Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 13: Ієгова – Господь


Запитання читача:
Представники деяких протестантських деномінацій, насамперед “Свідки Єгови”, стверджують, що у Бога лише одне ім’я – Єгова, і правильним є тільки таке звертання до Нього. А як же молитва Господня? Невже молитися: “Єгово наш…”?

Відповідь:
Корінь подібних тверджень знаходимо у другій книзі Біблії, “Вихід”. У третьому розділі читаємо:

“І сказав Мойсей до Бога: «Ото я прийду до Ізраїлевих синів та й скажу їм: «Бог ваших батьків послав мене до вас», то вони запитають мене: «Яке Ім’я Його?» Що я скажу їм?»

І сказав Бог Мойсеєві: «Я Той, що є». І сказав: «Отак скажеш Ізраїлевим синам: Сущий
(єврейською – Ягве, Єгова) послав мене до вас… А оце Ім’я Моє навіки, і це пам’ять про Мене з роду в рід” (Вихід, 3 розділ, 13–15 вірші).

Про що повідають нам ці вірші? Невже Господь, подібно до тварей земних, носить конкретне якесь ім’я, і відгукується лише на нього? Безперечно, мова тут про інше… Ім’я з давніх-давен розкривало властивості свого носія. Знати ім’я – означало знати якісні особливості, знати сутність того чи іншого об’єкту. Так у першій книзі Біблії, “Буття”, читаємо:

“І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі, – воно ймення йому.

І назвав Адам імена
(тут вирізнив особливості, визначив якість) всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині…” (Буття, 2.19–20).

Чи ж можна визначити якості Господні якимсь одним іменем? Чи можливо осягнути сутність Творця всього сущого? Поза усіляким сумнівом – ні! Бо богопізнання не може бути обмежене якимись рамками, воно безмежне, це – справа вічності. Як і сказано: “Життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого…” (Євангеліє від Івана, 17.3). Ми можемо частково пізнати що є річка, напившись із неї води, але випити її ми не в змозі. Так само й стосовно богопізнання. Ми можемо пізнати Творця неба і землі, всього видимого і невидимого, – пізнати частково, дослідивши ту чи іншу грань цього Моря Сутності. Але осягнути Його вповні, випити цю “Ріку” ми не зможемо ніколи. Як висловився отець Церкви Григорій Богослов: “Уявляти себе знаючим, що є Бог, – є пошкодженням розуму”.

Таким чином Ім’я Боже, відкрите Господом через Мойсея, якраз і не є “іменем” у точному розумінні цього слова, – бо немає в людській мові такого слова, яке могло б умістити в собі усі якості Божества. Ім’я Ягве (у західній мовній традиції – Єгова) означає: Сущий. Той, Хто має сутність Сам у Собі, Хто Сам знає Свою сутність, Своє Ім’я, – Він, і ніхто, окрім Нього! Бо Ім’я це багатогранне, неосяжне і невмістиме жодним з сотворених…

“І запитав Яків і сказав: «Скажи ж Ім’я Своє». А Той відказав: «Пощо питаєш про Ймення Моє?..” – читаємо в книзі Буття, 32.30.

“О Ти, Який є вищий над усе… Бо що інше дозволено мені промовити про Тебе? Як може оспівати Тебе слово?! Бо Ти невимовний ніяким словом… Як спогляне на Тебе розум? Бо Ти незбагненний ніяким розумом… Ти – один і все. Ти ні один, ні єдине, ні все. О, Всеіменований! Як найменую Тебе, єдиного Неіменованого?..” – запитує святий Григорій.

Як бачимо, насправді у Господа багато імен – і всі вони віддзеркалюють безмежність якостей Сущого, усі мають своє відображення в Писанні: Невидимий, Неосяжний, Вічний, Незмінний, Безмежний, Безкінечний, Всюдисущий, Всевідаючий, Премудрий, Всемогутній, Благий, Святий, Праведний, Правдивий, Справедливий, Єдиний, Творець сущого, Промислитель, Хоронитель, Вірний, Ревнитель, Довготерпеливий, Багатомилостивий, Ненавидячий зло, Караючий неправду, Вогонь поїдаючий, Воюючий, Спасаючий, Всеславний, Нетлінний, Світло, Любов…

Для найдопитливіших дослідників Божественних імен-звертань наведу найбільш вживані у Святому Письмі:

Основні: Бог (тут – Багатий на все) – єврейською Ел, Елаг, або Елогім (Буття, 1.1).

Господь Сущий (Пан, Господар, Володар) – єврейською Ягве, Єгова (Буття, 2.4; Вихід, 34.6).

Владика – Адон, або Адонай (Буття, 15.2).

Складені з Ел – Бог: Бог Всемогутній – Ел Шаддай (Буття, 17.1).

Бог Всевишній – Ел Еліон (Буття, 14.18).

Бог Вічний – Ел Олам (Буття, 21.33).

Бог Кріпкий – Ел Гіббор (Ісаї, 9.6–7).

Складені з Ягве (Єгова) – Господь, Сущий: Господь Бог – єврейською Ягве Елогім (Буття, 2.4; Вихід, 34.6).

Владика Господь – Адонай Ягве (Буття, 15.2).

Господь Саваоф (себто Господь воїнств, Бог воюючий) – Ягве Цеваоф (Перша книга Царств /Перша Самуїлова/, 1.3).

Взагалі, “Ягве” в Старому Заповіті – це невимовне Ім’я Боже. Давньоєврейською – ЙГВГ. В стародавніх єврейських списках Біблії не було голосних літер, лише приголосні, тому як насправді звучала ця “священна тетраграма” невідомо. Як я вже зазначив, Ім’я це означає: Бог, Який має Сам у Собі принцип Свого буття, тобто Сущий. Його можна перекласти чотирма формулами: “Я є Той, Хто Я є”; “Я буду, Який є”; “Я є, Який буду”, і “Я є Той, Хто є причиною буття”.

“Той, Хто є” у третій особі – Ягвег, звідки й походить Ім’я Ягве (викривленою, не маючою змістового значення формою якого являється з XVI сторіччя – Єгова). Після Полону юдеї перестали вимовляти ім’я Ягве, і в грецькому перекладі 70-ти толковників (т.зв. Септуагінті) воно замінене словом Кюріос (у латинській Вульгаті – Dominus, а в слов’яно-руській Біблії, відповідно,– Господь, себто Пан).

І, нарешті, щодо молитовного звертання до Бога. Як правильніше: Господи, чи Єгово?

Мого батька звуть Валентином Денисовичем. І, чесно кажучи, йому приємніше, якщо я звертаюсь до нього з любов’ю: “тату”, аніж офіційно, по імені. Погодьтеся, дивно звучить в устах люблячого сина: “Доброго ранку, Валентине Денисовичу”; “Порадь мені, Валентине Денисовичу”; “Я потребую твоєї допомоги, Валентине Денисовичу”… Гадаю, що отака нездалість звертання до батька по імені є цілком тотожною і щодо Отця нашого Небесного. Тим більше, що й сам Господь Ісус Христос звертався до Отця не інакше, як Отче, а учні до Ісуса – Господи…

Та й, зрештою, не у формі звертання суть спасіння нашого, але в смиренномудрості та любові. Бо ж царство Боже – не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім. Отож, за словом апостольським: “Не будемо більше осуджувати один одного, але краще судіть про те, щоб не давати братові спотикання та спокуси” (Послання до Римлян, 14.13).



www.vedmedenko.org


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: