Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 140: Олег Ведмеденко: «Я БУВ, Є І ЗАЛИШАЮСЯ ПРАВОСЛАВНИМ...»


(Передрук інтерв’ю з протоієреєм Олегом Ведмеденком у Волинській обласній газеті «Волинь» /тираж – 70 000 примірників/)

У минулому номері нашої газети ми розповідали про прес-конференцію, яка відбулася з ініціативи прес-служби Луцько-Волинської єпархії УПЦ Київського патріархату. Її тема — чому протодиякон Олег Ведмеденко покинув Київський патріархат?

Наш кореспондент зустрівся з о. Олегом і попросив прокоментувати ці події.





Валентина ШТИНЬКО.







Отже, отче Олеже, як ви розцінюєте рішення Священного Синоду, яке забороняє вам «священнодіяти до щирого покаяння, виступати на біблійних курсах та в ЗМІ від імені православної церкви»?

— Розцінюю як духовне розп’яття за переконання. Власне, це нормальний процес у тому суспільстві, яке ми маємо, і в тій номінальній церкві, яку нині маємо. Розцінюю як боротьбу нового й старого, світла й темряви, добра й зла як у церкві, так і в суспільстві. А приводом стали мої книги «Іще ніч» та «Смак благодаті», які вийшли на Волині давно і, до речі, з дозволу церковної влади. І в мене є чудові дві рецензії на ці книги брата Дмитра Степовика. Це професор Київської духовної академії УПЦ Київського патріархату, доктор богослов’я, академік Академії наук вищої школи України, і я впевнений, що його точка зору є авторитетною.

І раптом ці книги стають приводом до всього того, що відбулося.

А тим часом звинувачення у буцімто неправославності мого вчення не має під собою жодних підстав. Адже, щоб звинуватити у неправославності, треба насамперед з’ясувати, а в чому насправді полягає православне вчення? До речі, жодна людина, з ким я спілкувався на цю тему, маю на увазі ієрархів церкви, не могла мені однозначно, однією фразою дати відповідь: а в чому суть православ’я? Говорилося про хрещення справа наліво чи зліва направо, про догмати, точніше — про форму догматів церкви тощо. А ось точно з’ясувати, що православ’я — то є шлях, і це є шлях смирення та аскези — такої відповіді я так і не почув. І ось люди, які, власне, не орієнтуються у таких речах, і почали звинувачувати мене у неправославності.

Мова йде про те, що православна церква має право на життя, на розвиток. А значить — православна церква має право на розвиток православної науки, насамперед — світоглядної. А розвиток науки обов’язково передбачає з’яву нових ідей, себто тих ідей, яких ще ніхто донині в Церкві не висловлював. І навіть — отці Церкви. До речі, одне із звинувачень мені: «А хто із отців Церкви говорив так, як ви?» Його я почув під час півгодинної розмови, яку мав із владикою Нестором, єпископом Тернопільським, одним із ініціаторів мого гоніння перед Патріархом Філаретом і Священним Синодом.

Перепрошую, але якщо ми передбачаємо розвиток, то мають бути ідеї, які ще ніхто, навіть отці Церкви, не висловлювали. А це ідеї еволюційного розвитку матерії. Фігурально висловлюючись, я не вірю в те, що Бог замісив глину в кориті, зліпив Адама і пустив його ходити по землі. Так само я не вірю, що Бог прийде судити живих і мертвих, сидячи на кучово-дощовій хмарі, звісивши ноги в сандалях. То все байки, за словом апостола Павла. Він у посланні до Тимофія говорить, що настануть дні, коли здорової науки не будуть триматися, а за своїми пожаданнями виберуть собі учителів, які б їхні вуха улещували. Вони від правди відвернуться, та до байок нахиляться. І оці байки сьогодні побутують у православ’ї. Тут мова не йде про православне вчення, а про світоглядні питання. І на них уже час поглянути через призму сучасного наукового знання.

І, певна річ, хтось має першим висловити це в Церкві, і хтось має постраждати за свої переконання.

А з чого, власне, почалася вся оця історія?

— Почалося з того, що у молодіжному православному таборі, у Пляшевій здається, кілька молодих людей із молодіжного братства Миколи Святоші передали владиці Нестору Тернопільському і владиці Івану Черкаському мої книги із певними рекомендаціями, певна річ, тенденційними.

І вже на свято Преображення Господнього владика Михаїл мене попередив, викликавши до себе в кабінет, що я мав би вже і не служити цю службу. Він порадив зв’язатися з обома єпископами, аби мирно розв’язати цю чисто богословську суперечку. Адже кожна людина має право на приватну богословську думку, а догмати Церкви у моїх книгах, моїх проповідях і виступах у ЗМІ не порушуються.

Йдеться про зміст, а форма догматів згідно із догматичним богослов’ям може порушуватися. А я скажу більше, що не просто може, а повинна змінюватися, бо інакше це все одно, що все життя намагатися проходити в шкільному піджачку.

Я зв’язався із єпископом Нестором, і ми домовилися, що коли Святійший Патріарх Філарет повернеться із санаторію, ми зберемося як три сторони: я, ці двоє єпископів, і Патріарх Філарет як Третейський суддя, який і розсудить нашу богословську суперечку.

Та обіцяної зустрічі не відбулося, натомість — оце рішення Священного Синоду, яке, звісно, стало для мене ударом.

Але у рішенні сказано про заборону «священнодіяти до щирого покаяння»...

— У даному випадку мені не було в чому каятися. А відректися від своїх переконань — це зрадити Христа, це за тридцять срібняків продати Ісуса, як це свого часу зробив Іуда. Перепрошую, я на це не здатний.

Проте, багато хто не схвалює ваш перехід до УАПЦ канонічної, наголошуючи на тому, що вона не зареєстрована в органах української влади.

— У цій ситуації я тільки ноги переставляв, а на все була воля Божа. Уже першого листопада був підписаний указ про моє звільнення із кліру Луцького кафедрального Свято-Троїцького собору, а це моя юридична смерть для цієї установи.

І п’ятого листопада я рукополагаюся у сан священика ієрея, згодом — протоієрея на Божественній літургії у Києві, і цю висвяту здійснив канонічно рукоположений владика Мойсей, настоятель Української Автокефальної Православної Церкви (канонічної).

Буду відвертим, я звертався і до УАПЦ владики Мефодія, але отримав пропозицію, від якої змушений був відмовитися, бо я не займаюся політикою ні церковною, ні світською.

І Господь привів мене до владики Мойсея. Що мене найбільш турбувало, це щоб моя висвята була канонічною, що й сталося.

А яка доля тепер Біблійної школи духовного вдосконалення, яка користується популярністю у лучан?

— Щодо школи, засновником і постійним ведучим якої я є ось уже впродовж майже десяти років, як і щодо моїх виступів у ЗМІ, то вони завжди були надконфесійними, бо Ісус Христос не належить якійсь одній конфесії. Християнство — це насправді стан душі і спосіб життя, де смирення і любов, тобто, де милосердя, там і Христос насправді.

Біблійна школа ніколи не була школою УПЦ Київського патріархату, і тепер не є школою УАПЦ канонічної. Це є Біблійна школа духовного вдосконалення, надконфесійна, до якої приходять і брати з Київського і Московського патріархатів, і католики, і греко-католики, і брати-протестанти. Вхід вільний для всіх, а хто куди потім піде молитися — то особиста справа кожного.

Як резюме, скажу: до всього, що сталося, я ставлюся смиренно, сприймаю і ближніх своїх, і обставини життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без гордощів і образ. Я з розумінням ставлюся до їх нерозуміння. У мене чиста совість, і я відкрито дивлюся в очі й Господу Богу, і Патріарху Філарету, і Священному Синоду, і владиці Михаїлу, і всім вірним, бо я пішов не сам, а «мене пішли».


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: