Стаття № 147
ЗЛОЧИННІ ВИНАРІ

У неділю тринадцяту після свята П’ятидесятниці читається православними на літургії Євангеліє від Матвія:

“Послухайте іншої притчі. Був господар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив, – і віддав його винарям, та й пішов. Коли ж надійшов час плодів, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди свої. Винарі ж рабів його похапали, – і одного побили, а другого замордували, а того вкаменували. Знову послав він інших рабів, більш як перше, – тай їм учинили те ж саме. Нарешті послав до них сина свого й сказав: «Посоромляться сина мого». Але винарі, як побачили сина, міркувати собі стали: «Це спадкоємець, ходім, замордуймо його, – і заберемо його спадщину!» І, схопивши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибуде той пан виноградника, що зробить він тим винарям? Вони [первосвященики й старші народу] кажуть Йому: «Злочинців погубить жорстоко, виноградника ж віддасть іншим винарям, що будуть плоди віддавати своєчасно».

Ісус промовляє до них: «Чи ви не читали ніколи в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, – той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!”


Така відома усім нам притча про злочинних винарів... І як просто, здавалося б, розкривається її зміст. Злочинні винарі, безумовно ж, – старозавітні книжники й фарисеї, архієреї й священики, яких поставив Господь піклуватись про виноградник Свій, церкву Божу. Їм доручив Він плекати та віддавати Богові приноси віри – плоди милосердя і богопізнання. Щедро насаджений був виноградник той словом Господнім. Щедро насаджений й міцно поставлений. Обгороджений камінним муром закону Божого, муром слова-віри-благодаті, святим муром надії, що захищає Церкву від усіх ворогів її зовнішніх й внутрішніх. Видовбав у ньому Господь чавило правдивого розуміння, престол суду Свого, яке вичавлює, відокремлює вино від мезги, виявляє чисте й нечисте, відсіває зерно від полови. Встановив і башту сторожову – висоти боговідання, висоти Духа, на яких поставлено священнослужителів, щоб пильно слідкували аби не закравсь до виноградника злодій, що входить не дверима праведного смирення, які є Христос, а перелазить через мур, порушуючи Божі заповіді.

Та не так сталося, як гадалося. Щойно віддалився Господар – увійшли між винарів “вовки люті, що отари не щадять”. Із них самих і повстали ті мужі, що почали казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою, аби привласнити собі отару Господню, виноградник Божий...

І посилає Господь рабів Своїх – пророків, щоб домогтися плодів віри, щоб збудити від сну: “І ось тому посилаю до вас Я пророків, і мудрих, і книжників (тут книжники в позитивному значенні, знавці Слова по духу. – Авт. ); частину їх ви повбиваєте та розіпнете (розіпнете на древі мудрувань людських, прибивши іржавими цвяхами насильства та користолюбства руки – діла, та ноги – ходу, розповсюдження істини. – Авт. ), а частину їх ви бичуватимете в синагогах своїх (бичуватимете словами ненависті на своїх зібраннях. – Авт. ), і будете гнати із міста до міста...”

Нарешті посилає Бог Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто увірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Та вони, схопивши, “вивели за виноградник Його”, відцурались Духа Христового, вивели з міста, з церкви, розіп’яли за брамами Єрусалиму, поза табором, поза Законом, беззаконно...

Насправді ми чудово розуміємо, що все, про що написано у Святому Письмі, написане не тільки для нас, але і про нас. Бо надто вже наївною була б спроба відсторонитися від цієї та й інших євангельських притч. Надто наївно вважати, що усе це написано просто про давні історичні події, які відбувалися 2000 років тому, і до нас стосунку не має... Має! Має відношення, і відношення безпосереднє. Бо усі події, змальовані в Святому Письмі, повторились і в наші дні. Бо усе повернулось на кола свої.

Бо і в наші часи місця на сторожових вежах у церквах зайняли книжники й фарисеї, як і сказано: “На сидінні Мойсеєвім всілися книжники та фарисеї...” Тільки уже фарисеї новозавітні, фарисеї сьогодення. Бо і в наші часи первосвященики та старші народу (народу віри, віруючих усіх конфесій), релігійні лідери духовного Ізраїлю, не віддають Богові належних Йому плодів. Не тече стрімким потоком з чавила Господнього променистий та чистий сік невипромінювання зла (церковною мовою – смирення), братньої любові, всепрощення і милосердя. Побиваються камінням (і не лише камінням слова, але й буквально) раби Господні – пророки (згадаймо хоча б долю блаженної пам’яті отця Олександра Меня).

Не соромляться й Сина Божого: вивели Дух Христів, Дух милосердя “за виноградник” – за межі храмів, за межі громад. Залишили “дім свій” порожнім, розіп’яли Христа в серці своїм. Відкинули камінь істини – святий камінь розуміння, скрижаль віри смиренної, що чинна любов’ю. Полюбили більше темряву, і приносять Богові “дикі ягоди”.

І ляскають з амвонів і трибун, з кафедр і подіумів словесні бичі взаємної ненависті й агресії. І падають з покривлених злістю уст пихаті слова-стусани: “сектант”, “єретик”, “розкольник”, “піп”, “штунда”, “уніат”...

Отож, як прибуде Той Пан Виноградника, то що зробить він цим винарям?..