Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 136: ДЕЩО ПРО МІСТИЧНИЙ ДОСВІД, ТА ПРО ПРОПОВІДЬ СЛОВА БОЖОГО


Запитання: “Отче, ви людина. Тому чи правильно буде приписувати усі свої відкриття Богові? Принаймні, мій невеличкий багаж знань, який я отримав з прочитання святоотцівської літератури, не дає мені побачити хоч один факт, де б люди з містичним досвідом відверто говорили, що вони носії Духа Святого. Їхнє смирення, яке проповідуєте і ви, не давало їм цього казати, і навіть думати. Ваш вислів: «І те, що я проповідую, – не моє воно, а Боже...» Чи завжди ви такий непомильний? Не сприйміть це як напад чи ще щось. Просто хочу розібратися”.



Відповідь:
Так, я людина, і, постійно це наголошую, – людина грішна й недосконала. Але, слава Богу, – досконалим є Він, Який надомною, i Який, по великій милості Своїй, Духом Своїм Святим відкриває мені істину! Певна річ, ці відкриття пошкоджуються через мою недостатність, і сприймаються мною настільки, наскільки я їх можу вмістити, як і апостол Павло повідає: “Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно; коли ж досконале настане – тоді зупиниться те, що частинне. Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче. Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я”. Минає час, я іду вперед – і повнота бачення відповідно зростає. Тоді, перечитуючи свої праці, відчуваєш, що написав би те або інше уже по-другому, однак не соромишся своєї праці, бо бачиш, що загалом написано правильно, бо написано не від себе, але Духом Святим.

Преподобний Серафим свідчить, що коли він говорив розумом, то бували помилки, коли ж говорив Духом – мався непомильним. Я також людина, і прекрасно це сам розумію. Я теж, буває, помиляюсь, але Господь виправляє мене. Тому досвідно знаю, що коли я в Дусі – то не я говорю, але Дух Святий промовляє моїми устами, а відтак і не дозволяю собі перебувати “не в Дусі”. Особливо ж під час проповіді Слова. У рідких же випадках, коли полишає мене молитва серця – я просто відмовляюся від казання. Втім, дякувати Богові, небагато було у мене подібних трапунків.

Про стан, в якому пишеться й проповідується, не скажу краще, аніж старець Силуан. Цей стан не потребує якихось зовнішніх доказів, хіба що сліз розчулення на очах:

“Душа моя пізнала тебе, Господи, і я пишу милості Твої народу Твоєму. Дух Святий навчив мене, і тому я пишу про Бога без зусиль, бо Він спонукує мене писати. Правду кажу вам: я не знаю в собі нічого доброго, і багато в мене провин, але благодать Святого Духа загладила мої численні гріхи, радує душу і дає їй глибокий та солодкий мир...”

Що ж стосується “безапеляційного приписування своїх слів Богові”, то у тому самому звинувачували фарисеї і Христа, кажучи: “Не за добрий учинок хочемо Тебе вкаменувати, а за богозневагу, бо Ти, бувши людиною, за Бога Себе видаєш...” (Євангеліє від Івана). Без сумніву, якби Христос позиціював Себе як черговий філософ, якби проповідував якесь “своє” , не Боже вчення, – то не розпинали б Його. Та Він чітко визначився: “Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, то Він Мені заповідь дав, що Я маю казати та що говорити”. Така позиція пророків Господніх завжди викликала і продовжує викликати заздрість людей ненавчених, бо не розуміють вони, що хто говорить від себе самого, той власної слави шукає, а хто слави шукає Того, Хто послав його, той правдивий, і в ньому неправди нема. Вони ж просто не уявляють собі, що можна проповідувати такі речі, не шукаючи слави собі, бо кожен по собі судить: “Первосвященик ізнову спитав Його, до Нього говорячи: Чи Христос Ти, Син Благословенного? А Ісус відказав: Я!.. Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: На що нам ще свідки потрібні? Ви чули цю богозневагу. Як вам здається? Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен...” (Євангеліє від Марка).

Тепер щодо того, що носії Духа буцімто завжди приховували свій містичний досвід. Насправді це не так. Ось декілька цитат, що називається, “на вскидку”. Взагалі ж – раю прочитати п’ятитомник Добротолюбiя, аби переконатися, що Отці спочатку отримували містичний досвід, а потім уже богословствували:

“Потім преподобний повідав про себе: «Утішився я словом Господа мого Ісуса Христа: “Багато осель у домі Мого Отця”. І зупинився я, убогий, на цих словах, і зажадав бачити ці небесні обителі, і молив Господа Ісуса Христа, щоб Він показав мені їх, і Господь не позбавив мене, убогого, Своєї милості. Ось я й був захоплений у ці небесні обителі, – тільки не знаю, з тілом, або крім тіла, Бог відає, це незбагненно. А про ту радість і насолоду небесну, котру я там вкушав – сказати тобі неможливо...” (Житіє преподобного Серафима Саровського).

“Бог не являється в якому-небудь обрисі або окресленні, але являється як простий, утворений світлом, без образу – незбагненним, невимовним...

Одного разу, коли Ти, прийшовши, зрошував та омивав мене, як мені здавалося, водами, і багаторазово занурював мене у них, – я бачив блискавки, що мене осявали, і промені від імені Твого, що змішувалися з водами. І, бачачи, як омиваний був водами світосяйними і блискучими, прийшов я у несамовитість (грецькою – «у екстазу». – О.В.)...

Провівши так достатній час, я знову побачив інше страшне таїнство. Я побачив, що Ти, узявши мене, зійшов на небеса, піднісши й мене з Собою, – не знаю, утім, чи в тілі Ти звів мене туди, чи без тіла: Ти один те знаєш, Який зробив це. Після того, як я пробув там з Тобою доволі часу, дивуючись величі слави, я прийшов у самозабуття від безмірної висоти її, і затрепетав увесь. Але знову залишив мене Ти одного на землі, на якій я стояв колись. Отямившись, я знайшов, себе тим, що плаче, й дивується скорботному зубожінню своєму...” (Симеон Новий Богослов).

Якщо й я, недостойний, маю отакий досвід (див. перший розділ моєї книги “Смак благодаті”) – на Бога! Чому я повинен зрікатися його?!..

І остання цитата, преподобного Ісихія: “Ми, те що знаємо, – передаємо через Писання (через тлумачення та цитування Слова Божого. – О.В.), і, що бачили, ідучи шляхом (шляхом здобуття особистого містичного досвіду), – про те свідчимо бажаючим, якщо захочете прийняти сказане вам...”


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: