри. Він повинен бути чистий і святий. Якщо цей корінь стає гірким від фарисейської розчини, то приходить момент викорінення. “Ось сокира до коріння прикладена...” Так, до коріння до віри. Викорінення – це зневіра, безумовно. Ваал-Зевув – господар, він – екронський бог, який живе в Екроні, він несе зневіру, викорінення і переселення. І якщо ми йдемо цим шляхом з Єрусалиму до Єрихону, якщо ми йдемо до Екрону, до Ваал-Зевува, то, безумовно, буде викоренена наша віра і ми будемо переселені. Куди переселені? В світ. Забереться і те, що маєш. Повне знищення духовності...

“Ідіть, запитайте Ваал-Зевува, екронського бога, чи видужаю я з своєї цієї хвороби?» А ангел Господній говорив до тішб'янина Іллі” (Ілля перекладається, як “Ягве Бог”): «Устань, вийди назустріч послів самарійського царя, та й скажи їм (Ось Я посилаю вас. Куди? Між вовки в овечих шкурах. Я посилаю вас: “Ідіть і навчайте...” Працюйте. Свідкуйте, що так сказав Господь Бог. Пам'ятаєте, в книзі пророка Єзекіїля, 2-й розділ - він так і починається: “Ось Я посилаю тебе”, – говорить Господь Єзекіїлю. Куди посилає? Посилає до народу Свого. «Який збунтувався проти Мене, до народу ворохобного, бунтівного. І ти іди до них і кажи: Так сказав господь Бог, чи послухають вони чи занехають, бо вони народ бунтівний. І вигляду їхнього не бійся, і слів їхніх не лякайся, хоч ти будеш почувати себе, як в скопищі скорпіонів, як в тернині». Тобто, – серед скорпіонів, серед неправдомовців, лжепророків (скорпіон – лжепророк, – так Біблія розкриває поняття). А тернина, це - користолюбство і омани світу цього (поняття тернини розкривається нам в притчі про Сіяча). Хоч там тернина й осот – іди туди, і не бійся, бо Я буду з тобою, – говорить Господь Єзекіїлю. Чи послухають, чи занехають, кажи: так сказав Господь Бог! Тому що мусять вони пізнати, що пророк таки був серед них. Так і Ілля – Господь посилає пророка. Господь завжди посилав Своїх рабів – пророків. Господь посилає пророків до злочинних винарів і каже: дайте мені плід. Принесіть плоди. Я встановив Церкву, Я насадив виноградник, Я його обробив, Я його огородив муром, Я поставив там чавило (тобто, – суд), яке відділяє сік від мезги. Я маю віячку, Я поставив цю віячку. Я маю сторожові вежі і на ці вежі Я поставив священиків, левитів Своїх, але на Мойсеєве сідалище всілися злодії і розбійники. Іди , – каже Господь кожному пророку. Іди і пророкуй на них! Кажи: Так сказав Господь Бог. Ви влізли на Моє сідалище, ви влізли на те місце, яке Я приготував своїм рабам, пророкам, тим хто мають Закон, які знають Закон і проповідують його. Ви влізли і випадаєте через грати. Бо немає тих грат у вас. Немає у вас захисту вашого розуміння, світогляду.

“А ангел Господній говорив до тішб'янина Іллі: «Устань, вийди назустріч послів самарійського царя та й скажи їм: Чи через те, що нема в Ізраїлі Бога, ви йдете питатися Ваал-Зевува екронського бога?” Чи вже через те, що в Церкві вивітрилась премудрість Божа, ви починаєте шукати мудрості світу цього? І починаєте молитися світським Богам? “Тому так сказав Господь: Із того ліжка, що на нього ти ліг, не встанеш із нього, бо напевно помреш!” Тут ліжко – із знаком мінус – бездіяльність, ліг на ліжко помирати. “І вернулися посли до царя, а він сказав до них: «Що це ви вернулися?». А Вони відказали йому: «Назустріч нам вийшов один чоловік, і сказав нам: Ідіть верніться до царя, що послав вас, і скажіть йому: Так сказав Господь: Чи через те, що нема в Ізраїлі Бога, ти посилаєш вивідати Ваал-Зевува, екронського бога? Тому те ложе, що на нього ти ліг, – не встанеш із нього, бо напевно помреш»... А він їм сказав: «Якого вигляду той чоловік, що вийшов назустріч вас, і говорив вам оці слова?» Вони ж відказали: «Це чоловік волохатий, а шкуряний пояс оперезаний на стегнах його». І ми бачимо, що він був такий самий, як вони. Павло каже: я для юдея як юдей. Для підзаконних як підзаконний. Тобто, маючи закон любові в серці, говорю мовою підзаконних чи й беззаконних, щоб хоч декого придбати. Хтось та почує. Сій, сіячу! Для чого сієш на дорогу? Хіба ти не знаєш, що там пташки поклюють? Чого сієш в терен? Що, – не знаєш, що розростеться терен та поглушить? Кому з вас прийде в голову сіяти зерно в терен чи сипати на дорогу? Ні, – таки сій, бо хоч одна зернинка десь заб'ється збоку та проросте! Хай одну душу спасеш – то ти недаремно прожив життя, – говорить Господь апостолу… Чоловік “волохатий”. Він з юдеєм – як юдей, з геленом – як гелен. Він має вигляд волохатих Ісавових нащадків. Але лише вигляд! Ісав – “волохатий”. “Дай мені того червоного, що мені твоє перворідство (перворідство – це духовність)? Що ти мені про свою духовність, як я зараз помру з голоду... “Це чоловік волохатий, а шкуряний пояс оперезаний на стегнах його.” Чоловік – волохатий, але підперезаний поясом. Це означає, що він вбив у собі звіра. Він ніби беззаконний, не будучи беззаконним для Бога, він законний Христу. Він правдою підперезаний. “А він сказав: «Це тішб'янин Ілля!” І Ахазія загинув, і той помер за словом Господа, що говорив до Іллі.

Повертаємося до Євангелія від Матвія. “Сам же Іван мав одежу з верблюжого волосу, і пояс ремінний на стегнах своїх...” Тепер зрозуміло, що за одяг, що за пояс. “...а пожива для нього була сарана та мед польовий.” «Сарана» в першоджерелі – “акриди”. Що таке акриди? Вони мають подвійне значення, ніби знак плюс і знак мінус. В Господа все по двоє, слава Богу. Так сказано в книзі Сираха, 34-й розділ. Акриди - це рослини пустелі, які мають дуже довге коріння. Незважаючи, що навколо пустеля, вони мають поживу і воду. Пам'ятаєте? – жінка втекла на пустиню, але там її годували орли. Так само і тут. Рослина живе в пустині. А ми де живемо? Вийди з цього храму і озирнися; увімкни телевізор і побачиш, де живеш. Сахара, Кара-Кум... Кара-кум – краще: “чорний”. Але маємо коріння, а коріння – що? Це – віра. Якщо маємо віру, то по вірі досягаємо благодаті, незважаючи ні на яке пекельне сонце світу цього, тому що коріння маємо довге. От вам акриди із знаком плюс. І це його пожива. Так він брав в цій пустелі воду: воду слова Божого, воду віри, воду благодаті на служіння. Друге значення цього слова – сарана. Це – їстівний вид сарани. І донині в тих краях сушать і їдять, як насіння, сарану (коників). Тут уже сарана – мінус. Що таке сарана біблійною мовою? Сказано: “Що не поб'є тобі градом, то доїсть тобі сарана”. Знову кари єгипетські. Сарана – одна з єгипетських кар. Це – кари світу цього. Сарана з'їдає все живе, нищить все. Її багато. Сарана символізує чисельність нападів на нас духів злоби піднебесної, світу цього, воїнства сатанинського. Кусає ця сарана постійно. Нищить і хоче знищити все духовне постійно. І Іван вже став настільки досконалим, – мова йде про людину настільки очищену постом і молитвою, настільки зміцнену духовно аскезою, – що для нього ця сарана – їжа! Що таке їжа біблійною мовою? “Їжа ж Моя – виконувати волю Отця, що Мене послав”, – говорить Господь наш Ісус Христос. Їсти цю сарану – це значить виконувати волю. Що значить їсти сарану? Перемагати труднощі. Перемагати багаточисельність, тьму проблем, які насилає на нас сатана, – і отримувати від того насолоду. І шукати, і переходити в наступ: Де та сарана, бо я хочу їсти?! Які проблеми, сатано, ти сьогодні мені підкинув? Чим ти хочеш сьогодні вжалити? Чим ти хочеш збити мене з мого шляху?! Ти хочеш, щоб я сьогодні роздратувався, злякався, щоб в мені прокинулась жадібність… Як тільки це відчуєш, – ти мене їси, а не я тебе... Не отримаєш нічого! Ми повинні бути такими. Ми повинні піднятися на цей рівень. Це ще підзаконний рівень. Іван був підзаконний. Ми повинні піднятись до такого стану, коли акриди, коли сарана, коли проблеми стають нашою їжею. Ми виходимо на борню, ми чекаємо їх, ми готові їх зустріти! Ми ловимо їх в повітрі, смажимо їх в огні слова Господнього і волі Божої. І їмо... Говорить святитель Феофан Затворник: “Кожен день треба жити так, щоб очікувати неприємності, як гостей”. Очікувати неприємності, як гостей, щоб не захопила ця сарана зненацька. І чекаєш. День пройшов – щось тихо... Нема гостей, а я чекаю... Ага, стукають!.. Це – шлях подвигу. Ми ж – воїнство Христове. Мова йде про подвижництво, і говорить Феофан Затворник: “І полиши ту думку, що колись ці неприємності закінчаться, поки ти в тілі, поки ти на цій землі, поки ти в місці випробувань. Інакше ніколи не здобудеш терпеливості”. Ми повинні виховати в собі терпеливість. А терпеливість виховується тільки тоді, коли ми постійно чекаємо неприємностей і зустрічаємо їх, вдягнувшись в броню праведності (смирення). Тільки смиренням ця праведність проявляється. Підперезавши свої стегна поясом правди, взувши ноги в готовність благовіствувати Євангелію. Одягнувши на голову шолом спасіння (розуміння волі Божої), взявши меч Слова і щит віри, який відбиває всі вогняні стріли лукавого, оцю сарану! Ось воїн... Так потрібно жити! Цим шляхом пройшов Христос. Цим шляхом пройшли сонми, хмари віруючих і вірних. Прочитайте, будь ласка, як про них пише Святе Письмо, про тих, хто перемагає... Вони воскрешали мертвих, самі воскреснувши в першу чергу, бо спасися ти – і тисячі навколо тебе спасуться. Цей шлях для нас, це ми повинні харчуватися акридами.

Чим ще харчувався Іван Хреститель? “...а пожива для нього була сарана та мед польовий.” Що таке мед біблійною мовою? Це – благодать Всесвятого Духа, духовна насолода. Мед – духовна насолода! Це мир і радість в Дусі Святому! Так от, Іван Предтеча, безумовно, мав мир і радість. Поле – що біблійною мовою? Поле – серця людські. Там треба напрацьовувати мед, – у внутрішній боротьбі. І коли ми провадимо цю боротьбу в серці своєму, коли ми огородились мовчанням і дослухаємось до себе, коли ми йдемо шляхом подвигу, – тоді ми отримуємо від цього духовну радість, духовну насолоду. Мед – духовна насолода від праці над собою. А потім ще який мед, від якої праці? Який мед я зараз їм? Коли стою тут, за цією трибуною? Це не можна передати. Я маю велику насолоду, мед щільниковий. Цей мед – щільниковий, бо його треба напрацювати, як бджілка. Під лежачий камінь вода не тече. Якщо ти не будеш працювати, якщо ти не будеш ревнитель перед Господом, то ніколи не станеш сином Божим по благодаті Христовій. То ніколи ти не будеш мати допомогу Господню, благодать Духа Всесвятого, благодать Духа Істини. Ти не зможеш нічого проповідувати в дусі, ти тільки зможеш вийти і прочитати сухий текст. На другий день ти прийдеш, прочитаєш той самий текст і – тут залишиться половина храму. На третю неділю ти прийдеш, прочитаєш сухий текст і залишиться перший ряд. А на четвертий день, коли ти прийдеш читати, – сторож скаже: “Батюшка, я дам вам ключі, коли прочитаєте, – закриєте храм”… Мед – напрацювати в собі, піднятися до бачення і спуститися, щоб підняти своїх братів. Це – принцип церковного єднання. Ми говоримо про те, що бачимо. Іван говорив про те, що він бачив. Іван проповідував про те, що бачив і через що він пройшов.

“Тоді до нього приходив Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця, і в річці Йордані хрестились від нього, і визнавали гріхи свої.” До нього виходили... В Біблії немає випадковостей. Христос ішов у синагогу, ішов в народ, ішов до грішників, до митарів. Заходив до них в доми: “Закхею, сьогодні Я буду в тебе в домі!”. Іван не ходив нікуди. Безумовно, він найвищий серед народжених від жінок підзаконних, але найостанніший, хто в Царстві Божому вищий за нього. Він – буря. Він: “Покайтеся, бо наблизилось!..” Він той, хто кричить, волає. Він не Христос, Який говорить тихим, лагідним голосом. Господь очеретини надламаної не доламає і льон тліючий не догасить. А цей гасить і ламає. Іван – буря, голос волаючий в пустелі. Це той, хто зламує, викриває, критикує. Це той, хто каже: ви, кодло зміїне! Але буря мусить пройти. Іван – предтеча, попередник. Згадаймо, як являється Іллі Господь... Він являється спочатку в бурі, але сказано: не в бурі Господь. Він – Предтеча, потім – землетрус. Ця буря трясе земні серця, заземлене мислення – він потрясає його... Але ще не в землетрусі Господь! Потім вогонь. Потім іде спопеління, очищення. І ще не в огні Господь... А потім – тихий лагідний голос, – ось тут уже Господь! Так і говорить Іван Хреститель: “Я хрещу вас водою на покаяння...” Вода – вчення. Він вчить, він навчає – покайтеся. Він показує Святе Письмо. Нового Заповіту не було. Він бере Тору – Закон, він бере книги Пророків, відкриває їх по духу і каже: Подивіться, ви дивитесь – і не бачите, слухаєте – і не розумієте, покайтеся! Хіба Господь вимагає, щоб ви перетворили Єрусалимський храм на м'ясокомбінат, щоб цілі рівчаки були вимурувані, щоб кров стікала в Кедрон? Хіба цього хоче Господь?! Покайтеся, принесіть овечку духовну, а ви – ріжете буквальних: хто багатший, той нарізає більше. Нарізав овець, приніс і думає – відкупився від Бога. Та не треба Богові кров козлів, тельців! Богові треба духовні жертви! “Козлів” і “тельців” в твоєму серці!

До нього виходили. І він казав: Вийдіть з цього Вавилону... Він не входив в це середовище. На підтвердження давайте прочитаємо Євангеліє від Луки, 7-й розділ, 33-й вірш. Ісус докоряє невірним і каже про Івана Хрестителя: “Бо прийшов Іван Хреститель, що хліба не їсть і вина не п'є, а ви кажете: «Має він демона». Прийшов же Син Людський (тобто Я) що їсть і п'є, а ви кажете: «Чоловік Цей ласун і п'яниця, Він приятель митарів і грішників». І виправдалась мудрість усіма своїми ділами”.

Іван Хреститель не входить в це середовище. Він зовні такий, як вони. Він знає їхню мову. Він знає, як до них підійти, але він не входить туди. Він назорей і ним залишився. Христос пройшов назорейство – і вийшов з Назарету. Куди? В Єрусалим, на працю. Іван так і залишився назарянином. Він не їсть і не п'є. Іван не п'є прокислого фарисейського вина, не живе церковним життям зфарисейщеним. В цій атмосфері не перебуває. Він відсторонений. Не їсть хліба проіржавілого, черствого. Тобто, ні теорії, ні практики. І мова йде не про Господні хліб і вино, – їх він як раз їсть. Виконує волю Господню (їсти хліб – виконувати волю Божу). Він виконував волю Божу? Безумовно. Тут же Господь і підкреслює, що це він “той, кого посилаю перед Собою”. Він – Предтеча. Він виконує волю Мою, хоч не має ще тихого, лагідного голосу. Але він предтеча – мусить бути буря!..

“Прийшов же Син Людський, що їсть і п'є...” Христос ввійшов в це середовище безпосередньо. В цьому Його і звинувачували, – що Він з митниками і грішниками їсть. Що Він їсть? Їхню їжу. Це не означає, що Він живе так, як вони. Це означає, що Він спілкується з ними у їхньому середовищі. Він ввійшов у середину. Він прийшов послужити. Він підійшов не так, як Іван Хреститель: «Виходьте з цього Вавилону!» Христос приходить в це середовище і тихим, лагідним голосом говорить: “А як вам здається?..” Давайте скуштуємо вашу їжу. Мене пригощають – Я п'ю їхнє вино перекисле і їм хліб іржавий. І Я кажу: як тобі здається, давай Моє вино скуштуємо? Чи не було б воно краще, коли б не було воно кисле, але солодке. Якби це вчення не пашіло злобою, агресією, а несло в собі любов? Чи не було б це краще? Хліб – виконання. От як ти виконуєш! Сіль ізвітріла в цьому хлібі, він проіржавів! Твоє виконання зовнішнє. Твоя віра перетворилась на обрядовірство. Ти думаєш: приніс паску, посвятив і на цьому закінчується твоя участь в церковному житті? А от уяви собі, що крім цієї паски ти ще зробив справи милосердя і Богопізнання. Як було б добре! Давай разом подумаємо... І дійсно, – Він таким чином діяв. Христос входив в це середовище. Його спитали: чи буде Учитель давати дві драхми на храм?.. Що означає дати дві драхми на храм? Чи буде виконувати всі обряди, приписи, канони? Він каже: безумовно. Тільки ти Мені скажи, чи сини царя платять податки? Ні, не платять. То ж вільні сини не повинні платити. Ми вище, нам ці милиці-підпори не потрібні. Але щоб збулася повністю правда – йди на це море (світу цього), закинь вудку і злови рибу, яка потрапить. Вступи в спілкування з цією “рибою”, відкрий їй рота... А уста – знання стережуть. Довідайся, як треба поводитися в мечеті, в костелі, в православному храмі, в лютеранській церкві. Дістань цей “статир” і заплатиш і за себе, і за Мене. Тобто, – і ти будеш почуватися комфортно в будь-якій ситуації, куди б не прийшов. І ти в шапці не підеш в православний храм, а в чоботях в мечеть. І за Мене даси – ти цим самим проявиш любов. Ти будеш діяти так, як Я діяв. Я входив, Я їв цей хліб, Я пив це вино, Я возлежав разом з цими грішниками і митарями. Мова йде про всі аспекти як релігійного, так і світського життя. Але вони не були для мене ідолами. Як говорить апостол: “Утримуйтесь від ідоложертвенного”. Якщо ти потрапляєш в таку ситуацію – їж, що там. Головне, щоб це не було ідоложертвенним, щоб ти не почав залежати від цього, щоб це не почало панувати над тобою. “Все мені можна, та не все мені на користь. Все я можу, та ніщо мною володіти не повинно”. Обряди – добре, обрядовірство – біда. Догмати – чудово, догматизм – біда. Розрізняй між чистим і нечистим, між святим і не святим, говорить Господь (Левит 10.10). Так от, до Івана виходили, а Христос входив в це середовище.

“Тоді до нього приходив Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця, і в річці Йордані хрестились від нього, і визнавали гріхи свої.” На цьому спинімося. В річці Йордані... Назва Йордан означає: “той, що спускається”. Звідки спускається Йордан? Від престолу Господнього витікає та річка! Це – Вчення, яке тече від правди і судження Божого. Це – вчення Господнє. І він занурював у нього! Хрестити – від слова “баптисма”, що означає: “повне занурення”. Він повністю занурював у вчення Господнє, у вчення Боже на покаяння. І показував, що ви не так розумієте. Він розкривав Святе Письмо, він тлумачив по духу, бо був пророком Божим. А пророк Божий прорікає слово по духу. Він показував, викривав всю мертв'ячину фарисейську, весь бруд, занечищення фарисейського служіння. Хрестив, омивав покаянням. І це діє так само в наших серцях. Тому що, як фізична вода змиває тілесний бруд, так сльози покаяння змивають бруд гріхів з душі. Іван Хреститель у нас, і Йордан тут. Ми кожного разу потрохи занурюємося в цей Йордан. Хто як входить: один ввійшов по-литки, другий по-коліна, третій по-пояс, по-груди, а четвертий – вже на плавання. Пам'ятаєте, як в Єзекіїля входять в цю річку? Але всі ми входимо, слава Богу! Слово дає віру, віра дає Благодать, а благодать – Богоєднання. Благодать реалізує в нашому житті сенс буття. Хай Господь дасть нам мудрості розуміти це, хай дасть Він нам сили почути в собі голос того, хто кличе в пустелі: готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому! Нехай Господь дасть нам харчуватися тими акридами. Амінь.



† † †



ВИЙШЛИ В СВІТ ТАКІ КНИГИ ПРОТОІЄРЕЯ ОЛЕГА ВЕДМЕДЕНКА:

* Посібник з духовного діяння “НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ...”
(Внутрішня Сила або духовні основи успішності та здоров’я; чому ми хворіємо або як стати здоровим; пам’ятка для тих, хто шукає спасіння; практичні поради протягом дня; правила боротьби невидимої; якщо вам пороблено; переривання прокляття роду; самовичитка... Ці, та інші матеріали ви знайдете у невеликій за розміром, але змістовній та сповненій реальним досвідом книжці, 104 стор.).

* Дві книги з серії “Відповіді священнослужителя”: “ІЩЕ НІЧ...” та “СМАК БЛАГОДАТІ” (Відповіді на запитання, якими докоряють православним представники різноманітних протестантських конфесій: чому поклоняємося Богу перед іконами; чому святкуємо не юдейську суботу, а новозавітну неділю; чому хрестимо немовлят; чому часто хрещення здійснюється не через повне занурення, а шляхом обливання; як правильно звертатися до Бога /хіба лише Ієгово?/; чи потрібно молитися за померлих; чому вшановуємо мощі, молимося до святих; чому шануємо Богородицю, і чи були у неї іще діти, окрім Ісуса... Також про число звіра /666/; коли і як прийде Антихрист; як правильно вітатися у церкві; чи можна їсти м’ясо з кров’ю; головний убір у храмі /чоловіки та жінки/; властивості святої води; походження людини тощо... Кількість сторінок відповідно 180 та 160).

Книги українською мовою.



* НАПИШІТЬ НАМ
, і ми поінформуємо Вас як отримати поштою книги, конспекти лекцій, а також аудіо та відеозаписи лекцій та проповідей протоієрея Олега. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою.

* НАША АДРЕСА:
Протоієрею Олегу Ведмеденку, Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021. (Детальна інформація вміщена також на сайті www.vedmedenko.org в розділі “КНИГИ ТА АУДІОЗАПИСИ”).