Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 115: Пояснення церковних відправ. Літургія вірних. Причастя-2


Від автора: В основу написання циклу статей під загальною назвою “Пояснення церковних відправ” покладена висока ідея подолання штучного бар’єру між вівтарем і храмом, амвоном і церквою, криласом та людьми.
Із даних публікацій ви дізнаєтесь, що означають ті чи інші дійства літургії та всенощного чування; зрозумієте порядок церковної відправи, а також закритий для недосвідчених духовно-містичний їх зміст.
З стороннього глядача ви перетворитесь на безпосереднього учасника спільної справи молитовного богослужіння – збагнете духовну радість церковного єднання, відчуєте святе дихання живої християнської родини...


ЛІТУРГІЯ



3. Літургія вірних. Причастя (закінчення)



Священнослужителі причащаються дещо інакше, аніж миряни: спочатку – Тіла Христового, яке приймають у руку (як повчає Кирило Єрусалимський: “Підходь не з простягнутими руками і розведеними пальцями, але ліву руку зробивши престолом правої, як тієї, що хоче Царя підняти, і, зігнувши долоню, прийми Тіло Христове, і відразу ж скажи «Амінь»... Потім, після причастя Тіла Христового, приступи і до Чаші Крові: не простягаючи руки, але нахилившись”). Першим причащається священик, потім диякон. Часточки, які належать для причастя мирян, покладаються в потир (чашу).

Царські врата відкриваються. Диякон виносить Святу Чашу, стає ліворуч священика на солеї (вівтарному підвищенні перед іконостасом), і закликає причасників: “Із страхом Божим і вірою приступіть!” Хор відповідає: “Благословен, хто йде в Ім’я Господнє. Бог – Господь, і з’явився нам”.

Причасники, які належним чином приготувалися до Святого Таїнства (попереднім постом, молитвами, всепрощенням та покаянням; в день причастя з полуночі нічого не їли й не пили /крім окремих випадків – малі діти, хворі, немічні престарілі, вагітні тощо/; сповідалися; і, що найважливіше, робили це від душі, з щирим серцем, бо інакше святе таїнство не тільки не стане нам на спасіння, але може вчинитися і на осуд), – схрестивши руки на грудях, права рука зверху, підходять до Святого Причастя, і разом із священиком промовляють Молитву перед причастям святого Івана Златоустого:

“Вірую, Господи, і визнаю, що Ти є воістину Христос, Син Бога Живого, що прийшов у світ грішників спасти, між якими я перший (перша).

Ще вірую, що це саме є Пречисте Тіло Твоє, і це саме є Чесна Кров Твоя.

Молюся, отже, Тобі: помилуй мене, і прости мені провини мої вільні й невільні, свідомі й несвідомі – чи то в слові, чи в ділі, чи думкою. І сподоби мене неосудно причаститися Пречистих Твоїх Таїн на відпущення гріхів моїх, і на життя вічне. Амінь.

Вечері Твоєї Тайної, Сину Божий, причасником (причасницею) мене сьогодні прийми, бо ворогам Твоїм таємниці не розповім
(тут: не видам Тебе “ворогам своїм домашнім”, духам злоби піднебесним насильства та користолюбства, гордості та лукавства – злим думкам та бажанням, які ворогують проти Тебе) і поцілунку не дам Тобі як Юда (і лицемірством не зраджу Тебе) , але як розбійник визнаю Тебе (але щиро каюся й смиряюся як розбійник, що був розіп’ятий праворуч Ісуса) : пом’яни мене, Господи, у Царстві Своїм.

Нехай не на суд, і не в осуд буде мені причастя Святих Твоїх Тайн, Господи, а на зцілення душі й тіла. Амінь”.


Приступаючи до Святого Причастя необхідно завжди пам’ятати, що Таїнство це, окрім буквально-містичного плану, містить в собі ДУХОВНО-СИМВОЛІЧНИЙ аспект, або ж ДУХОВНО-МІСТИЧНУ перспективу сприйняття. І саме у цьому – першочергове його значення. ДАРИ НА ПРЕСТОЛІ – ТО ТІНЬ ДУХОВНИХ РЕЧЕЙ! НЕВИДИМЕ, ДУХОВНЕ ПРИЧАСТЯ БЛАГОДАТІ – ЦЕ ШЛЯХ НАШОГО СПАСІННЯ; ВИДИМЕ Ж, БУКВАЛЬНЕ – ЛИШЕ ОДИН ІЗ ЗАСОБІВ НА ЦЬОМУ ШЛЯХУ ЗДОБУТТЯ ДУХА СВЯТОГО ЧЕРЕЗ СМИРЕННЯ.

Що є “хліб” біблійною мовою у даному випадку? “Пожива Моя (хліб Мій, їжа Моя)чинити волю Того, Хто послав Мене...” – каже Христос (див. Івана, 4 розділ, 34 вірш). Тут “хліб” – це практика спасіння, хліб виконання волі Божої.

Що таке “вино” ? “Пийте з неї всі: це є кров Моя Нового Завіту, що за вас, і за багатьох проливається на відпущення гріхів...” “Вино” – то Новозавітне вчення Господнє, вчення смирення й любові, яке змінює розум і звеселяє серце праведника; власне – теорія спасіння.

Таким чином, “хліб і вино” – теорія і практика спасіння – повинні реалізуватися в нас, увійтив нашу плоть і кров, СТАТИ ПЛОТТЮ І КРОВ’Ю ХРИСТОВИМИ В НАС.

Пити Кров Христову – це означає істинно СПОВІДУВАТИ ВЧЕННЯ ЙОГО: правильно розуміти це Вчення ЯК ВЧЕННЯ СМИРЕННЯ Й ЛЮБОВІ, мати його за основу життя (кров – то основа життя; “в крові – душа (життя)”, – читаємо у Святому Письмі (див. Левит, 17 розділ, 11 вірш)). Їсти ж Тіло Його – значить ВИКОНУВАТИ ВОЛЮ ГОСПОДНЮ: СМИРЯТИСЯ, і таким чином здобувати Духа Святого, міцніти хлібом благодаті Божої за словом Христовим: “Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать” (Якова, 4 розділ, 6 вірш).

Підійшовши до чаші кожен вірний голосно, щоб почув священик, називає своє ім’я. Священик бере Святі Тайни спеціальною ложечкою (лжицею) і причащає кожного з словами:

“Причащається раб Божий (раба Божа – ім’я) Чесного, і Пресвятого, і Пречистого Тіла й Крові Господа, і Бога, і Спаса (Спаса – Спасителя) нашого Ісуса Христа на відпущення гріхів своїх, і на життя вічне”.

Приймаючи причастя вірний стоїть перед чашею схрестивши руки на грудях (права рука зверху). Хреститися біля чаші ні до, ні після причастя не можна (це треба зробити раніше, щоб бува необережно не штовхнути Святої Чаші). Причастившись – одразу, не цілуючи ікон, відходимо до запивки – спеціального столика, де нам дадуть келих з “теплотою” (теплою водою, розбавленою червоним виноградним вином, яку вживають причасники після причащання, щоб рештки спожитих Святих Дарів не залишалися у роті) та антидор (грецькою – “замість дару” ). Після запивки вже можна цілувати як хрест, так і ікони, бо на губах більше немає залишків Крові Христової.

Антидор – це часточки тієї просфори, з якої приготовлений був Агнець, з додаванням і інших просфор. Антидор роздається замість святих Дарів тим прихожанам, які в цей день не причащалися. Справа у тому, що в давні часи християнства зазвичай причащалися усі присутні на Літургії, але згодом багато віруючих почали виявляти бажання бути присутніми при звершенні Літургії і молитися, але не прилучатися до Причастя кожного разу. Отці й вчителі Церкви, зглянувшись на немічність людську, дозволили бути присутніми на Літургії і без святого причащання, але замість святих Дарів стали роздавати антидор.

Після причастя священик та диякон входять у вівтар і ставлять Святощі на престіл. Диякон згортає з дискоса до чаші часточки, які були вийняті з просфор на Проскомидії, щоб вони з’єдналися з Тілом і Кров’ю Ісуса Христа, через що всі члени Церкви – живі і померлі, які згадувались на Проскомидії, символічно з’єднуються з Самим Христом і Його Пречистою Кров’ю омиваються від гріхів. Саме у цьому й полягає сила виймання часточок за здоров’я та упокій.

Поблагословивши народ ієрей востаннє виносить Чашу, і всі схиляються перед нею. Святі Дари ставлять на жертівник, і звучить подячна єктенія.

“З миром (у спокої) вийдімо!” – виголошує священик. Літургія завершується. Ієрей читає перед амвоном (середня частина солеї перед Царськими воротами, призначена для виголошування проповідей) останню, так звану заамвонну молитву, і звершує відпуст – загальне благословення. Вірні підходять до священика для цілування хреста...


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: