Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 122: А, МОЖЕ, “ПОРОБЛЕНО”?..


Запитання: У одній сільській родині біда: померла дитина, друга – важко хвора. Батьки бачать причину бід у тому, що сусіди нібито вилили їм під паркан воду, якою обмивали покійника...

Відповідь:
Отримавши це запитання, одразу пригадав десятки інших, подібних, і вирішив відповісти на всі одразу...

“Знайшла на городі порожнє яйце, а в ньому – чиєсь волосся...”; “Під порогом помітили вузликом зв’язане волосся (або ж якісь ґудзики, копійки, нитки)...”; “Придивилася – а в двері (вікно) встромлена голка (булавка)...”; “В хаті після весілля (гостини) знайшли чужі речі – хустину, торбу (сумку), рушник, простирадло в шафі, обрізки хтозна-якої тканини, ложки, виделки, і ніхто з гостей не зізнався, чиє то воно! Пороблемно...”

Одразу скажу, що феномен наслання справді існує. Хоча далеко не факт, що у вашому випадку саме він і мав місце. А якщо й так, то вже точно не раджу бігти до бабки-віщунки: “хто поробив?” Бо оце її “бачу, зробила сусідка зліва”, “хата, з якої тягнеться зло, десь біля центру села”, або “праворуч від дороги” тощо, по-перше, позбавлять вас спокою (а цього насамперед і домагається ненависник – вселити в вас страх і тривогу, гнів і роздратування, образу та підозрілість), а, по-друге, пошук винного обов’язково введе вас в осуд, не виключено що й в гріх проти дев’ятої заповіді Божої (“Не свідкуй неправдиво на ближнього свого”)...

Тож найперше, що слід зробити у подібнім випадку, це не винуватячи нікого, окрім самого себе (гордість, заїлість, лукавство своє), прийняти трапунок смиренно, себто із миром, як і належить правовірному християнину. Не спійматися “на гачок!” В жодному випадку не лякатись, не гніватись й не уражатись. Бо так ви створите проріз у тонкій оболонці своєї душі, відкриєте рану в ефірному тілі. Через неї ж – віддасте вселенському злу оту духовну енергію життя, внутрішню силу, яку кожному уділяє Господь згідно з волею Своєю та нашою спроможністю її прийняти. Віддавши ж силу – уберете в себе те нещастя, яке на вас наслано. Якщо ж віддасте силу повністю – то й пороблено було “на смерть”, а ви – прийняли це наврочення через гордість та несмиренність свою, або просто через незнання; зіграли за правилами князя світу цього й бога віку цього. І винуватити тут, у першу чергу, варто самих себе, бо кожен сам за себе дає відповідь перед Богом.

Смирення – це та броня праведності, яка не дозволяє вогняним стрілам лукавого, силам зла духовного всесвіту, простромить нашу душу. “Смиренням перемагай ворогів!” – навчає старець Силуан.

Думка (як і слово – вираз цієї думки) – матеріальна! Її матеріальність проявляється у чіткому енергетичному навантаженні. Як фотон світла обов’язково несе в собі квант енергії, так само й думка, і слово – світлі або темні – несуть в собі певну силову інформацію. Тут сфера тонких, духовних енергій, і серце людське (глибини свідомості та підсвідомість наша) – є мислені двері у цей метакосмос. “Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги”, – говорить Господь.

До речі, ми самі, навіть і не здогадуючись про це, часто насилаємо (намовляємо, зурочуємо) – лихим словом, заздрісним оком, ділом та думкою, інколи просто даючи чи позичаючи щось, і при цьому шкодуючи... Елементарний приклад: хтось наступив у тролейбусі на ногу, і одразу, з притиском, – “Під ноги дивись!..”, “А щоб тобі!..”; або й лише мовчки – “!..”

Однак повернемося до наслання свідомого. Ненависть зловмисників, матеріалізована в конкретному викиді у вашу сторону потужного пелеха енергії зла, є разючою зброєю сатани. Підкинуті ж вам заряджені тією-таки енергією предмети, які також мають виразне інформаційно-діяльне навантаження (як і будь-які речі, передані з певною метою), – усе-таки відіграють в першу чергу саме провокаційну роль каталізатора (прискорювача) процесу. Пам’ятайте, насамперед – це “наживка для карася”! І в нашій владі або сприйняти зло, впустити його в своє серце, відгукнутися на нього (суєтно налаштуватися на його частоту внутрішнім неспокоєм – страхом, гнівом, образою, і так дозволити йому зруйнувати себе, а через себе й близьких своїх), або ж огородитися покаянням, самозреченням, смиренням та любов’ю, і так відігнати його, зодягнувшись у Христа, замкнувши двері серця свого благодаттю...

Що конкретно робити? Та невигадливо спокійно, без страху викинути знайдену “недобру річ” на смітник (не хочете брати руками – віднесіть на лопаті), або спалити її; прочитавши “Царю Небесний...” – окропити опоганене місце святою водою, й сердечно помолитись до Господа:

“Господи, якщо це дійсно пороблено – то нехай не зашкодить воно ні мені, ані тому, хто робив. Прости мені, Господи, і тим, хто поробив, як і я прощаю...” І одразу ж прочитати молитву самозречення:

“В руки Твої, Господи, віддаю дух, душу й тіло мої; здоров’я моє, сім’ю мою, роботу мою; достаток, добробут та безпеку мої. Ти ж мене благослови, Ти мене помилуй, і життя вічне даруй мені. Амінь”.

Неодмінним є хоча б внутрішньо, а краще безпосередньо, на ділі, примиритися з усіма, кого вважаєте ворогами своїми. Простити усіх, хто завинив перед вами, і щиро попросити прощення (добре, якби й особисто, наскільки це можливо) у всіх тих, кому досадили. Отоді – за словом святого апостола Петра – “І хто заподіє вам зле, коли будете ви оборонцями доброго?” Обов’язково також очистити серце своє пішовши до сповіді. (Пам’ятку для тих, у кого виникли проблеми; також молитви самозречення та на переривання прокляття роду, інші духовні поради – ви можете знайти у моєму Посібнику з молитовного діяння для практикуючих віруючих “Нехай буде воля твоя...” Бажаючі отримати його – напишіть на адресу Біблійної школи духовного вдосконалення: 43021, Луцьк-21, а/с 18, протодиякону Олегу Ведмеденку. У лист вкладіть порожній конверт із зворотною адресою).

В Писанні сказано: “Як горобець спурхне, як ластівка полетить, так незаслужене прокляття не збудеться”. Сказано й інше: “...Бо жахливе, чого я жахався, те й осягло мене; і чого я боявся, те і прийшло до мене”.

Нам обирати – чи жахатися й бути зловленим, чи зректися себе, відкинути страх, повністю покластися на волю Божу – і бути спасенним.

“Чого нечестивий боїться – те прийде на нього, а прагнення праведних здійсниться...” (Притчі, 10 розділ, 24 вірш).


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: