Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 111: Пояснення церковних відправ. Літургія оголошених


Від автора: В основу написання циклу статей під загальною назвою “Пояснення церковних відправ” покладена висока ідея подолання штучного бар’єру між вівтарем і храмом, амвоном і церквою, кліросом та людьми.
Із даних публікацій ви дізнаєтесь, що означають ті чи інші дійства літургії та всенічного чування; зрозумієте порядок церковної відправи, а також закритий для недосвідчених духовно-містичний їх зміст.
З стороннього глядача ви перетворитесь на безпосереднього учасника спільної справи молитовного богослужіння – збагнете духовну радість церковного єднання, відчуєте святе дихання живої християнської родини...



ЛІТУРГІЯ



2. Літургія оголошених



Оголошені – це ті віруючі, які тільки іще готуються до обряду хрещення, нехрещені. В давні часи такі новонавернені, які щойно стали на шлях катехізації, оголошення (“катехізація” – від грецького : оголошення, усне повчання, настанова – виклад основ християнського віровчення), тільки-но приступили до ознайомлення з основами віри, з азами Божественного Вчення, допускалися лише на вступну частину Літургії. Звідси й назва: Літургія оголошених.

Літургія оголошених починається виголосом диякона: “Благослови, Владико!..” Священик бере Святе Євангеліє, творить ним знак хреста, і виголошує: “Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і повсякчас, і навіки вічні”. Хор і всі люди ніби підтверджують це благословення, співаючи – “Амінь”, що означає “дійсно так, так є, нехай буде так”. І звучить велика, або ж мирна єктенія (“єктенія” грецькою – старанне моління): “З миром Господу помолімось...” В ній диякон, піднявши руку свою з орарем – довгою широкою стрічкою, що знаменує собою Благодать, яку він отримав у Таїнстві священства, а також ангельські крила для служіння Богові (орар носиться дияконом на лівому плечі, поверх стихаря – довгого, без розрізу спереду і ззаду парчевого одягу з отвором для голови і широкими рукавами, символом чистоти душі, яку повинні зберігати особи священного сану), – закликає вірних до молитви за мир з Неба і спасіння душ наших, за мир всього світу, за добрий стан святих Божих церков і за з’єднання всіх; за святий храм цей і тих, хто з вірою, побожністю та страхом Божим входять до нього; за святійшого патріарха, за владику нашого правлячого єпископа, чесне пресвітерство (священство), у Христі дияконство, за весь причет і людей; за Боголюбиву і Богом бережену Україну нашу; за місто (село) наше, і за всяке місто, село і країну, і за тих, хто по вірі живуть у них; за добре поліття (благоприємну, сприятливу погоду), за врожай плодів земних і за часи спокійні; за подорожніх на воді, на землі і в повітрі; за недужих, знеможених та поневолених, і за спасіння їх... Закінчується єктенія закликом-обітницею віддати усе життя наше на служіння Христу-Богові.

Після цього співаються антифони. Це подячні псалми, які виконуються на два хори, тобто антифонно (“антифон” – грецькою мовою : який звучить у відповідь, протиголосся). Антифони ведуть свій початок з Єрусалимського храму, і введені в нашій Церкві святим Амвросієм Медіоланським у IV сторіччі.

Перший антифон – “Благослови, душе моя, Господа…” (Псалом 102 (103)). Другий – псалом 145 (146) “Хвали, душе моя, Господа…” І третій антифон – Заповіді блаженств (“блаженство” – українською щастя), які дав нам Господь наш Ісус Христос у проповіді на горі (див. Матвія, 5 розділ, 3 – 12 вірші). Він починається словами-молитвою розбійника, що покаявся: “У царстві Твоїм пом’яни нас, Господи...”

Після першого і другого антифонів диякон на солеї (вівтарному підвищенні перед іконостасом) виголошує малі єктенії: “Ще і ще в мирі Господу помолімось...”

Третьому антифону передує гімн “Єдинородний Сину і Слово Боже...” Цей гімн був складений у VI столітті в період останніх Вселенських Соборів, які затвердили таїну двоєдиної природи Христа як Боголюдини.

Коли співається третій антифон – відкриваються Царські врата, і відбувається вхід з Євангелієм, котрий називається також малим входом. У давнину цьому моменту відповідало внесення Євангелія у вівтар. Але в останні сторіччя воно постійно знаходиться у вівтарі на престолі, тому-то сам обряд входу, який символізує початок місійної діяльності Господа Ісуса Христа, вихід Його на проповідь, – здійснюється дещо інакше. Євангеліє виносять через північні бічні (так звані “дияконські”) двері іконостасу. Палаюча свічка, яку несуть перед ним, означає світло євангельського вчення, що просвічує усяку людину, а також Предтечу Івана Хрестителя, який передував Христу та приготовляв людей до прийняття Його; Євангеліє ж – Самого Христа... Диякон, ставши обличчям на схід, і високо піднявши Святу Книгу, виголошує: “Премудрість! Станьмо просто!” (що означає: ось Премудрість Божа – прямий, нелукавий, простий шлях спасіння, Вчення Христове – ВЧЕННЯ СМИРЕННЯ ТА ЛЮБОВІ! ). По цьому він урочисто входить у вівтар через Царські двері (врата).

В давні часи на богослужбових зібраннях було прийнято сидіти, і виголос диякона “станьмо просто” (сьогодні можна почути також і “станьмо побожно”) разом з духовним навантаженням носив у собі й буквально-практичний зміст. Він закликав присутніх піднятися і приготуватися до слухання премудрості Слова Божого. Після покладання Євангелія на престіл співаються тропарі (урочисті піснеспіви) храму та свята.

Потому починається читання Біблійних текстів. Спочатку з Апостола – тієї частини Біблії, де містяться Діяння і Послання святих апостолів. Затим – фрагмент із євангельських текстів (з Євангелія від Матвія, Марка, Луки чи Івана Богослова). Перед читанням Апостола звучить прокимен – короткий підготовчий вірш (зазвичай із Псалтиря – Біблійної Книги Псалмів), який покликаний підготувати вірних, налаштувати їх на уважне слухання уривків з Святого Письма.

Українська Церква перейняла грецький звичай читати Святе Євангеліє обличчям до народу. Коли ж воно читається посеред церкви – то обличчям до вівтаря, бо тоді народ оточує священика.

Довершується Літургія оголошених потрійною єктенією, яка має також назву “сугуба” , себто посилена, або заздравна, і починається словами: “Промовмо всі з усієї душі, і з усього розуміння нашого, промовмо!..” Після слів “Помилуй нас, Боже, з великої милості Твоєї...” миряни відповідають на кожне моління триразовим “Господи, помилуй! Господи, помилуй! Господи, помилуй!” Тому й сама єктенія називається потрійною. Якщо є поминання спочилих, то звучить заупокійна єктенія, і закінчується Літургія оголошених молитвою за оголошених. У цей час всі присутні у храмі моляться за тих, для кого іще тільки почався поворот до віри.

Після єктенії за оголошених лунає заклик до них залишити храм. Відкрита для всіх частина Літургії завершується. Далі – Літургія вірних...



(Далі буде)


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: