Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 146: ЧОГО УСУМНИВСЯ?


У Євангелії від Матвія змальовується така подія:

“І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить. Відпустивши ж народ, Він на гору пішов помолитися на самоті; і як вечір настав, був там Сам. А човен вже був на середині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супротивний. А о четвертій сторожі нічній Ісус підійшов до них, ідучи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й сказали: «Мара!» І від страху вони закричали... А Ісус зараз до них озвався й сказав: «Заспокойтесь, – це Я, не лякайтесь!»

Петро ж відповів і сказав: «Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді». А Він відказав йому: «Іди». І, вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса. Але, бачачи велику бурю, злякався і зачав потопати, і скричав: «Рятуй мене, Господи!»... І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: «Маловірний, чого усумнився?» Як до човна ж вони увійшли, буря вщухла. А приявні в човні вклонились Йому та сказали: «Ти справді Син Божий!»

Перепливши ж, вони прибули в землю Генісаретську...”


О, як часто човен нашого життя потрапляє в цю бурю! Як часто він знаходиться “вже на середині моря” пристрастей людських, у самій гущавині бурхливих вод цього світу (адже море, або води, в біблійній мові – “то народи та люди, і племена та язики”, – читаємо в Апокаліпсисі). Як часто нас оточує ніч незнання Бога, морок небачення світла істини – морок, в якому царює “князь світу цього”, “князь темряви”, вселенський “дух злоби піднебесний”, що диявол він і сатана. Як часто цей злий дух піднімає страшний супротивний вітер, що чинить опір нашому просуванню уперед, “на той бік”, в Небесне царство свободи духа, противиться нашому наближенню до щастя (“сатана” – єврейською супротивник). Як часто важкі життєві хвилі кидають кораблик нашого життя ніби тріску, загрожуючи втопити його, розбити об підводні рифи спокус світу цього, затягнути у безодню гріха. Як часто страх страждань і смерті запаморочує наш мозок, і нам хочеться кричати від безвиході! Хто з нас не відчував того застеляючого очі жаху, коли ти навіть не в стані відрізнити погибельного подиху пекла від очищаючого вогню Господнього, і не кричав у розпачі: “Мара!” Та якщо збережена віра жива неушкодженою, якщо у найскладнішій ситуації нашого життя ми все ж таки тримаємось за спасенний той якір, то обов’язково озветься до нас Ісус: “Заспокойтесь, – це Я, не лякайтесь!..”

Христос завжди біля нас, Він постійно біля дверей серця нашого. І стукає в них, щоб увійти в дім і принести з Собою мир і радість, щоб увійти в човен та вгамувати бурю. Господь каже нам: Не бійтесь! Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг! “Більший бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі”, – запевняє апостол Іван. “Моє Царство не із світу цього” – говорить Христос...

Ми не із світу цього. Ми, хто назвався святим іменем християнина. Ми, хто іменує себе учнями Христовими. Ми не від світу. Вірніше, повинні бути не від світу. Повинні іти по хвилях світу цього, і не потопати у ньому. Та чи так це насправді? Чи дійсно не потопаємо? Чи спромоглися зробити по цьому морю хоча б декілька вільних кроків?

“Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді”, – благає Петро. І що ж відповідає Ісус? Одне тільки слово – “Іди!” Це слово прозвучало дві тисячі років тому. Це слово звучить і сьогодні для кожного з нас: “Іди!” Іди і не бійся. Твердо ступай по нестійкій поверхні, розбризкуючи в сторони оману багатства віку цього, відмітаючи лиху пожадливість та зажерливість, що суть ідолослуження. Іди, піднявшись над найвищими хвилями людських пристрастей. Більш за все, що стережеться, охороняючи віру в серці своєму... Іди.

Та чи йдемо?.. Які, здавалося б, легкі перші кроки. Але за першими кроками підступно у серце закрадається страх, невірство. Чи дійду? Чи зможу? Чи вистачить сили?.. Вірую, Господи, поможи недовірству моєму! “Але, бачачи велику бурю, злякався і почав потопати, і скричав: «Рятуй мене, Господи!»... І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: «Маловірний, чого усумнився?”

“Чого усумнився, маловірний?” – питає нас Господь. Чого налякали вас гори проблем, що їх нагромаджує навколо вас світ? Ці гори не для вас! Вони не повинні тяжіти над вами! Не повинні тиснути на вас своїм сатанинським ярмом! Їхнє місце у морі світу цього. Хай воно поглинає ці “гори”. Хай воно ковтає ці проблеми. А ви – не від світу. Ви – діти віри! “Майте віру Божу! По-правді кажу вам: Як хто скаже горі цій: «Порушся та й кинься до моря», і не матиме сумніву в серці своїм, але матиме віру, що станеться так, як говорить, – то буде йому!”, – читаємо в Євангелії від Марка.

Маловірство – ось причина всіх наших проблем.

Якось привів батько до Ісуса свого тяжко хворого сина зі словами: “Коли можеш Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!” Ісус же йому відказав: “щодо того твого «коли можеш» – то тому, хто вірує, все можливе”. Зараз батько хлоп’яти із слізьми закричав і сказав: “Вірую, Господи, – поможи недовірству моєму!” І Ісус вигнав біса з дитини, але батькові відповів: “О роде невірний і розбещений, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму?..”

О роде невірний й розбещений! – промовляє Господь і до нас з вами. – Доки вас Я терпітиму?..

Чого усумнився?


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: