Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 161: Церква – це не хрещально-поховальний кооператив…


Переглядаючи в Інтернет-мережі аналітичні матеріали на релігійну тематику зустрівся з новим ніби, але таким знайомим у дійсності терміном – “новітнє фарисейство”. Ось лише кілька цитат:

“Дуже дивно спостерігати, що всередині сучасної церкви існує потужний рух, суть якого можна коротко висловити так: нове фарисейство... Що це за «нове фарисейство»? Та воно за всіх часів зберігає свої стійкі ознаки, прагнучи насамперед утримувати владу, ясно бачити ворога, засуджувати його за недотримання закону, повідомляючи усім, що рятує буква і ритуал... Фарисейство – культура і спосіб існування духовних менеджерів, тому що менеджер, як керуючий чиновник, тягнеться до сподіваної влади, і аж ніяк не до істини...”

З огляду на важливість теми, зважуся висловити й власну думку з цього приводу. Так, нажаль, через розріст беззаконства любов багатьох охолола. Фарисейська розчина гордині, лінивства та лукавства увійшла нині в церковне життя, і не помічають цього хіба що самі фарисеї. (Фарисеї – це відома юдейська секта, відмітними пороками якої були гордість, користолюбство та лицемірство, прикриті зовнішніми домаганнями на незвичайну святість.) Тартюфи від релігії завжди намагалися перетворити церкву на систему насильства й користолюбства, на такий-собі “хрещально-поховальний кооператив”. (Тартюф – за ім’ям персонажа однойменної комедії Ж.-Б. Мольєра – лицемір, святенник та ошуканець.) Означена ієрархічно-святенницька система і сьогодні пильнує монополізувати православну віру, фактично ж – обертає її на ортодоксальну секту. Вона викриває себе мінімум по семи основним позиціям, усім очевидним:

Активно займається політикою, хоча завдання пастирів Церкви не займатися політикою, але навчати політиків. “Моє Царство не із світу цього”, – свідкує Господь (Євангеліє вiд Iвана, 18 розділ, 36 вірш).

Погрузла у міжконфесійних та внутрішньоцерковних чварах, що є результатом гордощів, нелюбовності, заздрості та лицемірства церковної ієрархії, забувши слова Ісуса: “По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою...” (Від Івана, 13.35).

Відкинула Слово Боже, і не тільки по духу, але й по букві. Сьогодні віруючий будь-якої протестантської громади знає Біблію краще, аніж інший православний священик. Про мирян же – годі й казати. Благодать, як відомо, по вірі дається, а віра – від слухання…

Потонула у розкоші й гордині, забувши, що вчення Христове – вчення смирення і простоти.

Не криючись торгує Божою благодаттю, встановлюючи у храмах тверді ціни за молитви (йдеться про молитовні записки за здоров’я та упокій); визначає певні тарифи навіть на святі таїнства та церковні обряди (хрещення, поховання, вінчання тощо), що прямо суперечить Христовій заповіді: “Ви дармо дістали – дармо й давайте” (Від Матвія, 10.8).

Потопає у марнославстві та низькопоклонстві, спонукаючи вірних цілувати руки єпископам і священикам, чого Христос аж ніяк не навчав, але настановляв: “Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, хай буде він вам за раба. Так само й Син Людський [Христос] прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох…” (Від Матвія, 20.25-28)

Перетворила обряди на обрядовірство, а догмати віри – на догматизм, гадаючи самими церемоніями вести людей до Божого Царства.

Додам лишень, що сектантство у повному розумінні цього слова означає вузькість мислення, фанатичну прихильність своєму і заперечення цінностей не свого, групові забобони, обскурантизм і ін. (Обскурантизм – це умонастрій, при якому замість вірності істині і відповідальності перед нею перевага надається тому, що від істини відводить, затемнює її, робить неясною. У релігійній думці цей термін адресується тим, хто істину згори підмінює земними уявленнями та вченнями, наприклад, коли традицію ставлять вище Євангелія. Обскурантизм нерідко виступає під виглядом захисту чистоти віри і намагається монополізувати ортодоксальність (правовірність), але зраджує при цьому духові Євангелія (духові милосердя, щирого смирення та любові)).

Дух сектантства та фарисейства зустрічається й в історично древніх церквах (і в номінальному православ'ї також), що зберегли в бездоганному виді своє віровчення, але не зуміли здійснити євангельський ідеал. Цей дух, за влучним висловом архієпископа Іоанна Сан-Франциського, “є дух душевної (не духовної) ревності. Це – раціоналізація віри, дотримування чистоти віри і втрата глибини її. Це втрата любові…”

Сказав Господь устами апостола Павла: “І не беріть участі в неплідних ділах темряви, а краще – докоряйте. Усе ж те, що світлом докоряється, стає явне, все ж, що явне стає, то світло”. Сьогодні нам дійсно дано історичний шанс на очищення суспільства, можливість твердо стати на путь усебічного, насамперед духовного вдосконалення. Однак маємо зрозуміти, що очищення та вдосконалення це неможливе без очищення та вдосконалення церкви, як духовного авангарду спільноти. Тому свідомим віруючим, усім людям доброї волі, власне усім, кому не байдужа доля своєї країни, час розпочати святу працю очищення. Починати ж її належиться з себе – зі своєї родини, міста, громади, зі своєї церкви. І хай допоможе нам в цьому Бог.

Правдива Церква – це не хрещально-поховальний кооператив, не розсадник фарисейства, але школа смиренномудрості і джерело благодаті.



www.vedmedenko.org


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: