Стаття № 233
Про устрій і структуру Української Незалежної Апостольської Православної Церкви

Автокефалія (від грец. «сам голова») – самоврядування, незалежність. Автокефальною називається незалежна помісна церква (помісна – тут діюча в певному місці, на місцях): єпархіальна громада або добровільне об`єднання єпархіальних громад. Предстоятелем автокефальної церкви є єпископ (у разі централізованої релігійної організації патріархального типу на посаді патріарха; в церкві соборноправній – митрополита). Автокефалія передбачає адміністративну та канонічну незалежність від інших церков при збереженні духовної, євхаристійної, догматичної та соборної єдності. Тут собор незалежних помісних церков. Тут принцип Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви.

Українська Незалежна Апостольська Православна Церква (УНАПЦ) отримала автокефалію від Апостольської Православної Церкви (АПЦ) 29 листопада 2015 року. Духовні корені Апостольської Православної Церкви (а отже й УНАПЦ) сходять до Істинно-Православної (Катакомбної) Церкви, в якій був хрещений протоієрей Олександр Мень. Апостольське наступництво (канонічна лінія єпископату) відновлено у 2000 році, завдяки Українській Автокефальній Православній Церкві (УАПЦ). Біля витоків створення АПЦ стояв друг і соратник Олександра Меня, священик Гліб Якунін – відомий релігійний, громадський та політичний діяч, дисидент, член Гельсінкської групи (тоді вже клірик УПЦ КП). УНАПЦ, як і АПЦ, представляє собою ліберальний напрямок, на відміну від нинішньої ІПЦ. Втім, обидва ці крила Катакомбної Церкви – як ліберальне, так і консервативне, – являються виразниками ідеї духовного відродження Православ`я.

Головним напрямом (тенденцією розвитку) Української Незалежної Апостольської Православної Церкви є відновлення доімперського (ранньохристиянського) устрою церковного управління (церковної демократії), насамперед соборноправності, втраченої ще за часів імператора Юстиніана – сьогодні ж лише декларованої у православному Символі Віри. Також здійснення всеосяжних і послідовних реформ на благо Церкви й проповіді Євангелія.

У Декларації про утворення АПЦ зокрема зазначається:

«Ми вважаємо можливим прийняття григоріанського календарного стилю слідом за більшістю Православних Церков, в залежності від бажання віруючого народу. Скасування системи церковних нагород, які породжують кар`єризм і корупцію в Церкві. Послаблення жорсткої практики постів (не покладати на віруючих “тяжких тягарів”), надання аскетичного подвигу совісті кожного. Богослужіння може відбуватися за бажанням віруючих будь-якою мовою. Кожна відправа має неухильно супроводжуватися проповіддю. Виключити з практики церковного життя обов`язкові побори за богослужіння і треби (такси за треби). Поступово спрощувати обрядову сторону православного служіння, звільняючи його від візантійської пишноти. За необхідності допускати скорочення відправ, залишаючи бажаючим можливість здійснювати їх за монастирським чином. Відкрити вівтар для більшої участі віруючих у богослужінні…»

Де двоє чи троє в ім’я Господнє зібрані, там і Христос, там і домашня церква. Де дві або три домашні церкви в ім’я Господнє зібрані, там церква парафіяльна. Де дві або три парафіяльні церкви в ім’я Господнє зібрані, там церква єпархіальна. Де дві або три єпархіальні церкви в ім’я Господнє зібрані, там церква автокефальна (централізоване релігійне об’єднання). Де дві або три автокефальні церкви в ім’я Господнє зібрані – там Церква Єдина, Свята, Соборна і Апостольська. Українська Незалежна Апостольська Православна Церква є помісною автокефальною церквою, централізованим релігійним об’єднанням незалежних єпархіальних громад.

Апостольська Православна Церква відмовилася від інституту патріаршества, який з’явився лише у V-VI сторіччях, до цього ж його не було. Та й посади Митрополитів в АПЦ – це саме посади, а не сан. За думкою І.С. Аксакова, встановлення патріаршества – це «винахід імператора Юстиніана і його чиновників, як паралель цивільним префектам. “Полі-папізм” патріаршої системи гірше римського “моно-папізму”. У дійсному православ`ї владу над єпископами та місцевими Церквами мають лише Собори, а не патріархи і митрополити». «Епоха союзу з державою поділила Православну Церкву на аналогічні держави, маючі спільні з нею територіальні межі, потужні організації, і прагнення зберегти за всяку ціну безперервну єдність церковного управління. Цей свого роду церковний імперіалізм і є головною причиною сучасних церковних негараздів... Потрібно вигнати з Церкви, кажучи словами Карфагенського Собору, “димну зарозумілість світу”, і відмовитися від прагнення перетворити Православну Церкву на кілька слабких копій Церкви Римсько-Католицької... Доречно нагадати, що під час першого Вселенського Собору Автокефальних Церков було близько ста...» (Професор канонічного права С. Троїцький)

Відмінність патріархальної і соборної систем церковного управління полягає у вертикалі влади: «патріарх – митрополити – архієпископи – єпископи». У Церкві соборноправній така вертикаль відсутня (собор, «круглий стіл» єпископів). У той час як в централізованій релігійній організації патріархального типу «патріарх» – це сан, за визначенням вищий за єпископа, що саме по собі нонсенс, адже не існує таїнства патріаршої хіротонії (четвертого ступеня священства). Таїнство лише одне, єпископське.

Згідно з Уставом УНАПЦ посада Предстоятеля (Митрополита) Церкви – це саме посада (тимчасова), а не церковний сан, і є виборною, на чотири роки. Предстоятель обирається Собором УНАПЦ з числа Єпископів, і виконує делеговані йому організуючі, координуючі, контролюючі та представницькі функції церковного управління. Предстоятель УНАПЦ є рівним серед рівних єпископів Церкви. На сьогодні ним обраний Єпископ Волинський і Галицький Олег (Ведмеденко).

Українська Незалежна Апостольська Православна Церква сповідує принцип, висловлений святим Ігнатієм Богоносцем: «Без єпископа немає Церкви: де єпископ, там має бути й народ, так само, як де Ісус Христос, там і соборна (вселенська) Церква...» (Послання до Смирнян, VIII розділ). Де Єпископ, там і Церква. Кожна Єпархія на чолі зі своїм правлячим архієреєм є незалежною (автокефальною) помісною (місцевою) Церквою, в якій присутня вся повнота благодаті. З огляду на це, кожен єпископ УНАПЦ має право приймати під свій омофор (безпосереднє управління) будь-яку громаду, священнослужителя чи мирянина за їхнім проханням. Українська Незалежна Апостольська Православна Церква фактично являє собою конфедерацію незалежних помісних Церков. Святий принцип соборності був сформульований ще Блаженним Августином: «В головному єдність, у другорядному свобода, і в усьому – любов…»

Члени УНАПЦ можуть мати різні політичні погляди. У цьому ми слідуємо Постанові Собору від 2/15 серпня 1918 року: «Скасування загальнообов`язкової церковної політики і надання на волю кожного члена Церкви займатися чи ні цією церковною політикою (миряни), але із зобов`язанням, щоб ніхто не займався політикою від імені Церкви, а тільки від свого імені, і не переносив відповідальності на Церкву за свою або чужу політичну діяльність, і щоб не прагнув шкодити Церкві своєю політичною діяльністю».

Що ж стосується духовенства, то Церква відокремлена від держави, і це правильно. Завдання священства не займатися політикою, але навчати політиків. Закону Божому. Духовним законам світобудови. Смиренню та любові. «Бо уста священикові знання стережуть та Закона шукають із уст його, бо він Ангол Господа Саваота» (Малахiї 2:7). Священик той, хто повністю присвятив себе Богові. Церква не вчить що робити, Церква вчить – як робити. А з цього «як» – відкривається «що». Здобудь Духа Святого, і Дух Святий тебе всьому навчить. Роль священика (в т.ч. й капелана, в т.ч. й на війні) близька до ролі лікаря. Перший лікує тіло, другий – покликаний лікувати душу. Завдання Церкви не піднімати бойовий дух. Завдання Церкви – здобувати Дух Святий…

Принцип прийняття під омофор УНАПЦ простий, і повністю відповідає вченню Христової Церкви: «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать…» (Якова 4:6) Служіння єпископа полягає насамперед у тому, аби оберігати церкву від «ідольських жертов» (обрядовір’я) та «крови» (агресії і нетерпимості, духа насильства і користолюбства), від «задушенини» (догматизму) та «блуду» (зі світом) – див. Дії 15:29. Як і апостол стверджує: «Не єднатися з тим, хто зветься братом, та є перелюбник, чи користолюбець, чи ідолянин, чи злоріка, чи п`яниця, чи хижак. Із такими навіть не їсти…» (1-е до Коринфян 5:11) Головний критерій – смирення. Православ’я – це дух смиренномудрості і містичний досвід Східної Церкви.

Усі храми та церковне майно в Українській Незалежній Апостольській Православній Церкві належать громадам, а не єпархіальним управлінням, як це прийнято в інших традиційних церквах.

www.vedmedenko.org.ua