Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 125: Чому ми хворіємо, і як стати здоровим


1. Чому ми хворіємо? Як правило, тут одна за двох причин – або гріховність наша, або недосконалість (або обидві вони разом). Втім, може бути й інший варіант – коли Господь допускає скорботу святому праведнику, аби засоромити сатану (випадок праведного Йова). Або ж коли ми частково беремо на себе хворобу ближнього свого, молячись за нього. “Молитись за людей – це кров проливати”, – свідкує старець Силуан (Антонов). Однак це вже питання служіння…

2. Що таке гріх? Гріх, за визначенням святого Івана Богослова, є беззаконня (Перше послання апостола Івана, 3 розділ, 4 вірш). Отже, гріховність людини полягає у порушенні нею певних духовних законів.

3. У чому полягає вищий духовний закон? Упродовж свого історичного зростання цивілізація людей наполегливо опановувала різноманітні закони – природи, суспільного розвитку, економіки тощо. Саме ці науки домінують в ужитках суспільства сьогодні. На жаль, досягши досконалості у дослідженні природничих учень, ми поминули найважливіше – належну розвідку законів духовних. Це й стало наразі головною причиною усіх наших бід. “Погине народ Мій за те, що не має знання: тому, що знання ти відкинув, відкину й тебе” – картає Господь (Книга пророка Осії, 4.6).

Вищим духовним законом Всесвіту являється закон вдосконалення (закон смирення й любові, закон милосердя) – еволюційний закон одухотворення творіння (церковною мовою – освячення, “обоження” тварі). Це закон розвитку речовини від неживої, через живу, до вищої форми існування матерії – матерії мислячої (людина розумна), й до найвищої її форми – матерії тонкої, духовної, просвіченої духом божественної любові (світ ангельський). Добро – іти (жити) відповідно до Закону; зло – порушувати його.

Порушення закону (гріх) стає можливим лише на рівні матерії мислячої, тобто людини розумної, яка досягла рівня образу Божого (Ім’я Ягве означає Сущий – Той, Хто має сутність у Самому Собі, Абсолютно Вільний). Яка досягла щабля свободи вибору – свідомого вибору між добром і злом (ось чому твар безсловесна апріорі є безгрішною). На цьому рівні закон вдосконалення звучить так: “Віддай плоть – і прийми дух…”

Таким чином, гріх – це не що інше, як наслідок конфлікту плоті й духа, протистояння законів самозбереження і самозречення в нас. Передбачене Творцем протиборство звірячих інстинктів, утробно-споживацької психології (за визначенням апостола Павла – “закону плоті”), із вищим духовним “законом ума” (духа) – психологією духовності, самозречним законом любові, законом милосердя в людині. (Духовність – це перевага духовних інтересів над матеріальними.)

Творець чекає від Свого творіння свідомого вибору добра. Саме на сходинці Людини розумної, як вінця творіння речовинного і перехідної ланки до тонкого, ангельського плану буття, й відбувається ця боротьба. Тут – дилема вільного вибору. Тут – необхідна ланка між землею і небом. Тут – двері в царство досконалості. Звіряча лють, породжена плотським інстинктом самозбереження, має змінитися в нас ангельською любов’ю, народженою духовним законом милосердя. Твар-бо “покорилася марноті не добровільно, але через Того, Хто скорив її, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих”, – як читаємо у Посланні святого апостола Павла до римлян (8 розділ, 19–23 вірші).

Примирення та єднання з Богом досягається через смирення духа, душі й тіла. Саме цими зусиллями й здобувається вселенська духовна Енергія, яку Церква іменує благодаттю Всесвятого Духа, і яка освячує, обожує, вдосконалює твар. Яка одухотворяє істоту, вводячи її у чертоги вічного життя, готуючи до зустрічі з її Творцем. В цьому – духовний Закон…

Бог – через Слово (закон смирення й любові) – Духом Своїм Святим і творить, і вдосконалює, і приймає... Порушення ж Закону – гріх, як результат гордині самозвеличення нашого, – закриває перед нами двері вічного життя. Але щойно програма духовного вдосконалення дає збій – одразу вмикається механізм навернення нас до смирення. Господь прописує гіркі ліки страждання й скорботи (у тому числі, допускаючи і хвороби), і так навертає нас до спасіння. За словом старця Силуана: “Господь любить людей, але посилає скорботи для того, щоб люди пізнали немічність свою та смирилися, і за смирення своє прийняли Святого Духа, а з Духом Святим – усе добре, усе радісне, усе прекрасне...”

4. Як стати здоровим? Повинно знати, що лікувати належить не хворобу, а хворого. І що причина недуги завжди знаходиться у самій людині.

Немає невиліковних хвороб – є невиліковні хворі!..

Відсутність правильного розуміння і нездорове мислення призводять до захворювання тіла. Як висловився святий отець Церкви, Григорій Богослов: “Сластолюбством ми купуємо собі пошкодження”. І тут “сластолюбство” у широкому значенні цього слова: сластолюбство як гординя самості нашої, як примат закону плоті в нас. Ось справжня причина усіх наших бід і хвороб – гордість людська! Інструмент же її – надмірність і сластолюбство – основна зброя сатани. Своїми неправильними діями, по суті, капризами своїми (і сластолюбством – передусім), ми вгашаємо Силу, Дух Божий в собі, прирікаючи себе на недуги й страждання, до того ж вкорочуючи власне життя.

Таким чином, для того, аби зцілитися і бути завжди здоровим, необхідно здобути цілющу силу благодаті:

1. Усунути духовну причину хвороби.

2. Мобілізувати внутрішні сили організму на боротьбу із нею.

5. Як усунути духовну причину хвороби? Це здійснюється не інакше, як тільки смиренням:

а) усвідомленням власної своєї гріховності та недосконалості, і щирим бажанням почати нове, чисте життя;

б) невдаваним покаянням з плодами самозречення:

- прощенням усім своїм кривдникам їхніх провин;

- абсолютною довірою Богові та безумовним відданням себе в Його руки;

- відмовою від утробно-споживацької психології, і зміною мислення з негативного на позитив (невипромінювання зла та пошук досконалої любові);

- стриманістю у слові, в рухах та в їжі.

6. Як мобілізувати внутрішні сили організму? Це реалізується аскезою – якщо коротко, то постом і молитвою, насправді ж значно об’ємніше: аскезою духа, душі й тіла:

- для духа – це молитва (домашня, церковно-літургійна);

- для душі слово істини (Святе Письмо та інша духовна література);

- для тіла – це:

а) піст (насамперед як стримування від надмірностей, також і піст буквальний – середа, п’ятниця й інші визначені дні);

б) тісний контакт з природою – з усіма трьома доступними нам стихіями: водою (обов’язково холодна вода: обтирання, обливання, купання – див. розділ 6 моєї книги “Нехай буде воля Твоя” – “Практичні поради протягом дня”, пп. 4-6: http://vedmedenko.org.ua/books/book5.doc), повітрям (молитва на свіжому повітрі, прогулянки, спорт, туризм) та землею (старатися щоденно торкатися босими ногами землі. Навіть і зимою не боятися зробити декілька кроків по снігу босоніж);

в) фізична активність (ранкова гімнастика, прогулянки, легкі спортивні ігри, фізична праця тощо).

Внутрішня сила, цілюща енергія благодаті – разюча зброя проти хвороби. Здобути її – і недуга відійде геть! Смирення – шлях; аскеза – засіб здобуття благодаті. Пігулки ж – сумнівний та недолугий замінник даної сили – на останньому місці у цій боротьбі. “Цей рід (у т.ч. й дух злоби піднебесний хвороби. – О.В. ) не виходить інакше, як тільки від молитви та посту”, – навчає Господь (Євангеліє від Марка, 9.29). Лише очищення смиренням та аскезою дає нам звільнення. Це стосується як безпосередньої боротьби із хворобою, так і профілактики захворювань взагалі.

Царство Боже – Царство Сили – в нас і навколо нас: Бог всюди є і все наповняє. Енергія Божа – суть життєва сила природи (як проявленої, так і не проявленої), і нам необхідно навчитися жити, максимально використовуючи цю Силу:

- в наших серцях затаєні двері у тонкий світ метакосмосу, наповнений вселенською нетварною енергією Духа;

- в нас же, подібно до туго закрученої пружини, під каїновою печаттю гордині, заховується містичний резерв внутрішнього потенціалу боголюдини;

- і в нас же закладені незвідані можливості здобуття космічної сили оточуючої нас проявленої природи.

Ці можливості – в нас! Необхідно лише пробудити їх солодким подвигом смирення та аскези.

Смирення являє собою внутрішні, духовні зусилля по здобуттю Сили (повністю довіритися, розкритися, віддати себе в руки Божі – це і є насправді смирення); аскеза ж – зовнішні, вольові, душевно-тілесні наші зусилля.

Буття в суворих умовах аскетичного діяння (увага, духовне читання, піст і молитва, постійний контакт з природою) веде до мобілізації внутрішніх сил організму, на відміну від розслаблюючої дії тепличних умов комфортабельного способу життя. (До слова, що до “аскези” безсловесних, то й тут вона має місце як засіб рятунку – відомо, що тварини під час хвороби зовсім не приймають їжі. Це – знак для нас матінки-природи. Хворіють же вони тому, що теж є учасниками еволюційного процесу, а отже – для вдосконалення. Твар безсловесна є безгрішною, але не досконалою. Досконалий лише тонко-речовинний світ святих ангелів Божих. У ньому воістину “Смерть знищена буде назавжди, і витре сльозу Господь Бог із обличчя усякого...” (Ісаї, 25.8)

Ісус називався Назарянином. Це не просто тому, що батьки Його були родом із Назарету, але в першу чергу тому, що й сам Він певний час був назореєм, себто аскетом. (Єврейською “назорей” – відокремлений; грецькою “аскеза” – вичинка шкіри. Тут відокремленість подвижника духу від плотського, низького, доземного, і “чинення” звірячих інстинктів – очищення, освячення душі й тіла молитвою і постом.) Цим ясним і суворим шляхом пройшли апостоли, отці Церкви, тисячі й тисячі подвижників віри, які, віддавши плоть і прийнявши Духа, перемогли себе, ставши синами Божими по благодаті Христовій – земними ангелами або небесними людьми. Це – дорога до неба. Це – шлях Христа і Церкви…

7. Що конкретно дає мобілізація внутрішніх сил?

1). Підвищення загального тонусу (життєвої активності) і, як результат, – дуже мала стомлюваність м’язів і нервових центрів та неабияке зменшення енергетичних витрат.

2). Оптимізація процесів метаболізму (обміну речовин та енергій, що становлять основу життєдіяльності; заміна низьких видів енергії більш тонкими, високими). Відповідно – зниження та нормалізація ваги тіла людини, помітне зменшення навантаження на серцево-судинну систему тощо.

3). Активізація захисних та очищувальних позицій, навіть на клітинному рівні (!), що веде до цілковитого оздоровлення, а також до унеможливлення появи будь-яких, у тому числі й ракових захворювань організму надалі.

4). Розкриття прихованих резервів та можливостей організму, власне преображення його.

Таким чином, результатом аскетичного подвигу вдосконалення є абсолютне здоров’я людини. Не хвороба над людиною, а людина над хворобою! – ось припис досконалих...

Пізнавши Істину (а вона в смиренні й любові) людина з немічної істоти, зв’язаної по рукам і ногам невблаганними путами звірячих інстинктів, учиняється богоподібним ангелом – вільним та чистим. (Ось воно: “Пута ярма розв’язати!..” – див. Ісаї, 58 розділ, 6 вірш) Вічне майбуття якого – насолода богоєднання зі своїм Творцем.

Сказано: “Прийдіть до Мене, всі обтяжені й струджені (у т.ч. й хворобами своїми. – О.В. ), і Я заспокою вас...” (Від Матвія, 11.28);

“І пізнаєте Істину (дорогу спасіння – смирення й аскезу, як шлях і засоби здобуття Сили), і Істина визволить вас (у т.ч. й від усіх ваших хвороб. – О.В. )...” (Від Івана, 8.32);

“Де Дух Святий – там воля (свобода від страху, сорому, злиднів, болю, хвороб і самої смерті. – О.В. )...” (Друге послання апостола Павла до Коринфян, 3.17);

“І будеш служити ти Господу, Богу своєму. І Він поблагословить твій хліб та воду твою, і з-посеред тебе усуне хворобу...” (Вихід, 23.25)

Не для того Господь дав нам Заповіді блаженств, аби ми страждали від хвороб. Бог не обманює!..

Досконалі мають у собі Царство Боже, що прийшло воно в силі. А в Божому Царстві хвороб не буває. Тому-то й скорботи, які терплять досконалі праведники (“Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!..” (Євангеліє від Івана, 16.33)) є не внутрішніми, а зовнішніми. Хвороби до них не належать. Навіть негативний вплив отруєного новою цивілізацією зовнішнього середовища не спроможний зашкодити їм, сказано-бо: “А коли смертодійне що вип'ють, не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, і добре їм буде...” (Від Марка, 16.18).

Хворобу досконалих, коли Господь допускає її достойним, можна розглядати лише як виключення із загального правила, себто як особливий випадок зовнішнього служіння святих. Як от, праведного Йова (страждання святого праведника, у тому числі й від хвороби, аби засоромити сатану), або Христа (тут вищий рівень жертовної любові – страждання за чужі гріхи, коли беруться на себе хвороби немічних світу):

“Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хворобами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його...

Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив...

А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!..” (Ісаї, 53.3-5)

Хвороба зрілих – питання служіння, власне питання сили, а не немочі людської. Тут хвороба, як виключення. Правило ж – це внутрішнє та зовнішнє здоров’я досконалих. Довершені праведники зазвичай є абсолютно здоровими людьми. Бог – не хворіє, Божі – також. І це – для нас! Це – поруч! Це – сьогодні!..

За словом апостольським, досконалі несуть в тілі “колючку, посланця сатани” (2-е до Коринфян, 12.7), але ця колючка не внутрішня (хіба що помисли, поки ще не вмер сповна для гріха), але зверхня. Це боротьба проти зовнішніх ворогів. Внутрішньо ж божественні праведники умерли й воскресли. І тут лише увага на Божому, прагнення вищої досконалості (її завжди мало, завжди хочеться ще: “Грішний, Господи! Навчи мене любові Своєї...”). Відомий же випадок старця Силуана, коли Господь не забирав його головний біль, за словом того ж старця, був випадком неповноти досконалості: “Через хворобу смиряється душа, – вказує старець, – значить, мені це на користь...”

Якого рівня аскеза – такого й здоров’я. Якщо лише обтираємось мокрим рушником та миємо ноги зранку та на ніч холодною водою – то й здоров’я наше буде таке-собі “обтиральне”. Якщо ж обливаємося зранку та занурюємося ввечері у природну холодну воду – то й здоров’я наше стане відповідним, бо повнішим буде занурення в благодать.

Взагалі ж, краще занурюватися у “живу”, себто проточну, рухливу природну воду (річка), аніж у природну-ж, але статичну. Але краще занурюватися у природну статичну водойму (озеро, ставок), аніж просто обливатися на подвір’ї. Втім, краще обливатися на подвір’ї, стоячи босими ногами на землі, аніж робити те саме у ванній кімнаті. І, нарешті, краще обливатися (приймати контрастний душ) у ванній, аніж просто мити ноги холодною водою і обтиратися мокрим холодним рушником. Та краще мити ноги і обтиратися рушником, аніж нічого не робити...

Те саме й стосовно молитви (протягом тижня – молитва домашня, келійна; в неділю та свята – літургія), і посту (для тих, хто може вмістити – щотижневе та щоквартальне очищувальне говіння Христа ради), і Слова (заняття Біблійної школи в неділю, а не диван-комп'ютер-телевізор). Це – аскеза!

(До речі, й що стосується буквальної церковної десятини – це також елемент аскези. Згадаймо Малахії, 3 розділ, 10 вірш: “Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваоф: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення (у тому числі й благословення здоров’я! – О.В. ) аж надмір?..” Це питання того ж рівня: віддай плоть – прийми Дух. Самозречення – основа спасіння...)

Аскетичний режим – це, власне, мобілізаційна та дисциплінарно-організуюча пружина духовного вдосконалення. Зовнішньо це виглядає так: прокинувся – привітався з Богом; встав – помився холодною водою; почистив зуби – пішов на обливання; перед сніданком та опісля – знову коротка молитва; по дорозі на роботу – прочитав канон напам’ять, Ісусова молитва; перед роботою та після неї – коротко помолився; перед обідом та по ньому – також; прийшов з роботи – зелений чай і на річку занурюватися (перед цим кілька віршів із Біблії); по дорозі туди й назад – Ісусова молитва; перед вечерею та вслід – молитва; перед відходом до сну – до ікони: подякував Богові за день, попросив спокою душі й тілу на ніч, перехрестив ліжко... П’ятниця – готуємо їжу на неділю; субота – для найбільш ревних – очищувальне говіння Христа ради, у цей же день – в ліс, за місто, на природу (як гарно молиться!). Неділя – Богові день: зранку на літургію; після обіднього відпочинку – на заняття Біблійної школи... Це все – елементи аскези. Це – церковна дисципліна. Це – зовнішня мобілізація внутрішніх сил…

Те саме й щодо внутрішньої аскези, внутрішньої уважності, внутрішньої дисципліни: хочеться сказати зайве – стримайся; хочеться зробити суєтний рух – зупинись; хочеться з’їсти лишній шматок – отямся. Страх? – на самовичитку! Гнів? – під холодну воду! Суєта мирська, пристрасть, пожадання тілесні? – за чотки і на молитву!..

Ми – воїнство Христове. Сила всякої армії – в її ідеології та дисципліні. Ідеологія наша – смирення й любов; дисципліна ж – уважність та аскеза, як засіб на шляху вдосконалення. Ось запорука нашої перемоги! Ось основа здобуття благодаті! Ось шлях до свободи! Ось усвідомлена необхідність!..

Для когось ясний і суворий шлях смирення й аскези може видатися занадто суворим. Що ж, вибір завжди за нами. Але, як на мене, краще покаяння та самозречення, аніж пігулки та ризиковані лікарські процедури; суворий піст та холодна вода, аніж скальпель хірурга... Вибір – за нами!

8. Як ніколи не хворіти? Лікарі свідчать: “Усі хвороби від нервів”. Цілком справедливо. Несмиренність та внутрішня гризота, тобто усе те, через що ми віддаємо духовну енергію життя, – ось істинна причина усіх наших хвороб. Сказано-бо: “Це ремствуючи, незадоволені з долі своєї, що ходять у своїх пожадливостях, а уста їхні говорять чванливе...” (Юди, 1.16). Усунути цю причину, смиритися, відмовитись від утробно-споживацької психології на користь психології духовності (перевага духовних інтересів над матеріальними), змінити свідомість, мислення з негативного на позитивне (невипромінювання зла) – і хвороби відійдуть у небуття…

Смирення й аскеза – це два крила, які піднімають нас до неба небес Сили, здоров'я і досконалості.

Висновок (одним рядком):

Чому ми хворіємо?
– Через гріховність та недосконалість свою.

Що таке гріх? – Порушення духовних законів.

У чому конкретно проявляється це порушення? Гріх та недосконалість виступають на трьох рівнях:

- на духовному – як гордість (несмиренність) та нелюбовність наша;

- на душевному (розум, воля, емоції) – як негативність мислення (випромінювання зла, внутрішній та зовнішній песимізм) та психологія споживацтва;

- на тілесному – як нестриманість, надмірність і сластолюбство.

Як стати здоровим? – Здобути цілющу внутрішню силу, духовну енергію благодаті. Це – певні та праведні ліки:

1. Усунути духовну причину хвороби.

2. Мобілізувати внутрішні сили організму на боротьбу із нею.

Як усунути причину хвороби? Покаянням, самозреченням, смиренням та любов’ю:

- для духа людського – розкритися перед Небом у самозреченні й любові;

- для душі – відмовитися від утробно-споживацької психології та не випромінювати зло;

- для тіла – стримуватися у слові, в рухах та в їжі.

Як мобілізувати внутрішні сили? Аскезою, або ж постом та молитвою:

- для духа – це власне молитва;

- для душі – це слово істини;

- для тіла – це піст (у тому числі й суворий, на самій воді), тісне спілкування з природою (холодна вода, повітря, земля), фізична активність.

Як ніколи не хворіти? – Не порушувати вселенських духовних законів, та зійти до неба небес внутрішньої досконалості…



www.vedmedenko.org


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: