Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 116: Поснення Церковних відправ. Всенічна. Вечірня


Від автора: В основу написання циклу статей під загальною назвою “Пояснення церковних відправ” покладена висока ідея подолання штучного бар’єру між вівтарем і храмом, амвоном і церквою, криласом та людьми.
Із даних публікацій ви дізнаєтесь, що означають ті чи інші дійства літургії та всенощного чування; зрозумієте порядок церковної відправи, а також закритий для недосвідчених духовно-містичний їх зміст.
З стороннього глядача ви перетворитесь на безпосереднього учасника спільної справи молитовного богослужіння – збагнете духовну радість церковного єднання, відчуєте святе дихання живої християнської родини...


1. Вечірня



Всеношна служба, або всенощне чування (бдініє) – це богослужіння, яке здійснюється увечері напередодні неділі, або тих свят, що особливо відзначаються (дванадесяті, великі та храмові церковні свята). Всенічну служать урочисто, а складається вона з вечірні, утрені і першої години (першого часу) . Всенічною ця служба називається тому, що в давнину вона продовжувалася з пізнього вечора до світанку. Нині ж, зважаючи на неміч віруючих, її почали звершувати дещо раніше (17–18 година вечора), разом з тим скоротивши й саме чинопослідування.

Вечірня розпочинає всеношне бдініє. Ще у старозавітні часи, при заході сонця, на вівтарі Храму приносилася вечірня жертва, і священнослужителі запалювали світильники – емблему світла благодаті Божої, також і людської душі, яка вогніє полум’ям віри. Разом із кадильним димом, символом благодаті молитви, возносилися до Господа й самі молитви – щирі псалми подяки за те, що дарував Він сили народу Своєму виконувати Заповіді Його протягом дня.

З приходом на землю обіцяного Спасителя Ісуса Христа, Сина Божого, було скасовано благовісний закон жертвоприношення тварин. Сам Господь став правдивою Жертвою, Тим Агнцем Непорочним, Який взяв на Себе гріх світу, добровільно віддавши Себе на розп’яття за наші провини. Змінилися й обряди Новозавітної Церкви, хоч дещо з старозавітної обрядовості усе-таки збереглося (втім, набувши нових форм та символічного навантаження). Так поступово сформувався чин богослужінь Нового Заповіту.

Богослужіння розпочинається відкриттям Царських дверей. Священик з дияконом кадить вівтар; затим диякон виголошує на амвоні: “Восстаньте!” (тут – встаньте до молитви, підніміться як духовно, так і буквально), а священик у вівтарі: “Слава Святій, Єдиносущній, Животворчій і Нероздільній Тройці завжди – нині, і повсякчас, і на віки вічні...” Миряни підхоплюють – “Амінь!” Тоді священик тричі закликає віруючих прийти і поклонитися Христу, Царю і Богу нашому, і звучить 103 (104)-й псалом, прославляючий Бога-Творця ( “ Благослови, душе моя, Господа!..” ). Під час його співу відчиняються Царські врата (символ дверей Раю), і відбувається кадіння усього храму. Мовою символів це пригадує нам часи від створення світу, коли відчинено було перед родом людським двері Раю, і усе твориво радісно співало Богові пісню хвали. Але, на жаль, після гріхопадіння перших людей віри, зображених у Біблії в образах Адама і Єви, увійшли в життя первісної церкви сором, страх, біль, моральне зубожіння і духовна смерть. Двері Раю закрилися перед людиною, що й символізується на вечірньому богослужінні закриттям опісля кадіння та співу псалма Царської брами.

Диякон виходить на солею (нагадаю, що солея – це вівтарне підвищення перед іконостасом), і виголошує велику єктенію (старанне, пильне, ревне моління). Велика, або мирна єктенія, як і на Літургії, розпочинається словами: “В мирі (у спокої) Господу помолімось...” Це молитва за мир з Неба та спасіння душ наших; за мир усього світу, за добрий стан святих Божих церков і за з’єднання всіх; за святий храм цей, патріарха, єпископа, усе духовенство, причет та людей; за Україну нашу; за місто, село, і за всяке місто, село і країну; за добре поліття, за врожай плодів земних і за часи спокійні. Наприкінці ж моління лунає заклик усе життя наше Христу-Богові віддати.

Як відповідь на цю щиру молитву – звучить 1-й біблійний псалом: “Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить...”

Раніше під час співу псалмів вірні сиділи; коли ж звучала єктенія – то вставали. І диякон, закликаючи усіх піднятися до молитви, виголошує малу єктенію: “Ще і ще в мирі Господу помолімось...” По цьому підносяться слова 140 (141)-го псалма Давидового, які висловлюють журбу за втраченим нами зв’язком із Богом, та бажання віднайти його, й служити Богові від щирого серця: “Господи, взиваю до Тебе...” І знов відбувається кадіння усього храму – символ щирої молитви покаяння, літанії перед закритими дверми Раю... Співаються стихири – гімни, що складаються з певної кількості “стихів” (віршів), якими супроводжується виконання псалмів; а також Богородичний (піснеспів, змістом якого є прославлення і звеличення Пресвятої Богородиці – Витоку нашої спокути).

Під час співу Богородичного починається обряд входу, який пригадує нам звичай, що існував при храмі Гробу Господнього в Єрусалимі, коли вірні збиралися до церкви значно раніше початку богослужби і співали псалми, гімни та молитви, а єпископ приходив пізніше, і урочисто вступав до Храму. Взагалі ж вхід з кадилом знаменує собою очікування людьми обіцяного Богом Спасителя. “Премудрість. Станьмо просто!” – голосно виголошує диякон (символ Предтечі Господнього – Івана Хрестителя), і священик (тінь месіанського пророцтва, знак грядущого пришестя Сина Божого), вийшовши на солею північними бічними дверима, благословивши молільників урочисто вступає у вівтар. Кадило з фіміамом при вечірньому вході означає що молитви наші, як фіміам, підносяться до Бога, і так сходить на нас благодать Всесвятого Духа. Хрестоподібне ж благословення входу – те, що лише хрест Господній, ХРЕСТ СМИРЕННЯ може відчинити нам двері Раю... В цей момент у храмі співається вечірня пісня, яка відома нам іще з часів гонінь на перших християн:

“Світло тихе (світло ХРИСТОВОЇ БЛАГОДАТІ – найсолодше світло Смирення та Любові Божої: “Таємниця, захована від віків і поколінь, а тепер виявлена Його святим, що їм Бог захотів показати..., а вона – ХРИСТОС У ВАС, НАДІЯ СЛАВИ!” (Колосянам, 1 розділ, 26–27 вірші)) святої слави (слава – синонім присутності Божества: бо як прославимо Того, Кого не бачимо, і присутності Кого не відчуваємо) Безсмертного Отця Небесного, Святого, Блаженного – Ісусе Христе!

Доживши до заходу сонця, побачивши світло вечірнє оспівуємо Отця, Сина і Святого Духа – Бога (Отець – через Сина – Духом Своїм Святим дає нам пізнавати Себе, любити та прославляти).

Достойно є повсякчас прославляти Тебе голосами преподобними (голосами тих віруючих і вірних, які прагнуть повернути, і дійсно повертають втрачену людським племенем подобу Божу), Сину Божий, що життя даєш; тим-то й світ Тебе славить”. Після цього, якщо свято, читаються окремі уривки із Біблії, так звані паремії (уривки зі Святого Письма Старого, рідше – Нового Завіту, зміст яких стосується тієї священної особи чи події, свято якої відзначають). Перед читанням паремій мовляться вірші із Псалтиря – прокимни (попередні, передуючі вірші). Як я уже зазначив, нині паремії читають лише перед великими святами, проте прокимни після входу виголошуються завжди.

Опісля прокимна та трьох паремій звучить потрійна єктенія (“Промовмо всі з усієї душі, і з усього розуміння нашого, промовмо...”) , і співається друга пісня Церкви часів перших християн:

“Сподоби, Господи, в вечір цей без гріха сохранитися нам. Благословен єси, Господи, Боже отців наших, і хвальне, і прославлене Ім’я Твоє навіки. Амінь.

Нехай буде, Господи, милість Твоя на нас – бо ми надіємось на Тебе. Благословен єси, Господи, навчи нас заповітів Твоїх. Благословен єси, Владико, врозуми нас заповітами Твоїми. Благословен єси, Святий, просвіти нас заповітами Твоїми.

Господи, милість Твоя повік. Не відкинь творіння рук Твоїх.

Тобі належить хвала, Тобі належить прославлення, Тобі слава належить – Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь”.


І знову лунає єктенія. На цей раз – благальна (“Доповнімо вечірню молитву нашу Господу...”).

Перед великими святами правиться також і литія (грецькою – посилене спільне моління). Цей обряд дійшов до нас від монастирів Палестини й Афону, і був відомий з часів перших християн (під час гонінь на Церкву, аби не зазнати переслідування від язичників, хресні ходи доводилося здійснювати назирці по ночах). Тоді процесія йшла до святинь обителі (пізніше замінено виходом до притвору храму, сьогодні ж – у західну частину церкви, що робиться для того, аби звістити оголошеним і тим, хто стоїть у притворі та кається, про свято, і разом з ними помолитися). Біля святинь молилися за живих та померлих, а затим відбувалася братська трапеза для підкріплення сил вірних (раніше всенічні – не лише в монастирях, але й у мирських храмах, – починалися звечора, і закінчувались аж на ранок, що, певна річ, було немало утомливим для молільників). Перед початком цієї короткої трапези освячувалися хліб, вино та олива, і роздавалися присутнім. Нині залишилось лише це освячення, яке нагадує про те, що Господь подає нам як духовну, так і земну їжу, за які ми повинні Йому завжди дякувати.

Ця частина всенощного чування звершується так: усі священнослужителі виходять із олтаря до західної частини храму; на криласі співаються відповідні стихири литійні, а після них диякон виголошує литійну єктенію: “Спаси, Боже, людей Твоїх...” Далі співаємо стихири стиховні (стихири зі стихами – спеціально підібраними віршами псалмів, присвяченими святу). А затим – підіймається в Небо пісня святого Симеона Богоприїмця, який, за обітницею Божою, зустрівся у святому храмі з маленьким Ісусом (пригадаймо празник Стрітення Господнього – зустріч Старого й Нового Завітів: завітів рабства й свободи, покори й смирення, страху і любові), і прийняв Бога Спасителя на праведні свої руки, а в серце своє – невимовну благодать смирення, “зачаток Духа”, дивне причастя різдва Христового, чудесне народження згори (див. Луки, 2 розділ, 22–39 вірші).

Ця пісня пригадує нам явлення ангела Симеону, яке сталося незадовго до пришестя Спасителя. Тоді вісник Божий об’явив святому старцю про те, що він не помре, доки не побачить Христа-Спасителя:

“Нині відпускаєш у мирі (у ДУХОВНОМУ ВІДЧУТТІ МИРУ, в блаженному стані СМИРЕННЯ БОЖОГО) раба Твого, Владико (рабська, підзаконна віра покори, віра, яка чинна страхом – переходить на новий рівень, стає синівською, підблагодатною вірою смирення: вірою, що чинна любов’ю; “відпускаєш РАБА” – бо приходить СИН...), як і сказав Ти. Бо побачили очі мої спасіння Твоє (побачили ХРИСТА ЯК ШЛЯХ СПАСІННЯ – шлях ПОКАЯННЯ, САМОЗРЕЧЕННЯ, СМИРЕННЯ ТА ЛЮБОВІ; побачили не просто в теорії /Євангеліє як духовне вчення смирення/, але й практично /руки – діла віри/, і, що найважливіше, – містично /молитва серця, сльози розчулення, внутрішнє відчуття благодаті/), що приготував Ти всім людям: світло на просвіту народів, і славу людей Твоїх, Ізраїля (нас з вами – духовного Ізраїлю, народу Божого, віруючих і вірних нащадків Авраама, Ісака та Якова по благодаті Христовій)”.

Далі тричі співається тропар свята з кадінням тетраподу (невисокого чотирикутного церковного столика, який установлюють посередині храму вірних для здійснення деяких богослужінь: Таїнств Хрещення та Шлюбу, різноманітних освячень; розмовною мовою – аналойчик), і відбувається благословення хлібів (точніше – п’яти хлібів /просфор/, пшениці, вина та єлея /сьогодні це ароматна олія, яку використовують під час певних священнодій для помазання людей та церковних предметів; розмовною – олива/). Священик молиться і просить Бога щоб примножив їх, також і про те, аби освятив вірних Своїх, які вкушатимуть від сих хлібів та вина. Єлей, освячений у цей час, використовується для помазання тих, хто молиться на всенічному чуванні; пшениця ж – використовується у їжу.

П’ять хлібів, освячених у даному випадку, нагадують нам про те чудо, яке здійснив Господь наш Ісус Христос під час Свого життя на землі, коли Він п’ятьма хлібами наситив п’ять тисяч народу; а також те, що Він і є Той “Хліб Життя, що з Неба зійшов”, і що тільки Духом Святим Христовим дається нам ПРАВДИВЕ ДУХОВНЕ РОЗУМІННЯ ПИСАННЯ – розломлюється хліб Слова Божого, “хліб наш насущний”, який стає в нас хлібом віри та благодаті...

Якщо ж служба недільна, то після “Нині відпускаєш...” буває спів молитви “Богородице, Діво, радуйся...” , яка складена з слів ангельського вітання Богородиці:

“Богородице, Діво, радуйся! Благодатна Маріє, Господь з Тобою. Благословенна Ти між жонами, і благословен плід утроби Твоєї, бо Ти породила Спаса душ наших”.

Молитва ця пригадує нам подію Благовіщення – добру, радісну звістку про те, що Господь обрав Діву Марію бути Матір’ю Спасителя світу, і що ось почалося визволення людського роду від гріха та вічної смерті (див. Луки, 1 розділ, 26–38 вірші).

Перша частина всенічної, вечірня, закінчується 33-м (34-м) псалмом “Благословлю Господа повсякчасно...” , та завершальним благословенням священика: “Благословення Господнє на вас, Його благодаттю і людинолюбством, завжди – нині, і повсякчас, і на віки вічні”. Люди всі разом відповідають – “Амінь”. І зараз початок ранньої...


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: