Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 109: Не вбивай!


Запитання читача:
У нас виникло запитання щодо шостої Заповіді – “Не убий!” Як це правильно розуміти? І як діяти якщо на нас, або на нашу землю, наприклад, нападають вороги? Чи маємо ми право брати до рук зброю? Взагалі служити в армії? Чи буває у цілому ситуація, коли вбивство не є гріхом?

Відповідь:
Ні, не буває! Але буває ситуація, коли з двох зол людина змушена обирати менше. І те й інше – зло, і те й інше – гріх, але більшим гріхом було б не вчинити меншого.

Класичний приклад тому – ситуація, яку пережили багато родин віруючих і вірних християн у роки Великої Вітчизняної війни, переховуючи у себе збіглих військовополонених, або єврейські родини. На пряме запитання: “Чи переховуєте ви когось?” відповісти “так” – тоді означало кінець як для нещасних, що ховалися, так і для власної родини. Відповісти ж “ні” – порушити дев’яту Заповідь, “Не свідкуй неправдиво”. Із двох зол тоді обирали менше...

Те саме можливе, щоправда в іншій конфігурації, і стосовно змісту заданого запитання – порушення Заповіді “Не вбивай!”. Бо ж усі Заповіді перед Богом однакові: порушуючи будь-яку з них – порушуєш усі.

Подібні ситуації вчиняються переважно тоді, коли людина іще недосконала, іще не зреклася своєї гордині, своєї волі, і вибирає сама, а не водиться виключно Духом Святим. Якщо, за Словом Божим, іще “підперізується й ходить, куди бажає”, а не “простягла свої руки”, не віддалася повністю на волю Божу, не зреклася себе, і “Інший Утішитель”, Дух Правди, не “підперезав її, і не веде”, куди й не хоче її плотський розум. І про таку проблему недосконалого вибору я уже розповідав у книзі “ІЩЕ НІЧ...” (див. розділ “КОЛИ СТАЛАСЬ БІДА...”).

Якщо говорити про стосунки держави та Церкви, та про пов’язані із цим проблеми, то звісно, Церква відділена від держави, але держава не відділена від Церкви. Вірні Церкви є водночас і громадянами країни, і з цим, без сумніву, треба рахуватися.

Що стосується армії та силових структур держави, то церковна ієрархія, чернецтво, взагалі духовні левити – прилучені до Божої справи, відокремлені від світу служителі Церкви (і не лише номінальні, але й вибрані миряни), які є провідниками християнських ідей, і які, власне, й репрезентують для урядових інституцій церкву Христову, повинні триматися мудрого нейтралітету. Хай кесар займається кесаревим! Силові питання – суть світські, а зовсім не церковні, і завдання церкви Божої не заохочувати “кесаря” до силових дій, а навпаки, там де це можливо, звати до повного їх уникання:

“Не силою й не міццю, але тільки Моїм Духом, Говорить Господь” (див. Захарії, 4 розділ, 6 вірш).

Треба розуміти, що на певному етапі розвитку суспільства силові структури – армія, поліція, служба безпеки тощо – є об’єктивно необхідними атрибутами держави головно з причин зовнішніх та внутрішніх небезпек її соціальному спокою. Однак у кожного свої задачі. Задача Церкви – це духовне просвічення суспільства, бути “школою смиренномудрості і джерелом благодаті”. Заповідь же “Не вбивай” у любому випадку залишається – “Не вбивай”, і нічого тут не можна ні віднімати, ані додавати!

Тому-то Іван Хреститель і не наказує воїнам полишати службу в армії, але навчає їх Божим заповідям:

“Питали ж його й вояки й говорили: «А що нам робити?» І він їм відповів: «Нікого не кривдьте, ані не оскаржуйте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю...»” (Луки, 3 розділ, 14 вірш).

Спастись може кожний, незалежно від своєї професії, аби виконував він заповіді Божі. І діяти повинен кожен у міру того, скільки може вмістити. Тож віддайте кесарю кесареве, а Богові – Боже.

А служити в армії, чи не служити, брати при цьому до рук зброю, чи не брати, стріляти з неї, чи не стріляти, і якщо стріляти, то куди – це є право вибору кожного. Ми створені Богом за образом Його, себто вільними, а тому й вільні самі обирати свій шлях. Тож вдосконалюймося духовно! А відтак і діймо: всяк згідно з рівнем своєї досконалості, максимально наближуючись до вищої її планки – Христа, – завжди пам’ятаючи, що “кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові”, та “Бог приведе кожну справу на суд” (Римлянам, 14 розділ, 12 вірш, також Екклезіаста, 12 розділ, 14 вірш).

“НЕ ВБИВАЙ!” – говорить Господь...


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: