Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 141: ВІРА БЕЗ ДІЛ – МЕРТВА


У Євангелії від Луки читаємо про таке:

“І навчав Він [Христос] в одній з синагог у суботу. І ось там була одна жінка, що вісімнадцять років мала духа немочі, і була скорчена, і не могла ніяк випростатись. А Ісус, як побачив її, то покликав до Себе. І сказав їй: «Жінко, – звільнена ти від недуги своєї». І Він руки на неї поклав, – і вона зараз випросталась, – і стала славити Бога!..”

Як вчить Григорій Ниський, “тіло Писання”, ніби завіса, часто затуляє “Славу, що вона заховується в Писанні”. “Якщо зняти тілесний покров слова, то те, що залишається, є Господь, Життя і Дух...”, – говорить святий отець Церкви. Отож, давайте знімемо той “тілесний покров”, і поглянемо на цю історію очима здатних служителів Нового Заповіту – не букви, а духа.

Що символізує собою в біблійній мові жінка? Жінка є символом життя, чуття і Церкви. Чоловік, відповідно – віри, розуму, Христа. В одній із проповідей я вже торкався цієї сторони біблійної символіки, і сьогодні хочу лише нагадати основні положення. Ім’я першої жінки, згадане в Біблії, – Єва, що означає “життя”. Дійсно, жінка уособлює собою життя – саме через жінку життя продовжується в дітях. Чоловік з часів Адама головує в сім’ї, а основна функція голови – бути саме вмістилищем розуму. Чоловік повинен бути “главою сімейства”, охоронцем віри. І недаремно функції жерця, священика, патріарха покладалися виключно на чоловіків. Якщо ми поглянемо на людську натуру з точки зору психології, то побачимо, що чоловічий розум об’єктивно більш аналітичний, логічно мислячий, аніж жіночий. Тут мова про так званий менталітет – розумовий характер людини. І менталітет чоловіка й жінки, природно, різниться. Жінка – емоційніша, більш чутлива, аніж чоловік. Як приклад, можна навести таку ситуацію: якщо сім’я йтиме понад прірвою, і дитина, послизнувшись, зірветься, то мати, не замислюючись, кинеться за нею у безодню. Батько певно не кинеться. І не тому, що не любить свою дитину, а тому, що чоловічий розум аналітичніший. Він одразу проаналізує ситуацію й зрозуміє, що, метнувшись у прірву, і дитину не врятує, і сам загине. Жінка ж швидше так аналізувати не буде, бо свідомість її більш емоційна, і чуття її у той момент вірогідно переважать голос розуму. Можна навести ще багато прикладів на зразок того, що чоловіки віддадуть перевагу шахам чи кросвордам перед “сльозоточивими” телесеріалами, але, на жаль, наш час є обмеженим. Відтак, повернемось до біблійної символіки.

Отже, як бачимо, чоловік в біблійній мові уособлює розум, жінка – чуття; чоловік – віру, жінка – життя; чоловік – Христа, жінка – Церкву. Останнє положення, зокрема, підтверджується безпосередньо цитатою із Послання апостола Павла до ефесян: “Покине тому чоловік (тут – муж віри, віруюча людина взагалі, – Авт.) батька й матір (старе розуміння сенсу буття, стару віру в пріоритет матеріального над духовним – “батько”; і старе, гріховне життя невіруючої людини – “матір”, згадаймо 50-й Псалом: “Бо в гріхах породила мене мати моя...”, – Авт.), і пристане до дружини своєї (до нового життя у лоні церковному, – Авт.), – і будуть обоє вони одним тілом. Ця таємниця велика, – а я говорю про Христа та про Церкву!” Тож тепер зрозумілішими стають вірші Святого Письма. І коли ми читаємо: “Дружини, коріться своїм чоловікам”, – то розуміємо, що мовою символів ця фраза звучить так: нехай життя наше завжди підкоряється вірі, чуття – розуму, церква – Христу. А символіка слів, що жінка у церкві “нехай покривається”, а “чоловік покривати голови не повинен” – розкривається ясно й просто: життя повинно покриватися вірою, чуття – розумом, а церква – Христом. Віра ж і розум наші мусять бути відкритими, бо “Хто Мене [Христа, віру, істину] відцурається перед людьми, того й Я відцураюсь перед Небесним Отцем Моїм”, – сказано в Євангелії від Матвія.

Але повернімось до сьогоднішнього тексту. То хто ж та жінка, що “має духа немочі”, зігнулась до землі, бачить тільки земне, дольнє, втупила очі свої в прах і болото матеріального життя і “ніяк не може випростатись”? Чи не життя це наше? Чи не ярмом марнот світу цього, чи не “сатанинськими путами” прокляття гріха зв’язане воно, хоча й є “дочкою Авраамовою” (бо ж “віруємо, Господи, поможи недовірству нашому”)? Чи ж не вісімнадцять років мучимося ми, маючи віру й очікуючи нового, щасливого життя (18=10+8, де 10 – то віра в Бога, бо 10 Заповідей – закон Божий, воля Божа; а 8 – початок нового тижня, нової седмиці, очікування нового етапу в житті), але забуваємо, що віра без діл – мертва! Чи ж не “в синагозі перебуваємо в суботу” – ходимо до церкви, молимось, ставимо свічки, проте залишаємось “скорченими”, бо як та неплідна смоківниця, не даємо плоду милосердя та богопізнання, не відкриваємо двері серця свого для дієвої віри – віри, що чинна любов’ю?

“Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра?.. Так само й віра, коли діл не має, – мертва в собі!” (Послання апостола Якова).


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: