Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 139: УЗДОРОВЛЕННЯ КРОВОТОЧИВОЇ


В Євангелії від Луки читаємо про таку подію:

“А коли Він [Христос] ішов, народ тиснув Його. А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що ніхто вздоровити не міг її, підійшовши ззаду, доторкнулась до краю одежі Його, – і хвилі тієї спинилася їй кровотеча! А Ісус запитав: «Хто доторкнувся до Мене?» Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: «Учителю, народ коло Тебе он товпиться й тисне». Ісус же промовив: «Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене». А жінка, побачивши, що вона не втаїлась, трясучись, підійшла та й упала перед Ним і призналася перед усіма людьми, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала. Він же промовив до неї: «Дочко, твоя віра спасла тебе; іди з миром!..”

Ми повинні знати, що жінка в біблійній мові – це життя, церква, життя релігійної громади, взагалі життя людське. Також і те, що все, що написано в Святому Письмі, треба розглядати як на особистісному рівні, так і в загальному плані – на рівні громад, людського загалу. У даному випадку мова йде про життя людини віруючої, бо жінка ця явно була з юдеїв, себто з народу віри.

Отже, кровоточива… Сказав Ісая-пророк: “І стали всі ми, як нечистий, а вся праведність наша – немов поплямована місячним одіж, і в’янемо всі ми, мов листя, а наша провина, як вітер, несе нас…” Кров мовою символів – це життя, душа. І в негативному плані (а тут бачимо саме негативне значення цього знака) кров – то життєве, плотське, криваве, агресивне. Праведність людини віри повинна бути чистою, білою, незаплямованою, як написано: “Радіймо та тішмося, і даймо славу Йому [Богові], бо весілля Агнця настало (прихід в серця вірних Ісуса Христа – Агнця непорочного, що віддав Себе в жертву за гріх світу. – Авт. ), і жона Його (жона – тут Церква. – Авт. ) себе приготувала! І їй дано було зодягнутися в чистий та світлий вісон (вісон – тонкий, дорогий, лляний білий одяг. – Авт. ), бо вісон – то праведність святих” (Апокаліпсис). “Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій (завій це головний убір, тут – чистота, праведність віри та розуміння. – Авт. ) право моє” (Книга Йова).

Усе, що написано в Біблії, написане для нас і про нас, тому читаючи євангельську історію про уздоровлення кровоточивої, ми повинні поглянути через призму Слова Божого в першу чергу на себе. Хто ми? Які ми? Чи дійсно учні Христові? Чи з нашого “чрева” (черево, живіт – синонім життя) справді течуть потоки води живої? Чи всотуємо ми усіма фібрами душі своєї життєдайну вологу віри смиренної, що чинна любов’ю, – віри, яка від слухання слова Бога живого? А відтак, чи є ми для оточуючих джерелом любові, радості, миру, чистоти? Джерелом милосердя? Чи зрозуміли оце: “А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне… Коли прагне хто з вас – нехай прийде до Мене та й п’є! Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його… Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував в Нього…”? (Євангеліє від Івана). А може, таки кровоточимо? Кровоточимо духом насильства й користолюбства, лихою пожадливістю та зажерливістю, що суть ідолослуження; гордістю, агресивністю, нелюбовністю, нетерпимістю, егоїзмом? Кровоточимо, а отже, і страждаємо, і мучимось від усіляких напастей: страху, хвороб, злиднів та інших плодів прокляття гріха…

А якщо так, якщо наше життя таки кровоточить ось уже “дванадцять років” (дванадцять – число повноти людської натури), то чи не час нам зрозуміти, що досить уже надіятися на синів та на князів людських, в них-бо немає спасіння!? Чи не час уже не лише устами, а й усім серцем наблизитись до єдиного Лікаря душ і тіл наших? Чи не час, “підійшовши ззаду”, доторкнутись до краю одежі Його, до праведності Христової? Ззаду, бо хто став з Господом “на прю”, виступив проти Нього й залишивсь живим? Ззаду, бо Він попереду, а ми – за Ним. Він Бог, а ми – народ віри; Він Учитель, а ми – учні Його; Він Отець, а ми – діти Божі, сини Божі по благодаті Христовій. Він Христос, а ми – християни! І тоді-то очистимось, і тоді уздоровимось. І тоді сила Господня ввійде в наше життя, і хвилі тієї припиниться кровотеча. І почуємо із уст Того, що Його ім’я – Спас душ наших: “Віра спасла тебе! Іди з миром!” І не буде вже сорому й страху, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім… Амінь.


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: