Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 1: Іще ніч...


“Стороже, яка пора ночі? Стороже, яка пора ночі?

А сторож сказав: Настав ранок, а все ж іще ніч...”

(Книга пророка Ісаї, 21 розділ, 11,12 вірші)




Працюючи над темами телевізійної програми “Духовність”, та готуючись до проведення занять Біблійної школи, я обмірковую багато запитань, які ставлять слухачі, – як православного віровизнання, так і представники інших конфесій. Часто це дуже болісні запитання, які стосуються сучасного стану православ’я.

Чому церква активно політизує, хоч завдання її не займатися політикою, але навчати політиків? Адже сказав апостол Павло: “Ми не маємо боротьби проти крові та тіла, але проти початків, проти влад, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби” (Послання до Ефесян, 6.1). І Христос відповідав Пилатові: “Моє Царство не від світу цього” (Євангеліє від Івана, 18.36).

Чому майже не чуємо православної проповіді по телебаченню та радіо? Чому там тільки протестантські, здебільшого зарубіжні місіонери? Вже й католики взялися провадити поновну євангелізацію. А ми? Де масова катехізація, оголошування (навчання основ віри); де розтлумачування Божого Слова? Господь при вознесінні Своєму чітко заповідав учням:

“Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа,

навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів…” (Від Матвія, 28.19–20).


Тобто навчіть, охрестіть, – і продовжуйте навчати у Церкві. А хіба можна назвати навчанням десятихвилинне казання раз на тиждень на літургії?

Чому точаться міжконфесійні конфлікти? Чому триває ганебний розкол у православ’ї? Де братерська любов? І чи мають право ті, хто не хоче припинити цю ворожнечу, називатися учнями Христовими? Бо ж сказано: “По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” (Від Івана, 13.35).

Чому православні переходять до протестантських церков? Кількість протестантських громад на Волині, що завжди вважалася твердинею православ’я, нині сягає чверті від усіх зареєстрованих. Пригадую слова покійного митрополита Івана (Боднарчука), я б сказав його крик душі однієї неділі під час проповіді з амвону: “Де наші діти? Озирніться навколо! Де вони?!..”

І, врешті, чому майже нема православної преси? Тим часом тільки в одному Луцьку тільки баптисти видають чотири журнали – для молоді, для дітей, для літніх… Немає проблем безкоштовно передплатити часопис із Ватикану, а свідки Єгови свою “Вартову башту” ще й принесуть вам у хату…

Спробуймо дати відповідь на ці непрості запитання, грунтуючись перш за все на Святому Письмі. Звернімося до Біблії і з’ясуймо: у який час ми живемо? І побачимо, що живемо наприкінці цього старого ворохобного світу. Побачимо, що всі ознаки кінця світу, які дав нам Ісус Христос, вже майже збулися…

“Коли ж Він [Христос] сидів на Оливній горі, підійшли Його учні до Нього самотньо й спитали: «Скажи нам, – коли станеться це? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку?»

Ісус же промовив у відповідь їм: «Стережіться, щоб вас хто не звів!

Бо багато-хто прийде в ім’я Моє, кажучи: «Я Христос». І зведуть багатьох.

Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки – глядіть не лякайтесь, бо статись належить тому. Але це не кінець ще.

Бо повстане народ на народ, і царство на царство, і голод, мор та землетруси настануть місцями.

А все це – початок терпінь.

На муки тоді видаватимуть вас, і вбиватимуть вас, і вас будуть ненавидіти всі народи за Ймення Моє.

І багато-хто в той час спокусяться, і видавати один одного будуть, і один одного будуть ненавидіти.

Постане багато фальшивих пророків – і зведуть багатьох.

І через розріст беззаконства любов багатьох охолоне.

А хто витерпить аж до кінця – той буде спасенний!

І проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтва народам усім. І тоді прийде кінець!..

І зараз, по скорботі тих днів, сонце затьмиться, і місяць не дасть свого світла, і зорі попадають з неба, і сили небесні порушаться.

І того часу на небі з’явиться знак Сина Людського, і тоді заголосять всі земні племена, і побачать вони Сина Людського, що йтиме на хмарах Небесних із великою потугою й славою…” (Мф. 24.3–14, 29–30).


Що ж, дійсно, навіть якщо по букві розглядати ці слова, то ми таки постійно спостерігаємо у світі війни. А якщо, слава Богу, у нас в Україні зараз війни і не має, то через засоби масової інформації ми таки чуємо “про воєнні чутки”.

Людство неодноразово переживало і голод (як і у нас 33-го року, та й тепер у багатьох країнах), і моровиці (як-от сьогодні СНІД, хвороба Ебола…), і надзвичайні природні катаклізми (озонова діра, землетруси, парниковий ефект в атмосфері. А чого вартий один лише Чорнобиль?).

Зазнало воно й глобальних страхітливих воєн, коли “царство повставало на царство” (у ХХ сторіччі – аж дві світові!).

Бачили ми й фальшивих пророків, навіть безумців, які видавали себе за Христа буквально (“Біле братство” з їх “живим богом” Марією-Христом).

І Євангелія проповідана вже усьому світові: нині Міжнародне біблійне товариство завершує переклади Писання на мови тих малочисельних племен і народностей, котрі ще його не мають.

І пророцтва Даниїла збулися повністю, з хронологічною точністю: порушились, як той бовван на глиняних ногах, всі імперії (розвал останньої ми спостерігали порівняно недавно).

Отож, з усього слід зробити висновок, що Судний день – “близько, вже під дверима”…



2). І сонце затьмиться…



Зупинімося ж на ознаках кінця світу, котрі стосуються безпосередньо вищезгаданих запитань. Ознаки ці червоною ниткою проходять через усю Біблію – як Старий, так і Новий Заповіти:

“Заміниться сонце на темність, а місяць – на кров перед приходом Господнього дня, великого та страшного!” (Йоіля, 3.4; Дії святих апостолів, 2.20); “І на землю попадали зорі небесні” (Об’явлення, 6.13).

Розгляньмо з точки зору екзегетики (богословської науки про тлумачення Святого Письма), що таке “сонце” в біблійній мові? В Писанні чітко сказано, що Сонце Правди – Христос. Він є Світлом для світу. Ми ж бачимо, що затьмарилось це Сонце в душах людських. Відвернулися від Світла Істини, заплющили очі і мацають дорогу серед темряви в полудень.

А що символізує у Книзі книг місяць? Місяць то є віра, також носії цієї віри. Власне то є церква: бо ж місяць сам по собі не світить, але відбиває, відображає світло сонця. Проте замість того щоб світити в духовній ночі, “місяць” перетворився сьогодні “на кров”… Кров же означає “життя”, бо “кров – вона душа” (Повторення Закону, 12.23). А “душа” і “життя” у Біблії – суть слова-синоніми. Церква, яка мала б світити у оточуючому духовному мороці, через людські пристрасті часто густо займається не духовними, але душевними: житейськими, світськими справами; набуває рис політичної організації.

На підтвердження цих слів наведу цитату із Заяви Священного синоду УПЦ КП від 15 березня 1996 року:

“За невлаштуваннями, про які ми знаємо з історії, лежала догматична боротьба. У другому тисячолітті вступили в силу виключно людські пристрасті, серед яких головним чином властолюбство. Про його шкідливість для Церкви попереджав Господь Ісус Христос, кажучи: «Князі народів панують над ними, але між вами нехай не буде так» (Від Матвія, 20.25). Людські пристрасті у Церквах виступили у вкрай відвертому вигляді, не ховаючись навіть сором’язливо догматичними суперечками.

Наше церковне життя зайшло в тупик, через те що мирські основи, які проникли у Церкву ще в стародавні часи, породжують тільки недоліки, ворожнечу та розділення. Церква стала розглядатися не як Богочоловічеський організм, а як організація, підпорядкована не божественним, а людським законам
(читай – політична), і як організація віддає себе на служіння людським завданням. Ніколи, можливо, самі віруючі не віддавали так на наругу «наречену Христову»...”

Усе сказане тією чи іншою мірою стосується не лише православ’я, а й усього сучасного християнського світу. І це до нас Господь звертається під узагальнюючою назвою лаодикійської церкви:

“Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби-то холодний чи гарячий ти був!

А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст…

Бо ти кажеш: «Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого». А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!

Раджу тобі купити в Мене золота
(смиренномудрість – ось те щире, правдиве “золото”, істинна цінність, істинне знання, істинне духовне розуміння Слова Божого виплавлене, виявлене вогнем благодаті), в огні перечищеного, щоб збагатитись, і білу одежу (чисту, незаплямовану праведність – життя смиренне, віру, що здійснюється любов’ю), щоб зодягтися, і щоб ганьба наготи твоєї не видна була” (Об’явлення, 3.15–18).

І третя ознака кінця світу – “зорі поспадають з небес”. Тисячі зірок на небі, і тисячі мудреців надихнув Творець, щоб світили на духовному небозводі, щоб були дороговказами у темряві незнання істини, в ночі безвір’я та бездуховності. Це – генії людства: богонатхненні письменники, поети, філософи, церковні діячі… Але і їх скинуто з духовного небосхилу. Зиск, всюдисущий і всемогутній долар зайняв їхнє місце. Воістину, апогей правління князя темряви!

Щоб переконатися у цьому, достатньо послухати: про що ми розмовляємо вдома, на роботі, в транспорті, бо ж “чим серце наповнене, те говорять уста” (Від Матвія, 12.34). І, на жаль, не духовними питаннями турбуємось ми сьогодні. Не пошук істини, не роздумування над Словом Божим, не потяг до вдосконалення, не високі духовні ідеали володіють серцями людей. Дві проблеми турбують людство: де знайти поїсти, і як схуднути. Як і каже святий апостол Павло:

“Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги хреста Христового.

Їхній кінець – то загибель, шлунок – їхній бог, а слава – в їхньому соромі… Вони думають тільки про земне!” (До Филип’ян, 3.18–19).




3). Пробудження Ноя



Порівнюю батьківську православну церкву із патріархом Ноєм. Праведним Ноєм у часи після Потопу. Історія ця записана у біблійній книзі Буття. Ной урятувався від потопу. Він і семеро членів його родини. І ось, коли земля обсохла, Ной, “муж землі”, зачав садити виноград. Він обробив землю, насадив виноградник, отримав плоди своєї праці, наробив вина, “і пив він вино та й упився, й обнажився в середині свого намету…”

“І були сини Ноєві, що вийшли з ковчегу: Сим, і Хам, і Яфет. А Хам – він був батько Ханаанів.

Оці троє були сини Ноєві, і від них залюднилася вся земля.

І зачав був Ной, муж землі, садити виноград.

І пив він вино та й упився, й обнажився в середині свого намету.

І побачив Хам, батько Ханаанів, наготу батька свого, та й розказав обом браттям своїм надворі.

Узяли тоді Сим та Яфет одежину і поклали обидва на плечі свої, і позадкували, та й прикрили наготу батька свого. Вони відвернули дозаду обличчя свої, і не бачили наготи батька свого.

А Ной витверезився від свого вина і довідався, що йому був учинив його син наймолодший.

І сказав він: «Проклятий будь Ханаан, – він буде рабом рабів своїм браттям!»

І сказав він: «Благословенний Господь, Симів Бог, – і хай Ханаан рабом буде йому!

Нехай Бог розпросторить Яфета і нехай пробуває в наметах він Симових, – і нехай Ханаан рабом буде йому!” (Буття, 9.18–27).


Християнство, подібно праведному Ною, сотні років обробляло “землю”, “поле”. А поле, – читаємо в Євангелії, – це світ, це серця людські (див. Від Матвія, 13.37). І ніхто не наважиться заперечувати цю багатовікову й тяжку працю його! І насадило воно виноградник Божий – Церкву Христову. Але, отримавши плоди свого труда – впилось, і лежить у своєму “наметі” (а точніше – в “наметах”: наметах різноманітних догматів і обрядів, канонів та хартій) п’яне і наге.

Нагота в Біблії – це провина. Одяг – праведність. Згадаймо стан Адама і Єви після гріхопадіння: “І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фігові листя, і зробили опаски собі…” (Буття, 3.7). От вона, людська праведність, – фіговий листок! На відміну від праведності Христової – білого, чистого вісонного одягу. Недаремно Господь у посланні до Лаодикійської церкви – останньої з семи церков, про які згадується в Апокаліпсисі, церкви останніх часів, часів коли “близько, вже під дверима”, церкви сьогодення, – промовляє: “Раджу тобі купити в Мене… білу одежу, щоб зодягтися, і щоб ганьба наготи твоєї не видна була…” (Об’явлення, 3.18). А щоб “купити” – треба щось продати! Продати оті фігові листочки, якими ми прикриваємо ганьбу наготи своєї.

Втім, повернімося до Ноя та його синів. Як бачимо, один з трьох синів Ноєвих, Хам, пізнавши провину, “наготу батька свого”, замість того, щоб прикрити її своїм одягом, своєю праведністю, – посміявся над батьком, насміявся над вірою, яка дала йому життя.

Як часто дехто з православних повторюють гріх Хама, насміхаючись над вірою своїх батьків! Зрікаючись батьківської віри, новоявлені “хами” переходять до інших конфесій, до інших “дворів”, глузуючи з наготи батька свого, порушуючи Заповідь Божу: “Шануй батька й матір своїх…” Забуваючи слова апостола: “Нехай кожен лишається в стані такому, в якому покликаний був…” (Перше до Коринфян, 7.20). Лишається для того, щоб працювати у своєму “дворі”, у своїй церкві. Для того, щоб прикрити наготу батьківської віри своєю праведністю…

Згадаймо, чим скінчилася та історія. Ной проспався, витверезився від свого вина і довідався, що йому учинив був його син наймолодший. І прокляв... Але прокляття впало не на Хама – прокляття впало на сина Хамового, Ханаана! Замислімося над цим. Прокляття впаде на дітей тих, хто чинить по-хамськи! Прокляття впаде на наших дітей! І вже падає. Адже сьогоднішній стан речей в релігійному світі – прямий результат цього прокляття, цього роз’єднання: роз’єднання з Богом, роз’єднання з Вірою, роз’єднання з Любов’ю.

Тож не будьмо хамами! Прикриймо наготу віри наших отців своїм “одягом”, своєю праведністю, щоб не впало прокляття на дітей наших...

Час світання близько. “«Стороже, – яка пора ночі?» – А сторож сказав: «Настав ранок, а все ж іще ніч…»”



www.vedmedenko.org




Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: